03/03/2005 | Piter

Розумію, що про серйозні речі з гумором писати не дуже зручно. Але коли
інтернетівський “Обком” зачихвостив у самісіньку тютельку стосовно так званої
“об’єднаної опозиції” прогресивних соціалістів Наталії Вітренко та “Братства”
Дмитра Корчинського такими словами: “Їжак та вуж українського політикуму
створюють коаліцію “Колючий дріт”, я прибалдєл.
А ще ж може підтягнутись до цього концтабору й партія регіонів. Такий можливий
союз у народі вже охрестили абревіатурою – ВЧК. Тобто Вітренко, Чорновіл,
Корчинський. Скажу відверто: у цьому політичному абсурді мені шкода пана Тараса.
І чомусь постійно присутня впевненість, що цей розумний і чесний хлопець
сплигне з потягу, який рухається у нікуди, туди десь ближче до фінішу
парламентсько-виборчого марафону.
На фоні суцільної “опозиційної” колективізації названих політичних гравців десь
провалилися постійні почесні члени клубу “Проти всього й проти всіх”. Думаю,
Петра Симоненка мусила б насторожити активність його “лівої” колеги товаришки
Вітренко. Керівництво Компартії України вже висловлює занепокоєність досить
активними заходами прогресивних соціалістів у східних та південних областях
країни, які можуть реально перетягнути на свій бік частину тих виборців, які
зазвичай голосують на виборах за комуністів.
Щоб повністю не втратити ініціативу й вплив на “протестний лівий електорат”,
лідери КПУ, мабуть, вже почали ворушитися, бо, наскільки мені відомо, від
Симоненка пішла вказівка керівникам обкомів активізувати
агітаційно-пропагандистську кампанію, щоб хоч трішечки підняти останнім часом
втрачений імідж комуністів. Не виключено, що найближчим часом стрілки на
стратегічних мапах і комуністів, і соціалістів почнуть все частіше стикатися в
районах найзапекліших битв за лівий електорат.
Те, що Симоненко з компанією йдуть до своєї парламентської мети єдиним
комуністичним фронтом, озброєні єдиною марксистсько-ленінською теорією, звичайно
величезний плюс. Не так усе просто в компашці їжака й вужа. Крім спільної мети
Вітренко й Корчинського “стягнути в народну опозицію всіх, кого можна”, інші
цілі начебто не лише не збігаються, а й дещо протилежні. Як першочергові
Вітренко називає, окрім відмови від вступу до НАТО, федералізацію України,
надання російській мові статусу державної тощо. Корчинський же вважає, що це все
– лірика. Протидіяти могутнім силам Заходу – ось стрижень, навколо якого повинні
консолідуватися всі опозиційні сили.
Правда, й на цій ниві політичного протесту, де збираються організувати свої
жнива брендові структури, інші, ще не дуже відомі широкому загалу в силу своєї
містечковості й чисельної мізерності, пробують несформовані отрочні голоси. Це
такі поки що “нелегали”, як ВКП (б), ПК (б), ЛКСМУ, ВУСРО, СРОУ, “Рух за
Радянський Союз”, діяльність яких, як і екзотичні назви, нічого пересічному
громадянинові не говорить.
Але поки що не клеїться у “лівих” в організації масових заходів. Чи
розслабилися, чи втратили віру в ідею, але метушаться, запізнюються. Тільки-но
надумали сильно протестувати проти перебування наших військовиків у Іраку, а
Рада Національної безпеки і оборони України вже й графік виводу звідти наших
солдатиків затвердила. Таке ж можливо чекає й на плани Вітренко й компанії по
дискредитації перших кроків уряду Ющенка, якому вже збираються оголошувати
імпічмент прямо на вулицях.
Офтальмологи Вітренко й Корчинському не допоможуть. Бо щоб не бачити перших і
значних успіхів нової влади, треба бути повністю сліпими, а критикувати можна й
не виходячи на вулицю, не слухаючи й не дивлячись репортажів з Європейських і
Світових саммітів, нарад, де імідж України зростає так явно, що навіть
толерантні до нас сусіди починають заздрити. А за правилами тих таки розвинених
країн перші підсумки урядів, що приступили до виконання своїх обов’язків після
зміни влади, підводяться за сто днів.
Впевненість у правильності дій нової влади буде зростати, якщо людям говорити
правду, розказувати, розтовмачувати те, що і для чого вона робить і коли чекати
позитивних зрушень. Перший успіх роботи нової команди, який неможливо
переоцінити, це розкриття вбивства Гії Гонгадзе. Тепер молюся, як найшаленіший
релігійний фанатик, за те, щоб цей тендітний, перший росточок перемоги
справедливості над мракобіссям кучмівсько-кравченківської фашистської системи,
не заговорили, не забазікали, не затоптали, щоб не надламали віру у
невідворотність перемоги добра й справедливості над грошима й безмежною твариною
жадібністю.
Починають говорити про український “нюрнберзький процес” над системою минулої
влади – влади палиці і тюрем, яка мало чим відрізнялася від фашистської.
Очищення суспільства від кривавої ментівської диктатури не відбудеться лише
жертвоприношенням нещасного Гіві. Владі треба бути готовими до розкриття й інших
сотень, тисяч злочинів цієї найзлочиннішої організації в Україні часів
Кучми-Кравченка. Чи не злякається нова влада такого масштабу нашого домашнього
Нюрнбергу?
На вагах сучасної української історії з одного боку – пустопорожні гасла й
заклики комуністів, вечекакістів і інших “більшовиків”, а з іншого –
випробування тяжкою дорогою до храму правди.
І ще одне. Нинішнім керівникам держави слід пам’ятати, що дуже скоро додаток
“нова” до слова “влада” не лише не буде спрацьовувати як індульгенція чи
запобіжник, а просто забудеться як анахронізм. І люди, не залежно від
“партійності”, будуть вимагати результатів і позитивних зрушень в житті від
влади.
Просто – від влади!


Петро Грюк.