06/23/2005 | Мінор

Фото за лінком - http://rep.in.ua/show/?id=13154

«Я трогал бюст Тимошенко!»



На Майдані продають закам‘янілий дух революції – гіпсові погруддя Ющенка й Тимошенко. Ющенко не дуже схожий, Тимошенко – теж, але останню ні з ким не сплутаєш – коса…


Якщо для українців слово «погруддя» не несе додаткового змістового навантаження, то для гостей із Росії, певно, буде приємно, ні словом не збрехавши, розповісти своїм друзям по візиті до Києва: «Я трогал бюст Тимошенко!».


Два невеличких погруддя органічно вписуються в звичний набір «майданових» сувенірів – листівки, шалики, прапорці «Так!» та «Євробачення». Додіоксиновий Віктор Андрійович зроблений у стилі погрудь Леніна для «червоного куточка» – не спаскуджений зайвими кольорами білий гіпс. Юля, «золотце наше», виблискує на червневому сонці бронзовою фарбою. Обличчя в неї незвично суворе – традиції зображень Лесі Українки не дають спокою вітчизняним Пігмаліонам.


Дізнатися, хто штампує такі прикраси для чиновницьких кабінетів, у продавців не вдалося. Це, певно, комерційна таємниця. Не розповідають дівчата й те, кого купують більше (кажуть, що не пам‘ятають) – хоча є вельми обґрунтовані підозри, що таки прем‘єра. По-перше, завдяки своїй косі погруддя значно більш схоже на оригінал (у Віктора Андрійовича, так само виконаного а ля тяп-ляп, єдиним таким розпізнавальним знаком може бути лише погруддя Тимошенко поруч із ним: тоді не сплутають). По-друге, Юлю народ усе-таки любить значно більше. По-третє, для кічевого оформлення вітальні чи кабінету пересічний обиватель частіше використовує те, що блищить, а не світить у місячному сяйві матовою блідістю.


Коштує така цяця 100 гривень, і народ, за словами продавців, купує ці «шедеври» скульптурно-підлабузницького мистецтва досить часто: «Буває, й по сім штук за день продаєм, але, буває, й жодної». Але, попри попит, ставити виробництво на потік в Україні поки що ніхто не збирається.

Все-таки популярність - річ велика. За всі 10 років президентства Кучми авторові вдалося побачити лише одне погруддя Леоніда Даниловича. Стояло воно в нині покійному київському барі "Алкіон", який під час кучмовиборів-1999 кандидат-маргінал Олександр Ржавський прилаштував під свій знаменитий у ті часи "Прес-клуб". Скульптурний Кучма був скромненько прилаштований поміж погруддями давніх мислителів, які лишилися "Прес-клубу" у спадок від античної стилістики "Алкіона". Поруч із гіпсово-білою, з правильними рисами, головою мислителя мініатюрний вухатий і носатий Леонід Данилович із синього пластиліну виглядав символом усієї епохи.

Нинішню епоху поки що ваяють у приємніших кольорах і матеріалах - дай Бог, щоб надовго...

Юрко Космина