Чи поьрібен спеціалізований орган управління етнополітичною сфе
03/11/2005 | VDom
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_005
Близько 30 народних депутатів, провідних науковців, відомих громадських та політичних діячів звернулися до керівництва держави з приводу чергового реформування Державного комітету України у справах національностей та міграції. В цьому зверненні об'єктивно обґрунтовується доцільність збереження його як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної етнонаціональної політики, сприяє забезпеченню прав національних меншин, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну, задоволення національно-культурних потреб закордонного українства , регулювання процесів роботи з біженцями та іншими категоріями мігрантів.
ЗВЕРНЕННЯ
до Президента України Віктора Ющенка, Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, віце-прем'єр-міністра Романа Безсмертного, голови РНБО Петра Порошенка, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, народних депутатів, політичних і громадських діячів, засобів масової інформації
Перемога демократичних сил відродила у етнічних спільнот України надію на утвердження державної етнонаціональної політики, яка була б спрямована на забезпечення їхніх потреб та інтересів і відповідала б загальновизнаним світовим та європейським стандартам. Одним з перших кроків нової влади став намір скоротити кількість органів державного управління, в тому числі Державного комітету України у справах національностей та міґрації. Ставлячись із розумінням до заходів щодо вдосконалення структури управління державою, водночас висловлюємо надію, що їх не буде зведено до арифметичного зменшення.
У суспільному житті України вирізняються сфери, управління якими потребує постійної присутності спеціалізованого державного органу. Серед таких сфер - міжетнічні відносини, наповнені й досі нерозв'язаними комплексними проблемами соціального, економічного, політичного, культурного змісту. До цього часу управління державними заходами щодо вирішення таких проблем здійснювалося спочатку Міністерством України у справах національностей, а потім відповідними державними комітетами. Свого часу ліквідація такого спеціалізованого органу суттєво ускладнила управління етнополітичною сферою і неґативно позначилася на її стані. Переконані, що повторення цього досвіду матиме такі неґативні наслідки:
1. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою позбавить державу можливості комплексного вирішення проблем, які є взаємопов'язаними, такими, що не можуть вирішуватися окремо одна від одної.
2. Розпорошення функцій спеціалізованого органу за іншими державними установами змусить останніх створювати додаткові спеціальні підрозділи, що призведе до збільшення штатів порівняно з нинішнім штатом Комітету.
3. Питання, віднесені до компетенції спеціалізованого органу, будуть другорядними для відомств, до яких їх буде передано, а відтак неминуче вийдуть з під належного контролю держави, що є вкрай небезпечним з точки зору національної безпеки.
4. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою може викликати серед європейської громадськості побоювання, що захист прав національних меншин та сприяння їхньому всебічному розвиткові не належать до пріоритетів нової влади. Виходячи з того, що захисту прав людини у світі приділяється посилена увага, такі побоювання можуть перерости в упереджене ставлення до України.
5. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою призведе до ліквідації ради представників організацій національних меншин, яка діє при ньому, що може призвести до відчуження меншин від влади.
6. Ліквідація вдруге спеціалізованого органу стане демонстрацією зневаги влади до права, оскільки Законом України "Про національні меншини в Україні" передбачено функціонування такого органу, причому у статусі міністерства.
Важливість наявних проблем в етнополітичній сфері Україні не тільки ставить під сумнів доцільність ліквідації спеціалізованого органу державного управління нею, а й наполегливо вимагає його збереження із відновленням у статусі міністерства, що передбачено чинним законодавством.
Геннадій Удовенко, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
Микола Шульга, народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, доктор наук
Рефат Чубаров, народний депутат, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу
Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології та психології Національного університету ім. Т. Шевченка
Май Панчук, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Олександр Майборода, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Йон Попеску, кандидат філологічних наук, народний депутат України другого і третього скликання
Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика
Юлія Тищенко, Сергій Бугаєв, керівники програм Українського незалежного центру політичних досліджень
Григорій Куценко, голова громадської організації "За міжнаціональний мир і злагоду"
Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад Уккраїни, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України
Станислав Костецький, співпрезидент Конгресу національних громад України. голова Спілки поляків України
Петро Григориченко, президент "Конгресу ромен України"
Канафія Хуснутдинов, президент Всеукраїнського татарського центру "Туган Тел"
Алла Потапова, голова Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство "Русского собрания"
Маре Літневська, голова Естонського земляцтва в Україні
Даля Макарова, голова Київського товариства литовської культури імені Майроніса
Ірина Оржехівська, голова Спілки білорусів України
Віолета Хачатурова, голова товариства вірменської культури "Наірі"
Тимур Мамоян, голова асоціації курдських організацій "Мідія"
Олександр Арабаджи, голова Київського товариства караїмів
Гуля Шлюсавер, заступник голови казахського товариства "Достик"
Надія Єфіміщ, голова Київського товариства народів фінно-пермської групи
Наталія Непийвода, головний редактор газети Конгресу національних громад України "Форум націй"
Борис Драгін, журналіст газети "Дзеннік Кійовскі"
Євгенія Церунян, головний редактор газети "Арагац"
Каріне Тумагаян, керівник вірменської національної недільної школи
Прес-служба
Держкомнацміграції України
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_004
Президентові України Ющенку В.А.
Голові Верховної Ради України Литвину В.М.
Прем'єр-міністрові України Тимошенко Ю.В.
Вельмишановні керівники держави!
Революційні перетворення, які відбуваються в Україні після завершення президентських виборів і формування нового складу уряду, різними верствами нашого суспільства сприймаються з надією на реальне покращення стану справ в усіх сферах життя. Очевидно, що потрібні реформи, структурні і кадрові зміни, чіткі і конкретні орієнтири економічного, соціального і духовного розвитку країни. Водночас є деякі усталені і, на нашу думку, вкрай необхідні державні інституції, ліквідація яких може призвести до негативних наслідків, погіршити ситуацію в такій украй делікатній сфері як міжнаціональні відносини і національні меншин. Державний комітет України у справах національностей і міграції, який є дітищем нашої Незалежності і опікується цими проблемами, протягом дванадцяти років ліквідовувався шість разів, але життя щоразу доводило нагальну потребу його відновлення і повнокровного функціонування. Сьогодні Комітет знову під загрозою скасування. На нашу думку, це призведе: до розпорошення і розмивання його чітко визначених функцій, які полягають у забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин та української діаспори, повернення й облаштування депортованих народів, створення умов для оптимального співвідношення задоволення етнокультурних потреб розвитку української нації, а також усіх етнічних спільнот України, їх національно-культурних об'єднань (яких на сьогодні понад 1200). Відсутність державного органу, який координував би діяльність виконавчої влади щодо реалізації як національного законодавства, так і міжнародних зобов'язань України (як, наприклад Рамкова конвенція захисту прав національних меншин чи Європейська хартія регіональних мов або мов меншин) щодо дотримання європейських стандартів захисту прав національних меншин може розцінюватися як звуження цих прав і фактична відмова від їх виконання.
Хочемо акцентувати і наступне: остання президентська кампанія засвідчила, що в країні існують і певні регіональні проблеми, пов'язані не лише з меншинами, а й з титульною нацією - українцями. Вироблення української національної ідеї (яка нібито спрацювала!), яка повинна згуртувати усіх громадян України задля побудови соборної і неподільної, демократичної і заможної держави з розвинутим громадянським суспільством, яка б виключала будь-які спроби сепаратизму, - питання загальнодержавної ваги, що потребує всебічного вивчення, аналізу і прогнозування.
Ми свідомі того, що реформи в державі відбуваються з метою вдосконалення управлінської системи, її оптимального структурування, однак, виходячи з нашої багаторічної практики співпраці з Держкомнацміграції, вважаємо, що його треба зберегти в реформованій вертикалі влади як центральний орган державного управління.
Розраховуємо на ваше розуміння і підтримку у вирішенні нашого прохання.
Рада представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та міграції
Чілачава Рауль Шалвович
- Голова Ради представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Держкомнацміграції України, президент Міжнародної асоціації грузинсько-українських культурних взаємозв'язків імені Давида Гурамішвілі
Григоріченко Петро Дмитрович - президент всеукраїнської Спілки громадських організацій "Конгрес Ромен України"
Єрмолова Валентина Іванівна - голова всеукраїнського товариства російської культури "Русь"
Зісельс Йосип Самійлович - голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, віце-президент Конгресу національних громад України
Кіссе Антон Іванович - президент Асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України, народний депутат України
Костецький Станіслав Янович - голова Спілки поляків України
Куценко Григорій Петрович - голова Асоціації "За міжнаціональний мир і злагоду в Україні"
Левітас Ілля Михайлович - президент Ради національних товариств України та Єврейської ради України
Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України
Літневська Маре - голова Естонського земляцтва в України
Монастирський Аркадій Ілліч - генеральний директор всеукраїнської благодійної організації "Єврейський фонд України"
Мухіна Людмила Федорівна - голова Чеської національної ради України
Оржехівська Ірина Олександрівна - голова всеукраїнської Спілки білорусів
Ормелі Володимир Юрійович - голова всеукраїнської Асоціації кримських караїмів "Кримкарайлар"
Потапова Алла В'ячеславівна - президент всеукраїнського національного культурно-просвітницького товариства "Русское собрание"
Проценко-Пічаджі Олександра Іванівна - голова Федерації грецьких товариств України
Самійленко Валентина Іванівна - президент Асоціації німців України
Фельдман Олександр Борисович - президент Асоціації національно-культурних об'єднань України, народний депутат України
Фєтєску Анатолій Семенович - президент всеукраїнської національно-культурної молдовської Асоціації
Хмельова Емілія Павлівна - голова Федерації польських організацій в Україні
Хуснутдінов Канафія Місбахетдінович - президент всеукраїнського Татарського культурного центру "Туган Тел"
Янчук Віолета Юозо - голова всеукраїнської спілки громадських організацій "Громада литовців України"
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_003
Держкомнацміграції України просить Піскуна особисто вивчити справу Тягнибока
У липні 2004 року Держкомнацміграції України як центральний орган виконавчої влади, що уповноважений вживати заходи проти розпалювання міжетнічної ворожнечі, звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням дати правову оцінку висловлюванням народного депутата України О. Тягнибока, які він зробив 17 липня на горі Яворина. Після звернення Держкомітету, за дорученням Генеральної прокуратури, прокуратура Івано-Франківської області порушила кримінальну справу за частиною 1 статті 161 КК України "Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної приналежності або ставлення до релігії".
Однак, як повідомила Генеральна прокуратура у відповіді на звернення Держкомнацміграції, кримінальна справа була закрита прокуратурою Івано-Франківської області на підставі ст.6 п.2 КПК України, "за відсутністю в діях Тягнибока О.Я. складу злочину". Також у листі Генеральної прокуратури зазначено, що у ході досудового слідства у справі проведена лінгвістична експертиза, яка встановила, що "промова Тягнибока О.Я. має виражений емоційний характер, притаманний даному стилю мовлення. Висловлювання в ньому мають суб'єктивний оціночний характер і не підкріплені будь-якою серйозною аргументацією". Держкомітет повністю погоджується, що висловлювання народного депутата "не підкріплені будь-якою серйозною аргументацією" (взагалі ксенофобські висловлювання не можуть бути апріорі серйозно аргументовані) і мають "суб'єктивний оціночний характер", однак незрозуміло чому це, а також "емоційність" повинно бути аргументом у кваліфікації висловлювань як таких, що не містять ознак розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Нагадаємо висловлювання п. Тягнибока: "Вони не боялися, як і ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию і пішли в ті ліси, вони готувалися і боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою і з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу українську державу... Оті молоді люди і ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидівська мафія..."
Дивує, що коли росіян та євреїв у принизливій ксенофобській термінології називають "москалями" та "жидвою", характеризують як "нечисть", коли стверджують, що мафія в Україні "москальско-жидівська", то органи прокуратури не вважають це розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Чи можуть після цього представники національних меншин України бути впевненими, що органи державної влади будуть реально захищати їх конституційні права, рівність всіх громадян незалежно від етнічної приналежності, та й просто гарантують елементарну безпеку проживання? А зараз вже п. Тягнибок погрожує судовим переслідуванням ЗМІ, що подавали інформацію про його виступ, а також керівництву Держкомітету, що виконуючи свої безпосередні службові обов'язки викладало державну позицію щодо недопустимості подібних русофобських та антисемітських висловлювань, виступило на захист мільйонів наших співгромадян.
Комітет хоче ще раз підкреслити - справа не особисто у п. Тягнибоку, ніхто не каже про необхідність вжиття якихось дій прокуратурою персонально до нього. Однак його висловлювання на горі Яворина повинні отримати чітку правову оцінку щоб представники національних меншин України переконалися, що Українська держава буде завжди захищати їх від принижень за етнічною ознакою та гарантує безпеку від будь-яких ксенофобських проявів. Прокуратура своїм рішенням створює вкрай небезпечний прецедент, коли публічні образи цілих національностей та формування русофобських та антисемітських стереотипів фактично легалізуються, що може мати вкрай негативні наслідки для міжнаціонального миру.
Дивно, що Генеральна прокуратура не помічає й яку величезну шкоду міжнародному авторитетові України наносять подібні дії. Так, у Звіті Державного департаменту США "Про прояви антисемітизму у світі" за період 1 липня 2003 р. - 15 грудня 2004 р. інформація щодо виступу п.Тягнибока відкриває розділ, присвяченій Україні й він чітко охарактеризований як антисемітський.
Враховуючи велике значення згаданої справи для збереження міжнаціонального миру в Україні, Держкомнацміграції звертається до Вас з проханням особисто вивчити справу щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі у виступі на горі Яворина й дати чітку правову оцінку вищенаведеним висловлюванням.
Прес-служба
Держкомнацміграції України
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_002
Заява для ЗМІ
Державний комітет України у справах національностей та міграції, національно-культурні товариства, національні меншини України з гордістю за нашу державу сприйняли виступ Президента України Віктора Ющенка 27 січня в Кракові з нагоди 60-річчя визволення табору смерті - Освенциму. Президентом України було підкреслено, що в Україні ніколи не буде місця антисемітизму, ксенофобії, проявам расової нетерпимості. За всі роки незалежності такі слова з вуст Президента України прозвучали вперше.
Уже зараз Комітетом направлено Віктору Ющенку Проект Указу Президента України про те, щоб 29 вересня, день пам'яті трагедії в Бабиному Яру, оголосити Днем Голокосту.
Держкомітет постійно вживає всі заходи проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, що знаходить високу оцінку у наших стратегічних зовнішньополітичних партнерів. У Звіті Державного Департаменту США "Про прояви антисемітизму в світі", у розділі про Україну, було відзначено наступне: "Часто з'являються антисемітські статті в малих виданнях та періодичних інформаційних бюлетенях. Щомісячний журнал "Персонал", в редакції якого є кілька парламентарів, загалом публікує по одній антисемітській статті щомісяця. Єврейська громада одержала підтримку з боку державних офіційних осіб у критиці статей у цьому журналі".
Також Комітет подав позовні заяви до Голосіївського місцевого суду м. Києва про припинення випуску видань Міжрегіональної Академії управління персоналом - журналу "Персонал" і газети ,,Персонал-плюс і до Личаківського місцевого суду м. Львова про припинення видання газети ,Ідеаліст" за систематичне розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Однак керівники ксенофобських видань навмисно затягують розгляд даних справ у судах і, бачачи, що правосуддя скоро їх покарає, тиражують статті, які взагалі суперечать логіці психічно здорових людей.
Так, в останньому номері газети "Ідеаліст" надруковано: "За зраду інтересів Держави і єдиного Українського народу, в догоду сіонізму, утвореного неправомірною антиукраїнською структурою під назвою "Державний комітет України у справах національностей та міграції", який займається колонізацією українців - занести Голову Держкомнацміграції України, жида Москаля Г.Г., до "Чорної книги ворогів України" з виселенням його за межі Держави".
Ми хочемо застерегти тих політиків, які дуже завзято захищають доморощених антисемітів та русофобів, що прийде час, коли люди з хворою психікою можуть і вас облити брудом, як це сталося з лідерами деяких впливових партій в Україні.
Відчуваючи підтримку Президента України Віктора Ющенка, Державний комітет України у справах національностей та міграції й надалі буде продовжувати послідовну роботу по припиненню всіх проявів ксенофобії, антисемітизму і расової нетерпимості в Україні, незважаючи на те, від кого такі прояви з'являтимуться.
Близько 30 народних депутатів, провідних науковців, відомих громадських та політичних діячів звернулися до керівництва держави з приводу чергового реформування Державного комітету України у справах національностей та міграції. В цьому зверненні об'єктивно обґрунтовується доцільність збереження його як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної етнонаціональної політики, сприяє забезпеченню прав національних меншин, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну, задоволення національно-культурних потреб закордонного українства , регулювання процесів роботи з біженцями та іншими категоріями мігрантів.
ЗВЕРНЕННЯ
до Президента України Віктора Ющенка, Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, віце-прем'єр-міністра Романа Безсмертного, голови РНБО Петра Порошенка, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, народних депутатів, політичних і громадських діячів, засобів масової інформації
Перемога демократичних сил відродила у етнічних спільнот України надію на утвердження державної етнонаціональної політики, яка була б спрямована на забезпечення їхніх потреб та інтересів і відповідала б загальновизнаним світовим та європейським стандартам. Одним з перших кроків нової влади став намір скоротити кількість органів державного управління, в тому числі Державного комітету України у справах національностей та міґрації. Ставлячись із розумінням до заходів щодо вдосконалення структури управління державою, водночас висловлюємо надію, що їх не буде зведено до арифметичного зменшення.
У суспільному житті України вирізняються сфери, управління якими потребує постійної присутності спеціалізованого державного органу. Серед таких сфер - міжетнічні відносини, наповнені й досі нерозв'язаними комплексними проблемами соціального, економічного, політичного, культурного змісту. До цього часу управління державними заходами щодо вирішення таких проблем здійснювалося спочатку Міністерством України у справах національностей, а потім відповідними державними комітетами. Свого часу ліквідація такого спеціалізованого органу суттєво ускладнила управління етнополітичною сферою і неґативно позначилася на її стані. Переконані, що повторення цього досвіду матиме такі неґативні наслідки:
1. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою позбавить державу можливості комплексного вирішення проблем, які є взаємопов'язаними, такими, що не можуть вирішуватися окремо одна від одної.
2. Розпорошення функцій спеціалізованого органу за іншими державними установами змусить останніх створювати додаткові спеціальні підрозділи, що призведе до збільшення штатів порівняно з нинішнім штатом Комітету.
3. Питання, віднесені до компетенції спеціалізованого органу, будуть другорядними для відомств, до яких їх буде передано, а відтак неминуче вийдуть з під належного контролю держави, що є вкрай небезпечним з точки зору національної безпеки.
4. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою може викликати серед європейської громадськості побоювання, що захист прав національних меншин та сприяння їхньому всебічному розвиткові не належать до пріоритетів нової влади. Виходячи з того, що захисту прав людини у світі приділяється посилена увага, такі побоювання можуть перерости в упереджене ставлення до України.
5. Ліквідація спеціалізованого органу управління етнополітичною сферою призведе до ліквідації ради представників організацій національних меншин, яка діє при ньому, що може призвести до відчуження меншин від влади.
6. Ліквідація вдруге спеціалізованого органу стане демонстрацією зневаги влади до права, оскільки Законом України "Про національні меншини в Україні" передбачено функціонування такого органу, причому у статусі міністерства.
Важливість наявних проблем в етнополітичній сфері Україні не тільки ставить під сумнів доцільність ліквідації спеціалізованого органу державного управління нею, а й наполегливо вимагає його збереження із відновленням у статусі міністерства, що передбачено чинним законодавством.
Геннадій Удовенко, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
Микола Шульга, народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, доктор наук
Рефат Чубаров, народний депутат, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу
Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології та психології Національного університету ім. Т. Шевченка
Май Панчук, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Олександр Майборода, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Йон Попеску, кандидат філологічних наук, народний депутат України другого і третього скликання
Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика
Юлія Тищенко, Сергій Бугаєв, керівники програм Українського незалежного центру політичних досліджень
Григорій Куценко, голова громадської організації "За міжнаціональний мир і злагоду"
Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад Уккраїни, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України
Станислав Костецький, співпрезидент Конгресу національних громад України. голова Спілки поляків України
Петро Григориченко, президент "Конгресу ромен України"
Канафія Хуснутдинов, президент Всеукраїнського татарського центру "Туган Тел"
Алла Потапова, голова Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство "Русского собрания"
Маре Літневська, голова Естонського земляцтва в Україні
Даля Макарова, голова Київського товариства литовської культури імені Майроніса
Ірина Оржехівська, голова Спілки білорусів України
Віолета Хачатурова, голова товариства вірменської культури "Наірі"
Тимур Мамоян, голова асоціації курдських організацій "Мідія"
Олександр Арабаджи, голова Київського товариства караїмів
Гуля Шлюсавер, заступник голови казахського товариства "Достик"
Надія Єфіміщ, голова Київського товариства народів фінно-пермської групи
Наталія Непийвода, головний редактор газети Конгресу національних громад України "Форум націй"
Борис Драгін, журналіст газети "Дзеннік Кійовскі"
Євгенія Церунян, головний редактор газети "Арагац"
Каріне Тумагаян, керівник вірменської національної недільної школи
Прес-служба
Держкомнацміграції України
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_004
Президентові України Ющенку В.А.
Голові Верховної Ради України Литвину В.М.
Прем'єр-міністрові України Тимошенко Ю.В.
Вельмишановні керівники держави!
Революційні перетворення, які відбуваються в Україні після завершення президентських виборів і формування нового складу уряду, різними верствами нашого суспільства сприймаються з надією на реальне покращення стану справ в усіх сферах життя. Очевидно, що потрібні реформи, структурні і кадрові зміни, чіткі і конкретні орієнтири економічного, соціального і духовного розвитку країни. Водночас є деякі усталені і, на нашу думку, вкрай необхідні державні інституції, ліквідація яких може призвести до негативних наслідків, погіршити ситуацію в такій украй делікатній сфері як міжнаціональні відносини і національні меншин. Державний комітет України у справах національностей і міграції, який є дітищем нашої Незалежності і опікується цими проблемами, протягом дванадцяти років ліквідовувався шість разів, але життя щоразу доводило нагальну потребу його відновлення і повнокровного функціонування. Сьогодні Комітет знову під загрозою скасування. На нашу думку, це призведе: до розпорошення і розмивання його чітко визначених функцій, які полягають у забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин та української діаспори, повернення й облаштування депортованих народів, створення умов для оптимального співвідношення задоволення етнокультурних потреб розвитку української нації, а також усіх етнічних спільнот України, їх національно-культурних об'єднань (яких на сьогодні понад 1200). Відсутність державного органу, який координував би діяльність виконавчої влади щодо реалізації як національного законодавства, так і міжнародних зобов'язань України (як, наприклад Рамкова конвенція захисту прав національних меншин чи Європейська хартія регіональних мов або мов меншин) щодо дотримання європейських стандартів захисту прав національних меншин може розцінюватися як звуження цих прав і фактична відмова від їх виконання.
Хочемо акцентувати і наступне: остання президентська кампанія засвідчила, що в країні існують і певні регіональні проблеми, пов'язані не лише з меншинами, а й з титульною нацією - українцями. Вироблення української національної ідеї (яка нібито спрацювала!), яка повинна згуртувати усіх громадян України задля побудови соборної і неподільної, демократичної і заможної держави з розвинутим громадянським суспільством, яка б виключала будь-які спроби сепаратизму, - питання загальнодержавної ваги, що потребує всебічного вивчення, аналізу і прогнозування.
Ми свідомі того, що реформи в державі відбуваються з метою вдосконалення управлінської системи, її оптимального структурування, однак, виходячи з нашої багаторічної практики співпраці з Держкомнацміграції, вважаємо, що його треба зберегти в реформованій вертикалі влади як центральний орган державного управління.
Розраховуємо на ваше розуміння і підтримку у вирішенні нашого прохання.
Рада представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та міграції
Чілачава Рауль Шалвович
- Голова Ради представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Держкомнацміграції України, президент Міжнародної асоціації грузинсько-українських культурних взаємозв'язків імені Давида Гурамішвілі
Григоріченко Петро Дмитрович - президент всеукраїнської Спілки громадських організацій "Конгрес Ромен України"
Єрмолова Валентина Іванівна - голова всеукраїнського товариства російської культури "Русь"
Зісельс Йосип Самійлович - голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, віце-президент Конгресу національних громад України
Кіссе Антон Іванович - президент Асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України, народний депутат України
Костецький Станіслав Янович - голова Спілки поляків України
Куценко Григорій Петрович - голова Асоціації "За міжнаціональний мир і злагоду в Україні"
Левітас Ілля Михайлович - президент Ради національних товариств України та Єврейської ради України
Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України
Літневська Маре - голова Естонського земляцтва в України
Монастирський Аркадій Ілліч - генеральний директор всеукраїнської благодійної організації "Єврейський фонд України"
Мухіна Людмила Федорівна - голова Чеської національної ради України
Оржехівська Ірина Олександрівна - голова всеукраїнської Спілки білорусів
Ормелі Володимир Юрійович - голова всеукраїнської Асоціації кримських караїмів "Кримкарайлар"
Потапова Алла В'ячеславівна - президент всеукраїнського національного культурно-просвітницького товариства "Русское собрание"
Проценко-Пічаджі Олександра Іванівна - голова Федерації грецьких товариств України
Самійленко Валентина Іванівна - президент Асоціації німців України
Фельдман Олександр Борисович - президент Асоціації національно-культурних об'єднань України, народний депутат України
Фєтєску Анатолій Семенович - президент всеукраїнської національно-культурної молдовської Асоціації
Хмельова Емілія Павлівна - голова Федерації польських організацій в Україні
Хуснутдінов Канафія Місбахетдінович - президент всеукраїнського Татарського культурного центру "Туган Тел"
Янчук Віолета Юозо - голова всеукраїнської спілки громадських організацій "Громада литовців України"
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_003
Держкомнацміграції України просить Піскуна особисто вивчити справу Тягнибока
У липні 2004 року Держкомнацміграції України як центральний орган виконавчої влади, що уповноважений вживати заходи проти розпалювання міжетнічної ворожнечі, звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням дати правову оцінку висловлюванням народного депутата України О. Тягнибока, які він зробив 17 липня на горі Яворина. Після звернення Держкомітету, за дорученням Генеральної прокуратури, прокуратура Івано-Франківської області порушила кримінальну справу за частиною 1 статті 161 КК України "Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної приналежності або ставлення до релігії".
Однак, як повідомила Генеральна прокуратура у відповіді на звернення Держкомнацміграції, кримінальна справа була закрита прокуратурою Івано-Франківської області на підставі ст.6 п.2 КПК України, "за відсутністю в діях Тягнибока О.Я. складу злочину". Також у листі Генеральної прокуратури зазначено, що у ході досудового слідства у справі проведена лінгвістична експертиза, яка встановила, що "промова Тягнибока О.Я. має виражений емоційний характер, притаманний даному стилю мовлення. Висловлювання в ньому мають суб'єктивний оціночний характер і не підкріплені будь-якою серйозною аргументацією". Держкомітет повністю погоджується, що висловлювання народного депутата "не підкріплені будь-якою серйозною аргументацією" (взагалі ксенофобські висловлювання не можуть бути апріорі серйозно аргументовані) і мають "суб'єктивний оціночний характер", однак незрозуміло чому це, а також "емоційність" повинно бути аргументом у кваліфікації висловлювань як таких, що не містять ознак розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Нагадаємо висловлювання п. Тягнибока: "Вони не боялися, як і ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию і пішли в ті ліси, вони готувалися і боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою і з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу українську державу... Оті молоді люди і ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидівська мафія..."
Дивує, що коли росіян та євреїв у принизливій ксенофобській термінології називають "москалями" та "жидвою", характеризують як "нечисть", коли стверджують, що мафія в Україні "москальско-жидівська", то органи прокуратури не вважають це розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Чи можуть після цього представники національних меншин України бути впевненими, що органи державної влади будуть реально захищати їх конституційні права, рівність всіх громадян незалежно від етнічної приналежності, та й просто гарантують елементарну безпеку проживання? А зараз вже п. Тягнибок погрожує судовим переслідуванням ЗМІ, що подавали інформацію про його виступ, а також керівництву Держкомітету, що виконуючи свої безпосередні службові обов'язки викладало державну позицію щодо недопустимості подібних русофобських та антисемітських висловлювань, виступило на захист мільйонів наших співгромадян.
Комітет хоче ще раз підкреслити - справа не особисто у п. Тягнибоку, ніхто не каже про необхідність вжиття якихось дій прокуратурою персонально до нього. Однак його висловлювання на горі Яворина повинні отримати чітку правову оцінку щоб представники національних меншин України переконалися, що Українська держава буде завжди захищати їх від принижень за етнічною ознакою та гарантує безпеку від будь-яких ксенофобських проявів. Прокуратура своїм рішенням створює вкрай небезпечний прецедент, коли публічні образи цілих національностей та формування русофобських та антисемітських стереотипів фактично легалізуються, що може мати вкрай негативні наслідки для міжнаціонального миру.
Дивно, що Генеральна прокуратура не помічає й яку величезну шкоду міжнародному авторитетові України наносять подібні дії. Так, у Звіті Державного департаменту США "Про прояви антисемітизму у світі" за період 1 липня 2003 р. - 15 грудня 2004 р. інформація щодо виступу п.Тягнибока відкриває розділ, присвяченій Україні й він чітко охарактеризований як антисемітський.
Враховуючи велике значення згаданої справи для збереження міжнаціонального миру в Україні, Держкомнацміграції звертається до Вас з проханням особисто вивчити справу щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі у виступі на горі Яворина й дати чітку правову оцінку вищенаведеним висловлюванням.
Прес-служба
Держкомнацміграції України
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?news_ofic_002
Заява для ЗМІ
Державний комітет України у справах національностей та міграції, національно-культурні товариства, національні меншини України з гордістю за нашу державу сприйняли виступ Президента України Віктора Ющенка 27 січня в Кракові з нагоди 60-річчя визволення табору смерті - Освенциму. Президентом України було підкреслено, що в Україні ніколи не буде місця антисемітизму, ксенофобії, проявам расової нетерпимості. За всі роки незалежності такі слова з вуст Президента України прозвучали вперше.
Уже зараз Комітетом направлено Віктору Ющенку Проект Указу Президента України про те, щоб 29 вересня, день пам'яті трагедії в Бабиному Яру, оголосити Днем Голокосту.
Держкомітет постійно вживає всі заходи проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, що знаходить високу оцінку у наших стратегічних зовнішньополітичних партнерів. У Звіті Державного Департаменту США "Про прояви антисемітизму в світі", у розділі про Україну, було відзначено наступне: "Часто з'являються антисемітські статті в малих виданнях та періодичних інформаційних бюлетенях. Щомісячний журнал "Персонал", в редакції якого є кілька парламентарів, загалом публікує по одній антисемітській статті щомісяця. Єврейська громада одержала підтримку з боку державних офіційних осіб у критиці статей у цьому журналі".
Також Комітет подав позовні заяви до Голосіївського місцевого суду м. Києва про припинення випуску видань Міжрегіональної Академії управління персоналом - журналу "Персонал" і газети ,,Персонал-плюс і до Личаківського місцевого суду м. Львова про припинення видання газети ,Ідеаліст" за систематичне розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Однак керівники ксенофобських видань навмисно затягують розгляд даних справ у судах і, бачачи, що правосуддя скоро їх покарає, тиражують статті, які взагалі суперечать логіці психічно здорових людей.
Так, в останньому номері газети "Ідеаліст" надруковано: "За зраду інтересів Держави і єдиного Українського народу, в догоду сіонізму, утвореного неправомірною антиукраїнською структурою під назвою "Державний комітет України у справах національностей та міграції", який займається колонізацією українців - занести Голову Держкомнацміграції України, жида Москаля Г.Г., до "Чорної книги ворогів України" з виселенням його за межі Держави".
Ми хочемо застерегти тих політиків, які дуже завзято захищають доморощених антисемітів та русофобів, що прийде час, коли люди з хворою психікою можуть і вас облити брудом, як це сталося з лідерами деяких впливових партій в Україні.
Відчуваючи підтримку Президента України Віктора Ющенка, Державний комітет України у справах національностей та міграції й надалі буде продовжувати послідовну роботу по припиненню всіх проявів ксенофобії, антисемітизму і расової нетерпимості в Україні, незважаючи на те, від кого такі прояви з'являтимуться.
Відповіді
2005.03.11 | VDom
Національний склад населення України
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?nation_stat_001Національний склад населення України
за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
Україна – держава з поліетнічним складом населення.
За даними останнього перепису населення, який відбувся у 2001 році, в державі нараховувалось 37,5 млн. українців (77,8 % від загальної кількості населення) і 10,9 млн. (22,2 %) представників понад 130 національностей.
Найчисельнішою національною спільнотою країни є росіяни – 8,3 млн. осіб або 17,3% всього населення.
Наступних п’ятнадцять етнічних груп нараховують від 300 тис. – до 30 тис. осіб, це білоруси - 275,8 тис. (0,6% населення), молдовани – 258,6 тис. (0,5%), болгари - 204,6 тис. (0,4%), угорці - 156,6 тис. (0,3%), румуни - 151,0 тис. (0,3%), поляки - 144,1 тис. (0,3%), євреї - 103,6 тис. (0,2%), вірмени -99,9 тис. (0,2%), греки - 91,5 тис. (0,2%), татари - 73,3 тис. (0,2%), цигани (рома) - 47,6 тис. (0,1%), азербайджанці - 45,2 тис. (0,1%), грузини - 34,2 тис. (0,1%), німці - 33,3 тис. (0,1%), гагаузи - 31,9 тис. (0,1%).
Наступні 13 етнічних груп нараховують від 12 тис. – до 3 тис. осіб, це корейці - 12,7 тис.(0,03%), узбеки – 12,4 тис. (0,03%), литовці – 7,2 тис. (0,01%), словаки – 6,4 тис. (0,01%), чехи – 5,8 тис.(0,01%), казахи – 5,5 тис. (0,01%), латиші – 5,1 тис. (0,01%), осетини – 4,8 тис. (0,01%), таджики – 4,3 тис. (0,008%), башкири – 4,2 тис. (0,008%), туркмени – 3,7 тис. (0,007%), албанці – 3,3 тис. (0,006%), ассирійці – 3,1 тис. (0,006%).
Решта національностей мають чисельність від 3 тис. чол. – до 1 тис. осіб, це естонці – 2,9 тис. (0,005%), курди – 2,1 тис. (0,004%), караїми – 1,2 тис. (0,002%), комі-перм’яки – 1,2 тис. (0,002%), киргизи – 1,0 тис. (0,002%).
І такі національності що нараховують від 500 до 300 осіб, це кримчаки - 406, буряти – 391, турки-месхетинці –336.
Таблиця1
Таблиця2
Таблиця3
Таблиця4
2005.03.12 | Боровик
Що трапилось з кримськими татарами? (-)
2005.03.12 | VDom
Татари - 73,3 тис. (0,2%). Мабуть всы записались росыянами? (-)
2005.03.11 | VDom
Про Комітет
Про Комітет.http://www.scnm.gov.ua/ua/a?ker
Керівництво
Голова:
Перший заступник Голови:
Воронін Віктор Миколайович
Заступники Голови:
Чілачава Рауль Шалвович
Сухов Юрій Миколайович
----------
Воронін Віктор Миколайович, перший заступник Голови Державного комітету України у справах національностей та міграції, народився 12 серпня 1968 року в м.Києві.
У 1991 році закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.
Кандидат історичних наук.
Трудову діяльність розпочав у 1991 році, працював науковим співробітником науково-дослідного інституту Мінекономіки України. З 1992 до 1994 року - в Управлінні політичного аналізу і планування МЗС України, в 1994-2000 рр. працював в Адміністрації Президента України - заступником Керівника Управління зовнішньої політики, науковим консультантом Президента України з питань зовнішньої політики.
У Держкомнацміграції України Воронін В.М.:
забезпечує виконання завдань, покладених на Держкомнацміграції у сфері повернення та облаштування в Україні депортованих осіб, розв'язання політико-правових та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим;
організує співпрацю з Радою представників кримськотатарського народу при Президентові України, Республіканським комітетом у справах національностей та депортованих громадян Автономної республіки Крим та підготовку засідань Комісії у справах осіб, депортованих за національною ознакою, контролює виконання її рішень;
координує роботу із забезпечення виконання завдань, спрямованих на реалізацію статті 12 Конституції України щодо реалізації конституційних прав, пов'язаних із задоволенням національно-культурних, мовних потреб українців, які проживають за межами України, виконання Указу Президента України від 24 вересня 2001 року "Про Національну програму "Закордонне українство на період до 2005 року;
забезпечує організацію та контроль за здійсненням заходів у сфері міжнародної діяльності Держкомнацміграції, бере участь у підготовці міжнародних договорів України, пропозицій з укладення, денонсації таких договорів;
відповідає за взаємодію структурних підрозділів Держкомнацміграції;
відповідає за взаємодію з підрозділами секретаріату Кабінету Міністрів України.
Воронін В.М. безпосередньо спрямовує та контролює діяльність:
Управління у справах депортованих;
Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків.
----------------------------------------------------------------------
Чілачава Рауль Шалвович, заступник Голови Державного комітету України у справах національностей та міграції, народився 15 травня 1948 року у Грузії, Зугдідський район, с.Чітацкарі.
Закінчив факультет журналістики Тбіліського державного університету, 1970 р., доктор філологічних наук.
Останнім часом працював:
заступником голови Комітету у справах національностей при Кабінеті Міністрів України;
заступником Міністра у справах національностей та міграції;
заступником голови Державного комітету України у справах національностей та міграції;
професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
першим заступником Директора Державного департаменту у справах національностей та міграції.
У Держкомгнацміграції України Чілачава Р.Ш.:
координує роботу з питань підготовки пропозицій щодо формування державної політики у сфері етнонаціонального розвитку України та міжнаціональних відносин, забезпечення оптимального співвідношення потреб розвитку української нації та національних меншин;
організує розробку законопроектів, міжнародних договорів міжвідомчого характеру з питань захисту національних меншин;
відповідає за співпрацю з Радою представників громадських організацій національних меншин при Президентові України. Координує, в межах своєї компетенції, роботу з відділами у справах національностей в Автономній Республіці Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
за дорученням Голови забезпечує взаємодію з підрозділами секретаріату Кабінету Міністрів України, міжнародними організаціями, з питань, що віднесені до його компетенції;в
відповідає за питання забезпечення рівності прав жінок і чоловіків у апараті Держкомнацміграції України.
Безпосередньо спрямовує та контролює діяльність:
Управління у справах національностей.
----------------------------------------------------------------------
Сухов Юрій Миколайович, заступник Голови Державного комітету України у справах національностей та міграції, народився 15 вересня 1969 року у хуторі Черкесовському Новоаннінського району Волгоградської області.
Закінчив:
Київське вище танкове інженерне училище, 1992 рік, інженер–механік;
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998 рік, правознавство.
Спеціаліст права,
кандидат юридичних наук.
Останнім часом працював:
заступником начальника, першим заступником начальника Слідчого управління,
начальником Головного управління правового забезпечення ДПА України;
заступником директора департаменту контролю за дотриманням законодавства з питань бюджету Рахункової палати України.
У Держкомнацміграції України Сухов Ю.М. визначається відповідальним за питання взаємодії Державного комітету України у справах національностей та міграції з Комітетами Верховної Ради України, посилення співпраці з депутатськими фракціями та групами.
http://www.scnm.gov.ua/ua/a?about
Структура
Управління у справах національностей
Управління у справах біженців та міграції
Сектор з питань європейської інтеграції України
Управління у справах української діаспори та міжнародних зв’язків
Відділ міжнародних зв'язків
Управління у справах депортованих
Управління кадрів та організаційної роботи
Управління справами
Сектор контролю
Сектор взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю
Юридичний сектор
Служба інформаційного та технічного забезпечення
2005.03.11 | VDom
Кабинет министров ликвидировал 14 органов власти
http://www.tymoshenko.com.ua/rus/news/first/show/1628/ПРАВИТЕЛЬСТВО ТИМОШЕНКО ЛИКВИДИРОВАЛО 14 ОРГАНОВ ВЛАСТИ.
13.02.2005 10:13
Тимошенко сказала, что недопустимо, когда "сегодня в некоторых министерствах есть по 16 заместителей".
Кабинет министров ликвидировал 14 органов власти, которые теперь будут представлены департаментами в составе министерств.
Об этом заявила после заседания правительства премьер Юлия Тимошенко.
Среди учреждений, которые ликвидированы:
- Госкомитет по вопросам преодоления последствий Чернобыльской катастрофы, который войдет в состав Министерства чрезвычайных ситуаций
- Госкомитет энергосбережения
- Государственная авиаслужба
- Госкомитет природных ресурсов, который войдет в Министерство охраны естественной среды. По словам Тимошенко, при старой власти комитет был выделен, "чтобы злоупотреблять при выдаче лицензий на добычу нефти и газа". "Сегодня этот комитет снова возвращен в министерство и взят под жесткий государственный контроль", - сказала Тимошенко.
- Госкомитет по экспортному контролю
- Госкомитет по строительству и архитектуре
- Государственный департамент исполнения наказаний, который будет введен в систему Министерства юстиции. По словам Тимошенко, система тюрем должна превратиться "из репрессивной в правовую".
- Госкомитет религий. "Не может государство регулировать эти отношения", - казала Тимошенко.
- Госадминистрация по вопросам туризма, которая, как сказала Тимошенко, отойдет к Министерству экономики.
- Госкомитет спорта, который введен в состав Министерства по вопросам семьи и молодежи. По словам Тимошенко, новое название министерства - по вопросам молодежи и спорта.
- Госкомитет по вопросам ветеранов, который отойдет к Министерству труда и социальной политики.
- Госпотребстандарт. "Там разные лицензии за деньги продавались, а теперь это будет в системе Министерства (экономики)", - сказала Тимошенко.
Также среди органов, которые ликвидированы, Тимошенко назвала "НКЦ", однако не расшифровала эту аббревиатуру. В целом Тимошенко перечислила 13 органов, которые ликвидированы, однако в самом начале сказала, что такая судьба постигла 14 ведомств.
По словам Тимошенко, еще 12 комитетов "продолжают реформироваться и постепенно будут введены в состав министерств".
Тимошенко также сказала, что кроме ликвидации 14 органов власти и продолжения введения в состав министерств 12 комитетов, решено, что "как отдельные структуры" останутся:
- Госкомитет жилищно-коммунального хозяйства
- Укравтодор
- Государственная налоговая администрация
- Государственная таможенная служба
- Госкомитет материальных резервов
- Госкомархив
- Главное управление госслужбы
Также, по словам Тимошенко, после реформы "останутся структуры, которые можно отнести к публичным регулирующим органам и органам безопасности":
- Госкомитет статистики
- Государственная пограничная служба
- Высшая аттестационная комиссия
- Антимонопольный комитет
- Нацкомиссия по регулированию связи
- Нацкомиссия по регулированию энергетики
- Фонд госимущества
- Госкомитет телерадиовещания
- Госатомрегулирование
- Госкомитет финансового мониторинга
- Пенсионный фонд
- Служба безопасности Украины, которая будет разделена на разведку и бюро расследований.
По словам Тимошенко, после завершения "будет полностью убрана вся коммерция из исполнительных ветвей власти". "Система будет выглядеть понятной, четкой и управляемой", - сказала она.
Тимошенко сказала, что эти изменения вступят в действие с подписанием указов президента, проекты которых были завизированы на Кабмине. В указах также даны поручения внести изменения в некоторые законы относительно подчинения органов власти.
"После подписания указов мы взяли неделю на доработку проектов законов", - сказала Тимошенко.
По словам Тимошенко, решено, что Государственная налоговая администрации и Государственная таможенная служба будут подчинены Минфину, а Госрезерв и Госкомпредпринимательства - Минэкономики.
Вдобавок, по словам Тимошенко, решено, что у всех министров и глав областных и районных госадминистраций будет один первый и три простых заместителя.
Тимошенко сказала, что недопустимо, когда "сегодня в некоторых министерствах есть по 16 заместителей".
"Украинская правда"
2005.03.12 | VDom
Тест нової влади на дотримання принципів демократії
http://www.mignews.org.ua/article.php?idarti=51ХТО ПРИБОРКАЄ РАБИНОВИЧА?
Президентові України В.А.ЮЩЕНКУ
Прем'єр-міністрові України Ю.В.ТИМОШЕНКО
Заява
Звернутися до Вас, вищих керівників держави, нас змушує небезпечна для нової України нахабна, зухвала і багато в чому злочинна діяльність так званого президента так званого всеукраїнського єврейського конгресу, одіозного Вадима Рабиновича.
Цю людину, як відомо, було засуджено харківськими судами до 14 років позбавлення волі за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Щоб уникнути справедливої кримінальної відповідальності, В.Рабинович тривалий час вдавав із себе психічно хворого (клінічна шизофренія), але таки мусив відсидіти дев'ять років за ґратами. Після звільнення, використовуючи набуті зв'язки у кримінально-мафіозному середовищі, В.Рабинович повернувся до злочинної діяльності. Прикриттям для цього він обрав подвійне громадянство (Ізраїлю та України, що заборонено чинним українським законодавством) і створені ним в Україні національно-громадські організації, придбані різні ЗМІ (зокрема газети «Столичные новости», «Столичка», «ВЄК», інтернет-видання «Миг-ньюс», радіо- і телеканали тощо).
1999 року Служба безпеки України заборонила В.Рабиновичу в'їзд до нашої країни, позаяк його діяльність становила загрозу державній безпеці. Йому заборонено також в'їзд до США, Великої Британії та інших країн світу. Згідно з оприлюдненими відомостями у закордонних і вітчизняних ЗМІ, В.Рабиновича підозрюють у скоєнні таких страшних злочинів, як:
замовні вбивства;
протизаконна торгівля зброєю;
торгівля наркотиками;
причетність до міжнародної мафії тощо.
Матеріали, що підтверджують ці відомості, не раз надавали до СБУ, МВС України та Генпрокуратури, але високі покровителі Рабиновича ці розслідування блокували. Серед них називають колишнього президента Л.Кучму та його зятя В.Пінчука, керівників СДПУ(О) В. Медведчука та Г.Суркіса, а також Д.Табачника та інших відомих діячів антиукраїнського кучмівського режиму.
Видання Рабиновича пропагують війну, насильство, ксенофобію, сексуальні збочення, наркоманію, розбещують суспільну мораль і паплюжать українські духовні цінності. Про це не раз повідомляла ціла низка громадських організацій у своїх заявах до відомих міжнародних структур, зокрема до ОБСЄ. Різноманітні ЗМІ Рабиновича є відверто дифамаційними виданнями, що більш як 70(!) разів підтверджували судові рішення різних інстанцій. Однак цей кримінальний ділок зухвало ігнорує, не виконує рішення судів України, що також передбачає кримінальну відповідальність. За висловлюваннями функціонерів закордонних єврейських організацій (зокрема США), Рабинович «викликає огиду на Заході». Таку ж огиду він викликає і в Україні, де В. Рабинович відомий не тільки як професійний злочинець, а й як професійний провокатор. Це саме він організував провокацію (разом з рабином Асманом) з вигаданим «руйнуванням єврейських поховань» (насправді офіційно встановлено, що ці поховання були поруйновані часом, тобто і через елементарний недогляд). Рабинович разом з Пінчуком, Медведчуком, Табачником організував провокацію проти наймасовішої опозиційної до кучмізму газети «Сільські вісті» (спровоковане ними рішення одіозної судді Саприкіної нині скасовано Київським міським Апеляційним судом). Саме Рабинович є автором вигадок про «антисемітизм» в Україні і разом з рабином Я. дов Блайхом постійно направляє до Держдепартаменту США сфабриковані «відомості», що паплюжать національну гідність Українського Народу.
З огляду на наведене просимо:
1) надати нам відповідь, хто саме у владі (колишній і нинішній) постійно покриває загальновідому злочинну й антиукраїнську діяльність В. Рабиновича та протидіє судовому переслідуванню цього міжнародного кримінального ділка;
2) позбавити В.Рабиновича українського громадянства (оскільки він є громадянином Ізраїлю) та доручити правоохоронним органам провести ретельну гласну перевірку всіх відомих звинувачень Рабиновича у жахливих злочинах;
3) враховуючи величезну небезпеку діяльності В.Рабиновича для України, провести ретельне розслідування його діяльності правоохоронними органами України та дати їм відповідну правову оцінку. За необхідності застосувати визначені законом запобіжні заходи.
Вважаємо, що дії нової української влади проти сумнозвісних кримінальних ділків на кшталт Рабиновича стануть для нас своєрідним тестом на дотримання принципів демократії, прав людини та верховенства Закону. Готові додатково надати правоохоронним органам необхідні матеріали для розслідування цієї кримінальної справи.
З повагою
Президент Міжнародної Кадрової Академії, заслужений працівник освіти України Г.ЩОКІН
Президент Академії наук вищої школи України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки М.ДРОБНОХОД
Президент Антинаклепницької ліги України, заслужений діяч науки і техніки України М.СЕНЧЕНКО
Голова Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, заслужений працівник освіти України М.ГОЛОВАТИЙ
Голова Федерації патріотичних видань України, професор В.ЯРЕМЕНКО
Співголова Київської спілки викладачів вищої школи та науковців України, професор В.КУЗЬМЕНКО
Народні депутати України:
Л.ЛУК'ЯНЕНКО
І.СПОДАРЕНКО
І.БОКИЙ
С.ХМАРА
О.ТЯГНИБОК
Керівники козацьких громад:
Верховний отаман Азово-Чорноморського козацького Війська В.КАЛЕНЯК
Гетьман Всеукраїнської громадської організації «Звичаєва громада українських козаків» Є.ПЕТРЕНКО
Президент Всеукраїнської Федерації «Спасу» О. ПРИТУЛА
Отаман Подільського полку Характерного козацтва України В.КУРОВСЬКИЙ
2005.03.12 | Горицвіт
Re: Тест нової влади на дотримання принципів демократії
Підписи Щокіна і Яременка (відомих борців з жидомасонами) сильно дискредитують цього листа. Незалежно від того, як оцінювати Рабиновича.2005.03.12 | VDom
Я б так не сказав
http://www.mignews.org.ua/akcent.php?id_news=10Шевченківському суді м. Києва офіційно послуговуються расистськими законами гітлерівського Рейху! 01.04.2004
Необхідна передмова: цей текст, написаний у співавторстві з Наталею Кулик, Валерій Лапікура оприлюднив 27 січня цього року, як представник відповідача в останній день розгляду Шевченківським судом м. Києва справи „Міжнародний Антифашистський комітет проти газети „Сільські вісті” та професора В.Яременка”. Наступного дня було винесено рішення, коментарі до якого — курсивом у дужках.
Ваша Честь!
Хоча в самому клопотанні позивачів йдеться про порушення конкретних статей конкретних законів України, зокрема — “Закону про інформацію” та “Закону про друковані засоби масової інформації” — як підстава до такого клопотання фактично фігурує стаття 161 вже Кримінального кодексу України “Порушення рівноправності громадян, залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії”. Конкретніше, як я зрозумів з усього перебігу слухань, параграфу першого цієї статті. Тобто, “умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниженні національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями” і так далі. Саме це намагалися інкримінувати професору Яременку представники позивача пані Швець та Бадашина.
Скажу відверто — навряд чи хтось із справді серйозних українських політиків наважиться в рік виборів підтримати закриття масової газети, яка є фактичним рупором парламентської опозиції. Даруйте, але це не найгуманніший спосіб політичного самогубства. Підозрюю, що справжнім ініціаторам позову про це не йшлося від самого початку. Головною мішенню в даному випадку виступав і виступає шанований в Україні і за її межами вчений професор Яременко.
Маленьке зауваження, так би мовити, на маргінесі справи. Одна з найавторитетніших у світі єврейських громадських організацій Євро-Азійський єврейський конгрес з 2001-го року проводить старанний моніторинг того, що вона вважає “антисемітськими публікаціями і виявами” в країнах — учасницях конгресу, в тому числі і в Україні. Так от, згідно цього моніторингу, тільки в 2001-2002 роках у львівській газеті “Ідеаліст” було опубліковано 254 антисемітські публікації, з них — як такі, що були на думку авторів моніторингу визначені “жорстко антисемітськими” — 208. ця газетка виходить не щодня і навіть, здається, не щотижня. Водночас, моніторинг газети “Сільські вісті” за ці ж два роки — 2001-2002 — виділив у цьому щоденному виданні лише ОДНУ публікацію, визначену, знову ж таки, на думку авторів, як “жорстко антисемітську”. Одну за два роки — і саме вона стала предметом цього позову, в той час, як газета “Ідеаліст”, котра в кожному своєму номері друкує заклик “депортації з України всіх жидів до третього коліна”, не відбулась навіть легким переляком. (Примітка: з цього великого абзацу суддя І.Саприкіна зробила парадоксальний висновок, що я, як представник відповідача розділяю думку ЄАЄК і теж визнаю статтю В.В.Яременка як „жорстко антисемітську”. І це не єдина дивовижна трансформація, якої зазнали в остаточному рішенні суду виступи представників відповідачів. В.Л.).
Але, як неодноразово повторювали у цьому залі представниці позивача, наведений мною приклад “не має відношення до їхнього позову”. Тому повернусь до самої суті цієї справи.
І тут уважне, неупереджене вивчення матеріалів дозволяє зробити, висловлюючись, знову ж таки, мовою авторів позову “дуже цікаві” висновки.
Звернемося до самого тексту “уточненої та доповненої позовної заяви”. Сторінка 5: “У наведених статтях відповідачі висловлюють вкрай неприязне ставлення до єврейської національної меншини… автор, не цураючись підміни понять і простих фальсифікацій, обґрунтовує жахливе твердження… Це неповний перелік всіх, так би мовити, “злочинів” євреїв проти українського народу… цього достатньо, щоб запалити вогонь міжнаціональної ворожнечі”.
На цій же сторінці в наступному абзаці: “У його (Яременка) статтях воно (поняття “сіонізм”) звучить… страшніше навіть за фашизм і цього достатньо”.
Сторінка 6, абзац 1: “Підтасовка фактів з метою виставити євреїв в Україні як осередок зла… така дезінформація є дуже небезпечною… ”. На цій же сторінці, абзац 3: “В.Яременко подекуди вдається навіть до прямих погроз на адресу єврейського населення України”. Кінець цитати. Не буду вдаватися до занудства і уточнювати, що поняття “населення” вживається по відношенню до країни, регіону чи населеного пункту . Що ж до українських євреїв, як і до українських грузинів, поляків, росіян, гагаузів тощо — вживаються зовсім інші визначення, в залежності від контексту: національна меншина, етнос, община, громада…
І на цій же самій шостій сторінці шостий абзац: “Відповідачам вже вдалося частково досягнути поставленої мети: ксенофобські та антисемітські настрої у нашому суспільстві розбуджено”. І нарешті, в останньому абзаці остаточна констатація складу вже не правопорушення, а кримінального злочину: “Публікація у газеті… матеріалів, спрямованих на розпалювання національної та релігійної ворожнечі до єврейського народу”. Кінець цитати.
Звучить загрозливо і навіть страшнувато. Але залишимо за межами цієї справи емоції, бо вони, як нас тут неодноразово переконували представниці позивача, не мають відношення до їхнього позову.
Стаття 161 Кримінального кодексу України передбачує відповідальність за “умисні дії”. На моє глибоке переконання, представницям позивача попри всі докладені до цього зусилля так і не вдалося довести, що ми маємо справу з ЗУМИСНІСТЮ, а не, наприклад, з полемічністю, публіцистичністю, дискусійністю, особливостями стилю самих публікацій, нарешті.
Проте, (і тут я цілком згоден з ймовірними запереченнями) Право передбачає відповідальність і за НЕЗУМИСНІ дії, у випадку, якщо вони потягли за собою тяжкі наслідки. Чи були такі дії насправді, а не в уяві шановного, хоча і абсолютно невідомого мені Міжнародного Антифашистського комітету? І чи спричинили вони конкретні наслідки? А якщо були, якщо спричинили, то які саме, крім отих от листів, що на думку позивачів чи то начебто існували, чи існували насправді? Мені, принаймні, так і не вдалося почути однозначну відповідь з цього приводу. (В рішенні суду пані Саприкіна таки визнала сам факт існування листів-відгуків на статті В.Яременка. Однак, ці листи, що підтримували позиції автора статей, суддя бездоказово охарактеризувала в такий спосіб: „Листи рівнозначні заклику помсти через збудження низьких почуттів та загострення вже існуючих упереджень, які виявилися у кривавому насильстві”. Що то за упередження, з якого часу і де вони існують, а головне — що то за „криваве насильство”— то запитання не до мене, а до тих безіменних співавторів і редакторів остаточного тексту судових рішень. В.Л.).
По ходу слухання я фіксував характерні відповіді представниці позивача пані Швець на конкретні запитання відповідачів: де в неодноразово наведених нею цитатах зі статей містяться дії, відповідальність за які передбачена законом? Що ж говорила представниця позивача: “Це речення формує неприязне ставлення до євреїв… формує образ… викликає відчуття… створює враження… викликає бажання… може викликати жах… формує атмосферу страху…”
І нарешті — геніальне, на мою думку, формулювання: наведені у позові цитати, виявляється, “нав'язують стереотипи, котрі викликають бажання чинити спротив”.
І фінал цього, даруйте, словоблудства — відповідь на конкретне запитання представника відповідача, на чому все ж таки, базуються серйозні звинувачення, котрі пані Швець пред'явила професору Яременку: “Це моє внутрішнє переконання”.
Не мені, Ваша Честь, запитувати у високого суду, з якої пори не конкретні доведені факти, а “внутрішні переконання” того чи іншого фігуранта мають бути підставою для винесення судового рішення?
Прошу Вас, Ваша Честь, зрозуміти мене правильно, але виключно в порядку ілюстрації, скориставшись методологією позивача, я доведу злочинний, конкретно — антисемітський, а може і навіть ширше — расистський зміст тексту… Державного Гімну України, затвердженого, як відомо, конституційною більшістю Верховної Ради.
Отже, беремо один лише рядок “І докажем, що ми, браття, козацького роду”. Посилаючись на “внутрішнє переконання” і вчепившись лише до одного прямого значення поняття “козацький рід”, дійдемо висновку, що козаки, як соціальний стан, складали лише незначну в процентному відношенні частку населення України. Пославшись на статтю 24 Конституції України (якою постійно керувалися позивачі), неспростовно, даруйте за каламбур, докажемо, що йдеться про пряме обмеження прав значної частини населення України, котра не є нащадками людей, офіційно занесених до козацьких рескриптів. Далі, посилаючись на публікації певних єврейських авторів про звірства, які начебто чинили козаки проти євреїв за часів Хмельниччини та Гайдамаччини, доведемо, що увесь текст Гімну взагалі нав'язує єврейському етносу в Україні, висловлюючись лексикою позивачів, “стереотипи, котрі викликають бажання чинити спротив”. Кому чинити спротив — зрозуміло, тим, хто “козацького роду”. Якщо ж доказова база видасться недостатньою, будь ласка — додамо до справи інтерв'ю голови Держкомітету у справах національностей та міграції пана Геннадія Москаля одній газеті, що розділяє позиції об'єднаних соціал-демократів. Пан Москаль стверджує, що відродження в сучасній Україні традицій козацького роду — то анахронізм, а всі ці, як він вважає, забавки в козацтво слід обмежити регіоном, історично притаманним для козаків. Напевне, мається на увазі острів Хортиця.
Ще раз прошу пробачення за таке вільне трактування одного з символів української державності, але це моя природна реакція на надто вільне трактування представниками позивача і Конституції України, і українського законодавства. Це, на мою думку, достатній доказ того, куди може нас усіх завести казуїстичний підхід до трактування художніх та публіцистичних текстів.
До речі, якби гіпотетично, не заглиблюючись у реальність такої дії, взяти і відредагувати обидві статті згідно вимог, які тут прозвучали з боку представниць позивача, то ми мали б не блискучий взірець полемічної наукової публіцистики (якою є ці статті насправді), а вульгарний політичний необґрунтований донос у “компетентні органи”.
І ще: 90 років тому за два квартали звідси відбувся горезвісний судовий процес, що увійшов в історію як “справа Бейліса”. Сподіваюсь, що представниці позивача, як професійні юристи, добре знають усі тонкощі процесу і його перебігу. Нагадаємо лише, що з боку обвинувачення на адресу Бейліса, як головний аргумент, тоді прозвучало: “Міг зробити, значить зробив”. Себто, мав можливість викрасти і вбити підлітка Ющинського, отже, він його і вбив. Чи не такі ж аргументи ми чули з боку анонімних авторів позову і їхніх представниць у суді — цього разу проти професора Яременка? “Створює враження, може викликати жах, викликає відчуття” — хіба це не їх слова?
(Примітка: дивно, але сама згадка про процес Бейліса чомусь викликала нервову реакцію не лише представниць позивача, а самої судді Саприкіної, котра в порушення норм процесуального кодексу перебила мій виступ в досить таки різкій формі, заборонивши розвивати цю тему В.Л.).
Якщо ж шановних представниць позивача ображають такі паралелі, звернусь до ще одного скандального судового процесу, вже новітніх часів. Під час суду над В'ячеславом Чорноволом з боку обвинувачення прозвучав такий от постулат: “Намірів здійснити антирадянські дії не мав, але міг мати”. Не знаю, як кому, але на 13-му році існування незалежної демократичної України чути в залі цього авторитетного високого суду такі печерні атавізми мені особисто — страшно.
Але повернемося до конкретного позову Міжнародного Антифашистського комітету проти професора Яременка. Залишимо за рамками цього слухання класичне запитання судочинства: “Кому це вигідно?” Акцентуємо увагу на доказовості певних думок і спостережень, висловлених професором Яременком у своїх статтях. Я не буду повторювати того, що говорив з цього приводу кілька днів тому. Спробую ще раз скористатися тими доказами, які мимоволі надали мені представники позивача.
Приклад перший з першої сторінки уточненого позову, шостий абзац, де йдеться про “лукавство”, “єврейські штучки” та “хитру мову”. Пригадайте відповідь свідка з боку позивачів, шановного рабина, викладача єшиви. Коли я запитав його, чи можуть стати приводом до взаємного упередженого ставлення навіть такі дрібні розбіжності в єврейському та українському народних етикетах, як дивитися чи не дивитися в очі заміжній жінці під час розмови з нею, — що відповів шановний ребе? Замість “так” чи “ні” він розповів притчу про кота і собаку. Залишається лише сидіти і фантазувати — у кого з наших народів психологія кота, а у кого — собаки? (Вочевидь, цей фрагмент мого виступу добряче зачепив пані Саприкіну, бо в судовому рішенні, вочевидь, спеціально для мене, „темного гоя” було зроблено окреме пояснення, суть якого зводиться до того, що ця баєчка, повідана рабином Хайншумом, свідчить про те, що „релігійні закони євреїв спрямовані на більше ужесточіння (?) для себе в порівнянні зі світськими законами”. Ну, а далі в рішенні суду пояснюється, що ж означає оте, незугарно перекладене з російської „ужесточіння” — „при спілкуванні з незнайомою жінкою чоловік не має права навіть дивитися їй прямо в очі, щоб не спонукати бажання”. Нез'ясованою залишилася лише одна дрібничка — у який спосіб ця „фрейдятина” мала відношення до текстів статей В.Яременка?)
Дрібниця, скажете ви. Можливо, Ваша Честь, але дуже промовиста. Бо ж недаром кажуть, що в дрібницях ховається істина або диявол, залежно від обставин.
Наступний приклад: сторінка друга, другий абзац знизу. “Єврейство в Україні живе за своїми законами, а коли вступає в явний конфлікт з українськими законами, то виграє”. Кінець цитати зі статті професора Яременка. Значення цього висловлювання набагато ширше від того, що йому намагалися надати представниці позивача. Так, де-юре все населення України мусить жити згідно Конституції нашої держави та українського законодавства. Звичайно, не існує якихось суто єврейських інституцій, яким держава передала частину своїх повноважень стосовно саме єврейського етносу в сучасній Україні, на взірець “равинатського суду”, що існував у царській Росії. Справді, немає в природі документів, котрі би називалися “конституція єврейської общини в Україні” або “єврейське законодавство” чи ще щось там. Але, як відомо, і шановний ребе детально це підтвердив, саме для євреїв, як народу, величезне значення мають настанови, котрі є в їхніх священних книгах. Не будемо влаштовувати зараз теологічного диспуту, хоча б тому, що, як підтвердив згаданий свідок, українці і євреї в даній ситуації перебувають в нерівних позиціях. Євреї можуть вільно читати і вивчати як канонічні християнські тексти, так і численні коментарі до них. А от не-євреї не мають можливості читати бодай академічні переклади тих же книг мудреців, оскільки їх не існує. Далі: в основу християнської моралі покладено принцип “немає елліна чи іудея”. Що ж до єврейської релігійної моралі, то її основний принцип вельмишановний ребе сформулював чітко і відверто: не стромляйте носа у наші єврейські справи.
До речі, рабин Ходос, свідок з боку відповідачів, виступав у цьому суді, стоячи безпосередньо перед мікрофоном. А от рабин, що свідчив з боку позивачів, чомусь тримався від мікрофону якомога далі. Будемо вважати, що так йому було зручніше не дивитися у вічі Її Честі пані судді. Інші версії мені на думку просто не спадають. (Примітка: з'ясувалося, що у судді є своя версія, навіть кілька. Вона не лише обернула цей епізод проти відповідачів, а й взагалі відкинула апріорі всі серйозні докази, пред'явлені суду свідком з боку відповідачів — рабином Ходосом на тій підставі, що це, мовляв, його особиста думка, котра не має відношення до справи. З такою ж легкістю пані Саприкіна відкинула як доказ тритомне дослідження Е.Ходоса „Єврейський синдром”. Процитую остаточне рішення: „Суд не може погодитися із свідком, оскільки твори Е.Ходоса є його власною думкою, не є науковими, і суд не може їх розцінити, як офіційну наукову інформацію, отриману з офіційних джерел, що не підлягає доказуванню”. Знову таки, незграбна калька з російської замість українського терміну „доведення”).
Та дамо спокій святим вітцям і звернемося до інших матеріалів судової справи. Та ж таки друга сторінка позову, другий абзац згори — “єврейство як політична організація, а не національна меншина, потребує державного і громадського контролю”. Чи є єврейство в Україні політичною організацією? По перше, сам професор Яременко у своїй статті чітко зазначає, що під поняттям “єврейство” він розуміє не всю цю національну меншину в Україні, а лише певну, пассіонарно активну її частину. Ту, котру самі єврейські активісти жартома називають “штатними євреями”. В матеріалах суду є поданий представниками відповідача текст угоди між двома провідними єврейськими громадськими організаціями: “Об'єднаною єврейською общиною України” та “Сіоністською федерацією України”. Підписано в Єрусалимі 17 вересня минулого року. Під час попередніх засідань представники відповідача вказували, які саме пункти цієї угоди свідчать про бачення підписантами своїх організацій, як організацій політичних, на членів яких не поширюються певні норми українського законодавства і навіть Конституції України.
Якщо шановний Міжнародний Антифашистський комітет видивився у полемічній статті професора Яременка ознаки якихось неіснуючих дій, що обмежують начебто права єврейської меншини, то чому ж він не побачив такого ж обмеження прав певної частини української єврейської громади, котрі відкритим текстом проголошено у вищезгаданій угоді? Чи потребує така, м'яко кажучи, правова самодіяльність державного і громадського контролю — переконаний, що потребує. (Через кілька годин після оголошення рішення суду Інтернет-агенція MIGnews, що належить, як відомо, В.Рабиновичу, розкрила таємницю як дивовижної анонімності позивача — „Міжнародного антифашистського комітету”— так і причини того, чому він, комітет, впритул не побачив „Ієрусалимської угоди”. Процитуємо повідомлення з Інтернету: „Позивачем у суді виступив Міжнародний Антифашистський комітет (голова Олександр Шлаєн), який діяв в узгодженні з головою Всеукраїнського Єврейського конгресу Вадимом Рабиновичем.” Як хто не пам'ятає — нагадаю, що пан Рабинович, водночас, є лідером ще й Об'єднаної єврейської общини України, а пан Зісельс — головний сіоніст України — водночас очолює дорадчу раду представників нацменшин при Адміністрації Президента України. В.Л.).
Благородне обурення позивачів, котре неодноразово демонструвалось їх представниками в цьому залі, викликав фрагмент зі статті професора Яременка, де йдеться про те, що лідери організованого єврейства нищать українську культуру, здійснюють русифікацію в Україні (сторінка 2, абзац 5), а також аналогічні за змістом фрагменти котрі ілюструють зневагу певної частини єврейського етносу до українського народу, його культури, релігії і звичаїв.
Що тут сказати? Напевне, взаємна упередженість зникає там, де виникає взаєморозуміння. Мені, як політологу і журналісту, та й не тільки мені було би надзвичайно цікаво і повчально ознайомитися з історією та постулатами іудаїзму не через анекдоти, хоча я високо ціную єврейський гумор, а з першоджерела. Що ж мені, як фахівцю, пропонується у відповідь? Пошлюся на слова рабина з єшиви: “Зголоситися прийняти іудейство, вивчити протягом 18 років священні книги іудеїв, після чого зробити обрізання і жити згідно постулатів отих самих священних книг. Отоді, можливо, (саме можливо) переді мною і розкриються оті самі іудейські мудрості, котрі мене так цікавлять”. Даруйте, Ваша Честь, але я маю право інтерпретувати цю відповідь виключно як прагнення і надалі зберігати легенду про богообраність і винятковість усього єврейського етносу. (Примітка: суддя І.Саприкіна в своєму рішенні інтерпретувала всі без винятку свідчення рабина Хайншума як вираз глибокої мудрості іудаїзму. Все, що сказав свідок з боку позивача, було покладено в основу судового рішення як незаперечний доказ вини відповідачів. А от усе, що сказав інший рабин — Ходос — було, як я вже зазначав, без усякої аргументації відкинуто. Тільки через те, що він мав необережність свідчити на користь відповідачів. В.Л.).
Тепер щодо агресивності, притаманної певним представникам єврейства. Якщо відверто — то особливо наглядно її продемонструвала представниця позивача пані Швець. Її стиль спілкування з професором Яременком, заслуженою, поважаною людиною, видатним вченим і педагогом, нарешті, просто набагато старшою від неї людиною, котрій вона в онуки годиться, інакше як рафінованим хамством назвати не можу. І професор Яременко, і його представники продемонстрували в суді максимальну толерантність і готовність до конструктивного діалогу з позивачем — як у судовому залі, так і за його межами. Ваша Честь це констатувала, спасибі Вам за об'єктивність. Але що ми одержали у відповідь від представниці позивача? Хамство, агресивне неприйняття нашої позиції і свідоме пересмикування понять в стилі недоброї пам'яті антисемітів із російської “Чорної сотні”.
До речі, ми так і не дочекалися від виставленого позивачами рабина конкретної відповіді, чи є процитовані в статті Яременка конкретні фрагменти зі святих книг іудеїв, де йдеться про те, що проти гоїв усі засоби добрі, фальсифікатом чи просто цитатами, висмикнутими з тексту. І той факт, що з відредагованого позову ці звинувачення позивачів таємниче зникли, свідчить, що не все так просто, як запевняв шановний ребе. (Примітка: зникли з відредагованого позову, зате виринули в рішенні суду. І саме в такій інтерпретації, яку подав рабин Хайншум: „Для того, щоб розуміти цю мудрість, необхідно знати не лише мову, якою ця мудрість викладена, а й мати дуже глибокі пізнання в сфері єврейської релігії, філософії, світорозуміння тощо”. Одне слово: не стромляйте свого носа у наші єврейські справи. В.Л.).
Щоб не забути — звертаю увагу Вашої Честі до того, що формальний ініціатор позову, голова Міжнародного антифашистського комітету Самуїл Шлаєн вже в ході судового розгляду раптом перетворився на приватну особу, а його нападки та грубі образи на адресу відповідачів, зроблені від імені комітету, в устах представників позивачів перетворилися на особисту точку зору пана Шлаєна, за яку комітет, природно, не відповідає.
Ну, а стосовно агресивності єврейства в історичному аспекті — то не буду надаремне посилатися на вже цитовані списки працівників НКВС та інших державних і партійних органів часів Сталіна. То політика, хоча й кривава. Пропоную опуститися на рівень повсякденного побуту. Відсилаю позивачів до тритомного документального дослідження “Бандитська Одеса”. (Загальний обсяг понад 1300 сторінок). Автор-упорядник — Віктор Рафаїлович Файтельберг-Бланк. (До речі, чи не родич Марії Іллівни Бланк-Ульянової?) Видавництво “АСТ-ПРЕСС КНИГА” Москва, 2002р.
Там довгий перелік прізвищ, і що не прізвище — то пісня. От тільки не “Розпрягайте, хлопці коні”, а “Сім-сорок”. Починаючи від уже забутої жінки-кілерші Моні Лежнич, напівзабутої Шейндлі-Сури Соломоніак, відомої більше як Сонька Золота Ручка і закінчуючи легендарним Мойшею Вінницьким, він же — Мишко Япончик. Прізвищ євреїв-кримінальних злочинців радянської доби публічно оголошувати утримуюсь — а раптом ще живі їхні Богу духу винні родичі та нащадки. Отож, шановні пані, якщо ви маєте “внутрішнє переконання” щодо негативного образу євреїв, як нації, претензії — не до професора Яременка, а до вищезгаданих фігурантів. Вони на цей імідж працювали довго і плідно.
Мені можуть одразу заперечити, що серед кримінальних злочинці є не самі лише євреї. Це мені нагадує ситуацію початку 60-х років, коли в Радянському Союзі розстріляли групу євреїв-валютників. Всесвітньо відомий філософ-гуманіст, Нобелівський лауреат Бертран Рассел дав телеграму Хрущову, що він занепокоєний цим фактом, оскільки вбачає в ньому антисемітський підтекст. Микита Сергійович „заспокоїв” Рассела приблизно в такий спосіб: „Не хвилюйтеся, ніякого антисемітизму немає. Ми розстрілюємо не тільки євреїв, а й представників усіх інших національностей Радянського Союзу”.
І ще, стосовно білості і пухнастості. В одній зі своїх статей ми з моїм постійним співавтором Наталею Михайлівною Кулик аналізували програму спецкурсу з історії Голокосту, затверджену Міністерством освіти і науки України для українських вузів. До речі, нинішній Міністр освіти пан Василь Кремінь є водночас одним із керівників соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Дискусія навколо цієї партії теж стала частиною судового розгляду, тому обмежуся лише тим, що нагадаю нашу позицію з цього приводу: про так звану “єврейськість” СДПУ(о) треба говорити виходячи не з національного складу її керівництва. Зрештою, пригадаємо, що грузини у комуністичній партії Радянського Союзу в період, коли її очолював Йосип Джугашвілі, якраз не складали більшості. Говорити треба про програмні документи партії, а от вони у об'єднаних соціал-демократів фактично дублюють основні постулати бундівців, себто, єврейських соціал-демократів початку ХХ століття. Даруйте, дещо відволікся, повертаюся до суті справи. Так от, у затвердженій Василем Кременем програмі вивчення Голокосту в українських вузах відкритим текстом подається, що начебто єдиною жертвою в Другій Світовій війні були євреї. Решті ж народів, на думку авторів програми, (не буду акцентувати їх національності) нічого такого страшного не загрожувало. Навіть якщо вони не співпрацювали з гітлерівцями, то найгірше, що їх чекало — це становище безправних рабів у новому тисячолітньому Рейсі. Подумаєш, дрібничка!
До речі, про колабораціонізм, яким, начебто, не грішили тільки євреї. На такій версії посилено наполягали представники позивача. У виданій в 2002 році все тим же московським видавництвом АСТ-ПРЕСС КНИГА монографії російського історика Бориса Соколова “Окупація” цитуються матеріали архіву Головного штабу партизанського руху СРСР за серпень 1943 року: “При Мінському і Борисівському гестапо відкриті дев'ятимісячні курси для євреїв. Випускники засилаються в партизанські загони для шпигунства і отруєння партизанів та командирів. В Мінській зоні було викрито цілий ряд таких шпигунів”. Кінець цитати.
Про що це свідчить? Та хоча б про те, що справжня історія відрізняється від деяких радянських фільмів та методичок, затверджених Міністром Кременем. Вона набагато складніша і трагічніша. Немає народів, життєпис яких був би абсолютно безкровним і безгрішним. Історію треба вивчати, а не заперечувати в судах. (Примітка: те, що ми заробили у відповідь від судді, не вкладається ні в які рамки. Вочевидь, не маючи вагомих доказів, котрі би заперечували факти колабораціонізму певної частини євреїв з гітлерівцями, суддя І.Саприкіна послалася на… сім законів гітлерівського Рейху, що регулювали так зване „єврейське питання”. Невже НАУКОВІ переклади цих расистських документів стоять на полицях дорадчих кімнат кожного українського судді? В.Л.).
Я міг би навести ще чимало прикладів заздалегідь упередженого, необ'єктивного ставлення і самих позивачів, і їхніх представників у суді щодо самої проблеми, котру професор Яременко вже не перший рік закликає обговорити публічно, відкрито, послуговуючись правилами та етикою наукової дискусії, не оминаючи, звичайно, гострих кутів і незручних запитань, але й не кидаючись затикати рота опонентам судовими позовами. Бо ж відомо — якщо людина відчуває до себе негативне ставлення, правильніше було б запитати себе: в чому причина такого ставлення, а не звинувачувати апріорі своїх опонентів. Як казали ще древні латиняни: Юпітере, ти гніваєшся, отже ти неправий.
19 листопада минулого року, коли позов уже було подано, а перше засідання суду ще не відбулося, у Львові працювала Міжнародна конференція „Голокост в Україні”. Серед його організаторів, до речі, фігурував і Самуїл Шлаєн, було навіть заявлено його доповідь на тему „Фашизм та антисемітизм як загроза людству”. Проте, голова Міжнародного Антифашистського комітету до Львова чомусь не приїхав. Натомість деякі учасники, представники певних єврейських організацій намагалися перетворити наукову дискусію на такий своєрідний, даруйте, равинатський суд над професором Яременком.
І про ще один момент позиції представників позивача. У своїх виступах вони всіляко акцентували заяву Держкомнацу, котра спочатку була оприлюднена прес-службою Комітету для преси і широко прокоментована все тим же головою Міжнародного антифашистського комітету Самуїлом Шлаєном та деякими керівниками єврейських організацій, а згодом оприлюднена на зібранні представників національно-культурних товариств України самим Геннадієм Москалем.
Мене дивує… хоча ні, після того, що я почув з уст пані Швець, мене вже нічого не дивує. Скажу просто: коли вже до ладу і не до ладу посилаєшся на Конституцію, то треба, принаймні, знати не тільки ті статті, котрі для тебе в даному випадку вигідні, а й деякі інші. Наприклад, таке основоположне для Конституції поняття як те, що назвати людину злочинцем, а її дії злочинними має право тільки суд. Вочевидь, колишній генерал міліції Москаль, як це не дивно, не знайшов часу бодай один раз уважно прочитати основний Закон країни, котрій він служить. Інакше б він не демонстрував, та ще й публічно, та ще й двічі поспіль грубе порушення ним і його відомством Конституції, оприлюднивши свою позицію задовго до першого судового засідання. Не чекаючи рішення високого суду, пан Москаль уже виніс свій вирок. Такі от у нас урядовці. Тут, мені здається, коментарі зайві.
І нарешті — надзвичайно важливий, як мені здається, момент у розгляді всієї цієї судової справи. Як би там не переконували нас в протилежному в ході судових змагань представники позивача, але в їхньому позові, хоча й дещо завуальовано, звинувачення в ксенофобії та антисемітизмі таки прозвучали. Наприклад, на сторінці 6 абзаци 5 та 6. Більше того, на сторінці 5, другий абзац знизу позивачі демонструють свою обізнаність у тому, що таке фашизм, оскільки стверджують, що в статті професора Яременка поняття сіонізм, цитую, “звучить досить загрозливо, страшніше навіть за фашизм, і цього досить”. Кінець цитати. Ні, не досить. Хоча б тому, що попри розбіжності у трактуванні самого поняття “фашизм”, і про це я скажу далі, історики та правознавці сходяться на тому, що саме фашизм є крайньою формою соціальної патології. Страшніше за нього немає нічого. Це добре знає професор Яременко вже хоча б тому, що пережив Другу Світову війну, це знаємо ми з Наталею Кулик — ми пройшли всі югославські фронти і бачили на власні очі, до чого доводять політичні ігри з релігійною і міжетнічною нетерпимістю. І дай Боже, щоб пані Швець ніколи не бачила на власні очі того, що бачили ми — наприклад, немовлят, розіп'ятих на воротах.
Відтак, доведеться зупинитися на проблемі дефініції зазначених явищ.
Необхідна передмова: восени минулого року ми з Наталею Михайлівною Кулик разом з професором Яременком у складі української делегації брали участь у двох конференціях ОБСЄ (у Відні та Варшаві), присвячених розробці рекомендацій саме правової дефініції расизму, ксенофобії, нетерпимості та упередженості. В червні минулого року у Віденській штаб-квартирі ОБСЄ проходили слухання, присвячені дефініції антисемітизму. Так от — представники урядових та громадських організацій 55 країн світу після тривалих дискусій досягли згоди в одному: проблема виявилася набагато складнішою, аніж здавалося, відтак прийняття остаточного рішення відкладене орієнтовно на квітень цього року. Приблизно з такими ж складностями зіткнулися представники країн-учасниць ООН, коли в 2001 році на конференції в Дубаї дискутували над сучасними визначеннями расизму та його форм, зокрема, щодо расистського змісту політичних доктрин Ізраїлю. До речі, учасники Віденської конференції ОБСЄ, про яку я згадував, схвально прийняли пропозицію професора Яременка проголосити великодержавний шовінізм, офіційну комуністичну доктрину СРСР однією з форм расизму.
Вчора у Стокгольмі мала відбутися Міжнародна конференція по геноциду. Але наскільки мені відомо, вона теж опинилася під загрозою зриву саме тому, що країни-учасниці не змогли досягти попередньої домовленості щодо правової дефініції цього явища. Я нікого не звинувачую і не проводжу паралелей, я просто констатую факт, що на заваді досягненню домовленостей щоразу поставала неконструктивна позиція ізраїльської делегації та представників сіоністських організацій, котрі брали участь у цих форумах. (Наступного дня з'ясувалося, що форум відбувся. Вочевидь, після того, як голова офіційної української делегації віце-прем'єр Дмитро Табачник, фігурно прогнувшись, заспокоїв „зацікавлені сторони” в такий спосіб — хоча Україна, мовляв, втратила під час „штучного голоду 1932-33 років... понад 7 мільйонів чоловік, вона, Україна, не має наміру зводити порахунки з минулим і покладати відповідальність на будь-яку окрему соціальну або етнічну групу”. От тільки на якій підставі Д. Табачник, котрий належить до отієї самої „етнічної групи” виступав не від імені тих, хто його послав, а від імені всієї України? Чи не Міжнародний Антифашистський комітет? В.Л.).
Відомо, що українське судочинство базується на законодавчій основі, а не на принципах прецедентного права, як, наприклад, у Великобританії. Проте, думаю, високому суду буде цікаво дізнатися, чим закінчилися спроби ряду громадських організацій Росії, в тому числі й організацій російського єврейства висунути звинувачення певним політичним партіям та організаціям у фашизмі та антисемітизмі. На відміну від України ця соціальна патологія (я користуюся визначенням Віденської конференції ОБСЄ) в Росії цвіте буйним цвітом. Так діяльності лише однієї з численних організацій — відверто ксенофобічної “Чорної сотні” — так-так, ідейного продовжувача саме тієї “Чорної сотні”, що влаштовувала єврейські погроми 100 років тому — так от, діяльності нинішніх чорносотенців присвячено 646 сайтів в Інтернеті! Чим же закінчилися спроби приборкати новітніх фашистів і антисемітів? Нічим. Суд повернув позови, оскільки експерти відмовилися кваліфікувати програмні документи та дії цих організацій як фашистські та антисемітські у зв'язку з тим, що визначення радянських часів застаріли, а нові — не розроблені ані російськими правознавцями, ані зарубіжними.
І це правда. Радянські джерела визначали фашизм та антисемітизм виключно з ідеологічних, а не правових позицій. Наприклад, щодо антисемітизму, основною ознакою слугувала ленінська теза про те, що на ворожнечі єврейських і неєврейських пролетарів тримається сила і влада капіталу. Цікаво, де Ленін знайшов тих єврейських пролетарів? Адже антисемітські закони царської Росії фактично усували євреїв зі сфери виробництва. А щодо фашизму, то останнє радянське видання Великого Енциклопедичного словника визначало його як політичну течію, найважливішою рисою якої є крайні форми насильства проти, знову ж таки, пролетаріату. Про Голокост і державний антисемітизм у гітлерівській Німеччині в цьому радянському довіднику ви не знайдете ані слова.
Що ж до минулорічних дискусій у ОБСЄ та в ООН, то аби не зловживати увагою високого суду, наведу лише два приклади. Де лежить межа, визначена міжнародним правом, між поняттями “міжнаціональна ворожнеча” та “боротьба народу за національне самовизначення”? Як розрізнити тероризм і національно-визвольну війну? Приклад? Будь ласка. Нескінченний палестино-ізраїльський конфлікт.
Далі: на сьогодні в Сполучених Штатах Америки зусиллями єврейських організацій зафіксовано в Інтернеті існування 20 з гаком тисяч антисемітських сайтів. Причому, таких, що згадана сьогодні газета “Ідеаліст” у порівнянні з ними — то журнал “Малятко”. І що? Попри всю реальну силу єврейського лобі жодного з інтернетних антисемітів не вдалося притягти до відповідальності. Кожен із них посилається на поправку до Конституції США, котра гарантує право людини вільно висловлювати свої переконання. До речі, це ж право зафіксовано і в Конституції України.
Звичайно, ніякого порівняння з антисемітськими сайтами і глибоко виваженими науково-полемічними статтями професора Яременка бути просто не може. Проте, як це не парадоксально, схожими виявилися правові колізії. Міжнародний Антифашистський комітет закликає покарати відомого вченого не за якісь конкретні протиправні дії, а лише за те, що він, скориставшись своїм конституційним правом, насмілився публічно висловити свої переконання. Те, що не всі з цими переконаннями готові погодитися, ще не є підставою для судового розгляду.
Отже, що у нас виходить? Міжнародний Антифашистський комітет в особі його представниці пані Швець має право не лише на власні, як вона сказала, внутрішні переконання, а й на їх публічне висловлювання та захист, а професор Яременко таких прав не має. Що з цього випливає? Порушення конституційних прав професора Яременка шляхом їх обмеження в судовому порядку. І не лише професора Яременка, а й двомільйонної аудиторії читачів газети “Сільські вісті”. На догоду кому? Групі з п'яти чоловік, котрі іменують себе представниками Міжнародного Антифашистського комітету? Дозволю собі нагадати шановним представниками позивача, що їхні недвозначні натяки стосовно низького інтелектуального рівня читачів газети теж підпадають під ту ж статтю 161 Кримінального кодексу України, а саме — цитую — пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за ознаками… серед іншого і “соціального походження, майнового стану, місця проживання”…
Отже, представники позивача лише пообіцяли довести, але не довели — ані в самому позові, ані в ході судового розгляду — наявності у статтях професора Яременка ознак дій, що підпадають під визначення “розпалювання національної та релігійної ворожнечі до єврейського народу”, не кажучи вже про обґрунтування ними зумисності таких гіпотетичниїх дій та завданих ними наслідків. Цього ми теж не почули. Це перше.
Друге: проблема визначення тих чи інших текстів як таких, що є антисемітськими або фашистськими взагалі ускладнена відсутністю і в українському, і в міжнародному праві чіткої дефініції таких явищ як антисемітизм, расизм та фашизм.
Третє: позивачі, посилаючись на певні статті Конституції та відповідні закони України, котрі забороняють обмеження прав людини, водночас порушили одну з основоположних статей Конституції України та Міжнародної декларації прав людини тобто — права людини на вільне висловлювання своїх поглядів. Більше того, в ході судового розгляду представники позивача взагалі намагалися добитися, або професору Яременку було відмовлено не лише в праві висловлювати свої погляди, а й мати ці погляди. А от саме це і є однією з ознак фашизму.
Четверте: статті професора Яременка насправді є зразками наукової полемічної публіцистики. Вони покликані привернути увагу широкої громадськості України до певних проблем у міжетнічних стосунках. А вони існують не лише навколо українсько-єврейських взаємин. Ми маємо вельми загрозливе протистояння кримських татар та росіян. Минулого року ледь не спалахнув застарілий українсько-польський конфлікт, знову ж таки, навколо розбіжностей у трактуванні Волинської трагедії 1943 року. Цілком ймовірно, що в ході цієї передвиборчої кампанії на Закарпатті буде розіграно так звану “русинську карту”.
І нарешті — п'яте. Як я розумію, до судового позову у такій складній і делікатній справі як міжетнічні взаємини крім благородного обурення позивачів варто додати відповідно оформлений акт бодай наукової експертизи. Проте, як це не сумно, але на даний час в Україні лише дві інституції займаються серйозним вивченням цієї проблеми. Перша — це Інститут політології та етнонаціональних проблем Національної Академії Наук. Проте, ця установа не має статусу експертної. Більше того, поспішність пана Москаля, на якій я детально зупинився вище, унеможливлює участь цього інституту в даному судовому розслідуванні в будь-якій іпостасі. Друга організація — це Інститут культурологічних та етнополітичних досліджень. Незалежна, недержавна структура, в якій працюють більшість із авторитетних українських етнографів, етнологів та етнополітологів. Проте, проте, проте… Директором цього інституту є професор Яременко Василь Васильович. Як кажуть в народі, знали б, де падали. (Примітка: ага, зараз! Розігнався зі своїм красномовством, забувши настанову однієї древньої іудейської книги про те, перед ким саме не варто розсипати перла свого інтелекту! Бо крім як на расистських законах Третього Рейху, суддя Саприкіна у своєму рішенні базувалася і на „ прецедентній практиці європейського суду”. Єдине, що мене втішає — то не я подав ідею. Бо рішення, виходячи з усього, було написано не в ніч перед виголошенням, а задовго до того. Самі лише судові дебати, частиною яких є цей мій виступ, тривали шість годин без перерви. Опрацювати такий масив інформації протягом часу від їх закінчення і до проголошення рішення одній людині фізично неможливо. В.Л.).
І ще, такий своєрідний постскриптум. Я переконаний, що справжнім позивачам (саме справжнім, а не тим, хто підписав позов) глибоко байдуже, яке рішення прийме суд. Задовольнить позов — прекрасно, можна й далі виступати на міжнародних форумах в ролі послідовних борців з антисемітизмом, котрий, як це доведено рішенням такого-то суду, справді має місце в Україні. Якщо ж суд не задовольнить позов — теж непогано. Можна й далі здіймати галас, що в Україні відроджується “Чорна сотня”, як стверджує вже не раз згаданий Самуїл Шлаєн, що українські суди йдуть на поводу в антисемітів, а відтак лише втручання міжнародної спільноти дозволить зробити Україну справді демократичною державою і так далі, і так далі…
Політичність цього процесу полягає не в самому змісті позову і навіть не в намірах певних сил закрити газету “Сільські вісті” і змусити замовкнути авторитетного вченого та публіциста. Політичність цього процесу якраз в тому, що він взагалі відбувся, що високий суд взагалі мусив прийняти до розгляду позов, котрий базується не на фактах, а на внутрішніх переконаннях, припущеннях та побоюваннях. Але в цьому немає ані найменшої провини високого суду. Яку маємо державу, таке маємо і право. В цивілізованій країні людина, котра має певні фобії, йде на прийом до психоаналітика. В Україні — несе позов до найближчого суду.
Виходячи з вищевикладеного, заявляю клопотання: залишити позов Міжнародного Антифашистського комітету в тій частині, де він стосується відповідача Яременка Василя Васильовича БЕЗ ЗАДОВІЛЬНЕННЯ.
Ваша Честь — дякую за увагу і терпіння.
2005.03.13 | Горицвіт
не читав - довга цитата
і неясно, на що звертати увагу.2005.03.13 | VDom
В дискусії якраз муть і вимивається
Горицвіт пише:> і неясно, на що звертати увагу.
Можна прочитати просто з
Отже, що у нас виходить?
там до десятка абзаців.
Але цікавіше все разом.
Зокрема
Я міг би навести ще чимало прикладів заздалегідь упередженого, необ'єктивного ставлення і самих позивачів, і їхніх представників у суді щодо самої проблеми, котру професор Яременко вже не перший рік закликає обговорити публічно, відкрито, послуговуючись правилами та етикою наукової дискусії, не оминаючи, звичайно, гострих кутів і незручних запитань, але й не кидаючись затикати рота опонентам судовими позовами. Бо ж відомо — якщо людина відчуває до себе негативне ставлення, правильніше було б запитати себе: в чому причина такого ставлення, а не звинувачувати апріорі своїх опонентів. Як казали ще древні латиняни: Юпітере, ти гніваєшся, отже ти неправий.
І нарешті — надзвичайно важливий, як мені здається, момент у розгляді всієї цієї судової справи. Як би там не переконували нас в протилежному в ході судових змагань представники позивача, але в їхньому позові, хоча й дещо завуальовано, звинувачення в ксенофобії та антисемітизмі таки прозвучали. Наприклад, на сторінці 6 абзаци 5 та 6. Більше того, на сторінці 5, другий абзац знизу позивачі демонструють свою обізнаність у тому, що таке фашизм, оскільки стверджують, що в статті професора Яременка поняття сіонізм, цитую, “звучить досить загрозливо, страшніше навіть за фашизм, і цього досить”. Кінець цитати. Ні, не досить. Хоча б тому, що попри розбіжності у трактуванні самого поняття “фашизм”, і про це я скажу далі, історики та правознавці сходяться на тому, що саме фашизм є крайньою формою соціальної патології. Страшніше за нього немає нічого. Це добре знає професор Яременко вже хоча б тому, що пережив Другу Світову війну, це знаємо ми з Наталею Кулик — ми пройшли всі югославські фронти і бачили на власні очі, до чого доводять політичні ігри з релігійною і міжетнічною нетерпимістю. І дай Боже, щоб пані Швець ніколи не бачила на власні очі того, що бачили ми — наприклад, немовлят, розіп'ятих на воротах.
...
А ще краще почитати самі праці професора Василя Яременка. Можна теж останні 10-20 абзаців. Лише для розуміння спрямованості робіт.
А взагалі після того позову до "Сільських вістей" багато чого прочитав на цю тему. Ні пан Яременко, а ні пан Щокін не ставлять знаку рівності між сіонізмом і євреями.
Та й закликають до обговорення проблем за круглим столом, а не з допомогою отрути і т.і. В Україні не повинно бути жодних підстав для виникнення "чорної сотні".
А злодій який обікрав українців (всіх громадян не залежно від національності) дуже бажає перекинути відповідальність на всіх представників своєї національності, бо звик "ловити рубу в мутній воді". А в дискусії якраз муть і вимивається. А "мутити воду" охочих предостатньо.
2005.03.13 | Горицвіт
Re: В дискусії якраз муть і вимивається
Дякую, про Яременка і Щокіна в мене вже склалася думка. Думаю, вона не зміниться, якщо ще раз перечитати їх твори. Все це обговорювалося багато раз на цьому форумі (можна пошукати в архіві).2005.03.14 | VDom
Re: В дискусії якраз муть і вимивається
Я чомусь не знайшов жодного обговорення власне статті пана Яременка, а лише ярлики і судовий розгляд позову про закриття "Сільських вістей". І таке враження як в тому аднекдоті "що той Чілінтано, ні слуху, ні голосу. А ти його чув? Та ні, мені вчора сусід наспівав".Може допоможете з лінком на гілку обговорення статей пана Яременка? Бо таке враження, що "антисимітизмом" користуються як кляпом в горлянку. Дали в лоба українцю - хулігани, а єврею - антисеміти. А тему цю не даремно підігрівають табачники, бо прелюдією до соціал-більшовицької революції 17-го були "чорні сотні".
НІ ТАБУ.
2005.03.14 | Горицвіт
Re: В дискусії якраз муть і вимивається
VDom пише:> Я чомусь не знайшов жодного обговорення власне статті пана Яременка, а лише ярлики і судовий розгляд позову про закриття "Сільських вістей".
Я особисто писав репліки по суті статті пана Яременка. Шукати зараз нема часу.
> НІ ТАБУ.
100%. Я за повну свободу слова без табу. В тому числі за свободу слова для писань пана Яременка, які я особисто вважаю ксенофобною маячнею, з якою я категорично не згоден. Тобто хай пише, але політики, ректори і державні чиновники ніяким чином не повинні солідаризуватися з цим. Чого в нас, на жаль, нема: Щокін - ректор, а статтю Яременка соціалісти (чия газета "С.В.") фактично підтримали.
2005.03.14 | VDom
На жаль аргументів не знайшов, але питання навіть не
в роботах пана Яременка і пана Щокіна, а в тім що питання "антисемітизму" системно використовується для покривання "незаконних дій". А те, що це питання під ТАБУ сумнівів не викликає, так само як і "богообраність".Обговорення подій навколо СВ (є й сама стаття)
http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_arch&thread=1069258237&trs=0
Достатньо прочитати збірник статей, які до речі публікувались і в Ізраєлі.
http://exlibris2002.onestop.net/mirczuk/
Др. Петро Мірчук
ЗУСТРІЧІ Й РОЗМОВИ В ІЗРАЇЛЮ (ЧИ УКРАЇНЦІ "ТРАДИЦІЙНІ АНТИСЕМІТИ")
ПРО АВТОРА
ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКИХ ВЗАЄМИН
СПРАВА МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮ
ІЗРАЇЛЬ
"ЯД ВАШЕМ"
ПРО ПОЛІТИКУ, РЕЛІГІЮ І ДЕЩО З ІСТОРІЇ
"ХРИСТИЯНСТВО ВИННЕ..."
УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКІ ВЗАЄМИНИ ПРОТЯГОМ ВІКІВ
"УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ ВЛАСОВ"
"А ДЕ ВАШІ ДОКУМЕНТИ, НАУКОВІ Й ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ!"
МУЗЕЙ ГОЛОКОСТУ
ЗУСТРІЧ ІЗ "ДВАЖДІ ГЄРОЄМ" ІЗРАЇЛЮ
"ДЯДЬКИ ОТЄЧЄСТВА ЧУЖОГО"
СУДИ НАД УКРАЇНЦЯМИ АБО "ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ" У ЗСА
ЩО ТАКЕ АНТИСЕМІТИЗМ?
ГОВОРИТИ ПРАВДУ ЧИ ПІДТАКУВАТИ НАКЛЕПАМ?
ТОВАРИСТВО ЄВРЕЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ СПІВПРАЦІ
ІНТЕРВ'Ю ДЛЯ ЖУРНАЛУ "КРУГ" В ТЕЛЬ АВІВІ В ІЗРАЇЛЮ
ПОСТСКРИПТУМ
СТАНОВИЩЕ ЖИДІВСЬКИХ НАЦИСТІВ ДО УКРАЇНЦІВ
ДО ПИТАННЯ: "ЖИДИ", ЧИ "ЄВРЕЇ"?
"DOCUMENTS" OF "UKRAINIAN ANTI-SEMITISM" (англійською мовою)
Багато табу не ознака наявності аргументів, а скоріш навпаки.
От зокрема один з прикладів
http://www.jewish.kiev.ua/news_r/05-316-2_r.htm
Президент Всеукраинского Еврейского Конгресса Вадим Рабинович награжден орденом «За заслуги»
Коллектив еженедельника «ВЕК» искренне поздравляет лидера Всеукраинского Еврейского Конгресса и Объединенной Еврейской общины Украины, президента крупнейшей в Украине общественной межконфессиональной организации «Шаг к единству» Вадима Зиновьевича Рабиновича с высокой президентской наградой — орденом «За заслуги».
«Эта высочайшая награда государства вручается достойнейшим представителям народа за выдающиеся достижения в области экономического, научно-технического, социально-культурного развития и государственного строительства Украины»*
Мы рады, что в современной Украине подобные награды получают представители разных конфессий и национальностей. Еврейская община от чистого сердца поздравляет Вадима Зиновьевича Рабиновича и желает ему еще больших успехов и плодотворной работы.
Вадим Рабинович, возглавляя Всеукраинский Еврейский Конгресс и Объединенную Еврейскую общину Украины, одновременно являющийся лидером в разработке благотворительных программ, также внес огромный личный вклад в развитие межконфессиональных отношений в Украине.
Коллектив еженедельника «Век»
* — Выдержка из положения «Об ордене «За заслуги»
Из еженедельника "В.Е.К." 05 (316) 09 февраля 2005 г.
http://www.president.gov.ua/
11.03.2005 // 20:25
Президент України Віктор Ющенко своїм Указом відзначив державними нагородами України групу працівників редакції газети "Сільські вісті", м. Київ. Їх нагороджено за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, об'єктивне висвітлення суспільно-політичних, економічних процесів і проблем розвитку села та з нагоди 85-річчя заснування газети.
Можливо ще не оприлюднено указ, а можливо...
Горицвіт пише:
> VDom пише:
> > Я чомусь не знайшов жодного обговорення власне статті пана Яременка, а лише ярлики і судовий розгляд позову про закриття "Сільських вістей".
>
>
> Я особисто писав репліки по суті статті пана Яременка. Шукати зараз нема часу.
>
>
> > НІ ТАБУ.
>
> 100%. Я за повну свободу слова без табу. В тому числі за свободу слова для писань пана Яременка, які я особисто вважаю ксенофобною маячнею, з якою я категорично не згоден. Тобто хай пише, але політики, ректори і державні чиновники ніяким чином не повинні солідаризуватися з цим. Чого в нас, на жаль, нема: Щокін - ректор, а статтю Яременка соціалісти (чия газета "С.В.") фактично підтримали.
В умовах кучмізму, то можливо дійсно була на перший погляд помилка. Влада всіми засобами ліпила до опозиції всякі анти... та ...фобії. Але в ході виборів 2004 року це питання зіграло б 100% під будь яким приводом. І не на користь опозиції. До Ющенка ліпили ярлик як юдофоба так і юдолюба. Але пар вже був не гарячий, бо його вчасно спустили.
2005.03.12 | VDom
Хто і чому жене компромат на Томенка?
http://www.mignews.org.ua/akcent.php?id_news=327Хто і чому жене компромат на Томенка? 09.03.2005
Нагадаємо, що в ролі Пилипа з конопель виступив бездарний кучмівський лабух Янкель Табачник. Він оприлюднив у медведчуківських “Фактах” свій пасквіль на віце-прем’єра Томенка.
Це антиукраїнське лайно з задоволенням розмазав на сторінках своїх ЗМІ юдо-нацист і параноїк Вадим Рабинович.
На терміново зібраній прес-конференції у підтанцьовку до ресторанного гармоніста записалися відомий порнограф Гордон, а також продюсер Ігор Ліхута. Останній з нелегкої руки авторів легендарного “Шоу довгоносиків” заробив серед попсового народу вбивче прізвисько “граф Лахудра”.
Окрім того, в ролі компоту, яким розбавили лайно, аби його облагородити, виступила ще одна попсиха з кучмівського оточення — Надія Шестак.
І було би смішно, якби всю цю гоп-компанію та раптом не підтримала важка артилерія з сусідньої держави. Сайт “ForUm” розмістив днями ПРОЕКТ (!!!) заяви Держдуми Федеральних зборів Російської Федерації з приводу політичної ситуації в Україні. Зверніть увагу — не саму заяву, яку ще навіть не обговорювали, а проект. Небачене хамство! Тут уже Томенка звинувачують у… політичних репресіях, відсутності політкоректності і навіть у аморальності.
Ну добре, всілякі там табачники, гордони, ліхути — це зрозуміло. Здогадалися, що нова влада, образно кажучи, прищемить їм дещо дверима, то й здійняли гевольт. А до чого ж тут російський сенат?
Таємниця, здається, розкрилася. 8-го березня польська “Газета виборча” опублікувала інтерв’ю з майором Мельниченком. Той розповів, що якийсь час тому конфіденційно зустрівся у Варшаві з Миколою Томенком, якому вірить, і передав йому важливі матеріали у справі вбивства Гонгадзе.
Тепер усе стає на свої місця. Отже — російські спецслужби, ймовірно, здійснюють таємне спостереження не лише за українським політемігрантом Миколою Мельниченком на території третіх держав. Вони проробляють цю протизаконну операцію і проти легітимного віце-прем’єра українського Уряду. І, здобувши у специфічний спосіб інформацію, яка може пролити світло, скажімо, на участь у вбивстві Гонгадзе не лише українських, а й зарубіжних силових структур, спочатку випускають на арену дешевого блазня з його акордеоном, а потім кидають у бій не що інше, як сенат Держдуми.
Ну-ну… Щодо росіян — це зрозуміло. Вляпалися! А от чого метушиться Вадим Рабинович?
2005.03.13 | VDom
Рівень антисемітизму є індикатором станудемократизації суспільст
http://vaadua.org/Soziologya/Paniotto.htmВолодимир Паніотто
Рівень антисемітизму в Україні
Київський міжнародний інститут соціології
Проблеми міжнаціональних стосунків є однією з найбільш важливих (якщо не найбільш важливою) для колишніх республік Радянського Союзу. Достатньо згадати події у Нагірному Карабаху, Таджикистані, Придністров'ї, Чечні.
Рівень міжнаціональної нетолерантності є одним з найбільш важливих показників потенційної нестабільності у тому чи іншому регіоні колишнього Радянського Союзу. Для України найбільш важливими є мабуть стосунки між українцями та росіянами, але дуже важливими є також проблеми ставлення населення до кримських татар та євреїв.
Ставлення до євреїв, загальний рівень антисемітизму важливий
не тільки тому: що євреї поки ще залишаються третьою за чисельністю (після українців та росіян) етнічною групою в Україні ,
але й тому, що рівень антисемітизму є індикатором стану демократизації суспільства та рівня толерантності населення. Крім того, якщо рівень упередженості до тих чи інших етнічних груп є специфічним для тієї чи іншої країни, то антисемітизм - це явище універсальне для багатьох країн, тому рівень антисемітизму дає можливість порівнювати різні країни та знайти місце України серед інших країн за рівнем толерантності населення.
Нарешті, рівень антисемітизму має значення для міждержавних стосунків України, і перш за все впливає на стосунки між Україною та США і Україною та Ізраїлем.
2005.03.28 | VDom
удар в спину революции (л)
http://www.mignews.org.ua/article.php?idarti=57// 22.03.2005 // 18:14 //
Удар в спину Ющенко! Комментарии (обновлено 26 марта)
"CN-Столичные новости"
То, что произошло на 5-м телеканале на минувшей неделе, точнее 18 марта в 17.25, можно назвать кинжальным ударом в спину революции и предательством дела Майдана. Накануне важнейших международных встреч Президента Ющенко (включая и стратегический визит в США), накануне 60-летия Великой Победы этот удар нанес народный депутат Олег Тягнибок, который в студии в присутствии ведущих, на глазах сотен тысяч телезрителей самым вопиющим образом за всю историю независимой Украины оскорбил граждан Украины - представителей национальных меньшинств… Тягнибок говорил с ненавистью, оскорблял национальные меньшинства Украины, а затем и вовсе перечислил "оккупантов" - "русские, немцы и жиды"… И это говорил депутат, законодатель!..
В начале я не поверила своим ушам. И хотя в последнее время в центре Киева в книжных магазинах полным-полно ксенофобских брошюрок из МАУП, газет типа "Идеалист" и "Персонал-Плюс", не верилось, что подобное может прозвучать с телеэкрана "канала честных новостей"…
Страна завалена ксенофобской, человеконенавистнической литературой, выходящей под псевдонимом "научной" из стен Межрегиональной академии управления персоналом (МАУП), в которой открыто оскорбляют не только национальные меньшинства, но и поливают грязью достижения Майдана, его лидера и народного Президента Ющенко (ректор МАУП Щекин не стесняется писать о якобы имеющейся связи Ющенко с загадочными "сионистскими кругами"). В самой МАУП впервые за историю независимой Украины перед студентами выступает глава Ку-клукс-клана Дэвид Дюк и призывает к этническим чисткам! В Центральной синагоге Бродского возмущены фактом появления на ее фасаде фашистской свастики. И это происходит в той "оранжевой" синагоге, где тепло и приют в дни Майдана нашли десятки сотен людей, раввины которой возили на Майдан еду и теплые вещи!..
Не хватало только депутата Тягнибока!
И он, Тягнибок, появился в эфире 5-го канала. Который мы все привыкли считать "зеркалом революции". Который мы всей редакцией с восторгом смотрели в ноябре и декабре 2004-го на Майдане. Там, на Майдане, никто не спрашивал ни у кого: эй, а ты какой национальности - русский, татарин, еврей или грузин?
Что-то не то увидели мы в этом зеркале. Что-то страшное…
Первый раз мы услышали Тягнибока в июле, в разгар предвыборной президентской кампании. На Ивано-Франковщине он призвал "отдать Украину украинцам", "не бояться бороться с москалями, с немцами, с жидвой…". Это был первый удар Тягнибока по Ющенко, который, кстати, мгновенно отреагировал: тогда Тягнибока с позором исключили из фракции "Наша Украина"…
И вот Тягнибок появился на 5-м канале 18 марта. Чтобы извиниться? Чтобы покаяться? Ни в коем случае!..
Тягнибок заявил, что с самого детства разделяет взгляды (и не изменяет им!), по которым считается, что "неукраинцы не испытывают внутренней привязанности к украинской земле". Таким образом, Тягнибок заявил ужаснейшие вещи: оказывается, если правильно понимать народного депутата, в Украине есть граждане "первого сорта", а есть "недочеловеки", которые не могут "испытывать внутренней привязанности к украинской земле"… Ничего не напоминает? Может, пане Тягнибок, начать измерять черепа: до вас это, правда, уже делали в 30-х годах прошлого века в Германии…
Более того, Тягнибок подтвердил, что на горе Яворина говорил о "тех, кто оккупировал Украину" - и перечислил их уже в эфире 5-го канала перед миллионами зрителей, загибая пальцы левой руки: "я говорил о русских, я говорил о немцах, я говорил о жидах…"!
И вот здесь-то и произошло самое невероятное. На фоне сидящего в студии Тягнибока вдруг появились стихи различных классических авторов, в которых почему-то тоже мелькали исключительно слова типа "москали" и "жиды"… Получается, 5-й канал хорошо подготовился к эфиру и знал, о чем будет говорить Тягнибок!
Помянул Тягнибок и ситуацию со своим исключением из фракции "Наша Украина". Сказал, что на призывы Ющенко извиниться ответил прямо: "Перед кем извиняться, перед этими оккупантами?" И почему-то добавил, что вышел из фракции, дескать, лишь потому что был предвыборный ажиотаж и политтехнологии…
Странный это был телеэфир, очень странный... Возмутительный! И люди возмущались - звонили в том числе и в нашу редакцию. Говорили, что эта провокация никак не украшает "зеркало революции". Говорили о том, что подобные Тягнибоку вредят имиджу Украины, имиджу Президента-реформатора, говорили, что выступление горе-националиста и происходящие в стране беспрецедентные расистские, ксенофобские выходки накануне визита Виктора Ющенко в США никак не способствуют укреплению международного авторитета Украины…
Поступила информация и о более резкой реакции. Выступление Тягнибока на 5-м канале переполнило чашу терпения. В среду, 23 марта, состоится расширенное заседание представителей всех региональных еврейских общин Украины. По поступающей информации, представителями организаций национальных меньшинств принято решение провести 29 марта мощнейший антифашистский марш-манифестацию в Киеве.
Национальные меньшинства Украины оскорблены - и не намерены молчать.
Эфир Тягнибока на 5-м канале, похоже, был все же хорошо рассчитанной провокацией. После достаточно странного и не понятого общественностью награждения коллектива газеты "Сільські вісті" (включая тех, кто, как депутат Бокий, во время судебного разбирательства с антисемитскими публикациями в "СВ", к примеру, заявлял, что никакого отношения к газете не имеет), этот телеэфир, независимо от дальнейших шагов, нанес колоссальный вред именно Президенту Ющенко. Сказать, что Тягнибок - абсолютный дурак, нельзя - такого впечатления он не производит, скорее, выглядит как расчетливый, явно неглупый провокатор. Значит, кому-то нужен был этот эфир? Вечером, накануне приезда президента России Путина в Киев, кому-то понадобилось оскорблять русских, живущих в Украине? В день, когда на "оранжевой" синагоге Бродского в Киеве появилась фашистская свастика, кому-то понадобилось нанести оскорбление Еврейской общине Украины? За несколько дней до приезда в Киев высокопоставленной делегации из Германии кому-то понадобились оскорбления немцев?..
Майдан победил, потому что наряду с оранжевым и сине-желтым над ним развивались разные флаги, а люди, которые там были, чувствовали себя украинцами - все-все украинцы, русские, татары, грузины, евреи, поляки… Эфир Тягнибока - это удар по дружбе народов, это удар по идеалам Майдана. Это коварный и подлый удар по Президенту Ющенко. Эфир Тягнибока, по почерку напоминающий то, первое его выступление в Ивано-Франковске, процитированное всеми мировыми агентствами, - удар по Украине!..
Руслана Преладышева, "CN-Столичные новости"
26 марта
Израиль осуждает заявления украинского парламентария Олега Тягнибока и считает их антисемитскими. В частности, как сообщила пресс-служба посольства Израиля в Украине со ссылкой на руководителя пресс-службы министерства иностранных дел Израиля, "Израиль не останется равнодушным к антисемитским проявлениям всегда и всюду". В частности, Израиль призывает главу Верховной Рады Владимира Литвина выразить протест и принять по отношению к Тягнибоку соответствующие меры.
25 марта. КОММЕНТАРИИ
20.43 Член Народной партии Украины Виктор Кириллов:
- В украинском политикуме никто не отличается такими резкими ксенофобскими взглядами и заявлениями. Может быть, это делается целенаправленно и специально. И если это так, такое поведение не является хорошим целесообразным для политика, для его репутации и славы в политическом и историческом будущем. На улице уже 21 век и до сих пор делить людей на хорошие и плохие национальности – полный бред.
20.24 Народный депутат Дмитрий Святаш:
- Вообще такие ксенофобские заявления не позволительны для политика, который претендует на "европейскость". В принципе, в любом обществе есть определенный процент ксенофобски настроенных людей. Уровень сознания и развития этого общества определяется именно процентным соотношением этих людей с нормальными людьми. У людей, разжигающих межнациональную рознь, наверняка есть и другие проблемы, которыми им следовало бы заняться, не тем, чтобы воевать со своими политическими оппонентами не по каким-то социальным, а по национальному признаку. У таких "тягнибоков", вероятно, через подобные заявления выходят свои личные комплексы.
20.02 Министр по вопросам молодежи и спорта Юрий Павленко:
- Лично я с уважением отношусь к людям любой национальности, которые живут в Украине, и всех считаю украинцами, независимо от того, евреи они, россияне, греки или татары. Все эти люди создают богатство единой Украины и любые попытки разыгрывания национальной карты неуважения какой-то нации в Украине не простят. Это показали и парламентские, и президентские выборы. Тогда тоже пытались разыграть "антисемитскую карту", столкнуть лбами украинцев и россиян, но все это не было воспринято украинским народом. Потому что украинцы на протяжении всей своей истории научились уважать, ценить, и вбирать в себя культуру всех народов.
12.42 Народный депутат Владимир Майстришин:
- Ни один политик ни в одной стране мира не смог достичь серьезных результатов и остаться при власти, если на его флаге были ксенофобские и антисимитские лозунги. Получается, что политики, которые используют подобные лозунги, просто хотят засветиться на определенный период. Однако самое опасное в этих лозунгах - это то, что они отталкивают от нас (Украины - MIGnews.com.ua) зарубежных инвесторов. Поэтому вряд ли Украина будет инвестиционно-привлекательной, если политики в стране позволяют себе такие высказывания.
24 марта. КОММЕНТАРИИ
16.20 Народный депутат, член фракции СДПУ(о) Игорь Шурма:
- Заявления Тягнибока и те стихотворения, которые были за спиной депутата на канале, принадлежащем секретарю СНБО, должны быть объектом исследования мирового сообщества. Впрочем, пусть власть сама оценит его действия, и если они не разделяют взгляды этого депутата, то Ющенко должен сделать официальное заявление.
13.36 Народный депутат Украины, член фракции "Регионы Украины" Тарас Чорновил:
- Я не видел выступления парламентария Олега Тягнибока в эфире "5 канала", однако он иногда в своих высказываниях перегибает палку. Что касается оскорбительных выражений "москали" и "жиды", то представители этих наций (русские и евреи – MIGnews.com.ua) считают их оскорбительными. Подобных высказываний следует избегать, а вообще заявления Тягнибока можно расценить, как желание записаться в оппозицию, так как он нанес удар по Ющенко.
12.20 Народный депутат, член фракции БЮТ Андрей Шкиль:
- Националистические заявления народного депутата Олега Тягнибока – антигосударственные и попахивают средневековьем. У нас есть единая украинская нация, можно сказать единый украинский хор, в котором представлены множество национальностей. И если мы хотим, чтобы украинская нация развивалась, мы должны развивать все культуры, представленные в Украине.
12.00 Народный депутат, представитель депутатской группы "Союз" Николай Гапочка:
- Заявление народного депутата Олега Тягнибока всегда отличались националистической радикальностью, но это - не мнение украинского народа, заявил в интервью корреспонденту MIGnews.com.ua Николай Гапочка. По его словам, в Украине живет масса людей, разговаривающих на русском языке, с русскими корнями и имеющие украинскую национальность, также ничем от них не отличаются и люди еврейской национальности - многострадальная нация, которая имеет глубокие корни и развитую культуру. "Поэтому заявления Олега Тягнибока очень опасны!", - отметил депутат.
23 марта
15.01 Сегодня в Киеве состоялось совещание руководителей еврейских общин Украины, основной темой которого было беспрецедентное выступление народного депутата Олега Тягнибока, который в прямом эфире "5 канала" оскорбил национальные меньшинства, живущие в Украине.
По результатам совещания руководители еврейских общин приняли ряд решений:
1. Обратиться в Генеральную прокуратуру Украины с требование возбудить уголовное дело против Олега Тягнибока по факту разжигания межнациональной розни.
2. Обратиться к Президенту Украины Виктору Ющенко с обращением, чтобы в стране были приняты меры по пресечению разжигания межнациональной розни, и чтобы были предприняты все меры, чтобы нацменьшинства не подвергали оскорблениям с экранов популярных украинских телеканалов.
3. Провести "круглый стол" по обсуждению назревших вопросов межнациональных отношений.
Вместе с тем принято решение не проводить массовую акцию протеста против антисемитизма, запланированную на 29 марта.
После окончания заседания президент Всеукраинского еврейского конгресса Вадим Рабинович прокомментировал MIGnews.com.ua сложившуюся ситуацию:
- Мы будем добиваться того, чтобы депутат Олег Тягнибок за свои высказывания был привлечен к ответственности. Мы увидели, что сегодня многие представители политических сил и общественных организаций резко осудили заявление Тягнибока.
Вместе с тем, складывается впечатление, что это провокация могла быть специально рассчитана на то, чтобы накануне визита Президента Украины Виктора Ющенко в Соединенные Штаты Америки создать проблемы для этого визита. Поэтому, пока существуют такие методы отстаивания своих прав, как обращение в правоохранительные и судебные органы, которые, мы убеждены, сегодня в стране работают, мы их будем использовать. Кроме того, я считаю, что демонстрации и митинги – это последний способ борьбы с "тягнибоками".
Однако сегодня руководители всех еврейских общин Украины единогласно заявили: если дальнейшему распространению, в первую очередь, МАУПовской заразы не будет поставлен заслон, мы вернемся к вопросу о проведении митингов.
Хочу отметить, что все областные еврейские организации Украины продемонстрировали единство в следующем: "Там, где есть филиалы МАУП, – это место является гнездом разжигания межнациональной вражды и распространения антисемитской литературы. Там где МАУПа нет – там царят мир и дружба". Пусть задумаются те, кто должен об этом задуматься!
11.16 Государственный комитет Украины по делам национальностей и миграции обнародовал заявление, в котором дал оценку античеловеческим заявлениям депутата.
В заявлении говорится: "18 марта в прямом телеэфире "5 канала" выступил народный депутат Украины Олег Тягнибок с ксенофобскими заявления русофобского и антисемитского характера, в том числе назвал представителей русской и еврейской национальных меньшинств Украины "оккупантами". В связи с этим Госкомнацмирации Украины как центральный орган исполнительной власти, который уполномочен принимать меры против разжигания межнациональной вражды, обратился в Генеральную прокуратуру Украины с просьбой дать правовую оценку вышеупомянутым высказываниям народного депутата Украины.
Госкомнацмиграции Украины убежден, что ксенофобские высказывания и призывы к межнациональной вражде наносят огромный вред международному авторитету Украины и нарушают конституционные права граждан нашей страны по этническим признакам.
В связи с этим Госкомнацмиграции Украины хочет уверить, что он и в дальнейшем будет принимать все необходимые меры с целью защиты конституционных прав национальных меньшинств Украины против любых попыток разжигания межнациональной вражды".
КОММЕНТАРИИ:
14.32 Лидер Коммунистической партии Украины Петр Симоненко:
- Заявления народного депутата Олега Тягнибока, безусловно, попадают под статьи уголовного кодекса, как такие, которые направлены на разжигание национальной розни и унижение человеческого достоинства. Тем более, когда они произносятся не в пылу риторики, что тоже абсолютно непозволительно для политика и гражданина, а лежат в основе мировоззрения.
Я глубоко убежден: и национализм, и шовинизм, и ксенофобия предельно опасны для Украины, несут в себе страшнейшую угрозу фашизации, обострения этнических и религиозных гражданских конфликтов вплоть до их крайних форм.
Подобные заявления не только унижают и оскорбляют национальные меньшинства Украины, они в первую очередь унижают и оскорбляют этнических украинцев".
Советник Президент Украины Борис Беспалый, народный депутат (фракция "Наша Украина"), секретарь Комитета Верховной Рады Украины по вопросам государственного строительства и местного самоуправления прокомментировал корреспонденту MIGnews.com.ua ситуацию вокруг выступления народного депутата Олега Тягнибока:
- У Олега Тягнибока каждые полгода начинаются обострения. И в это время ему лучше было находиться подальше от микрофонов. "Наша Украина" за подобные выступления его исключила из своих рядов. Благо, что в практические действия его заявления не выливаются. Радует, что в наших гражданах подобные заявления не находят отклика. Мы уже переросли эти темы. Честно говоря, я не понимаю, зачем это все делается.
Но у меня есть вопросы и к СМИ, которые подобные вещи тиражируют. Это ведь небезопасно. Вспомните плакаты, где Украину делили на три сорта, и которые были растиражированы именно в СМИ. Здесь уже возникает вопрос о моральной ответственности тех, кто занимается распространением подобной информации.
Игорь Душин, лидер Либерально-Демократической партии Украины, экс-кандидат в Президенты Украины:
- Мы, либералы, подобные антисемитские и шовинистские выпады Тягнибока рассматриваем как преступные и античеловеческие по своей сути. В свое время Тягнибок заявлял, что это - пиар-ход. Если его выступление на 5-м канале - продолжение той же самой пиар-кампании, то это свидетельствует о том, что в парламенте создается определенная политическая сила, которой на руку такие вот заявления. Во всех демократических странах мира таким заявлениям представителями власти даются как политические, так и общественные оценки.
Если в ближайшее время мы не увидим реакции нашего Президента и народных депутатов, то это будет означать, что власть дала отмашку для таких людей, как Тягнибок и Ко, идти на выборы с подобной платформой.
Досадно, что случилось такое во время визита в нашу страну российского президента и сразу после встречи Ющенко с "китами" российского бизнеса. Стоит поставить на повестку дня и вопрос о том, кто раскручивает Тягнибока через 5-й канал.
Вообще-то поведение Тягнибока у меня вызывает множество вопросов: где и кто разводит тягнибоков? почему он забыл, например, о татарах? не собирается ли он создать в парламенте фракцию антисемитов?..
Виталий Хомутынник, народный депутат, фракция "Регионы Украины":
- Я себя не отношу к национальным меньшинствам, но, тем не менее считаю, что в Украине могут жить и работать все нации без исключения. Я думаю, что это мнение большинства украинцев - украинцев не только по национальному происхождению.
Подобные заявления народного депутата Тягнибока звучат уже не в первый раз. У меня по этому поводу два вывода: либо у человека на этот счет есть какая-то личная боль и обида, либо он высказывает мнение всей фракции или политической силы, в которой он пребывает.
Такой политической силе стоило бы определиться, чье мнение высказывает депутат Тягнибок: свое личное или все же партии, в которой он состоит? И если он является ее представителем, значит, и ответственность он должен нести соответствующую...
Председатель объединенной Еврейской общины Украины Вадим Рабинович прокомментировал в интервью корреспонденту MIGnews.com.ua ситуацию вокруг выступления народного депутата Олега Тягнибока на 5-м канале, в котором прозвучали оскорбления в адрес национальных меньшинств.
- Я считаю, что слова Тягнибока, произнесенные на 5-м канале, - это вызов украинскому обществу, попытка разжигания межнациональной розни, явна политическая провокация против Президента и против Украины. Сегодня рейтинг и престиж Украины очень высок в мире, но подобная провокация Тягнибока может его подорвать. Тягнибок - это вирус, но если не бороться с вирусом, он может поразить даже очень здоровый организм.
Слова Тягнибока - слова провокатора, подонка и фашиста, это очевидно! Знали бы вы, сколько звонков в эти дни я получаю как председатель объединенной Еврейской общины - звонят глубоко оскорбленные лидеры региональных еврейских общин, звонят раввины из всех уголков Украины, звонят и из-за рубежа… Возмущение нет предела. И люди взволнованы не на шутку. Тягнибок даже не представляет себе, какую волну возмущения породили его расистские заявления. В среду пройдет расширенное совещание еврейских общин, а на следующей неделе, не исключено, возможна широчайшая акция. Поверьте, мне даже приходиться сдерживать людей, которые готовы приезжать в Киев…
И еще. Провокация Тягнибока - тест на демократию, тест на верность идеалам Майдана. Если общество не справится с этим "вирусом Тягнибока", если его кинжальный удар в спину революции не получит должного отпора, эти идеалы Майдана будут преданы…
Евгения Коваленко, Виктория Чирва, Ирина Коробко,
2005.03.29 | VDom
Re: удар в спину революции (л)
http://w2.obkom.net.ua/news/2005-03-29/0906.shtmlТягныбок заявил, что скандал против него организован олигархом Рабиновичем
Нардеп напоминает, что у него есть друзья и среди русских, и среди евреев.
Лидер партии «Свобода» Олег Тягныбок называет организатором искусственно организованного против него скандала олигарха Вадима Рабиновича. Г-н Тягныбок обвиняет Рабиновича в том, что подконтрольные ему СМИ берут комментарии на эту тему у народных депутатов, которые, как выяснил сам Олег Тягнибок, не видели передачи на «5 канале». Он также убежден, что ее не смотрели и в посольстве Израиля.
- Рабинович стремится задекларировать существование в Украине антисемитизма, но это не так, - утверждает депутат в интервью «Львовской газете». - Я отношусь к евреям и россиянам так, как относится к ним рядовой гражданин Украины. Даже больше, в среде отмеченных нацменьшинств имеются люди, с которыми у меня товарищеские отношения.
По его словам, источником псевдоскандала стал сайт Mignews, который считают близким к известному бизнесмену Вадима Рабиновича, а впоследствии - газеты, якобы тоже подконтрольные ему – «Столичные новости» и «Газета по-киевски».
Напомним, что в эфире «5 канала» Тягнибок подтвердил, что в Ивано-Франковске говорил о «тех, кто оккупировал Украину» — и перечислил их, загибая пальцы руки: «я говорил о русских, я говорил о немцах, я говорил о жидах...».
Сам депутат отвергает обвинения в антисемитизме и утверждает, что слово «жид» на Галичине не носит оскорбительного подтекста.
Львовская газета