За Нікопольський завод феросплавів Порошенко зажадав 50 млн дол?
07/12/2005 | Мінор
Порошенко домагається зняття арешту з акцій Нікопольського заводу феросплавів
http://www.rep.in.ua/show/?id=15375
Начебто, Петро Олексійович назвав Пінчуку й Вексельбергу за свої послуги скромну суму в 50 млн. доларів
11 липня 2005 року Секретар ради національної безпеки та оборони України Петро Порошенко освятив своєю увагою Вищий господарський суд України. Ця непересічна подія трапилася через кілька годин після того, як колегія суддів Київського Апеляційного господарського суду наклала арешт на акції Нікопольського заводу феросплавів, що перебувають у власності консорціуму „Придніпров'я”, і законність відчуження яких зараз оскаржує Генеральна прокуратура України.
Перед тим, 26 травня 2005 року, господарський суд міста Києва вже розглядав позов генерального прокурора України, заявленого в інтересах держави, в якому ставилося питання про визнання недійсними наказу Фонду державного майна України від 24 лютого 2003 року №297 „Про затвердження рішення конкурсної комісії про проведенню конкурсу пакета акцій ВАТ „Нікопольський завод феросплавів” та двох рішень конкурсної комісії про проведенню цього конкурсу та договорів купівлі-продажу від 26 травня і 15 серпня 2003 року, внаслідок яких власником 50% плюс одна акція Нікопольського заводу феросплавів став контрольований Віктором Пінчуком Промислово-фінансовий консорціум „Придніпров'я”.
Свій позов генпрокурор аргументував, зокрема, тим, що 16 травня 2003 року, за 10 днів до продажу Фондом Держмайна акцій Нікопольського заводу феросплавів, Октябрським районним судом м.Полтава була винесена ухвала про забезпечення позову громадянина Зезекало О.І., невдоволеного тим, що його не допустили до участі в конкурсі. Згідно цієї ухвали до розгляду справи по суті заборонялися будь-яке відчуження акцій заводу. Але Фонд Державного майна цю судову заборону проігнорував, що автоматично зробило договір по придбанню акцій консорціумом „Придніпров'я” недійсним. Окрім того, умовами конкурсу до участі в придбанні акцій були допущені лише юридичні особи, що є порушенням статті 13 Конституції України, оскільки в такий спосіб утискувалися права окремих громадян. Тим не менш господарський суд м. Києва позов генерального прокурора відхилив і визнав законність приватизації Нікопольського заводу феросплавів. Але це рішення не набуло законної сили, оскільки Генеральна прокуратура й Кабінет Міністрів України подали апеляційні скарги.
Апеляційне слухання розпочалося 11 липня 2005 року за дуже дивних обставин – представники Фонду Держмайна та Кабміну, що мали домагатися повернення акцій у державну власність, з'явилися в судове засідання без належно оформлених довіреностей. Це одразу ж дало підстави журналістам, які висвітлювали процес, запідозрити, що має місце звичайнісінький саботаж з боку чиновного люду. Тим більше, що коридорами Апеляційного суду вже з тиждень кружляють чутки про той нечуваний тиск, який чинить на жерців Феміди Петро Порошенко, домагаючись залишити в силі рішення суду першої інстанції. Іншими словами – «в інтересах національної безпеки та оборони» унеможливити повернення у державну власність акцій Нікопольського заводу феросплавів від Віктора Пінчука.
Але апеляційна інстанція виявилася менш прихильною до пана Пінчука та його бізнес-партнера, російського мільярдера Віктора Вексельберга, який начебто вже став новим власником „Придніпров'я”. Судове засідання було розпочато, і перше, що зробили судді – наклали арешт на предмет позову. Тобто, заборонили проводити будь-яке відчуження на будь-чию користь спірних акцій. Реакція з боку Секретаря РНБОУ не забарилася – Петро Олексійович від імені Президента Ющенка негайно провів виховну роботу серед голови Вищого господарського суду України Дмитра Притики, роз'яснивши останньому, чим національна безпека відрізняється від національної оборони.
Які саме питання обговорювали високі достойники Порошенко та Притика таємниці не становить, оскільки по завершенні переговорів голова ВГСУ наказав викликати до себе разом з усіма матеріалами справи заступника голови Київського Апеляційного господарського суду Сергія Бондаря. Позаяк продовження судового засідання призначено 12 липня на 14-00 годину, пан Бондар має привезти матеріали до Притики на 9-00 годину цього ж числа. Очевидно, для того, щоби голова ВГСУ негайно поміняв склад судової колегії й передав справу для розгляду іншим суддям, що з більшою увагою поставляться до інтересів Петра Олексійовича й негайно знімуть арешт з акцій. Єдине, про що пан Притика, витребуючи матеріали резонансної справи, забув розповісти своїм підлеглим, так це про те, у чому саме інтереси Порошенка полягають.
А злі язики подейкують різне. Одні кажуть, що, начебто, Секретареві РНБОУ російські олігархи на доказ вічної дружи обіцяли презентувати акції телеканалу „Інтер”. Інші – що, начебто, Петро Олексійович за свої послуги назвав Пінчуку й Вексельбергу скромну суму в 50 млн. доларів. Треті ж стверджують, що Порошенко за сприяння в передачі Нікопольського феросплавного в російські руки й „Інтер” отримає, і гроші візьме. Хоча, як на нашу думку, все це – чистісінький наклеп. Ну хіба може кум такого високоморального Президента брати хабарі акціями чи грошима?
Звісно, ні. Тільки медом та бджолами.
Володимир Бойко
http://www.rep.in.ua/show/?id=15375
Начебто, Петро Олексійович назвав Пінчуку й Вексельбергу за свої послуги скромну суму в 50 млн. доларів
11 липня 2005 року Секретар ради національної безпеки та оборони України Петро Порошенко освятив своєю увагою Вищий господарський суд України. Ця непересічна подія трапилася через кілька годин після того, як колегія суддів Київського Апеляційного господарського суду наклала арешт на акції Нікопольського заводу феросплавів, що перебувають у власності консорціуму „Придніпров'я”, і законність відчуження яких зараз оскаржує Генеральна прокуратура України.
Перед тим, 26 травня 2005 року, господарський суд міста Києва вже розглядав позов генерального прокурора України, заявленого в інтересах держави, в якому ставилося питання про визнання недійсними наказу Фонду державного майна України від 24 лютого 2003 року №297 „Про затвердження рішення конкурсної комісії про проведенню конкурсу пакета акцій ВАТ „Нікопольський завод феросплавів” та двох рішень конкурсної комісії про проведенню цього конкурсу та договорів купівлі-продажу від 26 травня і 15 серпня 2003 року, внаслідок яких власником 50% плюс одна акція Нікопольського заводу феросплавів став контрольований Віктором Пінчуком Промислово-фінансовий консорціум „Придніпров'я”.
Свій позов генпрокурор аргументував, зокрема, тим, що 16 травня 2003 року, за 10 днів до продажу Фондом Держмайна акцій Нікопольського заводу феросплавів, Октябрським районним судом м.Полтава була винесена ухвала про забезпечення позову громадянина Зезекало О.І., невдоволеного тим, що його не допустили до участі в конкурсі. Згідно цієї ухвали до розгляду справи по суті заборонялися будь-яке відчуження акцій заводу. Але Фонд Державного майна цю судову заборону проігнорував, що автоматично зробило договір по придбанню акцій консорціумом „Придніпров'я” недійсним. Окрім того, умовами конкурсу до участі в придбанні акцій були допущені лише юридичні особи, що є порушенням статті 13 Конституції України, оскільки в такий спосіб утискувалися права окремих громадян. Тим не менш господарський суд м. Києва позов генерального прокурора відхилив і визнав законність приватизації Нікопольського заводу феросплавів. Але це рішення не набуло законної сили, оскільки Генеральна прокуратура й Кабінет Міністрів України подали апеляційні скарги.
Апеляційне слухання розпочалося 11 липня 2005 року за дуже дивних обставин – представники Фонду Держмайна та Кабміну, що мали домагатися повернення акцій у державну власність, з'явилися в судове засідання без належно оформлених довіреностей. Це одразу ж дало підстави журналістам, які висвітлювали процес, запідозрити, що має місце звичайнісінький саботаж з боку чиновного люду. Тим більше, що коридорами Апеляційного суду вже з тиждень кружляють чутки про той нечуваний тиск, який чинить на жерців Феміди Петро Порошенко, домагаючись залишити в силі рішення суду першої інстанції. Іншими словами – «в інтересах національної безпеки та оборони» унеможливити повернення у державну власність акцій Нікопольського заводу феросплавів від Віктора Пінчука.
Але апеляційна інстанція виявилася менш прихильною до пана Пінчука та його бізнес-партнера, російського мільярдера Віктора Вексельберга, який начебто вже став новим власником „Придніпров'я”. Судове засідання було розпочато, і перше, що зробили судді – наклали арешт на предмет позову. Тобто, заборонили проводити будь-яке відчуження на будь-чию користь спірних акцій. Реакція з боку Секретаря РНБОУ не забарилася – Петро Олексійович від імені Президента Ющенка негайно провів виховну роботу серед голови Вищого господарського суду України Дмитра Притики, роз'яснивши останньому, чим національна безпека відрізняється від національної оборони.
Які саме питання обговорювали високі достойники Порошенко та Притика таємниці не становить, оскільки по завершенні переговорів голова ВГСУ наказав викликати до себе разом з усіма матеріалами справи заступника голови Київського Апеляційного господарського суду Сергія Бондаря. Позаяк продовження судового засідання призначено 12 липня на 14-00 годину, пан Бондар має привезти матеріали до Притики на 9-00 годину цього ж числа. Очевидно, для того, щоби голова ВГСУ негайно поміняв склад судової колегії й передав справу для розгляду іншим суддям, що з більшою увагою поставляться до інтересів Петра Олексійовича й негайно знімуть арешт з акцій. Єдине, про що пан Притика, витребуючи матеріали резонансної справи, забув розповісти своїм підлеглим, так це про те, у чому саме інтереси Порошенка полягають.
А злі язики подейкують різне. Одні кажуть, що, начебто, Секретареві РНБОУ російські олігархи на доказ вічної дружи обіцяли презентувати акції телеканалу „Інтер”. Інші – що, начебто, Петро Олексійович за свої послуги назвав Пінчуку й Вексельбергу скромну суму в 50 млн. доларів. Треті ж стверджують, що Порошенко за сприяння в передачі Нікопольського феросплавного в російські руки й „Інтер” отримає, і гроші візьме. Хоча, як на нашу думку, все це – чистісінький наклеп. Ну хіба може кум такого високоморального Президента брати хабарі акціями чи грошима?
Звісно, ні. Тільки медом та бджолами.
Володимир Бойко