05/27/2005 | Манул

Юрій Бохан (для “Майдану”)

“Піпл схаваєт?” або ж дурниця чи провокація? (з приводу передачі Володимира Ар’єва “Закрита зона. Ціль: Україна”)

Річ не в тім, що Ар’єв у цій передачі називає колишнього кагебістського перевертня і втікача Юрія Швеця працівником “1-го відділу КГБ СССР” та “резидентом”: Швець був працівником Першого головного управління (ПГУ) КГБ СССР, а не “1-го відділу”, і відстань від нього до резидента, тобто від найнижчого за посадою службовця до керівника розвідувальної мережі ПГУ КГБ СССР в США, була такою ж, як відстань від дячка до архієпископа. Такі деталі повинен знати журналіст, який береться за “розслідування”, а якщо він не знає, то мусить своє навчання розпочати з 1-го курсу Інституту журналістики.
І річ не в тім, що Ар’єв називає “свідками” двох осіб, двох перевертнів, які ні в процесуальному, ні в будь-якому іншому порядку, свідками бути не можуть: перший, ментовський перевертень Нєстєров, є підслідним, обвинувачуваним у скоєнні злочинів, за які передбачена найвища міра покарання (суд ще попереду, будь-які контакти з подібними особами, крім чітко визначених кримінально-процесуальним законодавством, суворо заборонені під загрозою кримінальної відповідальності за ст. ст. 380, 381, 387 Кримінального кодексу України); другий, кагебістський перевертень Швець, є громадянином іноземної держави, який знаходиться на утриманні американської спецслужби (досить жалюгідному, але все ж); обидва перевертні за свої свідчення ніякої відповідальності згідно з чинним українським законодавством не несуть, тому використовують момент патякати що завгодно і про що завгодно, – відповідно до замовлення і власних шкурних інтересів.
І річ не в десятках інших дурниць, висловлених автором передачі.
Річ в іншому.
Будь-який нормально мислячий глядач, продивившись передачу Ар’єва, запитає:
a) якщо операцію проводили спецслужби Російської Федерації, то чому Мельниченко виїхав з України в Чехію і отримав політичний притулок в США, а спецслужби Росії засвітилися біля Мельниченка тільки тоді, коли їх про це попросив через Медведчука-Мєдвєдєва-Путіна-Патрушева наш Кучма, і з єдиною метою – заволодіти архівом Мельниченка (за певну солідну суму)і примусити його зробити заяву, що він буцімто діяв не один?
b) чому усі записи опинилися у власному розпорядженні Мельниченка і за ними так ганялися наші спецслужби в особах Деркача-Радченка-Шатковського, а не в розпорядженні ФСБ чи СЗР РФ, чи в крайньому випадку – Медведчука і Суркіса?
c) якщо записи і вбивство організували агенти КГБ Медведчук і Суркіс (“і, возможно, - як каже Швець, - прєдсєдатєль КГБ Украіни Марчук”, який, до речі, ніколи “прєдсєдатєлєм КГБ Украіни” не був), то чому на вивезених записах Мельниченка опинилася інформація про те, що згідно з доповіддю Леоніда Деркача Медведчук і Суркіс є агентами КГБ (Швець твердить, що розкриття причетності Медведчука до КГБ загрожувало і загрожує йому політичною смертю)?
Будь-який нормально мислячий глядач, поставивши запитання, кому було вигідним усунення Кучми від влади (з самого початку касетного скандалу), візьме Конституцію України і прочитає, що в разі усунення чинного Президента України до виборів його обов’язки виконує Прем’єр-міністр України.
Хто був Прем’єр-міністром України в той час і до травня 2001 року, відомо. Як відомо і про наполегливо впроваджувану у масову свідомість версію стосовно причетності США і ЦРУ до виборчої кампанії в Україні і їхньої ставки на певного кандидата.
Резюме: передача Ар’єва і озвучена ним “версія” наскільки дурні і провокативні, що вони не можуть не викликати контрверсію (гадаю, що саме для створення відповідного інформаційного приводу з метою оприлюднення контрверсії і трудився Ар’єв).
Отже, маємо чекати, що через тиждень-півтора на каналі “1+1” Піховшек з’явиться із своєю контрверсійною передачею (як ми знаємо, Піховшек і Ар’єв обмінюються і матеріалами, і “версіями”).
Гадаємо, що в цій передачі Піховшеку будуть давати інтерв’ю наступні “свідки”:
a) Цвіль, який заявить, що записи в кабінеті Кучми організувало ЦРУ США, йому про це достеменно відомо зі слів Мельниченка, який був завербований Марчуком за завданням ЦРУ США;
b) Кравченко, колишній генерал СБУ, а ще раніше співробітник 5-го відділу УКГБ УССР по м. Києву і Київській області і сусіда по кабінету Володимира Радченка, який наявними у нього “копіями документів” підтвердить, що операцію організувало ЦРУ;
c) Онопрієнко, який заявить, що він був агентом ЦРУ і одночасно членом банди “перевертнів” під керівництвом Ігоря Гончарова, що крім 56 вбивств, за які його було засуджено до довічного ув’язнення, він за наказом Гончарова і ЦРУ вчиняв ще й політичні вбивства, був особисто знайомий з Марчуком, готовий надати необхідні свідчення, якщо йому буде надана можливість на цей час перебувати не в тюрмі, а в якомусь закритому санаторно-лікувальному закладі МВС України;
d) Кучма, який заявить: “Хлопці, я з самого початку казав, шо у цій справі замішані, так сказать, іноземні спецслужби, як виявилось, це ЦРУ США, і в цьому я не сумнівався, так сказать, шо і трєбовалось доказать, так сказать”.
“Піпл схаваєт”, - як каже російсько-одеський класик піару Глєб Павловський.
Прогнозуємо, що після передачі Піховшека негайно будуть організовані маніфестації за участю СДПУ (о) на чолі з Кравчуком, ПРУ на чолі з Януковичем, ППС на чолі з Вітренко і братків на чолі з Корчинським, розгніваний натовп спочатку розгромить пару офісів на Рибальському півостріві, включаючи “Укрпромінвест” і ГУР МО, потім прийде на Банкову, і у кінцевому результаті, не виключаємо, Кравчук сяде у належне колись йому крісло, щоб добути каденцію, яку він не закінчив у 1994 році.
І ще кілька передбачень зробимо у цьому контексті.
Передача Ар’єва на “5-му каналі” (відомо, хто його власник) з’явилась в одному ряду з публікаціями В.Туглука “Смерть Гонгадзе – драбина до влади?” в “Україні молодій” (відомо, чиїм радником є її головний редактор) і Л.Коханець “Небажаний свідок, або Історія “банди перевертнів” очима її члена” – в “Голосі України” (відомо, чия це газета), саме після того, як були заарештовані міліціонери, безпосередньо причетні до виконання замовлення на вбивство журналіста Гонгадзе.
Президент Ющенко тоді заявив, що злочин розкрито, вбивці заарештовані, на черзі замовники і організатори.
Замовник сидів тоді в Карлових Варах і не знав, куди йому далі тікати.
І ось тут починають розвиватися події, незрозумілі з точки зору нормальної логіки проведення досудового слідства:
кінчає самогубством один із організаторів злочину (інший, основний, при загадкових обставинах загинув 16 вересня 2000 року о 12 год. 45 хв. за київським часом, тобто за 9 годин до викрадення Гонгадзе);
замовник вбивства терміново покидає Карлові Вари і з похмурим обличчям, але радісним блиском в очах з’являється на траурній церемонії (сюжет для романів, які пише у вільний від роботи час Турчинов);
заарештовані міліціянти свідчать, що Гонгадзе вбивали не вони, а Пукач, тому Леся Гонгадзе хай чекає, поки на батьківщині не з’явиться Пукач (ми не маємо сумніву, що про місце знаходження Пукача відомо і Піскуну, і Луценку, і Турчинову, і в найближчі три-чотири роки він удома не з’явиться);
заступник генпрокурора Шокін негайно зливає інформацію про деталі вбивства Гонгадзе Пукачем, яка є незаперечною таємницею слідства, яка охороняється законом і розголошення якої повинно каратися відповідно до ст. 387 Кримінального кодексу України, тим самим даючи Пукачу сигнал: сиди і не рипайся, аж поки про тебе не забудуть.
От тут і розпочинаються акції з використанням газет “Україна молода”, “Голос України” і “5-го каналу” та відпрацьованих у відповідних коридорах “темників”, спрямовані на те, щоб не допустити процесуального викриття замовника злочину та інших його співучасників (фактично усі вони давно відомі), спрямувати увагу слідства і громадськості зовсім не в той бік, куди потрібно (ПАРЄ і ОБСЄ вони вже не бояться, ПАРЄ і ОБСЄ Піскуну і Ющенку вірять).
Зазначимо при цьому, що усі речники, починаючи з Піскуна і кінчаючи ар’євими, туглуками, коханцями і піховшеками, прекрасно знають і усвідомлюють, що до злочину причетні Кучма, Литвин, Мартиненко (про Леоніда Деркача окрема розмова), і ніхто інший, і ніякі спецслужби, і ніякі інші особи.
Ще зазначимо: усі ці “версії”, які зараз вигадуються Ар’євим, Туглуком, Коханець та іже з ними, були запущені відомством Піскуна з подачі Банкової ще в 2003 році, і неодноразово спростовувалися.
Справа знову зайшла в глухий кут. Втім, гадаємо, що в ЗМІ з’явиться ще декілька “версій” і “контрверсій”, навколо них продовжаться розмови і дискусії (теж організовані за “темниками”), в обов’язковому порядку до них буде залучено приватну філію СДПУ (о) - Інститут масової інформації, який буде доповідати “Репортерам без кордонів”, що процес рухається і от-от скоро у справі Гонгадзе буде поставлено крапку. Потім почнеться підготовка до наступних парламентських виборів. І справа Гонгадзе забудеться назавжди.
У цій ситуації є один момент, який умовно можна назвати позитивним. Логіка підказує, що врешті-решт найвідоміша наша журналістка Тетяна Коробова, яка найболючіше сприймає усі події, пов’язані із вбивством Георгія Гонгадзе і розслідуванням злочину, плюне на все, перейде на роботу в журнал “Мурзілка” і своїми публікаціями буде виховувати підростаюче покоління на прикладах життя і подвигів Героя України Георгія Гонгадзе.
Наклад “Мурзілки” зросте на пару порядків.
Усі передплатники журналу - батьки і діти, а також наш міністр освіти Ніколаєнко, а також президент Українського фонду захисту дітей і материнства Людмила Миколаївна Кучма разом із її членами Дмитром і Яном Табачниками скажуть Тетяні Євгенівні щиросерде спасибі.
А Президент України Віктор Ющенко, якщо з належного йому місця його не спихне на той час Кравчук, додасть: “Ось так, Таню, і треба працювать. Я ж тобі казав”.
І Тетяна Євгенівна відчує себе безмежно щасливою за те, що її хвалять, а не гудять, і не називають словами, якими словами? - слухай записи майора Мельниченка.
Проте на той час про ті записи усі вже давно забудуть.
Але ж не забуваймо, що усі ці ар’єви, туглуки, коханці, разом з їхніми патронами, а також службовими особами Генпрокуратури і Міністерства внутрішніх справ, які сприяють їм у підготовці і розповсюдженні лжеверсій, брехні і наклепів, наразі здійснюють заходи, які згідно з вимогами чинного кримінального законодавства повинні кваліфікуватися як дії, пов’язані з приховуванням злочину, і які мусять тягнути за собою відповідну правову відповідальність.