міністр культури О.Білозір знехтувала думкою львів'ян
03/30/2005 | Igorko
У рік столітнього ювілею найбільшої духовної скарбниці українського народу - Національного музею у Львові, вже тривалий час розгортається конфлікт між директором музею та провідним науковим складом установи: завідувачами відділів, секторів, науковцями, більшість з яких вже понад двадцять і тридцять років працюють у музеї.
Національний музей у Львові, створений провідником нації, великим митрополитом Андреєм Шептицьким, занадто дорогоцінна перлина нашої культури, щоб його долю і подальший розвиток вирішували чиновники у Львові або Києві, не враховуючи думки колективу й інтелігенції міста.
Саме так сталося 2003 року, коли вольовим рішенням, поспішно, ніби-то за конкурсом, облдержадміністрацією було призначено директором Т.Лупій, яку мало турбували проблеми та перспективи музею, українське мистецтво, вагомість унікальної збірки. Складається враження, що для неї головне посада, а не престиж музею, Про світогляд Т.Лупій і нерозуміння того, яку установу вона очолила, свідчать такі факти: з її приходом у кабінет директора у ньому не стало державного герба, портретів митрополита Андрея Шептицького та Іларіона Свенціцького. Згодом Т Лупій почала нав'язувати колективу суб'єктивним, авторитарний стиль керівництва, неохоче сприймаючи організацію заходів і виставок, які мають важливе висічення для національного мистецтва. У перші дні Помаранчевої революції Т. Лупій з дому, по телефону, закликала працівників музею не брати участі у мітингах на підтримку всенародно обраного Президента Віктора Ющенка.
Директор музею нераціонально використовує кошти» захоплюючись показовими ремонтами коридорів і кабінету, не усвідомлюючи значення безцінних збірок, зокрема рукописів і стародруків, які нині під загрозою втрати у будинку по вулиці Драгоманова, 42.
На початку 2005 року музей передано у підпорядкування Міністерства культури і мистецтв України. І знову, без зустрічі представника міністерства з колективом, незважаючи на прохання науковців музею не поспішати укладати контракт з Т. Лупій, не прислухавшись до народних депутатів М.Косіва та Л.Танюка, міністр культури О.Білозір знехтувала думкою львів'ян, підписавши контракт з Т.Лупій.
Від часу свого заснування Національний музей завжди був під опікою львівської громади, і не можна допустити, щоб зараз, у рік його 100-літнього ювілею, розчерком пера чиновника визначалося майбутнє музею.
Закликаємо не бути байдужими, а невідкладно створити Громадську раду для порятунку Національного музею, оскільки це не боротьба за посаду директора, як не представляє Т.Лупій і, на жаль, окремі заангажовані засоби масової інформації та ряд відомих мистецтвознавців і громадських діячів, а принципова світоглядна позиція двох сторін конфлікту щодо розуміння місця і ролі Національного музею у духовному житті України.
Наукові працівники Національного музею
у Львові
Національний музей у Львові, створений провідником нації, великим митрополитом Андреєм Шептицьким, занадто дорогоцінна перлина нашої культури, щоб його долю і подальший розвиток вирішували чиновники у Львові або Києві, не враховуючи думки колективу й інтелігенції міста.
Саме так сталося 2003 року, коли вольовим рішенням, поспішно, ніби-то за конкурсом, облдержадміністрацією було призначено директором Т.Лупій, яку мало турбували проблеми та перспективи музею, українське мистецтво, вагомість унікальної збірки. Складається враження, що для неї головне посада, а не престиж музею, Про світогляд Т.Лупій і нерозуміння того, яку установу вона очолила, свідчать такі факти: з її приходом у кабінет директора у ньому не стало державного герба, портретів митрополита Андрея Шептицького та Іларіона Свенціцького. Згодом Т Лупій почала нав'язувати колективу суб'єктивним, авторитарний стиль керівництва, неохоче сприймаючи організацію заходів і виставок, які мають важливе висічення для національного мистецтва. У перші дні Помаранчевої революції Т. Лупій з дому, по телефону, закликала працівників музею не брати участі у мітингах на підтримку всенародно обраного Президента Віктора Ющенка.
Директор музею нераціонально використовує кошти» захоплюючись показовими ремонтами коридорів і кабінету, не усвідомлюючи значення безцінних збірок, зокрема рукописів і стародруків, які нині під загрозою втрати у будинку по вулиці Драгоманова, 42.
На початку 2005 року музей передано у підпорядкування Міністерства культури і мистецтв України. І знову, без зустрічі представника міністерства з колективом, незважаючи на прохання науковців музею не поспішати укладати контракт з Т. Лупій, не прислухавшись до народних депутатів М.Косіва та Л.Танюка, міністр культури О.Білозір знехтувала думкою львів'ян, підписавши контракт з Т.Лупій.
Від часу свого заснування Національний музей завжди був під опікою львівської громади, і не можна допустити, щоб зараз, у рік його 100-літнього ювілею, розчерком пера чиновника визначалося майбутнє музею.
Закликаємо не бути байдужими, а невідкладно створити Громадську раду для порятунку Національного музею, оскільки це не боротьба за посаду директора, як не представляє Т.Лупій і, на жаль, окремі заангажовані засоби масової інформації та ряд відомих мистецтвознавців і громадських діячів, а принципова світоглядна позиція двох сторін конфлікту щодо розуміння місця і ролі Національного музею у духовному житті України.
Наукові працівники Національного музею
у Львові