05/27/2005 | sama

Повернулася з Полтави , де мала честь бути на зустрічі з Президентом і вже два дні не можу впорядкувати враження. Звістка про те, що я буду входити до складу делегації на Всеукраїнський педагогічний форум застала мене зненацька. Тривалий час роботи в школі виробив , можливо, трохи загострий характер, що не завжди сприяє популярності у керівництва. Я навіть вагалася , чи варто пускатися в досить далеку подорож, але потім вирішила почути з перших уст про подальші перспективи розвитку освіти.
Майже доба в поїзді, незабутні враження від буяння весняного цвіту акацій і бузку. Виявляється , за стінами школи життя іде стрімко і гарно. І ось – Полтава. Сонячний ранок. На вокзалі нас зустрічають працівники Полтавського інституту удосконалення вчителів, які будуть нашими провідниками на час свята. Представництво на форумі дуже широке – ректори вузів, директори інститутів удосконалення, голови обласних адміністрацій, начальники управлінь освіти і, згідно рознарядки , вчителі та студенти педвузів .
Перше непорозуміння викликає оголошення керівника групи при посадці в автобус: “Ректори, голови адміністрацій, начальники управлінь – проживання в готелі “Турист”, харчування в ресторані готелю; вчителі та студенти – проживання в студентському гуртожитку № …, харчування в студентській їдальні”. Природно, що така кількість гостей не може бути розміщена в одному місці – неприродний поділ за рангом і місце в тому ранзі власне вчителя. Пробую аналізувати критично- врешті всі ми з того гуртожитку вийшли, нема нічого страшного.
Одержуємо ключі від студентської кімнати, відкриваємо двері – і застаємо там двох дівчаток, які готуються до сесії. Виявляється з кількох ліжок нам належиться половина, на решті живуть, вчаться і готуються до іспиту студенти. Хто був студентом, той знає, що непрохані гості в такий момент небажані. Діти віднеслися до нас з розумінням, ми поставили речі і пішли на вулицю, щоб їм не заважати.
Очікуємо початку роботи секцій форуму. Розподілені за відповідними групами учасники мали б обговорити нагальні проблеми освіти, сформувати пропозиції міносвіти та Президентові щодо їх вирішення. Початок оголошується о 10, потім переноситься на півтори години , потім ті хто в це повірив, виявляють, що на годину запізнилися. В ході обговорення схвильована студентка оголошує, що треба закінчувати тому шо “ Є- Д-У-Т!” Швиденько погоджуємось на підготовлений міністерством проект, в якому пізніше все врахують і відобразять. Виходимо на вулицю очікувати Президента. На вулиці +32. Чекаємо більше години. Народ пхається вперед , охорона робить свою справу, повертаючи “біомасу” назад. Нарешті народ починає виясняти , чи виїхав вже Ющенко з Києва. Моторні хлопці з спіральками у вухах, які напевне орієнтуються, де є кортеж Президента, вперто мовчать , народ потрохи починає розходитися. Попереду- пленарне засідання .
Спроба прорватися в їдальню закінчується рекомендацію обійти гуртожиток ззаду і пройти через “задній прохід”. Через темні коридори, сходи, поміж кастрюль харчоблоку проходимо в обідній зал за студентським обідом.
Пленарне засідання у прекрасному залі, кондиціонер, напевне десь близько 1500 учасників. Виступаючі –один ректор, один Голова адміністрації, одна студентка , один Кремінь, один директор інституту освіти, вручення нагород і квітів переможцям конкурсу “Вчитель року”, виступ академіка Юхновського, молода вчителька запевняє Президента, що вчительство України докладе всіхь зусиль…Отут виникає відчуття що десь ти все це бачив , бракує піонерів і хочеться плакати..
Окремо про виступ Президента. Прекрасно підготовлений кваліфікованими працівникампи міністерства виступ засвідчує, що всі все в курсі- школи не відповідають вимогам, діти не мають вільного доступу до якісної освіти, освіта далеко не безкоштовна.Вчителів все менше і якість освіти все гірша. Все те, що мали б висловити учасники освітнього процесу, висловив Президент. Щиро віриться, що він хоче це змінити.Правда люди, що його активно оточують викликають сумніви у цьому. В президії сидить Томенко.Сподіваюсь , йому було так само незручно, як нам. Не уявляю, як міг Президент розповідаючи про труднощі уряду кинути репліку- що мовляв хотіти, от Томенко тільки з Майдану в кабінет прийшов. Багато приємних обіцянок, підвищення зарплати, зміни в пенсійному забезпеченні, пільги молодим .
Президент виглядає чуйним, стомленим, турботливим татом. Дещо ображеним на те, що вчителі ( за власним бажанням чи ні) брали участь у виборах на боці конкурента.Вибори минули. Кожен згідно Конституції собі когось вибрав. Життя продовжується і його треба проживати разом. Ті , хто швиденько перефарбувався – не заслуговують довіри. Може краще мати поруч ворога, ніж такого друга.
Форум закінчується. На площі Президента чекає море полтавчан зі своїми проблемами, скаргами і пропозиціями.
Провідуємо ще раз своїх знайомих студенток у гуртожитку, забираємо речі і йдем сидіти на вокзалі, щоб провівши ще майже добу у плацкартному вагоні ( на дворі +35) повернутися додому.
Форум пройшов під гаслом “ Турбота про вчителя - надія на майбутнє”.