04/18/2005 | Nash_Petya

Останні історії з Нашого Пєті і Нашої Юлі
http://www.livejournal.com/users/nasha_yulia/
http://www.livejournal.com/users/nash_petya/
___________________________________________________________________

Москва (РФ)

Пєтя просидів цілий день в своєму улюбленому офісі на Рибальскому острові. Кидав дротики дартс, перечитував зошит з реєстром знаменитостей, що повелися на канфєтку, поглядав на пташок за вікном, дивився телевізор, який транслював по кабелю зі студії 5-й канал з випередженням ефіру на 3 хв 42 секунди. Спокою не було. Думки про помсту не давали зосередитися на жодному з занять.
- Сєкретарь, я, тєбє сдєлаю сєкрєтаря.
Пєтя набрав секретарку і викликав прес-секретаря Ірину і своїх піарщиків.
За 5 хвилин захекана Ірина стояла перед Пєтьою. За нею вбігли 4 мужички в костюмчиках і ще одна Ірина - піарщики.
Пєтя повільно поклав ноги на стіл.
- Садітєсь. У нас січас будєт брейнстормінг. Задача – разработать піарход, протів публікациі Юлі. Чіталі?
Всі інтенсивно захитали головами.
- Вот ми моніторінг прінєслі, пєрвиє 15 страніц ето Юліно інтервью, - сказала Ірина (та що прийшла з піармужичками), викладаючи на стіл товстий томік скріплених скобою паперів.
- Нада так, чтоби поставіть єйо на мєсто,- Пєтя задумався на яке саме, - на пятоє, - чомусь вирвалось у нього.
- Какіє ідеі?
- Можна напісать прєс-реліз, что Юля нє права, - сказала Ірина (та, що прес-секретар).
- Давайтє, дадім алігархам дєнєг на єщьо адін сьєзд, – сказав перший піармужичок і прищурено глянув на Пєтю.
- Тогда і Чєрвонцу достанєтся. Что єщьо?, - різонув Пєтя.
- А тіпа сказать шо Юлька Суркісав кришуєт?, - запропонував другий мужичок.
- Ілі, можна заказать Ваше інтервью на 5 палос в „Вашингтон Пост” - всє рєальна аценят, - накидали мужички ідеї.
- А єслі взять і как Путін, за нєдєлю і на самальотє, і на падлодкє, і в кімано, а в Іракє ми уже билі, - захоплено продовжував черговий мужичок.

- О! Путін!, - вигукнув Пєтя. Я поєду к Путіну.
Піармужички мовчки вняпилися в Пєтю і чекали пояснень.
- Раз Юля стрєманулась, то я паєду. Я тєбє пакажу серкретаря, варовка.

- Іра піши рєліз!
______________________________________________________________

Ранкова пошта - 2

Пєтя сидів в розкішному кріслі свого улюбленого офісу на Рибальскому острові і гортав сторінки свіжої запашної преси, яку щойно занесла секретар Оксана.
- Ох, ніхуя сібє, - вигукнув Пєтя, побачивши перші дві шпальти інтервью Юлі в газеті „Зєркало Нєдєлі”. Він ще не знав, що інтервью насправді на 3-х шпальтах.
- І нє жалко пятдесятки, - прикинув Пєтя вартість 2-х шпальт, згідно з розцінками, які носили його піарщики.
Пєтя почав читати. Пассажі про будні уряду давалися легко. Аж поки не почалося:
„Наше противостояние с Порошенко — вещь очень виртуальная”...
Петя подумав, що Юля також освоїла ЖЖ.
„Он всего лишь секретарь Совета нацбезопасности и обороны, возглавляемого президентом. Я — член СНБОУ, как и многие министры, глава парламента, председатель Верховного суда и другие должностные лица. А секретарь есть секретарь».
- Ах, ти сука, сєкрєтарь, да?
Пєтя схопив пульт від телевізору з однією кнопкою „5” і щосили швиргонув об двері. На пульті з’явилась чергова мятина.
____________________________________________________________________

Свіжий номер

– Хай тепер з'їсть свою шляпу, – сказала Юлія Володимірівна і пустотливо показала язика у бік ймовірного розташування півострова Рибальский. Вона обережно вирізала статтю із "Дзеркало тижня" і взялася за свіжий номер журналу Elle.
Юлія Володимірівна несподівано засміялася.
– На обкладинці Men's Health він виглядатиме безподобно, – весело сказала вона, гортаючи журнал. – Треба якось натякнути його піарникам. Хай підкинуть ідею.
_____________________________________________________________________

Службовий роман

Після засідання Кабміну члени уряду жваво обговорювали плани на вихідні, потроху виходячи із зали.
– А вас, Коля, я попрошу залишилится, – кинула Юлія Володимірівна віце-прем'єру з гуманітарних питань в той момент, коли він пропонував міністру культури Оксані Білозір покататися на каруселях.
Коля завмер біля дверей.
Дочекавшись, коли вийде останній член Кабміну, Юлія Володимірівна жестом вказала Колі на стілець біля свого столу:
– Будь ласка.
Коля сів. На душі в нього було гидко і неприємно.
"Знов настучали, уроди. Ну був я з нею у філармонії, був, то що? Вона моя помічниця! Ну і нехай. Повернуся в Інститут політики працювати," – проносилося в нього в голові.
Юлія Володимірівна мовчки відкрила шухляду і поклала на стіл солідний стос листів, перев'язаний помаранчевою стрічкою.
Коля важко проковтнув слину. "Анонімщики чортові, " – подумав він. – "А Оленку все одно не віддам!"
– Ось, – кинула Юлія Володимірівна у бік конвертів.
– Ми лише друзі! – відчайдушно вигукнув Коля. – Між нами нічого, клянуся!
Юлія Володимірівна уважно подивилася на спітнілого віце-прем'єра і трохи посунула зв'язку до нього.
– Ти почитай, почитай, – кинула вона.
Коля неохоче розв'язав стрічку, взяв перший лист. – "Юлінька! Пише тобі твій застєнчівий герой. Скучила? Я страшенно!" – прочитав вголос він, кашлянув і розгублено подививя на прем'єр-міністра.
Юлія Володимірівна розвела руками:
– Мені нема чого приховувати від громадськості. Цей, брюнет у жахливих краватках, цей Петя... Одним словом, листів десять на місяць. Я не проти, але ж я одружена, розумієш?
Коля кивнув.
– Тому вирішила передати листи тобі. Вони заважають мені виконувати мої завдання і функції, розумієш? – сказала Юлія Володимірівна.
Коля знов кивнув.
– На месткомі розібрати абощо... – невизначено сказала Юлія Володимірівна.
– У нас нема месткому, – спробував нагадати Коля, але, спіймавши на собі незадоволений погляд Юлії Володимірівни, швидко сказав: – Але буде!
– Тільки без зайвого розголосу – питання делікатне: два-три видання, можливо, одна камера, – киуна вона і заглибилася у вивчення документів.