На екскурсії до чиновників.
02/24/2005 | Любов
Що змінилось у коридорах влади? Нічого. Мова йде про місцевий рівень. До них ще ніякі зміни не дійшли. Всі у режимі очикування. Щоб співробітники менше знали про події довкола, передбачливо, а може з міркувань економії , відключили Інтернет.
А що може змінитись? Найпростіше - це вільний доступ до відкритої інформації, яку чомусь вважають закритою. Ми тут складаємо листи Президенту, щоб ліквідувати гриф "не для друку", а місцеві ради лише після годинних дебатів чи письмового запиту, надають списки районних депутатів та їх приналежність до конкретних округів.
Хоча прізвища депутатів вищих рівнів (у Верховній Раді та Київраді) із зазначенням місця та часу прийомів на інформаційній дошці представлені. Також відсутні без спецзапиту списки депутатів за приналежністю до комісій, а облік політичних симпатій взагалі не ведеться.
Спробувала зайти на сайт Шевченківського району http://www.star.kyiv-city.gov.ua , крім загальних данних ні про що, корисної та конкретної - нуль.
Ми вже обговорювали питання, чого чекаємо від нової влади, місцевої в тому числі. А чи знають вони про наші побажання? Говорили, що слід на сайтах представляти районний бюджет, рішення Рад тощо. Форум не працює, зворотній зв"язок не передбачений так само, як розділи з постановами та рішеннями. Але існують відділи з технічного забезпечення сайту, зв"зків із ЗМІ та громадськіс-тю. Всі вони фінансуються бюджетом. Вся інформація (на сайті, місцевій газеті) візується першою особою. Тож закритість влади - це ініціатива влади. Верховна Рада, Кабмін та Президент (ще з дореволюційних часів) були більш відкриті, ніж на рівні самоуправління.
І тут притензії не до перших осіб районної та міської влади, а до депутатського корпусу, який не вбачав у цьому проблем та порушень закону, не сприяв відкритості, а підтримував відмежування від своїх виборців. Адже кожний із них мав (і має) свій особистий інтерес, незалежно від того, яку партію представляв (представляє).
Повертаюсь до питання: А чи знають вони про наші побажання? При будь-якій відповіді, ми повинні владі їх висловити. Для чого треба сформулювати своє бачення стосунків громадськості та влади (спираючись на Закони України та суспільства) та розіслати у всі відділи, а не лише голові та заступникам і депутатам.
Хто візьметься за створення такого листа-звернення?
Наступним кроком була б зустріч з чиновниками нижнього та середнього рівнів про суть громадянського суспільства. Бо вони бояться людей, що до них звертаються, так само, як свого начальства. Найбільше мене вразили перелякані очі молодих людей, що працюють з паперами. До хабарів вони ще не доросли, а іншої перспективи для свого добробуту не бачать. Бюрократична машина вбиває у них все живе. Мізки кістяніють.
Ось тут молода ПОРА могла б зайнятись просвітницькою діяльністю, як альтернативою складання "Чорних списків", в рамках декучмізації.
А що може змінитись? Найпростіше - це вільний доступ до відкритої інформації, яку чомусь вважають закритою. Ми тут складаємо листи Президенту, щоб ліквідувати гриф "не для друку", а місцеві ради лише після годинних дебатів чи письмового запиту, надають списки районних депутатів та їх приналежність до конкретних округів.
Хоча прізвища депутатів вищих рівнів (у Верховній Раді та Київраді) із зазначенням місця та часу прийомів на інформаційній дошці представлені. Також відсутні без спецзапиту списки депутатів за приналежністю до комісій, а облік політичних симпатій взагалі не ведеться.
Спробувала зайти на сайт Шевченківського району http://www.star.kyiv-city.gov.ua , крім загальних данних ні про що, корисної та конкретної - нуль.
Ми вже обговорювали питання, чого чекаємо від нової влади, місцевої в тому числі. А чи знають вони про наші побажання? Говорили, що слід на сайтах представляти районний бюджет, рішення Рад тощо. Форум не працює, зворотній зв"язок не передбачений так само, як розділи з постановами та рішеннями. Але існують відділи з технічного забезпечення сайту, зв"зків із ЗМІ та громадськіс-тю. Всі вони фінансуються бюджетом. Вся інформація (на сайті, місцевій газеті) візується першою особою. Тож закритість влади - це ініціатива влади. Верховна Рада, Кабмін та Президент (ще з дореволюційних часів) були більш відкриті, ніж на рівні самоуправління.
І тут притензії не до перших осіб районної та міської влади, а до депутатського корпусу, який не вбачав у цьому проблем та порушень закону, не сприяв відкритості, а підтримував відмежування від своїх виборців. Адже кожний із них мав (і має) свій особистий інтерес, незалежно від того, яку партію представляв (представляє).
Повертаюсь до питання: А чи знають вони про наші побажання? При будь-якій відповіді, ми повинні владі їх висловити. Для чого треба сформулювати своє бачення стосунків громадськості та влади (спираючись на Закони України та суспільства) та розіслати у всі відділи, а не лише голові та заступникам і депутатам.
Хто візьметься за створення такого листа-звернення?
Наступним кроком була б зустріч з чиновниками нижнього та середнього рівнів про суть громадянського суспільства. Бо вони бояться людей, що до них звертаються, так само, як свого начальства. Найбільше мене вразили перелякані очі молодих людей, що працюють з паперами. До хабарів вони ще не доросли, а іншої перспективи для свого добробуту не бачать. Бюрократична машина вбиває у них все живе. Мізки кістяніють.
Ось тут молода ПОРА могла б зайнятись просвітницькою діяльністю, як альтернативою складання "Чорних списків", в рамках декучмізації.