Як київська влада ставиться до ветеранів?
05/06/2005 | Дорофєєв
У 2004 р. Генпрокуратура заявила, що вона відкрила кримінальну справу проти мера Києва О.Омельченка за фактом зловживань з квартирами для інвалідів та ветеранів війни. Що ж відбувається з пільговою чергою на отримання житла для інвалідів війни у Києві?
З 1995 року перебуває на квартирній черзі родина інваліда Великої Вітчизняної війни 2 групи Чмира Романа Давидовича. Родина, що складається з дружини Ольги Миколаївни Чмир, учасника ВВВ, інваліда 2 групи, яка перебуває на диспансерному онкологічному обліку; дочки, яка є одинокою матір'ю, та онука, проживає у двокімнатній квартирі площею 29,4 кв.м. На облік інваліда поставили у квартирному відділі Печерського району. Після зміни меж районів з 10 місця у квартирному відділі Печерської райадміністрації родина інваліда опинилася на 46 місці у квартирному відділі Голосіївської райдержадміністрації. Жодного разу за 10 років перебування на квартирній черзі чиновники районної адміністрації з власної ініціативи не надали інформації про стан справ у черзі на отримання житла.
На неодноразові звертання безпосередньо до квартирного відділу Голосіївської райадміністрації інвалід одержував дуже різні відповіді - від усної про те, що наступна його квартира має бути вже на цвинтарі (!!), до відповіді про те, що житло для інвалідів не виділяється. У серпні 2004 р. при зверненні до квартвідділу Чмиру Р.Д. сказали, що через природне вибуття пільговиків, його місце у черзі - 32.
У той же час, на письмове звернення до Голови Київської міської адміністрації О.О.Омельченка надійшла відповідь з Голосіївської районної адміністрації за підписом заступника голови Шарка І.М. про те, що станом на 1.08. 2004 р. місце в черзі - 46. Тобто, за 8 років жодна квартира інвалідам війни у Голосіївському районі не була надана? Як же тоді бути з Законом про статус ветеранів війни? Чому його не дотримуються у Києві? Чому у місті не існує єдиної пільгової черги для інвалідів війни? Нещодавно Верховна Рада підтвердила законодавчо право інвалідів війни на життя в гідних умовах. Хто може гарантувати це право ветерану, який лейтенатом у піхоті пройшов усю війну, був тричі поранений, двічі достроково виписувався з госпіталів із неповністю загоєними ранами і повертався на фронт, а після останнього чудом лишився живим, після війни закінчив закінчив Київський сільськогосподарський інститут, здобув науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук, 44 роки пропрацював у видавництвах та наукових установах України, опубліковав багато наукових праць, підручників, посібників для вузів, його дружині, яка у роки війни працювала у колгоспі, потім здобула вищу педагогічну освіту і понад 40 років викладала у школі, у 1990 р. перенесла тяжку операцію і є інвалідом 2 групи?
Єдиний працюючий член родини, дочка, змушена багато працювати додатково, щоб забезпечити більш-менш прийнятний рівень життя батькам (пенсії яких не дозволяли існувати навіть у межах прожиткового мінімуму) та синові. Жодної можливості покращити житлові умови самостійно у родини немає.
Звернення Чмира Р.Д. до Президента переадресоване до Київської міської адміністрації. Чи зміниться ставлення влади міста і району до тих, хто не жалкував власного життя заради рідної землі, чесною працею відбудовував країну, кріпив її могутність, відстоював Незалежність з приходом нової влади?
Заяви О.Омельченка – про бажання залишити на посадах глав районних адміністрацій, про намір змінити кількість районів у Києві, змушують сумніватися у цьому. І, доречі, що там у Генпрокуратурі, яка здійснює нагляд за дотриманням законів? З Днем Перемоги!
З 1995 року перебуває на квартирній черзі родина інваліда Великої Вітчизняної війни 2 групи Чмира Романа Давидовича. Родина, що складається з дружини Ольги Миколаївни Чмир, учасника ВВВ, інваліда 2 групи, яка перебуває на диспансерному онкологічному обліку; дочки, яка є одинокою матір'ю, та онука, проживає у двокімнатній квартирі площею 29,4 кв.м. На облік інваліда поставили у квартирному відділі Печерського району. Після зміни меж районів з 10 місця у квартирному відділі Печерської райадміністрації родина інваліда опинилася на 46 місці у квартирному відділі Голосіївської райдержадміністрації. Жодного разу за 10 років перебування на квартирній черзі чиновники районної адміністрації з власної ініціативи не надали інформації про стан справ у черзі на отримання житла.
На неодноразові звертання безпосередньо до квартирного відділу Голосіївської райадміністрації інвалід одержував дуже різні відповіді - від усної про те, що наступна його квартира має бути вже на цвинтарі (!!), до відповіді про те, що житло для інвалідів не виділяється. У серпні 2004 р. при зверненні до квартвідділу Чмиру Р.Д. сказали, що через природне вибуття пільговиків, його місце у черзі - 32.
У той же час, на письмове звернення до Голови Київської міської адміністрації О.О.Омельченка надійшла відповідь з Голосіївської районної адміністрації за підписом заступника голови Шарка І.М. про те, що станом на 1.08. 2004 р. місце в черзі - 46. Тобто, за 8 років жодна квартира інвалідам війни у Голосіївському районі не була надана? Як же тоді бути з Законом про статус ветеранів війни? Чому його не дотримуються у Києві? Чому у місті не існує єдиної пільгової черги для інвалідів війни? Нещодавно Верховна Рада підтвердила законодавчо право інвалідів війни на життя в гідних умовах. Хто може гарантувати це право ветерану, який лейтенатом у піхоті пройшов усю війну, був тричі поранений, двічі достроково виписувався з госпіталів із неповністю загоєними ранами і повертався на фронт, а після останнього чудом лишився живим, після війни закінчив закінчив Київський сільськогосподарський інститут, здобув науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук, 44 роки пропрацював у видавництвах та наукових установах України, опубліковав багато наукових праць, підручників, посібників для вузів, його дружині, яка у роки війни працювала у колгоспі, потім здобула вищу педагогічну освіту і понад 40 років викладала у школі, у 1990 р. перенесла тяжку операцію і є інвалідом 2 групи?
Єдиний працюючий член родини, дочка, змушена багато працювати додатково, щоб забезпечити більш-менш прийнятний рівень життя батькам (пенсії яких не дозволяли існувати навіть у межах прожиткового мінімуму) та синові. Жодної можливості покращити житлові умови самостійно у родини немає.
Звернення Чмира Р.Д. до Президента переадресоване до Київської міської адміністрації. Чи зміниться ставлення влади міста і району до тих, хто не жалкував власного життя заради рідної землі, чесною працею відбудовував країну, кріпив її могутність, відстоював Незалежність з приходом нової влади?
Заяви О.Омельченка – про бажання залишити на посадах глав районних адміністрацій, про намір змінити кількість районів у Києві, змушують сумніватися у цьому. І, доречі, що там у Генпрокуратурі, яка здійснює нагляд за дотриманням законів? З Днем Перемоги!