Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
05/20/2005 | Юрій Шеляженко
Цей твір попав мені в руки випадково, коли я влаштовував у місті Докучаєвську Донецької області - рідному місті матері - круглий стіл про самвидав. Перед круглим столом зустрівся з учасниками гуртка журналістики при місцевому домі творчості дітей та юнацтва. Не можна було не звернути увагу на одну учасницю гуртка, сміливу, злу, розчаровану і абсолютно недовірливу до гостя зі столиці... Саме її твір пропоную вашій увазі.
Звуть авторку Катерина НЕСТЕРЕНКО, їй 17 років. У неї нема не те що e-mail'у, а навіть телефону (єдиний в місті комп'ютерний клуб користується радіоезернетом, і кожний мегабайт інформації там коштує гривню; інтернет від "Укртелекому" купують лічені одиниці, та й зв'язок у них постійно рветься, бо на телефонних лініях постійні шуми). Цей твір вона написала... коли ви прочитаєте перші строки, буде зрозуміло, чому це був відчайдушний вчинок... на обласний конкурс учнівських творів під заголовком "Вірю в майбутнє твоє, Україна". Очевидно, що цей твір заслуговує іншого заголовку - "Не вірю в майбутнє твоє, Україна!". Дівчину відмовили посилати твір на конкурс, оскільки дорослі інтелігенти на Донеччині, на відміну від підлітків, не тільки у відчаї, але й поголовно залякані - пришлють, подумали (скоріш за все) в школі, комісію, чого це у вас учні такі непатріотичні твори пишуть... Файл з текстом твору був загублений, лишився тільки роздрукований варіант. Я купив собі сканер нещодавно і тільки зараз знайшов час відсканувати, розпізнати та прокоментувати цей документ для Майдану. Цей твір особисто мені було дуже цікаво прочитати, я сподіваюся, що колегам також буде цікаво.
Твір пані Катерини цікавий з таких причин.
По-перше, він абсолютно відвертий та емоційний. За поверхневою коркою ідеологічних штампів та вичитаного з місцевої преси просвічує яскраве особисте бачення теми. Бачення, у певному перекрученому сенсі, патріотичне (небайдуже до нашої землі), бо дівчина дуже хоче змін на краще і тицяє в больові точки з видимим бажанням вказати, де потрібен лікар. Вона хоче вірити, що є такий лікар. Хоче вірити в майбутнє, але не може, і цілком справедливо дорікає за це тим дядям і тьотям, які пропагують в школі ура-патріотизм і з упертістю гіпнотизера-початківця невміло навіюють, що вся злиденність і нудьга буденного життя в маленькому засміченому східному промисловому містечку з пам'ятником Леніну в центрі прямо під монументальним "Дворцом культуры им. А. С. Пушкина" (сталінська архітектура) аж ніяк не спростовує таку собі абстрактну сяючу Українську Ідею (яку на даний момент не можуть осягнути навіть екзальтовані молоді патріоти під час щорічного семінару для творчої молоді від діаспорянського МБФ "Смолоскип").
По-друге, цей твір спростовує поширену думку про те, що достатньо навчити схід розмовляти українською і цінувати українську культуру, щоб там у людей запалала любов до України і готовність пожертвувати суттєвою часткою свого життя в її ім'я. Як бачимо, пані Катерина вивчила уроки українізації, виявляє щиру цікавість до української культури, але при тому їй байдужа вся Україна, крім Донбасу. І це є
Третя причина моєї цікавості до даного твору - тут відображено світогляд людини, що є патріотом Донецької області та неусвідомлено протиставляє її всій Україні, водночас не приховуючи, що нічого іншого в Україні не бачила. Цей щирий і безпосередній регіоналізм - дуже промовиста риса твору: за великим рахунком, все, що в цьому творі написано, стосується однієї Донецької області, над якою панує свавільна "Україна". Взяти хоча б цей уривок: "Поки Україна хаотично чіплялась за декілька проблем, наша Донецька область вже використовувала програмно-метеве планування. Тільки так було затримано розвал підприємств".
Четверта причина моєї цікавості до даного твору: в ньому чітко відбилася атмосфера відчаю, яка пригнічує душу дівчини. Нема води, нема грошей на платну освіту (або на хабарі для "безкоштовної"), газети пишуть сумні речі - все це ставиться в вину Україні. Дівчина обвинувачує державу у проблемах свого буденного життя, бо нікого іншого звинуватити. Ні вона, ні люди навколо й гадки не мають, як вирішувати всі ці проблеми. Про громадянську самоорганізацію, безумовно, на "совковому" сході мова йти не може... Одна надія на державу, яка накаже і дасть пряника, а держава-то не тоталітарна, слабка, мало вимагає і мало дає... Ну, а про стагнацію людських зв'язків, про корупцію і свавілля авторитетних людей у шкільному творі не можна писати аж ніяк. Про це навіть розповідати не можна. От і виходить, що в усьому винна "Україна". Це ж вона, Держава, за версією автора твору, ігнорує своїх громадян, а ніяк не навпаки: "Життя людини, їі здоров’я, добробут повинні стояти на першому місці в суспільстві. Так написано і в Конституції України, але тільки на папері. У житті я цього не бачу".
Остання причина публікації. Я обіцяв пані Катерині оприлюднити цей твір. І не жалкую. Він справді заслуговує на обговорення. Саме так або приблизно так мислить зараз донецька молодь.
Прошу читачів віднестися до тексту моєї землячки толерантно.
Обговорення я згодом роздрукую і перешлю в Докучаєвськ.
-------------------------------------------------------------------
* * *
Передмова. Сповідь Батьківщини.
Я церкви настрою - гріхи замолити
Жаліти я зможу- грошей не віддам,
Сльозами своїми я рада умити
Води своїй в крані - ні каплі не дам,
Співчути я можу - лише на папері
На крик допомоги я вухом глуха
Я ніжки розкину, до самої стелі,
А такса дешева - бо Я ніяка!
* * *
Я зрозуміла, що з себе уявляє Україна - це звичайна шльондра. Єдина різниця, що вона не людина, а країна. А ліжко в неї – уся її територія. Під гаслом: "Я виконаю усяку вашу примху за ваші гроші" вона постійно дурить "клієнтів" (інші крани), гроші бере, як валютна повія, а працює не краще резинової жінки.
Мабуть, після того, як ви познайомились з моєю передмовою, ви чекаєте, що й решта буде цікава? Але ні! Більш ніяких своїх почуттів, а тільки думки. Може б я написала щось новеньке, але для цього мені потрібні додаткові знання. Моя “люба країна” зробила платне навчання, але забула дати мені гроші.
І ще я примітила дуже цікаву річ. Пригадайте, яку наша країна веде політику, боргову. Тобто, ми уже всі у боргах, а зараз прочитайте слово “борг” навпаки, виходить російське слово “гроб”. Тобто, як тільки Україна стала незалежною, вона знайшла легкий шлях "жити одним днем". Наберемо кредитів, а віддавати все одно будуть наші нащадки. Тобто Україна з самого початку веде "гробову" політику.
Нічого не виходить із нічого. Все має свій початок, все розвивається згідно законів або природи, або політики, тобто тих законів, в галузі яких знаходиться об’єкт, який нас цікавить.
Кожна людина повинна любити "той край, у якому народилась і живе, завжди говорить про нього найкраще!” - вчили нас з дитинства.
Але час спливає, діти стають дорослими, і як би довго ти не жив, ти маєш прожити лише одне своє життя. А як ми живемо?
Якщо ми збираємося говорити про Україну, про державу, то це буде зробити дуже складно. По — перше, тому що я не фахівець, але маю свою думку. По друге, тому що моя думка не співпадає з темою цього твору. Як бути у даному випадку? Писати брехню тільки для того, щоб не відходити від заданої теми, або писати правду, але як тоді бути з тематикою? Складне питання.
Згідно законів нашої вільної, демократично країни проявимо демократію, тобто напишемо правду. Треба з’ясувати, яким чином покращити наше життя? Ніхто не врятує нашу крану. крім нас самих. І хоча мені лише сімнадцять років, я ще не зовсім уникнула в політику, але...
У будь якій державі, де досить нормально функціонує економіка, яка є основою всього. Але ми свою економіку випробуємо на собі, як кажуть на своєму горбі і на нервах.
Згадайте, що було десять років тому. Ці роки були вирішальними, потім "перебудова" зі своїми новими формами господарювання. Логічно подумавши сама держава повинна була переводити підприємства в ринок. Не на "базар", а на ринок, у якому живуть інші квітучі держави. А в нас не все, як у людей, не все по розуму. Підприємства викинуті на саморегулювання, приватизацію і “прихватизацію”. Уже ж нашій країні довелося... Стара держава мені гарантувала: безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовне навчання, безпеку, майбутнє. Що гарантує мені "нова" держава? Наче б то те ж саме, але тільки на папері. Молода країна розвивається шляхом капіталістичного розвитку, тобто все вирішують тільки гроші. Більш того, держава корумпована, кримінальна. Яке може бути майбутнє у такої крани, і в такій країні?! Що ж вижили, не загинули. Ще й себе показали. Поки Україна хаотично чіплялась за декілька проблем, наша Донецька область вже використовувала програмно-метеве планування. Тільки так було затримано розвал підприємств. Прийшло третє тисячоліття. Наша країна не гірша інших держав. Енергія, економіка, екологія...
Підприємства повинні використовувати нові екологічно чисті технології, знижувати витрати на виробництво. Ми повинні побачити дійсно підвищену заробітну платню, екологічну безпеку для себе і для своїх дітей. Зате у нас, у адміністративному апараті, збільшується кількість людей. Так і живемо: населення крани зменшується, а центральний апарат росте та дорожчає.
Згадайте, як переконували нас "друзі народу”, що наше рятування - це Захід, і в першу чергу Сполучені Штати Америки. Тепер ми зрозуміли, що ми не потрібні там, де все поділено, де нас ніхто не чекає.
Україна входить в десятку світових виробників сталі. Але за чий рахунок? За рахунок того, що викачується за кордон сировина, іде продаж полуфабрикатів які отримуються дідовим способом і, які грабують природу та людей.
Люди добрі!! для чого ми тоді з шкури вилазимо? Виплутуватися треба з нашої економіки.
Донбас - край шахтарів. З далеких часів вугільна промисловість мала найбільший пріоритет в промисловості краю. А зараз? Куди не глянь — закриті шахти. Всім відомо, що через декілька місяців після закриття шахти відновлення її роботи стає неможливим на сто відсотків. Відкриття нової шахти стає неможливим, тому що немає достатнього фінансування вугільної промисловості. В тих шахтах, в яких ще працюють люди, виробнича травмованість з року в рік зростає в декілька разів, тому що немає зміни зношеного обладнання. Зростає кількість загиблих ні в чому неповинних шахтарів. Так про яке майбутнє України, як економічно розвиненої держави, може йти мова? У вугільній промисловості, у чорній металургії немає перспектив розвитку, бо держава сама не турбується про зріст цих галузей економіки. Візьмемо, наприклад, екологічну проблему Азовського моря. Такі промислові гіганти як “Азовсталь”, "Тяжмаш" повністю забруднили води Азовського моря. А у фінансовому бюджеті України на очищення вод цього моря виділені копійки. Хоча дуже багато народних депутатів неодноразово піднімали це питання у Верховній Раді, пресі, на цю проблему звернув увагу міжнародний «Грінпіс» та що ми бачимо? «А воз и ныне там...», яке майбутнє в Азовського моря?
Ще що я хотіла б сказати. Ні в якому разі ми не повинні забувати Росію. Україна і Росія разом були в тяжкі хвилини нашої історії, коли було спільне господарство в єдиній країні. Єдина Україна повинна для нас бути матір’ю, а не мачухою. Дуже важно цінувати добро в минулому, теперішньому, майбутньому. І запізнюватися ми не повинні. Бо отримаємо поразку, і це зробити може тільки сильний, а наша Україна ніколи не була слабкою.
В роки Великої Вітчизняної війни Німеччина вивозила вагонами український чорнозем. А погляньте зараз на наші поля. Крізь одні бур’яни, неораний степ. Деякі поля вже неорані роками. Чому? Тому, що селянам не дають ні техніки, ні палива, ні добрива, мовляв, купуйте самі. А за що? Хто спитав у селянина, чи зможе він купити комбайн, трактор, культиватор, якщо люди роками не бачать заробітньої платні. Невже держава це не бачить?
Так про яке майбутнє України може йти мова, якщо навіть сільське господарство поставили на коліна. Хто ж нас буде годувати, як не сільський трудівник? У місті на балконі картоплю, пшеницю не виростиш. Ось і маємо блідий вид перед усім світом.
Я бачу, як на Україну наповзає чума двадцять першого століття - СНІД. Україна вже зараз займає одне з перших місць у світі з цього захворювання. Що робиться для того, щоб цьому запобігти? Нічого. Кожна людина вирішує свою долю сама. А держава тільки констатує цифри. Якщо хворі СНІДом будуть і далі прогресувати у такій пропорції, через двадцять років на Україні нікого не буде. Про це знають усі...
Взяти проблему туберкульозу. Цю хворобу раніше лікували досить успішно. Що ж зараз? Ніхто не хоче цим займатись. Але це смертельне захворювання. Як відомо це хвороба хворого суспільства, в якому люди недоїдають, мерзнуть. Невже цей факт не турбує наше керівництво?
Руйнуються державні устої, світ приголомшують економічні кризи, війни. Може ж таки, наші шановні державні правителі, знайдуть вихід, який врятує нашу славетну неньку Україну? дуже хочеться нам, молоді, пожити в квітучій державі. Я не хочу, щоб мене обмежували у всьому. Я хочу в повну міру вчитись, працювати, стати кваліфікованим журналістом. Я хочу і буду боротися за свої права, незалежність, за своє місце у цьому житті. Хочу стати просто гарною людиною. Підвищити якість журналістської роботи, на високім рівні відображати громадське і культурне життя народу. Професія журналіста дає можливість повніше відобразити дійсність, проявити свій творчий задум. Раз я живу на Україні, то і писати свої роботи повинна українською мовою. Мовою слід користуватись обережно, вивчати українські пісні, читати українські газети та журнали, книжки. Виробити принцип: розмовляти зі своїми друзями лише українською мовою, відвідувати українські церкви, відроджувати українські звичаї. Наша українська молодь має відчути, що робить дуже важливу справу, не тільки для себе, а й для своєї, рідної України. Треба рятувати нашу солов’їну мову, вона перебуває у великій небезпеці. Рятувати нашу мову - це рятувати цілий український народ від загибелі. Мені також лячно необережним рухом пера, непродуманим словом зруйнувати чиєсь життя, хай навіть сторонньої людини.
Тепер нас, підлітків обсідають думки, і чим далі, тим більше їх, цих думок, тим неспокійніше за все, тим більше хочеться допомогти, захистити, підказати, навчити...
"Коли б старість могла, а юність знала" - каже східне прислів’я. Та яким прислів’ям відгородити свою країну від занепокоєння за її майбутнє? Я дуже хочу, щоб усі були щасливі. Знаю - не все залежатиме від мене. Немає нічого страшнішого ніж лихо, яке підстерігає нашу країну. Ну а ми, що ми можемо зробити для неї? Будемо думати разом. Увесь світ давно зрозумів, що в України немає майбутнього, бо в країні немає турботи про людей. Життя людини, їі здоров’я, добробут повинні стояти на першому місці в суспільстві. Так написано і в Конституції України, але тільки на папері. У житті я цього не бачу. Повинно бути не так, я знаю. Україна повинна бути частиною моєї суті. Її біль - мій біль, її радощі - мої радощі, і тільки я в усьому світі зможу її пожаліти, навіть виправдати, коли інші не знайдуть для неї доброго слова...
Щасливий той, хто мріє! Мрія може бути чудовою, але мрія - це тільки те що ввижається.
* * *
Післямова.
Велике кладовище - хто здох, хто подихає
Слабкий помре в петлі...
Малюк від м‘ясника...
Ми нафту п'єм з водою,
Їмо чужі помої...
Шльондра не може не підхопити якусь заразу, а це - забруднення зовнішньої середи... нічого їсти... нічим дихати... Майбутнього в країні немає, тому що не стане самої України, залишаться голі прославлені Донецькі степи, по яких бігають голі, бідні пародії на людей.
А колись ми вважали себе суспільством...
Звуть авторку Катерина НЕСТЕРЕНКО, їй 17 років. У неї нема не те що e-mail'у, а навіть телефону (єдиний в місті комп'ютерний клуб користується радіоезернетом, і кожний мегабайт інформації там коштує гривню; інтернет від "Укртелекому" купують лічені одиниці, та й зв'язок у них постійно рветься, бо на телефонних лініях постійні шуми). Цей твір вона написала... коли ви прочитаєте перші строки, буде зрозуміло, чому це був відчайдушний вчинок... на обласний конкурс учнівських творів під заголовком "Вірю в майбутнє твоє, Україна". Очевидно, що цей твір заслуговує іншого заголовку - "Не вірю в майбутнє твоє, Україна!". Дівчину відмовили посилати твір на конкурс, оскільки дорослі інтелігенти на Донеччині, на відміну від підлітків, не тільки у відчаї, але й поголовно залякані - пришлють, подумали (скоріш за все) в школі, комісію, чого це у вас учні такі непатріотичні твори пишуть... Файл з текстом твору був загублений, лишився тільки роздрукований варіант. Я купив собі сканер нещодавно і тільки зараз знайшов час відсканувати, розпізнати та прокоментувати цей документ для Майдану. Цей твір особисто мені було дуже цікаво прочитати, я сподіваюся, що колегам також буде цікаво.
Твір пані Катерини цікавий з таких причин.
По-перше, він абсолютно відвертий та емоційний. За поверхневою коркою ідеологічних штампів та вичитаного з місцевої преси просвічує яскраве особисте бачення теми. Бачення, у певному перекрученому сенсі, патріотичне (небайдуже до нашої землі), бо дівчина дуже хоче змін на краще і тицяє в больові точки з видимим бажанням вказати, де потрібен лікар. Вона хоче вірити, що є такий лікар. Хоче вірити в майбутнє, але не може, і цілком справедливо дорікає за це тим дядям і тьотям, які пропагують в школі ура-патріотизм і з упертістю гіпнотизера-початківця невміло навіюють, що вся злиденність і нудьга буденного життя в маленькому засміченому східному промисловому містечку з пам'ятником Леніну в центрі прямо під монументальним "Дворцом культуры им. А. С. Пушкина" (сталінська архітектура) аж ніяк не спростовує таку собі абстрактну сяючу Українську Ідею (яку на даний момент не можуть осягнути навіть екзальтовані молоді патріоти під час щорічного семінару для творчої молоді від діаспорянського МБФ "Смолоскип").
По-друге, цей твір спростовує поширену думку про те, що достатньо навчити схід розмовляти українською і цінувати українську культуру, щоб там у людей запалала любов до України і готовність пожертвувати суттєвою часткою свого життя в її ім'я. Як бачимо, пані Катерина вивчила уроки українізації, виявляє щиру цікавість до української культури, але при тому їй байдужа вся Україна, крім Донбасу. І це є
Третя причина моєї цікавості до даного твору - тут відображено світогляд людини, що є патріотом Донецької області та неусвідомлено протиставляє її всій Україні, водночас не приховуючи, що нічого іншого в Україні не бачила. Цей щирий і безпосередній регіоналізм - дуже промовиста риса твору: за великим рахунком, все, що в цьому творі написано, стосується однієї Донецької області, над якою панує свавільна "Україна". Взяти хоча б цей уривок: "Поки Україна хаотично чіплялась за декілька проблем, наша Донецька область вже використовувала програмно-метеве планування. Тільки так було затримано розвал підприємств".
Четверта причина моєї цікавості до даного твору: в ньому чітко відбилася атмосфера відчаю, яка пригнічує душу дівчини. Нема води, нема грошей на платну освіту (або на хабарі для "безкоштовної"), газети пишуть сумні речі - все це ставиться в вину Україні. Дівчина обвинувачує державу у проблемах свого буденного життя, бо нікого іншого звинуватити. Ні вона, ні люди навколо й гадки не мають, як вирішувати всі ці проблеми. Про громадянську самоорганізацію, безумовно, на "совковому" сході мова йти не може... Одна надія на державу, яка накаже і дасть пряника, а держава-то не тоталітарна, слабка, мало вимагає і мало дає... Ну, а про стагнацію людських зв'язків, про корупцію і свавілля авторитетних людей у шкільному творі не можна писати аж ніяк. Про це навіть розповідати не можна. От і виходить, що в усьому винна "Україна". Це ж вона, Держава, за версією автора твору, ігнорує своїх громадян, а ніяк не навпаки: "Життя людини, їі здоров’я, добробут повинні стояти на першому місці в суспільстві. Так написано і в Конституції України, але тільки на папері. У житті я цього не бачу".
Остання причина публікації. Я обіцяв пані Катерині оприлюднити цей твір. І не жалкую. Він справді заслуговує на обговорення. Саме так або приблизно так мислить зараз донецька молодь.
Прошу читачів віднестися до тексту моєї землячки толерантно.
Обговорення я згодом роздрукую і перешлю в Докучаєвськ.
-------------------------------------------------------------------
* * *
Передмова. Сповідь Батьківщини.
Я церкви настрою - гріхи замолити
Жаліти я зможу- грошей не віддам,
Сльозами своїми я рада умити
Води своїй в крані - ні каплі не дам,
Співчути я можу - лише на папері
На крик допомоги я вухом глуха
Я ніжки розкину, до самої стелі,
А такса дешева - бо Я ніяка!
* * *
Я зрозуміла, що з себе уявляє Україна - це звичайна шльондра. Єдина різниця, що вона не людина, а країна. А ліжко в неї – уся її територія. Під гаслом: "Я виконаю усяку вашу примху за ваші гроші" вона постійно дурить "клієнтів" (інші крани), гроші бере, як валютна повія, а працює не краще резинової жінки.
Мабуть, після того, як ви познайомились з моєю передмовою, ви чекаєте, що й решта буде цікава? Але ні! Більш ніяких своїх почуттів, а тільки думки. Може б я написала щось новеньке, але для цього мені потрібні додаткові знання. Моя “люба країна” зробила платне навчання, але забула дати мені гроші.
І ще я примітила дуже цікаву річ. Пригадайте, яку наша країна веде політику, боргову. Тобто, ми уже всі у боргах, а зараз прочитайте слово “борг” навпаки, виходить російське слово “гроб”. Тобто, як тільки Україна стала незалежною, вона знайшла легкий шлях "жити одним днем". Наберемо кредитів, а віддавати все одно будуть наші нащадки. Тобто Україна з самого початку веде "гробову" політику.
Нічого не виходить із нічого. Все має свій початок, все розвивається згідно законів або природи, або політики, тобто тих законів, в галузі яких знаходиться об’єкт, який нас цікавить.
Кожна людина повинна любити "той край, у якому народилась і живе, завжди говорить про нього найкраще!” - вчили нас з дитинства.
Але час спливає, діти стають дорослими, і як би довго ти не жив, ти маєш прожити лише одне своє життя. А як ми живемо?
Якщо ми збираємося говорити про Україну, про державу, то це буде зробити дуже складно. По — перше, тому що я не фахівець, але маю свою думку. По друге, тому що моя думка не співпадає з темою цього твору. Як бути у даному випадку? Писати брехню тільки для того, щоб не відходити від заданої теми, або писати правду, але як тоді бути з тематикою? Складне питання.
Згідно законів нашої вільної, демократично країни проявимо демократію, тобто напишемо правду. Треба з’ясувати, яким чином покращити наше життя? Ніхто не врятує нашу крану. крім нас самих. І хоча мені лише сімнадцять років, я ще не зовсім уникнула в політику, але...
У будь якій державі, де досить нормально функціонує економіка, яка є основою всього. Але ми свою економіку випробуємо на собі, як кажуть на своєму горбі і на нервах.
Згадайте, що було десять років тому. Ці роки були вирішальними, потім "перебудова" зі своїми новими формами господарювання. Логічно подумавши сама держава повинна була переводити підприємства в ринок. Не на "базар", а на ринок, у якому живуть інші квітучі держави. А в нас не все, як у людей, не все по розуму. Підприємства викинуті на саморегулювання, приватизацію і “прихватизацію”. Уже ж нашій країні довелося... Стара держава мені гарантувала: безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовне навчання, безпеку, майбутнє. Що гарантує мені "нова" держава? Наче б то те ж саме, але тільки на папері. Молода країна розвивається шляхом капіталістичного розвитку, тобто все вирішують тільки гроші. Більш того, держава корумпована, кримінальна. Яке може бути майбутнє у такої крани, і в такій країні?! Що ж вижили, не загинули. Ще й себе показали. Поки Україна хаотично чіплялась за декілька проблем, наша Донецька область вже використовувала програмно-метеве планування. Тільки так було затримано розвал підприємств. Прийшло третє тисячоліття. Наша країна не гірша інших держав. Енергія, економіка, екологія...
Підприємства повинні використовувати нові екологічно чисті технології, знижувати витрати на виробництво. Ми повинні побачити дійсно підвищену заробітну платню, екологічну безпеку для себе і для своїх дітей. Зате у нас, у адміністративному апараті, збільшується кількість людей. Так і живемо: населення крани зменшується, а центральний апарат росте та дорожчає.
Згадайте, як переконували нас "друзі народу”, що наше рятування - це Захід, і в першу чергу Сполучені Штати Америки. Тепер ми зрозуміли, що ми не потрібні там, де все поділено, де нас ніхто не чекає.
Україна входить в десятку світових виробників сталі. Але за чий рахунок? За рахунок того, що викачується за кордон сировина, іде продаж полуфабрикатів які отримуються дідовим способом і, які грабують природу та людей.
Люди добрі!! для чого ми тоді з шкури вилазимо? Виплутуватися треба з нашої економіки.
Донбас - край шахтарів. З далеких часів вугільна промисловість мала найбільший пріоритет в промисловості краю. А зараз? Куди не глянь — закриті шахти. Всім відомо, що через декілька місяців після закриття шахти відновлення її роботи стає неможливим на сто відсотків. Відкриття нової шахти стає неможливим, тому що немає достатнього фінансування вугільної промисловості. В тих шахтах, в яких ще працюють люди, виробнича травмованість з року в рік зростає в декілька разів, тому що немає зміни зношеного обладнання. Зростає кількість загиблих ні в чому неповинних шахтарів. Так про яке майбутнє України, як економічно розвиненої держави, може йти мова? У вугільній промисловості, у чорній металургії немає перспектив розвитку, бо держава сама не турбується про зріст цих галузей економіки. Візьмемо, наприклад, екологічну проблему Азовського моря. Такі промислові гіганти як “Азовсталь”, "Тяжмаш" повністю забруднили води Азовського моря. А у фінансовому бюджеті України на очищення вод цього моря виділені копійки. Хоча дуже багато народних депутатів неодноразово піднімали це питання у Верховній Раді, пресі, на цю проблему звернув увагу міжнародний «Грінпіс» та що ми бачимо? «А воз и ныне там...», яке майбутнє в Азовського моря?
Ще що я хотіла б сказати. Ні в якому разі ми не повинні забувати Росію. Україна і Росія разом були в тяжкі хвилини нашої історії, коли було спільне господарство в єдиній країні. Єдина Україна повинна для нас бути матір’ю, а не мачухою. Дуже важно цінувати добро в минулому, теперішньому, майбутньому. І запізнюватися ми не повинні. Бо отримаємо поразку, і це зробити може тільки сильний, а наша Україна ніколи не була слабкою.
В роки Великої Вітчизняної війни Німеччина вивозила вагонами український чорнозем. А погляньте зараз на наші поля. Крізь одні бур’яни, неораний степ. Деякі поля вже неорані роками. Чому? Тому, що селянам не дають ні техніки, ні палива, ні добрива, мовляв, купуйте самі. А за що? Хто спитав у селянина, чи зможе він купити комбайн, трактор, культиватор, якщо люди роками не бачать заробітньої платні. Невже держава це не бачить?
Так про яке майбутнє України може йти мова, якщо навіть сільське господарство поставили на коліна. Хто ж нас буде годувати, як не сільський трудівник? У місті на балконі картоплю, пшеницю не виростиш. Ось і маємо блідий вид перед усім світом.
Я бачу, як на Україну наповзає чума двадцять першого століття - СНІД. Україна вже зараз займає одне з перших місць у світі з цього захворювання. Що робиться для того, щоб цьому запобігти? Нічого. Кожна людина вирішує свою долю сама. А держава тільки констатує цифри. Якщо хворі СНІДом будуть і далі прогресувати у такій пропорції, через двадцять років на Україні нікого не буде. Про це знають усі...
Взяти проблему туберкульозу. Цю хворобу раніше лікували досить успішно. Що ж зараз? Ніхто не хоче цим займатись. Але це смертельне захворювання. Як відомо це хвороба хворого суспільства, в якому люди недоїдають, мерзнуть. Невже цей факт не турбує наше керівництво?
Руйнуються державні устої, світ приголомшують економічні кризи, війни. Може ж таки, наші шановні державні правителі, знайдуть вихід, який врятує нашу славетну неньку Україну? дуже хочеться нам, молоді, пожити в квітучій державі. Я не хочу, щоб мене обмежували у всьому. Я хочу в повну міру вчитись, працювати, стати кваліфікованим журналістом. Я хочу і буду боротися за свої права, незалежність, за своє місце у цьому житті. Хочу стати просто гарною людиною. Підвищити якість журналістської роботи, на високім рівні відображати громадське і культурне життя народу. Професія журналіста дає можливість повніше відобразити дійсність, проявити свій творчий задум. Раз я живу на Україні, то і писати свої роботи повинна українською мовою. Мовою слід користуватись обережно, вивчати українські пісні, читати українські газети та журнали, книжки. Виробити принцип: розмовляти зі своїми друзями лише українською мовою, відвідувати українські церкви, відроджувати українські звичаї. Наша українська молодь має відчути, що робить дуже важливу справу, не тільки для себе, а й для своєї, рідної України. Треба рятувати нашу солов’їну мову, вона перебуває у великій небезпеці. Рятувати нашу мову - це рятувати цілий український народ від загибелі. Мені також лячно необережним рухом пера, непродуманим словом зруйнувати чиєсь життя, хай навіть сторонньої людини.
Тепер нас, підлітків обсідають думки, і чим далі, тим більше їх, цих думок, тим неспокійніше за все, тим більше хочеться допомогти, захистити, підказати, навчити...
"Коли б старість могла, а юність знала" - каже східне прислів’я. Та яким прислів’ям відгородити свою країну від занепокоєння за її майбутнє? Я дуже хочу, щоб усі були щасливі. Знаю - не все залежатиме від мене. Немає нічого страшнішого ніж лихо, яке підстерігає нашу країну. Ну а ми, що ми можемо зробити для неї? Будемо думати разом. Увесь світ давно зрозумів, що в України немає майбутнього, бо в країні немає турботи про людей. Життя людини, їі здоров’я, добробут повинні стояти на першому місці в суспільстві. Так написано і в Конституції України, але тільки на папері. У житті я цього не бачу. Повинно бути не так, я знаю. Україна повинна бути частиною моєї суті. Її біль - мій біль, її радощі - мої радощі, і тільки я в усьому світі зможу її пожаліти, навіть виправдати, коли інші не знайдуть для неї доброго слова...
Щасливий той, хто мріє! Мрія може бути чудовою, але мрія - це тільки те що ввижається.
* * *
Післямова.
Велике кладовище - хто здох, хто подихає
Слабкий помре в петлі...
Малюк від м‘ясника...
Ми нафту п'єм з водою,
Їмо чужі помої...
Шльондра не може не підхопити якусь заразу, а це - забруднення зовнішньої середи... нічого їсти... нічим дихати... Майбутнього в країні немає, тому що не стане самої України, залишаться голі прославлені Донецькі степи, по яких бігають голі, бідні пародії на людей.
А колись ми вважали себе суспільством...
Відповіді
2005.05.20 | Хвізик
жахливо читається(-)
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Так, суцільний відчай і сум. Я був приголомшений. (-)
2005.05.20 | Хвізик
а Ти вчителем працюєш?
я у Дон області ув армії служив. Давно було. той район справив на мене депресивне враження ще тоді. через промисловість, яка повністю забруднює все, що може. Але такої жопи там тоді ще не було2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Позаштатним. Коли душа кличе поділитися знанням і вірою. (-)
2005.05.20 | Сергій Кабуд
її бачення абсолютно адекватне картині буття(-)
2005.05.20 | Хвізик
Re: Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
хороша дівчинка. жалко її.нехай зразу зорієнтується учитися в америці. може з неї люде будуть
якщо треба - я поможу порадою
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Де вона може дізнатись про навчання за кордоном?
Хоч не впевнений, що вона повірить навіть у можливість безкоштовно поступити в київський ВУЗ.2005.05.20 | Хвізик
корочє! Ще є вузи і на україні, де не беруть хабарів
принаймні, там де я колись вчився, ще 4 роки тому ні хабарів не брали і навчали безкоштовно (я спеціально заходив і питався).це - радіо-фізичний факультет київського університету. це - справжнє місце для чесної людини. Хоча, вчитися там важко, бо наука складна. Туди мона поступити і почати навчання.
паралельно, піти у Червоний корпус київського університету. Там працює консультативний центр для бажаючих навчатися у Сполуч. Штатах. Я не знаю, яка там заре кімната. Колись була 203. Якщо ні- то мона на вахті спитати. Вони розкажуть, що потрібно для навчання у Штатах, і як отримати стипендію. Найпростішим є орієнтуватися на аспірантуру - аспіранти з природничих наук мають невелику, але цілком достатню для життя, зарплатню.
Я цей шлях пройшов. Але я йшов надто повільно, або на щось сподівався, або не вірив у реальність можливості.
Якщо на цей шлях стати вчасно, нормально вчитися на Україні, паралельно вивчати англ мову і задатися такою метою, мона поступити в американську аспірантуру після 4го курсу, навіть не маючи американського диплому. Може, вона схоче піти до нас, у Флориду? Тута кілька нобелівськіх лауреатів працює. Може і вона коли на нобеля вийде?
корочє. якщо схоче, хай зі мною зконтактує. Хоча б через цей форум. Хороша дівчина, жаль буде якщо занапастить свій талант. Я теж колись таким був - все про державу думав і мало хороших перспектив бачив. Треба поставити перед собою мету і йти до неї - не помічаючи ні перешкод, ні стін. Не боятися впасти, а впавши - підніматися. Як Леся Українка колись була. Отак треба!
Хай їй Бог помагає
2005.05.20 | Nemesis
Ви точно давно живете за кордоном.
Дядьку, якщо такі ВУЗи в Україні є, то їх треба заносити в книгу рекордів "Гінесса".2005.05.23 | Franko
Я вчився у престижному львівському вузі на престижному факультет
і не дав жодного хабара. Я думаю, Ви перебільшуєте. Таких вузів і факультетів небагато, але більше ніж нуль.2005.05.20 | P.M.
Re: совкова пліснь у молодому тілі.. (-)
2005.05.20 | Хвізик
сам козел (-)
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Діагноз звучить як ярлик. А Ви підіть полікуйте, розумнику! (-)
2005.05.20 | Альберт
То й - давайте не будемо сваритися...
Принаймні - поки що...2005.05.20 | Хвізик
Re: я Вам таке скажу
і вообщєкраще бути простою шльондрою, ніж політичною. Як президенти де-яких держав, чиї народи у 2гу світ війну ледь у власній крові не втопилися, а на московськім параді їх у куток, наче котів помийних, поставили. хай би краще по тих москвах взагалі не їзидили, раз їм і їхнім народам там така дяка!
Це ж додумалося те кгбістське падло, і батько його теж падлом був, поставити у центр свята шрьодера, а своїх вірних друзів у куток загнати! дулю йому тепер, а не друзів
2005.05.20 | Сергій Кабуд
От мені цікаво коли Ющенко метафізично програє(-)
2005.05.20 | P.M.
Re: Діагноз звучить як ярлик. А Ви підіть полікуйте, розумнику!
Яка різниця як звучить діагноз?. Головне, аби він був вірним. Тоді й ліки можна підібрати правильні.2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Тож які ліки ви б тут порекомендували? (-)
2005.05.20 | Нестор
Тривалий курс демократії + ринкової економіки
і ще обов"язково посилений курс патріотичного виховання, або хоча б просто пояснення правди про українську історію.Тоді поступово зникне переконання, що її хтось має годувати, одягати і давати гроші на навчання, а також, що керівна партія підніме сільське господарство і вугільну галузь рішеннями на свої з"їдах. Прийде розуміння того, що на все це треба заробити самому, причому не розсуванням ніг, а професіоналізмом в своїй галузі.
Коротше кажучи, зроби так, щоб всі шукали кращого за тебе і не могли знайти. Тоді все буде Ок.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Вона і каже, що їй це треба
У творі є такі уривки: "Згідно законів нашої вільної, демократично країни проявимо демократію, тобто напишемо правду" і "Логічно подумавши сама держава повинна була переводити підприємства в ринок. Не на "базар", а на ринок, у якому живуть інші квітучі держави. А в нас не все, як у людей, не все по розуму. Підприємства викинуті на саморегулювання, приватизацію і "прихватизацію". Отже, дівчина хоче демократії та ринку, але не дуже добре знає, що це таке. І професіоналом вона бути хоче, тільки вважає необхідною допомогу держави (бо мізерні підробітки, якщо не рахувати злочинних, не допоможуть їй накопичити достатньо грошей на навчання): "Я хочу в повну міру вчитись, працювати, стати кваліфікованим журналістом... Моя “люба країна” зробила платне навчання, але забула дати мені гроші".Це схоже на брак знань про демократію, ринок, систему освіти? Так, припустимо. Тоді як донести донецькій молоді ці знання? Те, як вони живуть, не дуже надихає навчатися. Їм би вижити.
Давайте сформулюємо пораду від "Майдану" пані Катерині. Цікаво, наскільки конкретною буде ця порада. Бо "вчися, дитина, і вір в Україну" можна сказати без всяких порад колективного розуму, але ж не повірить.
2005.05.20 | Nemesis
Давайте скинемось та дамо їй стипендію.
Бо розуму в неї вистачає. Внаслідок дебілізма ситуації в неї не вистачає грошей на освіту.2005.05.20 | Юрій Шеляженко
IMHO не можна, поки вона не вступила на правильний шлях.
А вона не вступить на правильний шлях, поки не відчує якесь заохочення. Замкнене коло...От якщо б їй дали якусь премію за чесність і відвертість, подарували довідково-інформативну книжечку про реальні шляхи досягти успіху в житті шляхом розбудови своєї Батьківщини (хоч би розлогий довідник абітурієнта), це могло б стати імпульсом.
2005.05.20 | Nemesis
Для мене вона вже на правильному шляху, бо шукає правду.
Але все залежить від того ЩО та КОГО вона зустріне на цьому шляху. Чи вона дійде до Смарагдового Міста, чи - ні.2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Краще б дійшла. Хочеться вірити, що й у них в домі буде щастя(-)
2005.05.20 | Нестор
Згоден. Типовий совок
Чого варта тільки одна фраза."Освіту платну зробили, а грошей не дали..."
Хто повинен дати? Дєдушка Лєнін? І чомусь не додано, що освіту зробили платною для дураків, які не здатні вчитися нормально і отримувати ще й стипендію.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Вона реалістка. Більшість вчиться за хабарі або платно.
Безкоштовне навчання для розумних - скоріше, виняток, ніж правило. Це є для одиниць. Тож що сказати дівчині, яка не вірить в чесний конкурс і хоче гарантовано мати добру освіту? Потрібні конкретні поради!2005.05.20 | saha
Re: Вона реалістка. Більшість вчиться за хабарі або платно.
Більшість вчиться безкштовно.хабарі дають ті хто не хоче вчиттися сам винен.
А от те що в Києві 136 Вуза більше чим в Великобританії і 116 технікумів і профтех училищ то це нормально ????
у Вузах повинні навчатися майбутні керівники, а не майбутні лоточники і продавці чи касири в магазынах для цього й ПТУ достатьньо а для декого й школи.
2005.05.20 | Iryna_
Re: Вона реалістка. Більшість вчиться за хабарі або платно.
І в теорії, і на практиці, можна вступити на безкоштовну освіту. Але на практиці є багато суттєвих обмежень. Перше - висока вартість життя в Києві чи обласному центрі. Багато сімей з райцентрів просто не можуть собі цього дозволити. Традиційний радянський вихід - робота + освіта на вечірньому - зараз нереальний. Хоча б тому, що треба десь жити, а роботодавець, що платить достатню зарплату для найму житла та прожиття, не дасть відпустку на сесію та графік роботи, придатний для вечірнього навчання (якщо ті вечірні факультети ще існують в природі у нормальних безкоштовних вузах).Десь там уряду треба записати в своїх програмах надання якихось стипендій-кредитів для здібних дітей з провінції, щоб вони реально мали можливість вчитися без того, щоб їхні батьки-вчителі їхали за кордон на заробітки.
Також на практиці можна безкоштовно та без хабаря вступити лише в хороший технічний/природничий вуз. Але школа, що доступна небагатій сім'ї не тільки в райцентрі, але й в Києві, не дасть потрібних для того знань. Тобто потрібні курси чи репетитори, що теж потребує грошей і просто відсутнє в райцентрі.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Так це ж не учбові заклади, а храми науки.
Взяти програму. Дрібнички практично корисних знань змішані з купою всякого заумного мотлоху. "Багатогранність освіченості" на повірку є зомбуванням. Оцінки ставлять меншою мірою в залежності від знань та бажання вчитися, більшою мірою в залежності від "благоговєйного трєпєту" перед викладачем та його предметом. В результаті такої освіти - класний почерк, майстерність плагіатора, звичка зубрити (на противагу осмисленню).2005.05.20 | saha
Re: Так це ж не учбові заклади, а храми науки.
Я працював з 3 курсу.ходить на пари і підлабузничать до викладачів часу не було.
Але свої 4 коли вивчив чи 3 коли не довчив отримував.
Так були і ті хто отримував 5 але для цього багато більше було потрібно
чим вивчити. Як мінімум ходити на пари.
Але у мене такиже диплом як і в 80% однокурсників.
синій без відзнаки.
А от знання отримані підчас праці трохи відрізняються
2005.05.23 | Franko
Знову незгоден.
Юрій Шеляженко пише:> Взяти програму. Дрібнички практично корисних знань змішані з купою всякого заумного мотлоху. "Багатогранність освіченості" на повірку є зомбуванням. Оцінки ставлять меншою мірою в залежності від знань та бажання вчитися, більшою мірою в залежності від "благоговєйного трєпєту" перед викладачем та його предметом. В результаті такої освіти - класний почерк, майстерність плагіатора, звичка зубрити (на противагу осмисленню).
Те, що я вважав "мотлохом" під час свого навчання, потім мені не раз "гикнулося" і серйозно мене виручало. Як хвактично, так і методологічно. Це притому, що я не є розумніший за всіх.
2005.05.21 | Нестор
Безкоштовне навчання для розумних - правило
Ну не буває таких викладачів, які б завалили студента, який знає на тверду п"ятірку. НЕ БУВАЄ ТАКОГО. Максимум зріжуть один бал на грунті особистої неприязні.Юрій Шеляженко пише:
> Безкоштовне навчання для розумних - скоріше, виняток, ніж правило. Це є для одиниць.
Безкоштовне навчання для розумних - правило. От тільки розумні - це виняток
> Тож що сказати дівчині, яка не вірить в чесний конкурс і хоче гарантовано мати добру освіту? Потрібні конкретні поради!
Сказати, що не віра в досягенння мети ще не означає, що мети досягнути неможливо. Вчитися терба замість меланхолійні опуси писати. А те, що школа в районному центрі не дозволяє вчитися теж не правда. Я взагалі вчився в восьмирічній сільській школі. І нічого. Вивчився.
2005.05.21 | Iryna_
Re: Безкоштовне навчання для розумних - правило
1. Це правда для природничих вузів/факультетів, але це не так для журналістики, філології та юридичних факультетів. Дуже навіть поставлять.2. Вимоги на екзаменах у безкоштовні "хороші" вузи значно перевищують вимоги шкільної програми. Навіть розумна дитина, що має чесну 12 в школі, англійську і в КНУ, і в інязі здасть на 2, бо не має спеціальної підготовки до тих екзаменів.
3. Розум розумом, а де жити і що істи під час навчання, якщо батьки допомогти не можуть? Та дівчинка живе в райцентрі, де є хіба що філія МАУПу.
2005.05.23 | otar
Звідки ця любов екстраполювати свої проблеми на інших?
Якщо вам, колего Шеляженку, бракує:- розуму - щоб вступити на бюджетне відділення;
- наполегливості і старанності - щоб готуватись до іспитів і здавати їх;
- сміливості - щоб віддавати під суд тих, хто вимагає у вас хабаря,
- це не означає, що всі такі.
2005.05.20 | Ox
Re: Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
Юрій, обов"язково передайте, хай вірить і любить так як може, і всі кращі мрії збудуться. Те, що не все так безнадійно вона й сама десь глибоко знає. Аби тільки сил вистачило йти вперед і любити. Україна - не те, що довкола, а те, що в серці.2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Я, звичайно, передам, але є проблема оточення
Легко вірити в Україну, якщо коло твого спілкування - патріоти, якщо живеш на заході чи навіть в центрі. А ви спробуйте вірити в Україну в русифікованому, зневіреному від злиднів містечку, де всі проблеми систематично валять на українську незалежність та "загравання з заходом", а всі дрібні досягнення приписують собі місцеві царьки.Як пояснити цій дівчині, що патріотизм - це не прикриття для чиновників, які її постійно зраджують, а віра в український народ? Вона не бачить в повсякденному житті народу, бачить лише сіру залякану масу і знущання влади. Коли вона прочитає "а ти все одно вір" і "без надії таки сподіваюсь", вона посміхнеться скептично, так само, як посміхалася, коли я їй пояснював свою віру в найвищу цінність людини, і з жаром переконувала, що людина нічого не варта, бо її можна зламати в десятки способів.
2005.05.20 | Свинья на радуге
Ожидало поле ягоды, ожидало море погоды...
...рассыпалось человечеством, просыпалось одиночеством...Очень напоминает творчество Янки Дягилевой.
Молодца, конешно. И нефих растекаться мыслию про регионализЪм и совок. Вспомните себя в этом возрасте, способны вы были написАть нечто подобное? Всесторонне осветить такскать мракобесие совеццкой тоталитарной системы?
Ну а высшее бесплатно получить в Украине конечно, реально. В том же Шевченко - запросто, если башка есть. Но в основном на технических, естественных факультетах.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Ви будете казати, що в Шевченко всяка розумна башка поступить?
Я вчився у Шевченко на мехматі без хабарів та списування. Думав, чесно поступив туди. Але потім виявилося, що при вступі моє прізвище перевірили по списку учасників "Малої Академії Наук", де я тусувався в 9-11 класах і вигравав конкурси наукових робіт. Якщо б не це, впевнений, мене б футбольнули звідти.2005.05.20 | Свинья на радуге
ну, не знаю...
Юрій Шеляженко пише:> Я вчився у Шевченко на мехматі без хабарів та списування. Думав, чесно поступив туди. Але потім виявилося, що при вступі моє прізвище перевірили по списку учасників "Малої Академії Наук", де я тусувався в 9-11 класах і вигравав конкурси наукових робіт. Якщо б не це, впевнений, мене б футбольнули звідти.
Моє прізвище на час вступу можна було знайти хіба що в складі учасників міських змагань з баскетболу та легкої атлетики... думаю, навряд чи там шукали.
А знаєте, яку б я книжку подарував? "Громадянин Галактики" Хайнлайна. У мене є, але там не вистачає сторінок, десь загубилися
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Краще щось сучасне з конкретними порадами (-)
2005.05.20 | Nemesis
Молода людина в пост-совковій плісняві.
Дитина на свій підлітковий максималістичний начин повністю права.Треба визнати, що навики повій є притаманими більшості українців внаслідок довгого перебування під ярмом загарбників. Це просто звичка виживати.
Нехай вона не судить так суворо - це хвороба розвитку країни.
Занадто довго негативні процеси викривляли суспільну свідомість, щоб за один день все поправити.
Але мені щіро шкода таких дітей, як авторка твору. Як я можу їм допомогти, може хтось знає?
Я б їй міг написати листа, та розказати як я сам вирішив для себе такі проблеми.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Напишіть, я роздрукую і відправлю їй. Мій мейл: shelya@ua.fm (-)
2005.05.20 | Nemesis
Напишу, але це буде не сьогодня.
Треба мені дуже добре думати, бо тут йдеться про дитину, а не про нас.2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Буду вдячний. Може, це виявиться більш важливим,
ніж просвітлення однієї дівчини. Треба перемигуватися промінцями добра перш за все, якщо хочемо відчути себе в майбутньому однією нацією.2005.05.20 | Sonia
Re: Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
може я за оптимістична, та мені теж 17 і нема грошей, але є некорумповані вузи!!! наприклад могилянка складно але можливо! а у дівчини є талант ще б трішки віри і цілеспрямованості і все буде чудово!2005.05.20 | Юрій Шеляженко
В Могилянку за тести 100 грн платити і не факт що поступиш. (-)
2005.05.20 | Хвізик
не поступить з першого разу - поступить через рік
гловне мати ціль.а 100 грн на екзамена - невже не заробить?
2005.05.20 | otar
Фуйня. З претензією на пророцтво. (-)
2005.05.20 | Хвізик
отар! я хочу Тебе попросити, щоб Ти витер свого постінга(-)
2005.05.20 | otar
Ой, а шо сталося? Я наступив на якийсь Священний Мозоль? (-)
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
А ти читав перед тим, як прокоментувати?
Де там "фуйня", я ще можу сказати. Але де ти побачив там пророцтво? Скільки абзаців ти витримав?Я ж просив бути толерантним. Невже вище людських сил послухати розлючену дівчину і подумати, якої поради вона потребує?
2005.05.20 | otar
Відповідаю
1. Я читав.2. Це фуйня.
3. "Бла-бла-бла, я зрозуміла, що собою являє Україна, слухайте-слухайте-слухайте, вона - шльондра" - це претензія на пророцтво.
4. Тут і без мене достатньо толерантних.
5. Якщо дівчина намагалась написати СЕРЙОЗНИЙ ТЕКСТ, то її не виправдовує те, що їй 17 років.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Чесність не потребує виправдань, до того ж вона не одна така.
> 1. Я читав.> 2. Це фуйня.
Не цілком. Настрої в регіоні вона передає влучно. Але у неї є й інше. Оце теж фуйня?
"Раз я живу на Україні, то і писати свої роботи повинна українською мовою. Мовою слід користуватись обережно, вивчати українські пісні, читати українські газети та журнали, книжки. Виробити принцип: розмовляти зі своїми друзями лише українською мовою, відвідувати українські церкви, відроджувати українські звичаї. Наша українська молодь має відчути, що робить дуже важливу справу, не тільки для себе, а й для своєї, рідної України. Треба рятувати нашу солов’їну мову, вона перебуває у великій небезпеці. Рятувати нашу мову - це рятувати цілий український народ від загибелі."
> 3. "Бла-бла-бла, я зрозуміла, що собою являє Україна, слухайте-слухайте-слухайте, вона - шльондра" - це претензія на пророцтво.
Не пророцтво, а особиста рефлексія. Вона так бачить. Сорі. Хочеш, спробуй це змінити. Покажи їй, як ти це бачиш. Або легше займатися оцінюванням?
> 4. Тут і без мене достатньо толерантних.
Типу, толерантність - це така заморочка, яка необов'язкова
> 5. Якщо дівчина намагалась написати СЕРЙОЗНИЙ ТЕКСТ, то її не виправдовує те, що їй 17 років.
Чесність не потребує виправдань.
2005.05.20 | otar
Це ж ти намагаєшся виправдати чесність
> Не цілком. Настрої в регіоні вона передає влучно. Але у неї є й інше. Оце теж фуйня?> "Раз я живу на Україні, то і писати
А ось цей абзац - не фуйня, якщо вона серйозно. І якщо вона справді так робить.
> Покажи їй, як ти це бачиш. Або легше займатися оцінюванням?
А вона хоче когось чути?
> Типу, толерантність - це така заморочка, яка необов'язкова
Необов'язкова для дискусійних форумів.
>Давай я буду називати тебе Отар Європейський. Або Отар Цивілізований.
Називай як хочеш. Ти це виклав сюди для того, щоб отримати Всезагальне Схвалення. Я в це Схвалення не вписався - ти тепер на мене женеш
> Чесність не потребує виправдань.
Ти просив оцінити текст? Я оцінив: фуйня. Неглибокість і тенденційність поглядів, поверхові оцінки, заміна ідей метафорами. Ти кажеш - негоже 17-річну щиру дівчинку критикувати. Тоді нафіга взагалі той текст тут, якщо я не можу покритикувати?
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Критикуй аргументовано. Думаю, вона спробує зрозуміти (-)
2005.05.21 | otar
ОК. В понеділок. (-)
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Дивуюся, як цей наївно-відвертий дитячий твір
спромігся викликати бурю почуттів у нібито дорослих, свідомих людей. Я дякую тим, хто, прочитавши цей жахливий текст, замислився, яку корисну пораду можна дати пані Катерині. Щодо підкресленої ворожості інших - це лише доводить, що не тільки дівчата з Донецької області зараз відчайдушні та радикально нетерпимі.2005.05.20 | ПсевдоЯ
Цей твір також вирок укр-м ЗМІ
Цей відверто депресивний твір, написаний дуже ТАЛАНОВИТОЮ дівчиною, це результат інформаційної закритості регіону. Дівчина, як і мільйони її менш креативних співвітчизинків, уяви не має про дуже СХОЖІ проблеми, що існують десь у глибинці США... Вона, що дивиться Полє Судєс ОРТ уяви не має про глобальні процеси, а найголовніше уяви немає про Україну і її позіціонування у культурному і економічному аспекті. Також вона уяви не має про наслідки таких катастроф, як Голодомор і т.п. Вона не повинна все це аналізувати, але, коли б українське ТБ краще працювало, вона б ТАК не написала.2005.05.20 | Хвізик
Re: Цей твір також вирок укр-м ЗМІ
ПсевдоЯ пише:> Цей відверто депресивний твір, написаний дуже ТАЛАНОВИТОЮ дівчиною, це результат інформаційної закритості регіону. Дівчина, як і мільйони її менш креативних співвітчизинків, уяви не має про дуже СХОЖІ проблеми, що існують десь у глибинці США... Вона, що дивиться Полє Судєс ОРТ уяви не має про глобальні процеси, а найголовніше уяви немає про Україну і її позіціонування у культурному і економічному аспекті. Також вона уяви не має про наслідки таких катастроф, як Голодомор і т.п. Вона не повинна все це аналізувати, але, коли б українське ТБ краще працювало, вона б ТАК не написала.
якщо вона піде моїм шляхом, зорієнтувавшись на навчання за кордоном, то з неї ще будуть люди
2005.05.20 | Mika_Y
Re: Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
Катерина НЕСТЕРЕНКО пише:>... нічого їсти... нічим дихати... Майбутнього в країні немає, тому що не стане самої України, залишаться голі прославлені Донецькі степи, по яких бігають голі, бідні пародії на людей.
Мда. На теренах України є болота. Певно, що для істот, які там безвилазно живуть, Україна - болото.
Чесно кажучи, не розумію, чому тут утворилося таке обговорення довкола писання 17-річної дівчини, бо майже всі 17-річні пишуть в дусі "все ***ня" (сам писав
Єдину практичну пораду, яку я можу дати: не сидіти тій Катрусі у "прославлених Донецьких степах", де бігають оті "пародії на людей", а драпонути відтіля хоч на кількатижневу екскурсію до Західної або хоча б Центральної України. А краще поступити вчитися туди до якогось ВУЗу. З головою це ще можна за державний кошт (не знаю, щоправда, чи можна на журналістику).
Перш, ніж просторікувати про всю Україну, треба на неї і її людей хоча б подивитися. Не тільки з вікна своєї кухні, де немає води у кранах.
2005.05.21 | forte
Re: Твір 17-річної мешканки Донецької області про долю України
Судячи з того, як ї що ми зараз їмо - то ми, українці – свині! Але судячи з того, що нам розказують по телебаченню – то ми, безперечно – барани... Щоправда, якщо зважити на те, як і кого обрали собою керувати – ми, скоріш за все – осли...І нам не потрібні талановиті дівчата з гарною освітою – хай краще вчаться ходити за свинями, стригти баранів і співати народних українських пісень... Вишивати рушники, в решті решт!І тоді, як кажуть наші стратегічні друзяки – усе буде о кей!!
2005.05.21 | stefan
в свої 17літ дівчина
бачить нашу рідну Україну досить реально, без розових окулярів.так, вона "америку не відкрила" , описавши деякі наші реалії.
просто ми до деяких поганих реалій звикли.
а коли людина звикає, вона перестає з ними боротися.
вот в чому - сермяжная правда.
2005.05.21 | Dana
Хороші журналісти не обов'язково закінчували журфак
Можна вступити до будь-якого вузу гуманітарного спрямування, згодом повчитись за кордоном для розширення свого світогляду. Так склалося в моєму житті, що за першою освітою я філолог, за другою - політичний психолог, а працюю на телеканалі.Найкраще спробувати дописувати зараз, стиль непоганий, мислити дівчина вміє, а воду з тексту вичавлять в редакції. Значно важче працювати з практикантами 4-5 - го курсів. Начебто спеціаліст, практики- нуль, написання важке(купа складнопідрядних речень), а уявлення про себе, як про велике цабе.
Шкода, що немає ел.пошти, могли б листуватися.
2005.05.21 | Olha_K
Ні з Києва, ні з-за кордону Україна не виглядає набагато краще
Якісь бестолковий допис виходить, каюсь, але таке враження, що ця дівчина - єдина людина, яка побачила та чесно написала про проблеми України. Типу ми це все не бачимо, або не розуміємо, або нам всім дали гарачу воду, гроші на освіту, цілодобовий Інтернет і на додаток уряд, який цим "денно і нощно" опікується. Хай вам всі ті, хто досі сидять по закордонах ЧЕСНО скажуть, чому вони не повертаються. Тому що поле неоране проблем здається майже таким безнадійно великим, як тещини 100 гектарів бараболі, що треба викопати "до вечора". Тому що жертовність повернення може бути марною. Повірте, звідси іноді таке побачиш чи почуєш, мало не здасться. Так що географію - на фіг.Щодо питання "як дитині допомогти", я скоріш схиляюся до думки інших авторів, що цій людині треба міняти світогляд, АЛЕ просто переїзд у Київ чи навіть за кордон (скажімо, всі зараз заплачуть і нашкребуть стипендію) ситуації не змінить. Їй треба повірити у себе. А для цього треба щось робити. Самостійно. Це я вам скажу, як дівчинка з провінції, яка з 17 років працює і в 19 самостійно до Києва припхалась. І лишилась. І вивчилась паралельно (до речі, про київських працедавцев, які не хочуть платити відпускати на сесії - свята правда, сесії здавати приходилось за три дні всі 15 екзаменів, без відвідування лекцій, зрозуміло. Ще й не в Києві). І це я ще без "душєраздерающіх фінансавих падробнастєй" пишу. Тому я персонально рекомендую всі ці соплі витирати (чим швидше тим краще), брати себе в руки, знаходити ресурси, їхати до обласної бібліотеки, або ще куди, лізти в Інтернет, вивчати ситуацію з ВНЗ та починати думати про власну кар"єру та освіту. Можна заощадити на випускній сукні, але з"їздтити до Київа, щоб дізнатися про омріяний ВНЗ. Тим більш, що журналістика - це така сфера, де навіть одна людина може "змінити світ на краще". Прикладів - море. Покажіть мені підлітка у сімнадцять років, який би не страждав зневір"ям та депресією. Одиніці, навіть тут, в Америці, всі на антидепресантах трохи не з дитинства. Це якраз пройде.
Щодо питання автора допису про те, що треба робити, щоб донецька молодь змінювала свій світогляд - порада майже та сама: проводити виховательну роботу в плані "самі, самі, самі". І ще, як не дивно - вчитися, вчитися, вчитися. Самостійно. Повірте, чим меншим бараном почуваєшся (і це я кажу, як баран зі стажем
Практична порада - є такий сайт http://osvita.org.ua, який повинен містити інфо про всі ВНЗ України, просортовані за регіоном. Там є форма, можна погратися http://osvita.org.ua/highedu/
А ось цей сайт http://osvita.org./ukr/ містить інформацію про навчання закордоном, всілякі гранти і таке інше. На undergraduate (наша вища освіта) тим більш журналістська, та ще й з стипендією поступити нелегко (хоча напевне не знаю), але можна знайти якісь "Українські студії", такі речі досить часто фінансуються всілякими національними організаціями і фондами.
Загальний сайт про освіту в США (за нашим досвідом, найбільше шансів на отримання фінансування саме в США) можна подивитися на http://www.petersons.com/
Ще є сайт http://www.iefa.org/ для іноземних студентів, і там є пошук стипендій (перше посилання в правому меню) http://www.iefa.org/search.php за областю навчання та розташуванням у всьому світі.
І ще англійська мова - якщо є здібності, треба вчити. Світ стає більшим
2005.05.21 | Хвізик
Re: Ні з Києва, ні з-за кордону Україна не виглядає набагато краще
а) знаходячися в Америці бачу, які жахливі проблеми існують у цьому суспільстві. після цього, україна виглядає аж не так погано> Покажіть мені підлітка у сімнадцять років, який би не страждав зневір"ям та депресією. Одиніці, навіть тут, в Америці, всі на антидепресантах трохи не з дитинства. Це якраз пройде.
є і такі, що все життя сидять на них
> Хай вам всі ті, хто досі сидять по закордонах ЧЕСНО скажуть, чому вони не повертаються. Тому що поле неоране проблем здається майже таким безнадійно великим, як тещини 100 гектарів бараболі, що треба викопати "до вечора". Тому що жертовність повернення може бути марною.
насправді, проблема значно прозаїчніша. якщо я повернуся у Київ, то моя зарплата (в кращому разі) становитиме 500грн/міс. А тута я працюю на цікавій роботі, за фахом, і моя праця оплачується значно краще.
2005.05.21 | Olha_K
Оффтопік про повернення з-за кордону
Хвізик пише:> насправді, проблема значно прозаїчніша. якщо я повернуся у Київ, то моя зарплата (в кращому разі) становитиме 500грн/міс. А тута я працюю на цікавій роботі, за фахом, і моя праця оплачується значно краще.
Я про те і кажу, що навіть якщо ви для себе вирішите, що "наплювати на роботу, зарплату, майбутнє, прийшов час віддавати, і все життя покласти на те, щоб змінити Україну на краще" - ви дуже можливо розчаруєтесь і ваша жертва буде нікому не потрібною. І можливо що з вас (нас) користі тут більше.
2005.05.21 | Хвізик
Re: Оффтопік про повернення з-за кордону
> Я про те і кажу, що навіть якщо ви для себе вирішите, що "наплювати на роботу, зарплату, майбутнє, прийшов час віддавати, і все життя покласти на те, щоб змінити Україну на краще" - ви дуже можливо розчаруєтесь і ваша жертва буде нікому не потрібною. І можливо що з вас (нас) користі тут більше.згоден
кожного разу, коли в мене закінчується черговий контракт, я розсилаю своє резюме в купу укр фірм. про себе думаю: гроші не головне, хай запропонують просто якісь реалістичні умови і *цікаву* перспективну роботу.
Результат: пропозицій з україни маю нуль. хоча чисто людську цікавість я час від часу викликаю.
кінець кінцем, мушу приймати пропозицію американської сторони і лишатися тута ще на якийсь час.
2005.05.21 | Mykola
Чи не досить вже?
І сам би не тратив часу, та просто дивно - яка довжелезна гілка виросла З НІЧОГО. Хіба ж не видно, що за текстом практично нікого немає, немає жодної особистої позиції, самі лише віддзеркалення десь чогось почутого чи прочитаного (навіть знаю де, сам живу в Донецьку).А ми влаштовуємо навколо цього якісь дикі танці на рівному місці - ах, дитина хоче бути журналістом! Повно у нас таких журналістів. Може, ви донецької преси не читали?2005.05.22 | Юрій Шеляженко
Таки не читали. Додай ще відчуття. Твір справді вражає. (-)
2005.05.23 | Sonia
Re: Чи не досить вже?
прочитав би спочатку уважніше!!! у тебе і на таке кишка тонка!>Повно у нас таких журналістів. Може, ви донецької преси не читали?<
де ти бачиш повно??? і де у донецьку нормальна преса?
2005.05.23 | otar
Отже, ЧОМУ це фігня і зловживання увагою
Коли на сімейному святі маленька дитинка вилізає на стільчик і декламує віршик про котика і зайчика, всі зачаровано дивляться, слухають і розсипаються у захопленні.Коли 17-річна, - отже, цілком притомного і осудного віку, в якому вже книжки пишуть, заміж виходять, дітей народжують і працювати йдуть, - дівчина пише публіцистичний текст на досить-таки широку і важливу тему, і цей текст виставляється на дорослому і серйозному форумі на загальний позір - у цьому тексті має бути хоча б якась кількість свіжих думок.
Конкретно щодо тексту:
> Я зрозуміла, що з себе уявляє Україна - це звичайна шльондра.
Ця "шок-деталь", якою авторка починає свій текст, переносить нас у ті сфери, де живуть видатні автори Анатолій Ульянов, Олесь Бузина і Сергєй Лук'янєнко. Хоч як вона старається пов'язати свою метафору із певними конкретними явищами, насправді має місце дешеве намагання заволодіти увагою читача.
> Може б я написала щось новеньке, але для цього мені потрібні додаткові знання. Моя “люба країна” зробила платне навчання, але забула дати мені гроші.
По-перше, якщо не маєш знань - іди вчися.
По-друге, в Україні є безкоштовне навчання для людей певного рівня розумового розвитку. Те, що без грошей не можна вступити - міф. Якщо дівчинка не досить розумна і не може засвоїти на "5" кілька предметів, то це її проблеми.
>Тобто Україна з самого початку веде "гробову" політику.
Абзац про "борг" і "гроб" абсолютно нічого не несе - таке враження, що дівчині просто нема про що писати. Наступні кілька абзаців - те саме.
> Якщо ми збираємося говорити про Україну, про державу, то це буде зробити дуже складно. По — перше, тому що я не фахівець, але маю свою думку. По друге, тому що моя думка не співпадає з темою цього твору.
Знов-таки. Якщо берешся писати публіцистичний текст, то не мусиш і не маєш морального "авторського права" починати його заявою "у темі я не розбираюсь, ідею не розумію і взагалі не знаю, про що тут пишу (читай - "не судіть мене суворо").
> Згідно законів нашої вільної, демократично країни проявимо демократію, тобто напишемо правду.
Згідно з законами здорового глузду ця фраза є нісенітницею.
> У будь якій державі, де досить нормально функціонує економіка, яка є основою всього. Але ми свою економіку випробуємо на собі, як кажуть на своєму горбі і на нервах.
Безсенсовна фігня.
> Згадайте, що було десять років тому. Ці роки були вирішальними, потім "перебудова" зі своїми новими формами господарювання.
Га? Шо? Які роки? Перебудова 10 років тому?
> Не на "базар", а на ринок, у якому живуть інші квітучі держави. А в нас не все, як у людей, не все по розуму. Підприємства викинуті на саморегулювання, приватизацію і “прихватизацію”.
Схоже на виступи Вітренко. Багато гучних слів, абсолютно не обтяжених змістом.
> Стара держава мені гарантувала: безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовне навчання, безпеку, майбутнє. Що гарантує мені "нова" держава?
"Стара" держава зникла тоді, як цій дівчині було 2 роки.
>Молода країна розвивається шляхом капіталістичного розвитку, тобто все вирішують тільки гроші. Більш того, держава корумпована, кримінальна. Яке може бути майбутнє у такої крани, і в такій країні?!
По-перше, "шляхом капіталістичного розвитку" "розвивається" абсолютна більшість країн світу. По-друге, "більш того" вказує на те, що "капіталістичний розвиток" - явище одного порядку з корупцією і кримінальністю.
>Енергія, економіка, екологія...
Це і попередній абзац у цілому - абсолютне словоблуддя.
> Зате у нас, у адміністративному апараті, збільшується кількість людей. Так і живемо: населення крани зменшується, а центральний апарат росте та дорожчає.
Звідки вона це взяла?
> Згадайте, як переконували нас "друзі народу”, що наше рятування - це Захід, і в першу чергу Сполучені Штати Америки. Тепер ми зрозуміли, що ми не потрібні там, де все поділено, де нас ніхто не чекає.
Незрозуміло, що за "друзі", і чому вони зрозуміли, що ми не потрібні там, де ми насправді дуже навіть потрібні.
> іде продаж полуфабрикатів які отримуються дідовим способом і, які грабують природу та людей.
Ноу коменц
> Зростає кількість загиблих ні в чому неповинних шахтарів. Так про яке майбутнє України, як економічно розвиненої держави, може йти мова? У вугільній промисловості, у чорній металургії немає перспектив розвитку, бо держава сама не турбується про зріст цих галузей економіки.
Це цілковита пурга, також типу того, чим годують нещасних донбасців Вітренко і компанія. В жодній нормальній країні держава не фінансує непотрібну їй галузь. Вугільна промисловість Донбасу обтяжує економіку України. Можливо, з нею можна щось зробити, якщо скоротити в кілька разів. Але шахтарі наполягають на збереженні промисловості в повному обсязі, навіть тих шахт, де вже нема чого видобувати.
> А у фінансовому бюджеті України на очищення вод цього моря виділені копійки.
Чіво-о? У якому бюджеті? На очищення моря?
> Україна і Росія разом були в тяжкі хвилини нашої історії, коли було спільне господарство в єдиній країні.
Німеччина також була "разом" у тяжкі хвилини нашої історії, коли було спільне господарство
І Золота Орда була "разом" з Руссю в тяжкі хвилини, допомагала позбуватися від надлишків виробництва.
>Деякі поля вже неорані роками. Чому? Тому, що селянам не дають ні техніки, ні палива, ні добрива, мовляв, купуйте самі. А за що?
Цікаво, в якій країні з ринковою економікою селянам дають техніку і паливо
>Хто спитав у селянина, чи зможе він купити комбайн, трактор, культиватор, якщо люди роками не бачать заробітньої платні. Невже держава це не бачить?
Цікаво, чому скрізь, крім Донбасу, селяни вмудряються без "заробітньої платні" знайти можливість розорати своє поле?
> Хто ж нас буде годувати, як не сільський трудівник? У місті на балконі картоплю, пшеницю не виростиш.
Ну, наприклад, суперприбуткова вугільна галузь буде годувати - продукти в обмін на афігєнний донецький антрацит
> Що робиться для того, щоб цьому запобігти? Нічого.
Неправда. Робиться останнім часом дуже багато. Олена Франчук, наприклад, старається
> Якщо хворі СНІДом будуть і далі прогресувати у такій пропорції, через двадцять років на Україні нікого не буде. Про це знають усі...
Ні, про це знає тільки ця дівчинка. Насправді це абсолютно голослівне,і, як сказав би Той,Чиє Ім'я називати не можна, брехливе твердження.
> Взяти проблему туберкульозу. Цю хворобу раніше лікували досить успішно. Що ж зараз? Ніхто не хоче цим займатись.
Неправда. Зараз теж лікують досить успішно. Щоправда, за гроші.
> Я хочу і буду боротися за свої права, незалежність, за своє місце у цьому житті. Хочу стати просто гарною людиною. Підвищити якість журналістської роботи, на високім рівні відображати громадське і культурне життя народу.
Хороша дівчинка. Для цього варто троооошечки попрацювати над своїм світоглядом і позбутися вітренківсько-янучарських стереотипів.
>Я дуже хочу, щоб усі були щасливі. Знаю - не все залежатиме від мене. Немає нічого страшнішого ніж лихо, яке підстерігає нашу країну.
Є.Наприклад, самогубства "від щастя" у Скандинавії.
>Увесь світ давно зрозумів, що в України немає майбутнього, бо в країні немає турботи про людей.
Взагалі, за безапеляційністю абсолютно безпідставних заяв ця дівчинка перевершує навіть Вітренко
>Україна повинна бути частиною моєї суті. Її біль - мій біль, її радощі - мої радощі, і тільки я в усьому світі зможу її пожаліти, навіть виправдати, коли інші не знайдуть для неї доброго слова...
Тут я хочу нагадати вам перше речення цього чудового твору.
> Шльондра не може не підхопити якусь заразу, а це - забруднення зовнішньої середи... нічого їсти... нічим дихати... Майбутнього в країні немає, тому що не стане самої України, залишаться голі прославлені Донецькі степи, по яких бігають голі, бідні пародії на людей.
Усе це - проблема не України, а східноукраїнського пролетарського менталітету, дівчинко. Всі, хто могли вбити в собі совка, вже вбили, і живуть тепер, може, не заможно, але, принаймні, з вільною свідомістю. Хто не може - сидить і, за радянською звичкою, чекає, що його візьмуть за руку, відведуть у шахту, скажуть: ось вугілля, довбай, і буде тобі щастя.
> А колись ми вважали себе суспільством...
На цій абсолютно не в тему пришльопнутій фразі, яка не несе ніякого змісту, дівчина з нами прощається.
Увесь цей текст, на коментування якого я витратив стільки часу лише тому, що обіцяв колезі Шеляженку, є невдалою пародією не дуже розумної людини на не дуже розумні прокламації недалеких східноукраїнських політиків і пропагандистів. Крапка.
2005.05.23 | Хвізик
Re: Отже, ЧОМУ це фігня і зловживання увагою(+)
суворий Ти рецензент, Отаре. невже зовсім позитиву немає?а себе пам"ятаєш у 17 років? Наприклад, я себе пам"ятаю. Теж багато дурниць повторював за брєжнєвською пропагандою слідом
на мою думку, позитив цієї дівчини у тому, що вона всерйоз задумалася над існуючими проблемами. це - перший крок у вірному напрямі.
іще один позитив є у тому, що вона прийшла зі своїм твором саме сюди, а не на форум вітренківців. значить, серце її дійсно вболіває за україну.
їй явно не хватає знань, і вона не має доступу до джерел інформації (або вона навіть не знає, де ті джерела є). тож зрозуміло, що цю нехватку вона поповнює з пропагандистських агіток вітренок і прочіх. Але знову ж таки, я переконаний, якщо вона піде учитися, якщо буде розвиватися, то з неї ще будуть люде.
то ж мені би хотілося знову адресувати до цієї дівчини, щоб вона, незважаючи на таку сувору критику, не припиняла праці. в першу чергу, над собою. Тільки дурні гинуть під вістрями критики. Для розумної людини критика є джерелом натхнення і спонукою до зросту. Було би також непогано, якби вона знайшла можливість ретельно проаналізувати закиди, зроблені рецензентом отаром, і відповісти на них.
2005.05.23 | otar
Суворий, але справедливий
> суворий Ти рецензент, Отаре. невже зовсім позитиву немає?Я на початку написав. Якщо це треба читати, постійно тримаючи в голові, що авторці 17 років і вона з Донецької області - то, пліз, цей текст треба вішати на сайті з дитячою творчістю. Якщо колега Шеляженко намагався подати це як зразок світогляду нового покоління, то, мушу сказати, це досить невдала спроба, оскільки дівчинку "несе", вона повторює чужі думки і розсипається гучними, але абсолютно беззмістовними фразами. Типу "мёртвыми не рождаются".
> а себе пам"ятаєш у 17 років?
Так. У мене є навіть документальні пам'ятки з тих часів. Трохи соромно їх читати зараз, але не так соромно, як оце.
А ось коли мені було 8 років, і в Румунії була революція, вбивали Чаушеску, - ось тоді я писав вірші, схожі на цей твір
> на мою думку, позитив цієї дівчини у тому, що вона всерйоз задумалася над існуючими проблемами.
Над проблемами, про які прочитала в газеті "Салон Дона і Баса". Ні над чим вона не задумалась, вона звела докупи купу розрізнених шматочків чужого світогляду, гасел, цитат з агіток.
>вона не має доступу до джерел інформації (або вона навіть не знає, де ті джерела є).
Повнісінька хня. Хто хоче - той знайде. І в Донецьку, і в Докучаєвську, і в Залупендрівці. Газети, телебачення, радіо в них там є? Нема?
> я переконаний, якщо вона піде учитися, якщо буде розвиватися, то з неї ще будуть люде.
Або не буде. Подивимось через кілька років.
2005.05.23 | Хвізик
Re: Суворий, але справедливий
> А ось коли мені було 8 років, і в Румунії була революція, вбивали Чаушеску, - ось тоді я писав вірші, схожі на цей твірМені в той час було вже 22 або 23. І нинішній мій світогляд почав формуватися саме в ті роки. почав спеціально вишукувати різну літературу, і читати, читати... Дуже велике враження на мене справив Солженіцин зі своїм Гулагом, читав твори Лєніна, Сталіна, Бухаріна, а тоді Донцова, Винниченка, Петлюри, Грушевського, Крип"якевича, Полтави, Багряного...
> Над проблемами, про які прочитала в газеті "Салон Дона і Баса".
стидно сказати, але я колись навіть газету правда читав.
> >вона не має доступу до джерел інформації (або вона навіть не знає, де ті джерела є).
>
> Повнісінька хня. Хто хоче - той знайде.
Згоден. Тільки матюкатися все рівно не треба. Для початку можна сходити у бібліотеку і погортати там підшивки різних газет і журналів, або пошукати доступу до інету і читати наш майдан
> > я переконаний, якщо вона піде учитися, якщо буде розвиватися, то з неї ще будуть люде.
> Або не буде. Подивимось через кілька років.
будуть. не боги горшки ліплять
2005.05.23 | otar
Re: Суворий, але справедливий
> почав спеціально вишукувати різну літературу, і читати, читати... Дуже велике враження на мене справив Солженіцин зі своїм Гулагом, читав твори Лєніна, Сталіна, Бухаріна, а тоді Донцова, Винниченка, Петлюри, Грушевського, Крип"якевича, Полтави, Багряного...
Здорово.
> Згоден. Тільки матюкатися все рівно не треба.
Я хочу пояснити. Я сам журналіст і маю певне уявлення про засоби впливу на читача. Тому розумію, що "17-річна дівчина з Донбасу" - це якраз і є такий засіб. Ні, я не сумніваюсь в автентичності авторки. Просто вона є тим самим, чим є ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ЖІНКА ДЕПУТАТ ПРОШКУРАТОВА, яку причепили наручниками до руки бандита Різака. Не Шуфрича, не Добкіна, а героя України - жінку! Так само до "руки" янучарської і антиукраїнської пропаганди колега Шеляженко - навмисно чи ненавимисно - прикув оцю дівчинку, яка має служити ширмою.
> будуть. не боги горшки ліплять
Дай їй Бог. Раджу їй виїжджати з Донбасу, якщо там можна жити лише з таким світоглядом.
2005.05.23 | Хвізик
Re: Суворий, але справедливий
> Я хочу пояснити. Я сам журналіст і маю певне уявлення про засоби впливу на читача. Тому розумію, що "17-річна дівчина з Донбасу" - це якраз і є такий засіб. Ні, я не сумніваюсь в автентичності авторки. Просто вона є тим самим, чим є ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ЖІНКА ДЕПУТАТ ПРОШКУРАТОВА, яку причепили наручниками до руки бандита Різака. Не Шуфрича, не Добкіна, а героя України - жінку! Так само до "руки" янучарської і антиукраїнської пропаганди колега Шеляженко - навмисно чи ненавимисно - прикув оцю дівчинку, яка має служити ширмою.якщо таке дійсно сталося - вона сама має докласти зусиль, і нікому не дозволяти маніпулювати собою. Хай з Лесі Українки або Жанни д"Арк бере приклад, а не з Прошкуратової. Можна ще з Юлі Тимошенки.
2005.05.23 | Mika_Y
+ а це ЧОМУ я б не хотів,
щоб у нас були такі журналісти.Юрій Шеляженко пише:
>Цей твір вона написала... //.. на обласний конкурс учнівських творів під заголовком "Вірю в майбутнє твоє, Україна".
Дівчинка пише:
>Якщо ми збираємося говорити про Україну, про державу, то це буде зробити дуже складно. По — перше, тому що я не фахівець, але маю свою думку. По друге, тому що моя думка не співпадає з темою цього твору. Як бути у даному випадку?
Невже треба задумуватись над цим? Класі в 10-му ми мали писати якийсь твір, тема якого розбігалася з моїми думками. Я написав у двох реченнях (замість 2-х аркушів) те, що думав про цю чудову тему, і здав, і одержав своє "2". Можна подумати, що цим я завалив чверть
>Писати брехню тільки для того, щоб не відходити від заданої теми, або писати правду, але як тоді бути з тематикою? Складне питання.
Складнюще питання з простісінькою відповіддю: коли зовсім не можна писати правду, не пиши нічого. Це той рівень правдивості, опуститися нижче якого журналістові має і на думку не спадати.
>Згідно законів нашої вільної, демократично країни проявимо демократію, тобто напишемо правду.
Он яка причина написання правди! А будуть інші закони, вказівки, темники, то ми "згідно них" і збрешемо влад, проявляючи не демократію, а що затребують. А писати згідно з совістю слабо?
Як громадянин я не хочу, щоб у журналістику йшли люди, які в уже дорослому віці ще вагаються: писати правду, чи писати БРЕХНЮ.
2005.05.23 | Хвізик
Re: + а це ЧОМУ я б не хотів,
> Як громадянин я не хочу, щоб у журналістику йшли люди, які вагаються: писати правду, чи писати БРЕХНЮ.більшість журналістів анічуть не вагаються, на жаль