Відповіді

• 2005.07.05 | stefan

  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

  
  давай Михайле попробуємо.тим більше шо на правді слабенький шрифт,на майдані-кращий.
  Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Helg (---.radiocom.net.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 01:12
  
  
  Багато чого наговорили про історію України на гілках ФУПу. Більше не про історію, а про її різні трактовки. Може краще було б обмінятися спогадами старших людей, по можливості без брехні. Зрозуміло, що у всіх була своя правда, і близьким закатованої людини, з якого боку не був би кат, важко зрозуміти, тим більше примиритися з іншою, по суті такою ж нещасною людиною. Може краще прочитати ці спогади й побачити, що нещастя людей були дуже схожі, а переможців не було взагалі. Були лише переможені - українці, якої національності вони б не були. Починаю.
  
  У голодомор 32 року моя бабуся жила в родині старшої сестри, за яку була молодша на 20 років. Дивом лишилася живою - сестра нишком од свого чоловіка годувала. Розум у людей тьмарився. В селі (Запорізька область) були випадки людожерства. При цьому хліб увесь чисто позабирали. На початку 90-х розповідала як комсомольці ходили по дворах, зерно щупами шукали, бабусю аж трусило од люті при слові "комсомольці".
  
  У війну в хаті лишилися троє жінок з дітьми, в тому числі з моїм маленьким татом. В село прийшли німці, увійшли до двору. Жінки полякалися, дітей на руки та вибігли на вулицю. В хаті мав розквартируватися підрозділ (я думаю взвод). Перекладач сказав: не бійтеся, вас не образять, солдати спатимуть на підлозі, ви на ліжках. Так і було. Нічого поганого про тих німців не згадували. Дітей шоколадом частували. Мабуть тому що партизанів не було. І де їм було взятися - степ рівний як стіл.
  
  Після війни знову голодовка. Дід повернувся додому, на комбайні працював. З щойно намолоченого зерна щось там у полі їм і готували, разом із устюками. Поніс свою пайку додому за десяток кілометрів у перерву. Не доніс, попав під зливу, все розкисло. Бабуся плакала як розповідала.
  
  Батько малим із другом полізли у поле нахиляти колосся та терти зерно у мішечки. Інший малий не втерпів, почав їсти й одразу з голодухи отримав заворіт кишок. Тато повз і одтягував його, бо поруч був об'їзник на коні із карабіном. І було їм по 10 років. Каже, досі чую як той кінь поруч селезінкою хекав. Отаке от життя.
  
  
  
  Редаґовано 3 раз(и). Останні правки 01.07.05 23:07.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: buddy (---.ucdavis.edu)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 04:35
  
  
  "Отаке от життя"
  
  Я своих дедов-бабок не знал - все умерли до войны
  (антибиотиков не было)
  Отец помнит Голодомор в 33 и 47 и никогда советам этого не простит
  Мой тесть освобождал Киев - голодный
  Потом накормили - чуть не умер
  То что отец рассказывал - передать не могу
  Слишком страшно
  Спасибо Москва за все
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: NON (---.sympatico.ca)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 06:21
  
  
  Спасибо Москва за все
  
  Москві спасибі, але і своїх покидьків вистачало. Без них не було б Голодомору. Давайте не забувати про це, вказуючи пальцем на північний схід.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Lucky (---.dialup.alkar.net)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 08:59
  
  
  Згадувати те, що розповідав дідусь про Магадан, про те як від німців втік, а комуняки в камеру смертників за це посадили (бо то ж потрібно було там і застрелитись) ... страшно
  Особливо неприємно, що нащадки тих хто гнобив наш народ, до цього часу нав"язують нам свою історію, свою мову... дайте їм волю .... вони всіх би і знищили...не дивно, що Західна Україна їм як кістка в горлі...
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: marushka (212.86.235.---)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 10:15
  
  
  Мне мама с бабушкой рассказывали, что у нас в голодомор 80% членов семьи вымерло. Дед выжил, так как в то время строил Комсомольск-на-Амуре, бабушка служила у врача прислугой. С врачем пациенты продуктами расплачивались.
  Мама еще помнила голод 47-го. Они жили в селе, у них был сад, корова, козы, куры, пчелы,хозяйство. Сад большой - где-то 200 деревьев. Приходили коммуняки перещитывали каждое дерево, каждую курицу и забирали все подчистую. Семья голодала.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Енко-Тюк (---.tup.km.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 12:02
  
  
  діда забрали на фронт з початком війни..зразу всі в полон потрапили, десь в житомирській області. німці всіх відпустили додому крім офіцерів та євреїв..сказали тільки щоб більше з ними не воювали..Ніяких патріотичний настроїв щоб переходити фронт і добиратися до "своїх" не було..
  зате в 44..забрали і зразу в бій..майже без зброї..
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: CX75 (---.nat.umc.net.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 12:54
  
  
  з кого розпочати
  
  Мамин дідо жив на території польщі, на Лемківщині с. Криниця. Під час війни був під окупацією німців сім’я мала велику господарку і німці цінували хороших господарів. Прийшли червоні і провели операцію "Вісла" перевезли людей на україну, а поляків до із західної україни до Польщі. Звичайно прийшлось усе починати з нуля, плюс місцеве населення неприязно ставилось до переселенців.
  
  Батьковий дідо в 44 зі Львова був насильно забраний в червону армію, його брати служили в УПА і СС Галичині і всі загинули. Про це почали говорити лише після розвалу союзу.
  
  Що говорили обидва діда про червону армію так: це боли малоосвідчені, завжди голодні солдати, з карабіном на шнурку через плече. Після перемоги солдати багато награбували, тоді їх вишикували і приказали все мішки покласти в окремий потяг, куда він дівся можна лише здогабуватись. 4-й фронт був зформований з новобранців, в бій йшли молоді і ненавчені хлопці 18-20 років.
  
  Багато родичів були заслані в магадан. Або відсиділи за "спекуляцію" після роботи в ночі шили взуття і продавали на ринку щоб заробити на харчі.
  
  та в двох словах усього не розповіх.
  
  Нажаль оба моїх діда вже небіщики, і все можу писати лише з пам’яті.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 14:58
  
  
  Дідусь за Польщі вчився в гімназії в Стрию. В сім"ї було 11 дітей. До повноліття дожило вісім. Тяжко жилось - мало землі, мало їжі. Дивувася своїй мамі - казав, прийду з гімназії піздно вночі - по господарству допоможу, деся годині в 12-й лягаю спати - вона ще порається, в четвертій ранку встаю корови йти пасти - вона вже порається.
  В гімназію з с.Добрян в Стрий і назад ходив пішки (десь км.10). Вчився в одному класі з братом С.Бандери - Олексою. У війну до поляків, німців чи росіян в армію не пішов. Був зв"язковим ОУН у Львові - тепер про це можна говорити, дідусь помер, земля йому пухом.
  Розповідав про 33 рік - як вони збирали для "східнаків" харчі і відправляли на плотах через Збруч. Як прикордонники стріляли з кулеметів по тих з лівого берега Збруча, хто біг до плотів за їжею.
  Розповідав, як Червону Армію зустрічали хлібом, сіллю та квітами в 1939. І як в перші ж дні більшовики звезли всі книжки, що були в Читальнях Товариства "Просвіта" у Львові та спалили.
  Розповідав про катівню НКВД на вул.Замарстинівській у Львові. Коли НКВДисти тікали, постріляли всіх - щось коло сотні чоловік, всіх кого затримали без документів. Дітей, жінок. Дідусь казав - німці закликали місцевих витягувати трупи. Не всі були застрілені на смерть - дехто ворушився, все навколо в крові. Казав люди втрачали свідомість від тго, що бачили.
  Мама розповідала, як в 1947 році наша бабуся годувала переселенців зі Східної України, бо вони взагалі не мали що їсти, там голод був тоді.
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Chuk (---.kipt.kharkov.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 15:54
  
  
  Ну что же делиться так делиться. Ну у меня почти все городские были, так что про 33 страхов не расказывали, по материнской линии в Харькове, по отцовской в то время Краснодон. Сельская только бабушка, она с села Нижняя Ланна, что сейчас в Карловском районе, Полтавской обл (Кто помнит Подгорного, председателя ВС СССР, земляк). Детей пятеро старших три брата, и младшая сестричка. Говорила голодно было, но почему то ей больше послевоенный голод запомнился, страшилок не рассказывала про свое село, правда говорила что люди казали, что где то было очень голодно, померали. К войне за исключением младшей сестры перебрались в город, бабушка вышла замуж. Война, братья на фронте, дед тоже, она в эвакуации в Молотове. В оккупации осталось сестренка, ее, ее подружек , всю молодежь села угнали в рабство немцы. Долго искали после войны писали запросы, последний был написан в шестьдесят каком то году, не нашли, жива нет не знаем. Из того села мало нашли (если нашли следы, не людей, а документы где когда сгинул). В войну больше не было потерь, окроме потерянной руки, у другого 17 минных осколков, так с ними и похоронен. После войны один по навету, враг народа, по полной, вышел уже после смерти Сталина. По отцовской аналогично, у деда был плен, бегство, опять фронт, тяжелое ранение, комиссовали. Бабуля - окккупация, с малолетним моим отцом, но там глушь, обошлось.
  
  ***************************
  Адже відомо, що головним джерелом українських проблем є існування світу поза Україною
  Дикий Сержант (2005)
  ****************************
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Мавр (---.dsl.sfldmi.ameritech.net)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 16:26
  
  
  А мої батьки по 10 років у Норильських лагерах за "антігосударствєнную дєятельность" відмотали а потім що по 5 років на висилці були. "Політічєскіх" українців там було багато, там мій батько познайомився з мамою. Потім їм забороняли на Україну повертатись: жили батьки пару років під китайською границею. Потім Сталін здох, мої батьки повернулись на Україну, і врешті народився я
  
  Мати рано померла: суворий норильский клімат таки добив її роки після заслання. Батько, дякувати Богу, ще живий. Багато порозказував, але в двух словах всього, дісно, не передаш.
  
  Слава Вільній Україні!
  Героям, борцям за вільну Україну - Слава на віки!
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 16:29
  
  
  Давайте підтримаємо цю вітку, хлопці та дівчата - це дійсно важливо!!!
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: m700 (---.146.171.a546.sta.adsl.cyfra.net)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 16:31
  
  
  Воевали за СА.
  Вряд ли это здесь будет интересно кому-то. Просто воевали, не сидели в лагерях, не страдали от тяжелой сталинской руки. Просто брали Берлин и т.п.
  
  ----
  m700 - оперативная кличка. Майор ФСБ, Лубянка, Москва, РФ.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 16:35
  
  
  М700 - здесь все интересно. Мой тоже не сидел - хитрющий был дедуган И тоже не страдал - работал бухгалтером на нашем мясокомбинате - и одновременно был связным ОУН Своей смертью помер - четыре страны сменил за жизнь.
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Юрій Ковальчук (---.vizor.lutsk.ua)
  Дата: 07 Jun. 2005 р. 16:49
  
  
  Мій дід і прадід жили на території польщі, на Лемківщині. Під час війни був під окупацією німців сім’я мала велике хазяйство і німці цінували хороших господарів. Дід ухилявся від призову в совецьку, ніецьку і польську армію. Що на старості спричинило повну аменезію, не впізнавав нікого, все згадував той час коли могли за ним прийти і забити, мені тоді 14 річному хлопцю було дуже страшно те все чути. Діда спас тоді поляк від армії крайової.
  Прийшли червоні і провели операцію "Вісла" перевезли людей на україну, а поляків до із західної україни до Польщі. Звичайно прийшлось усе починати з нуля, при чому якби дід не продав землю і господарку полякам то забрали б просто так. там окрема історія як переселялась моя родина.
  Двоюрідного діда розстріляли в Луцькій вязниці "Советіко зольдатен" коли залишали луцьк німцям.
  
  Бабусю скалічили яструбки так, що бабця у 46 років отримала інсульт і залишалась інвалідом до кінця життя.
  
  З родини моєї жінки в її бабусі було 6 сестер і 5 братів до цього часу дожила тульки її бабуся половина померла від голодомору в 33 половина пропала безвісти в сибіру.
  
  Комуняку на гілляку на палю курву на палю.
  
  Вимагаю судового процесу над Комуністичним Серовським режимом за геноцид
  Української, Російської, Польської і інших націй. Введення смертної кари за ці злочини.
  Судити поки не пізно.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: mals (213.179.239.---)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 09:24
  
  
  CX75 пише:
  -------------------------------------------
  > з кого розпочати
  >
  > Мамин дідо жив на території польщі, на Лемківщині
  > с. Криниця.....
  
  
  Юрій Ковальчук пише:
  -------------------------------------------------------
  > Мій дід і прадід жили на території польщі, на
  > Лемківщині. ....
  
  У моїй родині дуже вже подібно.
  Батьки тата також з Лемківщини і також переселені. Батько народився вже тут у 48. Дід відсидів півторачку (вроді так то називалося) 6+3 років, а реально більше 10. Нажаль, майже його не памятаю, бо помер коли мені було 3 роки.
  Батько чудово памятає "хліб" зпечений з гороху з лободою.
  Мамимі батьки тутешні (Тернопільська обл.), але дід також відсидів півторачку. Тому у мами і її брата різниця у віці -10 років. Мама після закінчення школи дуже добре знала англійську і кілька років пробувала поступити на іняз, але після чергової невдалої спроби, хтось таки пояснив, що в неї немає шансів, саме через те, що дід відсидів. А мамим брат також, через ту ж причину не поступив у медичний, тому й змушений був вчитися у фінансовому. І до речі червоний диплом не одержав, бо мав одну четвірку за історію КПРС ....
  У дружини мамина родина також з Лемківщини ...
  Згадувати ті часи ніхто не хоче - занадто багато сумного ...
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 12:08
  
  
  Про лемківську трагедію можна окрему книгу писати
  Нічо хлопці - то вже позаду.
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Мавр (---.dsl.sfldmi.ameritech.net)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 16:46
  
  
  Я недавно читав книгу однієї пані, яка мешкає зараз в Англії, про геноцид українського населення в Польщі. "Ангел Хоронитель", якщо не помиляюсь, називається. Жахливі, страшні сопгади...
  Вони, звичайно, вже позаду, але забувати про них не можна, бо подібні події можуть трапитись попереду...
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Миледи - Т (---.yurteh.net)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 17:38
  
  
  А моего прадеда забили до смерти (взяли за руки и ноги и лупили со всей дури об землю) за то, что открыто возражал против колхозов. Было это в Винницкой области. И сделали это активисты-комсомольцы.
  Бабушка пережила 2 голодомора, но выжила.
  Освобождение от немцов Красной армией вспоминала с ужасом - насиловали девок, вычистили подчистую все запасы ....
  Сталина называла не иначе как "чёрт усатый".
  А трудодни в колхозе???
  Что тут говорить - тяжёлую жизнь прожили.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Бандер1вець (---.lo.lviv.ua)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 17:49
  
  
  я краще промовчу.
  вічна пам"ять моїм предкам від мене.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: T.Blair.. (---.access.as9105.com)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 18:06
  
  
  Мого діда (Львівщина, Cокаль) забрали на примусові роботи в рейх в 1943 р. Розказував, як везли іх потягом через Полщу, Австрію. Йому повезло - потрапив не на завод, а в селянську родину, і то не в Німеччині, а в Австрії. Працював біля землі, а сам був з села. І австрійці його дуже любили, ставилися як до рідного сина.
  
  Коли в 1945 р. фронти наближалися, міг перейти в американський сектор, але не хотів. Якби зробив так, то може все було б по іншому, але хотів повернутися додому в рідне село. Наївний ! Совєти його помістили в філтраційний табір, а потім, як особу "неблагонадійну", яка була на ворожій території, послали в Сибір працювати. Отаке-то, "Здравствуй Родіна". Так от питання хто більші фашисти - німці чи москалі?
  
  Потім в 1949 р. таки повернувся додому, а трохи нашої родини живе на Херсонщині, бо їм не дозволяли повернутися зразу, ну а потім то вже прижилися там.
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Надія (---.dyn.optonline.net)
  Дата: 08 Jun. 2005 р. 18:28
  
  
  Як тяжко читати ці всі спогади наших дорогих земляків. Варто було б книжку видати про "совєтский рай". Правда, вже багато написано, але це ж особисті спогади, а не видумка чи пристасовка до історії минулих літ.
  Моя родина не відрізнялася від багатьох інших.
  Поневіряння, голодування, все це таке притаманне кожному. Про що ж писати? Якось пробую не думати, але воно завжди в серці. Тримайося дорогі! Нарешті можна хоч вільно висказувати думки. Ось нарікаємо на теперішню владу і ніхто нікого не карає. Напевно всі знаєте старий жарт_
  
  Каже американець-" От у нас воля і свобода слова!
  Можеш стати перед Білим Домом у Вашинґтоні і говорити на президента, що захочеш і за це тебе не покарають.-"
  На це руский відповідає"-
  Нема чим хвалитись. У нас так само. Можеш собі стати на Красній Площі і лаяти американського президента скільки завгодно і тобі також за це нічого не буде!"-
  
  Ось такі були часи. Дай Боже щоб ніколи не повернулися.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: mals (213.179.239.---)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 09:29
  
  
  я дуже полюбляю пиво.
  А тому ще згадав з дитинство (щоб трішки розрядити атмосферу).
  Дід мого однокласника під час війни потрапив на роботи в німеччину, працював на полі. Якось літом, коли було дуже вже спекотно, пішов до криниці попити води, а господар почав на цього кричати: "Ти що працювати не хочеш, невже в мене так вже погано, хочеш на інші роботи". Той не зрозумів: "Як, чому? я ж просто пити хочу". А у відповідь: "Якщо хочеш пити, то он там є пиво. А як хочеш захворіти і не працювати, то пий воду, але відправлю кудись інде на роботи". От так ...
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Helg (---.radiocom.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 10:58
  
  
  m700 пише:
  -------------------------------------------------------
  > Воевали за СА.
  > Вряд ли это здесь будет интересно кому-то. Просто
  > воевали, не сидели в лагерях, не страдали от
  > тяжелой сталинской руки. Просто брали Берлин и
  > т.п.
  
  Якось воно без душі сказано. Мабуть брати Берлін і т.п. було таки й не дуже просто. Проте щиро дякую за підтримку теми.
  І все ж таки картина якась однобока виходить. Панове Урія, Влад-начебто-із-штатів та іже з ними, чого ви мовчите? Поділіться, в чому полягає ваша нелюбов до України, та любов до совдєпу? Хто з людей, яким ви довіряєте, постраждав через український рух? Кого закатували бандерівці? Всякеє ж могло бути. Минуле століття не дуже сприяло прояву найкращих людських рис. Чи ваше світосприйняття спирається виключно на офіційні джерела інформацфї? Не мовчіть, будь ласка!
  
  
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 12:31
  
  
  Малс
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Гопник (194.126.181.---)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 12:48
  
  
  а що краще було - бути "угнанным в рабство" німцями чи загриміти в сибір..
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Babook (---.range217-42.btcentralplus.com)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 13:12
  
  
  Мои бабушка с дедушкой по маминой линии переехали в Киев из Москвы примерно в 44 году. Дед не воевал и репрессиям не подвергся, что по сей день является загадкой: по всем законам логики того времени его должны были арестовать в числе первых (папа - граф и фабрикант, мама - купчиха 1 гильдии), а к воинской службе он в принципе был годен и даже ждал-боялся, когда его прозовут, но не призвали. Он заведовал электростанцией, а после войны пошел на повышение, и его отправили в Германию перенимать опыт, где он безбедно прожил 2 или 3 года и вернулся с кучей денег и товаров. Короче, мутная история. Мама ничего не знает, бабушка молчит, а деда уже давно в живых нет, поэтому в чем секрет - не знаю. Вообще, получилось, что у нас из родственников никого не арестовали, с войны все вернулись, никто особо не голодал, поэтому все вспоминают то время не то, чтобы с радостью, но без печали. Правда, говорят, дед при слове "коммунист" вздрагивал, ибо они, гады, отобрали у его отца фабрику.
  По папиной линии как раз все безрадостно. Жили в Белоруссии, был свой большой хутор, во время коллективизации все отобрали, и семья стала жутко голодать. У деда на нервной почве пошатнулось здоровье, у бабушки тоже. Оба рано умерли. Папа говорил, что лет до 30 носил в кармане кусочек хлеба на случай голода. Еще говорил, что самое неприятное ощущение, это когда желудок от голода сам себя переваривает. Короче, почитаешь такие воспоминания, и плакать хочется.
  
  
  
  Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 09.06.05 13:13.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Moralist (---.faust.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 13:54
  
  
  Мой отец, украинец, 23-го года рождения, уроженец Черкасской области, Корсунь-Шевченковского района в начале войны оказался на оккупированной территории (не сумела родная совецкая власть вывезти вовремя из его мест ребят ДОпризывного возраста). Тынялся с ватагой таких же как сам мальчишек. Пытались линию фронта перейти. Почему-то для этого оказались аж под Ленинградом (!!!), под посёлком или городком, название которого содержало что-то медвежье, Медвежий Бор что ли, или как-то вот так (запамятовал, простите)... Сгребла их в итоге полевая полиция, допросила и на несколько недель - в тюрягу... Посидели немного воде, герои сопливые, а в момент передачи сердешных гестапо - смылись. Удивлялся батя впоследствии сам: как тогда это, дескать, им это удалось!! Неточность сведений объясняется тем, друзья, что об ЭТОМ периоде в своей жизни отец вспоминал очень неохотно и скупо, были у него какие-то по-видимому для этого причины... Опосля такой одиссеи, решили ребята вернуться на Украину, где до прихода Красной Армии скрывались от угона в Германию... В 43-м прошёл, по-современному говоря, фильтрацию и был мобилизован... Попал в ряды 237-й гвардейской мотострелковой дивизии. Воевал помкомвзвода разведроты. В 44-м учавствовал (после форсирования Днестра и освобождения Молдавии) в Ясско-Кишинёвской операции (та ещё мясорубка была, кстати)... В конце 44-го его тяжело ранило в ногу. Был за тот бой награждён Орденом Славы 3-й степени... До 46-го валялся в госпиталях... В 46-м познакомился с моей мамой. В 47-м родился мы с сестрой...
  
  Мало? Не драматично? Не знаю. Возможно, были фронтовые биографии и по-богаче... Только ему ХВАТИЛО И ТАКОЙ... Умер в 2004 году...Царствие ему Небесное, солдату 2-й мировой... Спи, батя...
  
  Только помню я ещё, что мама рассказывала, КАК отец по ночам во сне воевал. "Прикрой, .... твою мать!!!!" - бывало орёт и как подда-а-ст иногда ошалевшей спросонья матери... Обижалась та: когда, спрашивала, этот разведчик уже угомонится, сил нет отстреливаться... Только к исходу 70-х (я уже тогда давно в Москве жил) перестали нашего фронтовика, со слов моей покойной матери, ночные кошмары мучить... Вот она, война, треклятая: без малого 35 лет человек бесплатное "кино" по ночам смотрел... Да-с...
  
  Самое главное он мне о "своей войне" рассказал: никогда, дескать, не кричал "За Сталина!", кричал, говорил: "За неньку Україну!"
  
  У кожного своя доля, свій шлях широкий...
  
  Моё вам всем почтение.
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: askolddjan (---.tsu.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 14:08
  
  
  Мораліст, - от і я про те. Я ж чому проти всідляких взаємних звинувачень - в кожного своя драма в житті. По-моєму, ця вітка дуже допоможе нам зрозуміти одне одного, тому що не було в ті часи чорного і білого - було криваво-буре з усіх сторін. Війна, щоб її.
  
  Анартосіс + Гайди до Байди + Данко + УМК = [www.udaff.net]
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Moralist (---.faust.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 14:21
  
  
  //тому що не було в ті часи чорного і білого - було криваво-буре з усіх сторін. Війна, щоб її.//
  
  Згоден, мій шановний друже!! Саме так і було...
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: VCrimea (213.179.225.---)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 14:45
  
  
  Дед по материнской линии из-под Борислава (Львовской ) - был крепким хозяином, в 1939 пришли русские дали немного земли на выпасе, уходили русские забрали самого плохого коня, отдали хромого коня, пришли немцы - забрали здорового коня , выдали бумажки(марки), пришли "Хлопци з лису" забрали последнего коня. Хотели и деда увести, но он не пошел, сказал, что нога больная. В войну много раз ловили немцы и хлопци з лису, один раз сидел в копне прятался, немец штыком проверял копну , штык прошел по ребрам. Хлопци з лису забирали много продуктов, все забирали съестное, говорили "Мы воюем за тебя и за Украину", но он не ходил в лес, дома 4детей...Так и не пошел в лес, имел свое мнение на все, говорил, что это "Поляки навчили наших молодых по лесу прятаться, Бандеру не приветствовал". Из 4детей выжили двое, в том числе и мать, не хватало еды во время войны.
  Дед по отцовской из-под Дунаевец (Хмельницкой обл.)линии воевал, когда фронт пришел - забрали на фронт. Бабушка про немцев хорошего не рассказывала - издевались говорит здорово в деревне, может из-за того, что лес кругом...Когда пришли русские, встречали как освободителей, ездили на фронт кормить солдат, ухаживали за ними на фронте. Бабушка и вся родня очень любили , когда с ними разговаривал по-русски , им очень нравилось, видимо воспринимали, как язык освободителей.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: DAS (---.228.dialup.intercom.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 15:09
  
  
  Из ниболее врезавшегося в память...(Мама неохотно говорила на эти темы...)
  Когда немцы в Киев вошли мама (10 лет) с братом (7 лет ) бегали за немецкими солдатами и клянчили конфеты ...Пан дай бон...дай бон...
  Еще мамин малолетний брат с насыпи в немецкие эшелоны камни швырял ...окна бил с такими же чортенятами ...немцы их видели но стреляли в воздух ...а в хате уже мать лупила нещадно.
  Продукты немцы не отбирали...отобрали потом красноармейцы ...корова немцев пережила, а вот советскую армию нет....
  Вот такое...вот.
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Юрій Ковальчук (---.vizor.lutsk.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 15:44
  
  
  Розказував мій товариш.
  
  Його дід був льотчиком, мав ордени і т.д. Про комунізм говорив зціпивши зуби, хоча був директором заводу. Бабуся друга товариша була парторгом, де не памятаю давно було. Задля прихильниця комунізму Все "знала все вміла"Ж-( Його дід розвівся з бабкою за те що бабка покалічила свою дочку, зробила інвалідом на все життя. До кінця свого життя бабка була заядлою комуністкою. Товариш без сліз згадувати не може, що зробила комуністична ідеологія з його родиною.
  
  Комуняку на гілляку на палю курву на палю.
  
  Вимагаю судового процесу над Комуністичним Серовським режимом за геноцид
  Української, Російської, Польської і інших націй. Введення смертної кари за ці злочини.
  Судити поки не пізно.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: млин (вітряк) (212.204.46.---)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 19:00
  
  
  Один із прадідів. Підволочиський район. Тернопільщина. 6 клясів польської гімназії. Знав польську та німецьку. Вмів грати на піаніно та ковалювати. Мав 10 моргів поля, (приблизно 2-3 гектари). 1928, сварка з поляками за віз патиків. Побив їх ледве не до смерті, дужий був, в молодості працював у коваля молотобійцем. Залишив жінку і двоє діток, втік до Канади. Поневірявся. Працював. В 32 роки сів знову за парту. Здобув вищу освіту. Став менеджером. Назбирав чималий статок. Співчував канадським комуністам, жертвував їм гроші. Після війни часто бував у Союзі. Те що мій батько із села поїхав навчатись до Києва, цілком його заслуга. Помер у 70 років у 1972 році.
  
  Мій дід, прадідів син. Пішов у прийми. До війни був активістом ОУН. Коли червоні прийшли вдруге, майже все село (чоловіки) повтікало в штольні за селом. Червоні лапали бранців на війну. Доки облава була не щільною, можна було ходити до дому до родини, це врятувало діда. Червоні позакладали динаміту та позривали штольні з усіма хто там був. Діда вже злапали у селі по облаві. Отримав 3 роки каменоломень у Кривому Розі. Дуже гуманний як на ті часи вирок, деякі за схоже минуле, заплатили життям. Повернувся. Народились діти (мій батько, та тітка). Працював у колгоспі. Їздив на Цілину. Гендлював. Радянську владу і все російське ненавидів. Помер у 1984 році.
  
  Бабця. Дідова жінка. Те саме село. Двір 300 метрів до Збруча. Родина моєї бабці були середняки, 14 Моргів поля, садок. Бабця отримала гарну освіту, окрім української, знала ще дві мови. Мала двох молодших братів. Брати під час війни з голоду подались на заробітки до Німеччини. У Німеччині потрапили у Англійську зону окупації і потім перебралися у Штати. Бабця знала багато і вміла багато. Українську мову і Отче Наш я вивчив від неї та від діда.
  
  Другий прадід, макарівський район, київська область. Працював. Був заможний. Мав великий садок, 400 дерев. Ще дещо, до сих пір росте. Мав 3 гектари лану. Коня, корів, свиней. На роботи вставав о 5. Лягав о 10 вечора, це було в нього і в колгоспну епоху. Освіти, окрім 4 класів школи, не мав. Але то був його вибір. Батьки давали йому гроші на агронома. Прадід вирішив купити за них землі. Був розумним. Коли прийшли колективізувати, довго думав. Бачив як жінчин брат (сільський голова) отримав десять років таборів. Прадід пішов у колгосп і здав усе що мав. Записався комірником. Колгоспні стодоли ще довгий час стояли у нього на подвір'ї. Можливо це, та ще прихована корова (в комірника не шукали) врятували його родину та родини родичів під час голоду. Війну пережив. На фронт не взяли. Помер у 1970 році.
  
  Моя бабця. Одна з дочок другого прадіда. Рік народження 1921. Вивчилась на фармацевта. Про голод розказує дуже мало. Згадує лише про приховану корову і брата що поїхав на Харківщину у той час на заробітки і як він там бідував. Про війну більше. Перший чоловік пропав безвісти під час оборони Києва. Перша дитина теж померла у 1941. Німців під час їх наступу згадує як пихатих ієрархічних типів, хворих на чистоту. Не в кожну хату заходили. У нас стояли на подвір’ї. Все перед використанням дизенфіковували, мазали, кип’ятили, протирали, коротше хімічили. (Не всі це з наших помічали і звертали на це увагу, але вона як фармацевт це помітила.) Все, чи майже все привезли із собою. Чужого нічого в руки не брали і не просили, поки старший не наказував. Після всього що брали, руки мили. Горе почалось коли прийшли їх тили: мадяри та румуни. Хата стояла на житомирській трасі. Чорні і немиті, ці вичистили все. На подвір’ї не залишилось а ні курочки, а ні драних чобіт. Навіть ті схрони порозривали, які під час колективізації не знаходили. Окупацію згадує дуже недобре. Ловили євреїв. Її сестру чотири рази забирали на роботи до Німеччини. Дід кожен раз їздив на станцію викупати сестру за ладут, на станції охороняли наші поліцаї, забирали німці. Героїчних партизанів у їх місцевості не було. Був загін дезертирів, що тихо зимував у лісі. Коли німці відступали вся картина повернулась у зворотньому напрямі. Тили, мадяри і потім тиждень техніки. Техніки було так багато, що не можна було перейти на іншу сторону дороги. Машини ішли у чотири ряди в одному напрямі день і ніч. Ніхто їх не бомбив. Радянської авіації не було. Десь на п’ятий день хтось поскрібся до дверей і сказав він руський солдат. Відкрили, до хати ввійшов немитий хлопчина у виношеній шинелі, років 18. Радянська влада повернулась. Бабу спробували забрати на фронт медсестрою, відкупилась. Брата взяли. Загинув ще під час бойових дій на території союзу. Потім голод після війни. Згадує як відбудовували аптеку. Згадує як їздила до Москви торгувати. Живе і зараз. Дай їй Бог здоров'я.
  
  Цікава деталь. Одного разу спробував мою бабу порозпитати із диктофоном журналіст. Нічого більшого, а ніж про любов до Сталіна з неї витягти не вдалось.
  
  Бабин чоловік. Мій дід. Сирота. З поляків. Зрікся церкви бо коли померли батьки, батюшка не захотів їх відспівати, ті були католиками. Потрапив на далекий схід. Служив. Був в резерві. Війну розпочав під Сталінградом. У перші 2 дні боїв з роти втратили 200 чолові убитими. В живих лишилось 8. З німецької сторони було не краще, але ті бідували більше від холоду. Потім ще тиждень з полоненими німцями збирали всіх вбитих і складали в штабелі. Поховати не було можливості, мерзла земля. Поки був в окопах на передовій, було тяжко. Коли трохи вибився в люди, став водієм, стало легше. Війну закінчив в Чехії. Як там було (братам слов'янам Чехам) під час радянської окупації і "нрави" радянських військових теж знаю із розповідей діда. Ґвалтувалось усе що рухалось, а що не рухалось, спочатку рухали, а потім ґвалтували. Деякими трофейними речами в моїй родині користуються ще і зараз. З війни дід привіз трофейну вантажну машину. З нею і пішов працювати на завод Більшовик. Приїхав в Київ до сестри. Познайомився із моєю бабцею. Женився. Народилась моя мама. Дід помер у 60 років у 1976 році.
  
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Francaise (---.elencom.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 19:14
  
  
  В селі, де мама мешкала, сусідка їхня свою дитину з"їла. Потім, звісно, з глузду з"їхала.
  
  Дід сидів, прадіда розстріляно.
  
  
  вибір: Відповісти•Цитувати•Доповідь
  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків
  Автор: Moralist (---.faust.net.ua)
  Дата: 09 Jun. 2005 р. 19:34
  
  
  //В селі, де мама мешкала, сусідка їхня свою дитину з"їла. Потім, звісно, з глузду з"їхала.//
  
  Бабуся моя - Наталія Федірівна, уроджениця Вінницького уїзду, Тульчинського повіту, села Нестерварка... Люто до самої смерті ненавиділа вона комбєдівців - відібрали вони, п'яниці-покидьки, в її чоловіка, мого діда, золоті гроші, які той отримав від продажу своєї землі... Після цього він тяжко занедужав і невдовзі помер... Сім'я його (дружина і троє дочок) поневірялися потім так тяжко, що про це підсилу було б тільки Дантові писати...
  
  Показувала моя бабуся мені хату у рідному її селі, де жила родина, в котрій у 33-му дитину з'їли... Люди зрозуміли їх, але НЕ ПРОСТИЛИ; були ті наче для усіх односельчан з касти недоторканих...
  
  Сумно мені стало, друзі...
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.07.05 | zmej_gorynych

    Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

    Прекрасна ініціатива!
    
    Жодного з рідних дідусів не знаю.
    
    Батькова лінія. Спогади бабусі. 1939 рік (проживала тоді в Клевані, за 25 км від Рівного в сторону Луцька) зустрічали дуже привітно та радісно. Особливо молодь. Проте вже за кілька днів піднімали на сміх жахливе безкультур"я "освободітєлєй". Далі - гірше. Арешти сусідів, загроза Сибіру... Через кілька років вийшла заміж за діда (батьків батько)...
    Дідусь (по батьковій лінії, жив на окраїні Корця) загинув, працюючи в полі влітку, здається, 1944-го. Від рук (як аж потім виявилось, десь на початку 1970-х розповіли очевидці-односельчани, на руках яких він і помер від вогнепальних ран) перевдягнених в форму УПА НКВДистів. Зміг доповзти поранений до найближчої хати і помер. Спецоперація така була у НКВД, щоби викликати ненависть до УПА у місцевого населення.
    
    Бабуся по батьковій лінії разом з річним немовлям (батьком) з 1943-го року переховувалась і від провокаторів з НКВД, і від німців. Бігала та їздила підводою від хати до хати, від села до села (щоби переночувати). Виконувала окремі доручення місцевого відділку УПА ("дах" зручний був - жінка з немовлям). Але не дуже активно. Дуже боялась за життя батька. Цей період був дуже страшний. Кожну ніч трусилася від страху. Кілька раз всього на кілька хвилин-півгодини випереджала облави завдяки попередженням сусідів та родичів і втікала городами. Особливої радості до німців ні в кого не було. Але дуже раділи ті окремі люди, кому німці роздавали землю.
    Після війни вийшла заміж за "нерідного" мого діда, активного члена КПЗУ. Виключно через міркування безпеки.
    
    До цих пір живе при повному розумі й активно цікавиться політичним життям, хоча пішов вже бабусі 86-й рік. Потроху пише спогади. Дай нам всім Боже такий оптимізм!
    
    Другого дідуся (по маминій лінії, проживав на хуторі села Самостріли) 1944-го забрали до війська Совєти. І того ж року прийшла похоронка. Де могила і як загинув - невідомо до цього часу.
    
    Війна, мать її...

  • 2005.07.05 | Мірко

    Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

    Додам спогади своєї родини. Дід і бабця зі Львова. За польщі дід був директором школи Шашкевича, а бабця учителювала. В них були 3 сини. У 39-тому до приходу совітів батько "сидів" за політику і докторат із права не докінчив. Звільнили його совіти. У 43-тім усі 3 зголосилися до дивізії Галичина. Батька взяли на старшинський вишкіл. Вуйка Дизя теж, але післали докінчувати студії медицини, психіятрію, що йому не дуже подобалося. Коли вислали дивізію на фронт під Броди, Дизьо втік із школи та зголосився на фронт! По розповідях здогадуюсь що він був десятником. Розповідав про Брідський бій та прорив з оточення. На цім відтинку у німців було лише кілька танків, - а цікаво що оповідав один був "перефарбований" Т33. Проти них ішло кілька сотень совітських танків. Підчас боїв одного танка Дизя десятьні вдалося знищити панцершреком. Оповідав як з вибуху танк немов надувся як черепаха та розсипався. Думали що залога уся вбита. А то раптом повідкривались люки та повистрибували якісь маленькі (видно для високих не було місця!)і ще й носаті вояки. З несподіванки ніхто по них навіть не стрілив!
    Далі оповідав як проривалися на відтинку Золочів-Княже (там де тепер пам'ятник. Тисячі війска відступали по відкритім полі. Гармати били по більших скупченях відступаючих. Пропив застряг під залізничим насипом який був під безперервним кулеметним обстрілом. Чудом, Дизьо найшов струмок і канал під насипом, і тим каналом свою десятьню щасливо в цілості вирвав. Шкодував лише що в каналі загубив руксак і шолом. Втікаючи далі, знайшов собі шолом, але величиною як мидниця, - ген завеликий, але що ж, як казав - шолом шоломом - і вбрав його. Далі відступали під гору, яка була під цільним снайперським обстрілом. І якраз снайперська куля вдарила в шолом у саме чоло. Тому що шолом був за великий, він подався та відбив кулю. Якби був такий як має бути то куля напевно була би пробила. Щастя. Відступив з оточення без поранення!
    На латинський свят вечір 44-го, дивізія була у Словаччині. Ганяли в снігу по горах за партизанами. Дизя рій, будучи позаду відлучилися від бригади, і в нічній темряві попрямували дорогою. Бачить сидять якісь "свої" вояки на придорожних каменях. Питається, "Хлопці, а де ваш командир?" Показали що він сидить під деревом. Підійшов до дерева і плеще старшину по плечі, а то був його молодший брат Коко, котрого вже рік не бачив! Пішли із Кока сотнею до села, де відсвяткували Різдво. Селяни їх обдарували, і так із повними руксаками на другий день повернулись до своїх. Це був останний раз що вони бачилися. Багато пізніше ми довідалися що десь на Новий Рік, Коко свою сотню обернув і пішов "у ліс". Ми стратили за ним слід аж до 1973-го року.
    Дизьо воював у Словеннії, де й був ранений в ногу. Захопили його Югославські партизани. Чогось більш жорстокого світ не знав. В полоні Дизьо вдавав що він німець, бо українців вбивали або передавали москалям. Безперестанно били биями по голові. Дизьо казав що наставляв все ту саму сторону голови, щоби як одно око вибили то одно ще лишилося б. Вибили йому усі зуби. Дизьо дістав амнезію, і його як німця, - Фріця Міллера, по війні повернули на Західну Німеччину. Пам'ять вернулася йому аж у 1953-тім році.
    А Кока ранили в бою в Карпатах десь коротко по тім як він перейшов у ліс шукати звязку із УПА. Стратив одно око в цім бою. Післали його на Сибір, де з часом вибили йому і друге око. Не міг повернутися на Україну аж до 1972-го року. В той сам час, полоненого німця, котрого він був пізнав в концентраку, випустили до Німеччини. Запамятавши усі родинні подробиці, цей німець почав розшуки за нами через Червоний Хрест. У 1973-тім я дістав лист... Бабця вже померла була у 1971-ім, але до смерти вірила що її наймолодший син живий.
    Батько був в офіцерськім штабі і бою справді не зазнав. По війні опинився "на цивіллю". Але його якийсь поляк із Львова пізнав і передав окупації. Просидів 4 роки по таборах воєннополонених. Мали розстрілляти як СС, - бо так тоді робилося. Зусилля Митрополита Будки та інших врятували кілька тисяч таких як він.
    Так то було.
    Дід помер був на рака в Царгороді у 44-ому, - бабця працювала остарбайтером у Цайсе-Верке...

  • 2005.07.05 | catko

    хочете живу історію без прикрас. ну нате...

    бабця по батьковій лінії жила на тернопільщині. коли їй було 8 років ( 1920 рік) батьки і половина братів-сестер (всього їх було 12) померли від тифу. бабцю фактично витягнули з під тіл батьків сусіди і віддали на утримання бездітній родині. в обмін на майбутнє успадкування землі бабця тягала воду і гляділа господарство старим аж поки її не видали у 17 років заміж за діда. в них народилась дочка а подім діда шляк трафив від бабиних утримувачів і вони звалили від них відмовившись від спадку. дідо ковалював і якийсь час вони жили в кузні аж поки не зліпив дід власну хату. ще дід в той час тусувався з січовими стрільцями, уво і оун і в результаті за те що на якесь свято провів свою сотню у вишитих сорочках і з топірцями бойовим строєм і з піснями навколишніми селами поляки вліпили йому "25 буків" (50 означало практично смертну кару) і напівживого запхали його в березу картуську (польський концтабір в районі пінська теперішньої білорусі) копати канал. українці там мерли як мухи. третина померла від побоїв (ексклюзив - приїзд католицького священника на свято і в честь того проганяння всіх через стрій охорони яка лупила по ходу дубцями по чому попало), третина від голоду і діареї (жерли кору дерев, слимаків і все що знаходили), третина потонула в каналі. за 6 місяців на дідові з 85 кг ваги залишилось 40 і його бабця ще 6 місяців виходжувала вдома щоб вижив. дід вижив і навіть в них народилась ще одна дочка.
    потім почалась війна. спочатку совєти у 39-му типу визволили західну україну. відібрали в бабці землі в колгосп а дідову кузню теж приписали до колгоспу разом з дідом. народ був в шоці але їх ніхто не питав. продовольство все гребли на схід. крім того комісари втихаря переписували всіх в кого була будь-яка освіта більше 3-х класів (то така польська система була - 3 класи обовязкові а далі плати, за діда ніхто не платив). коли німці у 41-му вже от-от мали нападати на союз, комуністи за кілька тижнів перед тим провели масові арешти по складених списках. людей вночі вивозили до райцентру бережан і більше їх ніхто не бачив. кого не було в списках - гребли до війська - загребли і діда. коли німці практично без боїв у війшли в бабине село то в селі з 2000 мешканців залишилось тільки 500, в основному каліки і жінки. в бережанах був (і зараз є) місцевий замок (совіти його використовували як тюрму) туди німці тільки заглянули і одразу почали звозити з навколишніх сіл жінок щоб ті впізнавали своїх - німецький офіцер так і заявив - йдіть забирайте своїх щоб потім не казали що то наших рук робота. підвали замку були завалені трупами і залиті під стелю кровю - переповнені камери нквд-исти перед відходом просто закидували гранатами. в деяких камерах знаходили по-звірячому закатованих жінок - з відрізаними грудьми і розрізаними животами у вагітних. стіни в дворі були просто посічені кулями. по річці що тече через бережани мешканці навколишніх сіл трупи виловлювали ще тиждень. в цій річці бабця і виловила свого брата з відрізаними вухами. решту трьох братів так і не знайшла ніколи.
    за той час дід встиг підірватись на гранаті свого ж однополчанина і поранений потрапив в полон. його помаринували в таборі, але коли вияснили що дід коваль - той одразу потрапив на роботу на захід польщі в якесь німецьке господарство. там він "гарбайтен" до 44-го і навіть перетягнув туди бабцю. але червона армія прийшла в ті краї, діда як зрадника прямо там одягнули в форму і запхали в штрафбат. бабця взяла дітей і речі на візок і поперлась назад на тернопільщину. візок по дорозі відібрали солдати, речі попадали у віслу коли переходила через дощатий міст, дітей таки довезла додому. дому не було, лишилась тільки кузня. бабця сама рубала дрова і виживала майже цілий рік.
    за цей час діда під час штурму міста (здається бреслава - малий був коли все це слухав, в географії не розбирався) підстрілили з "фауспатрона" (гранатомет по нашому). дід вижив але так і прожив все життя з 32-ма осколками в тілі. за таке пораненя його реабілітували зі зрадника на того хто змив кровю, дали медаль і за цей час війна закінчилась. дід потім ще довго розповідав про технології штрафбату: "значить так, ви три дні не їли? ок. ось вам по 200 гр спірту і он місто бачите? два дні воно ваше - робіть там що хочете. а щоб вам веселіше було, то нквд не в тих хто відступає з кулемета в спину лупити буде, а в тих хто не спішить наступати".
    дід повернувся до дому і ще до 50-х років розрулював ситуації між червоноармійцями, які вдень як чорноробоча сила рубали тернопільські ліси та упівцями які вночі не давали нквдистам звіріти над населенням.
    за цей час бабця народила мого батька прямо в полі, відробляючи колгоспні трудодні на буряках.
    потім дідові підстроїв один сексот диверсію з кисневим балоном, дід чудом врятувався і переїхав від гріха подалі в львівську область. там на вапнярці заробив хронічну асму що не завадило йому дожити до 75 років. бабця пережила його на 10 років, за тиждень до смерті сама скопала город і мала нагоду побачити праправнука.
    по материній лінії історія простіша і банальніша. дід жив мирно шевцем аж поки в кінці 40-х років хтось його не заложив що він шиє чоботи упівцям і вночі його разом з сімєю (мамі було 3 роки) не переселили з львівської області в приморський край. забрали практично в чому були посередь зими, запхали в телячий вагон і везли кілька місяців. в сибіру їх викинули посеред поля і сказали - будуйте собі житло і освоюйте територію. освоювали територію вони років десять а потім повернулись на львівщину де у власній хаті застали сімю з росії. дід в результаті переїхав у інше містечко де ще десять років вирішував проблеми з житлом. бабці ще в сибіру скрутило ноги (по 30-градусному морозі без нормального взуття носила дідові хавчик за 10 км - простудила всі суглоби) - вона так більше ніколи в житті з хати самостійно не вийшла.
    в результаті тих всіх подій мої діди-баби виявились сусідами і так зявився я. мама закінчила журналістику, але журналістом їй працювати не дозволили - через батьків типу неблагонадійна - навіть до редакцій і преси близько не пустили. так і пропрацювала б все життя дрібним клерком якби після перестройки це не стало всім пофіг - тоді доробилась до начальника відділу. батько щось пробував карєру робити аж поки хтось не стукнув куди треба що в нього "жінка - бандерівка" - в результаті опинився в уренгої добуваючи нафту бо вдома роботи знайти не зміг а комерційних фірм тоді не було. тільки після незалежності поперся в бізнес.
    
    от така вона українська історія в живих розповідях наших предків, без прикрас і пропаганди.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.07.06 | Сергій Кабуд

      на щасття нічого подібного від родичів не чув

      але з дитинства пам'ятаю як чув і читав багато таких як Ваша жахливих історій
      
      в наслідок років з 7 усвідомив що міритися з цим НЕМОЖЛИВО і совєцькі мають відповісти за кожну краплинку крові
      
      от вже 2005 рік, а ніхто не відповів, не судимий і ніхто за це не помстився
      
      не знаю як кому- я спокійно жити за таких обставин відмовляюся

• 2005.07.05 | Константин

  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

  Очень хорошая тема,пане Михайло,! Правду все видят по своему ,а украицы-одни!Надо послушать своих старших.И тех, кто защищал Советы, и тех кто умерал за соборную и независимую Украину! Очень много мусора за многие десятилетия, и при Кучме нам преподносили.

• 2005.07.05 | Мінор

  Давайте

  Мій дід, офіцер Червоної Армії, 1939 року потрапив у глибоку Польщу - м. Ковель. Бабуся пригадує,як українську там можна було чути лише на базарі та й то не завжди. Пізніше частину перевели у Чернівці, де окрім румунської на щастя трохи говорили російською. Там їх і застала війна. Бабуся з маленькою дитиною на руках поїхала через усе правобережжя на поїзді до Коростеня.
  
  По дорозі цивільний поїзд бомбили багато разів. Розповідала, як ховаючись в пшениці від чергового налету відчула на собі націлений наган. "Заткни ребенка иначе пристрелю", - кричав на неї контужений комісар. "У мене чоловік офіцер - він тебе з під землі дістане, якщо зі мною щось станеться", - після цих слів комісар поплентав далі.
  
  Тим часом частини кадрових військових не вступивши навіть до бою потрапили в оточення і дивом вирвалися до своїх. Під Дубно загинула ціла танкова армія - вчасно не передали наказу і у майже тисячі танків закінчилося пальне. Зливши солярку в сотню найновіших машин командування кинуло їх на Рівне, де точилися вже ар"єргардні бої. Танкісти практично відбили у німців місто і утримуючи його полягли майже всі.
  
  В Кагановичах-1, звідки родом моя родина совіти віддали наказ евакуювати... худобу. Прадід Василь погнав величезну отару до Чорнобиля, але там уже були німці. Худобу відібрали, а пастухів відправили додому. Вдома в містечку ще були совіти, які арештували прадіда і замало не розстрілявши вирішили відправити в Сибір. Под дорозі німці перехопили вантажівки з в"язнями і всіх відпустили.
  
  Окупація принесла в Кагановичі порядок, землю селянам і масові розстріли євреїв. Полягли тисячі чоловік. Українці, серед яких моя рідня, відмивали німецькі вантажівки від людської крові.
  Пізніше на Полісся прийшли партизани. Казали ковпаківці. Відбирали худобу, коней, збіжжя.
  
  Визволення принесло мобілізацію всіх чоловіків до 50 років включно. Гарматне м"ясо - це ополчення гинуло тисячами осіб. Професійних військових, яких учили воювати, в армії залишалися одиниці.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.07.06 | Мінор

    Та ще про батька

    Батько Олександр Андрійович був начальником кримінального розшуку м. Дрогобич. Мав товариша в ОБХСС, який став моїм хрещеним батьком. Йшли роки розквіту радянської системи – 1971 р. Товариш попросив допомоги у справі Дрогобицького заводу болонєвих плащів. Начальство заводу (цеху) організувало незаконну третю зміну і на краденому матеріалі, не сплачуючи податків і приховуючи прибутків всім заводом штампувало тисячі одиниць продукції, якимось чином збуваючи її в умовах тоталітарного СРСР.
    ОБХСС дали по руках і за справу взявся кримінальний розшук. Батько загинув через кілька місяців, коли слідство вийшло на покровителів (кришу) з Львівського обкому КПУ. В його мотоциклі були несправні гальма. За справу знову взявся мій хрещений з ОБХСС. Через кілька днів його застрелили на стрільбищі в голову. Сержант «забув» вийняти патрон із патронника. Батьків мотоцикл поставили на штраф майданчик до приїзду перевіряючи з Києва – це організував їхній товариш з ДАІ. Через кілька днів по смерті хрещеного, мотоцикл «випадково» самозагоряється і повністю згоряє. Офіцер ДАІ потрапляє в жахливу аварію під КАМАЗ – йому ампутують обидві ноги і звільняють на пенсію. На вулиці йшов 1971 рік. Батько загинув у 31. Мамі було тільки 20.

• 2005.07.05 | Navigator

  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

  Мій дід по батькові Микола з-під старовинного містечка Клевань Рівненської області, вотчини Чарторийських. Поряд і Пересопниця, центр удільного князівства за Київської Русі і батьківщина української Першокниги. Це про культурне підґрунтя земляків. Дід Микола був учасником Першої світової війни. Поранений під Ригою. Лікувався у Москві. Історію про „сорок сороков церков” розповідав з задоволенням. Прийшов з фронту бойовим солдатом в 1918. Аж тут Петлюра став набирати в українську армію. Діда теж забрали. Видали чоботи. Посадили на поїзд. Поїзд пішов мимо рідного містечка. Всі односельчани повиплигували з вагонів і пішли з чоботами додому. Так було як в притчах – тричі. І приніс дід до хати три пари чобіт. Якраз по одній за кожне продане в неволю покоління і вийшло.
  Одружився на заможній жінці – бабі Уляні. Прадід Володимир займався нерухомістю, корчуванням лісу, словом, бізнесом. Саме перед революцією обміняв золото на паперові гроші, бо з ними легко втікати – можна зашити в піджак. Обміняти не міг тиждень, бо в банках у нього були всі друзі і відмовляли його, як могли. Але впертий був – таки обміняв. І мабуть таки зашив, бо довго ще ми бавились катеринками, що лежали в скрині на горищі прадідової кам”яниці. А втекли аж в Тулу - в Першу світову війну дуже боялись німців, що підходили. Розповідали, який в Тулі безлад і бідність. Звідти попали в Херсон - там уже дуже сподобалось, а з Херсону -назад додому.
  Мали дід з бабою 12 гектарів землі, що на Волині – багато. Баба Уляна закінчила гімназію. Народила 5 дітей. На фотографіях виглядять як європейці – ніякого совка. Мандолини в руках, плаття, краватки. А були селянами. Картини з замками по стінах. Чучело чаплі. Поляків не хвалили ніколи. Ті українців вважали за жителів колонії. Хоча з лісником-посадником дружили (а потім переписувались). Діти вчились. Школи були польські. Український дух і Просвіти принесли старшини армії УНР, що осіли після громадянської війни у нас. Серед них було багато „східняків”.
  Прийшла радянська влада. Приїхали на конях совіцькі війська. (Прибалти розповідали, що до них совіти прибули на великій кількості машин – видно, на українців враження технікою справляти не потрібно було. Обходились українськими піснями. ) Біля лавок у Клевані творився ажиотаж – совіцькі офіцери гребли все, що можна. Один взяв кусок мила і почав лизати, бо думав, що то шоколадка. Другий взяв солону рибу в полу шинелі і поніс – а россіл ллється з тієї шинелі. Все шукали куркулів і поміщиків, які їм ввижались на кожному кроці, бо народ жив заможно. Наприклад, дахи з бляхи совіти називали „сєрєбряниє”.
  Перших совітів сильно не згадували. Вони займались поляками і „бувши ми людьми” – священниками, вчителями , членами КПЗУ. Останніх совіти нищили як опортуністів у першу чергу. Осадники зникли. Докладніше не знаю.
  Постраждало і багато євреїв – ті, як розумні люди, робили пророцтва : ”Сьогодні як собак ловлять нас, а завтра будуть вас.” Прадід якось пережив. Мабуть, тому, що йому було тоді йому 70 років. Запланований був на трохи пізніший строк.
  А тут прийшли німці. На четвертий день війни. Мобілізацію совіти провести не встигли.
  Люди стали пристосовуватись до нового режиму.
  В селі були сильні національні почуття. Українська боївка знищила якийсь німецький штаб – кажуть, дивізії. Думаю, перебільшення, але німці кілька днів бомбили ліс.
  В місті Рівному у прадіда була кам”яниця. Туди і переїхали три тьоті. Мали якусь освіту, то працювали на пошті і ще десь. В лісах „під Ровно” діяв загін чекіста Медведєва. У того основне завдання було не дати забути українцям, що тут вже совіцька влада і посварити українців і німців. Чекіст Кузнєцов робив теракти, а на місці злочину залишав то тризубчик, то посвідчення УПА, то український папірець. А німці довго не розбирались. Розстрілювали кілька сотень українців. От так моїх три тьоті попали в ту облаву. Якась жінка недавно казала, що бачила, як їх на розстріл везли. Вони ніби крикнули :”Слава Україні!”
  ...
  Пізніше продовжу.

• 2005.07.05 | stefan

  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

  Діда Стефана(по батькові) не пам»ятаю, помер перед 2-ю світовою війною.Залишилися його фотографії – сержанта австрійської армії, файний
  був жовнір.Зразу після війни(1-ї світової) дід збудував хату високо над потоком(с.Опака, Дрогобицькогої обл.), так, що ніякі повені ніколи не досягали будинку.В жінки взяв собі 15-річну Тетяну, з заможного роду з
  під Дрогобича,с.Ріпчичі, яка була сама молодша у сім»ї і віддали її «в найми»
  до жида під Опакою, де бабуся була кухаркою.
  1939 рік пам»ятали, як «перші рускі», не були такі агресивні, бо не встигли.
  Всі ми любили бабусю:на літніх канікулах у мене була повна свобода, що хотів то робив, навіть в 10 років ходив в сільський клуб на вечірній кіносеанс.Бабця була демократкою, не заствляла молитися
  перед сном.А моя бабуся Тася завжди мала гроші, і коли я приїжджав уже пізніше старший школяр, вона давала мені завжди гроші, менше 10 рублів не давала(а сама одержувала пенсію за загиблого в шахті сина Міська аж 38 рублів).А то в сім"ї одного вуйка(по маминій лінії) вечері не давали , поки не відмолиш "гріхи" на колінах.Я ніяк не міг зрозуміти,
  яких гріхів за день я наробив,-хіба що чуже яблуко(ябко)з"їв...
  Про голод 1946-47р.бабця розказувала, що багато людей з півдня та сходу України приїздили в гори і мняли речі, одежу, золото на їжу,декотрі немали нічого, то їм так давали.І в голод 1932-33р. також приїжджали зі Сходу за провізією(не знаю як вони кордон перетинали).
  
  В Карпатах багатих родин було не досить багато,. То й вивозили до Сибіру також небагато.
  1941рік.Наша сім»я жила під самою границею з Польщею(уже Німеччиною).
  22 червня, неділя(із спогадів рідних,сусідів) німці без бою на мотоциклях, машинах пішли зі Східниці в сторону Дрогобича.Військова частина, що стояла на Буховім(біля Сідниці), не зробила німцям ніякого опору, бо всі командири були або в відпустках, або в «увольнєнії».
  В СА батька Кароля не встигли призвати, оскільки він був «незалежний», зразу попав в списки «неблагонадійних» у сільського старости, ійог невдовзі вивезли до Німеччини-Австрії.Спочатку батько попав в загальний табір «східна зона» з радянськими військово-полоненими, десь за рік перевели в «західну зону», оскільки в сім»ї не було ні комуністів, ні «фашистів».
  Десь в 1943 році перевели батька на роботу в підземний авіазавод під Лінцем(Австрія), звідки через рік, в 1944, йому дали «вільне поселення», - відправили
  в село біля Лінцу до «бауерши» - фермерши, по нашому.Її чоловік, офіцер, загинув
  під Сталінградом, а тут молодий чоловік, 29 років, авіамеханік, знає техніку, плюс знає сільське господарство, - був незамінним робітником у господрстві, і не тільки...
  Фермерша пропонувала батькові женитися, одержати підданство Австрії, але батько відказався.
  1945р.СА прийшла в Австрію.Місцевість, де був тато, контролювалась американцями та СА.Батько володів досконало німецькою, польською, сербською.
  Міг спокійно перейти під зону США.Але зголосився українцем.Тиждень перевірки «смершу»,- і він уже воїн СА.(тільки в 80-х, 90-х, я зрозумів причину – в сім»ї не було ні комуністів, ні антифашистів(офіційно), а архіви в Австрії збереглися практично 100%.Бо я знаю, скільки сотень тисяч українців прямо з Німеччини забрали в Магадан.(А в нього фотографії були: в доботному костюмі, з галстуком, поправився на фільварку у австрійки..тільки за одну таку фотографію можна було в Сибір загриміти).
  Служив в СА батько до 25.12.1945,якраз до католицького Різдва..Перед Новим роком прибув додому.
  Я потім його запитував, чому він повернувся.Відповідь була:
  - Щоб відомстити старості, який мене послав у рабство.-Я запитував, ну і що далі,
  Відповідь:
  - Коли я повернувся, - старосту бандерівці повісили...
  - ***
  Зразу після демобілізації тато приїхав додому і пішов працювати на газоліновий завод(зрідженого газу) в Бориславі, де пропрацював сюсарем більше 30 років.Помер в 1981, так і не дочекавшись компенсації від уряду Австрії, а діти,як відомо, не мають права на компенсацію.
  
  В німецькому рабстві побували ще стрийко Данило та цьоця Феся.
  Стрийко Грицько також працював в Бориславі, на нафтопромислі.
  В 1946р. вечером повертався додому(с.Опака), зайшов до буфету, випив пива.В цей день була облава і комендантська година.Стрілок НКВД вистрелив в безоуружного стрийка, вбив наповал, після чого нквдисти перевірили документи.Принесли Грицька бабусі Тасі, і сказали:
  - Извини, мать, произошла ошибка.
  
  
  Передмолодший брат тата – стрийко Володя неповнолітнім «записався»
  в стрілки НКВД.Коли я вже дещо зрозумів в непростій історії нашого краю,
  я запитав:
  - Стрику, ти чого пішов в НКВД, тебе ж зразу могли земляки застрілити(багато були в загонах УПА, в народі називали їх «наша партизанка», ковпаківців називали «руска партизанка».-Володя відповів:
  - Я своїм зла не робив.А дали мені теплу одежу(форму), карабін і набої.
  Часи були тяжкі, то я ходив на поювання.То дика заб»ю, то косулю, то пару зайців.
  Але довго мені не «дозволили» бути нквдистом. «Лісові» хлопці сказали:
  - Хутко тікай на Східну Україну.
  Так стрико Володя опинився на Донбасі.Закінчив ФЗУ і скоро його призвали в СА.Після армії вернувся в Борислав.Пішов в міліцію, ненадовго, десь рік – півтора.Після чого влаштувався на газоліновий завод пічником, де і працював майже до смерті(помер декілька років тому).
  Самий молодший стрийко Місько після СА пішов працювати на шахту на Донбасі.Чотири місяці попрацював і загинув, - був проходчиком.
  Дуже здібний був до науки, хотів трохи грошей заробити, щоб міг нормально вчитися...
  ***
  Тільки внуки діда Стефана дістали вищу освіту.Перший – син Данила
  Петро, закінчив Львівську політехніку, працював головним енергетиком
  Бориславського фарфорового заводу.Потім я закінчив в 1972р. ОІІМФ(Одеський інститут інженерів морського флоту).Через три роки брат
  Анатолій закінчив Львівський університет.Доктор фізмат. наук, професор (фундам.математика).Працює зав кафедрою в Краківському університеті.
  Його син Ярема, канд.фізмат. наук, працює там же.Молодший син Анатолія- Олександр, закінчив Львівський торгово-економічний інститут.
  Донька стрика Володі – Марійка, закінчила фізмат ЛДУ, працює в Бориславській міськраді.
  І ще один правнку діда Стефана –мій син Роман(1985р.н.) здобув вищу освіту – 02 липня 2005р. захистив диплом на худграфі Південно Українського педуніверситету.
  .

• 2005.07.06 | Константин

  Re: Давайте поділимося спогадами дідів і батьків (л)

  Хороша тема як я уже писав. А що бачили и як жили наши диды,батьки? Ничого хорошого! Один мой дед прошел гражданскую,пахал ,но так ничего и ненажил,сводя концы с концами ,думая как накормить шестеро детей. Второй-был кубанский казак.Советы не принял ни идеями,ни поступками,за что десятки лет Советы гноили его сначала на Соловках,а потом на Колыме! Первого больного уже пожилого человека забрали на фронт,там и сложил голову в 1944году.Даже не известно где.Пенсию моей бабушке не давали до 60-х годов" а вось он враг народа и был в плену?" Второй в конце 50-х вышел больной с лагеря,чтобы через пару лет умереть. Такова была их жизнь и молодость! Не лучше прожили при Советах и мои родители! Голодомор! Дети маленькие тогда -они ели траву,ловили сусликов ,шкуру сдавали а мясо ели. Потом война.Послевоенное время! Они получали мизерную зарплату,которую и то обдирали займами.Налогами обложили как татары когда то! Даже на деревья.Пришлось их вырубывать,чтобы как то свести концы с концами. Подошла старость,всю жизнь копили себе на смерть и то потом все обесценили! В 70-80 лет старики стали нищими! Не могу ,честно говоря понять тех, кто грудью защищает коммунистов сегодня! За годы их правления-страна умывалась неоднократно кровью своих сыновей,дочерей,отцов и матерей. Милионы жерт! Им бы покаятся перед народом сегодня ,а они попрежнему рвутся к власти,чтобы снова нас всех тянуть в рай! Неужели это люди не понимают? Сегодня НОВОЙ ВЛАСТи есть над чем работать! Заживет народ хорошо,вся эта красная нечисть уйдет с арены! НЕТ?Они всегда будут, ибо нечистоты-их рассадник и питательная среда!