04/19/2005 | Майстер

Районний суд не знайшов підстав, щоб заборонити янучарські намети в парку біля ВР. Погано шукав. Оскільки я глибоко переконаний, що намет, як інструмент політичної боротьби своє вичерпав і віджив, тому розкриваю пекучу таємниця, яка свердлила мій мозок усі дні т.зв. "померанцевої революції". Річ у тім, що десь так 1985 чи 1986 року (може, 1987)Міська рада славного міста Києва була ухвалила якийсь документ, який забороняв встановлювати намети в межах міста. Сподіваюся, постанова та не втратила чинності. Пам’ятаю, тоді було дуже модно серед молоді ходити "в паход" - себто на суботу-неділю виходити на гирло Десни, а частіше - в Парк "дружбинародів", ставити намет і там долати застійні явища в органах малого таза. "Вечірній Київ" навіть репортажі великі друкував, як міліція серед ночі в Парку "дружбинародів" витягувала з наметів безтрусих аморальних дівчат.
Думаю, якби юристи порилися, то тую постанову б знайшли. А якщо її й немає, чи втратила чинність, то що заважає Київраді ухвалити нову? Типу: "З метою впорядкування рекреаційного навантаження на лісопаркову зону та зелені насадження в місті... постановляємо... заборонити... палити пластикові пляшки... розводити вогнища... ставити намети там і там і там". І нехай янучари сплять просто неба. А ми, як треба буде, придумаємо нову, позанаметну, форму боротьби.