07/22/2005 | Віктор Каспрук

Інтернетмагнати проти китайських кібердисидентів: уроки для України

Віктор Каспрук, для УП , 19.07.2005, 16:32



Свого часу Китай став першою країною, котра розпочала вводити централізовану цензуру в кіберпросторі. "Китайські умільці" за завданням партії розробили такі програми, котрі блокували доступ користувачам Інтернету в їхній країні на сайти тайванських та інших діаспорних китайськомовних газет, в яких містилася критика комуністичного режиму. Проте, як відомо, якщо народ вдалося примусити терпіти одні інформаційні обмеження, то влада вже готова до нових, більш жорстких ідеологічних акцій.

Нині в Китаї вже налічується близько 100 мільйонів інтернавтів і їхня кількість безперервно зростає. Комуністична влада, очевидно, ніяк не може погодитися з тим, щоб якийсь пересічний користувач кіберпростору міг так просто "виловити" саме ту інформацію, котра його дійсно зацікавила. Однак, щоб "намордник" на Інтернет виявився ефективним необхідно залучитися підтримкою і допомогою інтернетмагнатів.

Але найдивніше те, що якимось чином комуністи такої підтримки добилися. Лідери світової кіберіндустрії Microsoft, Google, Yahoo, Cisco, Nortel, Sun та Websense незрозуміло за які дивіденди "продали" свою душу й погодились співробітничати з Пекіном аби забезпечувати йому цензуру. Так, у такій спосіб три перших погодились систематично блокувати доступ до будь-якої сторінки в Інтернеті, де представлені "крамольні" слова - "демократія", "свобода", "права людини", "незалежність Тайваню" чи "демонстрації".

Якщо необізнаний з новими китайськими інформаційними правилами, котрі введені після підписання угоди минулого місяця з державним підприємством Shanghai Alliance, пересічний китайський користувач Інтернету намагатиметься набирати на західних пошукових системах "крамольні" слова, він стикатиметься з несподіваними відповідями. Йому коректно повідомить віртуальний цензор, що "ця стаття не повинна містити слів, котрі заборонені. Будь-ласка використайте інші терміни".

Під таким тотальним контролем власники персональних веб-сайтів вже ніколи не зможуть більше висловлювати свої політичні тривоги. Але це ще не все. Влада зобов’язала усіх власників веб-сайтів до 30 червня пройти офіційну реєстрацію, якщо вони не хочуть бути закритими. Вже 75 % користувачів погодилися з подібним рішенням. Очевидно, що подібні дії були б абсолютно немислимі в державі, яка гарантує своїм громадянам елементарні демократичні свободи.

Крім цього, Yahoo погодилась заблоковувати будь-яку інформацію, що вважається Пекіном шкідливою. Так само і у Google вирішили не включати, під час пошуку до доступної китайським споживачам інформації, сторінки, котрі владою визначені крамольними.

Комуністична влада виправдовує свої вимоги необхідністю контролювати повідомлення, які становлять загрозу для безпеки країни. На думку її провідників, користувачі Інтернету, який здобув масового поширення в країні, здобувають інформацію, що містить секс, насилля, марновірство та інші шкідливі повідомлення, котрі отруюють суспільство.

Потуги китайської влади обмежити і дозувати інформацію для своїх громадян підкріплені допомогою помічників з Cisco, Nortel, Sun і Websense, які не сумніваючись виявили бажання продати "борцям з інформацією" необхідні обмежувальні технології, необхідні для полювання на кібердисидентів.

Хоча бажання абсолютного контролю Пекіна контролювати китайців інформаційно виглядає настільки ж патетично, як і смішно, але викликає великий подив, що задля фінансової вигоди західні інтернетмагнати готові забути про будь-які принципи, звичайно, не кажучи вже про таку маленьку "дрібницю", як права людини.

В цьому контексті пригадується іще одна така собі "дрібничка", яка не може не хвилювати вже українську громадськість. Чомусь після перемоги помаранчевої революції нова демократична влада не спромоглася згадати (та відповідно і відмінити) сумнівне рішення кучминого режиму щодо державного моніторингу українського інтернетпростору.

А якщо не згадала, то, можливо, саме така ситуація в Україні цілком і влаштовує владу? Це питання, поки що так і залишається без відповіді. Хоча можна пригадати, що ще кілька років тому і в Україні вже висувалися ідеї зареєструвати усіх користувачів Інтернету аналогічно існуючій телефонній книзі, в якій вказані всі телефонні номери власників і користувачів телефонів.

Тим більше, що свого часу, Служба безпеки України вимагала аби постачальники інтенетпослуг купили і встановили обладнання, яке дозволить СБУ контролювати електронну пошту і веб-сайти.

Тому цікаво було б дізнатися, як далеко вже просунулися українські спецслужби на поприщі контролю за інформацією в Україні? І чи не виникне у когось з представників нової влади сумнівне бажання просунутись на декілька кроків далі до новітнього китайського досвіду? Тим більше, що ідеї щодо необхідної реєстрації усіх українських сайтів вже висловлювались деким із ющенківської команди.

В разі, якщо дійсно український інтернетпростір і далі продовжує тотально моніторитись, то українська громадськість має усі законні підстави для того, аби дізнатися на яких підставах відбувається це позадемократичне дійство, і яким чином подібні дії корелюються з деклараціями влади про дотримання прав пересічних українських громадян.

Між тим, питання контролю української влади за інформацією, поширеною у Інтернеті, є чудовим тестом на те, якими можуть бути наступні кроки "помаранчевої влади" після того, як вона укріпить свої позиції і контроль над суспільством після 2006 року.

Це питання зовсім не риторичне. Так як від препарування, дозування, приховування і заборони інформації дуже таки легко, за відповідного бажання, перейти до більш рішучих кроків щодо тих, хто не виявляє схильності думати і діяти стандартно, та ні за яких обставин не погоджується відмовитись від свого законного права вільно отримувати і поширювати інформацію у кіберпросторі.

Необхідно визнати, що будь-якій влада почувається некомфортно, коли щодо її дій поширюється певна негативна (нехай і достовірна) інформація. І ось тут необхідно провести чітку межу між бажанням унеможливити поширення некомфортної для себе інформації та правомірністю й законністю заборонних дій.


"Українська Правда"