Українська неукраїнська еліта (/)
07/31/2005 | NI_ZRADI
ЦЯ СТАТТЯ НАВОДИТЬСЯ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ МОЇХ НЕОДНОРАЗОВИХ ЗАКЛИКІВ ПІДТРИМУВАТИ ПРОУКРАЇНСЬКІ ПАРТІЇ. ЛИШЕ В ЦЬОМУ ПОЛЯГАЄ СПАСІННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ, ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ.
Прочитавши статтю Анатолія Шари «Українська еліта: нові завдання та старі помилки» («День» від 16 липня ц.р.), хотілось би викласти і своє бачення ролі української еліти на політичній арені суспільства, а також дозволити собі відповісти на доречне запитання автора вищезгаданої статті: «Чому нинішня еліта почала повторювати помилки старої?».
Але спершу визначимось із термінами. На початку статті автор говорить про політичну еліту як про «найосвіченішу, найкультурнішу, морально-етичну та сильну частину суспільства, яка бере на себе відповідальність за індивідуумів, котрі довірили їй керування країною». У ідеалі — у класичних суспільствах, воно так і є. Та в суспільствах з перехідною економікою, посттоталітарних державах еліта — це, передусім, ті особи, котрим належать стратегічні позиції в розвинутих суспільних структурах (гілках влади, партіях, війську, освітніх, наукових, релігійних організаціях тощо), і від правильності їхніх рішень (вибору мети та засобів) залежатиме загальний добробут населення. Відповідно, виникає запитання — чи є наша, скажімо, політична еліта найосвіченішою, коли дехто не може визначитися із власною освітою? Чи є наша політична еліта найкультурнішою, коли вона відкрито демонструє усій світовій громадськості власну парламентську культуру? Чи є наша політична еліта морально-етичною, роблячи скоростиглі висновки про діяльність як своїх колег, так і опонентів, що згодом видається чистої води брехнею? І чи довірили виборці власну долю тій політичній еліті, яка після здобуття влади повертається до них непривабливим боком?.. Відповідь напрошується сама собою. Тому про таке визначення політичної еліти годі мріяти.
Тож розглядатимемо політичну еліту як осіб, котрим належать стратегічні позиції у керуванні державою. Не більше. Визначальними характеристиками такої еліти є вміння, професіоналізм, компетентність, воля. У нашому суспільстві стовідсотково є еліти, котрі займають стратегічні позиції, але дуже сумнівно, що ці еліти так само на сто відсотків є освіченими, культурними і т.п. Звідси й потрібно відштовхуватись.
Далі. Що ми розуміємо під словосполученням «українська еліта»? Якщо це еліта, котра має пряме відношення до України (громадянство, місце роботи тощо), то, безперечно, вона називається так і ніяк інакше. Але це за формою. Якщо ж говорити про зміст цієї еліти, то українською її вже важко назвати. Варто лишень освіжити наші знання про нещодавні схиляння певних індивідів з української політичної когорти в бік подвійного громадянства, надання офіційного статусу російській мові, про нездійсненні (чи таки здійсненні?) мрії ЄЕПівської участі, зрештою, як і ЄЕСівської та СОТівської тощо.
Що ж у нас виходить? Така собі книжечка, назвiмо її — дорожній атлас України, яка перебуває в громадському користуванні. Та от, користується нею не громадськість, а, власне, політична еліта. Ба більше: відкриваючи цей атлас, еліта чомусь звертає свою увагу на розмаїття тих доріг, що все ведуть за межі нашої держави, а на ті шляхи, котрі з’єднують обласні центри, — заплющує очі! Тому поверхнево (синонім — «офіційно») політична еліта — українська, а по суті — чужинська. У цьому випадку доречніше було б її називати «українська неукраїнська еліта». І просто, і зрозуміло.
Отож, із першим завданням ми розібралися. Тепер перейдемо до наступного — спробуємо дати відповідь на поставлене автором вже згаданої статті запитання: «Чому нинішня еліта почала повторювати помилки старої?» У своїх роздумах автор доходить двох висновків. Перший з них констатує неспроможність «політичної еліти на чолі з Л.Кучмою» побудувати демократичну країну. Так, ця еліта справді не досягла рівня розвинутих країн, не зробила власну державу демократичною. І це пояснюється не наслідками, які залишила після себе еліта «доби кучмізму», а саме передумовами здобуття нею політичної влади. Адже вона народилась та була вихована у тоталітарній державі, де політика переважала економіку, а також інші сфери суспільного життя. Тому й не дивно, що ця еліта бачила майбутнє вже незалежної України інакше, аніж це передбачає демократія.
Другий висновок свідчить про те, що «попередня еліта не змогла, а чи й не хотіла синхронізувати свої дії з суспільною думкою». Знову ж таки — тоталітарне виховання та навічно закарбовані стереотипи про «сіру неосвічену масу», якій скажи зробити це — вона зробить, скажи піти туди — вона піде... І це також не ознака демократичного суспільства.
А звідси — й неефективність управління. Тобто таке керівництво державою вже не спрацьовує у політично-свідомій нації, кожна особа якої відчуває себе не, перепрошую на слові, бидлом, а — громадянином, гордим за свою Батьківщину. Адже досягнення поставлених цілей залежить від ефективності керівництва, здійснюваного професіоналами, здатними постати над інтересами різних суспільних груп та прошарків. У випадку із «кучмівською» елітою ми бачимо не низку професіоналів, котрі мали б вирішувати нагальні для держави питання, а ласих до влади егоїстів та індивідуалістів, що дбали, в першу чергу, про себе та свою кишеню. Ще німецький дослідник Р. Міхельс свого часу привніс розуміння того, що навіть у таких егалітарних (рівноправних. — Ред. ) організаціях, як комуністичні партії (звідки, до речі, й вийшли майбутні «кучмісти»), згодом владу перебирає олігархічна верхівка, інтереси якої розбігатимуться з інтересами решти владних еліт. Верхівка посідатиме стратегічну позицію й спрямовуватиме організацію насамперед на користь власним інтересам. Це є «залізним законом», що ставить під сумнів будь-яку демократичну риторику.
Тут ми й доходимо висновку, що нинішня політична еліта повторює помилки старої виключно з тих же міркувань, про які йшлося вище. Спочатку — великі надії, цікаві ідеї, майже реальні плани, багато обіцянок, красиві лозунги, запекла боротьба за владу, усунення влади, долання політичного Олімпу і — вчорашня опозиція стає сьогоднішньою владою. А далі — все починається знову. Чи не тому еліта повторює всі ці помилки, бо сама вийшла з тих же «лав», що й попередня?
І це не є проблемою політичної еліти, це проблема політичного виховання цієї еліти. Нова ж еліта, яка здатна повести за собою націю, і, відповідно, придатна для розбудови справжньої демократичної держави, постане з того молодого покоління, яке виховувалось та зростало вже на пострадянських землях, не обтяжуючи себе нав’язливою ідеєю побудови комуністичної імперії — загрози «дикому Заходу».
Відтак на будь-яке риторичне запитання слід відповідати однозначно. Кожна політична еліта, що в черговий раз збирається долати верхівку влади, зобов’язана представити свою мету, завдання та засоби задля досягнення цієї мети. Тому сьогодні в Україні мова може йти про формування підготовленої, ефективної еліти, яка відзначалася б відкритим характером і, що особливо важливо, була б підконтрольна суспільству, а не повторювала помилки попередньої еліти.
Максим ЛІШЕНКО
ДЕНЬ
http://www.day.kiev.ua
Прочитавши статтю Анатолія Шари «Українська еліта: нові завдання та старі помилки» («День» від 16 липня ц.р.), хотілось би викласти і своє бачення ролі української еліти на політичній арені суспільства, а також дозволити собі відповісти на доречне запитання автора вищезгаданої статті: «Чому нинішня еліта почала повторювати помилки старої?».
Але спершу визначимось із термінами. На початку статті автор говорить про політичну еліту як про «найосвіченішу, найкультурнішу, морально-етичну та сильну частину суспільства, яка бере на себе відповідальність за індивідуумів, котрі довірили їй керування країною». У ідеалі — у класичних суспільствах, воно так і є. Та в суспільствах з перехідною економікою, посттоталітарних державах еліта — це, передусім, ті особи, котрим належать стратегічні позиції в розвинутих суспільних структурах (гілках влади, партіях, війську, освітніх, наукових, релігійних організаціях тощо), і від правильності їхніх рішень (вибору мети та засобів) залежатиме загальний добробут населення. Відповідно, виникає запитання — чи є наша, скажімо, політична еліта найосвіченішою, коли дехто не може визначитися із власною освітою? Чи є наша політична еліта найкультурнішою, коли вона відкрито демонструє усій світовій громадськості власну парламентську культуру? Чи є наша політична еліта морально-етичною, роблячи скоростиглі висновки про діяльність як своїх колег, так і опонентів, що згодом видається чистої води брехнею? І чи довірили виборці власну долю тій політичній еліті, яка після здобуття влади повертається до них непривабливим боком?.. Відповідь напрошується сама собою. Тому про таке визначення політичної еліти годі мріяти.
Тож розглядатимемо політичну еліту як осіб, котрим належать стратегічні позиції у керуванні державою. Не більше. Визначальними характеристиками такої еліти є вміння, професіоналізм, компетентність, воля. У нашому суспільстві стовідсотково є еліти, котрі займають стратегічні позиції, але дуже сумнівно, що ці еліти так само на сто відсотків є освіченими, культурними і т.п. Звідси й потрібно відштовхуватись.
Далі. Що ми розуміємо під словосполученням «українська еліта»? Якщо це еліта, котра має пряме відношення до України (громадянство, місце роботи тощо), то, безперечно, вона називається так і ніяк інакше. Але це за формою. Якщо ж говорити про зміст цієї еліти, то українською її вже важко назвати. Варто лишень освіжити наші знання про нещодавні схиляння певних індивідів з української політичної когорти в бік подвійного громадянства, надання офіційного статусу російській мові, про нездійсненні (чи таки здійсненні?) мрії ЄЕПівської участі, зрештою, як і ЄЕСівської та СОТівської тощо.
Що ж у нас виходить? Така собі книжечка, назвiмо її — дорожній атлас України, яка перебуває в громадському користуванні. Та от, користується нею не громадськість, а, власне, політична еліта. Ба більше: відкриваючи цей атлас, еліта чомусь звертає свою увагу на розмаїття тих доріг, що все ведуть за межі нашої держави, а на ті шляхи, котрі з’єднують обласні центри, — заплющує очі! Тому поверхнево (синонім — «офіційно») політична еліта — українська, а по суті — чужинська. У цьому випадку доречніше було б її називати «українська неукраїнська еліта». І просто, і зрозуміло.
Отож, із першим завданням ми розібралися. Тепер перейдемо до наступного — спробуємо дати відповідь на поставлене автором вже згаданої статті запитання: «Чому нинішня еліта почала повторювати помилки старої?» У своїх роздумах автор доходить двох висновків. Перший з них констатує неспроможність «політичної еліти на чолі з Л.Кучмою» побудувати демократичну країну. Так, ця еліта справді не досягла рівня розвинутих країн, не зробила власну державу демократичною. І це пояснюється не наслідками, які залишила після себе еліта «доби кучмізму», а саме передумовами здобуття нею політичної влади. Адже вона народилась та була вихована у тоталітарній державі, де політика переважала економіку, а також інші сфери суспільного життя. Тому й не дивно, що ця еліта бачила майбутнє вже незалежної України інакше, аніж це передбачає демократія.
Другий висновок свідчить про те, що «попередня еліта не змогла, а чи й не хотіла синхронізувати свої дії з суспільною думкою». Знову ж таки — тоталітарне виховання та навічно закарбовані стереотипи про «сіру неосвічену масу», якій скажи зробити це — вона зробить, скажи піти туди — вона піде... І це також не ознака демократичного суспільства.
А звідси — й неефективність управління. Тобто таке керівництво державою вже не спрацьовує у політично-свідомій нації, кожна особа якої відчуває себе не, перепрошую на слові, бидлом, а — громадянином, гордим за свою Батьківщину. Адже досягнення поставлених цілей залежить від ефективності керівництва, здійснюваного професіоналами, здатними постати над інтересами різних суспільних груп та прошарків. У випадку із «кучмівською» елітою ми бачимо не низку професіоналів, котрі мали б вирішувати нагальні для держави питання, а ласих до влади егоїстів та індивідуалістів, що дбали, в першу чергу, про себе та свою кишеню. Ще німецький дослідник Р. Міхельс свого часу привніс розуміння того, що навіть у таких егалітарних (рівноправних. — Ред. ) організаціях, як комуністичні партії (звідки, до речі, й вийшли майбутні «кучмісти»), згодом владу перебирає олігархічна верхівка, інтереси якої розбігатимуться з інтересами решти владних еліт. Верхівка посідатиме стратегічну позицію й спрямовуватиме організацію насамперед на користь власним інтересам. Це є «залізним законом», що ставить під сумнів будь-яку демократичну риторику.
Тут ми й доходимо висновку, що нинішня політична еліта повторює помилки старої виключно з тих же міркувань, про які йшлося вище. Спочатку — великі надії, цікаві ідеї, майже реальні плани, багато обіцянок, красиві лозунги, запекла боротьба за владу, усунення влади, долання політичного Олімпу і — вчорашня опозиція стає сьогоднішньою владою. А далі — все починається знову. Чи не тому еліта повторює всі ці помилки, бо сама вийшла з тих же «лав», що й попередня?
І це не є проблемою політичної еліти, це проблема політичного виховання цієї еліти. Нова ж еліта, яка здатна повести за собою націю, і, відповідно, придатна для розбудови справжньої демократичної держави, постане з того молодого покоління, яке виховувалось та зростало вже на пострадянських землях, не обтяжуючи себе нав’язливою ідеєю побудови комуністичної імперії — загрози «дикому Заходу».
Відтак на будь-яке риторичне запитання слід відповідати однозначно. Кожна політична еліта, що в черговий раз збирається долати верхівку влади, зобов’язана представити свою мету, завдання та засоби задля досягнення цієї мети. Тому сьогодні в Україні мова може йти про формування підготовленої, ефективної еліти, яка відзначалася б відкритим характером і, що особливо важливо, була б підконтрольна суспільству, а не повторювала помилки попередньої еліти.
Максим ЛІШЕНКО
ДЕНЬ
http://www.day.kiev.ua
Відповіді
2005.07.31 | Andrij
Цікава стаття, ви її прочитали?
Звідки ви взяли, що Костенко та однопартійці були виховані інакше від двох еліт, що приходили до влади?2005.08.01 | NI_ZRADI
Безперечно!
Andrij пише:> Звідки ви взяли, що Костенко та однопартійці були виховані інакше від двох еліт, що приходили до влади?
Це зрозуміло для кожного хто знайомий ось із цим:
http://www.unp-ua.org/
А я ж просто нагадаю, що ніколи ще влада в Україні не належала націонал-демократам. То може потрібно спочатку дати їм можливість покерувати країною, а вже потім будемо судити про їхні дії.
Давайте спробуємо з Вами логічно проаналізувати, які сили будуть представлені на виборах-2006.
По-перше: антиукраїнські партії (янучари, вітренки, комуністи і т.д.). Очевидно, що жоден нормальний Українець не проголосує за цих фашистів-україноненависників.
По-друге: ЗАТ Народний Союз "Наша Україна", він же блок "рускагаварящіх в биту міліанєрафф в союзє с бившімі галубимі". Це монстр, за якого особисто я не проголосую, і Вам не раджу. Пригадуєте: "Вбити дракона"?
По-третє: соціалісти з їхніми крокодилячими сльозами з приводу "абіжєнава рускава язика" і з законопроектом про особливий статус рос. мови, який остаточно поховає мову Українську. Ви цього хочете? Я - ні!
По-четверте: партія "Батьківщина". Я з повагою ставлюся до Юлії Тимошенко, але відверто кажучи туди теж набігло забагато перефарбованих представників "галубова двіжєнія Данєцка".
По-п'яте: партія Литвина, оплот кучмістів всіх мастей. Якщо вони Вам подобаються - Ваше право, але я за них не проголосую.
Що залишається? Націонал-демократичні партії: Народний Рух України, Українська народна партія, ВО Свобода (http://www.tiahnybok.info).
В ідеалі було б якби вони об'єдналися у блок. Але, боюся, цього не буде, з різних причин. Найбільш рейтинговою серед цих партій є Українська народна партія, тому їх я і підтримаю на виборах. А Ваше право зробити свій вибір. Я б хотів щоб він був таким же як і мій, але остаточне рішення звісно будете приймати особисто Ви. Спробуйте не помилитися, бо Україна в нас одна!
2005.08.01 | Тестер
Re: Безперечно! Воістину, Незради. Але якщо блок останніх! (-)
2005.08.02 | Andrij
Не певен
NI_ZRADI пише:> А я ж просто нагадаю, що ніколи ще влада в Україні не належала націонал-демократам. То може потрібно спочатку дати їм можливість покерувати країною, а вже потім будемо судити про їхні дії.
Влада в Україні багато кому не належала. Це не значить, що варто пробувати їм цю владу віддати. Особливо тим, хто був вихований у совкових традиціях. Що УНП робитиме в економіці, судочинстві, місцевому самоврядуванні?
2005.08.03 | NI_ZRADI
Юрій Костенко (/)
НА ВАШЕ ЗАПИТАННЯ ВІДПОВІДАЄ ЛІДЕР УНП - ЮРІЙ КОСТЕНКО.Юрій КОСТЕНКО: “Ми лише хочемо на цих виборах не втратити в черговий раз можливість українських патріотів будувати українську державу ”
Щиро дякую. Львівській обласній організації УНП за можливість поспілкуватися не лише з активом Львівської обласної організації, але й Івано-Франківської області.
Я буду мало говорити про “велику політику”, бо ви й самі її оцінюєте не погано, я хочу сконцентруватися на тих завданнях, які ми повинні сьогодні вирішувати, і в цьому контексті прошу особливо керівників районних організацій потім провести на районному рівні відповідні засідання ради чи Проводу і донести цю інформацію, а також ті завдання , які ми ставимо перед нашою політичною силою.
Дуже коротко про підсумок політично року, адже завершила роботу Верховна Рада. А підсумки не втішні. Не втішні тому, що стратегічні помилки, яких припустилася нова політична команда (а я не складаю і з себе відповідальності, бо належу до цієї команди), привели до величезних прорахунків. У першу чергу формуванні нової політики. Вона повинна була починатися із створення ефективного механізму взаємодії між законодавчими і виконавчими органами влади, а не ефективної протидії. Чим закінчили ми сесію Верховної Ради? Обміном заяви Кабінету Міністрів і Верховної Ради. Це шлях в нікуди, тому, що законодавчий орган, якщо він не може працювати із урядом такого складу, розпускає Уряд, або ж розпускається більшість, а, можливо, й парламент. Так працює демократія. Те, що відбувається в українській політиці, це – шлях в нікуди, тому, що попереду ще майже 7 місяців роботи парламенту і Уряду, і треба всю цю енергію спрямувати в конструктивне русло, бо заяв можна приймати багато і звинувачувати один одного, але виборцю від цього не легше. Виборець хоче мати від нової політичної команди такі рішення, які б давали мільйони робочих місць і краще життя.
А що бачить виборець сьогодні? Замість мільйонів робочих місць і нових інвестицій – лише одна заява нового уряду про реприватизацію поставила величезний бар‘єр у намірах багатьох інвесторів після помаранчевої революції приїхати в Україну і вкласти в нашу економіку свої гроші. Представники і посли багатьох країн, з якими мені довелося спілкуватися, констатують, що ця заява Уряду коштувала українській економіці мільйонів і навіть сотень мільйонів доларів ще в цьому році.
Друга стратегічна помилка була у формуванні податкової політики, особливо стосовно малого і середнього бізнесу при зміні Закону про державний бюджет 2005-го року. Через два місяці повернулися до цієї проблеми… І я хочу зауважити, що Валерій Асадчев першим сказав Юлії Володимирівні, що робиться величезна помилка при намаганні збільшити податки для малого і середнього бізнесу, і що доведеться цю проблему розглядати буквально через два місяці. Так і відбулося. Це говорить про те, що представники Української народної партії уміють і прогнозувати, і дивитися далі свого носу.
Третьої помилкою слід вважати неефективну енергетичну політику, вірніше, її відсутність. Попереду будуть дуже важкі часи, коли з похолоданнями знизиться подача газу, підвищиться ціна, ми від цього нікуди не дінемося, тому що ми повністю залежні від Росії в усіх енергетичних ресурсах, і Володимир Володимирович Путін обов‘язково скористається цією нагодою, аби добитися якихось політичних дивідендів. Заяви Порошенка про перспективність ЄЕПу – це плата за енергетичну залежність України від Росії. Я вже не говорю про такі проблеми, як курсова різниця, яка боляче вдарила по експортеру, а ми 60% ВВП формували саме за рахунок експортних можливостей.
Я не буду все повторювати, я лише хочу сказати: те, що ми сьогодні маємо, це є політичні помилки. Та команда ідеологічно не зцементована, вона представлена різними політичними партіями, силами, команда має надто багато різних амбіцій. Чого лише варта заяві на з‘їзді Народного Союзу про те, що Червоній має піти у відставку? Чи хіба можна собі уявити коаліцію, де одна політична партія вимагає відставки представника іншої політичної партії? Це означає розвал коаліції, розвал уряду, розвал парламентської більшості і всього іншого. Наша фракція при голосуваннях по СОТ “витягувала” їх закони без винятку. Юлія Володимирівна потім уклінно дякувала, що нас найбільше, як вона сама визнала, нове політичне керівництво образило, а ми так ефективно голосуємо. Але, з іншого боку, коли Народний Союз сьогодні фактично розпочинає політичну війну проти Української народної партії, то ми мовчати не будемо. Але це дуже коректні політичні оцінки з посиланням на юність, навіть дитячість тієї сили, яка утворюється, тобто Народний Союз “Наша Україна”, бо в політиці вона робить лише перші кроки. Вони займалися гарно бізнесом, а тепер вони взялися приватизувати всю державу, всю історію, що ми творили з 88-го року, Президента і багато іншого. Та заява чотирьох, яку ми підписали, в тому числі і я, це не заява про створення блоку, це заява, яка нагадує нашим політичним партнерам, що ми разом, принаймні, творили цю революцію, боролися за президента Ющенка, і що ніхто не має політичного права приватизувати всі здобутки помаранчевої революції, як це намагається зробити Народний Союз.
Тепер, повертаючись до головного: як ми далі бачимо себе в політиці, і наші завдання в політиці. Дуже багато питань: чи піде УНП самостійно на вибори, чи в блоці, з ким у блоці. Сьогодні я на прес-конференції проголосив, що Українська народна партія фактично розпочинає свою виборчу роботу із представлення програми, яка умовно називається “Українська перспектива”. Дійсно, ми найбільш фахово підійшли до проблеми формування всього того, що повинна мати незалежна українська держава. Це ми робили ще у 92-94-му роках, розробляли програми і концепції державотворення. Але я просив би вас, як тих людей, які на місцях спілкуються із виборцями, по-перше, постійно нагадувати їм, що ми з 88-го року в українській політиці торуємо український шлях, і прикладів цьому безліч, починаючи від Акту проголошення незалежності. Це була величезна державотворча робота, за якою стояла наша політична сила. І далі – це все те, що стосувалося роботи в Україні, підтримки демократії, підтримки Ющенка і багато іншого. Але головне, говоріть уже про те, що ми можемо зробити і хочемо зробити із Президентом Ющенком, саме з Президентом Ющенком. Нікуди Українська народна партія не відійшла від президента Ющенка, вона з ним була, є і буде його опорою у відстоюванні національних інтересів. Але для того, щоб зробити ту українську перспективу, нам потрібно мати 226 голосів у Верховній Раді, мати уряд, або більшу частину уряду, який формує економічну, енергетичну, сільськогосподарську політику, а не мати одного міністра соціальної політики, - дуже важливого, визначального, але все-таки не він формує економічну політику уряду, без якої соціальні проблеми вирішити не можливо.
Я не говорю про владу на місцях, яка повинна дати Президенту Ющенку можливість робити цю українську політику. Я вам гарантую, що аби сьогодні хоча б 8-10 обласних рад ухвалили рішення щодо підтримки ініціативи Президента щодо національного примирення, я маю на увазі визнання воїнів ОУН-УПА учасниками національно-визвольних змагань, то 24 серпня цього року був би відповідний указ. Але немає цих рішень, шановні друзі. Навіть в областях, які називаються українськими традиційно за своїм духом, патріотичними, бо на території цих областей відбувалися усі ці події.
Отже Українська народна партія не говорить про те, що вона чи 3, чи 5, чи 6 відсотків подолає, не в цьому проблема, - ми сьогодні говоримо про об‘єднання зусиль своїх політичних партнерів, близьких до нас за ідеологією, з тим, що ми разом на виборах боролися за суттєві державні впливи, навіть якщо ми матимемо не більшість, а фракцію в 70-100 патріотів у Верховній Раді наступного скликання, то я вам гарантую, що тоді Верховна Рада ухвалить Закон про ОУН-УПА, ми ухвалимо рішення парламенту, які назавжди покінчать з спекуляціями щодо статусу української мови і багато інших рішень, які потрібні для української економіки, для енергетики, для транснаціональних коридорів – транспортних, енергетичних, і все те, що потрібно українській державі, бо без наших 100 голосів жоден закон не буде проходити. Ось за що ми боремося.
Те ж саме стосується місцевих органів влади. Але тепер, коли ми говоримо про коаліцію, я не збираюся сьогодні сідати за стіл із жодним керівником політичної партії в Києві і ділити відсотки. Час для роздумів уже минув. Сьогодні ми говоримо про практичні кроки, і сьогодні лише єдина правоцентристська партія в Україні має право повноцінно бути представленою на виборах – це Українська народна партія. За законом, який ми ухвалили, лише партії, які мають фракції, зареєстровані у ВР до 15 вересня, можуть брати участь у формуванні територіальних, дільничних виборчих комісій, тобто повноцінно брати участь у виборах. Усі інші партії такого права не мають.
Друге. Якщо говорити про формування команд, то я просив би вас запрошувати до цих команд, особливо на рівні села, селища, району, області, представників усіх партій, які є близькими до нас, усіх без винятку. Говоріть із Народним Рухом, із “Собором” із “Свободою”, яка є у Львівській області, з КУНом, але формуйте ці команди спільно, на всіх рівнях. І коли ви це зробите до жовтня, тоді нам у Києві дуже просто буде визначити долю кожної партії у спільній виборчій роботі, відтак і відсоток у тому списку до Верховної Ради, за який так усі б‘ються. Але, повторюю, не потрібно боротися лише за місця у Верховній Раді, якщо ми не матимемо оцієї опори у місцевих органах влади. У свій час Народний Рух України, будучи вже партією, у 1998-му році зробив величезну помилку, займаючись тільки виборами до ВР і втративши усі впливи на місцевому рівні. З того фактично і почалися проблеми Народного Руху як політичної сили.
Отже, я вас закликаю, шановні друзі, до формування саме такої патріотичної команди на всіх рівнях. Але як голова партії хочу застерегти тих, хто сьогодні говорить про якісь блоки на регіональному рівні, які не будуть відповідати конфігурації блоку (якщо ми підемо блоком) на національному рівні. Це є величезна політична помилка, тому що перемога партії чи блоку правих партій на виборах стане можлива лише тоді, коли, починаючи від села, виборець буде знати цю команду в обличчя, саме нашу політичну команду.
Щодо “трійок” і “четвірок” київських, то я вам скажу відверто: я минулого тижня був у Миколаївській області і побачив, що вся вона вже вкрилася біг-бордами Володимира Михайловича Литвина, тобто він уже фактично розпочав виборчу кампанію як лідер партії і жодні заклики Президента щодо “трійки” на нього не вплинули. Те ж саме я хочу сказати вам і щодо Нашої України – наших колег, вони також ведуть свою виборчу кампанію – і в Києві, і в інших областях. Ми, як партія, також розпочали свою виборчу роботу, і ми говоримо про політичний блок правоцентристських партій виключно як про механізм покращення цієї роботи, а не як передумову до того, щоб Українська народна партія ішла на вибори. Ми здатні самостійно на цих виборах працювати як партія. Ми хочемо лише на цих виборах не втратити в черговий раз можливість українських патріотів будувати українську державу. Тому ми звертаємося до всіх колег і до Руху, і до “Собору”, і до КУНу і інших із пропозицією об‘єднати свої зусилля. Якщо все це перетвориться у щось подібне до “віце-спікеріади” у Верховній Раді, у політичні ігрища, в тому числі і наших партнерів, які на своїх політрадах приймають рішення про підтримку Костенка на посаду віце-спікера, а коли відбувається голосування, вони ховають очі і тікають, щоб не брати бюлетені, “валячи” кандидатуру від національно-демократичних сил на керівну посаду у Верховній Раді, а потім отримують такий бедлам, який влаштували комуністи, то якщо такі ігри будуть продовжуватися, ми підемо на вибори з тими, хто хоче підтримувати українську національну ідею.
І останнє, з чим би я хотів до вас звернутися. Ми розпочали системну роботу, яка називається популяризація партії, тому, що не секрет, що практично з 99-го року ми працювали на авторитет Віктора Ющенка. І це була робота, без якої він ніколи б не став президентом. Я це говорю відповідально. Більше зусиль для того, щоб Ющенко став президентом, жодна політична сила не витратила. Ми віддали весь свій політичний авторитет саме для цієї перемоги. І сьогодні нам треба дуже багато докласти зусиль, щоб виборець згадав свою українську політичну партію. Тому ми розробили низку програм, які популяризують партію і відновлюють в пам‘яті те, що зробила Українська народна партія. Так от, наша перемога, а я в ній впевнений (мінімум, який може здолати УНП на цих виборах, навіть без коаліції, - це 10% місць у ВР), але ця можливість стане реальністю лише тоді, коли кожен партійний осередок почне працювати.
Тепер ми дивимося на те, як формуються політичні команди, без яких на виборах немає чого робити. Знову ж таки – звітність. Поки що це суха звітність, але вона багато про що говорить. Коли в області декілька тисяч дільниць, а осередків партійних всього-навсього декілька десятків, то який же контроль за виборами може бути? Ми що, думаємо, що за нас контролювати вибори будуть соціалісти, комуністи, чи Наша Україна? Та ж сама конкуренція буде.
А подивіться зараз на ціни, які нам виставляють за рекламу… А чого б маючи скільки розумних, не корумпованих, толкових політичних професіоналів, чому б зараз не сформувати в кожному селі хоча б кістяк цієї майбутньої команди з трьох-п‘яти чоловік із кандидатом на посаду селищного голови, чи міського голови, чи команду в райраду з потенційним головою? А далі почнеться самоорганізація, якщо команда зрозуміє, що вона здатна отримати більшість, а відтак і посаду голови райради, то вона знайде і кошти, і залучить місцевий бізнес, і інформаційні ресурси. А якщо цього не робити зараз, то коли стартонуть 30-40 партій і почнеться вакханалія перед очима виборців, то як потім ви будете виокремлюватися і звертатися до виборців за довірою? І по тій же Львівській області до мене звертаються багато розумних людей, в тому числі і членів партії, і говорять: “Ми хочемо йти на вибори у вашій політичній команді, дайте нам завдання”. Але хіба це компетенція Костенка давати завдання у Львівській області, хто там куди повинен іти?
Я хотів би, щоб ця наша щира розмова була трансформована в конкретні системні дії, в першу чергу щодо формування таких команд, в тому числі і за участі представників інших партій. Ми з Асоціацією фермерів уклали політичну угоду, вони бачать, що фракція УНП найбільше піклується про село, не Народна партія – вчорашня аграрна, а Українська народна партія. Вони готові з нами йти на вибори. Хіба це не потенціал для того, щоб висувати їх на посади селищних голів – того, чи іншого розумного фермера? З таким потенціалом ми завоюємо прихильність селянина. Це село, яке генетично тримає і пам‘ять українську і історію. Наші витоки там, і ми, як українська політична сила, маємо туди йти.
І насамкінець. Які б там мудреці із Фонду Разумкова не говорили про нерайдужні перспективи Української народної партії на виборах, я вам відповідально заявляю: сьогодні УНП нарешті почала про себе заявляти. З іншого боку, нашу політичну діяльність починають оцінювати, в першу чергу патріотична громада України. Я не знаю, скільки відсотків ми отримаємо в Донецькій області, але те, що Українська народна партія там буде достойно представлена – це факт. Те ж саме в Черкаській області, де в селах називають лише дві політичні сили, яким довіряють, – партію Мороза і Костенка.
У нас все є для того, щоб отримати довіру виборців.
ДЖЕРЕЛО:
http://www.unp-ua.org
2005.08.04 | Andrij
Цікаво було прочитати десь чотири або п'ять речень
Трішки про економічні погляди та співпрацю з фермерами. Решту можна було не читати, бо ніякої корисної інформації про "правість" УНП там нема. Патякання про реприватизацію та енергозалежність не дають нічого корисного. Це лише спекуляції на гострих темах дня, де Костенко наполовину за олігархів та Росію, наполовину проти Тимошенко та Росії. Програми з поясненням майбутніх дій, заснованих на правих ідеях, в Костенка нема.2005.08.02 | Мартинюк
Я симпатизую УНП , однак.
Так сталося що в УНП в мене є багато хороших друзів або людей який я просто поважаю.Однак курс , яким іде УНП в мене викликає певні підозри, вірніше враження що УНП насправді нікуди не іде а залишиється на тому самому місці і в тій самій якості - гетто , чи якщо хочете бантустану, для національно стурбованих елементів суспільства. Бантустану , густо оплутаного колючим дротом , основна мета якого - не дати цьому національно-стурбованому елементу більшого доступу до влади, до доброзичливого діалогу з тою рештою суспільства. яка не знає чи не поділяє ідеології УНП. Звичайно на фоні інших національно-консервативних партій - напр. НРУ чи тої частини УРП "Собор" яка власне УРП, УНП виглядає майже благопристойно, але це лише на фоні ...
Якби УНП рухалася політичною лінією, відмінною від процесу "знерухомлення правого електорату" чим займалися обива колишні рухи після загибелі Чорновола, то партія напевно би робила більш активні рухи до блокування чи об"єднання з іншими подібними партіями напр НРУ, УРП та інші дрібніші. Врешті цей електорат об"єднати не так вже важко навіть без обєднання партій. Однак для того потрібно робити рішучі і помітні широкому загалу обєднавчі кроки.
Якби Костенко переборов свій догматичний "правізм" і наприклад, пішов на ситуативний союз з СПУ Мороза , яка принаймі у питаннях землі набагато "консервативніша" та "націоналістичніша" від УНП, він зміг би від теоретично-аналітичного політикування перейти до реальної політики і стати фігурою, з якою би всі в Україні почали б рахуватися . Це не єдиний з рішучих політичних ходів, які б змогли вивести УНП із глухого закутку української політичної шахівниці - просто треба зрозуміти необхідність вчинення такого рішучого кроку.
2005.08.03 | Andrij
Re: Я симпатизую УНП , однак.
Мартинюк пише:> Якби Костенко переборов свій догматичний "правізм" і наприклад, пішов на ситуативний союз з СПУ Мороза
Meні здається, що в Україні не розуміють термін правий. Правий - це консерватор, прихильник сім'ї, захисник приватних свобод, приватної власності тощо. В цьому сенсі ані Костенко не є правим, ані Мороз не є лівим. Їхні головні відмінності - у ставленні до Росії, до радянської історії. Якщо Мороз дотримується радикальних позицій та захищає російський фашизм та геноцид, то Костенко перебуває на більш логічних засадах. Це не робить його правим, лише морально здоровою людиною. Властиво праві погляди існують як у Мороза, так і в Костенка. Але ці погляди дуже непевні та непослідовні. Вони мало задекларовані для пересічного українця. Що Костенко хоче зробити для захисту власне правих цінностей, скажімо, підтримки законів та прав людини?
2005.08.04 | Сергій Кабуд
погляди до дупи- вчинки важливі(-)
2005.08.06 | Andrij
Вчинків не буде якщо навіть поглядів нема (-)
2005.08.19 | Михайло Свистович
Кількість тих, що має погляди, на кілька порядків перевищує
кількість тих, які роблять вчинки.2005.08.01 | BIO
Re: Українська неукраїнська еліта (/)
Так, опоздал, опять все поверхности исписаны лозунгами.Ну да ладно,а я поверх них свою дацзыбайку пришпилю.
Вечный тезис про идеальную элиту: эгалите, моралите и т.д. и т.п.
и можно все сразу и даже без меда упирается в простой как опилки Пуха вопрос:
А какой инструментарий возьмет в руки эта новая прелестная элита ?
Понятно, что не булыжник, дай Бог хоть бы калькулятор.
Ведь как ни крути, а на сегодня весь наш истеблишмент виртуозно
овладел только одним кайлом - демагогией. И стебает нас, грешных с
обоих рук либо в личных, либо в корпоративных целях, в полном игноре
взрывоопасно стагнирующих общественных интересов.
Новая элита без нового, скажу резче, инновативного инструментария
будет также обречена колупаться примитивной палкой метода проб и ошибок в общественных язвах или биться лбом мозгового штурма об стену уже почти апокалиптичных проблем не видя рядом стоящих, уже с полвека изящно оформленных в стиле шикарных Золотых Ворот дверей в осмысленное будущее.
Я вам про ТРИЗ (и его украинский вариант ТРИЗуб
не могу. Не мо гу. Вы там себе запишите: Фокс просил передать Анюте - пусть как она на воле, а он пока на нарах то пускай она сама наберет
в окошке для...Нет, передачу нести не надо, у него самого все это есть. Вы не перебивайте, мне все слово в слово надо передать. Так вот - пусть наберет в окошке поиска сама чего догадается, чай не маленькая и пусть прочитает, чай неграмотная. Т.е. грамотная, сорюшки. Пусть поищет правильный выход.
Да, и передайте ей, что из этого подвала либо все вместе выйдем на
Божий свет, либо так там и останемся до конца жизненного цикла
минимум пары поколений.
А передал шарахнутый шрапнелью под Шосткой Шарапов.
А как Вы догадались куда ? А сильно видно ?
2005.08.02 | Navigator
Можна згадати, як формувалась "еліта" на Західній Україні.
Крок перший - винищувалась місцева еліта - до студентів включно.Завозилась окупаційна.
Те ж саме було раніше і по всій Україні.
Окупаційна еліта виховувала яничар.
Неяничари нищились.
І що Ви хочете мати в результаті???
2005.08.02 | Мартинюк
Дуже песимістичне трактування, бо не кажеш що робити
Я би навіть ще гірше описав яке бидло, яке більшовики піднімали із суспільного дна, яке потім тероризувало села та містечка , але все одно випадало на дно через одне два покоління.Краще б сказав як зробити аби еліта стала краща.
2005.08.02 | Navigator
Хозяйська психологія поб"є хомо еректуса (піднятого над народом)
Та воно саме робиться - а ми допомагаємо.Уявляю, як Ющенкові важко у тій в"язкій масі.
Дати йому пораду :"Міняй всіх!"
Так буде несерйозно.
Бо там такий клубок наплетений.
Мабуть, потрібно зводити докупи два кінці : справді народне самоврядування і виховання всіма способами народу в демократичному і ліберальному дусі.
Тоді народ буде спроможний висунути справжню еліту, а не лягти під постсовіцьку псевдоеліту.
Коротко - хозяйська психологія поб"є совіцький бардак.
Хозяї - надія України.
2005.08.02 | Майдан
Один із способів - вказувати на конкрентних псевдоелітаріїв
Типу Каськова з його жовтою порною та інших комсомолоподібних шарологів.Ненавязливо але чітко та методично - країна повинна знати своїх гемороїв.
Навіть якщо й невпопад, то біди не буде - справжній елітмен врахує зауваження або просто викрутиться.
Наприклад непогано нагадати половині Україні яким чином вибирався в депутати Нестор Шуфрич, як він купив "в борг" голоси черкаських виборців, і як потім не заплатив навіть членам своєї виборчої команди.
Це загалом дозволить підняти планку для звання "представник еліти" та впровадити критерії, без яких доступу до еліти вже не гарантуватимуть гроші та нахабство.
2005.08.02 | BIO
Підтримаю усіма кінцівками та рудимєнтом.
Довбати і глушити їх таким гучним гумором, щоб від сміху най луснулита повспливали дупою доверху всі ці прємудрениє бички і пєскарі.
По Шуфричу - тут отдельный акын работать должен. Достал уже.
К нам вчера в контору завалило нечто с копытами и прямо с порога:
Подайте на пропитание неизвестному дитю больно шибко известного
депутата Шустрича, будущего депутата малороссийского филиала
ГД РСФСР. Кинув батько напризволяще, каже сильно збанкрутився.
Крутись як можешь, а хоча б бимера не дав. Мабилу подержаную свою
дав трохи потримати и все. А коли я трохи обнаглив, ну , в натуре,
третий день неивши, то вин дав мени пляшкой від якогось кристалу
прямо по морде - дуже весомий вийшов аргумээнт. Отакое от життя у незнаменитых дитей дуже знаменитых прэээдкив. Бэєэє.Пардон. Мэєэєэ.
ПС А с Каськивим и пр. надо бы повнимательнее. Хорош заглотыш, да
карась то не дурак на все кидаться сдуру. Мудрее с ними надо.
2005.08.05 | NI_ZRADI
Ха-ха! (/)
Чем мельче этакий духовный карлик и политический торгаш, чем ясней емусамому его собственное убожество, тем больше он будет ценить ту систему,
которая отнюдь не требует от него ни гениальности, ни силы великана,
которая вообще ценит хитрость сельского старосты выше, чем мудрость
Перикла. При этом такому типу ни капельки не приходится мучиться над
вопросом об ответственности. Это тем меньше доставляет ему забот, что он
заранее точно знает, что независимо от тех или других результатов его
"государственной" пачкотни конец его карьеры будет один и тот же: в один
прекрасный день он все равно должен будет уступить свое место такому же
«могущественному уму», как и он сам.
Для сборища таких "народных представителей" всегда является большим
утешением видеть во главе человека, умственные качества которого стоят на
том же уровне, что их собственные. Только в этом случае каждый из этих
господ может доставить себе дешевую радость время от времени показать, что
и он не лыком шит. А главное, тогда каждый из них имеет право думать: если
возглавлять нас может любой икс, то почему же не любой игрек, чем "Иван"
хуже "Васи"?
Чаще всего оказывается, что не только
дурак и неспособный падает жертвой таких обычаев, но как раз способный
человек, поскольку только судьба вообще дает возможность способному
человеку попасть на руководящий пост. Против способного руководителя
сейчас же образуется общий фронт. Как же, ведь он вышел не из "наших"
рядов. Мелкие людишки принципиально хотят быть только в своей собственной
компании. Они рассматривают как общего врага всякого человека с головой,
всякого, кто способен среди нулей играть роль единицы. В этой области
инстинкт самосохранения у них особенно обострен. Результатом всего этого
неизбежно является все прогрессирующее умственное обеднение руководящих
слоев. Какой результат при этом получается для нации и государства, это
легко понимает всякий, если только он сам не принадлежит к этому же сорту
"вождей".
ДЖЕРЕЛО:
ВЕЛИКА КНИГА УКРАЇНЦІВ
http://propovidi.narod.ru
2005.08.03 | NI_ZRADI
Непрямі аналогії (/)
ЦЯ СТАТТЯ, СВОЄРІДНИЙ ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ ПОДІЙ В УКРАЇНІ. НА МОЮ ДУМКУ, ВИБОРИ 2006 РОКУ СТАНУТЬ СПРАВЖНЬОЮ ПОЛІТИЧНОЮ "ВІЙНОЮ" МІЖ УКРАЇНЦЯМИ З ОДНОГО БОКУ, І НЕУКРАЇНЦЯМИ-НЕДОУКРАЇНЦЯМИ З ІНШОГО БОКУ. ПРИЧОМУ НА БОЦІ ОСТАННІХ БУДЕ ВИСТУПАТИ, ЯК ЦЕ НЕ ДИВНО І "ЗАТ НСНУ"(А ЧОГО ДИВУВАТИСЯ, ТАМ ЖЕ ЗІБРАЛИСЯ ВИКЛЮЧНО "РУСКАГАВАРЯЩІЄ В БИТУ МІЛІАНЄРИ"). СПОДІВАЮСЯ, ЩО СПРАВА, ЗА ПІДРТИМКИ НАШИХ "СТРАТЕГІЧНИХ ПАРТНЕРІВ" РОСІЯН (НІЯК НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ РОСІЮ НАЗИВАЮТЬ НАШИМ СТРАТЕГІЧНИМ ПАРТНЕРОМ, ВОНА Ж ПОВОДИТЬ СЕБЕ ЯК НАШ НАЙБІЛЬШИЙ І НАЙЛЮТІШИЙ ВОРОГ) НЕ ПЕРЕРОСТЕ У СПРАВЖНЮ ВІЙНУ.ДО РЕЧІ, НЕ ЗАЙВИМ БУДЕ ВАМ, ШАНОВНІ ЧИТАЧІ, ОЗНАЙОМИТИСЯ І З ЦІЄЮ ТЕМОЮ:
http://www2.maidanua.org/news//download_thread.php3?bn=maidan_free&thread=1122416496&trs=-1
ЩОБ ЗРОЗУМІТИ: "WHO IS WHO в УКРАЇНІ", і які опортуністські ідеї намагається "нова" влада нав'язати людям.
Із віддаленням у часі бурхливих днів помаранчевої революції на радість скептикам громадськість все більше розчаровується у своїх очікуваннях. Тому не дивно, що багато людей в Україні ставлять перед собою питання: як воно буде далі? Яким шляхом ітиме Україна? Або, точніше, куди її занесе?
Не відомо, чи полегшає українцям, якщо вони дізнаються, що шляхи, схожі на той, яким зараз торує Україна, вже проходили кілька націй. І дехто з них витримав випробування гідно й до кінця. При цьому історичні умови, в яких все відбувалося, були ген де скрутніші за наші. Візьмемо хоча б Францію.
Те, що історія нічому не вчить, відомо давно. І в цьому є своєрідний урок, який також нічого не навчає, бо люди знову й знову беруться до вивчення минулого. Проте уникнути чергових історичних грабель знову й знову не вдається. Напрошується думка, що їх і не треба уникати, і з певною частотою людству чи то народам необхідно проходити через подібні одне до одного історичні потрясіння.
Тим не менше, нижче пропонуємо читачам зазирнути на більш ніж 200 років у минуле, і, провівши аналогії із сучасним, розгледіти українське туманне майбутнє.
При спостереженні за суспільно-політичним процесом в Україні в останні кілька років, не полишає думка про схожість подій і персонажів Великої Французької Револююції у далекому 18-му сторіччі. Хоча в Києві немає Бастилії, і на українському "Марсовому полі", слава Богу, нікого не розстріляли, українському "Людовику XVI" точно не відтинуть голову, а українські "Вандея" і "Британь", підтримувані "нашою Великобританією", навряд чи піднімуть кроваве контрреволюційне повстання. Однак сутність подій, що відбувалися у Парижі і загалом у Франції, і постаті діячів того часу перегукуються із подіями в Україні початку 21-го сторіччя.
На постатях ми зупинимося іншим разом, а на події глянемо більш прискіпливо.
Отже, Франція, 1788 рік. Опозиція абсолютній монархії стає дедалі сильнішою, не дивлячись на утиски і те, що третій клас, буржуазія, платить обтяжливі податки і відповідає по всій суворості закону, а дворянство і духовенство податків не сплачують, проте мають величезні статки. Французькі олігархи щільним колом оточують короля, плекаючи його інтереси у своїх інтересах, країна потопає у казнокрадстві, бюрократії і крокує до фінансової прірви.
Людовик XVI, себелюбний та м'який і при цьому заздрісний і помстливий, залежний від думки наближених до нього осіб - монарх, який більш за все полюбляє полювання, і внутрішня сила душі якого не відповідає положенню, яке займає, аби хоч якось покращити стан казни, змушений призначити головою фінансового відомства - одного з найважливійших міністерств королівства – пана Неккера.
Неккер вже був головним фінансистом кілька років тому, і, будучи не в змозі бодай призупинити бюрократичну машину розкрадання держави, передчуваючи звільнення, оприлюднив бюджет, де ясно було видно, що головним винуватцем величезного дефіциту був королівський двір.
На роль загальнонаціонального лідера пан Неккер, втім, не тягне, тим паче, що він є швейцарець, проте він має величезну популярність у народі, і в ньому багато хто бачить того, хто покращить стан речей. І король змушений пристати на вимогу Неккера скликати Генеральні Штати, що було надзвичайним способом вирішення економічних і суспільно-політичних проблем держави.
Зрозуміло, що король, та особливо його оточення, не збираються поступатися владою будь-кому, але згодні пограти у піддавки, трохи перетасувавши владні функції, задобрити народ, а потім повернути собі важелі впливу, які вже почали вислизувати з рук. Такий собі варіант політичної реформи від короля.
Революційна напруга наростає у міру того, як одні накопичують все більше (матеріальних благ, прав, свобод), а іншим ці речі стають все менш доступними. Фундамент Великої Французької Революції було закладено абсолютною монархією Людовиків XIV – XVI, що не хотіла визнати прав міцніючої буржуазії.
В Україні ж відокремлена від інтересів народу компартійно-ново-українська влада стояла на горлі у національних сил та номенклатурною природою опонувала потребам молодому "класу клерків".
Отже, вибори у Генеральні Штати проходять і дають новоутворенню колосальний кредит надії. Народ чекає на зміни, прагне їх і дедалі все більше бажає впливати на їх втілення у життя. Однак, королівська влада змін якраз і не хоче допустити: король відмовляється від кількісного підходу до голосування у Генеральних Штатах, де половину місць займають представники третього класу, а залишає "покласову" норму.
Таким чином 1% населення Франції отримує 2 голоси проти 1 голосу, що представляє 99% нації. Це є та межа, через яку французький народ вже не переступить за жодних обставин.
Лідери народного руху прямо закликають до збройної непокори. З кожним днем росте відчуття власної сили в третього класу і він починає власне політичне життя: частина депутатів Генеральних Штатів, що представляють третій клас, і частина прогресивних дворян і духівників, проголошують себе Національним зібранням і приносять клятву народу і Вітчизні у залі для гри в м'яч.
Відставка королем Неккера стає останньою краплиною, і у Парижі починається повстання, що швидко переростає у розбій, але потроху організовується новоствореною Національною гвардією. Пік повстання – взяття Бастилії. Революційна влада переходить до рук Національного зібрання.
За всякою революцією незмінно приходить контрреволюція. Після революційного ривка завжди з'являються сили, що прагнуть призупинити процес революційного поступу. З лав революційних лідерів виокремлюються ті, хто воліє надати процесові поступального характеру і задовольнити інтереси обох груп, що протистоять одна одній.
При гострому революційному конфлікті це неможливо, і нещодавні провідники революції за "ведмежої" підтримки контрреволюційних сил, критиковані своїми більш радикальними соратниками, опиняються по протилежну сторону барикад та викинутими із процесу революції.
Як наслідок революція природно радикалізується, поступово позбуваючись гальмуючих елементів. Вона намагається уберегти себе від поборників старого ладу, які, аби зберегти своє положення, швидко приймають революційні гасла, у своїй суті залишаючись контрреволюціонерами.
Виживання революції починає залежати від того, чи виявиться вона достатньо радикальною, щоби не вгрузнути у гуманних розмірковуваннях і не приспатися улесливими епітетами на свою адресу від вчорашніх гонителів.
Ще у шкільному віці, прочитавши книжки Олександра Дюма, що описували події Великої Французької Революції, мені впало у вічі, яке піднесення і дух братерства панували на вулицях французької столиці, які гуманні ідеї висловлювалися їх тогочасними революційними провідниками, і як дружно діяли останні.
Вони були об'єднані спільною метою, бажанням змінити суспільний стан речей, який не можливо було більше терпіти, і як джерело рішучості і мужності використовували найвищі людські цінності.
Прості ж люди ходили вулицями і обіймали один одного, браталися і клялися у вірності французькому народу. Не цуралися плакати від щастя і із захопленням розповідали один одному наскільки краще житиметься надалі.
Свобода! Рівність! Братерство! Національне багатство на службі нації. Відсутність класової нерівності. Справедливі податки. Король не як помазаник Божий, а як виразник інтересів єдиної нації. Кінець корупції і бюрократії. Праведні суди. Рівність! Братерство! Свобода!
Однак, заволодівши владою, революційні вожді швидко розділилися на ворогуючі табори, а найавторитетніші з них перетворилися у поборників конституційної монархії і противників перерозподілу національного майна. Неккер, Лафайет, Мірабо, Байї…
Взнаки далися такі причини: принципова демократичність, навіть тоді, коли були необхідні різкі цілеспрямовані дії, інтелігентність і м'якість, що в революції аж ні до чого, зосередженість на власній славі і величі або ж незацікавленість у доведенні революції до логічного кінця. А найголовніше – страх остаточно зруйнувати існуючу систему і опинитися у невизначеному світі нових цінностей.
Інші дуже вправно почали перерозподіляти майно на свою користь. Деякі швидко заволоділи величезними статками, інші стали князьками у містах, куди були делеговані революційним урядом.
Часто центральна влада дуже довго зволікала із заміною "революціонера", що дискредитував себе, або просто заплющувала очі на беззаконня своїх делегатів, оскільки ті могли гарантувати бодай якесь виконання волі Парижу у більш глобальних питаннях. Насправді ж таке потурання тільки підвищувало темпи девальвації революційних очікувань.
Як результат суспільну думку хильнуло маятником у бік радикалізму – занадто вже багато несправедливості і неправди натерпівся народ, щоби дозволити хоч кому-небудь призупинити процес відвоювання собі прав і свобод. Процес ішов і змітав зі свого шляху тих, хто намагався його зупинити, шляху назад вже не існувало…
Конституційна монархія, накинута як компроміс 1789 року, коли усі втомилися і воліли осмислити те, що сталося, не вписувалася у прагнення народу, який, можливо, сам не усвідомлюючи, хотів справжнього очищення.
Знову підняли голову французькі олігархи, що попри скасування класових привілеїв, як не платили податки, так і не збиралася їх платити; знову король демонстрував повне нерозуміння прагнень народу і невміння їм слідувати. "Полум'яні" революціонери стрімко втрачали популярність і вплив на маси, будучи небезпідставно запідозреними народом у зраді його інтересів; наростали роздратування, недовіра і радикалізм.
Все б іще було нічого, якби ті самі лідери не намагалися приструнити народні потуги. Своїм авторитетом, заробленим на революційних подіях, вони прагнули зупинити її розвиток! При цьому вони апелювали до клятви у залі для гри у м'яч, і до чистого духу повстання 12 – 14 липня 1789 року (читай – до Майдану).
Більш радикальним провідникам Французької революції було дуже важко втриматися від критики своїх поміркованих товаришів. Мабуть, пишаючись і відчуттям правоти і відчуваючи себе на гребні історичних подій, їх весь час заносило у популістичні хащі.
Набирала оберти економічна криза – багатії бігли з країни, вивозячи свої капітали, про якісь "інвестиції" не могло іти мови, розкручувалась націоналізація – тобто анексія майна у розпорядження нації. Дедалі частіше приймалися рішення, що виправдовувалися революційною доцільністю.
Париж 1789 – 1791 років був цікавим суспільним утворенням – тут поруч у стані холодної війни існували революційна доцільність, новий суспільний лад, заснований на принципах рівності і демократії, та старий монархічний устрій.
Довго так не могло тривати, і розстріл демонстрантів на Марсовому полі у липні 1791 року став реваншем контрреволюції і кінцем відносно мирного співіснування. Ситуація при цьому серйозно підігрівалася тим, що провідні монархії Європи оголосили Франції війну.
Після Марсового поля старому ладу не варто було сподіватися на милосердя з боку власного народу. Народ немов збожеволів і очищав себе і свою країну від усього, що нагадувало минуле: монархія, церква, король, королева, метрична система, календар…
Примітно, що найбільш талановиті революційні керманичі дуже пильно відстежували чаяння народу і віртуозно грали свою гру на настроях натовпу. Народ платив суспільним благом, стабільністю у країні, жертвував гроші на революцію, проливав кров, віддавав життя.
Може здатися, що люди виявилися використаним в інтересах можновладців, проте, якщо глянути більш абстрактно, стає очевидним, що народ крок за кроком, потрясіння за потрясінням, розчарування за розчаруванням, йшов до мети – забезпечення своїх прав і свобод. Це прагнення, що визріло і було усвідомлене критичною масою людей в країні, вперто реалізовувалося, і не могло бути ні зупинене, ні спотворене будь-якими випробуваннями.
Лідери думали, що вони є на гребні суспільних настроїв і керують ними, проте народ возвеличував їх лише для того, щоби скинути як тільки ті починали проявляти ознаки відступництва, надаючи ще один урок приниження тим, кому він довірив себе представляти.
Народ привчав поважати себе, вчив працювати на себе і у своїх інтересах. І часи імперії і повернення до монархії, я вважаю, були своєрідним періодом інкубації вже досягнутих змін у суспільстві і суспільній свідомості, щоб потім змінитися черговими революційними проривами.
Альфонс Ламартін так писав про ті часи: "Це історія, що повна сліз і крові, повна також і уроками для народів. Ніколи, мабуть, стільки трагічних подій не відбувалося у такий короткий час, ніколи так швидко не виявлялося таємне співвідношення, яке існує між діями і їх наслідками.
Ніколи із більшою швидкістю слабкості не тягли за собою помилки, помилки – злочини, злочини – кару. Ніколи ще із більшою очевидністю не виявлялася та правосудна відплата, яка, подібно сумлінню, нерозривно пов'язана із нашими діями і здійснюється навіть більш невідворотно, ніж фатум у древніх, ніколи моральний закон не отримував більш блискучого підтвердження і не мстився за себе із більшою жорстокістю."
Чи не дивно, наскільки подібна описана вище ситуація до нині існуючої в Україні? Те, що відбувалося двісті років тому у Франції, можна як аплікацію накласти на сучасну Україну.
Якщо побудувати аналогії, і вони хоча б на декілька відсотків виявляться "прямими", можна, зазирнувши у майбутнє, сказати, що шлях, на якому знаходиться Україна, ще тільки-но почався.
Нас чекають: ідеологічні і економічні розчарування → зневіра → апатія → обурення → черговий Майдан → нова надія, радість і → черговий рівень самоповаги.
Спостерігаючи за Україною, стає зрозумілим, що український народ прийняв не усвідомлене, але остаточне рішення домогтися місця своїй гідності. Таке рішення є негласним запитом, що виштовхуватиме на арену історії нові і нові постаті, які вестимуть народ, коли старі лідери будуть втомлюватися і зраджуватимуть справі. Цей шлях для українців мінімум у декілька десятиліть, але він вартий того. Самоповага формується повільно, проте, кажуть вчені, передається далі у генах.
Якщо побудовані аналогії виявляться дещо "непрямими", то український народ здійснюватиме революцію відповідно до свого духу - м'яко, але без зупинку, із зовнішніми ваганнями, проте із внутрішньою твердістю.
Андрій Олефір
УКРАЇНСЬКА ПРАВДА
http://www2.pravda.com.ua/
2005.08.03 | Михайло Свистович
Re: Непрямі аналогії (/)
NI_ZRADI пише:> ВИБОРИ 2006 РОКУ СТАНУТЬ СПРАВЖНЬОЮ ПОЛІТИЧНОЮ "ВІЙНОЮ" МІЖ УКРАЇНЦЯМИ З ОДНОГО БОКУ, І НЕУКРАЇНЦЯМИ-НЕДОУКРАЇНЦЯМИ З ІНШОГО БОКУ.
Не стануть.
> ПРИЧОМУ НА БОЦІ ОСТАННІХ БУДЕ ВИСТУПАТИ, ЯК ЦЕ НЕ ДИВНО І "ЗАТ НСНУ"
Не дивно.
> А ЧОГО ДИВУВАТИСЯ, ТАМ ЖЕ ЗІБРАЛИСЯ ВИКЛЮЧНО "РУСКАГАВАРЯЩІЄ В БИТУ МІЛІАНЄРИ"
Там зібралося й багато простих україномовних людей.
> СПОДІВАЮСЯ, ЩО СПРАВА, ЗА ПІДРТИМКИ НАШИХ "СТРАТЕГІЧНИХ ПАРТНЕРІВ" РОСІЯН (НІЯК НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ РОСІЮ НАЗИВАЮТЬ НАШИМ СТРАТЕГІЧНИМ ПАРТНЕРОМ, ВОНА Ж ПОВОДИТЬ СЕБЕ ЯК НАШ НАЙБІЛЬШИЙ І НАЙЛЮТІШИЙ ВОРОГ) НЕ ПЕРЕРОСТЕ У СПРАВЖНЮ ВІЙНУ.
Не переросте.
2005.08.04 | BIO
Re: Непрямі аналогії (/)
Гы-гы-гы. Отмщение и аз воздам.Непрямая аналогия, Боже упаси.
Я из Прынцыпа в оценщики не лезу.
Ласково жму лапку.
Гавриил, Апостол спама