Враження від вчорашнього з’їзду нового Народног
03/06/2005 | Максим Банніков
„Всі ми різні і в кожного з нас свої плани на життя”.
Цитата з вчорашнього з’їзду.
Як людина, яка вивчала досвід Нестора Махна, можу відповісти на питання в чому полягає одвічний конфлікт між нормальними людьми і політиками. В цьому питанні Україна є цілком пересічною: нормальні люди є джерелом влади, а політики, заради отримання чи збереження цієї влади, намагаються всіляко нормальними людьми маніпулювати. При цьому, в політиків можливо й є певні додаткові переваги над "електоратом", але і відповідальність за те однозначно вище. Якщо політикоси зраджують "електорат", виникає такий собі конфлікт в стилі Тараса і Андрюші Бульбів, про що свідчать події останніх місяців. При цьому, саме чинна влада має пам’ятати, що принаймні будь-хто з моєї команди може їй сказати наступне: "Чим я тебе породив, тим я тебе і уб’ю!" Хто не зрозумів - йдеться про непокору, мирну, але ефективну, бо це є те, що ми вже відпрацювали до автоматизму, і зайвих рухів в нас не буде. Як не буде розколів в команді, продажності і інших ознак поразки, бо до непокори ми готові завжди. І к нам завжди підтягнуться інші.
Трагікомедія сучасності в тому, що вигадана нашим генієм Гоголем історія родини Бульб повторюється майже з тими ж іменами в родині Чороноволів - можна сперчатися, але це якщо не подібна ситуація, то принаймні вдалий рімейк. Думаю, що писати цю історію в аннали світової літератури буде людина з прізвищем Гоголідзе, Гоголовіч або Hohologlu.
Так от досвід сучасної України в тому, що вона хоч і не першою, але починає усвідомлювати, як важливо бути щирим і унікальним в усьому, навіть в політиці. Якщо так піде далі, то Україні не варто буде вступати до ЄС, треба буде подумати, чи прийняти ЄС до України. Не треба буде навіть вступати в НАТО, куди більшість наших людей щиро не хочуть, а можна буде творчо переосмислити досвід Швейцарії, і згодом разом створити реальний рух неприєнавшихся. Але це довга і кропітка робота, бо дозволити собі бути реально не таким, як всі, можна лише тоді, коли ти достатньо для цього потужний і, головне, незалежний.
Вахтанг Кіпіані сказав мені нещодавно в приватній розмові, що моя писанина має забагато ліричних відступів, через це вона нецікава пресі, зокрема, Українській Правді. З Вахтангом цілком погоджуюся, але це означає лише те, що УП, на жаль, до мене не доросла, на відміну від Майдану. У кожного свої недоліки, правда ж? Для тих, хто "не пойняв", роз’ясню іншим разом бо зараз час переходити до подальших висновків від з’їзду партії Ющенка.
Йдучи на з’їзд, я налаштував себе, що буде цілковита лажа в стилі КПСС-НДП і всяких інших злагод-батьківщин-єдностей. Тим більш, що займався цим мій добрий знайомий Р.П.Безсмертний, якого я бачив в ділі, і маю про це абсолютно власну, і, як завжди, унікальну думку.
Роман Петрович є персоною контраверсійною, але непересічною, що не заважає йому робити помітні помилки. Але можу сказати, що помилки Безсмртного, на відміну від Томенка, про якого я писав раніше, не є фатально-комічними, і це помічаю не один я. Зрештою, один з них став головою партії, а інший навіть не був присутнім на з’їзді, хоча обидвоє мають на перший погляд багато спільного.
Додаткове очікування лажі викликав той факт, що Безсмертний займався з’їздом прямо без відриву від виробництва, через що виробництво трохи постраждало, але не фатально. Тими днями, спілкуючисьз ним, мені хотілося нагадати, що, маючи таке прізвище, можна мнити себе навіть святим і кріпким, але Бог є лише один. Не казав, бо не був певен, що це почує лише він. Тепер, по з’їзді, це можна писати, щоб інші теж могли це при нагоді нагадати голові партії Ющенка.
Я ознайомився з біографією Безсмертного лише тоді, коли він вже став урядовцем, а не тоді, на жаль, коли ми починали працювали разом. Власне, як на мене, ключовими точками його біографії є три моменти: комсорг, історик-суспільствознавець за дипломом педінституту, вчитель СШ в смт.Бородянка.
Оскільки з комсомольцями я ефективно боровся в доволі юному віці бувши членом УГС та СНУМу, пізніше, поруч з істориками, успішно закічив юридичний факультеті МГУ, а зараз Бородянка мені дуже близька з низки причин, можу зробити наступні висновки щодо Романа Петровича.
Блакитна (в позитивному сенсі) мрія його дитинства й ранньої юності збулася. Але збулася вона не лише завдяки самому Безсмертному, але й тому, що в нього зараз є Ющенко, а значить його не дуже давня ставка зіграла. А Роман Петрович вміє робити ставки цілком непогано - почитайте біографію.
Але в кожною непересічної особистості, достоїнства є продовженими недоліками, і навпаки. Написав, і замислився над словом "недолік", хіба недолікований? Значить, всі ми недоліковані, але це ще й значить, що всіх нас вилікує, самі знаєте Хто.
Якщо новоспечений голова партії чинитиме правильно, в нього за 10 років є непогані шанси стати наступним Президентом, але побачимо. Вся країна думає про 2006 рік, а мені це нецікаво. Про це думають Ющенко і Безсмертний і взагалі купа інших, як достойників, так і отстойників. А мені доводиться шукати достойного кандидата на вибори 2014 вже зараз, бо сам не можу - в мене інша місія. Саме через це українцям треба задуматися, чи не варто збільшити мінімальний вік потенційних кандидатів в Президенти років так на 10-15. Це дозволить багатьом незрілим політикосикам уникати соблазнів. А після 50 мудрість настає навіть в тих політиків, кому до того заважала банальна фізіологія.
За 10 років Ющенкові буде за 60, і, навіть, якщо більша частина народу, хрестячись і молячись на майданах, проситиме його залишитися ще на термін Президентом, це буде помилка народу. Бо людині теж треба давати відпочивати від протоколів і обсягів роботи. Я хочу, щоб Ющенко прожив ще років 30-40 щонайменше, він буде потрібний країні, і як перший нормальний екс-президент, а не корумповане одоробло, парочку яких ми вже маємо. Сподіваюся, ще й матимемо далі.
З’їзд був дуже позитивний і про це ще писатиме натовп якісних і не дуже журналістів в різних „прєвосходних” тонах, тому опишу коротко. Вийшов Ющенко, придав з’їзду правильинй імпульс, і все пішло собі добре. Говорив Ющенко, як і завжди, про те ж саме, що говорили попередники, тобто про Злагоду, Батьківщину, Єдність, але лунало це значно щиріше. І слова були нові. Особисто я охрінів від розповіді про УПА і красноармійців, бо й сам про це давно думав, а також від трактовки Ющенком Крутів, бо сам про це казав неодноразово. Щоправда, як на мене, Крути - це було попередження, а першим і другим сигналами до поразки стало вбивство Григор’єва Махном, і заколот Петлюри проти гетьмана, третій дзвінок знають всі. Це не лише приємно мені, і не лише корисно для країні, це важливо і для самого Президента - думати саме так і робити, як він обіцяє.
Отже є реальна і позитивна нагода, що наша країна дійде до миру і злагоди, стабільності і заможності, такої як є в Швейцарії, і про що мріє переважна більшість моїх співгромадян. Але моя особиста мрія, щоб ми при цьому не стали задворками світу, де всіляка нечисть відмиває крадені гроші, як в тій же країні банків і годинників, а були його авангардом. А для цього наш народ має пройти ще багато випробувань і навчитися самодостатності, причому як само-, так і достатності.
Тому я роблю Сонячну Революцію і в партії вступати не хочу. Не хочу лізти в політику, бо всі посади політиків - це стійло, з якого хрін вийдеш. Якщо ти розумний - будеш в своєму стійлі конем, а ні - віслюком, але за стійло не вилізеш ніяк. Ющенко якось влучно висловився, що він "не пастух гусей", але йому, як Президенту, таки доводиться інколи попасти деяку, потужнішу за гусей живність. До речі і політиком він був з лише попередні 4 роки депутатсьої недоторканості, але стійло те його помітно гнітило. Правльність фрази про гусей полягає ще й в тому, що Президент сказав її просто гусопасам у вічі. Хай тепер гусопаси думають, в кожного є вибір, навіть в Кравченка він ще був після першого пострілу. Ющенко був правий, коли казав, що той офіцер честі. І це теж висновки зі з’їзду.
Зараз неділя, 6 березня 2005 року. Сьогодні близько опівдня це стаття з’явиться на сайті Майдан. В українців буде час її почитати-подумати, бо в більшості з нас зараз вихідні.
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх жінок з приходом весни, або тим святом, яке вони звикли святкувати цими днями. Почути вітання від Сонячної Революції і друзів можна буде точно на Радіо Промінь та, можливо, на Радіо Київ.
Ребята, будєм жить!
Цитата з вчорашнього з’їзду.
Як людина, яка вивчала досвід Нестора Махна, можу відповісти на питання в чому полягає одвічний конфлікт між нормальними людьми і політиками. В цьому питанні Україна є цілком пересічною: нормальні люди є джерелом влади, а політики, заради отримання чи збереження цієї влади, намагаються всіляко нормальними людьми маніпулювати. При цьому, в політиків можливо й є певні додаткові переваги над "електоратом", але і відповідальність за те однозначно вище. Якщо політикоси зраджують "електорат", виникає такий собі конфлікт в стилі Тараса і Андрюші Бульбів, про що свідчать події останніх місяців. При цьому, саме чинна влада має пам’ятати, що принаймні будь-хто з моєї команди може їй сказати наступне: "Чим я тебе породив, тим я тебе і уб’ю!" Хто не зрозумів - йдеться про непокору, мирну, але ефективну, бо це є те, що ми вже відпрацювали до автоматизму, і зайвих рухів в нас не буде. Як не буде розколів в команді, продажності і інших ознак поразки, бо до непокори ми готові завжди. І к нам завжди підтягнуться інші.
Трагікомедія сучасності в тому, що вигадана нашим генієм Гоголем історія родини Бульб повторюється майже з тими ж іменами в родині Чороноволів - можна сперчатися, але це якщо не подібна ситуація, то принаймні вдалий рімейк. Думаю, що писати цю історію в аннали світової літератури буде людина з прізвищем Гоголідзе, Гоголовіч або Hohologlu.
Так от досвід сучасної України в тому, що вона хоч і не першою, але починає усвідомлювати, як важливо бути щирим і унікальним в усьому, навіть в політиці. Якщо так піде далі, то Україні не варто буде вступати до ЄС, треба буде подумати, чи прийняти ЄС до України. Не треба буде навіть вступати в НАТО, куди більшість наших людей щиро не хочуть, а можна буде творчо переосмислити досвід Швейцарії, і згодом разом створити реальний рух неприєнавшихся. Але це довга і кропітка робота, бо дозволити собі бути реально не таким, як всі, можна лише тоді, коли ти достатньо для цього потужний і, головне, незалежний.
Вахтанг Кіпіані сказав мені нещодавно в приватній розмові, що моя писанина має забагато ліричних відступів, через це вона нецікава пресі, зокрема, Українській Правді. З Вахтангом цілком погоджуюся, але це означає лише те, що УП, на жаль, до мене не доросла, на відміну від Майдану. У кожного свої недоліки, правда ж? Для тих, хто "не пойняв", роз’ясню іншим разом бо зараз час переходити до подальших висновків від з’їзду партії Ющенка.
Йдучи на з’їзд, я налаштував себе, що буде цілковита лажа в стилі КПСС-НДП і всяких інших злагод-батьківщин-єдностей. Тим більш, що займався цим мій добрий знайомий Р.П.Безсмертний, якого я бачив в ділі, і маю про це абсолютно власну, і, як завжди, унікальну думку.
Роман Петрович є персоною контраверсійною, але непересічною, що не заважає йому робити помітні помилки. Але можу сказати, що помилки Безсмртного, на відміну від Томенка, про якого я писав раніше, не є фатально-комічними, і це помічаю не один я. Зрештою, один з них став головою партії, а інший навіть не був присутнім на з’їзді, хоча обидвоє мають на перший погляд багато спільного.
Додаткове очікування лажі викликав той факт, що Безсмертний займався з’їздом прямо без відриву від виробництва, через що виробництво трохи постраждало, але не фатально. Тими днями, спілкуючисьз ним, мені хотілося нагадати, що, маючи таке прізвище, можна мнити себе навіть святим і кріпким, але Бог є лише один. Не казав, бо не був певен, що це почує лише він. Тепер, по з’їзді, це можна писати, щоб інші теж могли це при нагоді нагадати голові партії Ющенка.
Я ознайомився з біографією Безсмертного лише тоді, коли він вже став урядовцем, а не тоді, на жаль, коли ми починали працювали разом. Власне, як на мене, ключовими точками його біографії є три моменти: комсорг, історик-суспільствознавець за дипломом педінституту, вчитель СШ в смт.Бородянка.
Оскільки з комсомольцями я ефективно боровся в доволі юному віці бувши членом УГС та СНУМу, пізніше, поруч з істориками, успішно закічив юридичний факультеті МГУ, а зараз Бородянка мені дуже близька з низки причин, можу зробити наступні висновки щодо Романа Петровича.
Блакитна (в позитивному сенсі) мрія його дитинства й ранньої юності збулася. Але збулася вона не лише завдяки самому Безсмертному, але й тому, що в нього зараз є Ющенко, а значить його не дуже давня ставка зіграла. А Роман Петрович вміє робити ставки цілком непогано - почитайте біографію.
Але в кожною непересічної особистості, достоїнства є продовженими недоліками, і навпаки. Написав, і замислився над словом "недолік", хіба недолікований? Значить, всі ми недоліковані, але це ще й значить, що всіх нас вилікує, самі знаєте Хто.
Якщо новоспечений голова партії чинитиме правильно, в нього за 10 років є непогані шанси стати наступним Президентом, але побачимо. Вся країна думає про 2006 рік, а мені це нецікаво. Про це думають Ющенко і Безсмертний і взагалі купа інших, як достойників, так і отстойників. А мені доводиться шукати достойного кандидата на вибори 2014 вже зараз, бо сам не можу - в мене інша місія. Саме через це українцям треба задуматися, чи не варто збільшити мінімальний вік потенційних кандидатів в Президенти років так на 10-15. Це дозволить багатьом незрілим політикосикам уникати соблазнів. А після 50 мудрість настає навіть в тих політиків, кому до того заважала банальна фізіологія.
За 10 років Ющенкові буде за 60, і, навіть, якщо більша частина народу, хрестячись і молячись на майданах, проситиме його залишитися ще на термін Президентом, це буде помилка народу. Бо людині теж треба давати відпочивати від протоколів і обсягів роботи. Я хочу, щоб Ющенко прожив ще років 30-40 щонайменше, він буде потрібний країні, і як перший нормальний екс-президент, а не корумповане одоробло, парочку яких ми вже маємо. Сподіваюся, ще й матимемо далі.
З’їзд був дуже позитивний і про це ще писатиме натовп якісних і не дуже журналістів в різних „прєвосходних” тонах, тому опишу коротко. Вийшов Ющенко, придав з’їзду правильинй імпульс, і все пішло собі добре. Говорив Ющенко, як і завжди, про те ж саме, що говорили попередники, тобто про Злагоду, Батьківщину, Єдність, але лунало це значно щиріше. І слова були нові. Особисто я охрінів від розповіді про УПА і красноармійців, бо й сам про це давно думав, а також від трактовки Ющенком Крутів, бо сам про це казав неодноразово. Щоправда, як на мене, Крути - це було попередження, а першим і другим сигналами до поразки стало вбивство Григор’єва Махном, і заколот Петлюри проти гетьмана, третій дзвінок знають всі. Це не лише приємно мені, і не лише корисно для країні, це важливо і для самого Президента - думати саме так і робити, як він обіцяє.
Отже є реальна і позитивна нагода, що наша країна дійде до миру і злагоди, стабільності і заможності, такої як є в Швейцарії, і про що мріє переважна більшість моїх співгромадян. Але моя особиста мрія, щоб ми при цьому не стали задворками світу, де всіляка нечисть відмиває крадені гроші, як в тій же країні банків і годинників, а були його авангардом. А для цього наш народ має пройти ще багато випробувань і навчитися самодостатності, причому як само-, так і достатності.
Тому я роблю Сонячну Революцію і в партії вступати не хочу. Не хочу лізти в політику, бо всі посади політиків - це стійло, з якого хрін вийдеш. Якщо ти розумний - будеш в своєму стійлі конем, а ні - віслюком, але за стійло не вилізеш ніяк. Ющенко якось влучно висловився, що він "не пастух гусей", але йому, як Президенту, таки доводиться інколи попасти деяку, потужнішу за гусей живність. До речі і політиком він був з лише попередні 4 роки депутатсьої недоторканості, але стійло те його помітно гнітило. Правльність фрази про гусей полягає ще й в тому, що Президент сказав її просто гусопасам у вічі. Хай тепер гусопаси думають, в кожного є вибір, навіть в Кравченка він ще був після першого пострілу. Ющенко був правий, коли казав, що той офіцер честі. І це теж висновки зі з’їзду.
Зараз неділя, 6 березня 2005 року. Сьогодні близько опівдня це стаття з’явиться на сайті Майдан. В українців буде час її почитати-подумати, бо в більшості з нас зараз вихідні.
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх жінок з приходом весни, або тим святом, яке вони звикли святкувати цими днями. Почути вітання від Сонячної Революції і друзів можна буде точно на Радіо Промінь та, можливо, на Радіо Київ.
Ребята, будєм жить!
Відповіді
2005.03.06 | Роман ShaRP
Перепрошую, це часом не клон Андруховича?
Дуже схоже. Стільки "розводитися" про "сєбя любімого", свої геніальні думки, своїх геніальних знайомих, і практично нічогісінько не сказати по суті крім набридло-ідіотського "всьо будєт харашо".Не стаття, а рідкісний мастдай.
2005.03.06 | AxeHarry
Re: Враження від вчорашнього з’їзду нового Народног
RomcyoCe v tebe sxozhe progresue.
Ranishe ty matukavsya na A, a zaraz navit na styl sho nagadue A.
Reakcija podibna do anekdotu pro psyxoanalityka i pacienta jakyj ves chas dumae pro "KoeSho".
Ce bezvidnosno togo sho meni, vzagali-to, pysannya A. tezh ne duzhe....
2005.03.06 | Роман ShaRP
Hands off, *dirty* Harry
AxeHarry пише:> Romcyo
Це в вас, дядечку, прогресує. Мені 27, скоро буде 28, і я ще задовго до того, як мені виповнилося 25 мав десь таких діагностів.
> Ranishe ty matukavsya na A, a zaraz navit na styl sho nagadue A.
1) Стилем це ще гірше від А. Бо той усе ж таки поет, а цей ... навіть не поет, мені так здається.
2) Я поки що не матюкався.
3) Це моя відплата за час, який я витратив на читання цієї статті.
> Reakcija podibna do anekdotu pro psyxoanalityka i pacienta jakyj ves chas dumae pro "KoeSho".
> Ce bezvidnosno togo sho meni, vzagali-to, pysannya A. tezh ne duzhe....
Ні. Це абсолютно нормальна реакція. Я прочитав погану статтю, і кажу, що я про неї думаю. Анти-ідеалом поганої (... вторинної, надмірно рефлексивної, роздутої, неінформативної ...) статті на Майдані для мене був та є Андрухович (саме статті, наголошую). Можете запропонувати інший? Пропонуйте.
2005.03.07 | пан Roller
Чему равна сумма углов ненормального двухсторонника?
Максим Банніков пише:> „Всі ми різні і в кожного з нас свої плани на життя”.
> Цитата з вчорашнього з’їзду.
>
>
> Як людина, яка вивчала досвід Нестора Махна, можу відповісти на питання в чому полягає одвічний конфлікт між нормальними людьми і політиками.
Ловлю себя на том, что не могу сфокусироваться по поводу того на что сделать акцент по Вашей статье.
Я видел критические замечания. Но, я не собираюсь править украинского мэтра, каковым вы себя представляете. Лично я не слышал такой фамилии, хоча, некоторые вещи в статье мне кажутся забавными.
Ну, вот, к примеру, в начале вы разделяете всех людей только на две категории, нормальных и не нормальных. Сразу возникает опасение по поводу того можно ли всех вместить в предложенный вами двух сторонник.
Для вас не существует 10-ти градаций серого.У вас или, или.
Или политик, или гавно.Или, наоборот.
Если построить такую фигуру геометрически,в системе Декартовых координат, а можно и без них, то площадь фигуры будет равна нулю.
И не потому, что политики составляют ничтожно меньшую часть, а потому, что такой фигуры в природе не существует.
А раз вам она представляется, то возникает резонный вопрос, на какую сторону отнести самого автора, то есть Вас, уважаемый.
Вы говорите о вещи не существующей в природе,делаете на основании этого реальные выводы, и по вашему это нормально.
Нет, в математике это допускается, мнимые корни.
Но, вы пишите раельных вещах, ил мнимых?
По моемому нет. Это не здоровый подход, делать выводы о правильности, не нормальности других. Мы живем в обществе достигшем определенного уровня развития, имеющего такой инструмент, как партия.
Но, ведь партии существуют во всем мире. Хоча, в некотором смысле с Вами можно согласиться.Мир сошел с ума. Но, это с точки зрения тех, кто не стоит в верхах. А пойди попади туда, и сразу станешь ненормальным.
Ну и так далее. Мне кажется, что вы не сделали акцент в концовке статьи. Вы поздравили женщин,но не сдалали акцент. И получилась некая акварель, игра цвета и света. 100% контрас, даже в акварелим такого не бывает.
Это и не белый квадрат.И не черный. И не квадрат. А что? А ничего.
Возможно, это ваш творческий замысел. Но, зачем тогда так перегружать общую картину. Вы пишите, что посылаете статью на майдан. Вот интересно, на какой счетчик вы рассчитываете? Многие ли вам ответят. Ведь именно этим и оценивается метр майдана. И будет жалко ваших творческих сил потраченных специально на статью, которую не дооценят.
Brgds
2005.03.07 | ky
Re: Враження від вчорашнього з’їзду нового Народног
Максим Банніков пише:>
> Ребята, будєм жить!
Живите Максим Банніков!
А вообще то что вы написали - чистейший БРЕД СИВОЙ КОБЫЛЫ!
2005.03.07 | пан Roller
Re:чистейший БРЕД сивого жеребца.
ky пише:> Максим Банніков пише:
>
> >
> > Ребята, будєм жить!
>
> Живите Максим Банніков!
>
> А вообще то что вы написали - чистейший БРЕД СИВОЙ КОБЫЛЫ!
Не совсем понял почему кобылы.
Или автор носит мужской псевдоним? (ударение на О)
Тогда уже,
чистейший БРЕД сивого жеребца.
Хоча, я не стал бы так опускать Мэтра в преддверии Празника
женского счастья Клары и Карла.
Brdgs
2005.03.07 | ky
Re: Враження від вчорашнього з’їзду нового Народног
Максим Банніков пише:>
> Якщо політикоси зраджують "електорат", виникає такий собі конфлікт в стилі Тараса і Андрюші Бульбів, про що свідчать події останніх місяців. При цьому, саме чинна влада має пам’ятати, що принаймні будь-хто з моєї команди може їй сказати наступне: "Чим я тебе породив, тим я тебе і уб’ю!" Хто не зрозумів - йдеться про непокору, мирну, але ефективну, бо це є те, що ми вже відпрацювали до автоматизму, і зайвих рухів в нас не буде. Як не буде розколів в команді, продажності і інших ознак поразки, бо до непокори ми готові завжди. І к нам завжди підтягнуться інші.
>
Мирна непокора буває одного типу: квиток в зуби і за кордон, де вже
та демократія на ділі, а не на словах.
Будь яка інша непокора - не мирна, бо її мета - заставити когось
щось робити всупереч їх бажання. Тому ваш аналіз - цу типове словоблуддя.
> Так от досвід сучасної України в тому, що вона хоч і не першою, але починає усвідомлювати, як важливо бути щирим і унікальним в усьому, навіть в політиці. Якщо так піде далі, то Україні не варто буде вступати до ЄС, треба буде подумати, чи прийняти ЄС до України. Не треба буде навіть вступати в НАТО, куди більшість наших людей щиро не хочуть, а можна буде творчо переосмислити досвід Швейцарії, і згодом разом створити реальний рух неприєнавшихся. Але це довга і кропітка робота, бо дозволити собі бути реально не таким, як всі, можна лише тоді, коли ти достатньо для цього потужний і, головне, незалежний.
>
Щирих політиків не буває, нонсенс! Унікальних дурнів на Україні - мабуть досить. Унікальних дурнів у владі, як бачимо в останніх
новинах, теж вистачає, а вірніше - забагато.
>
> З’їзд був дуже позитивний і про це ще писатиме натовп якісних і не дуже журналістів в різних „прєвосходних” тонах, тому опишу коротко. Вийшов Ющенко, придав з’їзду правильинй імпульс, і все пішло собі добре. Говорив Ющенко, як і завжди, про те ж саме, що говорили попередники, тобто про Злагоду, Батьківщину, Єдність, але лунало це значно щиріше. І слова були нові. Особисто я охрінів від розповіді про УПА і красноармійців, бо й сам про це давно думав, а також від трактовки Ющенком Крутів, бо сам про це казав неодноразово. Щоправда, як на мене, Крути - це було попередження, а першим і другим сигналами до поразки стало вбивство Григор’єва Махном, і заколот Петлюри проти гетьмана, третій дзвінок знають всі. Це не лише приємно мені, і не лише корисно для країні, це важливо і для самого Президента - думати саме так і робити, як він обіцяє.
>
Народ и партия - едины! Все еще дружнее сплотились вокруг комунистической партии!
> Отже є реальна і позитивна нагода, що наша країна дійде до миру і злагоди, стабільності і заможності, такої як є в Швейцарії, і про що мріє переважна більшість моїх співгромадян. Але моя особиста мрія, щоб ми при цьому не стали задворками світу, де всіляка нечисть відмиває крадені гроші, як в тій же країні банків і годинників, а були його авангардом. А для цього наш народ має пройти ще багато випробувань і навчитися самодостатності, причому як само-, так і достатності.
>
А откуда такой вывод любезнейший ....
> Ребята, будєм жить!
УРЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ!!!!
2005.03.07 | Нестор
Відколи це втеча від проблем на ситий Захід є непокорою(-)
ky пише:> Мирна непокора буває одного типу: квиток в зуби і за кордон, де вже
> та демократія на ділі, а не на словах.
Відколи це втеча від проблем на ситий Захід є непокорою
2005.03.07 | Максим Стріха
Гаряча політична весна?
Гаряча політична весна?Березневий Київ заметено снігом. Проте політична температура під сніговими заметами продовжує зростати, обіцяючи в найближчому майбутньому нові політичні катаклізми.
Останнім часом багатьох не полишає стійке відчуття «дежавю» - нинішня демократична влада якось непомітно, але впевнено форматується на щось дуже подібне до того, що ми мали досі.
Особливо гострим це відчуття стало після споглядання помпезного установчого з’їзду партії «Народний союз «Наша Україна»» в київському палаці спорту.
Нова влада проголосила відкритість і відданість принципам демократії. Тим часом до ради НС-НУ ввійшли принаймні четверо лідерів досі не ліквідованих партій (Порошенко, Омельченко, Павленко, Білозір).
З’їзди цих партій («Солідарності», «Єдності», Молодіжної та ще якоїсь із прикметником «християнська» в назві) не збиралися, рішень про припинення своєї діяльності не ухвалювали, мандата на участь у дійстві в палаці спорту нікому не давали.
Отже, маємо або кричуще порушення принципів відкритості й демократії - або визнання того, що й так було очевидно: з’їзди в цьому випадкові були непотрібні, бо партії ці існували лише на папері, для того, щоб підсилювати політичну вагу лідерів, засновану на зовсім інших чинниках (бізнес-імперія, крісло столичного градоначальника, чи просто наближеність до родини президента).
Тим часом справжні партії з реальними структурами (УНП, НРУ, УРП «Собор» і навіть колишня ПРП - сьогоднішній офіційний тримач назви «Наша Україна») в об’єднану партію (попри суттєвий тиск і заяви на кшталт: «вони ще кусатимуть собі лікті!») досі так і не пішли.
А відтак маємо назвати речі своїми іменами: ніякого об’єднання не відбулося. Не лишень формально, але й реально з чистого листа почали творити партію нової бюрократії - своєрідне акціонерне товариство тих, хто, прикриваючись популярним іменем Ющенка та гаслами Майдану, прагнуть відхопити свій шмат пирога влади (винятки, звичайно, є навіть на рівні керівництва НСНУ - але я зараз не про них, а про тенденцію).
З цього погляду симптоматичним виглядає інтерв’ю голови ради НСНУ Романа Безсмертного в останньому числі «Дзеркала тижня» - в ньому бринить непорушна певність, що народ стояв на Майдані не за перемогу Ющенка, а таки за владні крісла для Порошенка, Павленка, Білозір, Безсмертного (далі - за списком). А відтак названі особи мають право діяти від імені Майдану і Ющенка, творячи нову партію влади й лишаючи за всіма іншими вибір: приєднатися на визначених тримачами контрольного пакету акцій позиціях, або залишитися за бортом політичного життя.
Але ж усілякі партії влади, творені за номенклатурним принципом, ми вже проходили! До того ж, як учасник установчого з’їзду НДП в лютому 1996-го, можу засвідчити: він відбувався значно демократичніше (номенклатуризація НДП почалася дещо пізніше, за доби прем’єрства Пустовойтенка). Йому передували з’їзди обох суб’єктів об’єднання - ПДВУ й ТКУ, які ухвалили рішення про творення нової структури. І на самому з’їзді тоді виникали дискусії, відбувалися альтернативні голосування. Тобто був наявний увесь демократичний антураж, якого фатально бракувало в київському палаці спорту 5 березня.
Адже «тут не Майдан» - як дохідливо пояснив частині незадоволених донеччан новообраний голова виконкому НСНУ Юрій Єхануров.
Отже, спробуймо відповісти на декілька запитань.
Чи потрібна була Ющенку зараз єдина партія? З погляду необхідності завойовувати Схід і Південь, де традиційні націонал-демократи мають слабкі позиції - навряд. Скоріше, потрібне було б продумане формування 3-4-х пропрезидентських партій чи блоків, здатних боротися за різні електоральні ніші. Ці партії чи блоки могли б сформувати переконливу більшість у новому парламенті, і вже потому можна було б вирішувати, як справді найдоцільніше зменшити число суб’єктів на партійній карті.
Натомість обрано було сценарій «партійного колгоспу», який, до того ж, має піти на вибори у блоці з партіями Юлії Тимошенко та Володимира Литвина. Не треба бути проникливим аналітиком, щоб передбачити: до 50% місць така конструкція не дотягне. Доля уряду опиниться в руках партії Олександра Мороза і декількох дрібніших суб’єктів «центру».
Проте, для того, щоб реалізувати навіть обраний сценарій «колгоспу» (вибачте - «народного союзу»!), потрібно щось робити з уже згаданими УНП, НРУ, УРП «Собор», і навіть з партією Віктора Пинзеника (в останньому випадку завдання виглядає простішим - але проблеми все одно можуть виникнути). За задумом авторів, ці структури мають ближчим часом влитися в НСНУ (варіант - у «Батьківщину»).
Конструктори НСНУ Безсмертний і Єхануров (які ніколи не мали досвіду партійного будівництва) не врахували простої обставини: реальні партійні структури - до певної міри консервативні. І навіть воля лідера не є тут законом - людей у демократичних партіях переконують, а не ламають через коліно.
А, виходячи з сьогоднішніх контурів НСНУ, переконати піти туди багатьох не вдасться вже ні за яких обставин. Амбітні політики, які пройшли горнила багатьох виборчих баталій, гостро відчуватимуть несправедливість свого другорядного становища порівняно з Білозір і Павленком. А для активістів з принципами (саме вони складають основу «ідеологічних» партій) морально неприпустимо буде іти в партію, де в раді гордо засідає одіозний столичний градоначальник... (Можливо, ці моменти можна було б передбачити і якось згладити - але справу було доручено саме Безсмертному з Єхануровим). Сьогодні ж у партію масово посунуть різні пристосуванці й шукачі посад - проте користь із них, як показує наша нещодавня історія, невелика.
Нарешті, боюся, створенням НСНУ завдано першого по-справжньому суттєвого удару самому Ющенкові. Конструктори «колгоспу» сподівалися, що авторитет новообраного президента вивезе до парламенту зімкнуті лави не надто яскравих, а то й просто контраверсійних політиків, що отримали свої «пакети акцій» у ВАТ (чи вже ЗАТ?) під назвою «Народний союз «Наша Україна»».
Натомість на практиці може вийти по-інакшому: тягар згаданих політиків може потягнути додолу рейтинг народного президента. І це буде по-справжньому прикро - з огляду на інтереси консолідації українського суспільства.
І насамкінець. Одночасно зі з’їздом НСНУ в київському кінотеатрі «Зоряний» відбувся з’їзд Партії Регіонів, який оголосив про її перехід до опозиції. Але то буде реваншистська, антимайданівська опозиція, для якої учасники вуличних акцій листопада-грудня були наймитами світового імперіалізму, купленими за американські валянки й «наколоті мандарини».
Проте не виключено, що з’їзд у київському палаці спорту стимулює й початок формування нової про-майданівської опозиції - під гаслами захисту демократичних завоювань Майдану від тієї частини президентського оточення, яка хоче скористатися з них у вузькоегоїстичних цілях. І, в разі дальшого здійснення щодо них жорсткого пресингу, НРУ, УНП та УРП «Собор» не матимуть іншого виходу, як піти саме в цю нішу.
В кожному разі, політична весна в Україні обіцяє бути гарячою, а її кінцеві результати ледве чи хто візьметься спрогнозувати з певністю.
Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
2005.03.07 | Роман ShaRP
Пане Максим, я вже розмістив Ваш текст на форумі.
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1110129771 , плюс внизу додав посилання на інтерв*ю Зварича, на яке Ви посилаєтеся.2005.03.09 | А.Андреев
Впечатления о съезде партии. Взгляд из Донецка
Впечатления о съезде партии. Взгляд из ДонецкаИтак, создана партия, называющая себя президентской и Президент В. Ющенко - ее почетный председатель. 5 марта ее первый съезд, съезд предполагаемых победителей в 2006 году, формально оформил это рождение.
Можно было бы сказать несколько парадно-дежурных фраз об Украине, Единстве, Свободе и Демократии. Но почему-то хочется о другом.
Съезд проходил в Киеве во Дворце спорта. До съезда оставалось еще часа полтора, когда я вышел из метро и с хорошим настроением человека, участвующего в таком замечательном событии, как бы в продолжении Майдана, двинулся к Дворцу спорта. Праздничное настроение у меня быстро улетучилось. Во-первых, я никак не мог найти вход, в который должны пускать донецкую делегацию. Над каждым входом висели перечни нескольких областей, которым дорога в эту дверь, но Донецка нигде не было видно, и никто из охраны не мог толком объяснить куда же мне идти. Встретив знакомых, тоже делегатов съезда, я узнал, что нас и в списках нет. Мы тут же начати группироваться и разговор пошел на повышенных тонах. Талышев, которого кто-то назвал руководителем делегации, повел нас ко входу, но нас туда не пустили, и мы двинулись к другим дверям.
Ситуация начала быстро накаляться. Эти другие двери мы брали почти штурмом. И, как оказалось, очень вовремя, потому что за нами двери заперли и больше никого в них не пустили. Пройдя легкий "шмон" возле рамок металлоискателей, мы двинулись к столам регистрации. Здесь нас ждал еще один сюрприз. Оказывается, что нас, а это человек 200, в списке нет и что нам делать никто не знает. Мандаты нам выдать не могут, а следовательно, в работе съезда нам не участвовать. Тут уж мы взбеленились окончательно и пошли на штурм "регистратуры". Перекошенные от обиды лица, блестящие глаза и непарламентские выражения - все это было. Послышались выкрики, что мы вам и съезд сорвем, мы с Донбасса, бардак, и...
Луше не продолжать. Что может сказать возмущенный человек, каждый знает. Организаторы начали разбираться, что к чему, мы немного успокоились и тут пошли другие разговоры. "На мероприятиях Партии регионов такого никогда не было. Там всегда был порядок и кормили." Я растерялся. Так чей же это съезд? И кто приехал из Донецка? Активисты партии регионов или "оранжевые"? Ну и дела!
Мандаты нам выдали и на съезд мы успели, даже места сидячие нашли. Однако выступление Президента уже окончилось. А жаль!
Дальше пошла рутина, без которой не обходится ни один съезд или конференция - выступления записанных заранее делегатов, голосования и т.п. И вдруг...
Донецкая делегация аж взвыла, и человек 20 рванулись к сцене, на которую их конечно же не пустили. Такую реакцию вызвала фамилия Клименко,которого предложили включить в Совет партии. Дончанам пообещали дать слово, но после того, как Ехануров сказал, что Майдан закончился и здесь идет съезд, стало ясно, что слова им не дадут. Так оно и получилось. Маленький этот обман никто кроме дончан не заметил и "демократия восторжествовала" - Клименко был избран. Если честно, я понятия не имею, кто такой этот Клименко и почему такие страсти, и чем Талышев, которым требовали заменить Клименко, лучше. Но зато я в который раз вспомнил, что ДЕМОКРАТИЯ - ЭТО ТИРАНИЯ сиюминутного большинства.
Теперь меня занимает вопрос - Что же будет на конференции в Донецке, и как такой "боевой отряд партии" сработает на выборах? Тщеславие и желание примазаться к победителям, чтобы урвать свой кусочек властного пирожка, могут завалить самое незавалимое дело. Поживем - увидим..!
Не могу не отметить, что для "оранжевых" ситуация в Донецкой области была и остается самой неблагоприятной. Как сказал один наш делегат: "Мы самоубийцы". Но дальше так жить невозможно. Махровая ложь, коррупция, клановая экономика в которой ты сам ничего не значишь. И все это под красивые слова о частной инициативе, почти процветании, развитии...
Донецк, донецкий характер, Донецкий край, основа украинской экономики, мы пол-Украины кормим... "Тьмы горьких истин нам дороже нас возвышающий обман". И мы готовы поддержать любую ложь, если нам при этом льстят. Не желая думать, не желая учиться, мы глотаем любую "конфету", содержащую яд морального растления, если нас назовут каким-нибудь "красивым" словом. Очень тяжело менять то, что создавалось десятилетиями, и тяжело объяснять, что это ложь, если ложь прививалась десятилетиями. Но иного не дано!
А.Андреев, Донецк
2005.03.10 | )))
«Нынешние» и «бывшие» — все те же грабли
«Нынешние» и «бывшие» — все те же граблиСъезды двух оппонирующих политических сил, состоявшиеся 5 марта на расстоянии километра друг от друга, продолжили структуризацию партийного фронта в Украине. Стало понятно — новая власть сбивается в кучу "за Ющенко", бывшая власть — "против Ющенко". С такими "идеологиями" на выборах-2006 может оказаться реально перспективной идея "третьего пути".
Структуризация украинской политики "после Кучмы" завершится в ближайшие месяцы. Следующий съезд "Народного Союза "Наша Украина" (НСНУ) состоится в июне, и на нем будет решено, как должен выглядеть окончательный состав Совета партии. "Неприсоединившимся" правым и либералам нужно будет окончательно решить — с кем они? А уже в апреле Янукович пообещал провести очередной съезд "регионалов", чтобы разобраться, с кем блокироваться на парламентских выборах. Сейчас же ПРУ решила блокироваться со всеми, кто "против нынешней власти". Вернее было бы сказать — со всеми, кто против Ющенко.
Ющенко — вот тот основной объединяющий мотив для бывших чиновников, "красных директоров" и радетелей славянской идеи, которые в "Зоряном" особенно не скрывали своего неприятия слов "Ще не вмерла". И поддержка этих настроений известными российскими политиками, чьи фамилии связаны с не менее известными российскими "политтехнологами", подтверждает — национальная игра "наступи на грабли" уже давно стала интернациональной — шагнула из Украины в Россию. Только "профессионалы" в этом виде спорта могли и дальше поднимать и поддерживать темы раскола Украины, "ставленника НАТО" и побоищ на улицах Киева православных с "униатами и папистами".
Но антиющенковская идеология не является продуктивной основой для успешного избирательного блока. Если та часть "регионалов", которая останется с Януковичем до конца, продолжит дело, начатое партийным обилечиванием Тараса Чорновола, ей поневоле придется входить в союз и с такими одиозными фигурами, как Корчинский и Витренко. Одного не любят избиратели на Востоке, другую — на Западе. Строго говоря, их вообще мало где любят. Один из главных участников съезда ПРУ — Владимир Рыбак — сделал во время своего выступления знаковую оговорку: "Своими кадровыми назначениями власть выталкивает нас в оппозицию". Вот главная причина политических метаний бывшей власти — их оставили не у дел! Поэтому приходится искать что-то общее, этакое "коллективное бессознательное". И это общее — "против Ющенко".
Аналогичные процессы, только с противоположным знаком, происходят и на другом фланге. Здесь фигура нынешнего Президента является не менее объединяющим стимулом, чем у "партии бывших". Именно Ющенко во Дворце спорта заставил шесть тысяч абсолютно разных людей (старых руховцев с обвислыми усами, пузатых чиновников, предпринимателей средней руки, русскоязычную молодежь, которой особенно много было с Юга и Востока страны) с вдохновением петь государственный гимн.
Во второй половине дня, когда Ющенко уехал, а Роман Бессмертный и Юрий Ехануров остались для рутинного процесса — руководить голосованием и давать комментарии, Дворец спорта, лишенный рамок металлоискателей на входе, превратился из политического святилища в холодное помещение, уставленное деревянными козлами и заляпанное цементом в преддверии евроремонта для "Евровидения". Стало понятно, что единственная идеология очередной партии — это "за Ющенко".
Политология — наука прецедентов, а не шарлатанских политтехнологий типа "православные vs униаты". Прецедент создания подобных партий власти в новейшей украинской истории был — это НДП, которая уже утратила в парламенте количество народных депутатов, необходимое для сохранения собственной фракции. Утратит Ющенко свою харизму — утратит свои перспективы и партия. А скандалы, сопровождающие учредительный съезд НСНУ, только поспособствуют потере этой харизмы. Заявление Юрия Еханурова "Тут вам не Майдан!" точно отображает точку зрения топ-менеджеров НСНУ на партийное строительство — на волне народной любви собрать в одну кучу всех тех, кто "за". Как в свое время в блок "За единую Украину!" Легче управлять.
Это что касается НСНУ. Но, кроме партии власти, Ющенко решил создать и избирательный список, куда войдут все партийные подразделения всех трех ветвей власти — НСНУ (Президент) + БЮТ (премьер) + НПУ (спикер). Мы знаем и такие прецеденты — все та же "За ЕдУ!".
Итак, что украинцы получили вследствие субботней реструктуризации партий, близких к двум главным кандидатам в Президенты? А получили мы "партию бывшей власти" против "партии новой власти". В первой в одну кучу собирают всех, кто, так или иначе, недоволен Ющенко. Во второй в еще б‘ольшую кучу собирают тех, кто поддерживает Президента. Причем, технология сбора подозрительно напоминает аналогичные действия старой власти, только сделанные на высшем уровне и мотивированные высокой целью.
Такие поступки новых антагонистов опять делают привлекательной на выборах-2006 пресловутую идею "третьего пути". Не за уже запятнавших себя "бывших", и не за "нынешних", действующих теми же методами.
Коммунисты вновь надеются на протестный электорат ("второе", может быть, последнее, дыхание). Вполне уверенно должны чувствовать себя социалисты. Особенно потому, что последние шаги команды Ющенко способны отвратить от очередной "партии власти" значительную часть поддержавших Ющенко-Президента. Всех тех, кто не захочет опять выбирать "между злым дворником Герасимом и добрым академиком Павловым".
2005.03.11 | VDom
Граблі, та не ті.
НСНУ бфльш схожа на проект "Титанік".Як би "Батьківщина", НРУ, Собор", СПУ та інші дійсно партії ввійшли в "союз меча і орала" тоді можна було б казати про старі граблі.
НУ просто трансформувалась в НСНУ. А чим була тим і залишилась. Як би Ющенко йшов без НУ то йому б просто могло не вистачити грошей на виборчу компанію. Вибори закінчились, а лишилось ціла купа кумів...
Хто веде в танку покаже час. Але НСНУ схоже мало що світить на виборах 2006 року. Генеральний секретар та політбюро вже були... і загули. Безсмертний правда невмирущий і ефективний як його казковий однофамілець. Та й царстовом обзавівся, вже.
2005.03.11 | VDom
Розпрягайте, хлопці, коней!
http://www.mignews.org.ua/article.php?idarti=54Розпрягайте, хлопці, коней!
Установчий з’їзд нової політичної партії “Народний союз “Наша Україна” запам’ятається не лише неоковирною назвою новоствореної керівної і рушійної сили. Сама організація імпрези проходила на грані фарсу.
До Києва прибуло понад 8 тисяч делегатів. Під час реєстрації з’ясувалося, що мандатів вистачить лише на 6 тисяч. Після запеклого скандалу прийняли соломонове рішення: обмандачені йдуть в історію як повноправні делегати, а обділені — у статусі гостей. Між іншим, приватна ініціатива і тут взяла гору над неорганізованістю оргкомітету з’їзду. Помаранчевої сувенірної продукції всіх видів вистачило всім — плати і бери хоч оберемок.
Не будемо сипати сіль на рани телевізійникам, які фактично замість нормальної телетрансляції вчворили дешеве непрофесійне порно. Працювати по-старому вже заборонили, а як воно по-новому — не тямлять навіть найзатятіші адепти ще не існуючого громадського телебачення.
Далі почалися вже зовсім нехороші асоціації з домішкою чорної магії. Хтось пригадав, що навіть на з’їзди багатомільйонної КПРС обирали не більше п’яти тисяч депутатів. Потім помаранчеві делегати старшого покоління здригнулися, зачувши до болю знайому термінологію: “президія партії”. Спочатку обрали тимчасову — 11 чоловік, ну точнісінько стільки, скільки в політбюро часів Л.І.Брежнєва. Потім проголосували за постійну президію — 20 членів. Те ж саме брежнєвське політбюро плюс кандидати в члени бюро і секретарі.
Мало того — окрім політбюро, вибачайте, президії партії, обрали ще й Раду. Ну, це як колись, крім політбюро ЦК КПРС, обирали на з’їздах і сам Центральний Комітет. Там, пригадується, теж було 150 партійних душ, як і в НСНУ.
Та це ще півбіди. Справжню біду ми вбачаємо в конкретних персоналіях. Головою партії обрали Романа Безсмертного. Як водиться, не на з’їзді, а на пленумі ЦК. Тю! Знову нас у ретро занесло. Ми ж мали на увазі Раду НСНУ.
Нагадаємо, що Роман Безсмертний уже уславився кількома епохальними по своїй дуристиці заявами. Спочатку, як той трамвайний хам, публічно образив Першу Леді Помаранчевої революції Юлію Тимошенко, безпідставно звинувативши її у політичному аферизмі і шантажі. А в гризло? Сміливих не знайшлося… Навпаки, спочатку призначили віце-прем’єром, а тепер от і на голову політбюро сподобили.
Наступною дурістю Безсмертного, уже як віце-прем’єра, стала його заява, що адміністративно-територіальну реформу в Україні проводити треба не тому, що вона конче необхідна, а тому, що тільки в такий спосіб можна буде уславити Віктора Ющенка як видатного державотворця.
Але в першому ж інтерв’ю в якості лідера НСНУ Безсмертний перевершив самого себе. Для початку він ошелешив журналістів заявою, що ідеології у нової партії ще немає і мабуть не треба. А на запитання, для чого ж тоді створювали партію, відповів дослівно таке: “Аби хлопці не скурвилися”. Н-да…
Слово “аби” у стосунку до певної частини “хлопців”, обраних членами нашоукраїнського цека, зайве. Бо вони вже… теє…
Петро Порошенко, заступник голови партії, член президії і Ради, виявляється, стурбований порятунком… російської мови, російських видань та російських ЗМІ в Україні. Пан секретар Ради національної безпеки і оборони України впритул не бачить, що юдо-нацистський режим Кучми-Медведчука-Януковича перетворив ледь не половину українців на “скацапізовану біомасу”. Він, пан Порошенко, публічно обіцяє завершити процес цієї кацапізації в найближчий час. Коштом національної безпеки України, яку він зобов’язаний обстоювати.
Олександр Зінченко, член президії і Ради та новий адміністратор. У розшифровках плівок майора Мельниченка цій людині присвячено аж два розділи. Захоплююче чтиво, куди твоїй Марініній. Любителів подробиць адресуємо до сайту “Українська правда”.
Едуард Гурвіц — сумнозвісний агент світового юдо-нацизму в Україні. Уславився своїми патологічно антиукраїнськими нападками та виступами часів політичного цькування кучманоїдським режимом газети “Сільські вісті” і професора В.Яременка. Тепер він член Ради партії Помаранчевої революції.
Іван Гаврилюк. У минулому — кіноактор. Навіть прекрасний актор. Проте, за словами генія українського кіно Юрія Іллєнка, Іван, як пішов у політику, так і, вибачайте, скурвився. Сьогодні він є фактично маріонеткою такої темної конячки українського політикуму, як нардеп Сивкович. Так-так, саме той, котрий аж по стелі бігав, аби зірвати розслідування злочинного отруєння Віктора Ющенка. Тепер Іван — член Ради, фактичний радник Президента з питань українського кіно. Між іншим, легендарну кіностудію Довженка вже скупили великий “патріот” України Роднянський і… все той же Сивкович. То ж то Іван нарадить!
Давид Жванія. Людина, яка в таємничий спосіб виринула на українському політнебосхилі. За твердженнями Олександра Мороза, фігурує у повних розшифровках плівок Мельниченка. Член Ради НСНУ. Чи не маємо ми справу з клоном “одного симпатичного грузина”? Саме таку характеристику В.І.Ленін дав молодому Джугашвілі.
Євген Червоненко. Не людина — пісня. Входить до керівництва основних юдо-нацистських організацій в Україні. Активний учасник розправи над газетою “Сільські вісті”. Нині — Міністр транспорту і зв’язку та член Ради. Свого часу такий собі Лазар Каганович теж починав із поста наркома шляхів сполучення і членства в ЦК ВКП(б).
“Сумно на цьому світі, панове!” (Микола Гоголь).