03/16/2005 | Frodo

Кодекс Януковича завтра стане законом

Запропонований «старою» владою людожерський проект Трудового кодексу прийшовсь до смаку і «новій».

На цьому тижні, в четвер, 17 березня, Верховна Рада України розгляне у другому читанні проект нового «Трудового кодексу», що вже півтора роки мандрує коридорами влади, потроху обтираючи найбільш одіозні колючки та «загогуліни» та не змінюючись, нажаль, по суті. Внесений ще за підписом прем’єра Януковича людожерський кодекс у першому читанні був підтриманий, «як не дивно», 318 народними депутатми, багато з яких входили до опозиційних фракцій, зокрема «НУ» та «БЮТ». Незважаючи на сльози експертів-правозахисників про те, що «проект Трудового кодексу може позбавити працівників багатьох трудових прав» , найімовірніше, що і цього разу проект знайде одностайну підтримку і в «голубих» і в «помаранчевих». Отже, зовсім скоро проект обмеження прав людини стане Законом України.

Початковий проект кодексу включав законодавчі новації від права на звільнення при виявленні вагітності до законодавчо закріпленого обов’язку працівника повідомляти про місце проведення відпустки присмачену забороною на перехід на роботу до конкурента строком на 3 роки після звільнення. Не кажучи вже про «дрібниці», як то: право роботодавця знижувати зарплату у випадку фінансових «складностей» та зняття обмежень на тривалість та оплату понадурочних робіт (Що фактично означало б повну відміну обмежень тривалості робочого дня).

Не можна сказати, що офіційні профспілки зовсім нічого не робили у зв’язку з цим «подаруночком» влади. Не маючи сил та можливостей створити та відстоювати власний проект вони внесли, аж 104 пропозиції, з яких було враховано або частково враховано – 53. Крім того їх змусили відмовитися ще від 28 пропозицій.
Зовсім неврахованими залишилися лише 7, але дуже суттєвих. Для порівняння – ні одна з пропозицій роботодавців не залишилася неврахованою, а їх були тисячі. До відкинутих урядом профспілкових пропозиції належать, зокрема, обов’язковість укладення колективного договору та право профспілки ініціювати звільнення керівників підприємства. Однак найбільш неприємною новацією є ліквідація законодавчого права профспілок на захист своїх членів від звільнення.

Нове законодавство про працю, створює достатньо просту «схему» за якою може бути звільнено будь-кого, хто просто не подобається адміністрації підприємства.

Так, якщо роботодавець виявить вашу «невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі» (ст.105), то він може звільнити Вас фактично, лише повідомивши про це профспілку. Причому, для встановлення вашої «недостатньої кваліфікації» можна вже не морочитися із влаштуванням атестації, а спиратися на «інші дані», до яких цілком законно можна включити і, наприклад, божественне отровення, що надійшло начальству в наслідок ваших кривих поглядів у його бік.

На повідомлення начальства про майбутнє звільнення профспілка може лише щось запропонувати, при чому дуже суттєве та вмотивоване. А оцінює цю вмотивованість… як ви правильно здогадалися – теж таки саме начальство, що й приймає остаточне рішення про звільнення. Тут цікаво ще й те, що профспілка має встигнути розглянути повідомлення, вмотивовано відповісти роботодавцеві та ще й прослідкувати щоб можна було довести що він його отримав на протязі двох тижнів, бо інакше

«Неотримання письмових пропозицій ... дає роботодавцеві право звільнити працівника без врахування пропозицій» профспілки. (ст.121 ч.3)

А після незаконного звільнення ст. 121 рекомендує вам звертатися до суду, причому відтепер це може за вас зробити профспілка того підприємства де ви тепер не працюєте! «До речі, такого права раніше у профспілкового органу не було»!!! (Принаймні так чомусь вважає Мінпраці, що видає цю нісенітницю за велику поступку профспілкам).

Якщо ж у Вас виникли сумніви, чи не знущається з вас «нова влада», радимо звернутися до того ж таки Мінпраці, де вам все кваліфіковано пояснять. Зокрема, що «проектом запропоновано відмовитися від норми, за якою звільнення працівників з ініціативи роботодавця можливе лише за наявності згоди профспілки», виключно для вашого ж блага та заради відповідності норм законодавства Конвенції №158 Міжнародної організації праці. Щоправда трактовка цієї Конвенції проводилась спеціально для міністерства невідомими «фахівцями».

Спитаєте, а чи не може описаний вище механізм використовуватися для звільнення саме за ознакою членства у профспілці? Відповідаємо – не просто може, а напевно буде. Адже не секрет, що роботодавці як правило не зацікавлені у існуванні профспілки. Надто вже важко їй відмовити не те що звільнити якогось там «дебошира», а звідси і «додаткові» витрати на робочу силу, забезпечення умов праці та «надто великі» зарплати.

Деякі роботодавці навіть ставлять (хоч і не законно) відмову від членства в профспілці умовою для прийняття на роботу. При цьому пани-чиновники, що створюють для цього умови, мабуть і на гадці не мають, що права профспілок віднесені до основних, фундаментальних прав людини, ще Загальною декларацією прав людини 1948 року. Бо згідно ст.23 пункту 4 цієї Декларації: "Кожна людина має право створювати професійні союзи й входити в професійні союзи для захисту своїх інтересів..." і ніхто не може обмежувати людину у цьому праві прямо чи опосередковано! Однак декларації деклараціями а у реальній політиці слухають лише того, хто має «вагомі» аргументи на свою користь.

Поки що ж, всі зусилля профспілок поліпшити пилку, якою пилятимуть ту гілку на якій вони сидять закінчилися лише частковими перемогами на фоні загальної поразки. Профспілки будуть якщо не душити, то дедалі обмежувати і робитимуть це без жодного сумніву та жалю аж доки профспілки, а, точніше кажучи, наймані працівники, що є їх членами не навчаться відстоювати всій інтерес у законодавчому, як часто кажуть «політичному» полі. І як не крути хвостом, але грати на цьому полі можуть лише політичні партії. Можна несамовито радіти «помаранчевій революції» чи навпаки вважати нову владу «злочинною маріонеткою заходу». Однак, якщо говорити про розвиток демократії то дітися від того факту, що політична демократія неможлива без політичних партій, нікуди. І партії ці мають бути не бутафорськими «політичними брендами» типу СДПУ(о), про яку самі її члени жартують, що вона, майже як морська свинка, немає нічого спільного ні з демократією ні з соціалізмом. Партії повинні мати реальну соціальну базу та механізми контролю з її боку, тобто механізми організованого контролю виборців за партією. Для захисту інтересів найманих працівників необхідна відповідна партія. Така партія, що спиратиметься на профспілки та буде підконтрольна їх членам змогла б відстояти не тільки Трудовий кодекс, але й змогла б запобігти грабіжницьким прихватизаціям та принаймні контролювати уряд та бізнес.
Чи є така партія в Україні? Ніде правди діти, партій, що у своїх програмах і передвиборчих платформах декларують захист інтересів трудових колективів і трудящих мас на сьогодні в Україні налічується не менше десятка. Воно б і добре, адже, коли у тебе більшає захисників почуваєшся якось більш захищено. Проте, жодна з цих партій не виступила послідовно навіть проти людожерського Трудового Кодексу. Отже спостерігаємо, що від збільшення захисників не легшає. Чому так відбувається? А тому, що партія має створюватися не з повітря, а з реально організованих та свідомих свого інтересу людей. Профспілки на великих промислових підприємствах, які згуртовують робітників, що існують майже виключно за рахунок своєї найманої праці і є найбільш послідовними та найбільш дієвими захисниками інтересів всіх найманих працівників. Отже партія що захищає інтереси всіх трудящих має спиратися саме на них.

Комуністи ж, не зважаючи на 5-й рік найшвидшого у Європі зростання несуть нісенітниці, кажуть, що за умов «розвалу промисловості» робітники зникли, а ті, що лишилися, через брак класової свідомості у крайньому випадку можуть слугувати лише одним, хоча і головним, елементом соціальної бази їх партії, яку вони визначають як "партію трудового народу". Соціалісти стверджують, що робітники через низький стан своєї класової свідомості ні на що не здатні і повинні об’єднатись у загальну "партію більшості населення", щоб спертись у ній на усе розуміючу інтелігенцію. От виходять у них партії, не робітництва, а пенсіонерів, тих що сумують за трудовою молодістю, під керівництвом «талановитих технологів» на ставках у олігархів.

Говорити ж серйозно про створених великим бізнесом есдеків чи чудову трійцю олігархічних маріонеток (Вітренко-Корчинського-Чорновола), як про захисників трудового народу було б просто не добросовісно.
Отже справжньої партії, що поставила б інтереси найманого працівника понад усі політичні інтрижки та ставила б їх всебічне відстоювання своєю єдиною політичною метою немає. Точніше кажучи не було, бо зараз у міністерстві юстиції проходить реєстрацію нова, створена незалежними профспілками Львова, Києва та Луганська – «Робітнича партія».
Сергій Рудак