Лисицький закликає розігнати уряд. А чи варто?
07/01/2005 | Майдан
Приводимо статтю Віктора Лисицький, колишнього урядового секретаря Кабінету Міністрів України (в уряді Віктора Ющенка), яка опублікована на сайті «Фраза». Стаття також була передрукована "Майданом".
Цікаво почути думку відвідувачів нашого форуму стосовно виправданості чи невиправданості претензій Віктора Лисицького до уряду Юлії Тимошенко.
=================================================================
Чи не ПОРА міняти некомпетентний уряд?
30.06.05 10:03
Віктор Лисицький, Екс-Урядовий секретар Кабінету Міністрів України (в уряді Віктора Ющенка), спеціально для «Фраза»
Віктор Лисицький
За перші місяці своєї роботи чинний уряд забезпечив стрибкоподібне підвищення обсягів соціальних виплат. За рахунок цього виріс матеріальний добробут більшості найбільш нужденних верств нашого суспільства.
Однак, застосовані при вирішенні цієї благородної задачі глибоко недосконалі підходи обвалом знизили довіру до уряду української буржуазії, широких кіл підприємців, інтелігенції, інших політично активних громадян. Йдеться про нечувано високий рівень закритості процесів підготовки та прийняття урядових рішень, котрий сприяв появі великої кількості помилок, про ігнорування потужного потоку критичних зауважень в бік уряду котрий досить швидко посилюється.
В результаті глибокого розчарування діями уряду ми вперше з 1999 року стикнулися з надзвичайно небезпечним сполученням тенденцій: (1) швидко прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва з (2) одночасним ризиковано прискореним зростання грошей у обігу у цілому та (2а) найбільш інфляційне небезпечної їх складової – готівки за межами банків. Продовжується започатковане ще попереднім урядом накопичення потужного потенціалу макроекономічної дестабілізації. Насувається загроза вибуху цін.
Небезпечність сполучення тенденцій посилюється тим, що уряд не має зрозумілої і підтриманої суспільством стратегії розвитку конкурентноздатних індустрій України, котра мала б стати основою стабільного і швидкого зростання економіки. Уряд нічого не зробив для розвитку вітчизняних виробництв – основи будь-якої ефективної соціальної політики. Принципово правильні намагання добитися статусу країни з ринковою економікою та добитися вступу до СОТ вже у поточному році не спираються на підтримку добре поінформованої підприємницької спільноти, що є критично важливим для успіху цих кроків.
Де-факто соціально-економічна політика чинного уряду є примітивно соціалістичною. Вона не враховує сучасні, базовані на розвитку економіки знань та інформаційних технологіях, тенденції розвитку суспільств. Така політика позбавляє Україну довгострокової перспективи перетворення у заможну державу. Ідеологічно вона є прямим продовженням політики уряду Януковича – Азарова.
Особливе занепокоєння викликають пошук урядом цапів – відбувайлів. Йдеться про спробу перекласти на Росію прорахунки уряду у регулюванні цін на пальне та звинувачення міфічних ненажер-посередників у підвищенні цін на м'ясо.
Зусилля окремих членів уряду щодо ліквідації згаданих брутальних помилок, зокрема, першого віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха поки що не дали бажаних результатів.
Позиція видання «Economist».
Винесене у епіграф речення можна перекласти так: «Уряд ( України – В.Л.) сподівався внести більшу ясність для інвесторів на цьому тижні, на зустрічі Всесвітнього економічного форуму в Києві, однак відчуття некомпетентності зберігатися».
Справедливо жорстка оцінка діяльності нашого (?) Помаранчевого уряду вельми впливовим британським виданням «Economist» досить точно визначає головну причину цілої низки несподівано поганих результатів соціально-економічного розвитку нашої держави за перші 5-ть місяців поточного року – це некомпетентність уряду.
І нагадаємо, що вже після цієї публікації результати Всесвітнього економічного форуму в Києві (міні-Давос) повністю підтвердили думки журналу «Economist». Уряду не вдалося спростувати застереження цього видання проведенням екстраординарного круглого столу потенційних інвесторів. І саме тому міжнародні спеціалісти надали 10 важливих порад, які за змістом є неприхованою і жорсткою критикою некомпетентності уряду. Ці поради містять і такі слова:
«Ми маємо ще одну рекомендацію. Припиніть намагання винайти колесо. Припиніть дискусії з приводу того, що Україна відмінна від інших країн, і що вам потрібно знайти "специфічне українське вирішення" кожної проблеми. Україна та її громадяни такі ж нормальні, як і будь-хто з Євроатлантичного світу. Скористайтеся досвідом успішних реформ, проведених у Прибалтиці, Східній Європі і Грузії, та досвідом і знаннями тих, хто вже сформулював рішення і пропозиції для проведення правової реформи, необхідної для економічного зростання і створення робочих місць.
Також не використовуйте той факт, що економіка України і так суттєво зростає як привід, щоб не проводити жорсткі реформаторські заходи. Одним з суттєвих чинників цього зростання була сприятлива міжнародна ситуація, зокрема, підвищення товарних цін. Сталі високі темпи зростання можуть забезпечити лише всебічні реформи.»
Тільки мало знайома з історією становлення незалежної України людина може не погодитися з такою оцінкою. Адже «третій шлях» ми безуспішно шукали починаючи з епохи реформ Михайла Горбачова до, приблизно, середини 1990-років і не знайшли того, чого нема в природі. Спробували рухатися вже проторованим іншими трансформаційними державами шляхом. Далеко не все складалося – заважав режим Леоніда Кучми. Начебто заважав. А сьогодні заважає… некомпетентність уряду. Вже не начебто. І погодьтеся – порада припинити намагання винайти колесо не була б образливою для перших років Незалежності. Сьогодні вона є не просто образливою. Сьогодні вона вказує на те, що до влади прийшли просто необізнані в економіці люди, у котрих надмірна самовпевненість є головною рисою роботи.
Так само і про роль зовнішнього фактору (сприятлива динаміка цін) для зростання економіки України. Про нього сказано чимало. Трошки менше, але достатньо багато сказано про ризики беззастережного опертя на нього при розгортанні підвищення соціальних виплат. Компетентний економіст не може не враховувати ризик ймовірного погіршення світових тенденцій розвитку при плануванні радикального збільшення соціальних витрат. Цього не роблять чинні міністри. Вони просто не читають численні застереження з цього приводу.
Направду некомпетентний? Невже?
Наведемо лише кілька промовистих прикладів, котрі вочевидь підтверджують некомпетентність уряду.
Втручання у ціноутворення, котре було матеріалізовано у спробах обмежити зростання цін на пальне та м'ясо. Цей «винахід» вже спробували використовувати на світанку ринкової економіки України – на початку 90-х років. Перші експерименти такої боротьби з економікою здорового глузду датуються ще літом року 1990. Внаслідок цього тоді оптові ціни виробників багатьох видів товарів народного споживання піднялися вище за роздрібні ціни. І після проголошення Незалежності були неодноразові спроби адміністративно стримати зростання цін. Вони не дали жодного позитиву. Пошук свого, українського, «третього» шляху (як і передрікали різні іноземні радники) закінчився повним провалом. Однак, чинний уряд не знає своєї, власної, новітньої історії становлення ринкової економіки. Отже, він не є компетентним.
Миттєве руйнування податкового законодавства прийняттям 25 березня року 2005 численних змін до Державного бюджету-2005. Тільки некваліфіковані політики, відверті волюнтаристи можуть з такою крайньою неповагою ставитися до чинного законодавства СВОЄЇ держави. Адже дії уряду знищили довіру найактивнішої економічно і політично верстви суспільства (роботодавців) і до законів, і до влади. Чи будуть вони всерйоз сприймати обіцянки щодо побудови правової держави? Про верховенство його величності Закону? «Единожды солгавши – кто тебе поверит?» Згасаючи прирости інвестицій в нашу економіку говорять: «Навряд чи!» Президент України Віктор Ющенко зробив ряд спроб виправити цей кричущий ляп уряду: проведено зустріч з бізнесом щодо регуляторної політики; відновлено спрощену систему оподаткування; пролунало ще кілька важливих заяв. Але все це тільки посилює впевненість, що в уряді економікою керують… малообізнані в цій справі персони.
Огульна, без аналізу, без публічного обговорення ліквідація спеціальних економічних зон. Чинний уряд, як виявилося, є звичайним боягузом, тому, що не ризикнув розібратися з конкретними злочинами і злочинцями, котрі оперували під прикриттям СЕЗ. Чинний уряд, як виявилося, і не здогадується, що життєві (відтворювальні) цикли більшої частини секторів реальної економіки принципово відрізняються від циклів виробництва біґ-маків та ігрищ у казино. Адже суспільна значимість більшості високотехнологічних виробництв, наприклад, визначається не стільки їх рівнем рентабельності у виробника скільки соціально-економічними здобутками, котрі реалізуються у споживачів продукції та в виробництвах-постачальниках. Чинний уряд, як виявилося, є настільки некомпетентним, що не зрозумів очевидної речі: введення виключних режимів оподаткування у більшості СЕЗ не є створенням умов для розкрадання ВВП. Вони є лише спробами вирівняти умови ведення тих, чи інших бізнесів в Україні з умовами їх ведення за кордоном, у конкурентів наших підприємців. Йдеться про більш доступне кредитування бізнесу, про більш лояльне оподаткування та інше.
Несподівана різка девальвація долара. Гривня суттєво, в кілька разів передевальвована. І тому стратегія будь- якого компетентного уряду має бути орієнтована і на ревальвацію гривні. Але не можна цього робити раптом та ще і без оголошення погодженої з роботодавцями хоча б середньострокової траєкторії ревальвації курсу національної валюти. Такі стрибки, подібні зробленому, можуть робити тільки некваліфіковані урядовці.
Реприватизаційна какофонія, безуспішна спроба припинення котрої була зроблена під час міні-Давосу. На зорі Незалежності ми вже усвідомили, що легковажне ставлення до священного права власності зупиняє становлення інституту ефективного власника. Як результат – уповільнюються темпи раціоналізації структури виробництва та започаткування на цій основі стабільного і швидкого економічного зростання. Що ми і мали протягом перших років перебування за межами СРСР. Помаранчевому уряду це не відомо. Чинний уряд вирішив сам, особисто, власноніж наступити на ті ж самі граблі, на котрі наступали попередні уряди. Будемо об’єктивні – уряд, нарешті, схаменувся і зробив відчайдушну спробу підписанням у перший день міні-Давосу Меморандуму "Про ґарантії прав власності та забезпечення законності при їх реалізації" виправити цю очевидну і брутальну помилку. Однак, ця спроба не дала бажаного результату, що і було відображено у заключному документі цього круглого столу. А взагалі: який статус цього Меморандуму, цієї новації у той час коли є Конституція і потужне законодавство, котрі реґламентують святість права власності? І куди подівся проголошений ще за часів Михайла Ґорбачова розподіл влад на законодавчу і виконавчу, один з базових принципів розбудови влади сучасного демократичного суспільства? Чи ми знов повертаємось до часів прийняття спільних постанов ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, до практики, котра була обґрунтовано засуджена і скасована ще комуністами?
Реанімація метушні між орієнтирами ЄЕП – ЄС. Президент Леонід Кучма по два рази на рік (це мінімально!) перекладав курс зі Сходу на Захід і навпаки, що чітко характеризує його як малокомпетентного політичного стратега. І новий уряд йде його шляхом, підтверджуючи невдалу випадковість підбору політиків, котрі розробляють економічну стратегію України.
Невиправдано висока, всупереч принципам громадянського суспільства, закритість роботи уряду. Безсумнівно позитивний факт – сьогодні кожен громадянин може відкрито висловлювати свою думку, відкрито критикувати уряд, всі органи влади і Президента України. Поки що це чи не єдиний реальний успіх нової влади. Однак, даний успіх поки що не є Свободою Слова. Адже, ще раз наголошую, (1) уряд поки що намагається не помічати потужної і різнобічної критики на свою адресу. Його поведінка є абсолютно зрозумілою. Уряд набрався терпіння і чекає часу, коли суспільство втомиться і стане політично байдужим. І у такий спосіб буде створена сприятлива для затикання ротів ситуація у суспільстві. Тобто, демонстроване урядом зухвале іґнорування критики є одним з найбільш витончених засобів її утискування. (2) Уряд вперто не реагує на критику, котра лунає з вуст всесвітньовідомих фахівців і важливих політичних установ країн, які радо вітали Помаранчеву революцію. Чи вдався б до такої поведінки кваліфікований уряд? Ні!
Відверте нехтування класових інтересів і думок української буржуазії, котра була чи не головною рушійною силою Помаранчевої революції та інших політичних сил, що підтримали Майдан: інтелігенції, студентства. Ця фіксація є останньою за порядком, але корінною і критично важливою – за значенням. З неї і починаються всі помилки нашого (чи нашого?) Кабінету Міністрів. Виявилося, що уряд, який мав би стати чи не першим урядом громадянського суспільства і не збирався ним становитися. Адже саме такою є його практика управління суспільством. Виявилося, що публічні обіцянки більшості членів нинішнього уряду щодо забезпечення прозорості та відкритості, які щедро роздавалися на Майдані, були лише звичайними побрехеньками (манівцями). Невже більшість членів чинного уряду є звичайними, доволі цинічними кар’єристами? Або просто випадковими персонами на посадах міністрів?
Лише перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах та міністр праці та соціальної політики В’ячеслав Кириленко ведуть відвертий, принциповий і доволі конструктивний соціальний діалог з роботодавцями, профспілками, суспільством. Однак, їх достойні широкої суспільної підтримки зусилля не в змозі позбавити роботодавців відчуття непевності у стосунках з урядом.
Що не сказав «Economist»?
Таким чином саме кричуща некомпетентність нашого (чи нашого?) Помаранчевого уряду є першопричиною низки незадовільних економічних результатів перших 5-ти місяців року 2005. Про них вже сказано досить багато. Не повторюючи інших авторів хочу у цьому дописі звернути увагу на досить ризиковане сполучення основних соціально-економічних тенденцій, яке (і на превеликий жаль, і всупереч романтичних очікувань Майдану) сформувалося протягом перших 5-ти місяців року-2005.
Із жахом згадуючи гіперінфляційне минуле України звертаю Вашу увагу на різке уповільнення темпів економічного росту котре супроводжується одночасним прискореним зростанням грошової маси у обігу. Таке сполучення може закладати основу інфляційного вибуху і, цілком зрозуміло, знецінення соціальних виплат, котрі так швидко зросли після ухвалення 25 березня поточного року змін до Державного бюджету-2005. Пенсіонери та інші найбільш вразливі верстви населення знов будуть скривджені. Тепер Помаранчевою владою.
Однак, заради об’єктивності, заздалегідь реагуючи на можливу критику, зауважу, що у принципі для трансформаційної економіки суттєво пришвидшене зростання грошей у обігу по відношенню до зростання обсягів виробництва не є ненормальним явищем. Зростає добробут нації у цілому і у громадян виникає можливість зберігати свої здобутки у грошовій, найбільш ліквідній, формі. Вкрай важливо, аби вони заощаджували їх не під матрацами – у готівковій формі, а у вигляді строкових депозитів у банках. Адже значні запаси готівки та грошей до запитання створюють доволі небезпечний інфляційний навіс. Навіс, котрий може зриватися вниз у самий несприятливий момент. І тоді – висока інфляція.
Тобто, коли економіка стабільно зростає (наголошуємо – зростає стабільно!) і, водночас, громадяни намагаються накопичувати левову частку грошових надходжень у вигляді строкових депозитів випереджаючи темпи зростання грошової маси по відношенню до росту економіки не несуть принципових ризиків.
А коли зростання економіки не є стабільним і високими темпами зростає готівка поза банками? Коли, як ми і спостерігаємо, вже кілька місяців поспіль ведучі сектори економіки сповзають у застій? Тоді надто швидке зростання грошей у обігу (по відношенню до зростання виробництва) може, повинен ще раз повторити, бути чи не головним чинником небажаного зростання цін і втрати реальності підвищення соціальних виплат. За такого збігу тенденцій можна очікувати значні соціально-економічні потрясіння.
Куди прямує економіка України?
Приріст ВВП 4,7% за 5-ть місяців року 2005 значно менше результату відповідного періоду минулого року. Торік, в епоху «азаровщини», приріст ВВП склав 11,3% - або був більшим у 2,4 рази. Для української економіки (котра поки що залишається економікою злиднів) приріст у 4,7% є надто малим. Це майже аксіома. Він означає наше прогресуюче відставання від світової економіки. Треба забезпечувати 8-10% щорічно і протягом 10-20 років.
Дуже бентежить, що темпи зростання ВВП досить швидко уповільнюються. За січень було 6,5%, січень-лютий вже 5,5% , за січень-березень ще нижче - вже 5,4%, за січень-квітень падіння прискорилося і приріст склав лише 5,0%. Ну, а сьогодні - тільки 4,7%. Є передбачення, що за підсумками 1-го півріччя приріст знизиться до 4,0%. Складається враження, що ентузіазм наших підприємців щодо нарощування обсягів виробництва і створення нових робочих місць поступово згасає в міру зростання часової відстані між подіями Помаранчевої революції та сьогоденням. Чим далі в часі від Майдану, тим менше ентузіазму… Чи не так? Принаймні, підкреслюю, динаміка інвестицій справляє саме таке враження.
І виникає кілька питань. Зокрема: а у який же спосіб будуть створюватися у згасаючому виробництві так палко обіцяні під час передвиборчих перегонів 5 млн. робочих місць? До речі, а чи налагоджена незалежна і об’єктивна статистика цього процесу? Якщо ні (скоріше всього - ні!), то будуть гарні реляції і не буде робочих місць.
І ще одне. Яким чином, за рахунок яких джерел забезпечуватимуться підвищені соціальні виплати, коли проїмо приватизаційні надходження і з урахуванням того, що обманута українська буржуазія не має наміру достатньо швидко і стабільно нарощувати обсяги виробництва? Адже уряд не має уяви звідки через рік, чи через два братимуться гроші для наших пенсіонерів та інших вразливих верств суспільства. Не має уяви! Що будемо продавати через пару років: Дніпро? Крим ? Донбас? А скоріше всього буде так: Після виборів-2006 чинні сьогодні політичні командири втечуть у Верховну Раду і з парламентських крісел будуть зверхньо вчити жизні та вмінню працювати бідолах-міністрів нового уряду, котрі будуть змушені знижувати пенсії та інші соціальні виплати у реальному вимірі.
Відсутність відповіді на ці питання формує враження авантюрності дій „нашого” уряду, в основі якої – некомпетентність. Чи щось інше?
Наша промисловість йде до застою?
Питання формування потенціалу розбалансованості економіки є досить гострим тому, що в основі уповільнення зростання лежать відповідні процеси у промисловості, котра за 5-ть місяців приросла лише на 6,2% проти 17,6% торік або приріст зменшився у 2,8 рази. Не чорні помисли ворогів Помаранчевої революції (янучарів, сепаратистів, москалів…), а саме уповільнення зростання промисловості лежить в основі уповільнення росту економіки. І тут зниження темпів зростання навряд чи є результатом «лукавих» цифр. Воно, очевидно, є наслідком зниженням виробництва найважливіших видів промислової продукції у натуральному вияві.
В обробній промисловості (котра мала б бути локомотивом українського економічного дива), наприклад, маємо зниження обсягів виробництва по 34-х основних видах промислової продукції з 82-х, які фіксуються статистикою. 11-ть видів мають приріст менше 5%. Тобто, по 45-ти з 82-х (більше половини!) основних видів продукції в обробній промисловості обсяги мають або незадовільно низькі темпи зростання, або впевнено знижуються.
Добувна промисловість знизила свою спритність з 8,5% зростання торік до 3,3% і не опустилася нижче лише (напевно) за рахунок видобування металевих руд (8,8% зріст). Але і тут справи погіршуватимуться з огляду на зниження цін на метал.
Тобто, не покидає відчуття, що промисловість впевнено йде до застою. Йде до застою той сектор людської активності, якому для оновлення морально і фізично застарілих основних активів потрібні високі і усталені темпи зростання протягом десятків (!) років.
І не може бути по іншому. Адже минуло вже 5-ть місяців, але уряд до цього часу не має власної, підтриманої суспільством промислової політики. Він не знає за рахунок чого має приростати потуга і гордість української економіки. І тому знов виникає враження, що в уряді керують випадкові люди.
Контрабанді стоп? Інвестиціям стоп! І стоп усталеному і достатньо швидкому зростанню України!
Описана вище некомпетентність уряду зґенерувала різке погіршення інвестиційного клімату. За 1-ий квартал минулого року, за часів злочинного режиму, приріст загальних інвестицій склав запаморочливо приємну цифру, а саме 52,1%. У відповідному періоді року-2005, за часів Помаранчевого уряду він впав (не падайте горілиць!) у 11,6 рази і становив лише 4,5%. За 1-ше півріччя він (вважається) впаде до 3-3,5%. Вкрай неприємно, що іноземні інвестори, котрі дуже раділи приходу Помаранчевого уряду до влади, демонструють надзвичайно високий рівень недовіри до нього, що відбилося у різкому скороченні прямих іноземних інвестицій. Іноземні інвестори грішми голосують проти „наших” Помаранчевих міністрів. Маючи чи не найнижчий рівень прямих іноземних інвестицій ми знов стали на шлях їх гальмування. І знов повторюється неприємне питання – за рахунок яких джерел створюватимуться обіцяні 5 млн. робочих місць? Чи це гасло вже не на порядку денному?
Характер активності банків.
Раніше у схожих випадках, коли обсяги виробництва зростали не так як хотілося б, розгорталася критика на адресу банків. Мовляв, і кредити не дають, і відсотки по кредитах завеликі… Однак, сьогодні – все навпаки!
Адже за даними Нацбанку кредитні вкладення в економіку приросли на 13,9% проти 11,4% торік. Але (нагадую) торік ми мали приріст ВВП на 11,3%, проти 4,7% сьогодні. Іншими словами, сьогодні ми маємо більш високі темпи кредитування економіки в умовах суттєво нижчих приростів виробництва, котрі, до того ж, і прогресуюче знижуються.
Відмітимо також певне зниження вартості кредитів: торік, у травні-2004, кредити надавалися під 17,4% річних, а сьогодні – подешевшали до 15,9%. Зниження на 1.5%, або на 8.6% є доволі суттєвим! Але і таке здешевлення кредитів не врятувало економіку від хуткого і невблаганного уповільнення темпів зростання.
Тобто, навіть, зростання лояльності банківської системи до нової влади (формалізоване у таких важливих показниках) не врятувало економіку від уповільнення темпів зростання. Або – за часів „нашого” Помаранчевого уряду більш висока активність банків щодо кредитування економіки не в змозі призупинити зниження темпів зростання економіки.
Пропозиція грошей загрозливо швидко зростає.
І водночас маємо ризиковано високий приріст грошової маси, котрий за 5-ть місяців сягнув 17,5% до початку року хоча приріст ВВП прогресуюче знизився до 4,7%. Нагадаємо: торік приріст грошової маси за ти ж самі 5-ть місяців склав 15,1% в умовах значно більш потужного приросту ВВП на 11,6%.
Чому ми вживаємо слова «ризиковано високий»?
По-перше. Тому що в основі цього зростання лежить монетизація коштів від приватизації, котрі є лише одноразовою ін’єкцією в економіку. Ці кошти були зароблені колись. Вони не є результатом нинішньої виробничої активності. І саме тому, навіть, тільки виходячи з цього, вони несуть ризики прискорення зростання цін. І саме тому ці кошти, хоча б частково, варто використовувати на розвиток виробництва, а не тільки на проїдання. Для чинного уряду це – таємниця за сімома печатками. На жаль!
По-друге. І тому що приріст грошової маси у 3,7 рази вище приросту ВВП, а торік це важливе співвідношення було значно менше і складало 1,3 (прошу дивитися табличку у додатку). Відомо – попит на гроші з боку виробництва в основному визначається темпами зростання виробництва. Більш висока швидкість зростання грошової пропозиції по відношення до зростання виробництва закладає основу інфляції, що ми і спостерігаємо.
По-третє. І тому що чинний уряд отримав від попередника економіку з досить високим потенціалом розбалансованості. І зараз (на радість?) пану Азарову продовжує його накопичення. Нагадуємо, що за минулий рік грошова пропозиція і так зросла високим темпом. Приріст грошей у обігу склав 32,4%, а приріст ВВП був лише на рівні 12,1%. Якщо ж порівняємо грошову пропозицію на 01 червня, то отримаємо зовсім мало приємні результати. На 01 червня минулого року грошова пропозиція становила, 109,4 млрд. грн., а на 01 червня – вже 147,9 млрд. грн. Приріст склав аж 35%. В умовах, повторюємо, прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва цей приріст мав би насторожити чинний уряд. Останнє поки що НЕ спостерігається.
Що ж робити?
Чинний уряд мав би вжити цілу низку заходів, спрямованих на відновлення довіри головних рушійних сил Помаранчевої революції: роботодавців, широких кіл підприємців, інтелігенції, студентства. І ці заходи не повинні базуватися на соціально-економічних обіцянках.
Принаймні, роздача таких обіцянок не може бути першим кроком роботи уряду. Чого вартуватимуть, наприклад, обіцянки щодо курсу гривні у той час як роботодавці не мають механізмів контролю за діями уряду і Нацбанку у питаннях курсової політики? А наміри щодо будівництва соціального житла? Чи повірить хто небудь з капітанів будівельної індустрії у щирість і реалістичність намірів уряду щодо будівництва соціального житла у той час коли уряд виступає як справжній господар свого слова: Хоче дає – хоче забирає. Згадаймо, наприклад, обіцянки щодо цін на м'ясо. Дешевого м’яса як не було, так і нема! Програма уряду щодо зниження цін на м'ясо провалилася. І ніхто не пояснив: чому? І не вибачився.
У першу чергу, уряд має докорінно змінити алгоритми своєї співпраці з суспільством або, принаймні, з його провідною верствою. Конче необхідно перейти до налагодження законодавчо реґламентованого діалогу. Будь який громадянин має знати: коли, де і в яких умовах будуть обговорюватися важливі для нього питання. І він має бути впевненим, що його думку, його турботу і біль і почують, і максимально врахують в урядових рішеннях. Цього поки що абсолютно нема!
© 2005 «Фраза»
Все права защищены.
Перепечатка материалов
приветствуется со ссылкой на
www.fraza.com.ua
Цікаво почути думку відвідувачів нашого форуму стосовно виправданості чи невиправданості претензій Віктора Лисицького до уряду Юлії Тимошенко.
=================================================================
Чи не ПОРА міняти некомпетентний уряд?
30.06.05 10:03
Віктор Лисицький, Екс-Урядовий секретар Кабінету Міністрів України (в уряді Віктора Ющенка), спеціально для «Фраза»
Віктор Лисицький
За перші місяці своєї роботи чинний уряд забезпечив стрибкоподібне підвищення обсягів соціальних виплат. За рахунок цього виріс матеріальний добробут більшості найбільш нужденних верств нашого суспільства.
Однак, застосовані при вирішенні цієї благородної задачі глибоко недосконалі підходи обвалом знизили довіру до уряду української буржуазії, широких кіл підприємців, інтелігенції, інших політично активних громадян. Йдеться про нечувано високий рівень закритості процесів підготовки та прийняття урядових рішень, котрий сприяв появі великої кількості помилок, про ігнорування потужного потоку критичних зауважень в бік уряду котрий досить швидко посилюється.
В результаті глибокого розчарування діями уряду ми вперше з 1999 року стикнулися з надзвичайно небезпечним сполученням тенденцій: (1) швидко прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва з (2) одночасним ризиковано прискореним зростання грошей у обігу у цілому та (2а) найбільш інфляційне небезпечної їх складової – готівки за межами банків. Продовжується започатковане ще попереднім урядом накопичення потужного потенціалу макроекономічної дестабілізації. Насувається загроза вибуху цін.
Небезпечність сполучення тенденцій посилюється тим, що уряд не має зрозумілої і підтриманої суспільством стратегії розвитку конкурентноздатних індустрій України, котра мала б стати основою стабільного і швидкого зростання економіки. Уряд нічого не зробив для розвитку вітчизняних виробництв – основи будь-якої ефективної соціальної політики. Принципово правильні намагання добитися статусу країни з ринковою економікою та добитися вступу до СОТ вже у поточному році не спираються на підтримку добре поінформованої підприємницької спільноти, що є критично важливим для успіху цих кроків.
Де-факто соціально-економічна політика чинного уряду є примітивно соціалістичною. Вона не враховує сучасні, базовані на розвитку економіки знань та інформаційних технологіях, тенденції розвитку суспільств. Така політика позбавляє Україну довгострокової перспективи перетворення у заможну державу. Ідеологічно вона є прямим продовженням політики уряду Януковича – Азарова.
Особливе занепокоєння викликають пошук урядом цапів – відбувайлів. Йдеться про спробу перекласти на Росію прорахунки уряду у регулюванні цін на пальне та звинувачення міфічних ненажер-посередників у підвищенні цін на м'ясо.
Зусилля окремих членів уряду щодо ліквідації згаданих брутальних помилок, зокрема, першого віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха поки що не дали бажаних результатів.
Позиція видання «Economist».
Винесене у епіграф речення можна перекласти так: «Уряд ( України – В.Л.) сподівався внести більшу ясність для інвесторів на цьому тижні, на зустрічі Всесвітнього економічного форуму в Києві, однак відчуття некомпетентності зберігатися».
Справедливо жорстка оцінка діяльності нашого (?) Помаранчевого уряду вельми впливовим британським виданням «Economist» досить точно визначає головну причину цілої низки несподівано поганих результатів соціально-економічного розвитку нашої держави за перші 5-ть місяців поточного року – це некомпетентність уряду.
І нагадаємо, що вже після цієї публікації результати Всесвітнього економічного форуму в Києві (міні-Давос) повністю підтвердили думки журналу «Economist». Уряду не вдалося спростувати застереження цього видання проведенням екстраординарного круглого столу потенційних інвесторів. І саме тому міжнародні спеціалісти надали 10 важливих порад, які за змістом є неприхованою і жорсткою критикою некомпетентності уряду. Ці поради містять і такі слова:
«Ми маємо ще одну рекомендацію. Припиніть намагання винайти колесо. Припиніть дискусії з приводу того, що Україна відмінна від інших країн, і що вам потрібно знайти "специфічне українське вирішення" кожної проблеми. Україна та її громадяни такі ж нормальні, як і будь-хто з Євроатлантичного світу. Скористайтеся досвідом успішних реформ, проведених у Прибалтиці, Східній Європі і Грузії, та досвідом і знаннями тих, хто вже сформулював рішення і пропозиції для проведення правової реформи, необхідної для економічного зростання і створення робочих місць.
Також не використовуйте той факт, що економіка України і так суттєво зростає як привід, щоб не проводити жорсткі реформаторські заходи. Одним з суттєвих чинників цього зростання була сприятлива міжнародна ситуація, зокрема, підвищення товарних цін. Сталі високі темпи зростання можуть забезпечити лише всебічні реформи.»
Тільки мало знайома з історією становлення незалежної України людина може не погодитися з такою оцінкою. Адже «третій шлях» ми безуспішно шукали починаючи з епохи реформ Михайла Горбачова до, приблизно, середини 1990-років і не знайшли того, чого нема в природі. Спробували рухатися вже проторованим іншими трансформаційними державами шляхом. Далеко не все складалося – заважав режим Леоніда Кучми. Начебто заважав. А сьогодні заважає… некомпетентність уряду. Вже не начебто. І погодьтеся – порада припинити намагання винайти колесо не була б образливою для перших років Незалежності. Сьогодні вона є не просто образливою. Сьогодні вона вказує на те, що до влади прийшли просто необізнані в економіці люди, у котрих надмірна самовпевненість є головною рисою роботи.
Так само і про роль зовнішнього фактору (сприятлива динаміка цін) для зростання економіки України. Про нього сказано чимало. Трошки менше, але достатньо багато сказано про ризики беззастережного опертя на нього при розгортанні підвищення соціальних виплат. Компетентний економіст не може не враховувати ризик ймовірного погіршення світових тенденцій розвитку при плануванні радикального збільшення соціальних витрат. Цього не роблять чинні міністри. Вони просто не читають численні застереження з цього приводу.
Направду некомпетентний? Невже?
Наведемо лише кілька промовистих прикладів, котрі вочевидь підтверджують некомпетентність уряду.
Втручання у ціноутворення, котре було матеріалізовано у спробах обмежити зростання цін на пальне та м'ясо. Цей «винахід» вже спробували використовувати на світанку ринкової економіки України – на початку 90-х років. Перші експерименти такої боротьби з економікою здорового глузду датуються ще літом року 1990. Внаслідок цього тоді оптові ціни виробників багатьох видів товарів народного споживання піднялися вище за роздрібні ціни. І після проголошення Незалежності були неодноразові спроби адміністративно стримати зростання цін. Вони не дали жодного позитиву. Пошук свого, українського, «третього» шляху (як і передрікали різні іноземні радники) закінчився повним провалом. Однак, чинний уряд не знає своєї, власної, новітньої історії становлення ринкової економіки. Отже, він не є компетентним.
Миттєве руйнування податкового законодавства прийняттям 25 березня року 2005 численних змін до Державного бюджету-2005. Тільки некваліфіковані політики, відверті волюнтаристи можуть з такою крайньою неповагою ставитися до чинного законодавства СВОЄЇ держави. Адже дії уряду знищили довіру найактивнішої економічно і політично верстви суспільства (роботодавців) і до законів, і до влади. Чи будуть вони всерйоз сприймати обіцянки щодо побудови правової держави? Про верховенство його величності Закону? «Единожды солгавши – кто тебе поверит?» Згасаючи прирости інвестицій в нашу економіку говорять: «Навряд чи!» Президент України Віктор Ющенко зробив ряд спроб виправити цей кричущий ляп уряду: проведено зустріч з бізнесом щодо регуляторної політики; відновлено спрощену систему оподаткування; пролунало ще кілька важливих заяв. Але все це тільки посилює впевненість, що в уряді економікою керують… малообізнані в цій справі персони.
Огульна, без аналізу, без публічного обговорення ліквідація спеціальних економічних зон. Чинний уряд, як виявилося, є звичайним боягузом, тому, що не ризикнув розібратися з конкретними злочинами і злочинцями, котрі оперували під прикриттям СЕЗ. Чинний уряд, як виявилося, і не здогадується, що життєві (відтворювальні) цикли більшої частини секторів реальної економіки принципово відрізняються від циклів виробництва біґ-маків та ігрищ у казино. Адже суспільна значимість більшості високотехнологічних виробництв, наприклад, визначається не стільки їх рівнем рентабельності у виробника скільки соціально-економічними здобутками, котрі реалізуються у споживачів продукції та в виробництвах-постачальниках. Чинний уряд, як виявилося, є настільки некомпетентним, що не зрозумів очевидної речі: введення виключних режимів оподаткування у більшості СЕЗ не є створенням умов для розкрадання ВВП. Вони є лише спробами вирівняти умови ведення тих, чи інших бізнесів в Україні з умовами їх ведення за кордоном, у конкурентів наших підприємців. Йдеться про більш доступне кредитування бізнесу, про більш лояльне оподаткування та інше.
Несподівана різка девальвація долара. Гривня суттєво, в кілька разів передевальвована. І тому стратегія будь- якого компетентного уряду має бути орієнтована і на ревальвацію гривні. Але не можна цього робити раптом та ще і без оголошення погодженої з роботодавцями хоча б середньострокової траєкторії ревальвації курсу національної валюти. Такі стрибки, подібні зробленому, можуть робити тільки некваліфіковані урядовці.
Реприватизаційна какофонія, безуспішна спроба припинення котрої була зроблена під час міні-Давосу. На зорі Незалежності ми вже усвідомили, що легковажне ставлення до священного права власності зупиняє становлення інституту ефективного власника. Як результат – уповільнюються темпи раціоналізації структури виробництва та започаткування на цій основі стабільного і швидкого економічного зростання. Що ми і мали протягом перших років перебування за межами СРСР. Помаранчевому уряду це не відомо. Чинний уряд вирішив сам, особисто, власноніж наступити на ті ж самі граблі, на котрі наступали попередні уряди. Будемо об’єктивні – уряд, нарешті, схаменувся і зробив відчайдушну спробу підписанням у перший день міні-Давосу Меморандуму "Про ґарантії прав власності та забезпечення законності при їх реалізації" виправити цю очевидну і брутальну помилку. Однак, ця спроба не дала бажаного результату, що і було відображено у заключному документі цього круглого столу. А взагалі: який статус цього Меморандуму, цієї новації у той час коли є Конституція і потужне законодавство, котрі реґламентують святість права власності? І куди подівся проголошений ще за часів Михайла Ґорбачова розподіл влад на законодавчу і виконавчу, один з базових принципів розбудови влади сучасного демократичного суспільства? Чи ми знов повертаємось до часів прийняття спільних постанов ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, до практики, котра була обґрунтовано засуджена і скасована ще комуністами?
Реанімація метушні між орієнтирами ЄЕП – ЄС. Президент Леонід Кучма по два рази на рік (це мінімально!) перекладав курс зі Сходу на Захід і навпаки, що чітко характеризує його як малокомпетентного політичного стратега. І новий уряд йде його шляхом, підтверджуючи невдалу випадковість підбору політиків, котрі розробляють економічну стратегію України.
Невиправдано висока, всупереч принципам громадянського суспільства, закритість роботи уряду. Безсумнівно позитивний факт – сьогодні кожен громадянин може відкрито висловлювати свою думку, відкрито критикувати уряд, всі органи влади і Президента України. Поки що це чи не єдиний реальний успіх нової влади. Однак, даний успіх поки що не є Свободою Слова. Адже, ще раз наголошую, (1) уряд поки що намагається не помічати потужної і різнобічної критики на свою адресу. Його поведінка є абсолютно зрозумілою. Уряд набрався терпіння і чекає часу, коли суспільство втомиться і стане політично байдужим. І у такий спосіб буде створена сприятлива для затикання ротів ситуація у суспільстві. Тобто, демонстроване урядом зухвале іґнорування критики є одним з найбільш витончених засобів її утискування. (2) Уряд вперто не реагує на критику, котра лунає з вуст всесвітньовідомих фахівців і важливих політичних установ країн, які радо вітали Помаранчеву революцію. Чи вдався б до такої поведінки кваліфікований уряд? Ні!
Відверте нехтування класових інтересів і думок української буржуазії, котра була чи не головною рушійною силою Помаранчевої революції та інших політичних сил, що підтримали Майдан: інтелігенції, студентства. Ця фіксація є останньою за порядком, але корінною і критично важливою – за значенням. З неї і починаються всі помилки нашого (чи нашого?) Кабінету Міністрів. Виявилося, що уряд, який мав би стати чи не першим урядом громадянського суспільства і не збирався ним становитися. Адже саме такою є його практика управління суспільством. Виявилося, що публічні обіцянки більшості членів нинішнього уряду щодо забезпечення прозорості та відкритості, які щедро роздавалися на Майдані, були лише звичайними побрехеньками (манівцями). Невже більшість членів чинного уряду є звичайними, доволі цинічними кар’єристами? Або просто випадковими персонами на посадах міністрів?
Лише перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах та міністр праці та соціальної політики В’ячеслав Кириленко ведуть відвертий, принциповий і доволі конструктивний соціальний діалог з роботодавцями, профспілками, суспільством. Однак, їх достойні широкої суспільної підтримки зусилля не в змозі позбавити роботодавців відчуття непевності у стосунках з урядом.
Що не сказав «Economist»?
Таким чином саме кричуща некомпетентність нашого (чи нашого?) Помаранчевого уряду є першопричиною низки незадовільних економічних результатів перших 5-ти місяців року 2005. Про них вже сказано досить багато. Не повторюючи інших авторів хочу у цьому дописі звернути увагу на досить ризиковане сполучення основних соціально-економічних тенденцій, яке (і на превеликий жаль, і всупереч романтичних очікувань Майдану) сформувалося протягом перших 5-ти місяців року-2005.
Із жахом згадуючи гіперінфляційне минуле України звертаю Вашу увагу на різке уповільнення темпів економічного росту котре супроводжується одночасним прискореним зростанням грошової маси у обігу. Таке сполучення може закладати основу інфляційного вибуху і, цілком зрозуміло, знецінення соціальних виплат, котрі так швидко зросли після ухвалення 25 березня поточного року змін до Державного бюджету-2005. Пенсіонери та інші найбільш вразливі верстви населення знов будуть скривджені. Тепер Помаранчевою владою.
Однак, заради об’єктивності, заздалегідь реагуючи на можливу критику, зауважу, що у принципі для трансформаційної економіки суттєво пришвидшене зростання грошей у обігу по відношенню до зростання обсягів виробництва не є ненормальним явищем. Зростає добробут нації у цілому і у громадян виникає можливість зберігати свої здобутки у грошовій, найбільш ліквідній, формі. Вкрай важливо, аби вони заощаджували їх не під матрацами – у готівковій формі, а у вигляді строкових депозитів у банках. Адже значні запаси готівки та грошей до запитання створюють доволі небезпечний інфляційний навіс. Навіс, котрий може зриватися вниз у самий несприятливий момент. І тоді – висока інфляція.
Тобто, коли економіка стабільно зростає (наголошуємо – зростає стабільно!) і, водночас, громадяни намагаються накопичувати левову частку грошових надходжень у вигляді строкових депозитів випереджаючи темпи зростання грошової маси по відношенню до росту економіки не несуть принципових ризиків.
А коли зростання економіки не є стабільним і високими темпами зростає готівка поза банками? Коли, як ми і спостерігаємо, вже кілька місяців поспіль ведучі сектори економіки сповзають у застій? Тоді надто швидке зростання грошей у обігу (по відношенню до зростання виробництва) може, повинен ще раз повторити, бути чи не головним чинником небажаного зростання цін і втрати реальності підвищення соціальних виплат. За такого збігу тенденцій можна очікувати значні соціально-економічні потрясіння.
Куди прямує економіка України?
Приріст ВВП 4,7% за 5-ть місяців року 2005 значно менше результату відповідного періоду минулого року. Торік, в епоху «азаровщини», приріст ВВП склав 11,3% - або був більшим у 2,4 рази. Для української економіки (котра поки що залишається економікою злиднів) приріст у 4,7% є надто малим. Це майже аксіома. Він означає наше прогресуюче відставання від світової економіки. Треба забезпечувати 8-10% щорічно і протягом 10-20 років.
Дуже бентежить, що темпи зростання ВВП досить швидко уповільнюються. За січень було 6,5%, січень-лютий вже 5,5% , за січень-березень ще нижче - вже 5,4%, за січень-квітень падіння прискорилося і приріст склав лише 5,0%. Ну, а сьогодні - тільки 4,7%. Є передбачення, що за підсумками 1-го півріччя приріст знизиться до 4,0%. Складається враження, що ентузіазм наших підприємців щодо нарощування обсягів виробництва і створення нових робочих місць поступово згасає в міру зростання часової відстані між подіями Помаранчевої революції та сьогоденням. Чим далі в часі від Майдану, тим менше ентузіазму… Чи не так? Принаймні, підкреслюю, динаміка інвестицій справляє саме таке враження.
І виникає кілька питань. Зокрема: а у який же спосіб будуть створюватися у згасаючому виробництві так палко обіцяні під час передвиборчих перегонів 5 млн. робочих місць? До речі, а чи налагоджена незалежна і об’єктивна статистика цього процесу? Якщо ні (скоріше всього - ні!), то будуть гарні реляції і не буде робочих місць.
І ще одне. Яким чином, за рахунок яких джерел забезпечуватимуться підвищені соціальні виплати, коли проїмо приватизаційні надходження і з урахуванням того, що обманута українська буржуазія не має наміру достатньо швидко і стабільно нарощувати обсяги виробництва? Адже уряд не має уяви звідки через рік, чи через два братимуться гроші для наших пенсіонерів та інших вразливих верств суспільства. Не має уяви! Що будемо продавати через пару років: Дніпро? Крим ? Донбас? А скоріше всього буде так: Після виборів-2006 чинні сьогодні політичні командири втечуть у Верховну Раду і з парламентських крісел будуть зверхньо вчити жизні та вмінню працювати бідолах-міністрів нового уряду, котрі будуть змушені знижувати пенсії та інші соціальні виплати у реальному вимірі.
Відсутність відповіді на ці питання формує враження авантюрності дій „нашого” уряду, в основі якої – некомпетентність. Чи щось інше?
Наша промисловість йде до застою?
Питання формування потенціалу розбалансованості економіки є досить гострим тому, що в основі уповільнення зростання лежать відповідні процеси у промисловості, котра за 5-ть місяців приросла лише на 6,2% проти 17,6% торік або приріст зменшився у 2,8 рази. Не чорні помисли ворогів Помаранчевої революції (янучарів, сепаратистів, москалів…), а саме уповільнення зростання промисловості лежить в основі уповільнення росту економіки. І тут зниження темпів зростання навряд чи є результатом «лукавих» цифр. Воно, очевидно, є наслідком зниженням виробництва найважливіших видів промислової продукції у натуральному вияві.
В обробній промисловості (котра мала б бути локомотивом українського економічного дива), наприклад, маємо зниження обсягів виробництва по 34-х основних видах промислової продукції з 82-х, які фіксуються статистикою. 11-ть видів мають приріст менше 5%. Тобто, по 45-ти з 82-х (більше половини!) основних видів продукції в обробній промисловості обсяги мають або незадовільно низькі темпи зростання, або впевнено знижуються.
Добувна промисловість знизила свою спритність з 8,5% зростання торік до 3,3% і не опустилася нижче лише (напевно) за рахунок видобування металевих руд (8,8% зріст). Але і тут справи погіршуватимуться з огляду на зниження цін на метал.
Тобто, не покидає відчуття, що промисловість впевнено йде до застою. Йде до застою той сектор людської активності, якому для оновлення морально і фізично застарілих основних активів потрібні високі і усталені темпи зростання протягом десятків (!) років.
І не може бути по іншому. Адже минуло вже 5-ть місяців, але уряд до цього часу не має власної, підтриманої суспільством промислової політики. Він не знає за рахунок чого має приростати потуга і гордість української економіки. І тому знов виникає враження, що в уряді керують випадкові люди.
Контрабанді стоп? Інвестиціям стоп! І стоп усталеному і достатньо швидкому зростанню України!
Описана вище некомпетентність уряду зґенерувала різке погіршення інвестиційного клімату. За 1-ий квартал минулого року, за часів злочинного режиму, приріст загальних інвестицій склав запаморочливо приємну цифру, а саме 52,1%. У відповідному періоді року-2005, за часів Помаранчевого уряду він впав (не падайте горілиць!) у 11,6 рази і становив лише 4,5%. За 1-ше півріччя він (вважається) впаде до 3-3,5%. Вкрай неприємно, що іноземні інвестори, котрі дуже раділи приходу Помаранчевого уряду до влади, демонструють надзвичайно високий рівень недовіри до нього, що відбилося у різкому скороченні прямих іноземних інвестицій. Іноземні інвестори грішми голосують проти „наших” Помаранчевих міністрів. Маючи чи не найнижчий рівень прямих іноземних інвестицій ми знов стали на шлях їх гальмування. І знов повторюється неприємне питання – за рахунок яких джерел створюватимуться обіцяні 5 млн. робочих місць? Чи це гасло вже не на порядку денному?
Характер активності банків.
Раніше у схожих випадках, коли обсяги виробництва зростали не так як хотілося б, розгорталася критика на адресу банків. Мовляв, і кредити не дають, і відсотки по кредитах завеликі… Однак, сьогодні – все навпаки!
Адже за даними Нацбанку кредитні вкладення в економіку приросли на 13,9% проти 11,4% торік. Але (нагадую) торік ми мали приріст ВВП на 11,3%, проти 4,7% сьогодні. Іншими словами, сьогодні ми маємо більш високі темпи кредитування економіки в умовах суттєво нижчих приростів виробництва, котрі, до того ж, і прогресуюче знижуються.
Відмітимо також певне зниження вартості кредитів: торік, у травні-2004, кредити надавалися під 17,4% річних, а сьогодні – подешевшали до 15,9%. Зниження на 1.5%, або на 8.6% є доволі суттєвим! Але і таке здешевлення кредитів не врятувало економіку від хуткого і невблаганного уповільнення темпів зростання.
Тобто, навіть, зростання лояльності банківської системи до нової влади (формалізоване у таких важливих показниках) не врятувало економіку від уповільнення темпів зростання. Або – за часів „нашого” Помаранчевого уряду більш висока активність банків щодо кредитування економіки не в змозі призупинити зниження темпів зростання економіки.
Пропозиція грошей загрозливо швидко зростає.
І водночас маємо ризиковано високий приріст грошової маси, котрий за 5-ть місяців сягнув 17,5% до початку року хоча приріст ВВП прогресуюче знизився до 4,7%. Нагадаємо: торік приріст грошової маси за ти ж самі 5-ть місяців склав 15,1% в умовах значно більш потужного приросту ВВП на 11,6%.
Чому ми вживаємо слова «ризиковано високий»?
По-перше. Тому що в основі цього зростання лежить монетизація коштів від приватизації, котрі є лише одноразовою ін’єкцією в економіку. Ці кошти були зароблені колись. Вони не є результатом нинішньої виробничої активності. І саме тому, навіть, тільки виходячи з цього, вони несуть ризики прискорення зростання цін. І саме тому ці кошти, хоча б частково, варто використовувати на розвиток виробництва, а не тільки на проїдання. Для чинного уряду це – таємниця за сімома печатками. На жаль!
По-друге. І тому що приріст грошової маси у 3,7 рази вище приросту ВВП, а торік це важливе співвідношення було значно менше і складало 1,3 (прошу дивитися табличку у додатку). Відомо – попит на гроші з боку виробництва в основному визначається темпами зростання виробництва. Більш висока швидкість зростання грошової пропозиції по відношення до зростання виробництва закладає основу інфляції, що ми і спостерігаємо.
По-третє. І тому що чинний уряд отримав від попередника економіку з досить високим потенціалом розбалансованості. І зараз (на радість?) пану Азарову продовжує його накопичення. Нагадуємо, що за минулий рік грошова пропозиція і так зросла високим темпом. Приріст грошей у обігу склав 32,4%, а приріст ВВП був лише на рівні 12,1%. Якщо ж порівняємо грошову пропозицію на 01 червня, то отримаємо зовсім мало приємні результати. На 01 червня минулого року грошова пропозиція становила, 109,4 млрд. грн., а на 01 червня – вже 147,9 млрд. грн. Приріст склав аж 35%. В умовах, повторюємо, прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва цей приріст мав би насторожити чинний уряд. Останнє поки що НЕ спостерігається.
Що ж робити?
Чинний уряд мав би вжити цілу низку заходів, спрямованих на відновлення довіри головних рушійних сил Помаранчевої революції: роботодавців, широких кіл підприємців, інтелігенції, студентства. І ці заходи не повинні базуватися на соціально-економічних обіцянках.
Принаймні, роздача таких обіцянок не може бути першим кроком роботи уряду. Чого вартуватимуть, наприклад, обіцянки щодо курсу гривні у той час як роботодавці не мають механізмів контролю за діями уряду і Нацбанку у питаннях курсової політики? А наміри щодо будівництва соціального житла? Чи повірить хто небудь з капітанів будівельної індустрії у щирість і реалістичність намірів уряду щодо будівництва соціального житла у той час коли уряд виступає як справжній господар свого слова: Хоче дає – хоче забирає. Згадаймо, наприклад, обіцянки щодо цін на м'ясо. Дешевого м’яса як не було, так і нема! Програма уряду щодо зниження цін на м'ясо провалилася. І ніхто не пояснив: чому? І не вибачився.
У першу чергу, уряд має докорінно змінити алгоритми своєї співпраці з суспільством або, принаймні, з його провідною верствою. Конче необхідно перейти до налагодження законодавчо реґламентованого діалогу. Будь який громадянин має знати: коли, де і в яких умовах будуть обговорюватися важливі для нього питання. І він має бути впевненим, що його думку, його турботу і біль і почують, і максимально врахують в урядових рішеннях. Цього поки що абсолютно нема!
© 2005 «Фраза»
Все права защищены.
Перепечатка материалов
приветствуется со ссылкой на
www.fraza.com.ua
Відповіді
2005.07.01 | 123
У статті б поставити-критика цікава і аргументована(-)
2005.07.01 | Михайло Свистович
Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
"Юля хороша,її критики-погані"? (с) 123. І взагалі Майдан – це "Добре про Юлю і погане про Порошенка та Зварича"... (с) Боровик, і такий перекос, про який каже Боровик, очевидний (с) 123.Правда, іноді майдан є рупором УНП (с) Analytik та шісткою Ющенка (с) NI ZRADI.
2005.07.01 | 123
А ти постав
Переконай нас у тому, що ми перебільшуємоМихайло Свистович пише:
> "Юля хороша,її критики-погані"? (с) 123. І взагалі Майдан – це "Добре про Юлю і погане про Порошенка та Зварича"... (с) Боровик, і такий перекос, про який каже Боровик, очевидний (с) 123.
>
> Правда, іноді майдан є рупором УНП (с) Analytik та шісткою Ющенка (с) NI ZRADI.
2005.07.01 | Михайло Свистович
А це нічого, що вона там стоїть з вчорашнього дня?
І що на самому початку допису, який відкриває цю гілку, це написано?Оце є яскравим прикладом, як люди помічають лише те, що їм хочеться помічати.
2005.07.01 | DADDY
Re: А це нічого, що вона там стоїть з вчорашнього дня?
Посилання на статтю отримане було від самого п.Лисицького, з дописом:Шановні друзі! Надсилаю на Вашу критику. Тож критикуйте статтю, а не факт її публікації (передруку) на Майдані.2005.07.01 | 123
Вибач, я не помітив
Михайло Свистович пише:> Оце є яскравим прикладом, як люди помічають лише те, що їм хочеться помічати.
Ні я це ніяким прикладом. Не треба фантазувати.
Просто я звик що статті ставлять не так і часто, і дивлюсь тільки на верхні. А після цієї статті так швидко додались нові, що я не встиг побачити цю.
2005.07.01 | Михайло Свистович
Re: Вибач, я не помітив
123 пише:>
> Ні я це ніяким прикладом. Не треба фантазувати.
Це не я фантазую, це фантазують ті, чиї копірайти я навів
>
> Просто я звик що статті ставлять не так і часто, і дивлюсь тільки на верхні.
Останнім часом вони ставляться досить часто.
2005.07.01 | Сергій Кабуд
за останни тыждень на майдани напысано на ци темы разив в 100
бильше и цикавише купою людейа цей автор збрехав про темпи зросту, які були сфальшовані
отак випав один камінець з будівлі і вся вона рухнула
2005.07.01 | Мартинюк
Аргументи Лисицького серйозні
І вони потребують відповіді , навіть якщо не повністю обгрунтовані чи правдиві.Як на мене те що пише Лисицький загалом ( на 75%) є правда, однак на мою думку не можна валити всю відповідальність лише на Уряд. Бо уряд лише елемент виконавчої влади яка складається з Президента, його Секретаріату, РНБО , Кабінету міністрів та регіональних адміністрацій.
І в цій системі Президент очевидно стоїть над Урядом. А значить повинен також відповідати за ефективність його роботи. Бо тоді для чого ми його обирали?
2005.07.01 | Сергій Кабуд
Лисицький приховує правду про тотальний монополіостичних характе
монополістичний характер украінської економікибо сам залежить від 'них', справедливо зауважено що може претендувати.
правильні висновки там теж зроблені, про відчуждення середнього класу і студентства, про необхідність прозорості
але це на мій погляд просто реверанси.
Головне тут- підтримка неадекватного іміджу українскої економічної моделі і потім вже в мутній воді шось там ловиться.
Ментальність така я думаю.
2005.07.01 | Mykyta
Re: Аргументи Лисицького серйозні
Мартинюк пише:> Як на мене те що пише Лисицький загалом ( на 75%) є правда, однак на мою думку не можна валити всю відповідальність лише на Уряд. Бо уряд лише елемент виконавчої влади яка складається з Президента, його Секретаріату, РНБО , Кабінету міністрів та регіональних адміністрацій.
Як на мене, то це ключове питання і ставитись має саме так. Бо так виглядає, що філософія а-ля кучма процвітає: президент має повний карт-бланш у кадровій політиці (де-факто переданій до РНБОУ), стоїть над урядом, часом втручається у його діяльність (виправдано чи ні - це інше питання), але відповідальність несе виключно уряд. Кучма дуже довго і успішно користався з такої тактики. Схоже, що є тенденція до повторення, бо це дуже зручно - всім керувати і водночас стояти збоку.
2005.07.01 | Мартинюк
Керувати всім і ні за що не відповідати - це стиль КПРС
Ющенку цей стиль успішно навязує його оточення.Одночасно воно його усуває від реального керівництва державою, займаючи його невластивими президенту функціями міністра іноземних справ.
Перманентні катання Ющенка по закордонах вже починають мозолити око як в Україні так за рубежем. Це не справа Президента - це справа МЗС та інших високопоставлених чиновників.
За цей час від імені Президента вирішуються або невирішуються надзвичайно важливі для України справи - його по суті відсторонють від керівництва країною і навіть контакту з нею. Постійне перебування Ющенка за кордоном - це продовження тієї самої залізної стіни голубого кольору, якою зараз відділили Секретаріат Президента від народу .
Перебуваючи більшу частину робочого часу за кордоном мягкий і схильний відгукуватися до людських проблем Ющенко відгукується вже не на проблеми співвітчизників, а на проблеми іноземців, які не завжди співпадають з тим що потрібне громадянам України.
2005.07.01 | Боровик
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
Свистович, не перекручуйте. Так не чесно.Про Майдан я такого ніколи не говорив, я один раз сказав про новини як про суб*єктивні по відношенню до Ю. П. З., але в контексті, що саме такими вони були раніше.
Просто очики у багатьох починають потихенько відкриватися, та і Лисицький і такі як він нарешті починають різати правду-матку.
2005.07.01 | Мартинюк
По моєму в статті Лисицького є перегини і трохи заангажованості
Про правду матку - надто сильно.Попри наявність справедливих закидів, це більше схоже на обструцією уряду з метою його заміни. Не сумніваюся що Лисицький був би корисним в уряді, але чи це причина аби його повністю міняти?2005.07.01 | Михайло Свистович
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
Боровик пише:> Свистович, не перекручуйте. Так не чесно.
Перекручення на перекручення, нечесність на нечесність
2005.07.01 | nash
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
Михайло Свистович пише:> "Юля хороша,її критики-погані"? (с) 123. І взагалі Майдан – це "Добре про Юлю і погане про Порошенка та Зварича"... (с) Боровик, і такий перекос, про який каже Боровик, очевидний (с) 123.
>
> Правда, іноді майдан є рупором УНП (с) Analytik та шісткою Ющенка (с) NI ZRADI.
Майдан - трупар Нашої партії!
2005.07.01 | Михайло Свистович
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
nash пише:>
> Майдан - трупар Нашої партії!
Ну якщо Майдан (і навіть не Майдан, а його форум, бо у новинах і статтях жодного поганого слова про вашу партію не було) може стати трупарем Вашої партії, то тим більше такій слабкій партії нема чого ловити на виборах.
2005.07.01 | nash
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
Михайло Свистович пише:> nash пише:
> >
> > Майдан - трупар Нашої партії!
>
> Ну якщо Майдан (і навіть не Майдан, а його форум, бо у новинах і статтях жодного поганого слова про вашу партію не було) може стати трупарем Вашої партії,
а нє даждьотєсь!!! Мій жарт ви сприйняли як істину. Я ж вашу "істину" сприймаю як жарт.
> то тим більше такій слабкій партії нема чого ловити на виборах.
крім перемоги. Але без вас. І буде у кінці березня 2006 море шампанського і море сліз. Море шампанського - у нас, всіх чесних українців, і море сліз - у вас, злостивців, скептиків і панікерів!:))))
2005.07.01 | Михайло Свистович
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
nash пише:>
> І буде у кінці березня 2006 море шампанського і море сліз. Море шампанського - у нас, всіх чесних українців, і море сліз - у вас, злостивців, скептиків і панікерів!:))))
Помрійте, помрійте... Цікаво на вас подивитись після виборів-2006. Розбіжитесь після поразки чи, винісши уроки, готуватиметесь до нових виборів. Тоді й дізнаємось, передвиборчий проект ваша партія, чи порив душі.
2005.07.01 | nash
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
Михайло Свистович пише:> nash пише:
> >
> > І буде у кінці березня 2006 море шампанського і море сліз. Море шампанського - у нас, всіх чесних українців, і море сліз - у вас, злостивців, скептиків і панікерів!:))))
>
> Помрійте, помрійте... Цікаво на вас подивитись після виборів-2006. Розбіжитесь після поразки чи, винісши уроки, готуватиметесь до нових виборів. Тоді й дізнаємось, передвиборчий проект ваша партія, чи порив душі.
А до виборів дізнатися? СлабО?
І ето правільно, по-вашему, по-гавайскі
- "Дєвушка, у вас піражкі єсть?"
- "Нєт!"
- "А билі?"
-"Билі!"
- "А с чєм?"
Так, це "Велика Місія": дивитися услід потягам, матюкати машиністів і чухати потилицю.
2005.07.01 | Михайло Свистович
Re: Навіщо це ставити в статті, якщо всім відомо, що для Майдану
nash пише:>
> А до виборів дізнатися? СлабО?
Я вже писпав, що немає сенсу. Навіть, якщо ви - найкращі, успіху у 2006-му вам не бачити.
>
> Так, це "Велика Місія": дивитися услід потягам, матюкати машиністів і чухати потилицю.
Я не матюкаю вас, я просто не поділяю вашої ейфорії.
2005.07.01 | Майдан
Воно є зараз у статтях
Однак чесно кажучи все це потребує обговорення .Додам що все таки Лисицький - особа зацікавлена - в разі формування нового уряду, він очевидно буде претендувати на якісь поважні посади.
2005.07.01 | Стась
Може, ще не варто. Але "жовту картку" показати вже пора (-)
2005.07.01 | Мартинюк
А кому саме показати "жовту картку"?
У мене складається враження що уряд достатньо слухняно і оперативно виконує передвиборчі обіцянки та розпорядження президента.Наприклад про не доцільність різкого одномоментного підняття зарплат та пенсій і бажаність розтягнути цей процес принаймі до осені говорилося дуже багато. Говорили про це і навіть і деякі міністри уряду, а подібні дії Януковича нищівно критикувалися опозицією в часі виборчої кампанії.
Провсе це добре знали у Секретаріаті Президента, однак звідтам не надійшло якихось застереженнь з приводу цього всього. А сам Ющенко та його банківські колеги прекрасно повинні були б розуміти недоцільність одноразової благодаті.
Навіть припускаю що уряд можливо і дістав заохочувальні сигнали зі сторони президентського оточення для вчинення такого "зарплатного шоку" .
Мене це наводить на підозри про існування в президенських верхах певного "інфляційно-долларового" лоббі, яке таким чином намагалося спинити реальне знецінення долара стосовно гривні, що спостерігається протягом останніх років.
А для того щоб стати прихильником такого лоббі багато не потрібно - треба лише мати якісь великі долларові активи. Якщо навіть прості журналісти, котрим платять долларами у "конвертах" втрачають здоровий глузд і почали репетувати про "катастрофу" і навіть про "непрофесійність" Стельмаха пісял того як той відмовився друкувати мільярди гривень на підтримання завищеного курсу доллара, то що вже говорити протих які щось мають в офшорних банках.
До речі критика Лисицьким квітневого "опускання" курсу доллара не є обгрунтованою - з огляду на "бунт долларофілів" навряд чи Стельмаху і уряду вдалося би це зробити "поступово". Навіть відносно невелику корекцію курсу на величину меншу від 5%, аматори доллара розцінили як "катастрофу, злочин і некомпетентність". Очевидно що таке в Україні можна було провести різко і зненацька.
Зміцнення вартості валюти звичайно зменшує прибутки експортерів, однак воно одночасно зменшує затрати цих експортерів і решти промисловсті та населення на імпортовані продукти, серед яких є такі важливі як нафта, газ, боксити, високотехнологічне обладнання, і ще богзна чого, наприклад ті ж банани та апельсини.
А для того аби далі не друкувати і не викидати на ринок зайві гривни, які йдуть на скупку доллара та утримання його курсу, слід провести і наступну ревальвацію. В умовах такої неадекватної критичної реакції це знову буде можливе лише у вигляді несподіваного і різкого ( якщо звичайно 5-10% це "різко") стрибка.
2005.07.01 | Боровик
Re: А кому саме показати "жовту картку"?
Жовту картку треба показувати тій частині уряду, що займається вдосконаленням політики кучми-азарова.А поіменно це стосуватиметься чи не всього економічного блоку, міністра СГ, освіти.
Точно це не стосується мінстерств Охорони здоров*я, Оборони, Внутрішніх Справ, закордорнних Справ, навіть якщо роботи міністрів цих міністерств не ідеальна.
2005.07.01 | Мартинюк
Економічний блок робить те що пообіцяв Президент
Як на мене "економічний блок" на "чотири з мінусом" по п"ятибальній справляється.Ти напевно знаєш що я ніколи не був великим прихильником ні Пинзеника, ні Тєрйохіна, але на цей раз вони працють достатньо ефективно і використовують досвід , який вони мають. Безглуздо звинувачувати їх в схильності до "соціалістичних" ідей.
Ще більш безглуздо вимагати від них тотально-ліберальних методів в умовах коли економіка на 90% складена з природних та "неприродних" монополій, олігополій та всього такого подібного.
Так, є проблеми , які вони не вирішують, але цього від них не вимагає Президент та його оточення, скоріше навпаки - заважає це робити.
Я маю на увазі створення фондового ринку, якого в Україні знову не станеться, якщо оточення президента знову форсує приватизацію у стилі "а-ля Кучма", тобто так звану "стратегічну" приватизацію, одним із елементів якої є встановлена на рівні закону (!!!) заборона продажі фондом Держмайна на вільному фондовому ринку навіть невеликих пакетів акцій інвестиційно цікавих державних об"єктів.
Чи знаєте ви наприклад що для того аби надати українському фондовому ринку ті 100 млн $. які необхідні для реанімації його діяльності достатньо було б викинути на біржу всього навсього 3% акцій того ж "Укртелекому"? Не кажучи вже що наявність на ринку хоча б 1-2%акцій Криворіжсталі, Нікопольськкого феросплавного дозволила би :
1. Встановити реальну ринкову вартість цих акцій
2. Дала б можливість доступу до звітності цих компаній незалежним фінасовим інвесторам, в тому числі іноземним, які б навіть не переймаючи контролю над компанією швидко би навчили їзх керівництво що таке незалежний аудит, фінансова дисципліна, прозора звітність та захист прав акціонерів.
Однак цього не робиться. Створюється враження що дорога до контролю за цими обєтами торується для чергових офшорних компаній невідомого походження...
Президент не менш ніж уряд винуватий у паралічі фондового ринку України. Поки не буде нормальної торгівлі акціями, нормального залучення фондового капіталу, в тому числі від населення, до тих пір всі заяви про "українського економічного слона" будуть легковажним хлопячими заявками, які викликатимуть лише недовіру та насмішку на Заході.
2005.07.01 | Сергій Кабуд
лише той уряд який допустить малих українців до акції можна вваж
вважати патріотичнимЧому ця тема замовчується в ЗМІ?
2005.07.01 | Мартинюк
За шо я тебе Кабуд і поважаю
За те що маєш гостре відчуття щодо певних ключевих моментів.Правда часом захлинаєшся емоціми і починаш городити дурниці, але це не домінант.
Акціонерні товариства і участь в них більш менш простих громадян є потужною школою демократії і громадянської активності.
На жаль цього всього немає. Номенклатура робила все аби звести цей фондовий ринок до нікчемного стану, а акціонерні стосунки до бандитської пародії.
Чого вартий тільки так званий "крах трастів" - насправді їх громила влада силами СБУ , міліції та бандюків. На жаль про це ніхто не пише і не говорить - всі підтримують міфологію про "нехороші трасти", які пограбували вкладників.
Чомусь ніхто не задає питання - а де ж все таки поділися іменні приватизаційні сертифікати, які ці трасти вкладали у підприємства, чи їх просто мішками " вилучали" опери і кудись відвозили. А на кожному ж прізвище вкладника написане ...
2005.07.01 | Сергій Кабуд
Семенюк визнала шо не використала свої сертіфікати сама
отака країнато не емоції, то шоб цікавіше читалося і писалося -
це ж Вільний Хворум))))
2005.07.01 | Мартинюк
Не використано 8 млн сертифікатів.
Є законопроект поданий Лебедівським і Зваричем в якому пропонується включити ці сертифікати до процесу приватизації і виділити на них частину державних акцій.Мушу сказати що навіть відновлення безоплатної приватизації набагато корисніше аніж продовження існуючої практики продажу об"єктів "стратегічним" олігархам.
А якщо ж цим ваучерам дозволять вільний обіг і продаж на біржах, то ефект для формування цивілізованого фондового ринку буде дуже позитивний.
Врешті хто таке зробить - той виграє вибори...
2005.07.01 | Сергій Кабуд
це був би класний початок
тому якщо ми колись увійдемо в партію, а я сподіваюся що це буде і в одну й ту ж саму:це буде нумер 2 в програмі
а нумер один буде незалежний суд плюс суд присяжних
нумером 3 піде податкова система зорієнтована на те шоб підприємці самі платили чесні ті ж 15%(див Боровика) чи скільки шоб вигідніше за воровство
2005.07.01 | nash
Re: це був би класний початок
Сергій Кабуд пише:> тому якщо ми колись увійдемо в партію, а я сподіваюся що це буде і в одну й ту ж саму:
Я звичайно прошу пробачення, що втручаюся у вашу розмову, але маю надію, що ви вже знаєте назву цієї партії?:))))
2005.07.02 | Сергій Кабуд
я думаю назва не головне
а про Вас я чув дуже добрі речібуло б непогано шоб така парттія отримала достатню підтримку і не розчарувала своїх прихільників у випадку проходу до влади
2005.07.01 | юрко
Re: А кому саме показати "жовту картку"?
Мартинюк пише:> Мене це наводить на підозри про існування в президенських верхах певного "інфляційно-долларового" лоббі, яке таким чином намагалося спинити реальне знецінення долара стосовно гривні, що спостерігається протягом останніх років.
>
> А для того щоб стати прихильником такого лоббі багато не потрібно - треба лише мати якісь великі долларові активи. Якщо навіть прості журналісти, котрим платять долларами у "конвертах" втрачають здоровий глузд і почали репетувати про "катастрофу" і навіть про "непрофесійність" Стельмаха пісял того як той відмовився друкувати мільярди гривень на підтримання завищеного курсу доллара, то що вже говорити протих які щось мають в офшорних банках.
>
> До речі критика Лисицьким квітневого "опускання" курсу доллара не є обгрунтованою - з огляду на "бунт долларофілів" навряд чи Стельмаху і уряду вдалося би це зробити "поступово". Навіть відносно невелику корекцію курсу на величину меншу від 5%, аматори доллара розцінили як "катастрофу, злочин і некомпетентність". Очевидно що таке в Україні можна було провести різко і зненацька.
>
> А для того аби далі не друкувати і не викидати на ринок зайві гривни, які йдуть на скупку доллара та утримання його курсу, слід провести і наступну ревальвацію. В умовах такої неадекватної критичної реакції це знову буде можливе лише у вигляді несподіваного і різкого ( якщо звичайно 5-10% це "різко") стрибка.
>
здається в позаминулому номері Галицьких контрактів Стельмах дещо пояснив що відбувалося.
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/33/2420055618.html
Як з цього випливає, проблема була і з "доларовим лоббі", і з суттю утримання "коридору" долар-гривня. Це фундаментальна "ахіллесова п'ята" такого способу встановлення курсу обміну. Для того, щоб той коридор постійно підтримувати, на кожний долар, ввезений в країну, потрібно "надрукувати" відповідну кількість гривень згідно курсу обміну. Тобто, утримувати коридор означає в принципі утворювати інфляцію, якщо долари починають напливати в країну.
Такої ситуації немає при вільному курсі, коли внесений долар в країну примушує поступовий зріст гривні і навпаки, при виході долара з України, гривня ринковим механізмом падатиме. Але в українському випадку великий наплив доларів в Україну був викликаний високою прибутковістю українських депозитних сертифікатів і їх високою ліквідністю.
Українські олігархи розробили ефективну схему швидкого збагачення - вони домовлялися з українськими банками і отримували з офшорів долари, які тут же міняли на гривні, щоб купити депозитні сертифікати з високою прибутковістю. Тобто, тим самим отримуючи добрий прибуток на порожньому місці, така операція створювала інфляцію через реакцію Нацбанку без дії жодних економічних чинників.
Те, що це були українські олігархи є моїм припущенням на тій підставі, що в Україну, за словами Стельмаха, ввійшло доларів, котрі було переконвертовано в 11.6 мільярдів гривень. Тобто, приблизно 2 з гаком мільярди доларів. І це інвестиція в папери держави, яка вважається дуже великим ризиком на Заході. Важко повірити, що це були західні інвестори, що ризикнули надати кредити українським банкам, які ті, в свою чергу, переконвертували в гривні і купили українські папери і не побоялися, що їх просто "кинуть". Це мали бути свої люди.
Отже, до певної міри ревальвація Стельмахом гривні була відчайдушним кроком Нацбанку по стабілізації інфляційних процесів, викликаних маніпуляціями українських банків разом з "нерезидентами" і ще буде видно в майбутньому, чи не потрібно буде робити подібні кроки.
2005.07.01 | Mykyta
Критика критики
> Реанімація метушні між орієнтирами ЄЕП – ЄС. Президент Леонід Кучма по два рази на рік (це мінімально!) перекладав курс зі Сходу на Захід і навпаки, що чітко характеризує його як малокомпетентного політичного стратега. І новий уряд йде його шляхом,Кхм, зовнішня політика - це виключна прерогатива президента (а не Уряду). Я так розумію, Лисицький вирішив заодно покритикувати і Ющенка, просто забув вставити його прізвище.
> Однак, даний успіх поки що не є Свободою Слова. Адже, ще раз наголошую, (1) уряд поки що намагається не помічати потужної і різнобічної критики на свою адресу. Його поведінка є абсолютно зрозумілою. Уряд набрався терпіння і чекає часу, коли суспільство втомиться і стане політично байдужим. І у такий спосіб буде створена сприятлива для затикання ротів ситуація у суспільстві.
Ну цей пасаж гідний хіба-що якого-небудь жовтого журналіста. По-перше, критики старається не помічати ніхто зі сьогоднішньої влади - ні президент, ні уряд, ні РНБОУ (це не виправдовує жодного з них, до речі). По друге, далі йде абсолютно безпідставне звинувачення (і чомусь саме уряду, а не президента чи РНБОУ) в намірах сворити сприятливу ситуація для "затикання ротів".
> Виявилося, що публічні обіцянки більшості членів нинішнього уряду щодо забезпечення прозорості та відкритості, які щедро роздавалися на Майдані, були лише звичайними побрехеньками (манівцями). Невже більшість членів чинного уряду є звичайними, доволі цинічними кар’єристами? Або просто випадковими персонами на посадах міністрів?
І знову та сама пісенька. Лише члени уряду роздавали обіцянки на Майдані? А як же пан Президент? А як же пан Порошенко?
> Торік, в епоху «азаровщини», приріст ВВП склав 11,3% - або був більшим у 2,4 рази.
Ну я розумію, щоб притягнути потрібні висновки, підійдуть будь-які аргументи. Те, що ріст ВВП 11,3% малювався зі стелі (точніше про те, як це робилось, вже багато написано), до уваги не береться. Ну й справді, а навіщо?..
> І виникає кілька питань. Зокрема: а у який же спосіб будуть створюватися у згасаючому виробництві так палко обіцяні під час передвиборчих перегонів 5 млн. робочих місць?
5 млн. робочих місць - це обіцянка саме президента, чи не так?
> Питання формування потенціалу розбалансованості економіки є досить гострим тому, що в основі уповільнення зростання лежать відповідні процеси у промисловості, котра за 5-ть місяців приросла лише на 6,2% проти 17,6% торік або приріст зменшився у 2,8 рази.
Знову про міфічні прирости - див. вище.
Цими зауважненнями я зовсім не хочу виправдовувати уряд - його є за що критикувати. Але тон статті, як і неперебірливість в аргументах автора, наштовхують на думку, що стаття писалась явно на замовлення (знову ж, це не виправдовує уряд).
До того ж я зовсім не бачу підстав, що будь-який новий уряд буде компетентніший за сьогоднішній. Бо знову формування буде проходити за всякими квотами, "персональними" і не персональними, що дасть точно такий же уряд, але з іншими прізвищами.
2005.07.01 | 123
Re: Критика критики
Mykyta пише:> > Реанімація метушні між орієнтирами ЄЕП – ЄС. Президент Леонід Кучма по два рази на рік (це мінімально!) перекладав курс зі Сходу на Захід і навпаки, що чітко характеризує його як малокомпетентного політичного стратега. І новий уряд йде його шляхом,
>
> Кхм, зовнішня політика - це виключна прерогатива президента (а не Уряду). Я так розумію, Лисицький вирішив заодно покритикувати і Ющенка, просто забув вставити його прізвище.
Так, але переговори проводить уряд. І саме урядовці входять до робочої групи, що веде переговори.
> > Однак, даний успіх поки що не є Свободою Слова. Адже, ще раз наголошую, (1) уряд поки що намагається не помічати потужної і різнобічної критики на свою адресу. Його поведінка є абсолютно зрозумілою. Уряд набрався терпіння і чекає часу, коли суспільство втомиться і стане політично байдужим. І у такий спосіб буде створена сприятлива для затикання ротів ситуація у суспільстві.
>
> Ну цей пасаж гідний хіба-що якого-небудь жовтого журналіста. По-перше, критики старається не помічати ніхто зі сьогоднішньої влади - ні президент, ні уряд, ні РНБОУ (це не виправдовує жодного з них, до речі). По друге, далі йде абсолютно безпідставне звинувачення (і чомусь саме уряду, а не президента чи РНБОУ) в намірах сворити сприятливу ситуація для "затикання ротів".
Ну а що - якщо цим грішить Порошенко і уряд, то уряд за це не критикувати?
> > Виявилося, що публічні обіцянки більшості членів нинішнього уряду щодо забезпечення прозорості та відкритості, які щедро роздавалися на Майдані, були лише звичайними побрехеньками (манівцями). Невже більшість членів чинного уряду є звичайними, доволі цинічними кар’єристами? Або просто випадковими персонами на посадах міністрів?
>
> І знову та сама пісенька. Лише члени уряду роздавали обіцянки на Майдані? А як же пан Президент? А як же пан Порошенко?
І знову ж...
До того ж, виконавча влада -- це уряд. А не Ющенко і Порошенко.
> > Торік, в епоху «азаровщини», приріст ВВП склав 11,3% - або був більшим у 2,4 рази.
>
> Ну я розумію, щоб притягнути потрібні висновки, підійдуть будь-які аргументи. Те, що ріст ВВП 11,3% малювався зі стелі (точніше про те, як це робилось, вже багато написано), до уваги не береться. Ну й справді, а навіщо?..
Нема фактів про те, що зі стелі. Є заява Турчинова, нічим не підкріплена. Ви схильні повірити йому на слово? Я - ні. Надто простий і зручний спосіб пояснити зменшення темпів зростання.
> > І виникає кілька питань. Зокрема: а у який же спосіб будуть створюватися у згасаючому виробництві так палко обіцяні під час передвиборчих перегонів 5 млн. робочих місць?
>
> 5 млн. робочих місць - це обіцянка саме президента, чи не так?
Аое ж він критикує не за обіцянку, а за політику уряду, яка не дає змоги її виконати. Хоча стилістично фраза дійсно занадто "жовта", згоден з Вами.
> > Питання формування потенціалу розбалансованості економіки є досить гострим тому, що в основі уповільнення зростання лежать відповідні процеси у промисловості, котра за 5-ть місяців приросла лише на 6,2% проти 17,6% торік або приріст зменшився у 2,8 рази.
>
> Знову про міфічні прирости - див. вище.
А ось тут я не певен. Якщо ми дивимось статистику зростання виробництва, по всім галузям окремо... То легко побачити -- що з тенденціями НАСПРАВДІ. Але ж липовий експорт (і повертання ПДВ) не в усіх галузях рівномірно йшло...
> Цими зауважненнями я зовсім не хочу виправдовувати уряд - його є за що критикувати. Але тон статті, як і неперебірливість в аргументах автора, наштовхують на думку, що стаття писалась явно на замовлення (знову ж, це не виправдовує уряд).
Ну так це нормально - що автор зацікавлений. Незацікавлена особа і копати не буде -- нафіга їй це треба? Нічого поганого не бачу у власних амбіціях автора -- важливою є суть аргументів.
2005.07.01 | Mykyta
Re: Критика критики
123 пише:> > Кхм, зовнішня політика - це виключна прерогатива президента (а не Уряду). Я так розумію, Лисицький вирішив заодно покритикувати і Ющенка, просто забув вставити його прізвище.
>
> Так, але переговори проводить уряд. І саме урядовці входять до робочої групи, що веде переговори.
Це на порядок нижча участь. Це так само, як казати, що матроси несуть відповідальність за курс корабля, тому що вони натягують вітрила. Натягують так, як наказує капітан. Можна ставити питання, чи якісно вони виконують свої обов"язки, але так, як поставлено питання (коливання курсу ЄЕП/ЄС) - це швидше претензія до президента.
> > Ну цей пасаж гідний хіба-що якого-небудь жовтого журналіста. По-перше, критики старається не помічати ніхто зі сьогоднішньої влади - ні президент, ні уряд, ні РНБОУ (це не виправдовує жодного з них, до речі). По друге, далі йде абсолютно безпідставне звинувачення (і чомусь саме уряду, а не президента чи РНБОУ) в намірах сворити сприятливу ситуація для "затикання ротів".
>
> Ну а що - якщо цим грішить Порошенко і уряд, то уряд за це не критикувати?
Критикувати, критикувати і ще раз критикувати! Я вже відповів наперед на це питання. Але чому тоді критикують лише уряд? Вкупі з виведеним висновком (про підготовку ґрунту для "затикання ротів" і саме урядом) це приводить до думки про упередженість автора.
> До того ж, виконавча влада -- це уряд. А не Ющенко і Порошенко.
Це дуже вже спірне питання... Оскільки практично всі ключові кадрові призначення (а також і звільнення, що може навіть важливіше) або прямо за президентом, або за його поданням, або за його згодою (а де-факто за Порошенком на сьогодні), то саме він фактично очолює виконавчу гілку влади. Призначення Івченка в обхід закону - дуже яскраве підтвердження.
> Нема фактів про те, що зі стелі. Є заява Турчинова, нічим не підкріплена. Ви схильні повірити йому на слово? Я - ні. Надто простий і зручний спосіб пояснити зменшення темпів зростання.
Підкріплені непрямими підрахунками. Порийтесь ґуґлем. щось на УП точно проскакувало. Вкупі з цим (а також знаючи як в нас ведеться статистика) я схильний цьому вірити.
> А ось тут я не певен. Якщо ми дивимось статистику зростання виробництва, по всім галузям окремо... То легко побачити -- що з тенденціями НАСПРАВДІ.
Про тенденції цілком може бути. Але я цього і не заперечую. Я вказую, що автор дуже ймовірно просто маніпулює даними (ну добре, скажемо дипломатично "ставиться не дуже ретельно до використовуваних даних", якщо це більше подобається).
> > Цими зауважненнями я зовсім не хочу виправдовувати уряд - його є за що критикувати. Але тон статті, як і неперебірливість в аргументах автора, наштовхують на думку, що стаття писалась явно на замовлення (знову ж, це не виправдовує уряд).
>
> Ну так це нормально - що автор зацікавлений. Незацікавлена особа і копати не буде -- нафіга їй це треба? Нічого поганого не бачу у власних амбіціях автора -- важливою є суть аргументів.
Гм, так я і не кажу, що зацікавленість - це так вже й погано. Я кажу, що автор схильний маніпулювати аргументами на свою користь. А оскільки я не можу перевірити кожен його аргумент, то в мене стаття в цілому не дуже викликає довіру. Тому до його аргументів я б ставився дуже й дуже обережно.
2005.07.01 | Михайло Свистович
Знаючи Лисицького особисто і про Лисицького багато
можу на 99,6% стверджувати, що він писав цю статтю щиро, а не на замовлення, і що, якщо уряд змінитьтся, то при приході будь-якої іншої групи до влади, він не має аж надто великих шансів потрапити до уряду, оскільки до жодної групи не входить. Він з багатьма знайомий з різних груп, але не є, так би мовити, прив"язаним до якогось клану.Mykyta пише:
>
> тон статті, як і неперебірливість в аргументах автора, наштовхують на думку, що стаття писалась явно на замовлення
2005.07.01 | Pavlo Z.
І це пише колишній керівник групи радників Голови Нацбанку???
Стаття - добрий "харч для роздумів", дивний коктейль очевидного, однобічного (наприклад, про Кінаха) і, м'яко кажучи, некомпетентного. Приклад останнього -> Віктор Лисицький [про "проколи" Уряду]
> > Несподівана різка девальвація долара.
Ото у нас моща!!! Америка, дрижи!!!
> Гривня суттєво, в кілька разів передевальвована.
Так долар, чи гривня? І це як - "в кілька разів передевальвована"???
А взагалі, за характером звинувачень статті більше б підходив заголовок "Лисицький закликає вигнати Президента".
2005.07.02 | Резонер
Антиринкові дії уряду: подвійний стандарт
В мене питання до п. Лисицького.Чого він так завзято виступає проти спроб уряду
регулювати економіку на користь національним інтересам
і, водночас, мовчить про адміністративне втручання
в економіку на шкоду національним інтересам.
Відомо, що підвищення тарифів (на транспорт, зв'язок,
житло) - це не дія ринкових механізмів. а адміністративні
накази. Масовий розпродаж землі в центрі Києва
(скверів, місць відпочинку, дитячих майданчиків тощо)
під забудову багатоповерхівками - дія не ринкових механізмів,
а адміністрації Омельченка.
Чому Уряд слід розігнати за діяльність проти здирництва,
а здирникам що зробити? Преміювати? А може спочатку розігнати
міську адміністрацію?