Щодо визнання ОУН і УПА
06/12/2005 | Манул
Юрій Бохан (для “Майдану”)
Як подолати брехню
Богдан Червак, автор статті “Щоб остаточну крапку не поставив невблаганний час” (http://www.maidan.org.ua/static/mai/1118435351.html), говорячи про звіт Урядової комісії стосовно діяльності ОУН та УПА, висловлює таку думку: “Звіт, на мою думку, не дає підстав для сумнівів стосовно вирішення так званої проблеми ОУН і УПА. Неупереджений аналіз Звіту свідчить, що українська влада приречена визнати ОУН і УПА на державному рівні. Це бажано зробити невідкладно, оскільки остаточну крапу в цій невеселій дискусії може поставити невблаганний час”.
Повністю згоден з паном Богданом, проте висловлю сумнів у тому, що ближчим часом цю проблему на державному рівні буде вирішено. Нижче я поясню, чому я так думаю, але попередньо мушу попередити і пана Богдана, якого я дуже поважаю, і інших читачів про те, що мої судження викличуть у них можливе несприйняття.
На мою думку, проблема ОУН і УПА, визнання УПА воюючою стороною в 2-й світовій війні не вирішена до цього часу тому, що вона штучно відокремлена від проблеми визнання усіх репресованих, знищених голодомором, убитих, закатованих в період 1918-1991 років українців - борцями проти більшовицько-сталінсько-радянського режиму (а не тільки жертвами політичних репресій).
Для цього, на мою думку, треба докорінно переглянути принципи і підходи стосовно реабілітації засуджених.
Реабілітація, як твердить 6-томне видання “Юридична енциклопедія” (К., 1998-2004, т. 5, стор. 244-246), це: 1) поновлення у правах і відновлення репутації осіб, які безвинно зазнали репресій або були неправомірно притягнені до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; 2) у кримінальному процесі – діяльність органів дізнання, органів досудового (попереднього) слідства, прокуратури і суду щодо встановлення незаконності кримінально-процесуального переслідування конкретної особи, відшкодування їй майнової та/або моральної шкоди і поновлення порушених прав.
Річ у тім, що здійснення судочинства стосовно осіб, яких ми називаємо жертвами репресій, відбувалося у повній відповідності з тодішнім чинним законодавством СССР, тобто формально (а право і є формальністю) порушень законності не було: судили згідно з встановленими на той час в СССР законами - рішення про введення “троєк”, “особих совєщаній”, “ускорєнного провєдєнія слєдствія”, “рассмотрєніє дєл бєз участія защіти”, “нємєдлєнноє прівєдєніє пріговоров в ісполнєніє” тощо приймалися вищим законодавчим органом СССР, були обов’язковими для репресивних органів і виконувалися ними відповідно до духу і букви тих нормативних актів.
Це з точки зору кримінального процесу. З точки зору кримінального права вважаю, що 90 % репресованих були винні, тобто в їх діях був склад злочину, передбачений кримінальним законодавством СССР. Але той “злочин” виявлявся у їхньому опору більшовицько-сталінсько-радянському режиму і в діях, спрямованих проти того режиму, який сьогодні злочинним ми можемо назвати тільки метафорично, тому що “Нюрнберг-2”, на жаль, поки що не відбувся.
Отже, 90 % репресованих не були “безневинними жертвами”, як це намагаються показати наймані історики, яким СБУ надано доступ до архівів, - більшість репресованих були свідомими борцями проти тодішнього режиму.
Ми, сучасні українці, стали жертвами обману, облуди, ошуканства і диверсії проти української незалежності і української державності, яку вчинили автори чинного закону Української ССР від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” та їх прислужники-історики, що монополізували право оприлюднювати матеріали архівів і які на цьому мають не тільки науковий, але й значний матеріальний зиск.
Певну позитивну роль у відновленні прав репресованих та їхніх нащадків цей закон, безумовно, відіграв. Але, по-перше, далеко не щодо всіх репресованих, по-друге, не в тій мірі, в якій потрібно це було зробити, і, по-третє, і це найголовніше: закон УССР від 1991 р. і його виконання звели нанівець усі потуги визвольних змагань українського народу за свою незалежність у 20-му столітті, створили у суспільстві викривлену думку про те, що українці нібито були лише “невинними жертвами”, а не борцями за свою свободу і що незалежність впала на Україну у 1991 році “з неба”, а не здобута життям і кров’ю мільйонів українців від 1917 до 1991 року.
Це нам нав’язано думку про те, що нібито ніяких націоналістичних організацій в 20-30 роках в Україні не було, що справи СВУ, УВО та інші нібито створені в НКВД, що члени цих організацій С.Єфремов, В.Чеховський, А.Ніковський, Г.Голоскевич, Л.Старицька-Черняхівська та десятки тисяч інших представників української інтелігенції прихильно сприйняли сталінський режим, що український народ схвально ставився до совєцької влади, колективізації, закріпачення, голодомору тощо і ніякого спротиву не вчиняв.
Це - велика брехня.
Отже, необхідно негайно замість закону Української ССР від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” прийняти закон, за яким усіх репресованих, що діяли на теренах від рідного панові Богдану Черваку Трускавця до Комунарська Луганської області і від хутора Михайлівського до мису Фіолент у Криму, визнати борцями за визволення України від більшовицько-сталінсько-совєцького режиму, за її незалежність, у тому числі і тих, хто на західних землях України зі зброєю в руках боровся і проти Гітлера, і проти Сталіна.
Потому необхідно і правникам, і вченим, і літераторам заново переглянути кожну справу стосовно політичних репресій, заново переписати історію України, - так, як це відповідає дійсності, а не нав’язується нам найманими істориками. Тоді перед нами і світовою спільнотою постане справжня картина визвольних змагань українського народу за свою свободу і той внесок, який зробив наш народ у знищення імперії зла – СССР. От тоді неодмінно відбудеться міжнародний судовий процес “Нюрнберг-2”.
Підґрунтям створення держави Ізраїль, як відомо, були результати розслідування Голокосту.
Підґрунтям створення незалежної української держави повинна стати історична правда про боротьбу українського народу за свою державність і незалежність - від 1917-го року і до наших днів.
Але поки що до архівів СБУ доступ мають лише вибрані СБУ.
Як подолати брехню
Богдан Червак, автор статті “Щоб остаточну крапку не поставив невблаганний час” (http://www.maidan.org.ua/static/mai/1118435351.html), говорячи про звіт Урядової комісії стосовно діяльності ОУН та УПА, висловлює таку думку: “Звіт, на мою думку, не дає підстав для сумнівів стосовно вирішення так званої проблеми ОУН і УПА. Неупереджений аналіз Звіту свідчить, що українська влада приречена визнати ОУН і УПА на державному рівні. Це бажано зробити невідкладно, оскільки остаточну крапу в цій невеселій дискусії може поставити невблаганний час”.
Повністю згоден з паном Богданом, проте висловлю сумнів у тому, що ближчим часом цю проблему на державному рівні буде вирішено. Нижче я поясню, чому я так думаю, але попередньо мушу попередити і пана Богдана, якого я дуже поважаю, і інших читачів про те, що мої судження викличуть у них можливе несприйняття.
На мою думку, проблема ОУН і УПА, визнання УПА воюючою стороною в 2-й світовій війні не вирішена до цього часу тому, що вона штучно відокремлена від проблеми визнання усіх репресованих, знищених голодомором, убитих, закатованих в період 1918-1991 років українців - борцями проти більшовицько-сталінсько-радянського режиму (а не тільки жертвами політичних репресій).
Для цього, на мою думку, треба докорінно переглянути принципи і підходи стосовно реабілітації засуджених.
Реабілітація, як твердить 6-томне видання “Юридична енциклопедія” (К., 1998-2004, т. 5, стор. 244-246), це: 1) поновлення у правах і відновлення репутації осіб, які безвинно зазнали репресій або були неправомірно притягнені до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; 2) у кримінальному процесі – діяльність органів дізнання, органів досудового (попереднього) слідства, прокуратури і суду щодо встановлення незаконності кримінально-процесуального переслідування конкретної особи, відшкодування їй майнової та/або моральної шкоди і поновлення порушених прав.
Річ у тім, що здійснення судочинства стосовно осіб, яких ми називаємо жертвами репресій, відбувалося у повній відповідності з тодішнім чинним законодавством СССР, тобто формально (а право і є формальністю) порушень законності не було: судили згідно з встановленими на той час в СССР законами - рішення про введення “троєк”, “особих совєщаній”, “ускорєнного провєдєнія слєдствія”, “рассмотрєніє дєл бєз участія защіти”, “нємєдлєнноє прівєдєніє пріговоров в ісполнєніє” тощо приймалися вищим законодавчим органом СССР, були обов’язковими для репресивних органів і виконувалися ними відповідно до духу і букви тих нормативних актів.
Це з точки зору кримінального процесу. З точки зору кримінального права вважаю, що 90 % репресованих були винні, тобто в їх діях був склад злочину, передбачений кримінальним законодавством СССР. Але той “злочин” виявлявся у їхньому опору більшовицько-сталінсько-радянському режиму і в діях, спрямованих проти того режиму, який сьогодні злочинним ми можемо назвати тільки метафорично, тому що “Нюрнберг-2”, на жаль, поки що не відбувся.
Отже, 90 % репресованих не були “безневинними жертвами”, як це намагаються показати наймані історики, яким СБУ надано доступ до архівів, - більшість репресованих були свідомими борцями проти тодішнього режиму.
Ми, сучасні українці, стали жертвами обману, облуди, ошуканства і диверсії проти української незалежності і української державності, яку вчинили автори чинного закону Української ССР від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” та їх прислужники-історики, що монополізували право оприлюднювати матеріали архівів і які на цьому мають не тільки науковий, але й значний матеріальний зиск.
Певну позитивну роль у відновленні прав репресованих та їхніх нащадків цей закон, безумовно, відіграв. Але, по-перше, далеко не щодо всіх репресованих, по-друге, не в тій мірі, в якій потрібно це було зробити, і, по-третє, і це найголовніше: закон УССР від 1991 р. і його виконання звели нанівець усі потуги визвольних змагань українського народу за свою незалежність у 20-му столітті, створили у суспільстві викривлену думку про те, що українці нібито були лише “невинними жертвами”, а не борцями за свою свободу і що незалежність впала на Україну у 1991 році “з неба”, а не здобута життям і кров’ю мільйонів українців від 1917 до 1991 року.
Це нам нав’язано думку про те, що нібито ніяких націоналістичних організацій в 20-30 роках в Україні не було, що справи СВУ, УВО та інші нібито створені в НКВД, що члени цих організацій С.Єфремов, В.Чеховський, А.Ніковський, Г.Голоскевич, Л.Старицька-Черняхівська та десятки тисяч інших представників української інтелігенції прихильно сприйняли сталінський режим, що український народ схвально ставився до совєцької влади, колективізації, закріпачення, голодомору тощо і ніякого спротиву не вчиняв.
Це - велика брехня.
Отже, необхідно негайно замість закону Української ССР від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” прийняти закон, за яким усіх репресованих, що діяли на теренах від рідного панові Богдану Черваку Трускавця до Комунарська Луганської області і від хутора Михайлівського до мису Фіолент у Криму, визнати борцями за визволення України від більшовицько-сталінсько-совєцького режиму, за її незалежність, у тому числі і тих, хто на західних землях України зі зброєю в руках боровся і проти Гітлера, і проти Сталіна.
Потому необхідно і правникам, і вченим, і літераторам заново переглянути кожну справу стосовно політичних репресій, заново переписати історію України, - так, як це відповідає дійсності, а не нав’язується нам найманими істориками. Тоді перед нами і світовою спільнотою постане справжня картина визвольних змагань українського народу за свою свободу і той внесок, який зробив наш народ у знищення імперії зла – СССР. От тоді неодмінно відбудеться міжнародний судовий процес “Нюрнберг-2”.
Підґрунтям створення держави Ізраїль, як відомо, були результати розслідування Голокосту.
Підґрунтям створення незалежної української держави повинна стати історична правда про боротьбу українського народу за свою державність і незалежність - від 1917-го року і до наших днів.
Але поки що до архівів СБУ доступ мають лише вибрані СБУ.
Відповіді
2005.06.13 | Мірко
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Ні, нема потреби УПА реабілітувати. УПА, вже від 42-го року є визнане українським народом як непохитні борці за свободу та самостійність України та й усіх поневолених народів. А якусь там –реабілітацію- від тих громадян Української держави які являються населенням а не народом, їм цілком непотрібно.Лишається у мене питання, - чи доречним є українському народу реабілітувати у національному пантеоні героїв, Красноармейців, котрі воювали підчас Другої Світової в лавах військ московської імперії зла. Служили імперії яка лиш кілька літ перед війною вимордувала Голодомором 7 мілйонів українців. Я думаю що безглуздо дивитися на то з ким вони боролись. Не робить різниці чи билися проти німців, чи турків чи монголів, чи вєтнамців чи американців. Питання є одно. За чиї інтереси вони боролися. Чи ґерої Красноармейці піднесли над будь яким містом чи селом синьо-жовтий прапор? Чи боролися за українську державність? Чи вступали в бій як суто-українські військові частини? Чи принаймі слухали накази старшин українською мовою? Якщо ні, то у найкращому сенсі, для українського народу, вони є лиш жертвами обставин. А коли із захопленням котрийсь служив імперії зла, то герой він не наший.
А з того приводу тривожить мене що інше. Знаємо що між ветеранами Красної Армії в Україні багато хваляться що власне вони в останні дні війни здобули Берлін. А західні історики записали що по краху німецького райху, Совітські війська счинили над цивільним населенням німеччини шалену бакханалію злочинности включно із масовим ґвалтуванням жінок, від молодих підлітків до літних бабусь. Боюся що 9-го травня містом Києвом маршували не лише герої чужих військ а й теж його найпідліші воєнні злочинці. Соромно мені що між ними крокували президент і прем’єр незалежної української держави.
Слава Україні!
Героям Слава!
2005.06.13 | Манул
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Мірко пише:> Чи ґерої Красноармейці піднесли над будь яким містом чи селом синьо-жовтий прапор? Чи боролися за українську державність? Чи вступали в бій як суто-українські військові частини? Чи принаймі слухали накази старшин українською мовою? Якщо ні, то у найкращому сенсі, для українського народу, вони є лиш жертвами обставин. А коли із захопленням котрийсь служив імперії зла, то герой він не наший.
Шановний пане Мірку,
в УПА був жовто-блакитний прапор, тому піднімати синьо-жовтий прапор вояки УПА не могли. Жовто-блакитний прапор мали також військові формування “Українське Визвольне Військо” і дивізія “Галичина” (я є почесний член Товариства комбатантів в екзилі, маю відповідну відзнаку).
Постановою Української Національної Ради від 27.06.1949 р. було визначено, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою в Україні національним Прапором має бути блакитно-жовтий.
Незважаючи на вказане рішення, після набуття Україною незалежності Державним Прапором прийнято стяг із двох смуг синього і жовтого кольору, а не блакитного і жовтого.
В селах і містах України синьо-жовті прапори встановлювала нова влада, яка до грудня 2004 року складалася переважно із перефарбованих у синьо-жовтий колір комуністів, комсомольців, колишніх червоних директорів і червоних голів колгоспів тощо (сиріч “красноармєйцев”).
Незалежно від цього ми маємо шанувати Державний Прапор України (синьо-жовтого кольору) і щоденно віддавати йому належне.
2005.06.13 | Ігорко
Жовто-блакитний vs. блакитно-жовтий.
Манул пише: > в УПА був жовто-блакитний прапор, тому піднімати синьо-жовтий прапор вояки УПА не могли. Жовто-блакитний прапор мали також військові формування “Українське Визвольне Військо” і дивізія “Галичина” (я є почесний член Товариства комбатантів в екзилі, маю відповідну відзнаку). > Постановою Української Національної Ради від 27.06.1949 р. було визначено, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою в Україні національним Прапором має бути блакитно-жовтий. Цікаво, з якими поясненнями було "перевернуто" прапор з2005.06.13 | Манул
Re: Жовто-блакитний vs. блакитно-жовтий.
Жовто-блакитний прапор уперше з’явився на початку 20-го століття на Галичині, його прийняли Українські січові стрільці. Жовто-блакитний прапор став державним символом Української Народної Республіки. За Скоропадського порядок кольорів змінився. 13.02.1918 р. був затверджений блакитно-жовтий прапор Західноукраїнської Народної Республіки. Блакитно-жовтий прапор у березні 1939 р. став емблемою Карпатської України.Всеукраїнська Національна Рада (у травні 1920 р.) і Урядова конституційна Комісія Української Держави (01.10.1920 р.) висловилися за блакитно-жовтий прапор. У Галичині між 1920 і 1939 рр. під впливом прапорознавчих дослідів і публікацій вживано виключно жовто-блакитний прапор, яким користувалися також важливіші центри українського життя на еміграції, “Пласт”, українські військові формування часів 2-ї світової війни тощо.
З 1945 року на еміграції розгорнулась гостра дискусія стосовно порядку кольорів на прапорі (пшеничне поле і Дніпро чи небо і пшеничне поле, - якщо утилізувати розбіжність) . Як відомо, Українською Національною Радою 27.06.1949 р. був прийнятий блакитно-жовтий прапор. Українська Національна Рада була законодавчим органом у системі державного центру Української Народної Республіки в екзилі. Якщо не помиляюсь, Богдан Червак представляв в Україні інтереси Уряду УНР в екзилі, був довіреною особою останнього Президента УНР в екзилі М.Плав’юка, він має знати подробиці прийняття рішення УНР.
У малярстві є таке поняття, як сумісність кольорів, наприклад, червоний і зелений колір ворожі одне до одного, їх поєднання викликає агресію, синій і коричневий, білий і жовтий, голубий і чорний – несумісні, вони викликають депресію, тощо. Художники кажуть, що найбільш вдалим поєднанням кольорів є жовтий і блакитний, тобто ці кольори є найбільш гармонійними у своєму колориті. За всіх часів і народів.
Художник Василь Лопата (автор оформлення української валюти; на 1-гривневій купюрі, де зображено нібито князя Володимира, він намалював автопортрет, оскільки портретів князя Володимира немає, і, коли зрідка перебуває в Україні, користується цією купюрою як перепусткою у будь-який український банк) розповідав мені, що за часів Маланчука відділом культури ЦК КПУ було видано інструкцію, за якою українським художникам заборонялося поєднувати жовтий і блакитний кольори, - щоб не викликати націоналістичні настрої у населення.
2005.06.13 | ladalesia
Re: Жовто-блакитний vs. блакитно-жовтий.
"Художник Василь Лопата (автор оформлення української валюти; на 1-гривневій купюрі, де зображено нібито князя Володимира, він намалював автопортрет, оскільки портретів князя Володимира немає"на гривнях княжих часів є Володимир на княжому троні -- це не портрет, але подібність ніби є
2005.06.14 | Манул
Re: Жовто-блакитний vs. блакитно-жовтий.
ladalesia пише:> "Художник Василь Лопата (автор оформлення української валюти; на 1-гривневій купюрі, де зображено нібито князя Володимира, він намалював автопортрет, оскільки портретів князя Володимира немає"
>
> на гривнях княжих часів є Володимир на княжому троні -- це не портрет, але подібність ніби є
Згоден, дякую. Проте, напевно, Ви не будете заперечувати, що зображення князя Володимира на монетах (“Володимир на столі”) символічні, вони відрізняються на златниках і срібляниках, як і Іісуса Христа на реверсі обох типів. А, загалом, Ви маєте рацію - контур і риси обличчя князя на монетах і портреті Василя Лопати збігаються.
Ще раз дякую.
2005.06.17 | Мірко
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Пане МанулНе ходить о кольор а про принцип. Яким чудом може незалежна Україна прославляти тих що воювали в лавах війск її довічного ворога, у лавах імперії зла. Час на Нюремберґ 2.
А поки не засудать тих котрі вимордували 7 мілйонів (як не більше), то як може діяти правосуддя в Україні? За що звинувачити сьогодні якого небудь вбивцю? За то що лиш одного українця вбив, а не сім мілйонів. Бо як би вбив сім мілйонів то Україна його не судила би ? А може ще й ставила б йому пам'ятники в Харкові чи Донецьку.
2005.06.13 | Ghost
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Мірко пише:> А якусь там –реабілітацію- від тих громадян Української держави які являються населенням а не народом, їм цілком непотрібно.
этим гражданам надо дать правдивую информацию. хотя бы тем из них, кто готов эту информацию воспринять.
> Лишається у мене питання, - чи доречним є українському народу реабілітувати у національному пантеоні героїв, Красноармейців, котрі воювали підчас Другої Світової в лавах військ московської імперії зла.
им промыли мозги, запугали репрессиями, у них не было выбора. разве можно сравнивать их с украинскими патриотами? воины УПА были свободными людьми, каждый осознанно выбирал свой путь. в советской империи свободных людей к тому времени давно перестреляли.
> А з того приводу тривожить мене що інше. Знаємо що між ветеранами Красної Армії в Україні багато хваляться що власне вони в останні дні війни здобули Берлін. А західні історики записали що по краху німецького райху, Совітські війська счинили над цивільним населенням німеччини шалену бакханалію злочинности включно із масовим ґвалтуванням жінок, від молодих підлітків до літних бабусь. Боюся що 9-го травня містом Києвом маршували не лише герої чужих військ а й теж його найпідліші воєнні злочинці. Соромно мені що між ними крокували президент і прем’єр незалежної української держави.
вся вторая мировая война была одним грандиозным преступлением. в её развязывании виновны главным образом вожди коммунистической империи. обвиняя солдат и офицеров, нельзя забывать про генералов и маршалов с генералиссимусами. когда солдат мародёрствует, расстреливать надо командира.
2005.06.17 | Мірко
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Дух пише>
> А з того приводу тривожить мене що інше. Знаємо що між ветеранами Красної Армії в Україні багато хваляться що власне вони в останні дні війни здобули Берлін. А західні історики записали що по краху німецького райху, Совітські війська счинили над цивільним населенням німеччини шалену бакханалію злочинности включно із масовим ґвалтуванням жінок, від молодих підлітків до літних бабусь. Боюся що 9-го травня містом Києвом маршували не лише герої чужих військ а й теж його найпідліші воєнні злочинці. Соромно мені що між ними крокували президент і прем’єр незалежної української держави.
вся вторая мировая война была одним грандиозным преступлением. в её развязывании виновны главным образом вожди коммунистической империи. обвиняя солдат и офицеров, нельзя забывать про генералов и маршалов с генералиссимусами. когда солдат мародёрствует, расстреливать надо командира. <
А тих що пів століття пізніше цих злочинців прославляють теж треба би расстреливать? Дай Боже щоби вистачило набоїв!
2005.06.13 | keymaster
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
Я не розумію, яким чином Бохан і Червак можуть примусити ветеранів НКВД та їх нащадків визнати ветеранів УПА?2005.06.13 | Манул
Re: Щодо визнання ОУН і УПА
keymaster пише:> Я не розумію, яким чином Бохан і Червак можуть примусити ветеранів НКВД та їх нащадків визнати ветеранів УПА?
Шляхом прийняття нового Закону України, у якому необхідно визнати борцями за визволення України: а) усіх репресованих; б) усіх, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, – від героїв Крут до вояків ОУН і УПА (без ніяких винятків).
Крім комуністів і, можливо, деяких соціалістів за цей Закон проголосують усі депутати. Аргументів “проти” я не бачу, оскільки усі фракції, крім комуністів, декларують своє ставлення до більшовицько-сталінсько-радянського режиму як злочинного, вітають звільнення від нього і здобуту незалежність України (здається у 1991 році лише депутат Кучма, який тоді працював директором заводу “Південмаш”, голосував проти).
А що, Кравчук із своєю компанією проголосує проти нового Закону? Чи Губський, Коновалюк, Богатирьова та інші їхні колеги по опозиції?
Отже проблему треба вирішувати в комплексі.
2005.06.13 | catko
це буде можливе тільки в парламенті-2006. якщо все буде ок. (-)
2005.06.14 | keymaster
Згоден. У цю Верховну Раду я не вірю (-)
2005.06.17 | SpokusXalepniy
Ну и логика! Всё наоборот!
Манул пише:> Отже, необхідно негайно замість закону Української ССР від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” прийняти закон, за яким усіх репресованих,... визнати борцями за визволення України від більшовицько-сталінсько-совєцького режиму, за її незалежність...
> Потому необхідно і правникам, і вченим, і літераторам заново переглянути кожну справу стосовно політичних репресій, заново переписати історію України, - так, як це відповідає дійсності, а не нав’язується нам найманими істориками. Тоді перед нами і світовою спільнотою постане справжня картина визвольних змагань українського народу за свою свободу і той внесок, який зробив наш народ у знищення імперії зла – СССР. От тоді неодмінно відбудеться міжнародний судовий процес Нюрнберг-2.
> Підґрунтям створення незалежної української держави повинна стати історична правда про боротьбу українського народу за свою державність і незалежність - від 1917-го року і до наших днів.
У вас всё перевёрнуто с ног на голову. Вначале вы пишите совершенно обоснованно, что практически все репрессии (включая, так называемые "тройки") против борцов за независимость Украины были законными с точки зрения СССР. Я с вами согласен.
Потом вы говорите, что репрессированных надо признать борцами за свободу и независимость. Странно! Незаконные их действия признать как... что? Как законные !??? Как исторически оправданные ?
И совсем уже нелогично ваше утверждение, что после всего этого, т.е. после очень странного, а по сути - антизаконного (с точки зрения мировой юридической практики) пересмотра дел,... начать Нюренберг-2.
Воистину, надо делать ВСЁ НАОБОРОТ !!! А именно - сначала провести Нюренберг-2, назвав его "Коммунизм-1", и признать его на международном уровне как преступление перед ЧЕЛОВЕЧЕСТВОМ... а для этого достаточно даже факта одного Голодомора, а уж если присовокупить сюда практику тогдашних судов, сговор с Германией (по пакту Молотова-Риббентроппа), и т.д. и т.п.... Так вот, после такого беспроигрышного международного суда над Коммунизмом-1, все действия направленные на борьбу с этим РЕЖИМОМ автоматически становятся правовыми с точки зрения всего человечества.
В этом случае - после Нюренберга-2 - не надо даже по УПА и ОУН проводить особых законов и постановлений в ВР, т.к. и так хорошо известно, что против них воевал отвергнутый человечеством режим "Коммунизм-1". А то, что они (воины УПА и ОУН) были истинными врагами режима подтверждает сам коммунистический режим.
2005.06.18 | Манул
Re: Ну и логика! Всё наоборот!
SpokusXalepniy пише:> У вас всё перевёрнуто с ног на голову. Вначале вы пишите совершенно обоснованно, что практически все репрессии (включая, так называемые "тройки") против борцов за независимость Украины были законными с точки зрения СССР. Я с вами согласен.
Потом вы говорите, что репрессированных надо признать борцами за свободу и независимость. Странно! Незаконные их действия признать как... что? Как законные !??? Как исторически оправданные ? >
И совсем уже нелогично ваше утверждение, что после всего этого, т.е. после очень странного, а по сути - антизаконного (с точки зрения мировой юридической практики) пересмотра дел,... начать Нюренберг-2.
Воистину, надо делать ВСЁ НАОБОРОТ !!! А именно - сначала провести Нюренберг-2, назвав его "Коммунизм-1", и признать его на международном уровне как преступление перед ЧЕЛОВЕЧЕСТВОМ... а для этого достаточно даже факта одного Голодомора, а уж если присовокупить сюда практику тогдашних судов, сговор с Германией (по пакту Молотова-Риббентроппа), и т.д. и т.п.... Так вот, после такого беспроигрышного международного суда над Коммунизмом-1, все действия направленные на борьбу с этим РЕЖИМОМ автоматически становятся правовыми с точки зрения всего человечества.
В этом случае - после Нюренберга-2 - не надо даже по УПА и ОУН проводить особых законов и постановлений в ВР, т.к. и так хорошо известно, что против них воевал отвергнутый человечеством режим "Коммунизм-1". А то, что они (воины УПА и ОУН) были истинными врагами режима подтверждает сам коммунистический режим. >>>
Логікою “НАВПАКИ” користувалися і користуються до цього часу усі достойники, які (справедливо, але безрезультатно) впродовж 15-и років наполягають на:
1) проведенні міжнародного трибуналу над комуністичним режимом;
2) 2) визнанні військових формувань ОУН і УПА як учасників 2-ї світової війни.
Причина: люди ставлять воза попереду коня, а потрібно НАВПАКИ.
Повернімося до нашої теми стосовно реабілітації. Вона почалася з викриття Хрущовим на ХХ з’їзді КПСС сталінських репресій, прийняття постанови ЦК КПСС від 30.06.1956 р. “О преодолении культа личности и его последствий” та відповідного рішення позачергового ХХІІ з’їзду КПСС. Вся вина за репресії була покладена на Сталіна, а також на його поплічників Ягоду-Єжова-Берію-Абакумова-Меркулова-Кобулова-Вишинського-Ульріха etc.
Тими рішеннями було визнано, що:
1) репресії нібито були лише “грубыми нарушениями социалистической законности, ленинских норм партийной жизни и внутрипартийной демократии»;
2) 2) “дела фабриковались карьеристами с целью ослабления советской власти”;
3) “культ личности не изменил и не мог изменить природу социалистического государства, советский государственный и общественной строй”.
Вказані принципи було покладено в ідеологію і правову основу реабілітації репресованих, за якою встановлювалось:
1) СИСТЕМА невинна - винні окремі особи: Сталін, а також репресивний апарат НКВД-МГБ і судових органів;
2) усі репресовані були безмежно віддані комуністичному режиму, але стали жертвами порушень соціалістичної законності.
Якщо з репресіями 20-50 років більш-менш ясно (винен Сталін, Ягода etc), то з реабілітацією політв’язнів 60-80-х років вазагалі незрозуміло, на кого ж покласти вину за ці репресії: чи то були “порушення соцзаконності”, чи “фабрикувалися справи”, чи була хибною правозастосувальна практика слідчих КГБ і судових органів (адже у кожному конкретному випадку реабілітацією у діях засуджених встановлено відсутність складів злочинів!)?
Нонсенс!
Я ж кажу, що:
1) “порушень соціалістичної законності” не було – було чітке виконання злочинних законів злочинною СИСТЕМОЮ;
2) 90 % репресованих СВІДОМО не сприймали більшовицько-сталінський режим, активно чи пасивно (але свідомо) порушували закони, встановлені злочинною СИСТЕМОЮ, тієї системою, яка карала не тільки за дії, а навіть і за переконання (це я стверджую на основі власного аналізу і на основі цього аналізу допускаю, що 10 % справ було дійсно сфабриковано на підставі доносів чи з інших причин);
3) у ХХ-му столітті український народ поніс втрати, неспівставні з втратами інших народів: крім репресій сюди необхідно включити жертв голодоморів 33-го і 46-го років (їх число не менше 10 млн. - порівняймо з Голокостом), примусової колективізації, сталінських п’ятирічок, 2-ї світової війни, післявоєнної відбудови;
4) треба відмовитися від ідеології, за якою здійснювалася реабілітація, у тому числі і на підставі до цього часу чинного Закону Української ССР “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 17.04.1991 р., і прийняти новий Закон незалежної Української Держави, за яким визнати репресованих не тільки жертвами, але й свідомими борцями проти злочинної СИСТЕМИ, надати їм відповідний статус борців (а не копійчані пільги, та й то далеко не всім), у тому числі усім, хто зі зброєю в руках боровся і проти гітлерівського, і проти сталінського режимів, адже міжнародне право не відмовляє, як окремій людині, так і цілому народу, вдатися до зброї у випадках, коли інших способів боротьби за свою свободу, права і незалежність немає.
Тому треба негайно ініціювати новий закон (замість чинного), і не чекати виборів-2006, бо:
1) ще невідомо, яким буде склад нового парламенту (з урахуванням активності Литвина, його прогнозів, приміром, щодо майбутнього депутатства Кучми etc);
2) бо цього чекають ті, хто дійсно боровся за незалежну Україну, але змушені впродовж 15 років її Незалежності залишатися ізгоями.
А потім уже настане Суд!
Поки що хай буде опубліковано ще сотні таких статей, як шанованого мною Богдана Червака, чи ще більш шанованого мною Сергія Жижка (оскільки перший належить до організації Мельника, а другий - Бандери-Стецька, тому й більш мною шанований), яку він (Жижко) надрукував у “Голосі України” від 11.06.2005 р., хай пролунає ще більше буде закликів, гасел, інвектив, - НІЧОГО НЕ ЗМІНИТЬСЯ.
Тому що усі ці автори діють за логікою “НАВПАКИ”.
2005.06.21 | rais
Пiдтримую первиннiсть суду над комунобандитською iдеологiею !(-)
2005.06.22 | Мірко
Давно пора. (-)
2005.06.22 | catko
але поки що ми навіть з таким не даємо ради:
22 червня, 15:50В Тернополі зіпсували всі покажчики вулиці «Воїни дивізії Галичина»
В Тернополі невідомі знищили всі таблички з назвою вулиці “Воїнів дивізії “Галичина”, заляпавши їх смолою.
Як повідомили в приватному підприємстві “Східний масив”, яке обслуговує вулицю, це вже четвертий випадок вандалізму на цій вулиці за останні півтора року. До цього пластикові таблички ламали, дряпали або просто зривали, повідомляє «УНІАН».
Щоб якось захистити таблички, їх почали вішати в недоступних місцях. Одну розмістили під днищем пішохідного моста, другу прикріпили над дорогою на дроті. Проте і ці таблиці зловмисники знищили. Комунальники переконані, що це не побутове хуліганство, а політичний вандалізм, оскільки більше в місті ніде вивіски не знищують.
В міській організації Комуністичної партії, яка єдина в місті відкрито засуджує діяльність дивізії “Галичина” і висловлюється проти такої назви вулиці, запевнили, що до знищення табличок члени партії непричетні. Було “ганебно називати вулицю іменами зрадників, ось тепер жителі вулиці і виражають свій протест”, – вважає лідер місцевих комуністів Жанна Никитченко.
Рішення про перейменування вул. Довгої на вулицю Воїнів дивізії “Галичина” ухвалили депутати Тернопільської міськради 18 вересня 2003 року після відповідної пропозиції громадських організацій. Приурочили перейменування до 60-річчя створення дивізії.
ForUm
2005.06.22 | catko
Re: Ну и логика! Всё наоборот!
Манул пише:> Поки що хай буде опубліковано ще сотні таких статей, як шанованого мною Богдана Червака, чи ще більш шанованого мною Сергія Жижка (оскільки перший належить до організації Мельника, а другий - Бандери-Стецька, тому й більш мною шанований)
жижко вже більше року не належить до цієї організації бо виключений за гебізм.
2005.06.22 | keymaster
Здається, він ще й з КУНу виключений за те саме (-)
2005.06.22 | Riesenschnauzer
Браво!!! Аплодую стоячи! (-)