06/21/2005 | Pavlo Z.

Який парламент потрібен Україні?
Згідно з Конституцією України, Верховна Рада – це єдиний законодавчий орган. Цей унікальний представницький орган державної влади у демократичних країнах завжди відігравав ключову роль в утвердженні прав людини та забезпеченні демократичних цінностей.
Кажуть, що вільна преса – це "сторожовий пес демократії". Це визначення повною мірою можна було б застосувати і до парламенту. Головна функція законодавчого органу – розгляд та ухвалення найвищих юридичних актів – законів.
На превеликий жаль, сьогодні в Україні склалася ситуація, коли парламент перестав виконувати свої функції.
Якщо проаналізувати діяльність парламенту за останній місяць, то можна зробити висновок: ступінь (вже майже неприхованого) парламентського лобізму досяг критичної межі.

В чому ж причини цього?
Поверхневий аналіз нинішнього складу Верховної Ради засвідчує, що це - найбільш "бізнесовий" парламент за всю історію України.
Причому, дуже цікавим є той факт, що якщо до помаранчевої революції парламентарії-бізнесмени всіляко приховували від суспільства інформацію про свій бізнес, то після революції вони вже відкрито говорять про це!
Для прикладу пригадаємо, як народний депутат та почесний президент ФК "Динамо Київ" Григорій Суркіс протягом кількох років всіляко заперечував свою причетність до управління низкою енергетичних підприємствУкраїни. "Ни я, ни Виктор Медведчук, как председатель партии, ни в целом СДПУ(о) не то что не являются владельцами, но и не имеем никакого отношения к облэнерго", - так казав Григорій Суркіс у липні 2001 року.
У березні 2005 року та ж сама людина в інтерв'ю "Українська правда" говорить зовсім протилежне: "Я с партнерами и Григоришин совместно владели одинаковым процентом акций облэнерго на условиях пятьдесят на пятьдесят."
Сьогодні вже нікого не здивує картинка на телебаченні з парламентарієм, який дає інтерв'ю у своєму кабінеті в якості керівника якогось потужного підприємства.
Вже нікого не дивує, коли народний депутат на засіданні уряду прямо заявляє про те, що його фірма постраждає у разі, якщо Кабмін не ухвалить певне рішення.
До речі, за оцінками експертів, за останні місяці у парламенті було зареєстровано і ухвалено законопроекти, загальна "вартість" яких з коштів державного бюджету складає близько 20 мільярдів гривень! Більш ніж очевидно, що такі закони є нереальними для виконання на сучасному етапі розвитку країни.
Крім того, бюджетний кодекс чітко передбачає, що всі законопроекти, якими передбачається внесення змін до державного бюджету, повинні містити вичерпну інформацію про те, яким чином і звідки будуть знайдені кошти на впровадження таких змін.
На жаль, сьогодні у парламенті склалася практика, коли народні обранці не звертають увагу на необхідність виконання норм бюджетного кодексу. Хоча, знову ж таки, очевидно, що всі вони прекрасно розуміють, що такі положення законів ніколи не будуть втілені у життя.
У зв'язку з цим, особисто я радив би народним депутатам мислити категоріями реальних бюджетних цифр і підрахувати, скільки цей склад парламенту витратив бюджетних коштів на придбання власних квартир або підрахувати компенсацію за невикористання житла у столиці.
Безперечно, ця інформація є закритою, але, за висновками фахівців, у середньому на одного депутата для придбання йому квартири було виділено з коштів держбюджету 100 тисяч доларів. І не менше 300 парламентаріїв скористалися таким "специфічним" правом...
Ще однією причиною "паралічу" сучасного парламенту стала, безперечно, історія з сумісництвом народних депутатів.
Я не хотів би критикувати моїх колег у виконавчій владі, які досі формально є народними депутатами. Особисто я склав депутатські повноваження наступного ж дня після мого призначення президентом на посаду віце-прем'єр-міністра.
Хочу наголосити, що проблема сумісництва – це вина всього парламенту! Пригадаємо, що з першого дня діяльності парламенту ніколи не застосовувався рівний підхід у цій проблемі до всіх депутатів. Завжди були так звані "блатні", які, працюючи на різних посадах, зберігали депутатський мандат, і були так звані "прості" депутати, щодо яких парламент з легкістю звертався до суду з вимогою про складення ними своїх повноважень.
Якщо спостерігати сьогодні за парламентом ззовні, то можна дійти висновку, що там панує повна "анархія та стихія". Але насправді це твердження є хибним. Ситуація у парламенті є просто елементом великої гри.

Адже, наприклад, всі знають про те, що якщо у порядку денному парламенту стоять "спеціальні" проекти або рішення, то у голови Верховної Ради терміново знаходиться важлива робоча зустріч і його заступник Адам Мартинюк, не звертаючи увагу на норми регламенту, робить все, аби ухвалити ці проекти чи рішення. Через таку ситуацію і виходить, що спікер начебто і не винен в тому, що прийнято черговий абсурдний законопроект.

Крім того, за деякою інформацією, "дует Литвин-Мартинюк" став ледь не головним двигуном необрання нового заступника голови парламенту. Адже на сьогодні очевидно, що нинішньому керівництву парламенту не потрібна "чужа" людина у президії парламенту.

Отже, можна зробити висновок, що такої "маніпулятивної" Верховної Ради ще не було за часів сучасної України.

Який може бути вихід з цієї ситуації?

Заміна змішаної виборчої системи на пропорційну матиме свої переваги і дозволить нарешті побачити логічно структурований парламент.

Дійсно, змагання на виборах лише блоків і партій необхідно нашому суспільству. Але надзвичайно важливим є питання: "Хто і як буде формувати виборчі списки партій і блоків?"

У свій час, коли у парламенті опрацьовували нові виборчі закони, на розгляд спеціальної комісії я вніс свої пропозиції, суть яких полягала у наступному.

По-перше, не менше половини кандидатів у депутати, що включені до єдиного виборчого списку партії (блоку), повинні бути висунуті регіональними осередками партії (партій, що входять до складу блоку).

Питання про включення таких кандидатів до виборчого списку партії остаточно вирішується на її з'їзді (зборах, конференції), а блоку – на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції) партій, що входять до блоку. До складу кожної чергової десятки єдиного виборчого списку партії (блоку) повинні бути включені не менше, ніж п'ять висунутих у такий спосіб кандидатів.

По-друге, я пропонував закріпити у законі формулу виборчих преференцій, за якою кожний виборець мав би право надати перевагу конкретному кандидату зі списку підтримуваної ним партії (блоку). Застосовуючи певну формулу підрахунку голосів, це дало б право окремим кандидатам на просування по списку. Переконаний, що це був би найоптимальніший варіант компромісу між прихильниками та противниками пропорційної виборчої системи.

На превеликий жаль, тоді парламент не підтримав мої пропозиції. Формування виборчих списків і досі буде знаходитися в тіні.

Очевидно, що на майбутніх парламентських виборах стане модним утворення так званих "блоків-персоналіїів" (блок Януковича, Вітренко, Литвина, Тимошенко тощо). В такій ситуації у апаратів та штабів партії і блоків залишається величезна спокуса скласти виборчий список вночі (до речі, традиційно) напередодні з'їду партії чи блоку. Сам же з'їзд, як розуміємо, вже буде приречений затверджувати такий список.

Отже, є дві альтернативи для виходу з цієї ситуації і формування дієздатного парламенту.

Перше - це ухвалення відповідних змін до виборчого законодавства.

Інша ж альтернатива – це політична воля керівництва партій та блоків під тиском їх простих членів і громадськості на застосування принципів прозорості та рівних умов при формуванні виборчих списків.

Якщо цього не відбудеться, то ми матимемо парламент, рішення у якому приймаються лише кількома політичними гравцями.

Микола Томенко,віце-прем'єр-міністр України

Pavlo Z.: На мій погляд, друга пропозиція ( по "відкритому списку", коли місце визначається ВИБОРЦЯМИ, а не партійними бонзами) є абсолютно слушною, бо заставляє кожного списочника пахати, як папа Карло і значно обмежує перспективи внутрішньпартійної передвиборчої корупції. Тим більше, що ця система успішно апробована в Польщі.
Щодо ж першої (включення до списку не менше 50% кандидатів, обраних на обласних конференціях) - мені вона здається мертвонародженою, бо ніщо не заважатиме партійним бонзам просунути "своїх" (навіть київських) через місцеві облпартконференції.