Свіже майбуття охорони та самооборони (та особистої безпеки?).
03/05/2005 | Яков_Лаут, _Харків
Вивчивши законопроекти про Охоронну діяльність, про Зброю, про Приватну детективну діяльність та про Служби безпеки суб'єктів підприємницької діяльності, зауважую наступне:
вже у Висновку щодо Законопроекту про Охорону діяльність до ст.10 даються розпливчасті зауваження про вимоги щодо головного фахівця. Є намагання встановити протизаконні і неконституційні цензи при спробі особи отримати ліцензію на охоронну діяльність виходячи тільки з „відповідності” за освітою (зокрема, намагання ввести ценз юридичної освіти). Вважаю це незаконним. Вирішувати, хто краще чи гірше буде охороняти своїх клієнтів, мусить вирішувати тільки - і виключно! – сам ринок охоронних послуг. А якщо буде офіційно встановлено, що такий суб'єкт порушив закон – то він буде відповідати за законом все одно. Окрім того, є спроба вести суспільну думку у оману: повідомляється, що взяті за основу аналогічні закони інших країн. Насправді ж вивчалися тільки закони найменш цивілізованих в справі приватної охорони країн: наприклад, для того, щоб отримати ліцензію у Франції, персона мусить відповідати лише і виключно двом умовам: 1. бути громадянином Франції і 2.не мати судимостей. Всі інші „вимоги” (обмежити право займатися приватною охоронною чи детективною діяльністю виключно наявністю юридичної освіти чи досвіду праці в правоохоронних органах, суді, прокуратурі і таке інше) є спробою і намаганням встановити кланові перепони до одержання ліцензій: створювачі законопроектів про зброю, про служби безпеки суб'єктів господарювання, про приватну детективну діяльність та про охоронну діяльність намагаються за будь-яку ціну „застовбити” тільки за собою – коханими – право на таку діяльність, якщо в них якимось чином „не складеться” їх „основна” діяльність чи вони підуть у відставку і там скучатимуть.
Також здається, що автори законопроектів використовували в своїй діяльності вже існуючі російські закони з усіма їх дефектами (наприклад, в законопроекті про служби безпеки суб'єктів підприємницької діяльності ставиться вимога одержання ними ліцензії на створення такої структури, що є тільки в російському законі).
Специфічним є питання про „оперативно-розшукову діяльність” . В відповідному законі, створеному тільки представниками „клану” для самих себе, жодного конкретного роз'яснення про те, що це таке, немає. Але є заборона займатися нею всім, окрім „клану”. Тобто, кожен, кому заманеться, має змогу трактувати цей „термін” як захоче. А об'явити такою діяльністю можна за таким недолугим законом практично будь-які дії. Тобто, і які завгодно дії, які мусить і повинен застосовувати в своїй діяльності будь-який приватний детектив чи співпрацівник служби безпеки підприємства. Вважаю це неприпустимим. Необхідно негайно ввести в цей закон „Про оперативно-розшукову діяьність” конкретне роз'яснення, що ж це насправді таке. Окрім того, право на таку діяльність повинен мати і приватний детектив (тому що він все одне буде нею займатися! І нема жодної сили в світі, яка могла б йому перешкодити це робити, бо це основа його праці), і співробітник служби безпеки підприємства. В цьому плані смішним видається намагання „заборонити” детективам чи „сек'юріті” збирати інформацію про певну особу чи попереджати таку особу про те, що інформація про неї збирається. Може, це й погано, але є фактом сучасної дійсності. І саме тому будуть працювати служби безпеки підприємців та приватні детективи, щоб практично попередити несанкціонований збір конфіденційної інформації та кваліфіковано цьому протистояти. Поки що цього, нажаль, немає – адже „підслухують” на законних підставах тільки державні структури, а вони принципово не в змозі (і не мають такого бажання!..) захистити пересічного громадянина від цього.
Особливо слід зупинитися на питанні цивільної зброї. До неї, зокрема, намагаються відносити так звану „зброю самооборони”, а під зброєю самооборони підсовують „газову”, яка має нульові бойові здатності. Згідно з ч.3 ст. 27 Конституції України кожен громадянин має право захищатися від протиправних посягань. Тобто, якщо є можливість чи загроза збройного нападу на законослухняного громадянина – він повинен мати змогу реагувати адекватно, тобто також зі зброєю в руках. Причому законослухняний громадянин не повинен волати на всю вулицю по допомогу, а відповісти відповідно. Це значить, що якщо на законослухняного громадянина виконується напад з застосуванням кульової стрілецької зброї – а було б смішно чекати, що злочинці застосуватимуть іграшкову зброю!.. – законослухняний громадянин повинен мати право і змогу на законних підставах придбати, зберігати, носити, а при необхідності і застосовувати таку (кульову стрілецьку) зброю. Причому ніякі „особисті заслуги перед державою” чи будь-ким ще не повинні створювати жодних привілеїв в праві на зброю. Тільки справжня ефективна зброя (кульова, а не „газова”) може перешкодити злочинному нападу на законослухняного громадянина. Ще в 3-му номері російського журналу „Ружьё” за 1997 вказувалося, що, наприклад, продаж газової зброї в Росії вже на той час зійшов практично до нуля за умов в свою чергу нульових бойових якостей такої зброї, при досить значній та дійсно невідповідній ціні цієї зброї в збройових крамницях. Практично нульовий „зупиняючий” ефект відмічений і російським фахівцем Корецьким в його брошюрі „Уголовно-прововой статус средств самообороны”. Легковірні покупці, придбаючи такі предмети, витрачаючи на них досить значні кошти, покладають на неї надію в разі необхідності застосувати з метою самооборони. Однак вона як раз і не стає засобом самооборони, тому що вже навіть на відстані кількох метрів є неефективною. Аксіомою є також те, що сучасні злочинці – для яких закон не писаний! – практично завжди застосовують досить ефективні засоби нападу, здебільшого бойову кульову стрілецьку зброю, небезпечну з відстані в десятки метрів, проти якої з газовою „зброєю” робити практично нічого. Нема чого робити там буде і зі „зброєю” під гумову кулю, тому що вітчизняні зразки такої „зброї” є неефективні за умов дуже слабкого набою. Якщо ж злочинець знаходиться,наприклад, ще й в автомобілі – його не буде жодних шансів „дістати” з застосуванням „газової” чи „гумо-кульової” зброї. В цьому плані мені смішні заяви про те, що „газову зброю” слід застосовувати, зокрема, у випадках, коли злочинець „...намагається втекти...”: та вже за кілька кроків від такої зброї постріл не дасть рішуче нічого! І досвічені злочинці все це добре знають і розуміють.
Особливо слід звернути увагу на „кланові” намагання зберегти за собою право на володіння ефективними засобами самооборони. Мається на увазі так звана нагородна зброя, яка завжди є кульовою та бойових зразків. Чомусь на неї дають дозволи, щоправда, за „особливі заслуги”... Тобто, за умов цих „особливих заслуг” персона володіє правом в разі необхідності самооборони стріляти справжньою кулею, а не газом чи „гумовою” кулею. Тобто, тут спостерігаємо приховане „право на вбивство”. Таким же самим правом наділяється весь „клан”, який „за службових обставин” може знаходитися при зброї. Законослухняні ж громадяни знову зостаються без жодних надій на ефективні засобі самооборони. А сплачувати різноманітні внески, податки та оплачувати якісь все нові „сертифікати” під час чергових „перевірок” на право володіння жалюгідною „газовою зброєю” їм – пересічним громадянам” – доводиться завжди. Цікава річ: набой з „газом” коштує зараз в збройових крамницях в кілька разів більше, ніж досить ефективний стрілецький мисливський набой. Чому б це?..
І ще одне. Прихильники „клану” всіляко намагаються залякати пересічне населення тим, що за умови вільного доступу до придбання кульової зброї всі громадяни України одразу перестріляють один одного. Це, звісно, брехня. По-перше, на руках населення знаходиться одночасно зараз не менше 700 тисяч одиниць тільки мисливської зброї. Однак щось масових перестрілок не чути. По-друге, законослухняні громадяни маяють зброю зовсім не для того, щоб безглуздо палити один в одного. І добре це розуміють. А ще – вся ця зброя регулярно перевіряється.
ПРИМІТКА: Маю зареєстрований газовий револьвер. Але ілюзій щодо його бойових якостей не маю.
Яков Азарієвич Лаут, Харків.
Тел. 38(057)3329123, 38(0572)925310.
вже у Висновку щодо Законопроекту про Охорону діяльність до ст.10 даються розпливчасті зауваження про вимоги щодо головного фахівця. Є намагання встановити протизаконні і неконституційні цензи при спробі особи отримати ліцензію на охоронну діяльність виходячи тільки з „відповідності” за освітою (зокрема, намагання ввести ценз юридичної освіти). Вважаю це незаконним. Вирішувати, хто краще чи гірше буде охороняти своїх клієнтів, мусить вирішувати тільки - і виключно! – сам ринок охоронних послуг. А якщо буде офіційно встановлено, що такий суб'єкт порушив закон – то він буде відповідати за законом все одно. Окрім того, є спроба вести суспільну думку у оману: повідомляється, що взяті за основу аналогічні закони інших країн. Насправді ж вивчалися тільки закони найменш цивілізованих в справі приватної охорони країн: наприклад, для того, щоб отримати ліцензію у Франції, персона мусить відповідати лише і виключно двом умовам: 1. бути громадянином Франції і 2.не мати судимостей. Всі інші „вимоги” (обмежити право займатися приватною охоронною чи детективною діяльністю виключно наявністю юридичної освіти чи досвіду праці в правоохоронних органах, суді, прокуратурі і таке інше) є спробою і намаганням встановити кланові перепони до одержання ліцензій: створювачі законопроектів про зброю, про служби безпеки суб'єктів господарювання, про приватну детективну діяльність та про охоронну діяльність намагаються за будь-яку ціну „застовбити” тільки за собою – коханими – право на таку діяльність, якщо в них якимось чином „не складеться” їх „основна” діяльність чи вони підуть у відставку і там скучатимуть.
Також здається, що автори законопроектів використовували в своїй діяльності вже існуючі російські закони з усіма їх дефектами (наприклад, в законопроекті про служби безпеки суб'єктів підприємницької діяльності ставиться вимога одержання ними ліцензії на створення такої структури, що є тільки в російському законі).
Специфічним є питання про „оперативно-розшукову діяльність” . В відповідному законі, створеному тільки представниками „клану” для самих себе, жодного конкретного роз'яснення про те, що це таке, немає. Але є заборона займатися нею всім, окрім „клану”. Тобто, кожен, кому заманеться, має змогу трактувати цей „термін” як захоче. А об'явити такою діяльністю можна за таким недолугим законом практично будь-які дії. Тобто, і які завгодно дії, які мусить і повинен застосовувати в своїй діяльності будь-який приватний детектив чи співпрацівник служби безпеки підприємства. Вважаю це неприпустимим. Необхідно негайно ввести в цей закон „Про оперативно-розшукову діяьність” конкретне роз'яснення, що ж це насправді таке. Окрім того, право на таку діяльність повинен мати і приватний детектив (тому що він все одне буде нею займатися! І нема жодної сили в світі, яка могла б йому перешкодити це робити, бо це основа його праці), і співробітник служби безпеки підприємства. В цьому плані смішним видається намагання „заборонити” детективам чи „сек'юріті” збирати інформацію про певну особу чи попереджати таку особу про те, що інформація про неї збирається. Може, це й погано, але є фактом сучасної дійсності. І саме тому будуть працювати служби безпеки підприємців та приватні детективи, щоб практично попередити несанкціонований збір конфіденційної інформації та кваліфіковано цьому протистояти. Поки що цього, нажаль, немає – адже „підслухують” на законних підставах тільки державні структури, а вони принципово не в змозі (і не мають такого бажання!..) захистити пересічного громадянина від цього.
Особливо слід зупинитися на питанні цивільної зброї. До неї, зокрема, намагаються відносити так звану „зброю самооборони”, а під зброєю самооборони підсовують „газову”, яка має нульові бойові здатності. Згідно з ч.3 ст. 27 Конституції України кожен громадянин має право захищатися від протиправних посягань. Тобто, якщо є можливість чи загроза збройного нападу на законослухняного громадянина – він повинен мати змогу реагувати адекватно, тобто також зі зброєю в руках. Причому законослухняний громадянин не повинен волати на всю вулицю по допомогу, а відповісти відповідно. Це значить, що якщо на законослухняного громадянина виконується напад з застосуванням кульової стрілецької зброї – а було б смішно чекати, що злочинці застосуватимуть іграшкову зброю!.. – законослухняний громадянин повинен мати право і змогу на законних підставах придбати, зберігати, носити, а при необхідності і застосовувати таку (кульову стрілецьку) зброю. Причому ніякі „особисті заслуги перед державою” чи будь-ким ще не повинні створювати жодних привілеїв в праві на зброю. Тільки справжня ефективна зброя (кульова, а не „газова”) може перешкодити злочинному нападу на законослухняного громадянина. Ще в 3-му номері російського журналу „Ружьё” за 1997 вказувалося, що, наприклад, продаж газової зброї в Росії вже на той час зійшов практично до нуля за умов в свою чергу нульових бойових якостей такої зброї, при досить значній та дійсно невідповідній ціні цієї зброї в збройових крамницях. Практично нульовий „зупиняючий” ефект відмічений і російським фахівцем Корецьким в його брошюрі „Уголовно-прововой статус средств самообороны”. Легковірні покупці, придбаючи такі предмети, витрачаючи на них досить значні кошти, покладають на неї надію в разі необхідності застосувати з метою самооборони. Однак вона як раз і не стає засобом самооборони, тому що вже навіть на відстані кількох метрів є неефективною. Аксіомою є також те, що сучасні злочинці – для яких закон не писаний! – практично завжди застосовують досить ефективні засоби нападу, здебільшого бойову кульову стрілецьку зброю, небезпечну з відстані в десятки метрів, проти якої з газовою „зброєю” робити практично нічого. Нема чого робити там буде і зі „зброєю” під гумову кулю, тому що вітчизняні зразки такої „зброї” є неефективні за умов дуже слабкого набою. Якщо ж злочинець знаходиться,наприклад, ще й в автомобілі – його не буде жодних шансів „дістати” з застосуванням „газової” чи „гумо-кульової” зброї. В цьому плані мені смішні заяви про те, що „газову зброю” слід застосовувати, зокрема, у випадках, коли злочинець „...намагається втекти...”: та вже за кілька кроків від такої зброї постріл не дасть рішуче нічого! І досвічені злочинці все це добре знають і розуміють.
Особливо слід звернути увагу на „кланові” намагання зберегти за собою право на володіння ефективними засобами самооборони. Мається на увазі так звана нагородна зброя, яка завжди є кульовою та бойових зразків. Чомусь на неї дають дозволи, щоправда, за „особливі заслуги”... Тобто, за умов цих „особливих заслуг” персона володіє правом в разі необхідності самооборони стріляти справжньою кулею, а не газом чи „гумовою” кулею. Тобто, тут спостерігаємо приховане „право на вбивство”. Таким же самим правом наділяється весь „клан”, який „за службових обставин” може знаходитися при зброї. Законослухняні ж громадяни знову зостаються без жодних надій на ефективні засобі самооборони. А сплачувати різноманітні внески, податки та оплачувати якісь все нові „сертифікати” під час чергових „перевірок” на право володіння жалюгідною „газовою зброєю” їм – пересічним громадянам” – доводиться завжди. Цікава річ: набой з „газом” коштує зараз в збройових крамницях в кілька разів більше, ніж досить ефективний стрілецький мисливський набой. Чому б це?..
І ще одне. Прихильники „клану” всіляко намагаються залякати пересічне населення тим, що за умови вільного доступу до придбання кульової зброї всі громадяни України одразу перестріляють один одного. Це, звісно, брехня. По-перше, на руках населення знаходиться одночасно зараз не менше 700 тисяч одиниць тільки мисливської зброї. Однак щось масових перестрілок не чути. По-друге, законослухняні громадяни маяють зброю зовсім не для того, щоб безглуздо палити один в одного. І добре це розуміють. А ще – вся ця зброя регулярно перевіряється.
ПРИМІТКА: Маю зареєстрований газовий револьвер. Але ілюзій щодо його бойових якостей не маю.
Яков Азарієвич Лаут, Харків.
Тел. 38(057)3329123, 38(0572)925310.