08/07/2005 | S@nya

http://maidan.org.ua/static/mai/1123408925.html

Богдан Червак: Доля Прем’єра

Нинішній уряд окремі політики називають “соціалістичним”, мовляв, діяльність Кабінету Міністрів передусім зорієнтована на відстоювання “лівих” цінностей. Парадокс полягає у тому, що українські “ліві” так не вважають. Більше того, саме СДПУ(о), комуністи та соціалісти здебільшого називають уряд Юлії Тимошенко “буржуазним”, таким, що відстоює інтереси “великого капіталу”.

“Ліві” не забули “відзначити” півріччя діяльності уряду Тимошенко. Зокрема, перебуваючи у Львові, лідер СПУ Олександр Мороз відзначив чотири “помітні” помилки уряду: бензинова криза, цінова політика, ревальвація гривні та цукрова криза. Політику уряду стосовно врегулювання “цукрової кризи” головний соціаліст назвав “аферою”: “Таких схем не допускав навіть попередній режим. Це вигідно лише окремим бізнесовим структурам” – так виловився про роботу Кабміну голова партії, чий представник, міністр Олександр Баранівський, власне, відповідає в уряді за реалізацію державної політики у галузі сільського господарства.

Проте випади соціалістів проти нової вади – явище звичне. Не зрозуміло лише чому Президент і глава уряду так довго миряться із “соціалістичною зрадою”.

Якщо залишити на боці політику подвійних стандартів СПУ та опозиційну риторику комуністів, то слід відзначити, що пів року роботи уряду виявили його сильні і слабкі сторони.

Насамперед треба відзначити, що уряд став окремим впливовим політичним та економічним центром життя держави. Нинішній Кабмін комусь може подобатися, хтось його ненавидить. Однак сьогодні усі змушені рахуватися з позицією уряду та його керівника. Іншими словами, відійшла у небуття практика, коли Кабмін був засобом маніпуляцій Адміністрації Президента й фактично не міг проводити власної політики.

“Сильною” стороною діяльності уряду є його глава – Юлія Тимошенко. Минуло пів року, були злети і падіння, проте Тимошенко залишається безперечним суспільним авторитетом. Сьогодні складно знайти їй адекватну заміну, при тому, що бажаючих посісти місце Прем’єра не поменшало, а побільшало.
Кабінет Міністрів поки що зберігає імідж “соціального”. Великі за сучасними мірками соціальні виплати пенсіонерам та молодим матерям, послідовна позиція щодо повернення у державну власність “Криворіжсталі” та інших незаконно приватизованих підприємств, “війна” з олігархами, намагання вивести із “тіні” економіку – все це творить досить потужну електоральну базу для підтримки уряду на чолі з Тимошенко.

Правда, на цьому тлі все очевиднішими стають слабкі сторони нового уряду. Найслабшим місцем залишається коаліційний склад Кабміну. Український досвід показав, що принцип партійної коаліції при формуванні виконавчої гілки влади поки що не дає позитивних результатів. Що більше, як свідчить діяльність нинішнього Кабінету Міністрів, коаліційність стала бичем виконавчої влади. Яскрава ілюстрація – участь в уряді представників Соцпартії, які “роздираються” між двома керівниками: главою Кабміну, яка виплачує їм зарплату та партійним лідером, який “ідейно надихає”.

Саме коаліційність призвела до утворення в уряді партійної групи Народного Союзу “Наша Україна”, що також, м’яко кажучи, не сприяє консолідації дій урядової команди. Сьогодні на часі поставити питання: а чи є команда?
Так, за пів року вже два члени уряду, один з них міністр юстиції Роман Зварич, а другий віце-прем’єр Роман Безсмертний писали заяви про відставку. Покинув урядовий човен перший заступник голови ДПА Микола Катеренчук. Все важче приховати “окрему” позицію першого віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха. Або такий промовистий приклад: одразу троє з чотирьох віце-прем’єрів та дев’ять із сімнадцяти міністрів, серед них міністр економіки Сергій Терьохін та міністр фінансів Віктор Пинзеник, подалися у відпустку, не зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в державі. Треба визнати, якби на чолі уряду не стояла Юлія Тимошенко як суспільний авторитет, урядова команда вже давно б розсипалася.

За пів року стало очевидним, що реалізувати амбітні плани уряду буде важко без серйозних змін “правил гри”. За словами Прем’єра, в країні діють 6 392 регуляторних актів, з них 2 249 необхідно відмінити, оскільки вони сприяють корупції. Без сумніву, що нові “правила гри” було б легше встановити, якби існувала гармонія стосунків між Кабінетом Міністрів та Верховною Радою. Такої гармонії не має і навряд чи скоро буде. Уряд не зміг знайти спільну мову із більшістю народних депутатів, а тому приречений, принаймні до березня наступного року чимало енергії витрачати на протистояння з парламентом, який може перетворитися на реальну загрозу для Юлії Тимошенко та її уряду.

Характерною особливістю діяльності Юлії Тимошенко на посаді глави Каміну стала її “аполітичність”. Відчувається, що Прем’єр концентрує свої зусилля на вирішенні актуальних проблем соціально-економічної сфери й неохоче виловлюється стосовно політичних питань. Такий стиль поведінки зрозумілий громадянам й закономірний як для глави уряду держави, де існує відносна політична стабільність. Проте суспільство невпинно наближається до нової фази політичного протистояння – виборів нового складу парламенту та органів місцевого самоуправління. В українських реаліях це означає, що уряд та його голова можуть стати “розмінною картою” складних політичних комбінацій. За таких обставин не важко спрогнозувати зміну тактики Юлії Тимошенко. Не виключено, що вже у вересні ми побачимо Тимошенко у ролі Жанни Дарк, з усіма наслідками, які випливають з такої метаморфози. Здається, в Україні доля кожного Прем’єра залежить виключно від його бійцівських рис.