06/29/2005 | Ukrpatriot(patriot)

http://mi-an.netfirms.com/pub/062405p.html

Польсько-українське примирення на тлі галицького сорому
Сторонній погляд простого львів'янина

24 червня Президенти України Віктор Ющенко та Польщі Олександр Кваснєвський відкрили у Львові на Личаківському цвинтарі меморіал польських військових поховань 1918-1920 років.

Роздуми містечкового сноба

Ранок 24 червня 2004 року. Знову редактор газети звинуватить мене у містечковому снобізмі, однак як говориться - душа болить. Мені здалося, що я потрапив у альтернативний вихор історії, у паралельний світ. Якщо хтось цікавиться науковою фантастикою, то зрозуміє мене - коли на певному етапі розвитку людства історія відбувається не так я у нашому світі. Так от, я відчув, що не було об'єднання ЗУНР і УНР в 1918 році, а радянські війська взагалі не з'являлися на території Галичини ані в 1939 році, ані пізніше. Навіть більше - немає ніякої Галичини, Львова, а є лише Галіція Польська і Львув. Ці думки були очевидно не тільки в мене, такі думки були чи не в кожного львів'янина-українця, який стояв біля сталевої огорожі цвинтаря і не мав права потрапити в середину. До речі я зрозумів, що існують дві когорти львів'ян, яких я умовно розділив на львів'ян-українців та львів'ян-поляків. До перших я тепер відношу усіх мешканців нашого міста, які є громадянами України, в тому числі й етнічних поляків. З львів'янами-поляками я зустрівся саме 24 червня, коли дві старенькі бабці і дідусь розповідали мені, що вони народилися у Львові і завжди будуть вважати це місце польським. Вони мені й нагадали трохи вже призабутий вислів. "Уліци ваші, камяніци наші". Саме так - назви вулиць можуть тимчасово й бути совітськими, українськими, але кам'яниці назавжди залишаться польськими. Але залишимо історію і снобізм. Повернемося до історичного дня примирення між Україною та Польщею.

А чи була ручка президента?

Перед приїздом офіційних делегацій, активісти Конгресу українських націоналістів провели акцію протесту проти відкриття меморіалу польським "орлятам". Однак, протестом це було назвати важко, перед приїздом офіційних осіб і польських "гостей" протестанти швидко розійшлися. Цей не дивно, як заявив голова Львівської обласної організації КУН, державний службовець, голова Буської районної державної адміністрації Михайло Вовк "що сталося, те сталося, примирення між польським та українськими народами було просто необхідним", але, на його думку, воно мало б відбуватися по-іншому. Відповідаючи на запитання щодо пікетувань, які планували проводити члени КУНу, Михайло Вовк сказав, що пікетування справді планувалося, але, зрештою, його вирішили відмінити. Отже, зрозуміло, що з пікетування вийшла мильна бульбашка. Потім почався масовий "наїзд" польських делегацій, площадка перед центральним входом на Личаків замайоріла біло-червоними польськими кольорами. Всіх поляків практично без затримки пропускали на цвинтар, прості ж українці залишалися біля огорожі. Дивує механізм організації свята, коли українців пропускали лише за перепусками, поляки ж заходили майже без обмежень. Виявилося, що стареньких бабусь, які хотіли потрапити на відкриття меморіалу УГА, просто відпихали в сторону, даючи дорогу польським делегаціям. Розчарувавшись у намаганням потрапити на цвинтар український люд з нетерпінням очікував на Ющенка, люди хотіли бодай доторкнутися до свого кумира. Але перед тим, як і годиться за субординацією, прибули місцеві державні мужі. Скромно майже непомітно на державному ауді прибули голова облради Михайло Сендак та мер Любомир Буняк, яких практично ніхто не помітив, з пафосом на своєму "подарованому" джипі "Туарег" прибув голова облдержадміністрації пан Олійник. І ось люди дочекалися, у натовпі рознеслось "їдуть". Люди з радості вигукнули: "Юще…!" - але сталося, щось дивне, президентський кортеж не зупинився, джип охорони розсік людей, і Ющенко, що вже стало звичкою, сам за кермом на швидкості принаймні 50 км. за годину увірвався на територію цвинтаря. Продовження людського вигуку вже ніхто не почув, його просто не було, так і залишилося: "Юще…!" Правда, говорили, що президент помахав ручкою, можливо. Хто був сильнішим виліз на паркан, бабці так і розчаровано дивилися на купи диму від президентського кортежу. На відміну від решти львів'ян, в мене була журналістська акредитація і мене пропустили на цвинтар.

Достойні львів'яни у польських кольорах

Усе розпочиналось біля меморіалу воїнам УГА, розташованому в якомусь закутку розміром п'ять на п'ять метрів, де сонця майже не буває. Простий народ презентувало чоловік шістдесят, які стояли за загорожею і тримали невеличкий плакат, у якому дякували Президентам за їх мужній вчинок, та десяток пластунів, які так постискали свої зуби і пальці, що здавалось, ніби вони тримають на собі небо. Президентів біля пам'ятника зустріли ієрархи Львівської області. Керував ними блаженніший Любомир Гузар (УГКЦ ), а також владики Августин УПЦ (МП) та Андрій УПЦ (КП). Блаженніший провів коротесенький молебень за упокій воїнів УГА.

Після молебню всі дружно заспівали "Ще не вмерла Україна". На цьому українська частина церемонії закінчилась раз і назавжди. Польська, двоярусна частина меморіалу зустрічала величезним простором, і червоно-білими кольорами. Здалося, що президенти дійсно перейшли кордон і вступили на польську територію. Тут Вам і армія польська і флот і підростаючі польські "орлята" в одностроях. Як говориться інший вимір. Не буду оповідати про вищих посадовців. По-перше, на другий ярус, де вони розташувалися мене ніхто й не думав пукати, а по-друге про це вже неодноразово писали - про пом'яті президентські костюми, про помаранчевий костюмчик інопланетянина міністра культури Білозір. Хочу лише додати одне, мене шокували однострої деяких львівських високих мужів - червона краватка і біла сорочка, пан Буняк і посадовці з облдержадміністрації всією душею показували як вони люблять Польщу. Але менше з тим. Повністю окупувавши цвинтар "Орлят", поляки поводились на ньому як у себе вдома. І що б не казала всіма шанована дипломатка і міністерша Оксана Білозір про те, що "вони не часто будуть сюди приїздити, тому їх так багато і вони так поводяться", але характерного гонору у них не забереш. Поляки організували все, від своєї швидкої медичної допомоги (Рятовнік) до блокпостів з молодих "орляток", які вказували нерозумним українським журналістам і випадковим українським гостям куди їм можна ходити, а куди ні, щоб не образити славну пам'ять польських героїв.

Ще додам. Ніхто з організаторів не попіклувався про українського журналіста, який, можливо за своєю безграмотністю, не володіє польською мовою. Літургія на польській, виступи на польській, дивно, що Ющенко виступав на український - жодного перекладу. Ваш покірний слуга якраз такий безграмотний, тому виступи розумів лише частково. Але основне запам'ятав, запам'ятав на все життя. Це слова нашого президента. Віктор Ющенко зазначив, що поляки могли вшанувати пам'ять своїх героїв лише у Львові. Відразу прийшло на думку цікавий випадок, коли мій київський колега не міг зрозуміти, чому львів'яни проти відкриття Меморіалу "Орлятам". Я тоді відповів так: "Це теж саме, якби у Києві на Майдані відкрили пам'ятникам героям, які боролися за фашистську Німеччину". Він тоді все зрозумів.

Так, цікава була б ситуація з україно-німецьким примиренням, і можливою фразою Ющенка, що німці могли вшанувати пам'ять своїх героїв лише на київському Майдані. Забігаючи на перед, згадаю ще одну цитату Ющенка вже на прес-конференції у Палаці Потоцьких. Віктор Андрійович відповідаючи на запитання, коли будуть впорядковані могили українців на території Польщі, мудро відповів, що ми (львів'яни) повинні навести спочатку порядок із похованнями на своїй території, а потім думати ще про щось. Цікаво, чи не так?

Щодо самого "форуму", то після польського тріумфу, салюту польської зброї, усе закінчилось поцілунками, обіймами та обіцянками. Хоча лишився неприємний осад, здалося, що нас знову … обманули, якщо не сказати грубше. Ну що, тепер на прес-конференцію.

Червоно-білі кольори не є перепусткою до панського столу

Прибувши у Палац Потоцький президенти України та Польщі, після важкого ранку пішли пообідати. За президентами на банкет потягнулася довга шеренга польських і українських генералів, міністрів, інших достойників. Однак, мені в око впало зовсім інше. Коли всі обідали, а журналісти чемно очікували на прес-конференцію, біля дверей до Палацу ніяково, переступаючи з ноги на ногу, стояв мер Львова у білій сорочці та червоній краватці Любомир Буняк, та голова облради Михайло Сендак.

На них неможливо було дивитися без жалю. А що Ви хотіли шановні львівські мужі, Ви свою справу зробили, дозволили відкриття Меморіалу "Орлятам", тепер можете бути вільні. Ще декілька слів про прес-конференцію, яку читач безперечно не раз дивився по українських каналах. Додам лише одну цікавинку. Ну дуже я хотів плмьпатьт питаннячко панам президентам, але зась. Чарівна прес-секретар пана Петра Олійника Іванка Попович у зрозумілій формі всім пояснила, що будуть лише два запитання від українських журналістів і поставить їх журналіст 5 каналу. Не збулася моя мрія, і не тільки в мене. Ну що ж свобода слова панове.

Повертаючись в редакцію після тяжкого журналістського робочого дня, згадав вислів старенької бабусі, яка стояла біля паркану центрального входу на Личаків і намагалася побачити Ющенка. "Панове," - говорила вона -" Що ж це діється? Це ж наш Ющенко, за якого я два тижні стояла на Майдані. Для чого він робить цей сором для Львова?" А потім подумала і додала: "Ні, він просто не знає деталей. То ці Буняки йому сказали неправду і примусили так вчинити."

Тоді я згадав сумне обличчя мера Львова на сходинках Палацу Потоцьких, коли Ющенко бенкетував із новим найкращим другом всіх українців товаріщем, вибачте, паном Кваснєвським.

Гнат Тарківський "Аргумент-газета" спеціально для сайту "Події"