03/14/2005 | zmej_gorynych

Доброго ранку всім.

Оскільки більш демократичного місця, ніж Майдан.Орг, навряд чи знайти,
то хочу помістити сюди сабдж.
Досить дискусійна стаття. Називається "Немилість".
Ми з батьком (це він писав її трохи посперечалися на цю тему (по-доброму, зрозуміло), отож, може, й шановне панство також посперечається


-------------------кат хіа------------------------------

Справедливості багато не буває, як не буває її дріб'язкової чи половинчастої. В однаковій мірі несправедливі, як мільярдні оборудки Пінчуків-Ахметових на приватизації "Криворіжсталі". Так і дрібні махінації сільського землевпорядника із сотками землі. Тільки й різниці, що в першому випадку надурили всю державу, але конкретно на гаманці кожного ця крадіжка нібито не відбилася, у другому ж - ця кривда значно сильніша, болючіша, нестерпніша...

Кому не хочеться жити в ідеальній державі, де всі рівні перед законом, усім всього вистачає, ще й на чорний" день лишається, народ із владою живе душа в душу і тільки й клопоту, що проголошувати заздравиці всім керівним достойникам? От для того, щоб немудрі думки нам у голову не лізли, офірував Господь кожному із нас долю у смужки: білу та чорну. У одних доля нібито в молоці купана, а в інших ця біла смужка як шпаринка в глухому паркані. Якось виживаємо. По-різному, правда. Хто хникає-зойкає, озлоблюється, кляне долю, хто змирився. Мовляв, така вже воля Божа, а як на мене, то найбільше заслуговують на повагу ті, хто уподобився маленькій, але затятій жабці. Пам'ятаєте повчальну оповідку про жабку, яка впала у глечик зі сметаною і замість того, щоб покірно булькнути на дно, почала плюскати лапами і била ними до тих пір, доки не збила кусень масла, відштовхнулася від нього і вискочила з глечика. Висновок: смирного й на тім світі б'ють.
Тепер за логікою речей нам має бути легше: влада ж то наша, ріднішої і не буває. От тільки розберуться між собою, хто за державним столом має сидіти ближче до сіней, а хто на покуті, та й почнуть нас, сіром, облагодіювати. От же Хоми невіруючі! Обіцянки-цяцянки має ж хтось колись та й виконати! Оскільки громадський контроль упокоївся, так і не народившись, то будемо уповати на опозицію. Ну ніяк не можна без неї. Влада, знаєте, така штукенція, що памороки забиває що демократам, що автократам, і тільки опозиція здатна гальмувати сповзання до диктатури.
Опозиція буває трьох видів: справжня, босяцька і для прикриття власного вождівського нижчеспиння. Про справжню наразі скромно промовчимо. Кажете, є чим хизуватися? Мовляв, на телеекранах на власні очі бачили: червоні прапори, дебільні гасла, мегафони, вирячкуваті очі, осатанілий вереск, чорносутанники московського розливу, масові акції протесту десь так чоловік 50-100... Та яка ж це опозиція? Так собі, опозиційна шпана. Жалюгідне видовище - оці протесті клоунади: і за сценарієм, і за складом виконавців, і за їх кількістю, і за натужною войовничістю вуличних вожденят. Неозброєним оком видно, що Вітренко з Кор-чинським відпрацьовують свої номери.
Януковича згадали? Це не з тих Януковичів, котрі "тому що"? То й що з того, як називає себе лідером опозиції та сліпицею в очі Віктору Ющенку, набиваючись "на зустріч"? Усе життя муги-каючи під ніс "Мурку", а потім спробувати зробити цей блатний шансон державним гімном - цього явно замало, щоб стати загальновизнаним лідером опозиції.
Потішно, знаєте, спостерігати за деякими аж страх якими принциповими і десь навіть опозиційними партійками. То нічого, що цієї партії всього-то кум, кума та два швагри, зате вождь у неї - справжній титан мислі. А як відверто, безстрашно, аж із-за вуха замахується на САМОГО!.. Геть у стилі страшного прокляття: "А щоб ви... здоровенькі були!"
Можна сміятися-знущатися над сущою в Україні опозицією, але пускати її на самоплив - собі дорожче обійдеться. Є пропозиція: створити громадську організацію "Опозиції - державну підтримку!". Звісно, із відповідним фінансуванням із держбюджету. Оскільки Народний Рух України є найстарішою опозиційною організацією, то йому й доручити проведення початкового курсу опозиційності. І започаткувати цю вкрай нагальну справу треба на Рівненщині. Шановне панство дивується, чому саме в нашому патріотичному краї виникла нагальна потреба в опозиції? Традиція, знаєте: 63 роки тому в нас зародилася УПА, а от тепер зароджується єдина керуюча і спрямовуюча партія. Судячи з кадрових призначень голови Рівненської ОДА, із нещодавньої коаліції "Сила народу" довір'я в нього тільки заслуговує Українська народна партія. А чого, хлопці достойні, слухняні, передбачувані, дисципліновані, до демократичного централізму звичні. Така кадрова політика не всім до вподоби? Нічого, стерпиться-злюбиться. Тільки от що робити з тими партіями, які вибороли владу для Народного Президента, для уряду народної довіри, для регіональної владної команди, в тому числі і для Василя Михайловича, а в цій самій владі їм притулку не знайшлося? Чи таким чином пан обласний голова вирішив розв'язати проблему опозиції в області? Мовляв, провладною у нас буде лише одна партія, а всіх інших гамузом віднесемо до опозиційних. Ще й про такі успіхи "наверх* відрапортувати можна!
А підстав для неспокою з кожним днем додається. Мало того, що б'ємося грудьми в ту Європу, як рибонька об лід, а туди без опозиції, як без штанів у порядне товариство, не пускають, так ще й серед учорашніх "своїх" починається поділ на канонічно "наших" та схизматиків - "не наших". І сталася ця прикрість минулої суботи на Установчому з'їзді партії Народний Союз «Наша Україна» - 111-ї в реєстрі Мін'юсту. Цей з'їзд можна вважати прямим продовженням революційного Майдану: той же помаранчевий антураж, той же натхненний пафос у виступах, ті ж дійові особи, тільки не на майданному подіумі, а в президії. Почесним головою обрано Віктора Ющенка.
Усе було б цілком благопристойно, якби не два дивні і несподівані
демарші Віктора Андрійовича: по-перше, першими кандидатами у
виборчу коаліцію він назвав Блок Юлії Тимошенко та Народну партію
Володимира Литвина. І, по-друге, його відверте «фе!» на адресу На-
родного Руху України та Української народної партії. Якщо до БЮТу
якісь претензії загалом відсутні, то нещодавно відверто прокучмівська
Аграрна партія останнім часом перетворилася на такий собі партійний
відстійник для дезертирів із вчорашніх затятих кучмолизів Та й осо-
ба самого В.Литвина не настільки однозначна, щоб безоглядно нам
йому довіряти. Хіба що у «справі Гонгадзе» буде задіяно принцип
вибіркової прозорості та відкритості. І
Щодо НРУ та УНП, цих локомотивів виборчих кампаній і 2002, 2004 рр., то цей випад можна трактувати як просте ламання партійних хребтів: або ви саморозпускаєтеся і розчиняєтеся у президентській НС «Наша Україна», або ідіть на вибори самостійно, як наші суперники. Знову більшовицький принцип «хто не з нами, той проти нас»? варто нагадати шановному пану почесному голові НС «Наша Україна», що останні з'їзди НРУ та УНП прийняли рішення про своє бажання увійти у виборчий блок, подібного до вибор-чого блоку «Наша Україна» у 2002 році або «Сила народу» у 2004-му. Отак ураз із новітньої історії України безжалісно, безсердечно, грубо вирвати сторінки 16-річного націонал-демократичного руху – негоже це й просто недалекоглядно. Скільки не підсмикуй траву, швидше вона не ростиме. Складається враження, що нинішня народна влада вирішила, нібито помаранчева революція змела не тільки кучмівську зграю, але й національну ідею, замінивши її загальнолюдськими ліберальними цінностями. Дай, Боже, щоб це враження було помилковим. Зарано ще бити горшки в ще навіть неприбраній спільній хаті. Зарано до рухівців приміряти народну мудрість «не хоче курка на вечорниці, а несуть».

Богдан ГРИНЧУК

-------------------кат хіа------------------------------