07/03/2005 | NI_ZRADI

Пане Олеже, що саме Вас не влаштовує у відкритому вже польському меморіалі?

Я однозначно є прихильником того, щоби цвинтар відкривався і українці могли вшановувати пам'ять будь-яких загиблих, тому що на мертвих політику робити не можна. Але, з іншого боку, я є категоричним противником того, щоби монументальні символи перемоги окупаційних військ інших держав будувалися сьогодні на території України. Вибачте, такого нема в жодній країні світу. Це можна порівняти з тим, якби поставити пам'ятник наполеонівським воякам під Бородіним і написати, що це є французькі вояки, які загинули за незалежність своєї батьківщини, чи під Варшавою поставити пам'ятник есесівцю, намалювати великий „гакенкройц” і, відповідно, покладати до нього квіти, тому що полякам треба формувати добросусідські стосунки з німцями. Ніякі добросусідські стосунки не вартують того, щоби заради них можна було переступати через національну честь і національну гідність.

Мене не влаштовує питання напису через те, що там написано „полеглим вояками, полеглим за батьківщину”. Відповідно, виникає питання, чия це батьківщина - місто Львів. Львів - це українська земля чи польська? Не влаштовує те, що всупереч статті 10 Конституції України напис є тільки на польській мові, а не на польській і українській. Мене не влаштовують монументальні символи перемоги польської зброї над Україною, зокрема меч-щербець. Згідно з польською великодержавною міфологією, це був меч, який належав польському королю Болеславу і в ХІ столітті він надщербив його об Золоті Ворота в Києві. У кожному польському підручнику з історії можна прочитати, що це є символ перемоги польської зброї над Києвом. Крім того, ще один меч на воротах, повернутий донизу, символізує загарбання території.

Третє: представники польської сторони, присутні під час відкриття поховань постійно підкреслювали, що там лежать їхні герої - оборонці Львова. Виникає логічне запитання: від кого вони обороняли Львів? Від українців? Від мого прапрадіда, який був ініціатором створення Західноукраїнської народної республіки і одним з міністрів уряду ЗУНР?

Я вважаю, що тут був певний прокол від початку переговорів з поляками. Просто не знайшлося людей серед оточення Президента, які могли би пояснити трактування цих символів. Я думаю, що перед поляками можна було поставити ці питання і пояснити, що це є неприйнятно. І будь-яка країна світу, яка себе поважає, на такі речі б не пішла. Ніколи в світі не будуть шанувати тих, хто не шанує своєї історії і не думає про формування майбутнього.

На Вашу думку, чому Верховна Рада України так швидко змінила свою думку щодо вікриття польських військових поховань?

Для мене це не стало несподіванкою, тому що після того, як вдалося провести цю постанову, яка була дуже делікатною, дуже лояльною, вона навіть була рекомендаційною, більше того у ній шлося лише про порушення українського законодавства, зокрема, Закону України „Про охорону культурної спадщини”.

Очевидно, це сталося за ніч. Припускаю, що була відповідна робота з депутатами проведена з боку секретаріату Президента. Припускаю, що поляки, які в той час уже, напевно, святкували задоволення своїх амбіцій, відчули певну загрозу тому. Я так зрозумію, що була певна реакція з боку поляків, бо їм не так важливо було цвинтар відкрити як укріпити свої символи перемоги над Україною на Личаківському цвинтарі. Тому так і сталося, що частина депутатів, які підтримували мою постанову, усно декларували мені свою підтримку в кулуарах, на другий день змінили свою думку.

Кілька тижнів тому ВО „Свобода” ініціювала збір підписів під відкритим листом до Віктора Ющенка. Скільки підписів ви зібрали та чи прочитав цього листа Президент України?

Після такого невиправдано гучного святкування Дня перемоги, після того, як Президент все-таки поїхав до Москви, після того, як ми побачили по діях нової влади, що марно чекати визнання ОУН-УПА воюючою стороною, був певний біль, який вилився у лист Президенту.

Ми думали, яким чином реагувати на такі речі, бо під час „помаранчевої революції” були очікування, що національні питання в Україні будуть вирішуватися. Коли ми побачили, що навіть нема концепції до формування і реалізації національної концепції розвитку держави, виникла необхідність як політичній партії, як громадським організаціям якось реагувати. Ми тоді вирішили, що краще буде реагувати написанням вікритого листа до народного Президента. Але до нього, напевне, приходять тисячі таких листів кожного дня і навряд чи він їх усі читає. З іншого боку, все-таки хотілося б, щоби Ющенко цього листа прочитав, тому ми зініціювали таку акцію „Напиши лист народному Президенту”. Ми подумали, що якщо ми зберем з кожного регіону значну кількість підписів під цим листом, то Президент його особисто перечитає. Але оскільки ця акція набрала ходу, то я думаю, що до Президента ця інформація вже дійшла.

Зараз іде завершальна стадія збору підписів. Ми уже зібрали понад 100 тисяч підписів. Це навіть тяжко назвати політичною акцією, це крик душі стосовно тієї ситуації, яка зараз панує. Тобто, у нас нема мети, щоби десь там покритикувати Президента. Мета - висловити свої думки, що ми зовсім не на те сподівалися

Зараз у парламенті перебуває 12 законопроектів щодо статусу української та інших мов. На Вашу думку, мовне питання зараз потребує законодавчого визначення?

Мовне питання потребує визначення, щоби задекларувати раз і назавжди статус української мови як єдиної державної і офіційної мови в українській державі. Всі розмови про двомовність, про підтримку статусу якоїсь іншої мови в Україні є абсолютно зайвими і шкідливими.

У тому ракурсі мене трошки хвилює, що це питання виноситься на наступний парламентський тиждень. Мені здається, що не варто зараз ризикувати, тому що в тому стані, в якому зараз перебуває парламент, цілком реально може бути проголосовано закон про введення другою державною мовою російської. Більше того, я маю певний острах, що такий закон може набрати більше 300 голосів - конституційну більшість. Це можна порахувати стосовно авторів законопроектів - вони представляють практично всі фракції, в тому числі два автори, які представляють найближче оточення Президента: Порошенко і Черновецький. Я не хочу говорити, що вся „Наша Україна” голосуватиме за цей закон, але певні групи можуть голосувати за. Це мене трошки навіть лякає. Можна поступатись якимись іншими питаннями, але це питання є принциповим. Я особисто кістьми буду лягати, для мене байдужі питаня подальшої кар'єри чи намагання виглядати в якомусь хорошому світлі… Я буду все робити для того, щоби такий закон не був прийнятий в Україні

Якщо такий закон все-таки прийме Верховна Рада, якими будуть Ваші дії?

Мені важко навіть уявити, що таке може бути.

З огляду на Ваші критичні висловлювання щодо національної політики нової влади, чи можна говорити про опозиційність ВО „Свобода”?

Ні, наразі так не можна говорити. Можна говорити, що ми опонуємо до дій нині діючої влади у першу чергу стосовно питань національного розвитку держави, з питань відсутності національної концепції майбутнього розвитку української держави. Є речі, які для нас як для українців є неприпустимими. Ми не займаємо тієї позиції, що оскільки ми підтримували цю владу під час виборів, то тепер пітримуватимемо усі її кроки. Так, ми цю владу підтримували, кожен наш член був найактивнішим учасником „помаранчевої революції” і ми розумієм, що ми також у певній мірі є відповідальними за те, що робиться.

Але якщо є речі, які є неприпустими, які принижують українців, які не дають можливості реалізувати права української нації, то ми мовчати про це не будем, ми будем про це говорити.

Сьогодні наша позиція є така: Президента оточують, на мою думку дуже багато люди, які намагаються його тягнути в протилежну сторону від побудови української національної держави, які намагаються використовувати цю владу для власної кишені. Наше завдання, і не тільки нашої партії, але й всієї громадськості - тримати Президента за іншу руку і якимись діями не дати тим людям відтягувати Президента від правильної, на нашу думку, позиції.

На що Ви розраховуєте на наступних виборах?

Ми завжди говорили про те, що для нас було би ідеальним формування націоналістичного, чи національного блоку. Я завжди говорив, що в українському парламенті 2006 року обов'язково повинні бути представлені національні сили, які зараз досить активно витісняються з парламенту.

Але якщо врахувати той факт, що сьогодні такий блок, як Наталя Вітренко, Корчинський і Васільєв зі свої Всеукраїнським об'єднанням „Держава” мають 4 відсотки, і дуже реально, що вони можуть пройти в парламент, якщо будуть витіснені українські національні сили з парламенту, ми можем мати дуже перекошений в лівий бік парламент на десятки років. Це не додасть користі Українській державі.

Тобто зараз можна говорити про лівий реванш?

Звичайно. Есдеки та регіони пройдуть до парламенту, а їх можна вважати частково лівими, бо вони вийшли з тіє ж самої системи. Соціалісти обов'язково пройдуть до парламенту, оскільки вони володіють великим ресурсом, у тому числі і адміністративним. Комуністи теж пройдуть до парламенту, якщо врахувати розчаровання значної частини виборців, особливо у східних регіонах. А ще якщо пройдуть ті вар'яти - Вітренко, Корчинський та інші - то це буде взагалі жахливий парламент. Тим більше, такі структури, як „Народний Союз Наша Україна” аж ніяк не декларують, що вони хочуть відстоювати національну позицію. Тому ми вважаємо, що націоналістичний чи національний блок обов'язково має бути створений. Переговори вже зараз ведуться, але про якісь реальні домовленості можна буде говорити лише восени.

Наскільки великим є електоральне поле для правих партій на Україні?

Зараз воно є достатньо великим. Я думаю, що при правильно проведеній кампанії, достатьому вкладенні коштів, доступності подачі до виборця своєї ідеології, для об'єднаних, нехай навіть націоналістичних сил абсолютно реальними є показники у 10 відсотків.

Минулий режим досить активно маніпулював псевонаціоналістичними партіями. На Вашу думку, чи є подібна можливість за нинішнього режиму?

Свою роль панове Козак, Бойко, Коваленко і так далі відіграли якнайкраще і це відбилося на націоналістичній ідеї якнайгірше. Попробуй тепер поясни мільйонам людей, що Роман Козак є дешевий провокатор і нічого спільного з націоналізмом не має. Зрозуміло, що такі „чорні” ходи для нас є болючими. Вони ж не дають нам можливості вийти на телебачення і стільки ж часу говорити, що це не є так. З іншого боку, я не виключаю, що і нова влада буде розігрувати націоналістичну карту у своїх інтересах. Яким чином вона це робитиме - думаю, грамотніше і хитріше, ніж це робили януковичівці.

Наскільки міцні позиції ВО „Свобода” поза Західною Україною?

Я б не сказав, що сьогодні Західна Україна є націоналістичним табором. Я більш ніж переконаний, що, скажімо, у Дніпропетровській чи Одеській областях, якщо ми підем на вибори самостійно, ми наберем значно більше голосів, ніж у будь-якій області Західної України. Я маю на увазі не процентне відношення, а загальну кількість голосів. Мої виступи у Одеській, Запорізькій, Полтавській області показують, що націоналістичні ідеї при правильному представленні сприймаються дуже позитивно.

Якими є Ваші плани на місцевих виборах на Львівщині?

Ми маємо доволі амбітні плани. Львівська обласна організації ВО „Свобода” доволі сильно укріпилася: у всіх районах і у всіх містах районного значення у нас створені партійні осередки. У залежності від того, у який блок вступить ВО „Свобода” на загальноукраїнському рівні ми формуватимемо свої амбіції і на обласному рівні. Але ми серйозно розраховуємо щонайменше на десять депутатів у Львівській обласній раді. Ми маємо намір досить серйозно поборотися за депутатські мандати у місті Львові - сьогодні цей орган досить серйозно впливає на політичну конфігурацію в регіоні.

Крім того, ми зараз вивчаємо ситуацію, і я не виключаю, що, незважаючи на той ажіотаж, який зараз виник навколо посади міського голови Львова, ми будемо висувати свою кандидатуру.

Чи ця кандидатура вже визначена?

Зараз ми розглядаємо це питання. Крім того, у нас є амбіції стосовно близько десятка міст на Львівщині, де ми будемо пробувати виставляти свої кандидатури на посади міських голів.
ДЖЕРЕЛО:
http://www.tiahnybok.info