Волинь шанує своїх захисників. Героям і їхнім нащадкам - слава!
05/06/2005 | Navigator
УСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ НА ГУРБИ
http://www.volyn.rivne.com/
Володимир БАТАЛОВ
На гурбенських могилах закладено наріжний камінь майбутнього чоловічого Свято-Воскресенського монастиря, який стане твердинею духовності та православ’я на Волинській землі.
... Ще з раннього ранку у вівторок, 3 травня, на дорозі, що веде на Мости (а далі й на Гурби) Здолбунівського району, було особливе пожвавлення: сюди прямували автобуси, легкові автомобілі, навіть підводи з людьми. Вони поспішали на поминальну літургію за полеглими вояками УПА, а також щоб взяти участь у закладанні та освяченні наріжного каменя майбутнього монастиря біля повстанських могил. Благо, що нова влада потурбувалася про гарну асфальтову дорогу до села, тож усі встигли на врочистості. Приїхали і високоповажні гості з Києва: видатний український письменник Дмитро Павличко, народні депутати України, члени фракції Української Народної Партії у Верховній Раді Іван Драч, Юрій Ширко, народні депутати України Микола Жулинський, Володимир Бондаренко, Микола Шершун, голова Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво» Микола Якимчук та багато інших.
Зауважу: такої кількості людей Гурби ще не бачили. Принаймні, від тієї пори, коли тут відбувалася найжорстокіша і найтрагічніша битва в історії національно-визвольного руху в Україні. Тоді, наприкінці квітня 1944 року, у двобої зійшлися близько п’яти тисяч українських повстанців з тридцятитисячною, озброєною до зубів енкаведистською ордою. Проти повстанців використали танки, артилерію, авіацію. Сили були нерівними. Проте бойовий дух, відчайдушність, героїзм, що їх проявили вояки УПА, показали усім: народ, який піднявся на захист рідної землі, здолати неможливо. І хоч повстанці не здобули перемогу в цій битві, вона стала вагомим та неоціненним внеском у загальнонародну справу відродження української державності.
Майже двадцять священиків Української Православної Церкви Київського Патріархату на чолі з митрополитом Рівненським та Острозьким Даниїлом відправили на повстанських могилах кількагодинну літургію, освятили наріжний камінь на місці майбутнього монастиря, провели перепоховання двох вояків, останки яких виявили нещодавно.
- Сам Господь благословив це місце, - сказав, звертаючись до велелюдного зібрання, владика Даниїл. – З давніх-давен християнські могили ставали центром богослужіння. Так само й ці повстанські могили, де лежать мученики за віру і Батьківщину, стали тим жертовником, з якого постійно будуть доноситися молитви, і Бог буде їх чути. Тож нехай Господь упокоїть усіх, а ми помолимося за їхні душі!
Відкриваючи мітинг-реквієм, голова Здолбунівської райдержадміністрації Світлана Ніколіна зазначила:
- Коли сьогодні відбувалася панахида і перепоховання вояків, ще раз подумалося: вони були молодими, вони були тут під час Великодніх свят, на них покладали надії мешканці не тільки навколишніх сіл, а й усієї Волинської землі. Не судилося... Але їх подвиг став першоосновою того, що ми маємо сьогодні незалежну й вільну державу. І коли хтось говорить, що ця незалежність далася без крові, – то неправда. Бо кров українських патріотів за волю свого народу лилася впродовж віків. І ми сьогодні маємо справжню народну владу, за яку боролися і ці молоді хлопці, котрі навічно покояться у священній Гурбенській землі.
- Сьогодні ми разом з вами нарешті зробили Богоугодну справу, - сказав, виступаючи на мітингу, голова облдержадміністрації Василь Червоній. - Уперше в історії України освячено і закладено наріжний камінь майбутнього монастиря саме на повстанських могилах. У нас є монастир на Козацьких могилах. Тепер, дякуючи Богові і всім українським патріотам, буде монастир і на повстанських могилах. І цим самим ми ствердимо невмирущість нашої нації, невмирущість національної ідеї, нашої мови, культури, наших правічних звичаїв, нашого поступу вперед. Ми зібралися на святих місцях, окроплених кров’ю кращих синів і дочок нашого народу. Тут у 1944-му проти п’яти тисяч українських повстанців було кинуто тридцятитисячне добірне військо НКВД, авіація, бронетехніка, артилерія. Усе це було спрямоване на те, щоб і сліду не залишилося від української ідеї, від українського козацтва двадцятого століття – вояків Української Повстанчої Армії. Ворог думав, що зламає волю до перемоги та незалежності. Але не з тими він мав справу: проти червоної Москви йшли не ті, хто боїться смерті, а йшли люди глибоко віруючі. Вони свідомо йшли на смерть, бо знали, що своєю смертю вони подолають смерть. І вони смертю смерть подолали, а тому легко вмирали, бо знали: прийде час, і на їхніх могилах зберуться гідні сини та доньки – молоде покоління українських патріотів. І навіть ті, хто не мав дітей, хто ще не встиг створити сім’ю, хто не пізнав кохання, - і вони не боялися смерті. І ми сьогодні згадуємо їх, тих, хто окропив цю святу волинську землю своєю кров’ю в надії, що колись ми вирвемося з ярма: польського, німецького, московського - і будемо вільними. Віднині і довіку не тільки на Волині, а й по всій українській землі. І не сьогодні-завтра тут залунають дзвони. І ці дзвони почують так, як колись почули під Берестечком, де підняли багатотонний 900-пудовий дзвін – щоб почула вся Волинь і Галичина. І саме тому ми проклали сюди дорогу – щоб ці місця ожили, щоб сюди йшли люди, щоб тут щодня було чернече життя, щоб згадували Бога рідною українською мовою, і згадували тих, кого з нами немає, кого ми вшанували на сторінках книжок і згадуємо поіменно. Завдяки копіткій роботі дослідників національно-визвольного руху, і зокрема Олександра Денищука, та за сприяння Української Народної Партії ми видали «Книгу Пам’яті і Слави Волині», де золотими літерами вписані імена повстанців нашого краю. В окремій книзі, яку віддруковано кілька тижнів тому, названо і Героїв Гурбенської битви.
Василь Червоній поіменно назвав понад 240 вояків, які полягли в бою і чиї імена вдалося встановити. Серед них – вихідці майже з усієї України. Та найбільше – з Рівненщини: Здолбунівського, Острозького, Дубенського, Радивилівського, Демидівського районів. Є серед них і уродженці Тернопільщини – Шумського, Кременецького, Збаразького районів. Голова облдержадміністрації закликав присутніх пам’ятати про них.
- Я маю високу честь бути сьогодні на цьому святому місці, - сказав відомий письменник, громадський і політичний діяч Дмитро Павличко. - Тепер я переконався, що ми маємо справжню українську владу. Але маємо також і тяжку ситуацію в рідній Україні. Ну коли вже нарешті люди зі сходу нашої держави протягнуть руку дружби західнякам? Коли й там будуть вшановувати патріотів, які вмирали за Україну? Адже у світі немає нічого вічного, крім єдиного – української нації. І як її не били, як над нею не глумилися, а вона вставала з колін. Бо були люди, як ось ці вояки УПА, котрі віддали за неї життя. Гурби - це святе місце. І дуже добре, що саме ви показуєте приклад усій Україні, як треба шанувати своїх Героїв. Саме Волинь, Західна Україна першими стали на боротьбу проти фашизму. Наше завдання, істориків, учених, – сказати всьому світові, що УПА стала першою проти німецького фашизму і тоталітарного червоно-московського режиму. І це наша Слава. Тому вклоняюся вам і нашим героям.
- Тиждень тому я приїхав з Москви, де відбувся з’їзд українців Росії, - сказав народний депутат України Іван Драч. - Делегатів приїхало мало. І я почув страшні цифри: десь п’ятнадцять років тому Росія казала, що має двадцять мільйонів українців, потім - п’ятнадцять, потім - дванадцять з половиною, потім – чотири з половиною. А зараз офіційно нараховується два з половиною мільйони українців у величезній Росії. Українці стають росіянами, поляками, греками, євреями, чувашами, татарами – ким завгодно, тільки не українцями. Ця велетенська російська машина, як у жорнах, перемелює нашу націю. Мене часто питають: чому ти русофоб? Відповідаю: я не русофоб, а русофіл, бо люблю велику російську літературу, її культуру, сподвижників, але ненавиджу російську московську імперію. Це – найстрашніше зло, яке може бути. Прикро й через те, що майже 15 років ми живемо в українській незалежній державі, а московські монастирі домінують на нашій землі. І ось, нарешті, Рівненщина подає приклад відродження духовних фортець на Волинській землі. Я щасливий, що присутній на цьому реквіємі пам’яті і при закладанні монастиря. І хочу сказати одне: Слава! Слава! І ще раз Слава вам усім, що ви закладаєте тут монастир. Навколо цієї твердині духовності будуть гуртуватися люди. Упевнений, що Україна буде могутньою, коли такі фортеці духовності постануть по всій державі. Слава Волині. І слава Україні!
З палкими промовами до присутніх звернулися також народні депутати України, член фракції Української Народної Партії у Верховній Раді Юрій Ширко та Володимир Бондаренко, голова Рівненського братства вояків УПА Олексій Мануйлик. Над могилами лунали повстанські пісні у виконанні відомого кобзаря з Чернечої (Тарасової) гори Володимира Горбатюка, учасників художньої самодіяльності. За традицією, полеглих повстанців пом’янули на жалобному обіді.
... Повертаючись з Гурбенських могил, високоповажні гості з Києва та голова облдержадміністрації Василь Червоній знайшли можливість оглянути Будеразьке Городище – невимовної краси місцевість. Дмитро Павличко у захваті вигукнув до пана Червонія: Василю, тут має бути столиця Волині! Не знаю, чи будуватиметься тут нова столиця, а ось вдихнути нове життя в цей край Василь Червоній пообіцяв.
http://www.volyn.rivne.com/
Володимир БАТАЛОВ
На гурбенських могилах закладено наріжний камінь майбутнього чоловічого Свято-Воскресенського монастиря, який стане твердинею духовності та православ’я на Волинській землі.
... Ще з раннього ранку у вівторок, 3 травня, на дорозі, що веде на Мости (а далі й на Гурби) Здолбунівського району, було особливе пожвавлення: сюди прямували автобуси, легкові автомобілі, навіть підводи з людьми. Вони поспішали на поминальну літургію за полеглими вояками УПА, а також щоб взяти участь у закладанні та освяченні наріжного каменя майбутнього монастиря біля повстанських могил. Благо, що нова влада потурбувалася про гарну асфальтову дорогу до села, тож усі встигли на врочистості. Приїхали і високоповажні гості з Києва: видатний український письменник Дмитро Павличко, народні депутати України, члени фракції Української Народної Партії у Верховній Раді Іван Драч, Юрій Ширко, народні депутати України Микола Жулинський, Володимир Бондаренко, Микола Шершун, голова Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво» Микола Якимчук та багато інших.
Зауважу: такої кількості людей Гурби ще не бачили. Принаймні, від тієї пори, коли тут відбувалася найжорстокіша і найтрагічніша битва в історії національно-визвольного руху в Україні. Тоді, наприкінці квітня 1944 року, у двобої зійшлися близько п’яти тисяч українських повстанців з тридцятитисячною, озброєною до зубів енкаведистською ордою. Проти повстанців використали танки, артилерію, авіацію. Сили були нерівними. Проте бойовий дух, відчайдушність, героїзм, що їх проявили вояки УПА, показали усім: народ, який піднявся на захист рідної землі, здолати неможливо. І хоч повстанці не здобули перемогу в цій битві, вона стала вагомим та неоціненним внеском у загальнонародну справу відродження української державності.
Майже двадцять священиків Української Православної Церкви Київського Патріархату на чолі з митрополитом Рівненським та Острозьким Даниїлом відправили на повстанських могилах кількагодинну літургію, освятили наріжний камінь на місці майбутнього монастиря, провели перепоховання двох вояків, останки яких виявили нещодавно.
- Сам Господь благословив це місце, - сказав, звертаючись до велелюдного зібрання, владика Даниїл. – З давніх-давен християнські могили ставали центром богослужіння. Так само й ці повстанські могили, де лежать мученики за віру і Батьківщину, стали тим жертовником, з якого постійно будуть доноситися молитви, і Бог буде їх чути. Тож нехай Господь упокоїть усіх, а ми помолимося за їхні душі!
Відкриваючи мітинг-реквієм, голова Здолбунівської райдержадміністрації Світлана Ніколіна зазначила:
- Коли сьогодні відбувалася панахида і перепоховання вояків, ще раз подумалося: вони були молодими, вони були тут під час Великодніх свят, на них покладали надії мешканці не тільки навколишніх сіл, а й усієї Волинської землі. Не судилося... Але їх подвиг став першоосновою того, що ми маємо сьогодні незалежну й вільну державу. І коли хтось говорить, що ця незалежність далася без крові, – то неправда. Бо кров українських патріотів за волю свого народу лилася впродовж віків. І ми сьогодні маємо справжню народну владу, за яку боролися і ці молоді хлопці, котрі навічно покояться у священній Гурбенській землі.
- Сьогодні ми разом з вами нарешті зробили Богоугодну справу, - сказав, виступаючи на мітингу, голова облдержадміністрації Василь Червоній. - Уперше в історії України освячено і закладено наріжний камінь майбутнього монастиря саме на повстанських могилах. У нас є монастир на Козацьких могилах. Тепер, дякуючи Богові і всім українським патріотам, буде монастир і на повстанських могилах. І цим самим ми ствердимо невмирущість нашої нації, невмирущість національної ідеї, нашої мови, культури, наших правічних звичаїв, нашого поступу вперед. Ми зібралися на святих місцях, окроплених кров’ю кращих синів і дочок нашого народу. Тут у 1944-му проти п’яти тисяч українських повстанців було кинуто тридцятитисячне добірне військо НКВД, авіація, бронетехніка, артилерія. Усе це було спрямоване на те, щоб і сліду не залишилося від української ідеї, від українського козацтва двадцятого століття – вояків Української Повстанчої Армії. Ворог думав, що зламає волю до перемоги та незалежності. Але не з тими він мав справу: проти червоної Москви йшли не ті, хто боїться смерті, а йшли люди глибоко віруючі. Вони свідомо йшли на смерть, бо знали, що своєю смертю вони подолають смерть. І вони смертю смерть подолали, а тому легко вмирали, бо знали: прийде час, і на їхніх могилах зберуться гідні сини та доньки – молоде покоління українських патріотів. І навіть ті, хто не мав дітей, хто ще не встиг створити сім’ю, хто не пізнав кохання, - і вони не боялися смерті. І ми сьогодні згадуємо їх, тих, хто окропив цю святу волинську землю своєю кров’ю в надії, що колись ми вирвемося з ярма: польського, німецького, московського - і будемо вільними. Віднині і довіку не тільки на Волині, а й по всій українській землі. І не сьогодні-завтра тут залунають дзвони. І ці дзвони почують так, як колись почули під Берестечком, де підняли багатотонний 900-пудовий дзвін – щоб почула вся Волинь і Галичина. І саме тому ми проклали сюди дорогу – щоб ці місця ожили, щоб сюди йшли люди, щоб тут щодня було чернече життя, щоб згадували Бога рідною українською мовою, і згадували тих, кого з нами немає, кого ми вшанували на сторінках книжок і згадуємо поіменно. Завдяки копіткій роботі дослідників національно-визвольного руху, і зокрема Олександра Денищука, та за сприяння Української Народної Партії ми видали «Книгу Пам’яті і Слави Волині», де золотими літерами вписані імена повстанців нашого краю. В окремій книзі, яку віддруковано кілька тижнів тому, названо і Героїв Гурбенської битви.
Василь Червоній поіменно назвав понад 240 вояків, які полягли в бою і чиї імена вдалося встановити. Серед них – вихідці майже з усієї України. Та найбільше – з Рівненщини: Здолбунівського, Острозького, Дубенського, Радивилівського, Демидівського районів. Є серед них і уродженці Тернопільщини – Шумського, Кременецького, Збаразького районів. Голова облдержадміністрації закликав присутніх пам’ятати про них.
- Я маю високу честь бути сьогодні на цьому святому місці, - сказав відомий письменник, громадський і політичний діяч Дмитро Павличко. - Тепер я переконався, що ми маємо справжню українську владу. Але маємо також і тяжку ситуацію в рідній Україні. Ну коли вже нарешті люди зі сходу нашої держави протягнуть руку дружби західнякам? Коли й там будуть вшановувати патріотів, які вмирали за Україну? Адже у світі немає нічого вічного, крім єдиного – української нації. І як її не били, як над нею не глумилися, а вона вставала з колін. Бо були люди, як ось ці вояки УПА, котрі віддали за неї життя. Гурби - це святе місце. І дуже добре, що саме ви показуєте приклад усій Україні, як треба шанувати своїх Героїв. Саме Волинь, Західна Україна першими стали на боротьбу проти фашизму. Наше завдання, істориків, учених, – сказати всьому світові, що УПА стала першою проти німецького фашизму і тоталітарного червоно-московського режиму. І це наша Слава. Тому вклоняюся вам і нашим героям.
- Тиждень тому я приїхав з Москви, де відбувся з’їзд українців Росії, - сказав народний депутат України Іван Драч. - Делегатів приїхало мало. І я почув страшні цифри: десь п’ятнадцять років тому Росія казала, що має двадцять мільйонів українців, потім - п’ятнадцять, потім - дванадцять з половиною, потім – чотири з половиною. А зараз офіційно нараховується два з половиною мільйони українців у величезній Росії. Українці стають росіянами, поляками, греками, євреями, чувашами, татарами – ким завгодно, тільки не українцями. Ця велетенська російська машина, як у жорнах, перемелює нашу націю. Мене часто питають: чому ти русофоб? Відповідаю: я не русофоб, а русофіл, бо люблю велику російську літературу, її культуру, сподвижників, але ненавиджу російську московську імперію. Це – найстрашніше зло, яке може бути. Прикро й через те, що майже 15 років ми живемо в українській незалежній державі, а московські монастирі домінують на нашій землі. І ось, нарешті, Рівненщина подає приклад відродження духовних фортець на Волинській землі. Я щасливий, що присутній на цьому реквіємі пам’яті і при закладанні монастиря. І хочу сказати одне: Слава! Слава! І ще раз Слава вам усім, що ви закладаєте тут монастир. Навколо цієї твердині духовності будуть гуртуватися люди. Упевнений, що Україна буде могутньою, коли такі фортеці духовності постануть по всій державі. Слава Волині. І слава Україні!
З палкими промовами до присутніх звернулися також народні депутати України, член фракції Української Народної Партії у Верховній Раді Юрій Ширко та Володимир Бондаренко, голова Рівненського братства вояків УПА Олексій Мануйлик. Над могилами лунали повстанські пісні у виконанні відомого кобзаря з Чернечої (Тарасової) гори Володимира Горбатюка, учасників художньої самодіяльності. За традицією, полеглих повстанців пом’янули на жалобному обіді.
... Повертаючись з Гурбенських могил, високоповажні гості з Києва та голова облдержадміністрації Василь Червоній знайшли можливість оглянути Будеразьке Городище – невимовної краси місцевість. Дмитро Павличко у захваті вигукнув до пана Червонія: Василю, тут має бути столиця Волині! Не знаю, чи будуватиметься тут нова столиця, а ось вдихнути нове життя в цей край Василь Червоній пообіцяв.