04/30/2005 | Мінор

http://www.rep.in.ua

Що далі в ліс – то більше лісорубів. Чим ближчі вибори, тим більше ЗМІ вихлюпують на нас піару «приватних» та «акціонерних», але за назвою нібито ще «політичних» партій.



Гучний провал на виборах 2002 року КОПів та «Яблука» нічому не навчив їх послідовників, які знову торують шлях до парламенту методами реклами та голого піару. Втім, «Яблуко» хоч можна було назвати ідеологічним проектом, що об‘єднав людей з правими поглядами. Здається, для його послідовників погляди тепер не в моді взагалі. Новостворені партії зараз об‘єднують на якісь там ідеї, а «чисті» гроші


Спражньою скринькою Пандори, з якої полізли такі партійні проекти, став колишній блок ЗаЄдУ. Минулі вибори він виграв завдяки адмінресурсу Кучми, а тому після зміни президента дрібні партійки і лідери тепер змушені піти «на власні хліби».


Народно-демократична партія, яка складала чи не основу блоку, доклавши в парламенті значних зусиль до зменшення прохідного бар‘єру із 4% до 3%, схоже заспокоїлася і наразі буде добиватись абсолютної перемоги на своїй вотчині – чималій за чисельністю Харківщині. З таким невисоким бар‘єром перемога в одній області забезпечить НДП не менше місць у парламенті, ніж вона має тепер. Втім, серйозну загрозу для них може скласти колишній ендепіст Євген Кушнарьов, вплив якого на область давно б уже нейтралізували, та от, схоже, не знають як. Попри гучну назву "народно-демократична"політична ідеологія партії незрозуміла, може тому, що там є тавтологія, адже «демос» - це той самий народ. Відсутність послідовного курсу, який на минулих виборах била справжня політична пропасниця, що кидало ендепістів з одного політичного табору в інший, може свідчити, що це типове закрите акціонерне товариство з невдалим менеджером.


Набагато цікавішим і менш прогнозованим є партійний проект «Трудова Україна», що за чутками повністю належить Віктору Пічнуку. В кращих традиціях приватних фірм, недавно там замінили управляючого Сергія Тигіпка, але на таку ж несамостійну фігуру Валерія Коновалюка. Мудрий Пінчук і далі воліє залишатися за кадром, а партію будує за всіма правилами піар-мистецтва. Коновалюк, колишній регіонал, молодий і підтягнутий «донбасский парень», тим не менш, чудово володіє українською і відійшов від Януковича без явного скандалу. Донецькі відпустили свого перспективного регіонала, замало не як у відрядження, що і не дивно, адже власник партії «Регіонів» Рінат Ахмєтов віднедавна став бізнесовим партнером власника «Трудовиків» Віктора Пінчука.


Характерно, що Сергій Тигіпко в своєму інтерв‘ю популярному журналу «Кореспондент» майже не приховує, що був менеджером, а не лідером партії, через слово натякаючи на свої здібності партійного «організатора»:

- Если Вы так высоко оцениваете шансы партии, не кажется ли Вам безумством уходить из политики?

- Из публичной политики можно быстро выйти и при желании можно вернуться. Главное, чтобы было что сказать. Чтобы ты мог что-то организовать, сделать… Поэтому я не боюсь отдать партию.

Як бачимо Тигіпко не поступається місцем, він саме «віддає» партію, точніше його звільняють. Подейкують, за порушення трудової дисципліни, як на приватній фірмі, бо не з‘являвся на роботі.


Профанація загальноприйнятих уявлень про партію особливо впадає в око, якщо подивитися на перших осіб українських «лейбористів», як з легкою руки партійних піарників «трудовиків» називають у ЗМІ. Отож інтереси трудового народу будуть активно захищати:

- відомий бізнесмен, директор Запорізького заводу (Мотор-Січ) Анатолій Сухий;

- активний борець за інтереси дрібного та середнього бізнесу Олександра Кужель;

- бізнесмен, власник великих столичних магазинів, а у минулому розвідник Володимир Сівкович;

- бізнесмен, а у минулому директор телеканалу Микола Княжицький;

- виходець з партії великого бізнесу «Регіонів», а тепер партійний лідер «Трудовиків» Валерій Коновалюк.


Хоч би для сміху включили до керівництва партією бодай одного профспілкового лідера. Втім, при такій розумній організації, невдовзі він з‘явиться обов‘язково, адже цей підбір «партійного персоналу» лише на перший погляд може видаватися недоречним.


Анатолій Сухий може забезпечити чималий адміністративний ресурс, чисельні групи агітаторів і фінансування партії у Запоріжжі та області, далеко не найбільш малочисельному регіоні України. Олександра Кужель має близькі стосунки з профспілками ринкових торгівців, які мають вплив на підприємців з найбільших речових ринків у Хмельницькому, Одесі, Харкові та Києві. Володимир Сівкович може забезпечити фінансування, певний людський ресурс та приміщення у Києві, а Микола Княжицький легко організує піар і буде сприйматися за свого україномовними виборцями на Заході та у Центрі України. Щоправда не зрозуміло, а де ж тут інтереси трудового народу?! Тим більше, що журналісти телеканалів, що належать Віктору Пінчуку і досьогодні не отримують повністю офіційної зарплатні. Відповідно всі досягнення профспілок за останнє сторіччя: 8-годиннний робочий день, оплачувана відпустка, оплата лікарняних, - для них недоступні або доступні частково. У всякому разі відомо, що група Олександра Ткаченка, яка звільнялася з Нового через бажання власника припинити там випуск новин, отримала компенсацію лише після втручання журналістської медіа-профспілки


Третьою пташкою ЗаЄдУшного гнізда є власне партія Литвина. І хоча саме там заєдистів мало б бути більше від інших, адже саме Литвин очолював список цього прокучмівського блоку, цей проект виглядає ще не приватизованим його головою. Це швидше ще одне акціонерне товариство закритого типу, яке об‘єднало сільськогосподарську номенклатуру та представників переробного бізнесу, що наживаються на селі. Кажуть у такому тандемі немає нічого дивного, адже капітал і влада вже давно зрослись. Незрозуміло тільки чому це утворення себе називає «партія», хоча чого не зробиш заради теплих і безпечних парламентських місць.


Лишається нагадати, що за межами нашого вітчизняного Задзеркалля існує інший світ, де тандеми бізнесу з владою, навіть якщо це влада майбутня, називають корупцією і переслідують згідно Закону. Де політичні партії об‘єднуються не навколо грошей, а довкола ідей. Де виборці добре розбираються хто є хто і не підтримують тих, чиєю метою є влада як така, а методами рекламні кульки, барвисті, але пусті.


Власне метою переходу до партійної (пропорційної) системи виборів було очищення Верховної Ради від бізнесменів, які запросто купували голоси і навіть цілі мажоритарні округи. Що ж панове, тепер ставки зросли – купуємо цілі партійні проекти?