30 червня 41р - черговий “День Незалежності” України чи спроба
06/30/2005 | Мінор
30 червня 1941 - черговий “День Незалежності” України чи спроба партійної гри?
>Унікальні фото за лінком http://rep.in.ua/show/?id=13835
Загальновідомо, що Україна має не тільки найбільшу у світі кількість пісень, які потрібно слухати виключно стоячи, але й найбільшу кількість Днів Незалежності (всі інші країни переважно вдовольняються одним). Тому не чекаючи офіційно державного 24 серпня національно свідомі громадяни можуть підняти чарку вже сьогодні. Для “несвідомих” нагадаю - 30 червня 1941 року у славному місті Львові представниками бандерівського крила Організації Українських Націоналістів (надалі ОУН(б)) було проголошено “Акт Відновлення Української Держави”.
Цій вікопомній події передувало 22 червня - день нападу нацистської Німеччини на СРСР. Вже 29 червня Червона Армія, яка не очікувала такої підступності від свого недавнього союзника, на пару з яким у вересні 1939 року вона так файно “роздєрєбаніла” Польщу, фактично без опору залишила Львів. Вранці 30 червня до міста вступили війська Вермахту, у тому числі і сформований ОУН(б) батальйон “Нахтігаль” (німецькою - “Соловейко”), що входив до складу німецького полку “Бранденбург 800”. “Нахтігаль” хоч і йшов у першій лінії, але був прикріплений, як резерв до 1-го Бранденбургського батальйону. На практиці це означало, що “соловейки” увійшли в столицю Галичини в обозі німецької армії.
Формування “Нахтігалю” під патронатом ОУН(б) почалося незадовго до того - у березні 1941 року. Батальйон складався з 330 людей, та був розділений на 4 сотні. На командних посадах були виключно німці. Командував ним Герцнер, а сотнями: граф фон Тун, Гогенштайн, Міддельгауве та Шіллер. З української сторони батальйоном де-факто командував Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА). Спочатку батальйон не мав певної назви. Але, як відомо, українці - найспівочіша нація. Тому при батальйоні незабаром було сформовано чудовий хор. Він і дав назву частині - “Соловейко”.
Увійшовши до міста Лева “соловейки” взяли під свій контроль ряд підприємств та місцеву радіостанцію, яку ж одразу назвали «Радіовисельниця» (радіощогла) ім. полковника Євгена Коновальця». Увечері, за підтримки “Нахтігалю”, представники ОУН(б) провели у Домі товариства “Просвіта” великі збори, на яких і було виголошено “Акт Проголошення Відновлення Української Держави”, та сформовано “Уряд” на чолі з Ярославом Стецьком. До речі, на зборах були присутні і кілька німецьких генералів, які досить прихильно поставилися до події.
Про створення Незалежної України одразу ж повідомило Львівське радіо, яке, як зазначено вище, уже знаходилося під контролем “Нахтігалю”. Правда сумнівно, що ця новина стала відома одразу широкому загалу. З перших днів війни, як “Cовіти”, так і німці ретельно вилучали радіоприймачі у населення. Що ж стосується Заходу, то складно собі уявити, що хтось налаштовував свій приймач на якусь маргінальну іноземну станцію...
Як це не дивно, але сьогодні події 30-го червня переважно подаються, як факт відкритого спротиву націоналістів-державників гітлерівським нацистам. Що абсолютно не відповідає реальним фактам. Так, дійсно, - створення незалежної Української Держави (навіть маріонеткової, на кшталт Словаччини чи Моравії) аж ніяк не входило у плани Гітлера. Так, зроблено це було всупереч волі керівництва Рейху. Але “всупереч” зовсім не означає за активного спротиву. Для цього достатньо ознайомитися з ПОВНИМ текстом “Акту”, який, чомусь, дуже не люблять цитувати автори, що у своїх публікаціях співають дифірамби уже міфологізованій події.
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
30 червня 1941 р.
1. Волею Українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.
2. На західних землях України твориться Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України — Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!
Слава Україні! Героям Слава!
Ярослав Стецько, в. р.
Голова Національних Зборів
Як видно з тексту про жодний “спротив” Гітлерові в “Акті” ані слова. Більш того - у ньому голосно заявлено не лишень про повну лояльність, але й про бажання “під проводом Адольфа Гітлера творити новий лад”. Але навіть якщо відкинути пункт про бажання ОУН(б) прислужитися Гітлеру, врешті це можна списати на тактично-змушений вияв лояльності, документ аж ніяк не складає враження загальнонаціонального та історичного, як, скажімо, Акт про Незалежність від 24 серпня 1991 року. Скоріше це нагадує вузько партійну декларацію, чим цей документ по суті і був. Цікавий штрих. Одним з перших документів нового “уряду” був указ, який анулював 4-й універсал Української Центральної Ради вiд 22.01.1918 року.
Також незрозумілою є логіка його творців. Невже Бандера та Стецько не знали про плани Гітлера щодо України та про ставлення нацистів до “унтерменшів” (недолюдей) взагалі та до “слявен-склявен” (слов”ян-невільників) зокрема? Адже про все це чітко сказано в програмовій книзі Гітлера “Майн кампф”? Може вони сподівалися створити Незалежну Українську Державу “під шумок”, поки Гітлер буде зайнятий на Східному фронті? Теж сумнівно. Керівництво ОУН(б), як і ОУН(м) давно й тісно співпрацювало з німцями, а тому не могло не знати про те, що всі процеси на підвладних Рейху теренах жорстко контролювалися з притаманною німцям педантичністю. Може це був символічний акт, який мав надихати на боротьбу? Теж навряд чи. Хоча така версія є. Зокрема чомусь наголошується, що саме ОУНівський Акт про відновлення незалежності у кінцевому раухку призвів до створення славетної Української Повстанської Армії. Але це теж, м’яко кажучи, - неправда. Так, ОУН(б) мав свої боївки, але УПА створювалося знизу, самим народом, а не якоюсь однією політичною групою.
У цьому світлі цікавими є вимоги Миколи Лебедя - міністра державної безпеки в “уряді” Стецька до першого командувача УПА Тараса Бульби-Боровця (останній стояв на позиціях відновлення УНР, та невизнання жодної політичної партії як “єдиної керуючої та спрямовуючої”, на що, як видно з тексту Акту-1941 відверто претендувала ОУН(б)). Цитуємо ці вимоги:
“1. Не визнавати політичної підлеглості урядові УНР в екзетиві, а підпорядковувати всю військову діяльність УПА політичній лінії проводу ОУН-Бандери.
2. Визнати акт державності 30-го червня 1941 року, як єдину державну концепцію України, і під її прапором проводити дальшу визвольну боротьбу.
3. Не організовувати ніякої Політичної Ради при армії, а вважати за свій єдиний провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви.
4. До цьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву "Військові Відділи ОУН-Бандери", включити в Лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА.
5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир.
6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та Службу Безпеки.
7. Оголосити загальний революційний повстанський зрив цілої України проти німців та провести масову примусову мобілізацію в УПА”.
На що Бульба-Боровець відповів:
“І. УПА не має права бути військом будь-якої одної політичної партії, а мусить бути всенародною збройною силою під політичним проводом законного уряду Української Народної Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії.
2. УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30 червня 1941 року - незаконний і не відповідає часові.
3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії - це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи.
Пункти 4 і 5 - без коментарів.
6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії проводить жандармерія УПА.
7. Нема політичної доцільності оголошувати революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою”.
Але Микола Лебідь таки домігся свого. 19 червня 1943 року підконтрольні ОУН(б) відділи напали на штаби Боровця та повністю їх знищили. В результаті цього перевороту контроль над Повстанською Армією повністю перейшов до рук ОУН. Не ставлячи під сумнів героїзм та ідеали за які боролися вояки ОУН-УПА залишу під сумнівом лише одне - при чому тут події 30 червня 1941 року?
Те, що проголошення “Акту Відновлення Української Держави” було вузько партійною аферою свідчить і те, що загальнонаціональний “уряд” було сформовано виключно з представників ОУН(б). У ньому не знайшлося місця навіть для колишніх однопартійців з Мельниківського крила організації. Чим одразу обурилися газети ОУН(м) “Наступ”, “Український вісник” та “Сурма”. А сам Андрій Мельник написав особисто Гітлеру та генерал-губернатору Франку велику кляузу про те, що “бандерівці поводяться негідно і створили без відома фюрера свій уряд”.
Значною мірою саме завдяки доносу українського націоналіста Андрія Мельника на ігри ОУН(б) на створення «українського уряду» нарешті прореагував фюрер. Реакція була досить лаконічною, як на таку “історичну подію”. На нараді 5 липня Гітлер присвятив цьому ціле речення: “Партагеноссе Гімлере, зробіть порядок з цією бандою”. Факт ретельно занотований педантичними німецькими стенографістами.
Реакція шефа політичної поліції Рейху була блискавичною. Того ж дня у Кракові було заарештовано Степана Бандеру, а 9 липня у Львові Ярослава Стецька. Обох доставили до Берліну, де від них вимагали публічно скасувати Акт 30 червня. До честі останніх слід зазначити, що незважаючи на шалений тиск вони відмовилися. У цьому ключі дуже цікаво було би знати, скільки нардепів з числа тих, хто голосував за Акт від 24 серпня 1991 року в подібній ситуації вчинили би аналогічно. Як на мене - небагато...
Бандеру запроторили до в’язниці, а потім до концтабору Заксенхаузен. Правда не у сам табір, а у його “спеціальну” зону для VIP-персон. Концтабірне життя лідера ОУН(б) кардинально відрізнялося від животіння одягнених у смугасті роби живих скелетів - фактично то був домашній арешт.
Менше поталанило ряду бандерівських “міністрів”. Багатьох закатували до смерті чи розстріляли. Жахливі тортури спіткали у Освенціму й рідних братів Бандери - Олексу та Василя. З них дротяними щітками здирали шкіру, а потім купали у вапняному розчині...
У Заксенхаузені Бандера просидів до 27 серпня (по іншим джерелам до грудня) 1944 року. Звільнення (що для німецьких концтаборів є дивом) співпало з повним визволенням України від нацистів, а отже з припиненням боротьби УПА проти Німеччини. В “житійних” ОУНівських публікаціях говориться про те, що одразу після звільнення німці запропонували Бандері та іншим провідникам союз у боротьбі проти Москви, на що, мовляв, останні категорично не погодилися. Що дуже сумнівно. Відомо ж, що ворог мого ворога... Тим більше, коли взимку 1944-1945 Бандера зненацька опинився в тилу в Червоної Армії - у Кракові, німці провели спеціальну рятувальну операцію. По особистій вказівці Гітлера блискучий розвідник Отто Скорцені зумів вивести Бандеру на територію Рейху. “Це був важкий рейс. Я вів Бандеру по радіомаяках, залишених у тилу ваших військ, у Чехословаччині й Австрії. Гітлер наказав доставити Бандеру в Рейх для продовження роботи”, - писав потім Скорцені у своїх спогадах.
Як бачимо - коло замкнулося. Починалося все зі співпраці ОУН(б) з Нацистською Німеччиною у надії використати її потугу проти Москви, потім, після Акту-1941 стосунки було порвано і ОУН-УПА вже воювала (таки реально воювала!) проти Гітлера... І знову, як видно з цитати Скорцені – союз з нацистами проти Сталіна. Правда навряд чи варто закидати Бандері ці ситуативні союзи. Врешті-решт, у тій чи іншій мірі з Гітлером тоді успіли позагравати чи не усі тодішні політичні гравці: Захід, який руками фюрера хотів знищити СРСР, Сталін, що хотів при допомозі Гітлера розчавити Захід, ба, навіть евреї-капіталісти, які на початку 30-х підкидали НСДАП грошенят, вбачаючи у нацистах противагу комуністам. Що, потім не завадило Гітлеру відправити своїх колишніх фінансистів до газової камери.
Акт від 30 червня 1941 року, та події, що за цим відбулися мали лише одне позитивне значення, - вони показали українцям, що не варто сподіватися на те, що якийсь закордонний добродій подарує Україні свободу та незалежність. Якби цього дядечка хто не улещував. Він, якщо і прийде, то тільки для того аби забрати останнє. Сподіватися варто лише на себе.
Дмитро Полюхович
>Унікальні фото за лінком http://rep.in.ua/show/?id=13835
Загальновідомо, що Україна має не тільки найбільшу у світі кількість пісень, які потрібно слухати виключно стоячи, але й найбільшу кількість Днів Незалежності (всі інші країни переважно вдовольняються одним). Тому не чекаючи офіційно державного 24 серпня національно свідомі громадяни можуть підняти чарку вже сьогодні. Для “несвідомих” нагадаю - 30 червня 1941 року у славному місті Львові представниками бандерівського крила Організації Українських Націоналістів (надалі ОУН(б)) було проголошено “Акт Відновлення Української Держави”.
Цій вікопомній події передувало 22 червня - день нападу нацистської Німеччини на СРСР. Вже 29 червня Червона Армія, яка не очікувала такої підступності від свого недавнього союзника, на пару з яким у вересні 1939 року вона так файно “роздєрєбаніла” Польщу, фактично без опору залишила Львів. Вранці 30 червня до міста вступили війська Вермахту, у тому числі і сформований ОУН(б) батальйон “Нахтігаль” (німецькою - “Соловейко”), що входив до складу німецького полку “Бранденбург 800”. “Нахтігаль” хоч і йшов у першій лінії, але був прикріплений, як резерв до 1-го Бранденбургського батальйону. На практиці це означало, що “соловейки” увійшли в столицю Галичини в обозі німецької армії.
Формування “Нахтігалю” під патронатом ОУН(б) почалося незадовго до того - у березні 1941 року. Батальйон складався з 330 людей, та був розділений на 4 сотні. На командних посадах були виключно німці. Командував ним Герцнер, а сотнями: граф фон Тун, Гогенштайн, Міддельгауве та Шіллер. З української сторони батальйоном де-факто командував Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА). Спочатку батальйон не мав певної назви. Але, як відомо, українці - найспівочіша нація. Тому при батальйоні незабаром було сформовано чудовий хор. Він і дав назву частині - “Соловейко”.
Увійшовши до міста Лева “соловейки” взяли під свій контроль ряд підприємств та місцеву радіостанцію, яку ж одразу назвали «Радіовисельниця» (радіощогла) ім. полковника Євгена Коновальця». Увечері, за підтримки “Нахтігалю”, представники ОУН(б) провели у Домі товариства “Просвіта” великі збори, на яких і було виголошено “Акт Проголошення Відновлення Української Держави”, та сформовано “Уряд” на чолі з Ярославом Стецьком. До речі, на зборах були присутні і кілька німецьких генералів, які досить прихильно поставилися до події.
Про створення Незалежної України одразу ж повідомило Львівське радіо, яке, як зазначено вище, уже знаходилося під контролем “Нахтігалю”. Правда сумнівно, що ця новина стала відома одразу широкому загалу. З перших днів війни, як “Cовіти”, так і німці ретельно вилучали радіоприймачі у населення. Що ж стосується Заходу, то складно собі уявити, що хтось налаштовував свій приймач на якусь маргінальну іноземну станцію...
Як це не дивно, але сьогодні події 30-го червня переважно подаються, як факт відкритого спротиву націоналістів-державників гітлерівським нацистам. Що абсолютно не відповідає реальним фактам. Так, дійсно, - створення незалежної Української Держави (навіть маріонеткової, на кшталт Словаччини чи Моравії) аж ніяк не входило у плани Гітлера. Так, зроблено це було всупереч волі керівництва Рейху. Але “всупереч” зовсім не означає за активного спротиву. Для цього достатньо ознайомитися з ПОВНИМ текстом “Акту”, який, чомусь, дуже не люблять цитувати автори, що у своїх публікаціях співають дифірамби уже міфологізованій події.
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
30 червня 1941 р.
1. Волею Українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.
2. На західних землях України твориться Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України — Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!
Слава Україні! Героям Слава!
Ярослав Стецько, в. р.
Голова Національних Зборів
Як видно з тексту про жодний “спротив” Гітлерові в “Акті” ані слова. Більш того - у ньому голосно заявлено не лишень про повну лояльність, але й про бажання “під проводом Адольфа Гітлера творити новий лад”. Але навіть якщо відкинути пункт про бажання ОУН(б) прислужитися Гітлеру, врешті це можна списати на тактично-змушений вияв лояльності, документ аж ніяк не складає враження загальнонаціонального та історичного, як, скажімо, Акт про Незалежність від 24 серпня 1991 року. Скоріше це нагадує вузько партійну декларацію, чим цей документ по суті і був. Цікавий штрих. Одним з перших документів нового “уряду” був указ, який анулював 4-й універсал Української Центральної Ради вiд 22.01.1918 року.
Також незрозумілою є логіка його творців. Невже Бандера та Стецько не знали про плани Гітлера щодо України та про ставлення нацистів до “унтерменшів” (недолюдей) взагалі та до “слявен-склявен” (слов”ян-невільників) зокрема? Адже про все це чітко сказано в програмовій книзі Гітлера “Майн кампф”? Може вони сподівалися створити Незалежну Українську Державу “під шумок”, поки Гітлер буде зайнятий на Східному фронті? Теж сумнівно. Керівництво ОУН(б), як і ОУН(м) давно й тісно співпрацювало з німцями, а тому не могло не знати про те, що всі процеси на підвладних Рейху теренах жорстко контролювалися з притаманною німцям педантичністю. Може це був символічний акт, який мав надихати на боротьбу? Теж навряд чи. Хоча така версія є. Зокрема чомусь наголошується, що саме ОУНівський Акт про відновлення незалежності у кінцевому раухку призвів до створення славетної Української Повстанської Армії. Але це теж, м’яко кажучи, - неправда. Так, ОУН(б) мав свої боївки, але УПА створювалося знизу, самим народом, а не якоюсь однією політичною групою.
У цьому світлі цікавими є вимоги Миколи Лебедя - міністра державної безпеки в “уряді” Стецька до першого командувача УПА Тараса Бульби-Боровця (останній стояв на позиціях відновлення УНР, та невизнання жодної політичної партії як “єдиної керуючої та спрямовуючої”, на що, як видно з тексту Акту-1941 відверто претендувала ОУН(б)). Цитуємо ці вимоги:
“1. Не визнавати політичної підлеглості урядові УНР в екзетиві, а підпорядковувати всю військову діяльність УПА політичній лінії проводу ОУН-Бандери.
2. Визнати акт державності 30-го червня 1941 року, як єдину державну концепцію України, і під її прапором проводити дальшу визвольну боротьбу.
3. Не організовувати ніякої Політичної Ради при армії, а вважати за свій єдиний провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви.
4. До цьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву "Військові Відділи ОУН-Бандери", включити в Лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА.
5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир.
6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та Службу Безпеки.
7. Оголосити загальний революційний повстанський зрив цілої України проти німців та провести масову примусову мобілізацію в УПА”.
На що Бульба-Боровець відповів:
“І. УПА не має права бути військом будь-якої одної політичної партії, а мусить бути всенародною збройною силою під політичним проводом законного уряду Української Народної Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії.
2. УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30 червня 1941 року - незаконний і не відповідає часові.
3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії - це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи.
Пункти 4 і 5 - без коментарів.
6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії проводить жандармерія УПА.
7. Нема політичної доцільності оголошувати революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою”.
Але Микола Лебідь таки домігся свого. 19 червня 1943 року підконтрольні ОУН(б) відділи напали на штаби Боровця та повністю їх знищили. В результаті цього перевороту контроль над Повстанською Армією повністю перейшов до рук ОУН. Не ставлячи під сумнів героїзм та ідеали за які боролися вояки ОУН-УПА залишу під сумнівом лише одне - при чому тут події 30 червня 1941 року?
Те, що проголошення “Акту Відновлення Української Держави” було вузько партійною аферою свідчить і те, що загальнонаціональний “уряд” було сформовано виключно з представників ОУН(б). У ньому не знайшлося місця навіть для колишніх однопартійців з Мельниківського крила організації. Чим одразу обурилися газети ОУН(м) “Наступ”, “Український вісник” та “Сурма”. А сам Андрій Мельник написав особисто Гітлеру та генерал-губернатору Франку велику кляузу про те, що “бандерівці поводяться негідно і створили без відома фюрера свій уряд”.
Значною мірою саме завдяки доносу українського націоналіста Андрія Мельника на ігри ОУН(б) на створення «українського уряду» нарешті прореагував фюрер. Реакція була досить лаконічною, як на таку “історичну подію”. На нараді 5 липня Гітлер присвятив цьому ціле речення: “Партагеноссе Гімлере, зробіть порядок з цією бандою”. Факт ретельно занотований педантичними німецькими стенографістами.
Реакція шефа політичної поліції Рейху була блискавичною. Того ж дня у Кракові було заарештовано Степана Бандеру, а 9 липня у Львові Ярослава Стецька. Обох доставили до Берліну, де від них вимагали публічно скасувати Акт 30 червня. До честі останніх слід зазначити, що незважаючи на шалений тиск вони відмовилися. У цьому ключі дуже цікаво було би знати, скільки нардепів з числа тих, хто голосував за Акт від 24 серпня 1991 року в подібній ситуації вчинили би аналогічно. Як на мене - небагато...
Бандеру запроторили до в’язниці, а потім до концтабору Заксенхаузен. Правда не у сам табір, а у його “спеціальну” зону для VIP-персон. Концтабірне життя лідера ОУН(б) кардинально відрізнялося від животіння одягнених у смугасті роби живих скелетів - фактично то був домашній арешт.
Менше поталанило ряду бандерівських “міністрів”. Багатьох закатували до смерті чи розстріляли. Жахливі тортури спіткали у Освенціму й рідних братів Бандери - Олексу та Василя. З них дротяними щітками здирали шкіру, а потім купали у вапняному розчині...
У Заксенхаузені Бандера просидів до 27 серпня (по іншим джерелам до грудня) 1944 року. Звільнення (що для німецьких концтаборів є дивом) співпало з повним визволенням України від нацистів, а отже з припиненням боротьби УПА проти Німеччини. В “житійних” ОУНівських публікаціях говориться про те, що одразу після звільнення німці запропонували Бандері та іншим провідникам союз у боротьбі проти Москви, на що, мовляв, останні категорично не погодилися. Що дуже сумнівно. Відомо ж, що ворог мого ворога... Тим більше, коли взимку 1944-1945 Бандера зненацька опинився в тилу в Червоної Армії - у Кракові, німці провели спеціальну рятувальну операцію. По особистій вказівці Гітлера блискучий розвідник Отто Скорцені зумів вивести Бандеру на територію Рейху. “Це був важкий рейс. Я вів Бандеру по радіомаяках, залишених у тилу ваших військ, у Чехословаччині й Австрії. Гітлер наказав доставити Бандеру в Рейх для продовження роботи”, - писав потім Скорцені у своїх спогадах.
Як бачимо - коло замкнулося. Починалося все зі співпраці ОУН(б) з Нацистською Німеччиною у надії використати її потугу проти Москви, потім, після Акту-1941 стосунки було порвано і ОУН-УПА вже воювала (таки реально воювала!) проти Гітлера... І знову, як видно з цитати Скорцені – союз з нацистами проти Сталіна. Правда навряд чи варто закидати Бандері ці ситуативні союзи. Врешті-решт, у тій чи іншій мірі з Гітлером тоді успіли позагравати чи не усі тодішні політичні гравці: Захід, який руками фюрера хотів знищити СРСР, Сталін, що хотів при допомозі Гітлера розчавити Захід, ба, навіть евреї-капіталісти, які на початку 30-х підкидали НСДАП грошенят, вбачаючи у нацистах противагу комуністам. Що, потім не завадило Гітлеру відправити своїх колишніх фінансистів до газової камери.
Акт від 30 червня 1941 року, та події, що за цим відбулися мали лише одне позитивне значення, - вони показали українцям, що не варто сподіватися на те, що якийсь закордонний добродій подарує Україні свободу та незалежність. Якби цього дядечка хто не улещував. Він, якщо і прийде, то тільки для того аби забрати останнє. Сподіватися варто лише на себе.
Дмитро Полюхович
Відповіді
2005.06.30 | Мінор
Ви можете поставити десять раз агітпроп - але це точка зору
І до речі точка зору майданівця, який досить прихильно ставиться до УПА. Навчіться сприймати те, що хтось може думати інакше і при цьому бути вашим соратником. Плюралізм - основа демократії.2005.06.30 | catko
відколи полохало став майданівцем?
крім того половина статті відкритий брєд витягнутий з радянської пропаганди.2005.06.30 | Мінор
Автор не Полохало, а Полюхович
Уважно ж ви читаєте статтю. Якщо у вас проблеми із зором, наперед перепрошую.Полюхович - постійний читач і частенько автор нашого форуму.
2005.06.30 | catko
все одно фігню написав(-)
2005.06.30 | Ігорко
Це точно. Re: все одно фігню написав
Цитата з http://oun-upa.org.ua/history/[...]Державотворчі плани було втілено у життя негайно, щойно німецька армія перетнула західний кордон сталінської імперії. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН(б) проголосила створення Української Самостійної Держави, доручивши формування уряду Ярославові Стецькові. Забезпечення акції було покладено на батальйон "Нахтігаль" (під командуванням сотника Р.Шухевича), що вранці дістався до міста (разом з батальйоном "Роланд" під командою майора Євгена Побігущого творив Дружини Українських Націоналістів (ДУН)). Реакція німецької верхівки на цю визначну для українського народу подію остаточно розвіяла усі ілюзії ОУН(б) щодо можливості порозуміння українського визвольного руху з німецькими "визволителями" (хоча об'єктивно майбутні плани Райху щодо України залишалися державною таємницею, і німецька політика на українському напрямку багато в чому була амбівалентною до самого кінця війни, що дало підстави ОУН(м) сподіватися на досягнення компромісу). Степана Бандеру і Ярослава Стецька було заарештовано і депортовано до Берліну, а звідти - до концентраційного табору Заксенгаузен, після відмови відкликати Акт відновлення Української Держави. У концтаборі вони перебували до вересня 1944 р. Вбито або ув'язнено було також багатьох інших бандерівців. Братів Степана Бандери Василя та Олексу було кинуто до концтабору в Освенцімі, де вони загинули в 1942 р. Провід перебрав Микола Лебедь (до 1943 р.). Організація переходить у підпілля і розпочинає підготовку до збройного опору і повстання проти німців. Німецька СД звітує до Берліну, "що носієм ворожих течій між українцями є, як і раніше, група Бандери".[...]
2005.06.30 | Мінор
Ну і де ж критичне сприйняття інформації?
Ігорко пише:> батальйон "Нахтігаль" (під командуванням сотника Р.Шухевича)
Панство, ви коли небудь бачили батальйон під командування сотника(ротного)? Чи ви в армії не служили? Повірте, що німці, як і москалі, також сотників комбатами не призначали
>Реакція німецької верхівки на цю визначну для українського народу подію остаточно розвіяла усі ілюзії ОУН(б) щодо можливості порозуміння українського визвольного руху з німецькими "визволителями"
Текст Акту є достовірним і взятий з ОУНівських сайтів. Про співпрацю з Гітлером там все ж таки говорилося. А реакція "німецької верхівки" до заяви Гітлера була досить лояльною.
>У концтаборі вони перебували до вересня 1944 р.
І ні слова, як вони звідтам вийшли. Чи не так?
2005.06.30 | Чучхе
Можу розкритикувати щодо Бульби-Боровця
Я б на місці автора не став би ссилатися на цього типа, як на морального авторитета. Я бачив багато архівних документів цього персонажа, з якого випливає, що протягом війни його "Поліська січ" працювала чи не на всі сторони, втягнуті у війну - від німців до совєтів, то ж не дивно, що Боровець так різко виступив проти акту 30 червня. Він одночасно друкував статті в часописі "Волинь", де описував "злочини жидув" і підтримував перемир"я з партизанами Медвєдєва, про що можна, зокрема, прочитати в книзі "Сільниє духом".Все, що ми знаємо про Боровця, витягнуто з його книги "Армія без держави", виданої з міркувань порятунку, щоб його не визнали військовим злочинцем. Там він бреше про те, що він нібито брав Шепетівку, зате повністю уникає спогадів про своє колаборантство. Хоч Боровець і говорив, що у нього в підпорядкуванні є якась Повстанська армія, ми не маємо ніяких доказів, що така структура дійсно існувала. При окупації за підтримки німців він створив свою потішну Поліську січ (пізніше вона набула назву УНРА), де не було жодного навіть рядового: вони, як сучасні козаки, всі були геть полковниками. До того ж це військо розпускалося по хатам на зиму і збиралося для "операцій" на літо.
До того ж Бульба-Боровець був російськомовним, товстим і бородатим.
2005.06.30 | Мартинюк
Бульбу-Боровця просто не треба чіпати
Взагалі в статтю Полюховича ( попри це цікаву і варту уваги) він притягнутий за вуха.Конфлікти ОУН та Боровця це діло пізнішого часу, а бандерівцям, яких загребло гестапо майже у той самий день, було тоді не до нього.
Як на мене конфлікт ОУН та Боровця був організаційний - структура , яку створювала ОУН була ефективнішою та організованішою, а Боровець ніяк не міг вийти за рамки регіональної отаманщини.
Однак це не підстава тиражувати пліткоподібні інформації, які неминуче виникають при таких конфліктах. Взагалі неупереджений аналіз стосунків Боровця та ОУН був би повчальним і для наших сучасників.
2005.06.30 | catko
маю класну книжку на тему боровця та його армії без держави
називається "слідами "армії без держави" автор петренко учасних тих всіх подій. кого цікавить можу посприяти.2005.07.01 | Чучхе
Мене цікавить, дайте ознайомитись
моя адреса mykolap@ukr.net , навзамін (якщо знайду) дам ксерокси деяких документів Бульбиної армії, знайдені в рівненських архівах (якщо вони в мене збереглись, звичайно). Це потрібно не стільки мені, скільки одному співробітнику однієї західноукраїнської обласної адміністрації, якому новопризначений губернатор дав завдання аргументувати, чи варто в місті споруджувати якийсь монумент Боровцю, чи це просто коляборант якийсь. Чекаю.2005.06.30 | Mykyta
Re: Ви можете поставити десять раз агітпроп - але це точка зору
Ви можете скільки завгодно обурюватись, але оцінка "агітпроп" - це точка зору. Навчіться сприймати те, що хтось може думати інакше і при цьому бути вашим соратником. Плюралізм - основа демократії.PS. Я цього "агітпропу" не ставив, але до чого тут ці волання? Міноре, Ви ж не перший день на Майдані, ні?
Мінор пише:
> І до речі точка зору майданівця, який досить прихильно ставиться до УПА. Навчіться сприймати те, що хтось може думати інакше і при цьому бути вашим соратником. Плюралізм - основа демократії.
2005.06.30 | Мінор
Як до тебе не п"ють - не кажи будь-здоров (-)
2005.06.30 | Mykyta
Ви сплутали відкритий форум з приватною п"янкою (-)
2005.06.30 | Мінор
По риториці - "відмінно". Але якщо не ви ставили
"агітпроп", то навіщо ви озвались на мій пост? Та ще й так ображено? А потім, хто вам сказав, що я "обурювався". Якби це було б так, я б просто послав би...2005.06.30 | Mykyta
Re: По риториці - "відмінно". Але якщо не ви ставили
Мінор пише:> "агітпроп", то навіщо ви озвались на мій пост?
Оскільки форум вільний, то кожен вирішує сам, коли йому озиватись.
Озвавсь тому, тому, що постинг не містив жодного аргумента, а лише емоції і є відверто провокативним (не кажучи навіть, що це офтопік).
>Та ще й так ображено?
гм, зацитувати вас знову? Ну раз ви так просите... А потім, хто вам сказав, що ображено? Якби це було б так, я б просто послав би...
2005.06.30 | catko
інша точка зору на значущість 30 червня
Акт 30 червня 1941 року: Україна проти НімеччиниВід автора. Я писав цю статтю чотири роки тому. Інший Президент, інші політичні обставини, суспільство, яке ще не дозріло до Майдану. Та є цінності, які не можуть девальвуватися внаслідок зміни влади. За великим рахунком жодній владі не дано змінювати ці цінності, навпаки, вони самі є міркою, якою історія вимірює вартість державних діячів. Можна відкладати визнання УПА на невизначений термін, можна не помічати дати 30 червня в календарі, але це змінить історії, що вже відбулась. Люди, які віддавали своє життя задля існування власної нації мислили категоріями вічности, а не наступних парламентських виборів. У цьому сенсі вони мають значно більше право судити нас, аніж ми – їх. Вони й судять, вони й виховують, навіть, якщо ми боїмось признатись собі у цьому.
30 червня 1941 року бандерівська ОУН проголосила у Львові відновлення Української Держави. Цей акт, крім усього іншого, послужив моментом істини для з’ясування справжніх намірів Гітлера щодо України – на початку липня Бандеру і Стецька було заарештовано, а на членів ОУН гестапо розпочало полювання, знищуючи їх нарівні з євреями і циганами. Цей акт служить моментом істини і сьогодні, позаяк ні виконавча, ні законодавча влади держави Україна не визнають його державотворчого характеру. З цього я роблю висновок, що наші теперішні державні мужі не дуже тверді у своїх державницьких переконаннях, і якби за теперішню державу треба було перейти гестапівські катівні і концтабори, то для більшості з них ця ціна здалася б надмірною.
Акт 30 червня творили діти тих, хто програв війну за УНР та ЗУНР. Вони свідомо йшли до цього Акту протягом попереднього десятиліття, ба більше, вся підготовка членства в ОУН була спрямована на виховання людей, готових у слушну хвилину утвердити Українську Державу. І вони це спробували, навіть двічі, бо спочатку кинули, скільки могли, сили на підтримку Карпатської України. Іншої слушної хвилини історія їм не дала, та і ця виявилася вкрай несприятливою для будівництва держави. Отож під впливом протиукраїнської пропаганди в обивателя виникає запитання: а чи варто було?
Є дві діаметрально протилежні відповіді для різних людей. Для обивателя – безперечно, не варто було, бо ніякий духовний комфорт життя у власній державі, власному національному середовищі, яке спроможне захистити своїх членів та робить все для їх духовного збагачення, не замінить йому комфорту посідання власного метра ковбаси, тьолки і “культурної” атмосфери героїчно-кримінальної попси. Ця категорія людей ніколи не задумується над тим, що час від часу в процесі історичного розвитку вони легко стають заручниками політичних обставин, і господарі ситуації за потреби поженуть їх, як худобу, на жертовний вівтар за майновою, національною, конфесійною, расовою чи ще якою ознакою. Історія цивілізації рясніє такими прикладами, і не обов’язково повертатися в глибини історії до Варфоломієвої ночі – є ближча до нас різня болгар та вірмен в Оттоманській імперії, яка, мабуть, надихнула на подібні вчинки господарів СССР та третього Райху; зовсім близька до нас історія Кампучії, де сценарій писався точно, що за творами Леніна. І коли речники цієї категорії кажуть вам, що світ став цивілізованішим, отож такі події більше ніде й ніколи не повторяться – не вірте їм, бо обдурюють самі себе, щоб комфортніше почуватись у вимріяному обивательському болоті. Глобальний розвиток технологій наразі не приніс розвитку моралі, а тому ніхто не гарантований від повторення геноцидів рафінованішими науково-технологічними методами.
Є друга відповідь – безумовно, варто! Вона існує для тої категорії людей, які відчувають свою причетність до національної спільноти, які розуміють безглуздість життя, не наповненого духовним змістом, які розуміють свою відповідальність перед прийдешніми поколіннями за скоєні або й не скоєні вчинки. Ця категорія людей існує в кожному суспільстві, а в українському, після поразки Визвольних змагань 1917- 20-х рр., вона оформилась в організовану світоглядну течію – зі своєю ідеологічною доктриною, мораллю і, зрозуміло, із програмою діяльності.
Організація Українських Націоналістів – так назвало себе це добровільне об’єднання людей, готових за необхідності скласти голови за інтереси власної нації. Партійна діяльність – гра за правилами, нав’язаними окупантами – не влаштовувала їх, бо за тими правилами не можна було виконати навіть першого із черги завдання, здобути державу для українського народу, їх не розуміли навіть деякі ветерани недавньої визвольної війни, які свого часу заснували підпільну армію – Українську Військову Організацію, – дехто із членів УВО віддали перевагу партійній діяльності перед роботою в ОУН. Але вони вірили – на зламі історії, коли руйнуються міждержавні зобов’язання, коли порушується видима монолітність “вічних” держав, вони отримають свій шанс виконати обов’язок перед нацією.
Історія не дала їм кращого шансу. В їх розумінні історія не дала їм навіть вибору. Щойно Сталін і Гітлер поділили Польщу, а з нею і Європу, ОУН заходилася готувати похідні групи, завданням яких було створювати осередки української державної влади там, де у воєнному безладі новий окупант не встигне встановити свого порядку.
Це був вияв тої світоглядної сторони ОУН, про яку чомусь і тепер так мало пишуть історики: на нашій землі ми нікого не питаємо дозволу, що нам робити, це інші – звані та незвані гості мусять підлаштовуватись під нас. Із цього погляду Акт 30 червня є логічним й обґрунтованим, а те, що деякі “державні” мужі в нашій столиці замовчують, а то й відкидають його значення для України, свідчить радше про “державність” їх переконань. Черговий раз просторікуючи про те, як “22 червня Україна стала на боротьбу із коричневою навалою”, вони сором’язливо замовчують, що справжня Україна, та, що із Тризубом і синьо-жовтим прапором, невдовзі після Акту 30 червня справді перейшла до відкритої боротьби з гітлерівцями. А те, що вони називають “Україною”, масово розстрілювало українців під час відступу, навіть тих, які публічно заявляли про “прекрасне життя в Радянському Союзі” – наприклад, професора Кирила Студинського чи сина Каменяра Петра Франка. Тут, у контексті жертв, покладених у боротьбі із фашизмом, варто було би згадати розстріляного гестапівцями міністра уряду Стецька – Андрія П’ясецького або закатованого крайового провідника Івана Климіва – “Легенду”, але мовчать перефарбовані пропагандисти “світлого” минулого, бо в концепцію “героїчної боротьби радянського народу з фашизмом” Українська Самостійна Соборна Держава не вписувалась за часів СССР, не вписується і за часів побудови територіальної, а не національної держави під назвою “Україна”.
Проголошуючи відновлення держави, останнім пунктом Акту 30 червня українці запропонували німцям спільне ведення бойових дій проти СССР. І хоч творці Акту практично зразу ж були піддані репресіям з боку гітлерівців, саму наявність цього пункту використовують наші вороги як свідчення нашої “продажності”.
Про яку ж “продажність” ідеться? Що продавав Сталін, коли підписав із Гітлером міжнародний договір про поділ Польщі та решти Європи 23 серпня 1939 року? Чи засуджено Сталіна, хоча б морально, за те, що це він у змові з Гітлером розв’язав світову війну? А державу, яка стояла за Сталіним, засуджують? Ні, бо міжнародній спільноті зараз байдуже до подій 60-річної давності, а росіяни ніколи не зроблять цього, бо Сталін ділив Європу в інтересах їхньої держави. Вони не зроблять цього ще й тому, що знають – почуття самоповаги – фактор, який цементує націю у критичні моменти, тож руйнувати елементи, які скріплюють націю, вони не будуть.
Чому ж ми, українці, сором’язливо уникаємо дискусій із приводу того, що соромитися, власне, нічого? Ми запропонували одному незваному гостеві спілку в боротьбі з іншим окупантом тоді, коли більше домовлятися було ні з ким, той відмовився, і ми воювали з обома. Таким чином, проблема в нас, бо ми досі не виховали в собі почуття самоповаги до себе, своєї історії.
Із проголошенням Акту 30 червня Україна з об’єкта світових інтересів у міру своїх знекровлених сил перетворюється в діючу особу світової політики. Історичні ж обставини на цьому етапі головним ворогом української державності роблять гітлерівську Німеччину. Багато хто забуває, що українці створили УПА, коли німці щойно дійшли до Волги і світ вгадував: впаде Сталінград чи не впаде? Це вже потім, набувши досвіду в боях із німецькими каральними загонами, які забезпечували вивезення українців на роботи в Німеччину, УПА здобула славу в боях із сталінськими карателями, перед якими тремтіла вся Європа.
Сьогодні нам немає потреби вигадувати героїв нашої боротьби, як це часто робила радянська пропаганда (наприклад, із Молодою Ґвардією). У своїй історії ми маємо провідників, які відбули ув’язнення в німецьких концтаборах, були закатовані на допитах гестапо, впали в боях із німецькими частинами. Оце і є справжня війна України проти поневолення Німеччиною (йдеться про справжню Україну, ту, що має своїми символами Тризуб і синьо-жовтий прапор). Усі інші опуси, в яких розповідається, як за Україну героїчно бились чотири українські фронти – містифікація, бо вони лише використовували українців як гарматне м’ясо для досягнення чужих інтересів.
Ті, хто творив Акт 30 червня, усвідомлювали, проти яких сил вони вступають у боротьбу. Вони знали, що багатьом доведеться загинути в тій боротьбі. Але вони знали ще одне – за життя, змарноване ними, нації доведеться розплачуватись новими голодоморами і Крутами. І тому їх чин є, крім усього, ще й посланням до нас. Про нашу гідність на нашій не дуже українській Україні.
Ярослав СВАТКО , 30 червня 2001 року
2005.06.30 | Navigator
Геополітична гра в бійню земною кулею
Що цікаво. ті ж десятки європейських держав, що воювали за Гітлера, вивчають свою історію без мазохізму.Ті ж угорці, словаки, румуни і т.д.
Казали при цьому одні те, що хотів чути Гітлер, інші- те, що хотів Сталін.
Обидва диктатори не хотіли щоб щось сказали українці від себе.
За що перший знищив сотні тисяч, другий - мільйони українців.
Тому наш слабкий голос про власні права 30 червня був і є цінним.
Саме він зокрема допоміг українцям мобілізуватись стати українцями в 1991, а не малорусами, як білоруси.
До речі, куди цей голос не дійшов і повстала Малоросія.
Загалом, це був такий же акт відчаю, як клятва Ющенка в парламенті в 2004 році. І мала такі ж наслідки.
...
Образно кажучи в 1939році дві криваві команди вийшли на поля світу грати в геополітичну гру в бійню земною кулею.
Скільки живих істот при цьому затоптали - не знає ніхто.
Те, що якась істота при цьому писнула - хоч показала світові, шо вона була. І сталось так.
2005.06.30 | Мінор
Згоден
Але мій автор і не заперечує Акту 30 червня - він лише проти його міфологізації.2005.06.30 | ДП
Йой, як все запущено!
Стаття моя. Агітпропу не бачу. Була вузькопартійна групка яка прийняла крикливу декларацію (до того ж абсолютно совєтсько-бідьшовицьку за духом). При всій моїй повазі до ОУН, та особливо до УПА. Я просто викладав факти. Покажіть де я збрехав? Для історії ж державності Акт-1941 мая таке ж значення, як денонсація Переяслівськоїх угоди "козаками" покійного гетьмана Чорновола. І вплив події на 24 серпня 1991 - нулюовий. Більш того, якби ОУН і "бе" і "ме" не прибули в Україну у німецькому обозі, а одразу ж розпочали боротьбу з німцями, не чекающи поки гестапо начне їх тягати бо шибениці булоб більше толку.А про акт відчаю. Не певний. Невже треба було бруднитися в союзниках Гітлера, аби провести одне урочисте засідання у Львові, а потім "побивши горшки" піти у підпілля? Невже Бандера і К0 не знали раніше хто такий Гітлер?
Особлисто мені імпонує більше позиція Боровця. І не лише тому, що мій дід воював під його проводом
2005.06.30 | Navigator
Шановний ДП, привіт на сайті.
Питання перше: для чого Ви сюди зайшли, якщо точка зору інших відвідувачів вас так збуджує. Ми тратимо час на відповідь Вам, між іншим. Щоб дещо відкоректувати статтю з нашої точки зору. IMHO за цим , зокрема, сюди і заходять.Питання друге: Ви хочете почути, як Ви класно пишете?
Так це очевидно і ніхто не проти.
Навіть за. Класно пишете.
2005.06.30 | ДП
Re: Шановний ДП, привіт на сайті.
Дякую, що привітали мене на сайті. Правда я тут достатньо давно просто давно не заходив. Зараз зайшов зовсім не тому, аби слухати як я пишу, а захистити викладену мною думку.2005.07.01 | Navigator
Відповім тоді коротко по суті.
На початку 20-го століття германський світ грав в Європі не меншу роль,ніж Росія, а в Галиині - значно більшу. Тут і освіта на німецькій, і німецько-ідішомовне море єврейського населення і вдячність українців австрійцям за надану певну культурну автономію (церква, книги) і т.д. Германофільські настрої значно виросли і у вислід Першої світової, коли Галичина побачила російських освободітєлєй.Саме Німеччина визнала в параграфах Брестського миру незалежність України, хитаючись, правда, між повною підтримкою незалежності України і підтримкою свого агента Ульянова-Лєніна.
...
Через 15 років Гітлер почав будувати в Європі новий порядок.
Як і комуністи СССР - свій.
Старим порядком був Версальський.
І кожен прикривався красивими словами про справедливість.
Про концтабори вони не дзвонили.
Багато німців про них не знали в 1945, а що ви хочете від українців в 1941-му?
Гітлер обіцяв втерти сльози скривдженим Версальським договором.
Словакам, валлонам, угорцям.
А українці теж були скривджені тим же договором!
Аще й брутальною совєтізацією і полюванням на українців заради знищення (так негри полюють на шимпанзе)
Тобто отримували свій шанс, як тоді багатьом здавалось.
Проголошення незалежності 30 червня і його відміна вбила ці ілюзії в українцях і розвернуло розвиток руху опoру в другому напрямку.
2005.06.30 | Мартинюк
Все таки цю подію не варто принижувати
Попри очевидну наявність мотиву міжпартійної конкурентності в ОУН(б), дана акція принесла очевидну користь - вона чітко і недвозначно продемонструвала справжні наміри Гітлера щодо України і повністю позбавила сумнівів тогочасну українську еліту.Один із контраргументів, скажімо мельниківців, полягав у тому що бандерівці таким "вибриком" зруйнували шанси на домовлення з німцями про створення в Україні якоїсь квазідержавної структури "під егідою Рейху".
Однак вважаю що цього би не сталося, а якби сталося то це би позбавило український національний рух тої підтримки у світі , яку він все таки мав після закінчення другої світової війни.
Щодо Боровця то я свою позицію виклав у постингу цієї ж теми.
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1120142154
Враховуючи вашу "сімейну поінформованість" справами Бульби-Боровця, було б цікаво подискутувати з Вами на цю тему.
2005.06.30 | Navigator
Шановний Міноре, звичайно, потрібні різні
точки зору.А то буде як з "крадіжкою газу Україною" у Росії і Туркменії.
Точка зору була одна.
А правди в ній - саме на крапку.
Сам підполковник особисто Литвина розводив...
...
Велика правда і народжується в боротьбі мініправд і мінікривд.