03/21/2005 | Майстер

Дума про лайно.

У Київ разом з весною приходить типова столична погода – коли рідка сніговодяна суміш сягає аж по кісточки, огидно хлюпаючи в шкарпетках. Сніг, щойно гарнюній і чистий, щоб не казати по-модному “білий і пухнастий”, стікає, оголяючи купи, копиці, поклади собачого лайна. Воно скрізь, на кожній стежці, на кожному горбочку, якого ти так видивлявся, щоб перестрибнути. Перехожі у своєму ставленні до собачого продукту чітко поділяються на дві категорії. Перші його не помічають, бадьоро простуючи прямо по. Їх більшість, за ними майбутнє, бо вони оптимісти. Веселі гімнодави. Другі бурчать, скрегочуть, стікають жовчю, як оце я, оминають ненависні купи і зрідка лаються з собачниками. Але тих багато і їх не подолати. Їхнє лоббі не дозволило Верховній Раді законопроєкт про правила утримання домашніх тварин навіть у порядок денний поставити. Ще б пак. У тому законопроєкті та-ке-е було! Типу, щоб після собачки прибирати. Це ж як? Щоб ото депутат чи інший перець нахилявся збирати гіменце свого найліпшого друга? Ха! Так пузевич же не дає зігнутися. Та й не вдержать такої неконкретної субстанції руки-“растопирки”. Краще язиками. В сенсі – про реформи та євроінтеграцію. Воно, звісно, в Європу хочеться, та чи туди обісраних беруть?
Думаю, в столиці могли б щось антигімняне придумати й без Верховної Ради. Та чомусь не придумують. Чи, радше, тільки придумують. Був центр “Тварини в місті”. Втім, невідомо, де саме був і що саме робив. Де він зараз, теж невідомо. Буцімто, хоч якесь упорядкування собачого життя бере на себе Центр ідентифікації тварин. Виловлює і стерилізує бродячих собак. Видає псам жетони. Та чи ви бачили у своєму житті хоч одного пса з жетоном? Чи працівника того центру? Іще: хіба то бродячі собаки накладають на тротуарах? То хазяйські. Надивиться оптиміст-собачник буржуйського життя по телевізору і за прикладом якогось Ар Джея заводить собі ротвейлера. Чи доґа. Чи ще якого слона. Тільки в Ар Джея вілла, а в нашого – хрущовка. Собача морда на кухні, а хвіст – у ванній. Під хвостом – паралізована бабуся. Так і живуть. Зате як виведе він свого слона надвір, як сяде той серед тротуару чи дитячого майданчика, та як насере купу! Який фундамент для самоповаги! І ми, Химко, люди. Часто бачу картинки: стоїть дамочка і з “умілєнієм” дивиться, як її бультер’єр “какаєт”. Естети, серу матері. З пиками відвертих соціопатів. Хіба можуть адекватно сприймати світ люди, які бачать стільки лайна? Щодня, щогодини і щохвилини? Чи можуть вони нормально виховувати дітей, милуватися красою довкілля, захоплюватися артефактами з колекції Ханенків? Це я не тільки про собачників. Це я про нас усіх. Бо все наше місто в лайні. Весь Київ. Владі з мерседесів не видно й не цікаво. От якби сорокаповерхівку десь коло церкви вткнути, ето да. Чи заправочку в скверик. А ви про якісь там яйця глистів, що розносяться вітром по легенях, про хворобу й заразу, про огиду й відразу. І взагалі. Що за назва така – Київ? Чи воно Kiev чи воно Kyyiv? Перейменувати. Судячи з гастрольних афіш, на Собакосранськ-Подмосковний. Лайно – воно ж не тільки з-під снігу. Його ще й потоками народної любові приносить. Та естетичними вподобаннями телепузирів. До речі про теле. Поки лежав сніг, не видно було піховшика. Сніг поплив, піховшик сплив. Я його весняної з’яви не бачив, мені вистачає і на тротуарах. А ласі до такого журналісти не пропустили. Єдина газета, яку я зараз читаю, “Україна молода”, розродилася аж двома матеріалами про “ето”. Перший устиг сам Дмитро Лиховій. І стільки любові в його творінні. Не повторю дослівно, але щось таке: “вмілий полеміст”, “Славко”, “досвідчений”, “інформаційний кілер”. Яке “Славко”? Він вам друг? Чи ви проситесь до нього на роботу? А перед тим же друкували чудову статтю Володимира Павліва про те, щоб усяким “славкам” та іншим княжицьким руки не подавати. А тепер “Славко”, “кілер”. Який воно кілер? Як з лайна куля, такий воно кілер. Мішкувате, недорікувате, неосвічене. Жодного до ладу вимовленого слова, жодного правильного наголосу, жодної своєї думки. І не своєї теж. Хтось гарно був сказав: гімномет. Само заряджає, само собою з себе стріляє. Кілер…
Мало де я на світі бував, але там де бував, таких огидних нужників не бачив. І таких куп собачого лайна на тротуарах. Кажуть, в Індії ще гірше. Там тротуари встелені не собачим. А все ж видатна філософія, а все ж тисячолітня історія, а все ж культура… Тобто, з культурою воно теє… Мадрас. Проте Індія – то окремий субконтинент. В Еуропу не проситься. А ми просимось. Тільки лайно не пускає.