05/30/2005 | rva77

Як на мене, автор правий на всі 100%

http://pravda.com.ua/archive/2005/may/30/3.shtml

Бандитам – волю?

Сергій Грабовський, УП , 30.05.2005, 14:47



Чесно кажучи, спочатку я думав, що комедія "троє в одному ліжку", де головними акторами були нардепи від СДПУ(о) Прошкуратова та Шуфрич і екс-губернатор Закарпаття Різак, закінчиться загальним реготом. Ну, в крайньому разі – не менш загальними пошуками сакраментальної дитячої коляски пана Нестора, а відтак реготом добре приховуваним.

Але ні! Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко спершу їде до Нестора Шуфрича у лікарняну палату вибачатися за дії своїх підлеглих, а потім, наприкінці минулого тижня, розповідає журналістам, що генпрокуратура проводить службове розслідування щодо порушення депутатської недоторканності при затриманні Різака і його переведенні до СІЗО.

"Від результатів розслідування залежить, чи будуть ці люди далі працювати в МВС, - заявив Луценко. – Я особисто бачив на плівці, що до нього (Шуфрича) доторкалися, і це є порушенням закону". Іншими словами, якщо узагальнити офіційну позицію нинішньої влади, то опозиційні депутати, звісно, передали куті меду, але міліція у своїх діях порушила закон.

Така позиція – це одна з найбільших дурниць нової влади. І, мабуть, найнебезпечніша дурниця.

Бо ж насправді ті, хто здійснював затримання Різака, чинили суворо за Конституцією. І не їхня провина, що одні статті Основного Закону виявилися не надто сумісними із іншими. Але винними, схоже, за традицією будуть не творці нашої Конституції, а стрілочники, в даному разі міліціонери.

Про що йдеться? Нагадаю, що рішення про утримання Різака під вартою у СІЗО ухвалив суд. Отже, всі структури виконавчої влади (включно із МВС) мусили виконувати цю ухвалу. А парламентарії від СДПУ(о) активно перешкоджали виконувати судову ухвалу, ще й вважали себе при цьому героями.

Тим часом, як наголошує Конституція, "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі" (ст.124). Як на мене, маємо класичний (чи клінічний?) випадок, коли була здійснена спроба "привласнення функцій суду посадовими особами".



До цього варто додати, що "судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України" (ст.124). ОБОВ'ЯЗКОВИМИ! Чи повинні були міліціонери діяти інакше?

Чи їм слід було повернутися, піти геть і відрапортувати: ми б і раді діяти за Конституцією, але от є такий пан Шуфрич із товаришкою Прошкуратовою, то їхні забаганки ми вважаємо вищими за Основний Закон, і тому не будемо транспортувати Різака до СІЗО?

За логікою міністра внутрішніх справ – саме так і мусить чинити підпорядкована йому міліція. Принаймні, так ця логіка виглядає з позиції зовнішнього спостерігача.

"Але, - скажуть мені, - є ж у Конституції стаття щодо депутатської недоторканності!" Справді, є. У ст.80 сказано: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність... Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані".

Все! Закони і підзаконні акти можуть як завгодно розширювати межі цієї недоторканності – але Основний Закон обмежується виключно зазначеними положеннями, отже, міліція діяла суворо за Конституцією – не заарештувала, не затримала і не ініціювала кримінальну справу проти парламентаріїв.

І якби Юрій Луценко частіше читав Конституцію, то він би не бідкався публічно з приводу того, що хтось із його підлеглих доторкнувся до Нестора Шуфрича. Адже Конституція не гарантує "тілесну недоторканність": ідеться виключно про недоторканність ДЕПУТАТСЬКУ, тобто пов'язану із специфічним видом діяльності.

А чим займається парламентарій? Законотворчістю і контролем за виконанням законів. Ясна річ, Шуфрич і Прошкуратова мали право КОНТРОЛЮВАТИ ситуацію із затриманням Різака. Але вони, використавши атрибути ЗАКОНОДАВЧОЇ влади, спробували було знівелювати сам факт існування в країні незалежної і непідлеглої їм СУДОВОЇ влади.

Тим часом, за Конституцією (хочу нагадати тим, хто це забув), "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову" (ст.6).

Трюїзм? Так, але його зміст, як на мене, зумисно ігнорували нардепи від СДПУ(о) та з якогось лиха геть забули міністр внутрішніх справ і генеральний прокурор. А між тим з діями Шуфрича і Прошкуратової пов'язане ще одне цікаве положення Основного Закону: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей" (ст.68).

"Кожен" – це ж має стосуватися не тільки міліціонерів, а і депутатів, чи не так? І якщо Нестор Шуфрич вважає, що міліціонери зачепили його честь і гідність, то ці міліціонери, в свою чергу, мають усі підстави вважати, що зазначений нардеп зачепив їхню професійну честь і людську гідність, спробувавши перешкодити їм виконати рішення суду.

За всіх обставин, навіть, якщо взяти до уваги не лише Конституцію, а й усі інші акти, що змістовно окреслюють поняття депутатської недоторканності, ми маємо класичну "нестиковку" одних положень Основного Закону з іншими, а також "нестиковку" із законодавчими актами.

Тому, видається, перш, аніж починати службове розслідування щодо правомірності дій міліціонерів, котрі потрапили в тенета "конфлікту конституційних змістів", варто було б негайно звернутися до Конституційного Суду України, щоб той дав офіційне (й остаточне) тлумачення, як розуміти всі наведені вище норми Основного Закону в конкретній ситуації, котра відтепер може не раз повторюватися в поточній політичній практиці.

І вже після такого тлумачення Генпрокуратура може оцінювати дії міліціонерів. Котрі, звичайно ж, можуть і помилятися, і порушувати закони, і просто поводитися, як дурні. Але, повторю ще раз, такі оцінки (в офіційному форматі) можливі лише після того, як буде на належному рівні розв'язаний "конституційний вузол".

Реально ж Юрій Луценко, на жаль, "підставив" своїх підлеглих. І чи не будуть у майбутньому правоохоронці, перш ніж керуватися у своїх діях приписами Конституції, зважати на можливий гнів на них з боку начальства (як це було за Кучми?

І чи захоче хтось ревно захищати офіцерську честь у двобої із політичними провокаторами та мафіозно-кримінальним світом, якщо пам'ятатиме, як у критичній ситуації його колег "кинули" свої ж, не зробивши навіть спроби розібратися у сутності ситуації?

...Найгірше, що може статися у теперішній ситуації – це те, що гасло "Бандитам – тюрми!" перетвориться на практичний висновок "Бандитам – волю!" Це не я вигадав, це так сумно пожартував минулого тижня академік Іван Дзюба.

І тут ідеться не про конкретну "справу Різака", а про значно серйознішу річ: чи не почне нова влада йти на компроміси з "колишніми", жертвуючи при цьому надто ревними слугами закону з числа тих правоохоронців, котрі щиро повірили у суспільні зміни?

І чи не стане знову актуальною уславлена формула Орвела із "Двору тварин", що діяла за часів Кучми: "усі тварини рівні, але є тварини більш рівні, ніж інші"?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"