"Старі" націонал-демократи чи "нові" олігархи?
07/12/2005 | Мінор
http://rep.in.ua/show/?id=15421
Коли Роман Безсмертний очолив нову структуру НСНУ, а до Президії «матриці» провладного блоку увійшли політики, які посідали місця нижче першої десятки списку НУ на виборах 2002 року, Інтернет Репортер попереджав - під час формування блоку будуть проблеми. Справді, 2002 року «Наша Україна» утворилася завдяки поєднанню цілком самостійних політичних сил: «Батьківщини», ПРП, НРУ, УНР, КУН, «Солідарності» та окремого «списку Ющенка». Але тепер, через 3 роки, «суверенним і самостійним» політичним партіям запропонували не об‘єднуватися, а приєднуватися і, навіть, не до Президента, а, як виглядає, до Романа Безсмертного та Петра Порошенка.
Невідомо чи заклик до Ющенка очолити список з боку соратників НСНУ був узгоджений із самим Президентом, однак ось уже кілька місяців суспільство розглядає Романа Безсмертного, як архітектора «партії влади». Тим часом, останні події засвідчили бажання «старих націонал-демократів» відмежуватися від «нової олігархії» і заснувати власну політичну силу, на підтримку курсу Президента країни.
Розкол, який так яскраво жевріє у лавах колись об‘єднаної опозиції, свідчить про високу температуру внутрішньо партійних дискусій. Чому не кишенькові ідеологічні партії, яких тепер називають «старі націонал-демократи», мають бути «загнані до однієї кошари» з новими партіями, що були створені під лідера і на основі не ідей, а грошей («Солідарність» (Порошенка), НПУ (Литвина)? Як поєднати невгамовне бажання одних лобіювати власні партійні бізнесові інтереси - з вимогами класичних правих партій лібералізувати ринок і запровадити прозорі, однакові для всіх правила гри?
Зрештою, з ким буде Президент України – з кумом та бізнесовими групами, які зібралися захищати власні інтереси - чи з тими, чиї погляди отримали підтримку більшості на парламентських виборах 2002 та президентських 2004 року?
Останнє опитування центру «Демократичні ініціативи» з‘ясувало – якби голосування відбулося на цьому тижні, партія «Наша Україна», котру соціологи позначили, як НУ (Пинзеник, Терьохін) набрала б найбільшу кількість голосів – 16,2%. В той час, як НСНУ, що у опитуваннях звучав, як Народний Союз (Порошенко, Безсмертний) вийшов би лише на друге місце з результатом 14,1%. Подальша розшифровка результатів показала, що йдеться лише про «ядро», тобто тих, хто стало визначився у своїх політичних симпатіях і на кого найменше впливає політична реклама.
І хоч блок Президента зібрав би найбільше – близько 34%, однак, треба розуміти, соціологи не ставили питання, що станеться, якщо до такого блоку увійде тільки нова номенклатура з НСНУ (Порошенка) та НПУ (Литвина), а старі націонал-демократи підуть окремо. З іншого боку, НСНУ уже давно розглядається саме, як блок Ющенка, завдяки заяві Романа Безсмертного, про яку уже йшлося. І не зважаючи на таке потужне лідерство – збирає лише 14,1%. Чи може Ющенко дозволити собі, щоб очолювана ним партія вийшла всього на 2 місце?
Цікавим також було б подивитися на поєднання поняття «Наша Україна» (Пинзеник, Терьохін) і «Юлія Тимошенко», чий особистий рейтинг стрімко зростає, що засвідчили інші соціологічні опитування центру ім. Разумкова. Не виключено, сумарний результат приніс би ту само парламентську більшість, яка так необхідна Президенту для облаштування майбутньої України.
Теорія лібералізму, що лежить в основі правих поглядів, прихильником яких не раз себе декларував теперішній Президент України, передбачає мінімальне втручання держави у життя суспільства. Можливо Ющенку з цим складно змиритися – та він вже не є вільним політиком – він Президент, а тому має стояти над сьогоденним політичним життям, гарантом стабільності та конституційних прав громадян.
Усунутися від виборів Президента спонукає і шлейф скандалів, пов‘язаних з його найближчим соратником, ображеним секретарем Ради Національної Безпеки, який так і не став прем‘єр-міністром.
Зрештою, вільна конкурентна боротьба і її результат на виборах 2006 року мають особливий зміст. Адже партія-переможець зможе сформувати парламентську більшість щоб запропонувати кандидатуру Прем‘єра, - другу особу в державі, яку очолює Президент. Здавалося б Ющенку нічого боятися, адже, згідно соціологічних опитувань, це обов‘язково буде його соратник. Але причина остерігатися є у Юлії Тимошенко, яка навіть сьогодні, перебуваючи під захистом Президента, відчуває тиск з боку тих, хто хотів би самостійно очолити уряд і отримати всю виконавчу владу собі.
Віктор УКОЛОВ
Коли Роман Безсмертний очолив нову структуру НСНУ, а до Президії «матриці» провладного блоку увійшли політики, які посідали місця нижче першої десятки списку НУ на виборах 2002 року, Інтернет Репортер попереджав - під час формування блоку будуть проблеми. Справді, 2002 року «Наша Україна» утворилася завдяки поєднанню цілком самостійних політичних сил: «Батьківщини», ПРП, НРУ, УНР, КУН, «Солідарності» та окремого «списку Ющенка». Але тепер, через 3 роки, «суверенним і самостійним» політичним партіям запропонували не об‘єднуватися, а приєднуватися і, навіть, не до Президента, а, як виглядає, до Романа Безсмертного та Петра Порошенка.
Невідомо чи заклик до Ющенка очолити список з боку соратників НСНУ був узгоджений із самим Президентом, однак ось уже кілька місяців суспільство розглядає Романа Безсмертного, як архітектора «партії влади». Тим часом, останні події засвідчили бажання «старих націонал-демократів» відмежуватися від «нової олігархії» і заснувати власну політичну силу, на підтримку курсу Президента країни.
Розкол, який так яскраво жевріє у лавах колись об‘єднаної опозиції, свідчить про високу температуру внутрішньо партійних дискусій. Чому не кишенькові ідеологічні партії, яких тепер називають «старі націонал-демократи», мають бути «загнані до однієї кошари» з новими партіями, що були створені під лідера і на основі не ідей, а грошей («Солідарність» (Порошенка), НПУ (Литвина)? Як поєднати невгамовне бажання одних лобіювати власні партійні бізнесові інтереси - з вимогами класичних правих партій лібералізувати ринок і запровадити прозорі, однакові для всіх правила гри?
Зрештою, з ким буде Президент України – з кумом та бізнесовими групами, які зібралися захищати власні інтереси - чи з тими, чиї погляди отримали підтримку більшості на парламентських виборах 2002 та президентських 2004 року?
Останнє опитування центру «Демократичні ініціативи» з‘ясувало – якби голосування відбулося на цьому тижні, партія «Наша Україна», котру соціологи позначили, як НУ (Пинзеник, Терьохін) набрала б найбільшу кількість голосів – 16,2%. В той час, як НСНУ, що у опитуваннях звучав, як Народний Союз (Порошенко, Безсмертний) вийшов би лише на друге місце з результатом 14,1%. Подальша розшифровка результатів показала, що йдеться лише про «ядро», тобто тих, хто стало визначився у своїх політичних симпатіях і на кого найменше впливає політична реклама.
І хоч блок Президента зібрав би найбільше – близько 34%, однак, треба розуміти, соціологи не ставили питання, що станеться, якщо до такого блоку увійде тільки нова номенклатура з НСНУ (Порошенка) та НПУ (Литвина), а старі націонал-демократи підуть окремо. З іншого боку, НСНУ уже давно розглядається саме, як блок Ющенка, завдяки заяві Романа Безсмертного, про яку уже йшлося. І не зважаючи на таке потужне лідерство – збирає лише 14,1%. Чи може Ющенко дозволити собі, щоб очолювана ним партія вийшла всього на 2 місце?
Цікавим також було б подивитися на поєднання поняття «Наша Україна» (Пинзеник, Терьохін) і «Юлія Тимошенко», чий особистий рейтинг стрімко зростає, що засвідчили інші соціологічні опитування центру ім. Разумкова. Не виключено, сумарний результат приніс би ту само парламентську більшість, яка так необхідна Президенту для облаштування майбутньої України.
Теорія лібералізму, що лежить в основі правих поглядів, прихильником яких не раз себе декларував теперішній Президент України, передбачає мінімальне втручання держави у життя суспільства. Можливо Ющенку з цим складно змиритися – та він вже не є вільним політиком – він Президент, а тому має стояти над сьогоденним політичним життям, гарантом стабільності та конституційних прав громадян.
Усунутися від виборів Президента спонукає і шлейф скандалів, пов‘язаних з його найближчим соратником, ображеним секретарем Ради Національної Безпеки, який так і не став прем‘єр-міністром.
Зрештою, вільна конкурентна боротьба і її результат на виборах 2006 року мають особливий зміст. Адже партія-переможець зможе сформувати парламентську більшість щоб запропонувати кандидатуру Прем‘єра, - другу особу в державі, яку очолює Президент. Здавалося б Ющенку нічого боятися, адже, згідно соціологічних опитувань, це обов‘язково буде його соратник. Але причина остерігатися є у Юлії Тимошенко, яка навіть сьогодні, перебуваючи під захистом Президента, відчуває тиск з боку тих, хто хотів би самостійно очолити уряд і отримати всю виконавчу владу собі.
Віктор УКОЛОВ