05/09/2005 | VDom

http://www.umoloda.kiev.ua/number/421/276/15221/
Святослав Піскун: Я зараз веду війну
Дмитро ЛИХОВІЙ Леся ШОВКУН

У час, коли фактично щодня в теленовинах повідомляють про нові кримінальні справи, порушені проти високопосадовців старого «розливу», про допити, на які викликають чиновників найрізноманітнішого калібру величиною аж до екс-Президента, особливої ваги в масштабах країни набуває фігура Генпрокурора. Адже саме Генеральній прокуратурі «підслідні» всі посадові особи.
Нині їх переслідує посадовець, який ще недавно сам був ніби жертвою (Кучма звільняв його незаконно). Святослав Піскун за рішенням суду поновився на посаді Генерального у розпал помаранчевої революції, і тепер він переконує, що не є «засланим козачком», і саме він «прогресує» у справах Гонгадзе, у розслідуванні касетного скандалу, виборчих махінацій тощо. Як Генпрокурор з неоднозначною репутацією веде нинішні гучні справи і чим обіцяє закінчити, він сам розповів в ексклюзивному інтерв'ю «УМ».


«Невже Генпрокурор має бути бідним?»
— Учора в мене брала інтерв'ю одна дівчина — вона мені таке дивне запитання поставила: яка у вас зарплата? Кажу одразу: 7 тисяч гривень...

— Якщо ви вже заговорили про прибутки Генпрокурора, можемо нагадати відомий випадок: коли Юлія Тимошенко в парламенті, ще як депутатка, намагалася показати всім ваш дорогий годинник, а ви гралися тим годинником з Юлією Володимирівною, як кіт із мишею. Цікаво, який у вас годинник зараз і скільки він коштує? А головне — які стосунки у вас із Тимошенко-Прем'єр-міністром, коли ви з нею вже стали членами однієї владної команди?

— От уявіть собі: якби я знав, що ви будете про це питати, одягнув би годинник за 5 доларів. Але я цього не зробив. У мене нормальний годинник, він такий спортивний, недорогий. (Піскун показує наручний годинник, щоправда, швидко ховаючи його під рукав піджака. З другої спроби вдається помiтити назву таки недешевої марки: здається, «Луї Віттон». — Авт.)

Щодо годинників, то я можу дозволити собі будь-який. Справа в тім, що моя родина офіційно декларує досить непогані прибутки, і я, коли балотувався, офіційно подавав відповідну декларацію у Верховну Раду. Тоді ця сума навіть викликала запитання у Президента. Але я сказав: що, Генпрокурор має бути бідним? Звісно, сам прокурор не має права займатися бізнесом. Але бізнес є в моєї дружини, доньки, зятя.

— До речі, родині допомагає заробляти ваш статус Генпрокурора?

— Їм більше допомагало те, що я не був Генпрокурором. Багато з того, на чому могла б заробити моя сім'я зараз, я не дозволяю їй робити тільки через те, щоб потім не писали в пресі про зловживання керівника Генпрокуратури службовим становищем.

— А який усе-таки бізнес у сім'ї?

— Ну який? Різний. Чому я повинен про це розповідати? Про годинники, штани, труси? Чомусь ви не питали про це у попередніх Генпрокурорів. У того самого Геннадія Васильєва. А він півтора року пропрацював, маючи 70 мільйонів доходу на місяць. І йому не закидали ті сорок підприємств, які на нього працюють, чи десять шахт у Росії...

— Якщо ваш попередник вів незаконний бізнес, чому тоді проти нього не порушено кримінальну справу? Або, скажімо, за навмисне гальмування паном Васильєвим справи Гонгадзе, про що ви говорили в попередніх інтерв'ю?

— Я хочу, щоб ви зрозуміли: справи порушують тільки на підставі вчинених злочинів. Ми призначили перевірку діяльності, в тому числі за участю податкової, інших інстанцій, і коли вона закінчиться, ми будемо вирішувати це питання. Легко сказати: порушуйте справу. А якщо людина не винна, а з нею розправляються таким чином? У нас таке відбувалося протягом 14 років! Я ж не хочу займатися розправами, і боровся проти цього у своїй першій «каденції», коли відмовлявся порушувати справи проти політичних опонентів. І мав через це страшні неприємності. І зараз я цього не роблю.

Що ж до мого матеріального становища, то я й після згаданого вами випадку з Тимошенко тричі казав, що такого дорогого годинника, який мені приписали («Вашерон Константен» вартістю понад 10 тисяч доларів. — Авт.), у мене немає. Але тоді ви, мабуть, уважніше читали те, що говорили мої опоненти.

«Я не відро, щоб мене ставити «під Тимошенко»
— Так, власне, щодо ваших стосунків із Юлією Тимошенко...

— Ніяких стосунків узагалі немає. Є лише відносини між Генпрокурором і Прем'єр-міністром. За три місяці цього року ми подали 27 позовів на незаконні рішення Кабінету Міністрів. Декілька з них уже стосуються тих рішень, які ухвалював цей уряд. Тільки за нашим позовом до НАК «Нафтогаз України» у квітні було повернуто до бюджету 106 мільйонів гривень. Це наприклад.

Особистих відносин з Юлією Володимирівною в нас немає ніяких. Лише службові. Я орієнтуюся на закон, вона також. Ми просто працюємо.

— При цьому історія ваших стосунків за попередньої влади залишається дуже складною. І, скажімо, була така версія, що вас знову поставили на посаду Генпрокурора і не прибрали якраз для того, щоб тримати «під ковпаком» такого своєрідного Прем'єр-міністра.

— Я не ваза і не відро, щоб мене «під когось» ставити. Верховна Рада свого часу затвердила мене на посаді 353 голосами. Те, що зі мною відбулося (відставка за ініціативою Президента Кучми. — Авт.), — відбулося незаконно. І тому для мене цілком очевидно, що прокурор, якого обирає парламент, повинен відпрацювати повний 5-річний термін. Яка б влада не йшла й не приходила, прокурор має бути сталим і притримуватися лише норм закону.

«Під час помаранчевої революції я взяв рішення Печерського суду, поїхав до Кучми на дачу, дочекався під дверима прийому...»
— І все ж політичних версій щодо вашого повернення на посаду не бракувало. Вас Леонід Кучма наче передав у спадок Вікторові Ющенку. Чому районний суд прийняв рішення про ваше поновлення не раніше, а вже тоді, коли стало зрозуміло, що влада зміниться?

— Мене мали поновити на роботі ще в лютому-березні 2004 року. Я пам'ятаю, навіть Віктор Андрійович Ющенко взимку 2004-го, даючи інтерв'ю на «5-му каналі», в сенсі потреби політичної реформи зазначав, що Президент Кучма звільнив Генпрокурора ні за що ні про що, не виписавши юридичної підстави для звільнення. А така підстава справді повинна бути — не можуть звільняти за годинники, труси, штани, погляди. Верховна Рада ще на початку 90-х прийняла дисциплінарний статут органів прокуратури, чітко записавши, що будь-який прокурор, який вважає себе незаконно звільненим, може оскаржити дії посадової особи до Верховного Суду України по першій інстанції. І до лютого місяця прокурори (а звільнено було дуже багато, близько двох тисяч) робили це через Верховний Суд. Але в лютому народні депутати — 46 представників фракції «Регіонів» — звернулися до Конституційного Суду з клопотанням визнати статут неконституційним у тій частині, що стосується можливості звернення прокурора до Верховного Суду як першої інстанції. І КС задовольнив клопотання. Відтак прокурор, який працює з конкретним районним судом, має подавати у випадку свого незаконного звільнення клопотання до того самого місцевого суду. З одного боку, таке прохання про захист, може, й демократичне. А з іншого — суддя, який не задоволений принциповою роботою прокурора, сам зловживає своїм службовим становищем, не поновить цього прокурора на посаді. Це було зроблено на великий збиток авторитету прокуратури в Україні.

І ще був такий юридичний нонсенс: людина не може звертатися до суду, якщо не знає, до якого. Питання про те, куди звертатися Піскуну, звільненому з посади Генпрокурора, по захист своїх прав, Конституційний Суд розглядав аж вісім місяців. Тільки було прийнято позитивне рішення, я подав своє клопотання до райсуду. Ні про які схеми мого повторного просування від Кучми не йшлося — я був сповнений рішучості судитися з ним за те, як мене знімали, за те, які в мене через день були гіпертонічні кризи! Але це таке...

А як мене Кучма поновив — дуже просто. Я взяв те рішення Печерського суду, поїхав до нього на дачу, дочекався під дверима прийому, поклав йому на стіл ту постанову й виписку з Кримінального кодексу. А там написано: за невиконання рішення суду наступного дня настає кримінальна відповідальність. Ось днями суд так само поновив прокурора Закарпатської області Гошовського, який відпустив Різака. І я змушений підписати документ про його повернення на посаду, бо інакше буде виконавче провадження і кримінальна відповідальність. Кучма спочатку збирався подавати апеляцію, але юристи йому пояснили безперспективність цієї справи. А що робити, коли Піскуна звільнили незаконно, коли в указі про звільнення не було вказано жодних мотивів? І Кучма не мав іншого виходу, як підписати документ про моє поновлення на посаді Генпрокурора.

«На допит до Генпрокуратури Кучма прийшов лише по телефонному дзвінку»
— Виходить, ви ще тоді приперли Леоніда Кучму до стіни загрозою кримінальної відповідальності. Але це стосувалося тоді вашого кадрового питання. А зараз у пресі пройшли повідомлення про допити екс-Президента в Генпрокуратурі у значно серйозніших справах. Чи можете розповісти про це докладніше?

— Я, чесно кажучи, не знаю, про що там говорили конкретно. Я протоколи допитів не читав. Допитують слідчі.

— А як колишній Президент ставиться до цих допитів? Він не каже: пане Піскун, що ти, мовляв, собі дозволяєш...

— Конкретно я з ним не розмовляю. Востаннє ми мали зустріч ще тоді, коли я приніс постанову про своє поновлення.

Його, як і всіх інших, допитують у Генпрокуратурі. Причому саме Кучмі навіть повістку не висилали, лише зателефонували — він приїхав.

— Але це були саме допити, а не співбесіди чи надання пояснень?

— Допити. Справа в тім, що Кучма, Литвин, Деркач і всі, хто є на «плівках Мельниченка», всі були допитані у справі Гонгадзе як свідки. На допит як свідок не прийшов тільки один чоловік — пан Кравченко.

«Ще за три дні до загибелі Кравченко зібрав друзів на Трухановому острові, сказав, що від'їжджає дуже далеко й не повернеться»
— Упереджуючи питання про самогубство Юрія Кравченка, скажу, що я з самого початку мав великі сумніви, чи він з'явиться на допит. І передбачав складнощі з емоційним ставленням Кравченка до тих, хто прийшов би його забирати. А Кравченко ще за три дні з усіма попрощався. З'їздив до мами. Зібрав друзів на Трухановому острові, сказав, що від'їжджає дуже далеко й не повернеться. У нас є про це свідчення. Але ми ж тоді не знали, що він прощається. А для затримання не було підстав.

— Зараз у деяких політичних колах мусують тему про так звану «епідемію» політичних убивств або самогубств в Україні. Скажімо, багато про це говорять у Росії, особливу увагу намагається привернути до цієї тенденції відомий політтехнолог Гліб Павловський. Питання ставлять так: Кірпа, Кравченко... Хто наступний?

— Що значить — «хто наступний»?

— Давайте поставимо питання так: якщо це «епідемія», то як запобігти її поширенню? Чи не впливає на розповсюдження такої тенденції усталена при новій владі практика публічних оголошень про запрошення на допити в МВС або Генпрокуратуру?

— Що стосується Кравченка, то повістку йому було вручено ще до того, як я повідомив про його запрошення в прокуратуру на брифінгу. Я навіть не навмисно про це оголошував, а лише був змушений дати ствердну відповідь на запитання журналістки стосовно виклику Кравченка. Я ж не міг сказати «ні», коли знав, що людина вже отримала повістку як свідок на десяту ранку.

«Луценко робить правильно, коли викликає свідків через ЗМІ»
— А щодо того, чи можна викликати через ЗМІ взагалі... У Кримінально-процесуальному кодексі написано: свідка можна викликати — і Луценко робить цілком правильно — повісткою, через родичів, по телефону, через місцеві ради, через організацію, підприємство або установу, де свідок працює. Тобто коло отримання інформації про те, що тебе викликають на допит як свідка, необмежене. Підозрюваний — о, це вже зовсім інше питання! Статус інший. А щодо свідків, то я читав, що в Ізраїлі якогось бізнесмена викликають для надання свідчень також через телебачення. І слава Богу, ніхто з тих, кого публічно запрошує міністр Луценко, не застрелився.

— Але ж смертей високих державних діячів останнім часом таки побільшало...

— Я вважаю, що з цього приводу дуже точно висловився Президент: люди самі дають собі оцінку. Вони більше знають про те, що скоїли, ніж знаємо ми. І вони не хочуть суду людського — вони хочуть суду Божого.

Уявіть собі: генерал Кравченко з його амбіціями, з його іскрометним характером, високим зростом — і сидить у камері? Він не міг цього допустити і сам собі дав оцінку.

«Ми знаємо, що Пукач живий. І скоро буде тут»
— В одному з недавніх інтерв'ю ви заявили, що для завершення розслідування справи Гонгадзе потрібні тільки плівки Мельниченка і генерал Пукач, який у 2000 році керував зовнішнім спостереженням за Гонгадзе. Ви переконані, що на нього ще не розповсюдилася «смертельна епідемія»?

— Ми знаємо, що він живий. І скоро він буде тут.

— У деяких газетах проходила інформація про те, ніби Олексій Пукач зараз перебуває в Ізраїлі...

— Цим займаються Служба безпеки й МВС.

— Але мало що може статися. Які перспективи матиме справа Гонгадзе без залучення свідчень Пукача?

— Нічого страшного. Тоді ми закінчимо з плівками Мельниченка й дійдемо до суду так.

«Миколо, не балуйся! А то буде катастрофа»
— Днями ви давали по телебаченню коментар щодо самого Мельниченка, до якого в Америку ви вже ніби двічі брали квитки, але ці поїздки зривалися через небажання майора зустрічатися. Ви з ним узагалі підтримуєте телефонний контакт?

— Микола на телефонний зв'язок не виходить — ми спілкуємося через посередника. Начебто через те, щоб хтось когось не «записав». Але посередник дзвонить майже щодня.

— Але все-таки, як щодо свідчень Мельниченка Генеральній прокуратурі України?

— Микола взагалі цікава людина. Дзвонить посередник, каже: все нормально, Святославе Михайловичу, він готовий. Але, каже, що треба зробити: треба написати листа Генеральному прокуророві Сполучених Штатів і міністру з питань міграції, щоб Мельниченкові дозволили зустріч із вами на території США, аби він дав свідчення, а також мав можливість приїхати в Україну. Святослав Михайлович Піскун, враховуючи актуальність цього питання, ось цією рукою закриває кримінальну справу проти Мельниченка, порушену при Кучмі Потебеньком. Я особисто як Генпрокурор зробив це, щоб ніхто не міг скасувати рішення про закриття справи (бо, якби закрив заступник, Генеральний міг би поновити, щойно Микола спустився по трапу, — так би його можна було притягнути в Україні до відповідальності). Але я йду йому назустріч. Навіть не так йому, як правді. Копію постанови про закриття справи проти Мельниченка передаю зацікавленим особам. Далі: я пишу листа Гонзалесу, Генпрокурору США, спілкуюся з ним по телефону й домовляюся про те, щоб Миколі Мельниченку дозволили зустрітися з нами, щоб йому та Єльяшкевичу можна було приїхати в Україну. Виконую всі вимоги з того боку. Але поставили ми 92 питання американському департаменту юстиції — Микола відмовився по них свідчити. Я кажу: гаразд, ти не довіряєш Піскуну, але американцям ти довіряєш? Довіряю. То дай свідчення американцям. Напиши два слова: «Я, Микола Мельниченко, записував Президента Кучму тоді-то й там-то» і підпиши відповідальність за надання заздалегідь неправдивих свідчень.

— То, може, він не дає таких свідчень саме через те, що сам не записував Кучму?

— Ось і я за це боюся. Я кажу йому: Миколо, ти написав заяву про те, що звинувачуєш Кучму та інших, — це одне, але це не процесуальний документ. Заяву ми перевіряємо. Перевіряємо й записи. Але ж ми не маємо і їх оригіналів — лише копії на жорстких носіях. І правильно експертиза каже, що вони «клоновані», значить, кимось змонтовані. А ким? Тому ми заявляємо: Миколо, не балуйся! Ти ж зупиняєш розслідування справи. Дивися, Березовський віддав [наявні в нього копії записів щодо касетного скандалу], Жир віддає, Болдинюк із Чехії віддав, Цвіль віддав, Швець віддав десять касет, сьогодні (30 квітня. — Авт.) з Америки привезли. Всі, кому ти пороздавав нібито копії, віддали. У тебе є оригінали — віддай же нам ті оригінали...

Катастрофа! Просто катастрофа. Я не знаю, що робити. А ви уявляєте, якщо Мельниченко завтра скаже: «А я пожартував, я нікого не записував»?

— Але ж така версія поширена: записи є, вони правдиві, проте записував не сам Мельниченко або не лише він.

— Можна говорити про що завгодно. Але ж [через нерозслідування касетного скандалу і справи Гонгадзе] під загрозу ставиться політика держави. Сотні людей на цьому стали депутатами... Нам просто необхідно довести до кінця це розслідування. І я прошу вас як журналістів донести до Мельниченка: Миколо, що ж ти робиш?! Чи ти дійсно українець, офіцер, громадянин, хочеш допомогти у пошуку істини.

До речі, і Григорій Омелянович (Омельченко, голова парламентської комісії у справі Гонгадзе. — Авт.) матеріали своєї комісії до нас так і не передав. Він дав свідчення, як завжди, дуже цікаві, тобто нам ще роботи на півроку, але до сьогодні матеріали комісії ми не отримали.

«Ми вже зараз працюємо по кримінальних справах із «плівок Мельниченка»
— Якщо до вас таки дійдуть оригінали записів, то чи є шанси, що буде порушено кримінальні справи, і вони дійдуть до суду, за іншими епізодами?

— Та ми вже зараз перевіряємо те, що записано! Ви розумієте, чого я допитую Кучму, Литвина, Деркача, інших? Вони ж не лише по одній справі йдуть. Ви думаєте, вбивці Гонгадзе говорять про Кучму що-небудь?

— Тобто ми розуміємо, що Генпрокуратура вже веде слідство щодо багатьох епізодів із розмов на Банковій, зафіксованих на копіях «плівок Мельниченка». Зокрема, щодо приватизації на користь Кучми «Сумихімпрому»...

— І не тільки! У нас же є 70 годин копій. Ми повибирали стосовно Щербаня, Януковича, інших і працюємо. Але ж ми думали, що підвезуть і оригінали. А якщо потім запитають: а на якій підставі відбувається слідство? Чому ти повірив? Жорсткому диску, який узяли в квартирі у Рудьковського (нині — народного депутата від Соцпартії. — Авт.)? То це що, було знущання над честю і гідністю? Тобто ви розумієте, що він (Мельниченко. — Авт.) робить? Він же мене підставляє. А вся ж Україна йому повірила. Я йому повірив, хоча мене важко було переконати. «Плівки» допомогли. Я повірив, і саме через це підійшов до «орлів Кравченка». І слава Богу, що не помилився. А якби слідство пішло тим шляхом, який показував Потебенько, ніби він (Гонгадзе. — Авт.) десь живий ходить? Або його «замочили» ці — «кисельовці»? Або «Одноглазий», труп якого викопав Джига (колишній заступник міністра внутрішніх справ. — Авт.), писав, що його бандити вбили Гонгадзе? Такі були версії. Але ж я пішов по «орлах Кравченка». Тому що Господь Бог наді мною. І хто проти мене — той проти Бога. Запам'ятайте мої слова.

— А не занадто самовпевнено?

— А я вам поясню, чому. Бо є Господнє провидіння. Ось дивіться, Вередюк [звинувачений в убивстві журналіста Александрова]. Вмер — і вмер. Списали його. А я сказав: ні, порушуйте кримінальну справу за фактом убивства. Вони не розуміють, навіщо. А я наголошую: чому камеру пройшов — не помер, тортури пройшов — не помер, суд — не помер, а вийшов на свободу — і помер? Що, від радості? А ну, кажу, порушуйте — з умисного вбивства. Порушили — і через півтора року арештували трьох міліціонерів, які його отруїли. А якби тоді Піскун не порушив справу, скільки б ще трупів було на рахунку тих «ментів»?

«Даю гарантію: виконавці вбивства Гонгадзе до суду доживуть»
— Але повернемося до справи Гонгадзе і до тих виконавців, які вже визнали свою вину. Коли буде суд над ними? І чи може цей суд відбутися окремо від суду над замовниками вбивства журналіста?

— Я хотів би, щоб це (суд над виконавцями та замовниками. — Авт.) було разом. Зізналися виконавці, а нам потрібні замовники й організатори. Хтось же замовив Гонгадзе, його ж хтось перепоховав, комусь же це було потрібно. Це дуже непроста справа. І в нас є така версія, що це було спеціально зроблено, аби підставити Віктора Андрійовича. І я хочу, щоб ви це знали.

— Яким чином підставити?

— А оце вже третє питання... (Пауза).

— Але до замовників ще далеко, а чи є гарантія, що виконавці вбивства доживуть у СІЗО чи деінде до цього спільного великого суду?

— Доживуть усі! Хто в нас — той уже доживає.

— Тобто ви даєте таку гарантію?

— Так.

«Кримінальна справа по ЦВК і серверу невдовзі вже буде передана до суду»
— Перейдемо до інших тем. У ході помаранчевої революції однією з вимог опозиції була вимога відставки Генпрокурора Васильєва, аби можна було провести чесне переголосування. Васильєва відставили, і була вимога притягнення до відповідальності фальсифікаторів першого й другого турів виборів. Коли суспільство нарешті дочекається гучних судових процесів за фактами порушень законності на таких брудних президентських виборах?

— У нас узагалі порушено 388 справ щодо фальсифікації виборів на різних рівнях. Усі вони порушені в той період, коли вже я став Генеральним прокурором. І почали ми ще до переголосування. Також у нас є порушена справа по Центральній виборчій комісії, і зараз нам СБУ передала справу по серверу ЦВК. Що стосується Центрвиборчкому і сервера, там усе зрозуміло. Ця справа дуже скоро може дійти до суду — проведемо лише декілька технічних експертиз і визначатимемося, кому там висувати звинувачення. Щодо решти справ, то з них уже 170 направлено до суду. Вони або розглядаються, або по них уже є вироки. Скажімо, ми передали до суду справу по виборах у Мукачеві...

— Однак зрозуміло, що головні фальсифікації задумувалися не на місцях — їх організовували державні й урядові діячі найвищого рівня. Скажімо, є аудіозаписи, які «припечатують» Медведчука, Клюєва...

— Що стосується прізвищ... Звичайно, є підозра, що ці люди мали відношення до фальсифікації виборів. Але на цей час їм обвинувачення не пред'явлено і підстав для пред'явлення на сьогодні немає. Ані в тій справі, яку розслідує МВС, ані в тій, яку розслідує СБУ.

— Які тоді перспективи справи про отруєння Ющенка?

— Ми призначили необхідні експертизи, ми встановили, чим [труїли], ми встановили, як. Ми навіть здогадуємося, де. Коло осіб, яких ми підозрюємо, вже визначено, і ми працюємо щодо цих осіб дуже серйозно.

— «Де» — це не дача Сацюка [тодішнього заступника голови СБУ]?

— Ви хочете, щоб я сказав «так» чи «ні»? Я не можу цього сказати. Це матеріали слідства.

— Ну, судячи з того, що від СДПУ(о) лунають заяви про політичне переслідування Сацюка, то з поля зору ви його не випускаєте.

— Та мало що там лунає. Он учора Кучма казав, що прокуратура тисне на його фонд. Але ми цим не займаємося — це МВС. Або з каналу НТН мені вчора труну принесли й ходили тут навколо, «ховали» Піскуна. І що мені робити? А люди старі мені сказали: якщо тобі принесли труну — будеш дуже довго жити.

— До речі, ви раніше казали, що вибачитеся перед НТН, якщо суд визнає правильність отримання цим каналом ліцензій. Рішення суду вже є...

— Звичайно, вибачуся.

— А голова Нацради з телебачення й радіомовлення сказав, що подаватиме апеляцію.

— А, ну тоді вибачатися поки не буду (сміється).

«Хто звітуватиме про гучні справи — немає різниці. Хоча Луценко більш фотогенічний...»
— Ви вже неодноразово згадували про МВС і СБУ. Питання про розподіл роботи між Генпрокуратурою і цими відомствами. Таке враження, що багато справ, які останнім часом веде МВС — стосовно кримінальної відповідальності посадових осіб, мали б перебувати у віданні Генпрокуратури.

— Ну, всі ті справи, які ви маєте на увазі і про які говорить МВС, порушені про-ку-ра-ту-ро-ю. Міліція просто виконує наші доручення. А що вони про це говорять... Ми вже їм листа написали, щоб вони припинили говорити. Посадові особи — це ж наші підслідні. Але ж Міністерству внутрішніх справ теж про щось треба звітувати, я їх розумію.

— А які у зв'язку з цим у вас стосунки з міністром Луценком? Конфліктів немає?

— Чудові стосунки. Мені, взагалі, однаково, хто буде про це говорити. Луценко, може, більш фотогенічний... Однак головне, щоб справи розслідувалися. Ми зробили спільні групи, в яких працюють разом слідчі МВС і прокуратури, є й деякі слідчі СБУ. Прихованої конкуренції між нами немає. Я кажу: тільки не розголошуйте таємницю слідства.

— Справи Бакая та ДУС — це теж прокуратура?

— Усе прокуратура. І розшук [Бакая] ми оголосили. І екстрадицією його займаємося. Я навіть учора мав розмову з генпрокурором Росії Устиновим, він сказав, що вони працюють згідно із законом.

— Проте в деяких ЗМІ проходить інформація про те, що Ігор Бакай спокійно собі живе й працює в Москві, має офіс, і в правоохоронних органів Росії до нього питань немає.

— Ну, я вірю, що наші ЗМІ будуть таки правду писати.

— Тобто Бакай ховається?

— Звичайно. Невже ви думаєте, що ми такі дурні, що якби він мав офіс і ходив собі, не криючись, ми б його не притягнули?

От ми оголосили також розшук колишнього мера Одеси Боделана. Де Боделан? А де Щербань [колишній голова Сумської облдержадміністрації]? Говорити можна багато. Працювати треба. А скільки народу зараз «у бігах»?..

«Генпрокурор не ганяється за високопосадовцями»
— Святославе Михайловичу, впродовж усього періоду української незалежності на адресу генеральних прокурорів спрямовують такий основний закид: усі вони говорять про гучні справи, обвинувачують певне коло посадовців, але до суду таких гучних справ доводять дуже мало. Тим часом суспільство оцінило б Генпрокурора саме за тим, наскільки високого чиновника він, умовно кажучи, посадив би. Проти якого імені не побоявся б піти. За вашої каденції які саме справи такої категорії не просто будуть розслідуватися, а реально дійдуть до суду?

— Ви зрозумійте: прокурор не ганяється за високопосадовцями. Зважте: ми (прокуратура. — Авт.) розслідуємо щорічно 6 тисяч умисних убивств, 12 з половиною тисяч справ про економічні злочини. У нас така купа наглядових перевірок! Ми даємо до бюджету щороку — своїми перевірками, протестами — по 500—600 мільйонів доларів. Ми підтримуємо обвинувачення у всіх судах по всій Україні, а це, здається, 125 тисяч справ на рік. Робота прокурора — це не тільки слідство. І якщо хтось думає, що Піскуна можна оцінювати за якоюсь конкретною справою... Та цього взагалі не можна робити. Конституційний Суд двічі (!) записував своє рішення: давати оцінку роботі Генерального прокурора за конкретною кримінальною справою незаконно. І недовіра Генпрокуророві, висловлена парламентом, — це теж політична оцінка його дій, давати яку не можна. Є закон, який говорить, що звільняти Генпрокурора можна лише в п'яти випадках: якщо закінчився його термін — 5 років; коли він став народним депутатом; коли змінив громадянство; коли стосовно нього вступило в суду обвинувальне рішення суду; коли він сам написав заяву. Все! І так має бути. Бо за 13 років незалежності в нас змінилося дев'ять генпрокурорів. Яка країна таке може витримати, коли під кожного Президента й Прем'єра ставиться «власний» прокурор?! Ось вам і результат: корупція все пронизала згори донизу.

— Уточнення: ваш термін перебування на посаді слід рахувати без цієї півторарічної перерви, спричиненої указом Кучми?

— Так, перерва не враховується.

...Крім того, за рішенням КС Генеральний прокурор не має інформувати політиків про розслідування конкретних кримінальних справ. Це заборонено!

І тому верески про те, що я повинен іти в парламент і звітувати, приміром, по справі Гонгадзе після Григорія Омельченка... Та мені ж заборонено це робити Конституційним Судом. Це гра в одні ворота. Якщо голова комісії [Омельченко] скаже все, що захоче, а я буду мовчати, то хіба це чесно?! Те саме стосується і справи Колесникова: хіба це був законний звіт? Я впирався, але, враховуючи актуальність питання, таки прийшов до парламенту і загальними фразами, з юридичної точки зору, сказав: так, це (арешт голови Донецької облради. — Авт.) законно. Але більше я говорити не міг.

«Я не радив би Лазаренку повертатися в Україну»
— А дайте-но відповідь на таке питання, яке піднімали на щит чимало ваших попередників, — стосовно відповідальності Павла Лазаренка. Нещодавно цей екс-Прем'єр в інтерв'ю нашій газеті висловив сподівання, що вже невдовзі відбудеться суд у його справі у США, його або виправдають, або визначать, що своє він уже відсидів. І, за словами Лазаренка, вже наступного дня після цього він збирає речі й приїжджає в Україну...

— Так? А я йому не раджу цього робити.

— Але Лазаренко має на увазі, що, відповідно до угоди між Україною і США, двічі по одній і тій самій кримінальній справі судити й садити у двох країнах не можна. Тож Лазаренко вже буде чистим перед Україною, зможе брати участь у виборах тощо. Чи що його чекає на Батьківщині?

— Його чекає те, що чекає на всіх, проти кого розслідується кримінальна справа. Кримінальне переслідування! У нас є свої відносини з Павлом Івановичем.

— Тобто два кола претензій до Лазаренка — від Вашингтона й Києва — в деяких місцях не перетинаються?

— В Україні існує кримінальна справа стосовно Павла Лазаренка. По ній висунуті обвинувачення. Але вони йому не пред'явлені, бо його немає в Україні. Стосовно Лазаренка обрано міру запобіжного заходу — арешт. Міру обрав суд. Щоб її скасувати, потрібні якісь зміни у слідчих діях. Однак сьогодні підстав для скасування вимоги щодо арешту Лазаренка немає. А якщо він приїде в Україну і втече? Що, Генеральний прокурор сяде замість нього?

«Загальний нагляд прокуратурі не потрібен. Європа його має скасувати»
— Частиною політичної реформи, прийнятої Верховною Радою в грудні, була норма про загальний нагляд прокуратури. Частина опозиційних депутатів тоді принципово відмовлялася підтримувати «пакет», протестуючи проти посилення прокурорських функцій. Політреформу ніхто не скасовував. Ви готові до здійснення загального нагляду, як у радянські тоталітарні часи?

— Я про це говорив днями у Страсбурзі, під час свого візиту до Ради Європи. Загальний нагляд нам не потрібен. Загальний нагляд прокуратури втрачає свою актуальність, наприклад, у зв'язку з тим, що проголосовано Закон «Про адміністративне судочинство в Україні». Кожен громадянин має право звернутися до суду у зв'язку з порушенням його громадянських прав державою. І ми захищаємо цю норму. Щодо наглядових функцій, то ми, звісно, не повинні бути адвокатами в конкретного інваліда або неповнолітнього. Але ми повинні примусити систему працювати на незахищені верстви населення.

Друге: замість загального нагляду я бачу функцію прокуратури в захисті публічних прав громадян. Це ті права, які дає демократія, свобода... Відтак прокурор може висунути позов до держави, захищаючи інтереси, приміром, групи пенсіонерів або інвалідів-чорнобильців! Оце буде справжній прокурор. Якщо держава не виконує свої зобов'язання стосовно тих самих чорнобильців, їхні права повинен захистити прокурор. І в Страсбурзі ця моя сентенція пройшла на «ура», всі сказали: «супер».

І по-третє, чому я кажу, що нам не потрібен загальний нагляд — право будь-коли й до будь-кого заходити. Вам приємно було б, якби до вас у хату прийшов прокурор? Предмет перевірки прокуратури має бути чітко визначений законом, а не огульний нагляд. Це атавізм, який перейшов від сталінських часів.

— Це так, але ж норма про загальний нагляд прокуратури все одно не скасована і має вступити в дію у контексті загальних змін Конституції.

— Я впевнений, що буде висновок відповідних інституцій, Венеціанської комісії, Ради Європи та ін. про те, що даний пункт не відповідає закону. І про це ми теж говорили у Страсбурзі.

«Два роки тому на нас у Страсбурзі дивилися як на клоунів, а зараз — як на велику націю»
— Власне, які результати вашого візиту до Ради Європи?

— У Раді Європи сильно моніторять Україну, їм це дуже цікаво. І в справі Гонгадзе, про яку я доповідав там ще у 2003 році, і щодо інших тем... Цього разу я для себе зробив висновок про той надзвичайно високий інтерес, який виник у європейців до нашої держави після помаранчевої революції. Зі мною у Страсбурзі зустрічалися Террі Девіс, генеральний секретар Ради Європи, заступник генсека Савіцький, Кіллербі, директор департаменту з правових питань, усе керівництво Європейського суду з прав людини, секретар Венеціанської комісії Букікіо... Я виступав на засiданнi Кабінету міністрів Ради Європи, понад годину відповідав на запитання. Вперше в історії такий виступ мав Генеральний прокурор однієї країни.

Вони кажуть: ви зробили для європейців безвізовий в'їзд — ми повинні чимось відповісти. Закрийте ваш східний кордон від нелегальних мігрантів, наркотиків і зброї і будемо вирішувати щодо Європи. (Тому, до речі, я сьогодні бачив би терміновим завданням, і вже говорив про це на засіданні уряду України, організацію спільних заходів, навчань, конференцій прикордонників, митників, міліціонерів, податківців, суддів: кордон закритий, Україна — правова держава, і Захід нам відкриє кордон.)

А загалом, у Страсбурзі я побачив, що в усіх змінилося до нас ставлення — тепер питають, чим вам можна допомогти, щоб ви стали членами Європейського Союзу? Вдень я суто з увічливості запрошував на вечір на прийом у наше представництво — і прийшли всі, чого ніхто не очікував! Стільки народу, що не було де стати, по ковбасу й горілку доводилося ще раз у магазин бігати! Говорили з ними з шостої вечора до десятої. І всі висловлювали задоволення, що я повернувся на посаду.

Адже треба розуміти, як ми відстали. До помаранчевої революції, за півтора року, Рада Європи від нашої Генпрокуратури не отримала жодного листа і дзвінка. А тепер, у цьому році, я проведу 165 семінарів, які в Україні прокурорам прочитає Рада Європи за її рахунок.

Сьогодні в Європі на Україну справді дивляться зовсім іншими очима. Два роки тому дивилися як на клоунів, а зараз — як на велику націю, як на людей, котрі зуміли змінити політичний, суспільний устрій, не проливши жодної краплі крові. У Страсбурзі недаремно дуже популярними є отакі листівки й конверти (демонструє. — Авт.) із зображеннями Президента України Віктора Ющенка — коштують по 10 євро, а розмітають за секунду! Я остаточно зрозумів, що Україна повертається в Європу.



ЗІЗНАННЯ
Про свою відмінність від попередників
— От чим Піскун трохи відрізняється від інших генпрокурорів? Чітким дотриманням процесуальних норм. Якщо чітко їх дотримуватися, то навіть після того, як Піскуна знімуть, ніхто не зможе звинуватити мене ані в порушенні законів, ані в упередженості.

От я зараз воюю, так? Так, це можна порівняти з бойовими діями. Але навіть ті, кого я посадив, не можуть мені щось закинути, не тримають на мене зла. А були ж випадки, коли до мене приходили засуджені після

8-10 років відсидки й просто казали: допоможіть улаштуватися на роботу. І я допомагав. Три таких випадки було. А одному — якого саджав на 9 років — навіть допоміг відсудити незаконно відібрану родичами квартиру.


А ось і один з коментарів.
ttp://www.ord.com.ua/categ_1/article_17385.html
Тайна следствия и весеннее обострение генпрокурора

О том, что Пискун безумен как сортирная крыса, писалось давно. Помнится, еще Владимир Бойко отметил некоторую деформацию личности генерального прокурора, после того, как последний заявил о том, что хотел бы быть похожим на императора Нерона. Поэтому удивляться недавнему интервью Пискуна «Украине молодой» не приходится. Обычное весеннее обострение прогрессирующей мании величия. Иначе сложно оценить такие, например, слова генерального прокурора: «Тому що Господь Бог наді мною. І хто проти мене — той проти Бога. Запам'ятайте мої слова.»

Однако, проблема заключается в том, что Святослав Михайлович страдает не только ярко выраженной манией величия, но еще и прогрессирующим раздвоением личности. Что, согласитесь, абсолютно несовместимо с его нынешней должностью и вообще с работой в правоохранительных органах.

В последнем «писке» Святослава Михайловича неоднократно повторяется призыв к сотрудникам правоохранительных органов: «Не разглашайте тайну следствия!»

Цитируем: «Прихованої конкуренції між нами немає. Я кажу: тільки не розголошуйте таємницю слідства.», «От чим Піскун трохи відрізняється від інших генпрокурорів? Чітким дотриманням процесуальних норм.»

А теперь немного о тайне следствия. В качестве примера того, что «Бог надо мною», Святослав Михайлович приводит дело об отравлении Вередюка: «Бо є Господнє провидіння. Ось дивіться, Вередюк [звинувачений в убивстві журналіста Александрова]. Вмер — і вмер. Списали його. А я сказав: ні, порушуйте кримінальну справу за фактом убивства.

Вони не розуміють, навіщо. А я наголошую: чому камеру пройшов — не помер, тортури пройшов — не помер, суд — не помер, а вийшов на свободу — і помер? Що, від радості? А ну, кажу, порушуйте — з умисного вбивства. Порушили — і через півтора року арештували трьох міліціонерів, які його отруїли.
А якби тоді Піскун не порушив справу, скільки б ще трупів було на рахунку тих "ментів"?»

Прежде всего, необходимо заметить, что Пискун в данном случае присвоил себе чужие лавры. Дело об отравлении Вередюка начинали и распутывали совсем другие люди. Но речь даже не об этом. А о разглашении тайны следствия. За две недели до появления этого раскрепощенного интервью генпрокурора в газете «Свобода» появляется статья в которой весьма и весьма подробно рассказывается о деле об отравлении Вередюка. Причем, раскрываются такие подробности, которые являются не только тайной следствия, но и ставят под угрозу жизнь людей, согласившихся сотрудничать со следствием. Кто «слил» газете эту информацию? Оперативники, которым еще предстоит работать со свидетелями? Следователи, которые еще работают с делом? Конечно же, нет. «Слить» мог только тот, кто жаждет быстрой славы за раскрытие этого дела. А буквально через неделю после этой публикации появляется не менее подробная статья в газете «Факты» в которой вообще перечисляются оперативники и следователи, занимающиеся тем же «делом Вередюка». Пофамильно и поименно. И это при том, что следствие еще не закончено, при том, что люди еще работают с фигурантами этого дела. Работают с риском для жизни. Вполне реальным риском.

Что примечательно. В конце статьи автор выражает благодарность заместителю Пискуна Виктору Шокину «за помощь в подготовке материала». Дальше уже и говорить ничего не нужно. Генпрокуратура в погоне за лаврами, устами заместителя генпрокурора «слила» информацию, в результате которой могут погибнуть люди. Понятно, что «пиар», но может быть, не стоит его делать на чужих жизнях? Даже если налицо «весеннее обострение».

Сергей Мельников, специально для «ОРД»
---------
Люська не б... Люська не б... Люська не б...? Ну звінітє