07/30/2005 | sama

Прошу не викидати це в “Освіту”.
Тема нудна, як старий мозоль, але муляє.

Спочатку вступ: жив –був собі український Громадянин, який раптом довідався, що його роботодавець- держава йому за його працю платить не повністю, а частину (десь 30%) залишає на потім. Дякуючи Богові за те, що живе він у правовій демократичній державі звернувся Громадянин в суд.Не пройшло і двох років, як суд вирішив, що претензії до працедавця є справедливими і зобов”язав виплатити Громадянинові борг повністю.Щасливий Громадянин з виконавчим листом в руках прибіг у виконавчу службу, оформив заяву і став з нетерпінням чекати.Не пройшло й нових два роки, як виконавчий лист поштою повернули Громадянинові з позначкою – виконувати не будем. Круг замкнувся. Виявляється таких Громадян в Україні – легіон. При чому поділилися вони на три категорії
1-активні революціонери, які писали скарги, голодували під дверима нової і старої влади, страйкували і т.д.Частина з них зуміла домогтися виплат – решта ще чекає.
2- трудоголіки, які боячись пропустити робочий день, чемно ходили на роботу, а у вихідні дні вистоювали черги у судових та виконавчих інстанціях, уповаючи на правове вирішення питання.
3-найдосвідченіші, які знали що з того ніц не буде і просто далися на Божу ласку.
Тепер з коридорів влади:
Верховною Радою України за № 1994 –ІУ прийнято Закон України “ Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України “Про освіту” працівникам навчальних закладів”. Згідно з цим Законом кредиторська заборгованість бюджету України, встановлена статтею 1 цього Закону, є обов”язковою до погашення і погашається протяггом п”яти років рівними частинами.Вказана заборгованість погашається працівникам щомісячно разом з виплатою поточної заробітної плати.
Посилаючись на цей прекрасний Закон, Міністерство юстиції України розіслало виконавчим службам роз”яснення за підписом заступника міністра М Шупеня яким рекомендує припинити виконання судових рішень ( а їх ніхто і не виконував, начальник виконавчої служби Галицького району м.Львова нам гордо заявив – ..”я тут два роки сиджу і нікому ще не виплатили”).
Воістину, краса українських законів компенсується тільки повною необов”язковістю їх виконання.
На дворі кінець липня , про виплату заборгованостей ніхто не чув.
Отже, одні вже не виконують, інші ще не виконують, гроші знецінюються, за останніх 5 років, прикиньте на скільки. Тисячі вчителів (боюсь, що десятки тисяч), які відпрацювали по 25-30 років оббивають владні пороги , відчуваючи, як непристойно задавати свої дрібні меркантильні запитання людям, зайнятим великими звершеннями. Круг замкнувся. Питати більше нікого.
Можливо, четверта влада зуміє допитатися про перспективи вирішення цієї проблеми у перших трьох.