Сповідь фальсифікатора
07/20/2005 | NI_ZRADI
На носі — парламентські вибори. Минула ж, президентська, кампанія, як і обіцяв Леонід Кучма, виявилася найбруднішою за всю новітню українську історію. В наш лексикон увійшли такі негативні слова й поняття, як «недосконалі списки», «підкуп і залякування виборців», «фальсифікації», «каруселі», «бритоголові», «чорний піар»… Знайти розробників та фінансистів брудних технологій досить складно. А ось надибати рядових виконавців зовсім просто — вони живуть і працюють поруч. Один із таких «бійців невидимого фронту» погодився на інтерв'ю. Щоправда, просив не вказувати прізвища. Сподівається, що його «здібності» будуть задіяні під час якихось наступних виборів, а «засвічені» агенти нікому не потрібні.
— Отже, як ви потрапили у фальсифікатори?
— На виборах я працюю давно. Це прекрасна можливість заробити гроші, не доклавши великих зусиль. З однієї кампанії я придбав житло, з іншої — авто. Найняли мене особи з високих кабінетів. Сказали: «Ти однаково без діла тиняєшся, а тут гарну копійку заробиш». Звели з потрібними людьми. Я працюю тільки на провладні сили та ставлеників тіньових олігархів — так менша загроза бути викритим і понести відповідальність. На виборах до парламенту 2002 року теж укидалися до скриньок пачки зайвих бюлетенів, скрізь «каруселили» автобуси з відкріпниками, але надійний «дах» тоді навіть не допустив широкого розголосу про фальсифікації.
— Працюєте за гроші чи існують якісь переконання?
— Гроші — ось головна ідеологія. У Києві та в багатих регіонах постійно пасуться провінціали, що пропонують себе у якості містечкових політтехнологів. Це справжні пронири, що знаходять підходи до кримінальних авторитетів, політичних босів та фінансово-промислових ділків. Просто дивовижно, як їм удається «розвести» таких китів, переконати, що зможуть протягнути їх у політику. Головний аргумент — у мене там усе схоплено, місцеву владу тримаю в кулаці. Як додатковий козир використовують економічну відсталість району. Мовляв, промисловість знищили, сільське господарство розвалили, населення страждає від безробіття, тому за якісь двадцять гривень, скромні подарунки чи за концерти третьосортних «зірок» проголосують за будь-кого. Трапляється, що ще задовго до виборів викачують із потенційного кандидата стільки грошей, що він перепродує розбитного «політтехнолога» комусь іншому. Чим сильніше занехаяний виборчий округ, тим більше «тузів» там балотується!
— Невже зовсім відсутня якась симпатія до свого кандидата?
— Знаєш, де найбільше ненавидять заможного претендента? У його власному виборчому штабі! Якщо хочеш почути свіжі анекдоти про кандидата, дізнатися найбільш пікантні подробиці біографії — біжи до його соратників. Розкажуть усе зі смаком!
— Як сприймало населення вашу діяльність?
— Люди нас відверто зневажали... Коли ми зганяли жителів району на концерти чи телемости, «помаранчеві» успішно набирали з цього середовища собі спостерігачів та членів дільничних комісій. Бувало, що зі сцени агітують за «єдиного», а глядачі скандують «Ю-щен- ко!». Люди відстоювали свої переконання. Якби ми мали хоч одного щирого прихильника, як у команді Ющенка, результати могли бути дещо іншими. А так усі тільки хапали гроші.
Соціологічні опитування показували, що всі в країні мали впевненість, що вибори сфальсифікують. Я теж був переконаний, що все вирішить адмінресурс. Як не агітуй, як не голосуй — керівники натиснуть і потрібному кандидату намалюють необхідний результат. Це розуміли всі, а тому рекламна кампанія була розрахована не на здобуття голосів, а на відмивання коштів.
— В чому ж тоді полягала ваша робота?
— Якби слідом ходив письменник, то насмикав би матеріал на створення кількох пригодницьких романів! Збираючи підписи за кандидата, я говорив, що представляю опозиційного кандидата — інакше всі відмовлялися ставити автографи. Потім доводилося відверто брехати та залякувати людей, що проголосувавши за Ющенка, вони залишаться без світла й газу, що їм не дадуть трактор виорати город… Натомість обіцяв, що провладний усе заасфальтує, газифікує і всі будуть «у шоколаді».
Ще я грав на почуттях віруючих. Ходив по хатах і жалісливо просив проголосувати за «угодника божого Віктора Януковича». Особливо по селах на стареньких бабусь, що вже думають про вічність, це справляло враження, навіть наводило забобонний страх.
До молодих людей задіював матеріальний фактор. На принтері розмножив так звані «Сертифікати довіри». Там зазначалося, що як виграє Янукович — іди до банку й отримуй 1 тис. грн. Скільки було сертифікатів? Не рахував. Удома ще лишилося близько сотні на згадку.
Але результат, зрозуміло, виявився провальним, по області 18% за кандидата від влади — це карикатура.
Неможливо навіть було знайти охочих замалювати плакати Ющенка чорною фарбою — довелося викликати гастролерів із Миколаєва. Стосовно «східняків», то було дискомфортно, що тут тинялися групи осіб відверто кримінальної зовнішності. Вони пили в барах горілку і чекали вказівок. Дивувало, що про нашого спільного шефа відгукувалися зневажливо.
— Чому третій раунд обійшовся майже без фальшування?
— Перемога Ющенка стала очевидною для всіх. Крім того, виборці стали більш рішучими. Ходили чутки, що на кожній дільниці були дядьки, які тримали шило, щоб колоти скати автобусам «гастролерів», мали ножі, сокири, пневматичні пістолети, газові балончики, просто ломаки на випадок нападу, мали ліхтарі на випадок зникнення світла, був пильний супровід до окружних виборчих комісій… Можливо, ми самі себе лякали, але висовуватися не ризикнули. Офіційні штаби розбіглися, ніхто не бажав нести відповідальність. Провал Януковича не вважаю своєю особистою поразкою. Були конкретні замовлення, я їх виконав і отримав гонорар. Крім того, показав себе, як хороший виконавець і здібний організатор. Це бізнес, де немає нічого особистого. Сам я взагалі не голосував — замотався.
Володимир ЧОС, "День"
www.day.kiev.ua
— Отже, як ви потрапили у фальсифікатори?
— На виборах я працюю давно. Це прекрасна можливість заробити гроші, не доклавши великих зусиль. З однієї кампанії я придбав житло, з іншої — авто. Найняли мене особи з високих кабінетів. Сказали: «Ти однаково без діла тиняєшся, а тут гарну копійку заробиш». Звели з потрібними людьми. Я працюю тільки на провладні сили та ставлеників тіньових олігархів — так менша загроза бути викритим і понести відповідальність. На виборах до парламенту 2002 року теж укидалися до скриньок пачки зайвих бюлетенів, скрізь «каруселили» автобуси з відкріпниками, але надійний «дах» тоді навіть не допустив широкого розголосу про фальсифікації.
— Працюєте за гроші чи існують якісь переконання?
— Гроші — ось головна ідеологія. У Києві та в багатих регіонах постійно пасуться провінціали, що пропонують себе у якості містечкових політтехнологів. Це справжні пронири, що знаходять підходи до кримінальних авторитетів, політичних босів та фінансово-промислових ділків. Просто дивовижно, як їм удається «розвести» таких китів, переконати, що зможуть протягнути їх у політику. Головний аргумент — у мене там усе схоплено, місцеву владу тримаю в кулаці. Як додатковий козир використовують економічну відсталість району. Мовляв, промисловість знищили, сільське господарство розвалили, населення страждає від безробіття, тому за якісь двадцять гривень, скромні подарунки чи за концерти третьосортних «зірок» проголосують за будь-кого. Трапляється, що ще задовго до виборів викачують із потенційного кандидата стільки грошей, що він перепродує розбитного «політтехнолога» комусь іншому. Чим сильніше занехаяний виборчий округ, тим більше «тузів» там балотується!
— Невже зовсім відсутня якась симпатія до свого кандидата?
— Знаєш, де найбільше ненавидять заможного претендента? У його власному виборчому штабі! Якщо хочеш почути свіжі анекдоти про кандидата, дізнатися найбільш пікантні подробиці біографії — біжи до його соратників. Розкажуть усе зі смаком!
— Як сприймало населення вашу діяльність?
— Люди нас відверто зневажали... Коли ми зганяли жителів району на концерти чи телемости, «помаранчеві» успішно набирали з цього середовища собі спостерігачів та членів дільничних комісій. Бувало, що зі сцени агітують за «єдиного», а глядачі скандують «Ю-щен- ко!». Люди відстоювали свої переконання. Якби ми мали хоч одного щирого прихильника, як у команді Ющенка, результати могли бути дещо іншими. А так усі тільки хапали гроші.
Соціологічні опитування показували, що всі в країні мали впевненість, що вибори сфальсифікують. Я теж був переконаний, що все вирішить адмінресурс. Як не агітуй, як не голосуй — керівники натиснуть і потрібному кандидату намалюють необхідний результат. Це розуміли всі, а тому рекламна кампанія була розрахована не на здобуття голосів, а на відмивання коштів.
— В чому ж тоді полягала ваша робота?
— Якби слідом ходив письменник, то насмикав би матеріал на створення кількох пригодницьких романів! Збираючи підписи за кандидата, я говорив, що представляю опозиційного кандидата — інакше всі відмовлялися ставити автографи. Потім доводилося відверто брехати та залякувати людей, що проголосувавши за Ющенка, вони залишаться без світла й газу, що їм не дадуть трактор виорати город… Натомість обіцяв, що провладний усе заасфальтує, газифікує і всі будуть «у шоколаді».
Ще я грав на почуттях віруючих. Ходив по хатах і жалісливо просив проголосувати за «угодника божого Віктора Януковича». Особливо по селах на стареньких бабусь, що вже думають про вічність, це справляло враження, навіть наводило забобонний страх.
До молодих людей задіював матеріальний фактор. На принтері розмножив так звані «Сертифікати довіри». Там зазначалося, що як виграє Янукович — іди до банку й отримуй 1 тис. грн. Скільки було сертифікатів? Не рахував. Удома ще лишилося близько сотні на згадку.
Але результат, зрозуміло, виявився провальним, по області 18% за кандидата від влади — це карикатура.
Неможливо навіть було знайти охочих замалювати плакати Ющенка чорною фарбою — довелося викликати гастролерів із Миколаєва. Стосовно «східняків», то було дискомфортно, що тут тинялися групи осіб відверто кримінальної зовнішності. Вони пили в барах горілку і чекали вказівок. Дивувало, що про нашого спільного шефа відгукувалися зневажливо.
— Чому третій раунд обійшовся майже без фальшування?
— Перемога Ющенка стала очевидною для всіх. Крім того, виборці стали більш рішучими. Ходили чутки, що на кожній дільниці були дядьки, які тримали шило, щоб колоти скати автобусам «гастролерів», мали ножі, сокири, пневматичні пістолети, газові балончики, просто ломаки на випадок нападу, мали ліхтарі на випадок зникнення світла, був пильний супровід до окружних виборчих комісій… Можливо, ми самі себе лякали, але висовуватися не ризикнули. Офіційні штаби розбіглися, ніхто не бажав нести відповідальність. Провал Януковича не вважаю своєю особистою поразкою. Були конкретні замовлення, я їх виконав і отримав гонорар. Крім того, показав себе, як хороший виконавець і здібний організатор. Це бізнес, де немає нічого особистого. Сам я взагалі не голосував — замотався.
Володимир ЧОС, "День"
www.day.kiev.ua