"БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ" або "ВІЙНА" громадськості з органами
06/23/2005 | Пані
М. Мішкин: "БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ" або "ВІЙНА" громадськості з органами місцевого самоврядування та будівельними фірмами
"БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ" або "ВІЙНА" громадськості з органами місцевого самоврядування та будівельними фірмами (юридичний аспект).
На підставі інформації про постійні і гострі конфлікти між місцевими мешканцями різних міст України та будівельними фірмами, складається враження, що в Україні немає жодного законодавчого акту з цього питання з цього питання, або немає належного механізму захисту громадянами своїх прав.
Навіть у теледебатах, що відбувалися нещодавно на каналі "1+1", ніхто, ні противники будівництва - представники громади м. Києва, ані їх опоненти - представники місцевої влади, будівельних фірм та архітектори, жодного разу не послалися на той чи інший законодавчий акт.
Між тим, чинне законодавство достатньо чітко регламентує процеси нового будівництва, розбудови населених пунктів, нове будівництво у межах існуючих забудов. Але на жаль, слід констатувати, що Закон просто відверто ігнорується.
Незважаючи на законодавство, місцеві органи самоврядування, а в особливості їхні виконавчі органи, використовуючи правову неосвіченість громадян, вже давно розробили специфічну практику надання земельних ділянок для будівництва житла, котра має небагато спільного з тим, що передбачено законодавством. При цьому їх не цікавлять ані особливі умови забудови історичних ареалів населених пунктів, ані забудови біля історичних пам’яток, нашої історичної спадщини.
У разі виникнення конфліктних ситуацій, а це, як правило, відбувається у випадках порушення чиїхось прав, посадові особи виконавчих органів місцевого самоврядування посилаються для "обгрунтування" своїх дій на статтю 12 Земельного кодексу України, де пунктом "а" передбачено, що до компетенції міських рад відноситься, зокрема, розпорядження землями територіальних громад. Але чомусь вони не помічають інші пункти цієї статті, а саме: "д" (організація землеустрою), "е" (координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів), "й" (вирішення земельних спорів).
Також вони не звертають увагу навіть на цілий розділ, точніше на главу 31 "Землеустрій" цього ж кодексу.
Що стосується землеустрою, то діяльність органів місцевого самоврядування, насамперед виконавчих органів відповідних рад, регламентується ще й спеціальним Законом України «Про землеустрій» від 22.06.03. Всі статті зазначеного Закону, що стоять на сторожі інтересів громадян, права яких безсоромно порушуються їхніми ж обраними представниками, я наводити не буду, але дві навести необхідно.
"Стаття 19. Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:
а) організація і здійснення землеустрою;
б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;
в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;
г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;
ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону".
"Стаття 20. Обов'язковість землеустрою.
Землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:
а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;
б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;
г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);
ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою;
д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.
Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.
Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою".
(Під землеустроєм, відповідно до ст.1 цього Закону, розуміється "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил").
Вважаю зайвим коментувати ці дві статті, бо їх зміст не є двозначним. Але найважливішим є те, що відсутність документації із землеустрою є безумовною підставою скасування будь-якого рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду під капітальні забудови, бо без визначення територій існуючих житлових забудов таке рішення порушує право мешканців розташованих поруч житлових будинків на користування відповідною прибудинковою територією, а також на реалізацію прав, передбачених Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001.
На прикладі Харкова можу відзначити, що обов’язковий землеустрій, передбачений пунктом "в" статті 20 зазначеного Закону, не проводиться, що в свою чергу викликає законне, відтак, і обгрунтоване невдоволення мешканців поруч розташованих житлових будинків.
Такі порушення Закону, немає сумнівів, є поширеними по всіх містах та містечках Україні та є однією із складових відпрацьованої схеми фактичного протиправного захоплення земель. На превеликий жаль ці порушення припускаються і з боку теперішньої влади.
Таким чином, за співучасті (принаймні) влади порушуються права громадян в частині користування прибудинковою територією.
До речи, пропоную звернутися до спільного наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству та Фонду державного майна N 31/30/53/396 від 05.04.96 року. Пунктом 2.2 "Положення", затвердженого цим наказом, передбачено, що прибудинкова територія включає у себе:
- територію під житловим будинком (житловими будинками);
- проїзди та тротуари;
- озеленені території;
- ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
- майданчики для відпочинку дорослого населення;
- майданчики для занять фізичною культурою;
- майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;
- майданчики для господарських цілей;
- майданчики для вигулювання собак;
- інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.
Саме ці території мусять бути чітко визначеними, відповідно до Закону України "По землеустрій", перш ніж зацікавленим особам буде виділено земельну ділянку для будівництва.
При вирішенні питання про отримання земельної ділянки порушуються вимоги ст. 123 "Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам" та ст. 151 "Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок" Земельного кодексу України. Пункт 6 ст. 123 встановлює: "Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронними санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки". Однак на практиці висновки державної землевпорядної експертизи практично ніким ніколи не надаються.
Вищенаведене свідчить про достатньо суттєві порушення законодавства, але це водночас ніщо у порівнянні із знищенням ареалів історичних місць у старовинних містах нашої держави. За прикладами далеко ходити не треба, достатньо згадати, що відбувається в історичній частині стольного міста Києва. Невже, в Києві, Харкові та інших містах нема дійсно вільних територій, де не тільки можна, а й треба будувати житло?
Але у будь-якому разі, навіщо порушувати законодавство України?
При вирішенні відповідними радами питання про надання земельних ділянок в оренду для будівництва житлових будинків та інших спору, ігноруються вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 та Закон України "Про охорону археологічної спадщини" від 18.03.04. Саме ці закони кореспондують з нормами статей 123 та 151 Земельного кодексу України про питання, котрі мають бути вивчені і вирішені при погодженні проектів відведення земельних ділянок..
Мова йде про те, що без висновків (причому позитивних) державної землевпорядної та археологічної експертиз пакет необхідних документів для отримання в оренду земельної ділянки та отримання дозволу на будівництво не є повним, а коли так, то й рішення відповідної ради, яке ґрунтується на не повному пакеті передбачених законодавством документів, є однозначно незаконним.
Але навіть і це ще не всі "тонкощі" позаправового отримання земельних ділянок під забудову.
Існують фірми – забудовники, які для отримання земельної ділянки під нове житлове будівництво надають на розгляд відповідної ради саме лише "Містобудівельне обґрунтування", в якому зазначаються невеличкі будинки, а після отримання дозволу та відведення земельної ділянки розроблюють та фактично зводять зовсім інші, м'яко кажучи неспівставні за розміром будівлі. Цікавим є ще і те, що на практиці, після винесення відповідною радою рішення щодо дозволу стосовно конкретного проекту та відведення земельної ділянки, виконавчі органи цієї ж ради, та посадовці, яким надано право узгоджувати проекти, погоджують проекти зовсім нові, котрі підчас не мають нічого спільного з раніше затвердженими, і цього разу вже без будь-кого рішення ради, себто представників народу України.
Але це вже мабуть питання до органів прокуратури?
URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119555534.html
"БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ" або "ВІЙНА" громадськості з органами місцевого самоврядування та будівельними фірмами (юридичний аспект).
На підставі інформації про постійні і гострі конфлікти між місцевими мешканцями різних міст України та будівельними фірмами, складається враження, що в Україні немає жодного законодавчого акту з цього питання з цього питання, або немає належного механізму захисту громадянами своїх прав.
Навіть у теледебатах, що відбувалися нещодавно на каналі "1+1", ніхто, ні противники будівництва - представники громади м. Києва, ані їх опоненти - представники місцевої влади, будівельних фірм та архітектори, жодного разу не послалися на той чи інший законодавчий акт.
Між тим, чинне законодавство достатньо чітко регламентує процеси нового будівництва, розбудови населених пунктів, нове будівництво у межах існуючих забудов. Але на жаль, слід констатувати, що Закон просто відверто ігнорується.
Незважаючи на законодавство, місцеві органи самоврядування, а в особливості їхні виконавчі органи, використовуючи правову неосвіченість громадян, вже давно розробили специфічну практику надання земельних ділянок для будівництва житла, котра має небагато спільного з тим, що передбачено законодавством. При цьому їх не цікавлять ані особливі умови забудови історичних ареалів населених пунктів, ані забудови біля історичних пам’яток, нашої історичної спадщини.
У разі виникнення конфліктних ситуацій, а це, як правило, відбувається у випадках порушення чиїхось прав, посадові особи виконавчих органів місцевого самоврядування посилаються для "обгрунтування" своїх дій на статтю 12 Земельного кодексу України, де пунктом "а" передбачено, що до компетенції міських рад відноситься, зокрема, розпорядження землями територіальних громад. Але чомусь вони не помічають інші пункти цієї статті, а саме: "д" (організація землеустрою), "е" (координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів), "й" (вирішення земельних спорів).
Також вони не звертають увагу навіть на цілий розділ, точніше на главу 31 "Землеустрій" цього ж кодексу.
Що стосується землеустрою, то діяльність органів місцевого самоврядування, насамперед виконавчих органів відповідних рад, регламентується ще й спеціальним Законом України «Про землеустрій» від 22.06.03. Всі статті зазначеного Закону, що стоять на сторожі інтересів громадян, права яких безсоромно порушуються їхніми ж обраними представниками, я наводити не буду, але дві навести необхідно.
"Стаття 19. Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:
а) організація і здійснення землеустрою;
б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;
в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;
г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;
ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону".
"Стаття 20. Обов'язковість землеустрою.
Землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:
а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;
б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;
г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);
ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою;
д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.
Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.
Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою".
(Під землеустроєм, відповідно до ст.1 цього Закону, розуміється "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил").
Вважаю зайвим коментувати ці дві статті, бо їх зміст не є двозначним. Але найважливішим є те, що відсутність документації із землеустрою є безумовною підставою скасування будь-якого рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду під капітальні забудови, бо без визначення територій існуючих житлових забудов таке рішення порушує право мешканців розташованих поруч житлових будинків на користування відповідною прибудинковою територією, а також на реалізацію прав, передбачених Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001.
На прикладі Харкова можу відзначити, що обов’язковий землеустрій, передбачений пунктом "в" статті 20 зазначеного Закону, не проводиться, що в свою чергу викликає законне, відтак, і обгрунтоване невдоволення мешканців поруч розташованих житлових будинків.
Такі порушення Закону, немає сумнівів, є поширеними по всіх містах та містечках Україні та є однією із складових відпрацьованої схеми фактичного протиправного захоплення земель. На превеликий жаль ці порушення припускаються і з боку теперішньої влади.
Таким чином, за співучасті (принаймні) влади порушуються права громадян в частині користування прибудинковою територією.
До речи, пропоную звернутися до спільного наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству та Фонду державного майна N 31/30/53/396 від 05.04.96 року. Пунктом 2.2 "Положення", затвердженого цим наказом, передбачено, що прибудинкова територія включає у себе:
- територію під житловим будинком (житловими будинками);
- проїзди та тротуари;
- озеленені території;
- ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
- майданчики для відпочинку дорослого населення;
- майданчики для занять фізичною культурою;
- майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;
- майданчики для господарських цілей;
- майданчики для вигулювання собак;
- інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.
Саме ці території мусять бути чітко визначеними, відповідно до Закону України "По землеустрій", перш ніж зацікавленим особам буде виділено земельну ділянку для будівництва.
При вирішенні питання про отримання земельної ділянки порушуються вимоги ст. 123 "Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам" та ст. 151 "Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок" Земельного кодексу України. Пункт 6 ст. 123 встановлює: "Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронними санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки". Однак на практиці висновки державної землевпорядної експертизи практично ніким ніколи не надаються.
Вищенаведене свідчить про достатньо суттєві порушення законодавства, але це водночас ніщо у порівнянні із знищенням ареалів історичних місць у старовинних містах нашої держави. За прикладами далеко ходити не треба, достатньо згадати, що відбувається в історичній частині стольного міста Києва. Невже, в Києві, Харкові та інших містах нема дійсно вільних територій, де не тільки можна, а й треба будувати житло?
Але у будь-якому разі, навіщо порушувати законодавство України?
При вирішенні відповідними радами питання про надання земельних ділянок в оренду для будівництва житлових будинків та інших спору, ігноруються вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 та Закон України "Про охорону археологічної спадщини" від 18.03.04. Саме ці закони кореспондують з нормами статей 123 та 151 Земельного кодексу України про питання, котрі мають бути вивчені і вирішені при погодженні проектів відведення земельних ділянок..
Мова йде про те, що без висновків (причому позитивних) державної землевпорядної та археологічної експертиз пакет необхідних документів для отримання в оренду земельної ділянки та отримання дозволу на будівництво не є повним, а коли так, то й рішення відповідної ради, яке ґрунтується на не повному пакеті передбачених законодавством документів, є однозначно незаконним.
Але навіть і це ще не всі "тонкощі" позаправового отримання земельних ділянок під забудову.
Існують фірми – забудовники, які для отримання земельної ділянки під нове житлове будівництво надають на розгляд відповідної ради саме лише "Містобудівельне обґрунтування", в якому зазначаються невеличкі будинки, а після отримання дозволу та відведення земельної ділянки розроблюють та фактично зводять зовсім інші, м'яко кажучи неспівставні за розміром будівлі. Цікавим є ще і те, що на практиці, після винесення відповідною радою рішення щодо дозволу стосовно конкретного проекту та відведення земельної ділянки, виконавчі органи цієї ж ради, та посадовці, яким надано право узгоджувати проекти, погоджують проекти зовсім нові, котрі підчас не мають нічого спільного з раніше затвердженими, і цього разу вже без будь-кого рішення ради, себто представників народу України.
Але це вже мабуть питання до органів прокуратури?
URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119555534.html
Відповіді
2005.06.23 | Пані
Велике прохання поширити де можливо!
На Майдан можна не посилатися - важливо поширити цю інформацію якнайширше. А можна і посилатисяКоротко пояснюю для тих, кому лом читати. більшість землевідводів під забудову в наших містах НЕЗАКОННІ. Що і пояснюється в цій статті з точки зору юриспрудентції.
В ідеалі цю статтю треба показати всім протестним групам по забудові.
2005.06.24 | Уляна
Як відбирають будинки в Америці(англ)
Стаття про те, як в штаті Конектикут сім власників домів не погодилися продати свої будинки ні за які гроші, щоб на цьому місці якась приватна фірма могла побудувати сучасний комплекс. Суд вирішив, що місто може відібрати будинки силою. Правда, "справедлива компенсація" передбачена. Будинки хочуть відібрати не для якогось громадського проекту, а для приватної фірми. Не уявляю, що дійсно можуть направити бульдозери на ці будинки.http://news.yahoo.com/news?tmpl=story&u=/ap/20050624/ap_on_go_su_co/scotus_seizing_property
Supreme Court Rules Cities May Seize Homes
NEW LONDON, Conn. - Seven homeowners in this small waterfront community lost a groundbreaking U.S. Supreme Court decision Thursday when justices ruled that City Hall may take their property through eminent domain to make way for a hotel and convention center.
Word of the high court decision spread around Bill Von Winkle's part of town like news of a passing relative. "Hello?" he answered his cell phone. "Yeah, we lost. I know, hard to believe, huh?"
"I spent all the money I had," said Von Winkle, a retired deli owner, of the properties he bought in the Fort Trumbull neighborhood. "I sold sandwiches to buy these properties. It took 21 years."
The court's decision drew a scathing dissent from Justice Sandra Day O'Connor, who argued the decision favors rich corporations.
The fight over Fort Trumbull has been raging for years. New London once was a center for the whaling industry and later became a manufacturing hub. More recently the city has suffered the kind of economic woes afflicting urban areas across the country.
City officials envision a commercial development including a riverfront hotel, health club and offices that would attract tourists to the Thames riverfront, complementing the adjoining Pfizer center and a proposed Coast Guard museum.
Most homeowners sold their properties to make way for wrecking crews, but seven families stubbornly refused to sell. Collectively, they owned 15 houses.
"The U.S. Supreme Court destroyed everybody's lives today, everybody who owns a home," said Richard Beyer, owner of two rental properties in the once-vibrant immigrant neighborhood.
Nationwide, however, legal experts said they don't expect local governments to rush to claim homes.
"The message of the case to cities is yes, you can use eminent domain, but you better be careful and conduct hearings," said Thomas Merrill, a Columbia law professor who specializes in property rights.
In his majority opinion, Justice John Paul Stevens said New London could pursue private development under the Fifth Amendment, which allows governments to take private property if the land is for public use. He said the project the city has in mind promises to bring more jobs and revenue.
"Promoting economic development is a traditional and long accepted function of government," Stevens wrote. He added that local officials are better positioned than federal judges to decide what's best for a community.
He was joined in his opinion by other members of the court's liberal wing — David H. Souter, Ruth Bader Ginsburg and Stephen G. Breyer, as well as Reagan appointee Justice Anthony Kennedy, in noting that states are free to pass additional protections if they see fit.
The four-member bloc typically has favored greater deference to cities, which historically have used the power of eminent domain for urban renewal projects.
At least eight states — Arkansas, Florida, Illinois, Kentucky, Maine, Montana, South Carolina and Washington — forbid the use of eminent domain for economic development unless it is to eliminate blight. Other states either expressly allow private property to be taken for private economic purposes or have not spoken clearly to the question.
Meanwhile, the decision did little to bring city officials and property owners here closer together.
Under the ruling, residents still will be entitled to "just compensation" for their homes as provided under the Fifth Amendment. However, homeowners had refused to move at any price, calling it an unjustified taking of their property.
City Manager Richard Brown said he expects more lawsuits, but believes the land fight is over and doesn't expect a showdown when bulldozers arrive in the neighborhood.
Landowners in the lawsuit, however, pledged to continue their fight.
"It's a little shocking to believe you can lose your home in this country," said Von Winkle, who said he would battle beyond the lawsuits and fight the bulldozers if necessary. "I won't be going anywhere."
The case is Kelo et al v. City of New London, 04-108.
___
Associated Press writer Susan Haigh in Hartford, Conn., contributed to this report.
___
On the Net:
The ruling in Kelo v. New London is available at http://wid.ap.org/documents/scotus/050623kelo.pdf