Свята Літургія 21-го серпня
08/12/2005 | DADDY
Як вже повідомлялося у багатьох ЗМІ, в Києві, на майданчику біля недобудованого поки що, на жаль, Храму Воскресіння Христа (ст..м Лівобережна) відбудеться свята Літургія з нагоди переносу кафедри владики кардинала Любомира Гузара (УГКЦ) зі Львову до Києва.
Ця, нібито внутрішня справа УГКЦ, її вірних та України отримала несподівано жорстку реакцію від наших молодших братів з північного Сходу. Спеціальне збіговисько ФСБ-шних попів було присвячено розгляду ситуації в Україні, з точки зору переносу центру УГКЦ зі Львова до Києва, та майбутньому освяченню кафедрального собору. Речник РПЦ МП закликав всі „здорові” церковні сили не допустити поширення впливу Святого Престолу на Центральну, а потім Східну та Південну Україну. Маємо маленьку підозру, що занепокоєність святих отців з Московії викликана не тільки питаннями віри. А й суто фінансовими питаннями - бо загально відомо, що більшість приходів РПЦ МП знаходиться не в Московії, а.... в Україні. Таким чином: збільшиться вплив УГКЦ - зменшиться „кєш” у Свят-Даниловому монастирі. Якщо святі отці прислухаються до нашої думки, то ми б порадили перенести свою увагу на стан справ саме у Московії, на зубожіння парафіян, на новий наступ кремлівської влади на права і свободи громадян. Дивіться, святі іноки, з часом ФСБ згадає й про вас. Знов прийдеться звіти писати до Контори Глибокого Буріння.
Ця, нібито внутрішня справа УГКЦ, її вірних та України отримала несподівано жорстку реакцію від наших молодших братів з північного Сходу. Спеціальне збіговисько ФСБ-шних попів було присвячено розгляду ситуації в Україні, з точки зору переносу центру УГКЦ зі Львова до Києва, та майбутньому освяченню кафедрального собору. Речник РПЦ МП закликав всі „здорові” церковні сили не допустити поширення впливу Святого Престолу на Центральну, а потім Східну та Південну Україну. Маємо маленьку підозру, що занепокоєність святих отців з Московії викликана не тільки питаннями віри. А й суто фінансовими питаннями - бо загально відомо, що більшість приходів РПЦ МП знаходиться не в Московії, а.... в Україні. Таким чином: збільшиться вплив УГКЦ - зменшиться „кєш” у Свят-Даниловому монастирі. Якщо святі отці прислухаються до нашої думки, то ми б порадили перенести свою увагу на стан справ саме у Московії, на зубожіння парафіян, на новий наступ кремлівської влади на права і свободи громадян. Дивіться, святі іноки, з часом ФСБ згадає й про вас. Знов прийдеться звіти писати до Контори Глибокого Буріння.
Відповіді
2005.08.12 | ЛисМикита
Re: Свята Літургія 21-го серпня
Схоже, що РПЦ -- організація більше політична. Тому їй краще знати, як не зважати на потреби своїх парафій та втручатися у справи сусідніх церков.Борітеся -- поборете. Не переймайте лише їхні методи.
2005.08.12 | Steve Seitz
Re: Свята Літургія 21-го серпня
> Борітеся -- поборете. Не переймайте лише їхні методи.Треба просто відділяти християнське від нехристиянського (наносного, занадто традиційного, байок і суєвєрія), і воно саме відпаде.
2005.08.12 | ЛисМикита
Re: Свята Літургія 21-го серпня
Так.Практика хоче довести, що це неможливо,
але я, мабуть, ідеаліст...
2005.08.12 | Kohoutek
Re: Свята Літургія 21-го серпня
Следует всерьёз опасаться провокаций.2005.08.12 | Navigator
При совєтах половина приходів цілої РПЦ була в Західній Україні.
Тепер в Росії храми пусті стоять.Прихожан дуже мало.
Готуються до переходу в буддизм?
Докупи з китайцями?
2005.08.12 | Navigator
Умный число зверя сочти сам:
Алексий Второй - 15-й патриарх Русской церкви. Его предки - знаменитые военачальники и юристы Ридигеры - немало послужили славе России. С именем патриарха Алексия связывают эпоху возрождения духовной жизни страны. 15 лет назад в Московском патриархате было около 7 тыс храмов, а сейчас более 26 тысяч.Православная Украина
Три крупнейших православных Церкви государства (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ) владеют 145 монастырями и более чем десятью тысячами храмов.
От і рахуйте.
2005.08.12 | ЛисМикита
Re: Умный число зверя сочти сам:
Navigator пише:> 15 лет назад в Московском патриархате было около 7 тыс храмов, а сейчас более 26 тысяч.
А скільки з них -- на території України?
>
> Православная Украина
> Три крупнейших православных Церкви государства (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ)..
Це Ви добре сказали: УПЦ МП -- *не* українська церква.
2005.08.15 | Navigator
Я ж пишу, що до 1991 більшість церков РПЦ була в Україні.
А подальші цифри - те, що швидко знайшов зараз.Думаю, число православних церков в Україні подвоїлось з 1991 (бо їх було на Західній досить - в кожному селі і місті). Але якщо і потроїлось - то з 7 тисяч церков РПЦ тоді наявних - половина була в Україні.
2005.08.12 | Sean
Мабуть тре буде прийти (-)
2005.08.12 | catko
треба. з друзями бажано (-)
2005.08.12 | Мінор
УГКЦ идет на Восток. В Киеве готовится бойня?
http://www.rep-ua.com/show/?id=1001Пресс-секретарь «Союза Православных Граждан» Кирилл Фролов: "Если Корчинский из Савла станет Павлом, то это – действие Божией благодати. Несомненно, мы приветствуем такой переход!"
В январе 2002 года, аккурат перед прошлыми парламентскими выборами в «Зеркале недели» я опубликовал статью под названием «Шаг на восток». Она была посвящена заявлению главы Украинской греко-католической церкви Любомира Гузара о переносе своей резиденции из Львова в Киев и анализу того, что из этого всего может выйти.
Тогда я начал ее так: «Складывается впечатление, что в период парламентских выборов даже высадка марсиан на майдане Незалежности будет подана средствами массовой информации как что-то заурядное и второсортное... Пока на прошедшей неделе все отечественные СМИ смаковали очередной предвыборный скандал, почти незамеченным прошло событие действительно исторического значения. Из серии тех, что после включаются в школьные учебники. Но в новостях этому событию, в лучшем случае, было посвящено пару предложений…».
Что ж, кажется, тогда - это была единственная большая публикация в центральных СМИ на эту тему…
Прошло почти четыре года, опять на носу выборы и сказанное в 2002 стало реальностью – 21 августа кафедра главы УГКЦ будет официально перенесена из Львова в Киев. По этому поводу Любомир Гузар даже поменял свой титул с «Верховный Архиепископ Львовский» на «Верховный Архиепископ Киево-Галицкий».
Если решение о переезде прошло почти не замеченным, то сам переезд уже сейчас обещает стать топ-событием, как в церковной, так и политической жизни страны и, без сомнения, будет по полной использован в грядущих выборах 2006 года.
Путь на Восток
К середине 90-х вскоре после бурного выхода УГКЦ из подполья (со всеми его эксцессами, включая мордобой под храмами) межцерковная ситуация в Украине более-менее стабилизировалась. Что и понятно. Униатам было не до продвижения на Восток - после десятилетий гонений греко-католикам нужно было попросту обустроиться – возродить структуру, церковные учреждения, учебные заведения, монастыри и прочее.
В РПЦ, хотя регулярно и жаловались на «униатский погром галицких епархий», по большому счету тоже смирились с утратой и никаких резких шагов не предпринимали. В Свято-Даниловом монастыре прекрасно понимали, что вернуть некогда загнанную Сталином под омофор Московского патриарха паству можно исключительно сталинскими же методами – то есть под дулом автомата. Хотя, конечно, удар для РПЦ был еще тот – в Западноукраинских епархиях находилась едва ли не большая часть всех активных верующих Московского патриархата.
Впрочем, уже тогда во Львове начали активно готовиться к «броску за Збруч». Например, в середине 90-х УГКЦ приняла решение, что в особых случаях служба в храмах может вестись на русском языке. Вряд ли это было сделано с прицелом на как правило принципиально украиноязычних галичан. Хотя, то, что украинские униаты рано или поздно двинутся на Восток, было понятно изначально – являясь самой организованной и мощной религиозной структурой в Украине, УГКЦ априори не могла долго оставаться региональной церковью. Но пока резиденция кардинала Гузара находилась во Львове говорить о всеукраинском статусе Церкви, даже имея приходы по всей стране, было невозможно.
Вскоре после январского (2002 г.) заявления Любомира Гузара в Киеве на берегу Днепра у Моста метро началось строительство грандиозного патриаршего центра УГКЦ. Здесь следует отдать должное чиновникам Киевской мэрии – наверное, не желая лишний раз ссорится с Московским патриархатом и Филаретом они выделили под строительство земли на менее престижном Левобережье. Но при этом они забыли, что речь шла о строительстве духовного, а не бизнес-центра. Чем сделали УГКЦ дополнительную услугу – благодаря этому греко-католики «перешагнули» не только Збруч, но и Днепр
В ожиданиии «конкурента»
То, что униаты рано или поздно «перейдут Збруч» в РПЦ не понимать не могли. Но, как ни странно, со стороны Православной церкви почти ничего не предпринималось для того, чтобы хоть как-то подготовиться к появлению мощного конкурента. Скорее всего, в Московском патриархате забыли, что Украина – не Россия, и государственная машина давить конкурентов РПЦ (как это с успехом делается в РФ) не собирается. Во всяком случае, в масштабах всей страны. Хотя со стороны Церкви (как из Москвы, так и от их подчиненных на Лаврских холмах) завуалировано и не очень такие пожелания высказывались неоднократно.
22 июля, ровно за месяц до переноса в Киев главной кафедры греко-католиков, Священный синод Русской Православной Церкви издал резолюцию, в которой назвал предстоящий перенос кафедры греко-католического архиепископа в Киев "неприемлемым с канонической, эклезиологической и пастырской точек зрения". Но вряд ли это заявление хоть как-то могло повлиять на ситуацию…
В попытке предотвратить неизбежное, Москва даже обращалась к Ватикану. Чуть ранее глава Отдела внешних связей Московского Патриархата митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл обсудил украинскую проблему с президентом Папского совета по содействию христианскому единству кардиналом Вальтером Каспером. Митрополит Кирилл высказался против переноса духовного центра УГКЦ в Киев, а также против придания этой церкви статуса Патриархата, чего добивается ее глава кардинал Любомир Гузар.
Спустя два дня после этой встречи, как сообщила "Седмица" кардинал Гузар заявил, что украинские греко-католики никогда не отказывались и не откажутся от намерения сделать своим центром Киев.
«Украинская Православная Церковь, подчиняющаяся Московскому Патриархату, и Украинская греко-католическая церковь в общении с Папой Римским – две совершенно разные Церкви, хотя и имеют общие корни, – заявил кардинал Гузар. – Паства этих Церквей занимает одну и ту же территорию географически, но не канонически, так как канонического общения между ними нет. Поэтому никаких канонических и эклезиологических препятствий для их сосуществования нет», – заявил тогда Гузар.
Борьба за веру или предвыборный PR?
Если в заявлениях руководителей РПЦ сквозит сдержанное негодование, то у «Союза православных граждан» - околоцерковной черносотенной структуры, не сдерживаемой никакими нормами и о которой говорят, что в патриархии на уме - то у них на языке, грядущий переезд вызвал реакцию просто истерическую. В заявлении «Союза» от 10 августа в частности говорится: «Православные верующие встанут за Русь Святую и Веру Православную, не допустят униатского блицкрига и создания «Украинской поместной церкви», отстоят Киев, как мать городов русских, как «Новый Иерусалим», невозможный без Третьего Рима» По мнению авторов документа, перенос кафедры униатов «символизирует новый этап духовной и идейной оккупации униатской Галицией православной Украины».
«СПГ» традиционно любит принимать высокопарные, заявления с надрывом. Но опыт показывает, что обычно все «православные граждане» грудью вставшие на защиту Святой Руси – это несколько сотен человек с иконами «святого» Николая ІІ («Кровавого») в руках и русскими монархическими знаменами. Правда на этот раз крестным маршем нескольких сотен кликуш, вероятнее всего, не обойдется.
В том таки заявлении значится: «В акциях православных примут участие и украинские националисты из "Братства" Дмитрия Корчинского, понимающие опасность американской и униатской оккупации Киевской Руси Православной.
Мы призываем всех выступить против униатского блицкрига в Киеве и прийти на Левый берег Днепра, где греко-католики создают свою "Антилавру" и где они намерены провести "богослужение", посвященное переносу своего из Львова в Киев.»
Любопытно, что в тот же день было распространено заявления о переходе бывшего «пана провидныка» УНА-УНСО Корчинского в лоно Московского патриархата. За что пресс-секретарь «Союза Православных Граждан» Кирилл Фролов даже сравнил его с Апостолом Павлом: «Все мы помним, что Савл перед тем как стать Апостолом Христовым, был одним из самых жестоких гонителей Церкви. Если Корчинский из Савла станет Павлом, то это – действие Божией благодати. Несомненно, мы приветствуем такой переход».
Сам Корчинский очередную смену своей политико-религиозной ориентации в интервью агентству «Новый регион» объяснил так: «Я перешел в Московский Патриархат по ряду церковно-политических причин… Московский Патриархат из всех больших Церквей менее всего склонен к либерализму, то есть сохраняет дух предыдущих борцов за веру. Филарет – мощный человек, но он политик, который склонен играть в игры прозападного толка».
Корчинский также сказал, что на него произвела большое впечатление встреча с главой Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата Митрополитом Кириллом.
«Это человек, который очень четко воспринимает вызовы настоящего времени», – подчеркнул лидер «Братства».
Впечатление, произведенное митрополитом Кириллом на Корчинского, становится более понятным, если вспомнить, что именно Кирилл (Гундяев) контролирует основную часть многомиллиардных финансов РПЦ.
(продолжение следует)
Дмитрий Полюхович
2005.08.12 | DADDY
2005.08.12 | DADDY
Дмитра Полюховича - на фонар
Мінор пише:> Впечатление, произведенное митрополитом Кириллом на Корчинского, становится более понятным, если вспомнить, что именно Кирилл (Гундяев) контролирует основную часть многомиллиардных финансов РПЦ.
>
Одне призвище адепта РПЦ (Гундяев) викликає у мене огиду і бажання присвятити частину часу перерізанню горлянки кремлівського інока частиною корсервної банки, як у відомому анктоді. Тільки на відміну від анекдота я б залюбки здійснив це на практиці.
Згадування у контексті статті Дм.Полюховича многоміл"ярдних прибутків РПЦ від "святої" діяльності в Україні зайвий раз підтверджує те, що бабці, які підуть першою хвилею зривати Літургію - це біо-маса РПЦ, а сенс всіх заяв та штучного "протистояння" - гроші.
2005.08.13 | Мінор
Ну і гарячий ти на розправу. Але мову вчити треба
Не фонар - а ліхтар, а може шибениця.Тим часом Полюхович якрах дуже не любить Корча та МП і підтримує УГКЦ. Але про це у другій частині статті...
2005.08.13 | DADDY
Re: Ну і гарячий ти на розправу. Але мову вчити треба
Ну, я ж там поставив смайлік. Це стосується і "фонара", і Полюховича на ньму.Я ж бачив з тексту, що його позиція достатньо нормальна.2005.08.16 | DADDY
Re: мову вчити треба
Міноре, а це не Вамш сайт?А переклад з української Ви робити автоматом?:
http://ru.redtram.com/go/20525944/71/
В первом полугодии Киев стал единым городом, где наблюдался прирост населения
2005.08.13 | keymaster
Re: Свята Літургія 21-го серпня
Перенесення резиденції Глави УГКЦ в Київ усупереч бажанню московської церкви - це легша частина завдання. Легша, бо конфлікт з РПЦ нікого в УГКЦ не колише, він і так є, і МП нічого греко-католикам зробити не може (хіба солі на хвіст насипати, і то, якщо дозволять).Друга і важча частина завдання - це проголошення Патріярхату. Зробити це можна і треба лише в Києві, для цього й переноситься резиденція. Думка Москви в УГКЦ пісця сталінського собору 1946 року та знищення значної частини єпископів, священиків і монашества нікого не хвилює, те що це робиться всупереч Москві, навпаки, викликає сатисфакцію. Тому те, що Москва буде репетувати проти Патріярхату - це, скоріше, зайвий адреналін, аніж перешкода. Проблемою є позиція Ватикану проти Патріярхату. Але так виглядає, що єпископи вже морально готові проголосити Патріярхат всупереч Риму. І Рим, судячи з усього, покомизиться, може півроку, а може й п'ять, для проформи, і визнає суверенне право українських єпископів самим вирішувати долю української церкви. Та й куди Ватикану подітись, якщо він визнав право на Патріярхат значно менш чисельних церков, ніж УГКЦ?...
А вже після того нам залишиться говорити про об'єднання українських Церков у одну, яка буде в рівноправних стосунках з Римом і Константинополем. (просто інших політичних завдань на церковному ґрунті не буде).
2005.08.13 | DADDY
Re: Свята Літургія 21-го серпня
keymaster пише:> МП нічого греко-католикам зробити не може (хіба солі на хвіст насипати, і то, якщо дозволять).
>
На міг погля, справа не в тому що може зробити МП, а в тому, що:
1. Заява сіноду МП є втручанням в внутрішні справи нашої країни і прямим закликом до протистояння.
2. Цю ненрозумну заяву імовірно використають маргінали для підняття градусу напруги у суспільстві. Ця карта (протистояння церков та їхніх вірних) лежить наступною у московських картярів за картою утисків російської мови в Україні.
2005.08.13 | Steve Seitz
Питання по Патріархату
keymaster пише:> Друга і важча частина завдання - це проголошення Патріярхату. Зробити це можна і треба лише в Києві, для цього й переноситься резиденція. Думка Москви в УГКЦ пісця сталінського собору 1946 року та знищення значної частини єпископів, священиків і монашества нікого не хвилює, те що це робиться всупереч Москві, навпаки, викликає сатисфакцію. Тому те, що Москва буде репетувати проти Патріярхату - це, скоріше, зайвий адреналін, аніж перешкода. Проблемою є позиція Ватикану проти Патріярхату.
> Але так виглядає, що єпископи вже морально готові проголосити Патріярхат всупереч Риму.
А як це буде реально виглядати, в смислі процедури?
> І Рим, судячи з усього, покомизиться, може півроку, а може й п'ять, для проформи, і визнає суверенне право українських єпископів самим вирішувати долю української церкви. Та й куди Ватикану подітись, якщо він визнав право на Патріярхат значно менш чисельних церков, ніж УГКЦ?...
Це так.
Хіба заснування Патріархату не суто символічий акт?
> А вже після того нам залишиться говорити про об'єднання українських Церков у одну, яка буде в рівноправних стосунках з Римом і Константинополем. (просто інших політичних завдань на церковному ґрунті не буде).
Дві церкви живуть за разними правами, то рівноправними навряд чи будуть... Сама ідея Католицької церкви - у всесвітньому духовному спілкуванні, Православної - у автономності "помісних" (місцевих). Хай не беремо навіть до уваги Протестантів, які є дуже важливою частиною Християнства.
Правила є такими, що які церкви будуть мати традиційно-патріотичний елемент, ті й будуть "українськими". Але у противагу треба саме той елемент, який втратився у РПЦ - з традиційністю, залишатися власне Християнськими церквами. А одної церкви не буде.
Пізніше, традиційно-патріотичний елемент зародиться і в Євангельсько--протестантських церквах.
2005.08.13 | keymaster
Re: Питання по Патріархату
Процедура дуже проста: Синод Єпископів проголошує Патріярхат. Формально це потребує благословення Святішого Отця. Войтило - Іван-Павло ІІ погоджувався, що УГКЦ "доросла" до Патріярхату, казав, що рішення "вже близько", але просив "трошки почекати". Насправді ця волокита може тягнутися до безмежности. Проблема в тому, що Москва у своїх переговорах з Ватиканом цілий час ставить питання Унії, як чогось, для неї абсолютно неприйнятного. Ватиканові створювати самому собі головний біль не хочеться, тому, хто б не був Папою, благословення наперед він не дасть. Але в Римі є достатня кількість кардиналів, далеких від політичних стосунків Москва-Рим, і вони прихильно ставляться до проголошення Патріярхату. А кардинал Тафт прямо каже, що українцям треба не оглядатись на Ватикан, проголошувати Патріярхат, і якщо Рим цього не визнає, "відсилати листи, адресовані на Києво-Галицьку метрополію назад з приписом "адресат невідомий", доки там не напишуть: Українська Патріярхія"." Оскільки священники в церквах на Службі Божій вже не перший рік кажуть "Патріярха нашого Любомира" (хіба крім Василіян), то статус є питанням часу.2005.08.13 | keymaster
Re: Питання по Патріархату
Стосовно символічности. Формально Ватикан не може втручатися в справи Патріярхії. Зараз УГКЦ користується Кодексом Канонів Східних Церков, всі призначення на вищих щаблях повинні затверджуватись у Ватикані (хоча насправді від часів Шептицького (а Сліпого, то вже точно) Церква вирішує свої справи сама, а потім просить благословення Святішого Отця. Які ні разу не відмовили (можливо, не хотіли скандалу).)У нас є ще той момент, що Закарпаття має свою окрему Унію, відповідно їх єпископи не підлягають святоюрській Горі, а тепер так само не будуть підлягати Києву. Патріярхат мав би ліквідувати цю окремішність.
2005.08.13 | настрадамус
С помощью православия Украины порабощали с востока и сегодня(-)
2005.08.15 | Sean
Люди, підкажіть, де саме
розташований той недобудований храм? Безпосередньо біля м.Лівобережна?2005.08.15 | DADDY
Re: Люди, підкажіть, де саме
З останнього вагону виходиш на ст.м. Лівобережна (як їхати з центру), повертаєш ліворуч, під міст, їдеш прямо, по праву руку поштамт, по ліву руку дорога іде до Дніпра. Ліворуч будівництво нового корпусу експо-центру, праворуч новий житловий комплекс з світлої цегли, прямо перед тобою недобудований Храм.2005.08.16 | Sean
Дяк! (-)
2005.08.16 | artem
А о котрій годині починається? (-)
2005.08.17 | DADDY
Re: O 10:00 (-)
2005.08.16 | Мінор
Любителям Полюховича - продовження статті про УГКЦ
УГКЦ идет на Восток. В Киеве готовится мордобой? (продолжение)http://rep-ua.com/show/?id=1276
Владимирово крещение дало нашему народу не только свет веры Христовой, но и оставило своеобразную «родовую травму» в отечественной церковной традиции - вера пришла на землю Руси не столько силой проповеди, сколько при помощи, как ныне модно говорить, «админресурса».
С первой частью статьи Вы можете ознакомиться здесь.
Нельзя исключить, что 21 августа на Левом берегу не обойдется без ожесточенной стычки. И даже нет гарантии, что не прольется кровь. Тем более что накануне парламентских выборов в этом будет очень много заинтересованных людей. В первую очередь политиков абсолютно далеких от Православия в частности и от христианских ценностей в целом... Тех, которые опять в своей предвыборной кампании будут использовать ставку на раскол Украины, на противопоставление Востока и Запада страны. Это и не скрывается - достаточно вспомнить тезис про «новый этап духовной и идейной оккупации униатской Галицией православной Украины».
Скорее всего, провокация будет носить долговременный характер. Возможен также вариант, когда реальные кукловоды из украинских предвыборных штабов и их московские союзники сделают так, чтобы «бойцы за православие» натворили достаточно, чтобы самых активных из них просто нельзя было оставить на свободе. Последнее даст возможность превратить банальных хулиганов в «узников совести» и «страдальцев за веру Православною». Со всеми вытекающими – митингами, пикетами, крестными ходами, сбором подписей и т.д.
При особо жестокой провокации, можно только догадываться о судьбе храмов и общин УПЦ-МП, расположенных на территории Западной Украины и в первую голову Почаевской Лавры, святыни православной церкви в Терпонопольской области. Ведь всегда найдутся горячие головы желающие отомстить, что приведет к экскалации межконфессиональной и межрегиональной напряженности.
А вот менее всего эта акция будет Православию полезна (не путать с отдельными иерархами РПЦ). Бесчинства «православных граждан» и «братков» Корчинского в стиле средневековой нетерпимости дадут любому желающему возможность упрекнуть РПЦ в целом, и ее украинское отделение - УПЦ в частности, в религиозном экстремизме и мракобесии. И вряд ли добавит сторонников. Да и не решаются вопросы веры при помощи мордобоя.
Что день грядущий нам готовит?
Перенос резиденции Мирослава Гузара в Киев знаменует начало нового этапа в развитии религиозной ситуации в Украине и является, началом приобретения УГКЦ статуса общенациональной Церкви не только юридически, но и фактически. Несомненно, за Гузаром уже в ближайшее время через Збруч последуют сотни, а то и тысячи священнослужителей, в большинстве своем не обремененных семьями монахов. За их плечами будут лучшие учебные заведения Запада, глубокие знания не только в области религии, но и психологии и социологии. А в протянутых руках будут не только кружки для пожертвований, но и гуманитарная помощь
Впрочем, представителям УПЦ и УПЦ-КП не стоит пока особо беспокоится. Ни на храмы, ни на приходы этих церквей греко-католики, претендовать не будут. Так что о «прозелитизме» - переманивании православных в свою веру речь не пойдет. Человека с уже определившимся вероисповеданием намного труднее убеждать, да и кому нужны лишние конфликты? Тем более что абсолютное большинство населения на Востоке Украины, несмотря на заявленную религиозность и принадлежность к православию, по сути, являются атеистами. И даже многие из крещеных в Православии на поверку христианами не являются. Ведь согласно канонам, человек, пропустивший без уважительных на то причин три воскресных богослужения, или хотя бы раз в году не пришедший на исповедь считается автоматически отлученным от Церкви.
Религиозность же среднестатистического украинца, наверное, наиболее метко выражена в анекдоте: «І що в тій церкві цікавого? Що не прийду — все паски святять...».
Соответственно, согласно канонов Церкви, значительная часть из тех, кто относит себя к православию ни православными, ни христианами не являются
Вот именно этот контингент и станет объектом самого пристального внимания отцов УГКЦ.
Учитывая то, что ни по миссионерской, ни по социальной активности на своей территории греко-католики ничем не уступят представителям протестантских и неохристианских церквей, а также то, что храмы и обряды униатов более соответствуют представлениям среднего украинца о Божьем доме, чем спортзалы и кинотеатры неохристиан, можно уверено говорить о том, что УГКЦ на Востоке имеет все шансы на успех.
Правда этот успех возможен только при условии что православные будут по прежнему дожидаться, что Президент или правительство, как некогда Св. Владимир, скажут: «А кто не придет креститься на реку — тот враг мне (со всеми вытекающими для ослушников последствиями)». Или же противопоставлять кордоны из боевиков, как это собираются делать активисты «СПГ» и «Братства».
Бороться можно и нужно только Словом. Тем более, что Православная Церковь (Здесь я не разделяю ни РПЦ в Украине, ни УПЦ-КП) имеет значительный опыт, как социального служения, так и миссионерской деятельности, направленный не только на традиционных «околохрамовых» бабушек, но и на молодежь и подростков. Стоит упомянуть, например, потрясающий журнал для подростков «Отрок» - чудесная полиграфия, высокохудожественные фото, написанные живым, а не благостно-псевдоцерковным языком материалы на актуальные и волнующие многих темы…
Перенос главной греко-католической кафедры в Киев как это парадоксально и не звучит, может самым благодатным образом сказаться на состоянии украинского православия. Правда о монопольном положении главной государственной Церкви забыть придется навсегда. Как и о спокойной жизни для иерархов. Но благо для Церкви и для ее отцов - это не всегда одно и тоже.
Здесь следует вспомнить историю. То давнее Владимирово крещение, дало нашему народу не только свет веры Христовой, но и оставило своеобразную «родовую травму» в отечественной церковной традиции - вера пришла на землю Руси не столько силой проповеди, сколько при помощи, как ныне модно говорить «админресурса». С той поры у нас с проповедью как-то традиционно не складывалось, церковные мужи больше уповали на власть, чем на силу Слова. Хотя в Евангелии от Иоанна сказано, что в начале было именно Слово…
Правда, в дальнейшем Православию в Украине все же удалось избавиться от этой родовой болячки. Попав сначала под власть Литвы, а потом и Речи Посполитой Православие в Украине перестало быть государственой религией. Более того, Православная Церковь вынуждена была если не бороться, то противостоять государству. В этих условиях Церкви самой, не уповая на милость сильных мира сего, пришлось решать свои проблемы.
И даже раскол и переход значительной части духовенства в унию с Римом для православия в Украине оказался благотворным. В XVII веке именно противостояние с униатами дало второе дыхание украинскому православию, побудив Церковь к развитию богословской мысли, просветительской деятельности, активизировало активность священников.
На территории нынешней России ситуация была диаметрально противоположной. Даже находясь под властью Орды Церковь не чувствовала себя ущемленной. Достаточно вспомнить, что по ордынским законам хула на православие каралось смертью. Что уже говорить о периоде Московского царства! Правда это «благолепие» много имело кучу «побочных эффектов». Если у условиях постоянной богословской дискуссии и противостояния с униатами в Украине, за свидетельствами современников, даже женщины умели читать и ходили в храмы с молитвенниками, то в Московии наоборот, даже священники зачастую были полностью неграмотными.
Неудивительно, что в свое время, при подготовке реформирования (Никоновская реформа) закостенелого, насквозь пропитанного остатками язычества московского православия, царь Алексей Михайлович пригласил именно украинских богословов. В Московии же, где православие развивалось в тепличных условиях государственной религии, таких людей не нашлось.
Правда сама власть в России относилась к духовным отцам как к обслуге. Мы до сих пор говорим про никчемный, ничего незначащий документ «филькина грамота». Этим выражением мы обязаны митрополиту Филиппу который протестовал против жестокой политики Ивана Грозного, за что был заключен в монастырь в Твери и оттуда писал царю обличительные грамоты, пока его не задушил Малюта Скуратов. Вот эти самые послания опального митрополита царь Иван, при котором Москва стала «3-м Римом» презрительно именовал «филькиными грамотами».
Увы, после присоединения к России вскоре все вернулось на круги своя - православие в Украине стало всего лишь частью государственной машины империи. Кстати, уже в наше время, желание услужить сильным мира сего сыграло с церковью злую шутку – противоречащее, как церковным, так и зачастую светским законам активное участие в последней избирательной кампании на стороне «единого от власти» привело к тому, что тысячи людей отвернулись от УПЦ
Сегодня, перед украинским православием есть два пути – один как в XVII веке – активизировать богословскую мысль, миссионерскую деятельность и социальное служение, показать и Словом и делом что православная церковь служит Богу, народу и Украине. Другой, ждать что кто-то «задавит» оппонентов, а все усилия бросить не на борьбу за сердца и души людей а на войну с «захватчиками канонических территорий» (хотя о каких территориях может быть речь в эпоху глобализации?). Первый путь – ведет в будущее. Второй к маргинально секте. Что будет выбрано – покажет время
P.S. В День независимости 24 августа на Майдане пройдет молебен за Украину с участием иерархов всех конфессий. Дай Бог, чтобы 21 августа все прошло так, чтобы и Митрополиты Владимир и Гузар могли стоять рядом…
Дмитрий Полюхович
2005.08.16 | DADDY
Re: Від "любителів" Полюховича
Дякуємо Полюховичу за статтю ( а Мінору за її розміщення тут), у якій поєднані гострі і точні оцінки ситуації перед 21-м серпня з нудним екскурсом до радянського підручника з релігієзнавства."Страшилка" про "корчей" та їхнє маргінальне "Блядство" тільки підтверджують моє передчуття.Щодо мене, то я і мої друзі не будемо 21-го сторонніми спостерегачами.
2005.08.16 | keymaster
Зробіть, будь ласка, фоторепортаж (-)
2005.08.16 | Dana
От Корчинський піариться
Останнім часом пан Корчинський уподобав релігійні питання. От 17 серпня збирається провести акцію протесту проти перенесення центру греко-католицизму зі Льовову до Києва. Як вам такі піар-акції?2005.08.16 | Sean
Пан Корчинський
вподобав відроду тільки одне релігійне питання - себе укоханого. Яко альхва і прости Господи, омега, тьху...Dana пише:
> Останнім часом пан Корчинський уподобав релігійні питання. От 17 серпня збирається провести акцію протесту проти перенесення центру греко-католицизму зі Льовову до Києва. Як вам такі піар-акції?
2005.08.16 | Navigator
Re: Пан Корчинський
Такому агенту дали наказ розконспіруватись!Кепські справи у товаришів чекістів.
В тому числі і в рясах.
Дє-шов-ка.
2005.08.16 | DADDY
Re: Зробіть, будь ласка, фоторепортаж (-)
17-го чи 21-го?Нажаль не маю фотоапарата - бідність.
2005.08.16 | Navigator
Думаю, там люди з фотоапаратами будуть - скористайтесь.
Вони вишлють Вам, Ви - нам.Бо фоторепортаж буде.
І телевізійний теж.
Недарма ж створили цілий ТБ канал "Спас"?
2005.08.18 | Мінор
Хто тут просив фоторепортаж? (репортаж Ю. Космини)
фоторепортаж з пікетування нунціату "брачиками" Корчинського за лінком: http://www.rep-ua.com/show/gallery.php?what=gА просто репортаж Юрка Космини на ту ж таки тему читайте нижче:
http://www.rep-ua.com/show/?id=1614
«І синагоги розгромимо! Тому що ми православниє…»
Розпалювання міжконфесійної ворожнечі, схоже, й справді стає основним напрямком передвиборної пропаганди «об‘єднаної опозиції». Принаймні, проти перенесення центру УГКЦ до Києва уже повстала вся армія вітренкорчинських маргіналів.
Хто кілька років тому міг собі уявити, що затята марксистка Наталя Вітренко перетвориться на церковного радикала? Ще пригадується її геніальна фраза, сказана в далекому 1999 році після гранати в Кривому Розі: «Я сама в Бога не вірю, але він врятував мене від смерті, бо за мене молилися віруючі виборці»… Але що поробиш – в учасників масовки не питають про особливості їхньої «платформи» та акторських здібностей, ними просто затикають будь-які технологічні дірки, дозволяючи хіба що нашвидкуруч вигадати «легенду» переорієнтації.
Два з половиною роки тому, коли стало відомо про намір УГКЦ перенести столицю до Києва, маргінальним сателітам СДПУ(о) та «Регіонів» чомусь прикро не стало. Мовчали вони й весь цей час, поки на лівому березі Дніпра будувалася грандіозна споруда. І лише цього року прокинулися «православні», які узріли в переселенні «руку Сатани», зведення «Антилаври» та розклеїли свої ідіотські листівки Києвом. Останніми ж тижнями, перед переїздом кардинала Гузара до нової оселі, призначеним на 21 серпня, до справи взялися московські політтехнологи.
Першою ластівкою став «братчик» Дімочка Корчинський, який урочисто перейшов під крильце Московського патріархату і звідти погрозив пальчиком папському нунцію. «Ваше Преосвященство, у світі лишається дедалі менше Християн. Іще менше лишається Християн, здатних до оборони віри. Нам потрібен єдиний фронт, тому дуже важливо уникати ворожнечі між католиками та православними», – ця фразочка з відкритого листа Корчинського нунцієві явно переписувалась із славнозвісного виступу Жиріновського. «Не сметь стрелять по Багдаду! Лучше вместе е…нем по Тбилиси!». Але ж, як не крути, Корчу до Жиріка дуже й дуже далеко. Хоча фразі на кшталт «Якщо уніатський архієпископ повертається до Києва, стає незрозумілим, за що проливали кров Сагайдачний, Трясило, Наливайко, Богдан, Гонта, Залізняк та інші великі постаті, на спогадах про яких ґрунтується наша національна свідомість» позаздрив би і Владимир Вольфович.
Дрібні провокації Корчинського дивувати припинили вже давно, а кілька років уже навіть не притягують увагу суспільства. Скажімо, нещодавній писк «Братства» щодо Придністров‘я дуже швидко змовк, не підтриманий соратниками Дмитра по маргінальній опозиції. Але з антиуніатською боротьбою вийшло інакше – вже за кілька днів до «братчиків» долучилися Прогресивно-соціалістична партія Наталі Вітренко та – аякже! – партія «Держава» екс-генпрокурора Геннадія Васильєва. Якщо вже такий повний комплект зібрано, сумнівів не залишається: вся гоп-компанія, що скакала навколо Януковича на минулих виборах та брала в облогу суди «за Колєснікова», взялася до справи серйозно. І, судячи з тону, яким пишуться погрозливі листи до Ющенка та українського народу, акція передбачається довгострокова, багатобюджетна та конфліктна.
Маргінали на повному серйозі обіцяють кров. А коли обіцяють маргінали, їм можна вірити – саме їхніми руками будуть проводитися провокації, поки лідери СДПУ(о) та Янукович, надувши щоки, відсторонено міркуватимуть перед телекамерами про «невиваженість дій керівництва УГКЦ», «неповагу до настроїв та бажань православних» та «нездатність нової влади забезпечити міжконфесійний мир».
Поки що виглядає так, що «всенародний спротив» готується за вже використаним, і досить успішно для організаторів, сценарієм – риторика дійових осіб дуже й дуже нагадує донецький «Хеловін для Ющенка» жовтня 2003-го. Вітренко на прес-конференціях уже розповідає, як «уніати різатимуть православних прихожан та вішатимуть священиків» – не гірше за «фашиста Ющенка» та «бандерівського марш-кидка на Донбас». Є, щоправда, суттєва різниця: Київ – не Донецьк, а адмінресурс уже в інших руках. Проте за достатнього фінансування, як уже показали мітинги під час «Євробачення», звезти «біомасу» до Києва зі східних регіонів – не проблема. І знайти провокаторів, які за певну суму погодяться влаштувати масові заворушення під оком уже «недружньої» міліції, – теж неважко. Колишня влада вчиться працювати тими самими методами на «чужій території».
Все розгромимо! В нас є блаженніший Владімір...
Сьогодні під будинком нунціату відбувалася «проба пера». Акція протесту була організована та проанонсована «Братством» Корчинського, і проводити її збиралися «за участю православних братств України». По дорозі до нунціату кореспонденти «І-Репортера» перестріли невеличку групку бабць – любительок православного екстріму. Це була саме та компанія, яка ще за часів революції ходила по Майдану «Хресною ходою» з брязкальцями, корогвами та іконою Януковича. Ці ж самі бабці та сумного вигляду чоловіки вже навесні стали основною ударною групою агітбригад «Свабоду Барісу Калєснікаву» – намет шалених «православних», які благословляли Януковича та захоплювали залу Апеляційного суду, обіцявши «померти від голоду за раба божого Бориса», простояв у Маріїнському парку до кінця. Із тими самими брязкальцями, корогвами та іконою (на цей раз уже Колєснікова). Після звільнення «великомученика Бориса» хрестоносцям якийсь час не було чого робити, аж ось нарешті трапилася нова нагода явити світові свої брязкальця.
Під нунціатом «Братства» чомусь не виявилось. Але щойно підійшли бабці, все стало на свої місця – трійко непомітних хлопців із кортежу розгорнули прапори партії Корчинського, а ще один дістав мегафон. Утім, розпочати акцію «братчикам» не вдалося – тут вони грали другу скрипку при бабцях, які затягли молитву. Між першою і другою молитвами навіть муха не пролетіла – співали «православні» самозакохано й довго. Журналістам лишалося хіба що вивчати геніальний транспарант, розтягнутий за спинами «рабів Божих».
Як потрапив цей транспарант (єдиний на всю акцію!) до Папського нунціату і навіщо його розгорнули тут, невідомо, мабуть, і самому пророку Януковичу. Можливо, «православні» просто вирішили, що добру пропадати не годиться, а на нові агітматеріали ще не наспівали і не набрязкали. Зеленим по білому на ватмані було написано:
«27.12.2004: Господь Бог сказал, Бог поругаем не бывает! Партия «Наша Украина» – ослепнет начиная с Порошенко. Верховный суд – сойдет с ума. 5 канал и Эра наказание такоеже. Людей обмануть можно а Бога никогда».
Страшно навіть уявити, що ці богослови могли б наваяти про УГКЦ та особисто Папу Римського, якби за півроку купили собі нової фарби та паперу.
Утім, керівник акції «Братства», редактор сайту партії Віталій Чорний (сам Корчинський на ганебне дійство не прийшов – нібито перебував у відрядженні в інших справах) таки знайшов спосіб випросити в головної бабці – «раби Божої Надєжди» – хвильку для промови. «Ви там зачитайте, а потім я їм сама скажу!» – пообіцяла бабця, й молитви на якийсь час скінчилися. «Братчик» нічого радикального нового не сказав, просто зачитавши вищезгадане послання Корчинського нунцієві та пояснивши, що метою «Братства» не допустити зведення уніатських церков за межами західної України. А от красномовну бабцю, яка вже скучила за мегафоном, понесло відразу:
– Ми – святая Русь, нам не потрібні окупанти! Ви наших дітей заставите іти на смерть і залишите їх сиротами, – пояснювала вона невидимому нунцієві. – Ми знаємо, що тут зробили німці! Тому просимо – забирайся в свій Рим і там розправляйся. А до нас не лізь, ми – святая Русь, наша страна – мать городов Росії, і у нас є блаженніший Владімір! І не дивись, що ми немічні – ми вісім років хресним ходом виходили…
Виголошуючи кількахвилинну тираду, Надєжда стискала своє брязкальце як гранату, посмикуючи пальцем кільце. Врешті гнівні слова скінчилися, й лідерка «православних» повернулася до свого кола співати молитви.
– А синагоги в Києві громити теж будемо? Все ж таки Гонта, Залізняк, погроми… – невинно поцікавився кореспондент І-Репортера в пана Чорного, щойно трубний глас Надєжди стих.
«Братчик» явно розгубився, не очікуючи подібних питань. Ще пару хвилин йому було все ясно, але тут до рівняння додалося нове невідоме. Зрештою, помисливши, вихід він знайшов:
– Ну, синагоги – ні, вони ж уже стоять, а не будуються. А тут іще й католики полізли – з ними треба зараз боротися.
– А після католиків – і до синагог?
– Та ні, ми ж загалом люди мирні…
Розмова долинула до вух всюдисущої Надєжди, що стояла неподалік. Та миттю розвернулася і ревнула:
– І синагоги розгромимо! І все позносимо, як уже на те пішло. Тому що ми – православні, у нас є блаженніший Владімір…
Чорний почав, збиваючись, запевняти, що синагоги все-таки ніхто не зноситиме.
– І як, комфортно вашому братству з такими соратниками? – поцікавився автор у зовні інтелігентного редактора «братського вісника».
– Ну, Ви ж бачите, – це православні. Які вже є… – дещо сумно, здається, сказав він.
Репетиція, під час якої основні гравці на сцену ще не виходили, виглядала як клоунське антре і викликала хіба що здоровий сміх. Але дай Бог, щоб 21 серпня на догоду окремим діячам цей сміх не змінився на сльози.
Юрко КОСМИНА
2005.08.18 | keymaster
Я,взагалі, просив фоторепортаж не про мордобій... (-)
2005.08.18 | Navigator
Здорово! Фотофакт має велику силу. Молодці!
От були б ще скрізь фотографи - кореспонденти, можна було б захопити увагу набагато більшої аудиторії.Бо відомо, ЩО ХТОСЬ ЛЮБИТЬ ВУХАМИ, А ХТОСЬ - ОЧАМИ.
2005.08.18 | DADDY
Re: Хто тут просив фоторепортаж? (репортаж Ю. Космини)
Minore,terminovo potribni foto bratchykiv!!! Vsi scho e.Kyn' blsk na daddy"maidan.org.ua
abo prosto meni na roboche mylo (ty maesh)
Zazdalegid' djkuju
BR
DADDY
2005.08.18 | Мінор
Завтра надішлю
повідомлення твоє прочитав тільки сьогодні, а взагалі користуйся милом voloku07<ет>hotmail.com2005.08.19 | Габелок
Re: Добра стаття Наталки Лебідь з УП
http://www2.pravda.com.ua/news/2005/8/18/32533.htmПо той бік Збручу і Дніпра
Наталія Лебідь, для УП, 18.08.2005, 12:17
21 серпня до Києва переноситься осередок Української греко-католицької церкви. У той же день, боюся, грець вхопить всіх, хто вважає, що уніатам не місце у столиці. Дмитро Корчинський, розгрібаючи нафталін, вже попереджає папського нунція: "Будуть ексцеси". Навряд чи. Ексцеси Корчинського давно побила міль.
От із Московським патріархатом, який також не схвалює наявність двох сонць на небі та двох царів на землі, звісно, складніше, ніж з Корчинським. "Московіти" гніваються на греко-католиків й викликають відповідне ставлення до себе. Навзаєм. Бо дійсно: скільки ще нас вчитимуть діячі з кремлівською зіркою замість сірою речовини, що і як слід робити? Нам, у нашому ж домі?
Не можу похвалитися іншими причинами, які б підігрівали мою цікавість до цієї теми. Бо я не є вірною Української греко-католицької церкви, як, втім, і жодної іншої. Єдиний мій справжній дотик до церкви стався років зо два тому і був не надто вдалим.
З моєї першої і останньої в житті сповіді (на яку я, геть згорьована й розчавлена, попхалася, до речі, в одну з трьох київських греко-католицьких церков) нічого путнього не вийшло. Мені хотілося вилити душу, а священику – дотриматись обряду. Відтак він розпитував мене по ранжиру про всі мої гріхи – від смертних до сумісних із вічним життям. Й мої недосказані одкровення загубились десь у їхньому довгому списку.
Але зі своїм уставом у чужий монастир не ходять, а без жодного уставу – тим паче... І все ж я люблю коли-не-коли побути в церкві – поринути у релакс й послухати тишу. Якщо, звісно, на дверях тої церкви не висить перелік кандидатів на аутодафе.
Ворогів люду православного перераховано, приміром, у Почаївській лаврі (Тернопільщина). Лавра ця належить до Московського патріархату, а той забороняє пастві молитись за "самогубців, чародіїв та єретиків". Оголошення-попередження про це висить біля входу у тамтешню церкву. А після слова "єретики" відкрито дужку й названо цих нехороших людей. У списку ви знайдете, зокрема, й вірних греко-католицької церкви.
Отже, єретики... Не сильна я у теології, навіть не розумію, mea culpa, що слово "еклезіологічний" означає. (Це з заяви Священного синоду Російської православної церкви про те, що переїзд греко-католиків у Київ є неприйнятним "з канонічної, еклезіологічної та пастирської точок зору).
Мені тільки здавалось – це з приводу тих таки єретиків! – що церковники (в тому числі й московські) мали б ставитись до ближніх своїх так, як заповідав Ісус. Будь той ближній хоч "негром преклонных годов", хоч мусульманином, хоч Любомиром Гузаром.
Шкода, що я не спитала у речника останнього, отця Ігоря Яціва, про "еклезіологічну точку зору". Зате спитала, чи дбатимуть вони у той чи інший спосіб про заходи безпеки, коли цієї неділі у Києві відкриватимуть собор Воскресіння Христового УГКЦ. Яців відповів: "Ні".
Поцікавилась я і тим, звідки така ворожість до греко-католиків з боку Московського патріархату? "Вони завжди сприймали Україну як свою канонічну територію", - сказав Яців.
Підкреслимо у сказаному "завжди". Улюблене слово сусідів з півночі – вони стрибають на ньому, як на батуті. Україна з її церквою, з усіма кістками та лівером – це таки трохи Росія, де Путін керує і землею, і небом. Так думають у Москві. Амбіціям "білокам’яної" кілька століть тому могли тільки позаздрити у Ватикані, який намагався поширити свій вплив на східнослов’янські землі.
Власне, з цього з й почалася в Україні греко-католицька церква. У 1596 році сталося об’єднання православної церкви України і Білорусі з церквою католицькою. В історію подія увійшла як "Брестська унія", оскільки проголошення її відбулось на церковному соборі в Бресті. Ініціатором унії виступив Ватикан – зацікавлений у тому, аби прийняти християн східної Європи під своє крило.
Зазирніть у будь-який підручник з історії, і ви прочитаєте, що унія насаджувалась силою й була вигідна передусім польським зверхникам та католицькому духовенству, яке сподівалось, що православні українці, ставши уніатами, з часом обернуться й на католиків.
Однак зацитую з цього приводу давнє (1990-го року) інтерв’ю з тодішнім настоятелем львівської Преображенської церкви отцем Ярославом. Розмову (для журналу "Людина і світ") вела тоді Ольга Герасим’юк. Її співрозмовник сказав: "Греко-католицька церква – не націоналістична, а національна. Ми щиро вважаємо її такою, бо саме вона втримала національний дух народу Західної України. Саме вона колись дала змогу галичанину в польському ярмі пам’ятати, що він українець...".
Тоді, на початку 1990-х, греко-католицька церква відвойовувала втрачені позиції на заході України. Це проходило бурхливо і привертало загальну увагу. Саме цим, до речі, і був спричинений рейд майбутнього генерального продюсера каналу "1+1" на Галичину, звідки Герасим’юк привезла ряд матеріалів. Однак про все по порядку, і ще трохи історії...
Отже, на соборі 1596 року була утворена Українська греко-католицька церква. Її протекторат здійснював Папа Римський, а основні догмати були прийняті від католицької церкви. При цьому, однак, збереглися православні обряди та відправа руською мовою.
Так було на початку XVIII століття, й про роль греко-католицької церкви у той період вже сказано. За півстоліття потому, внаслідок трьох поділів Речі Посполитої Київська митрополія УГКЦ (їй підпорядковувався ряд єпархій на українських землях), була розділена на дві частини між Австрією і Росією. На землях, що відійшли до Російської імперії, унія була ліквідована указом Катерини ІІ у 1795, але після її смерті деякі греко-католицькі єпархії були відновлені. У 1839-му Микола І підписав акт про ліквідацію унії в імперії і возз’єднання її вірних з православною церквою.
Нова епоха в історії греко-католицької церкви почалася із приходом до її керівництва Андрія Шептицького. У період з 1917 по 1944 рр. Шептицький докладав усіх можливих зусиль, аби зміцнити позиції церкви в Україні.
Але зі встановленням радянської влади на Західній Україні УКГЦ була знищена. 11 квітня 1945 року заарештовано усіх ієрархів церкви. За рік потому – 8 березня 1946-го – у Львові відбувся псевдособор, який проголосив скасування Брестської унії 1596 року і возз’єднання УГКЦ з Російською православною церквою.
У Європі цю подію не визнали, і у 1958-му Папа видав енцикліку, якою оголосив львівський собор неканонічним, а ліквідацію УГКЦ – незаконною.
Тим часом за кордон переїхав зверник УГКЦ – митрополит Йосиф Сліпий. За його сприяння серед діаспорян створювалась єдина помісна церква. Після смерті Йосифа Сліпого Верховним архієпископом УГКЦ став Іван Мирослав Любачівський. За його правління, у 1987-му, представники церкви звернулись до Іоанна Павла ІІ та до Михаїла Горбачова із заявою про вихід греко-католиків України з підпілля.
Наприкінці 1989 року керівництво СРСР офіційно визнало легальною діяльність Української греко-католицької церкви в Україні.
Саме цей рік зумовив вже згадану активність греко-католиків у Львові. Паства УГКЦ повертала собі свої церкви, й найбільш визначною подією цього ряду був молебень й похід парафіян 26 листопада 1989-го року до львівського Собору святого Юра. Влада не дала тоді на це санкцію, проте її вже про згоду ніхто й не питав. На Західну Україну греко-католики повернулись...
Що ж далі? Про це я на Різдво говорила із Любомиром Гузаром, теперішнім лідером українських греко-католиків. Я готувала із ним інтерв’ю для "України молодої", і, гортаючи газету, знайшла його відповідь на моє питання "Чи планує греко-католицька церква похід на схід і на Київ?". "Державний центр – у Києві, і правління усіх церков – у Києві. Якщо ми хочемо спілкуватись і хочемо щось робити разом, то й триматися ми мусимо разом. То не є якийсь похід на схід, якась агресія чи окупація галичанами сходу. Перш за все, там є наші вірні. І якщо наша церква буде на сході, паства буде гуртуватись довкола неї, якщо дехто вже від церкви відійшов", – казав тоді Гузар.
Дійсно, паства греко-католиків є й на сході. Є вона і у Києві. Але там же знаходяться і вірні православної церкви Московського патріархату – ось у чому зерня конфлікту.
Тут ми повертаємось до того, з чого почали – до конкуренції. Достатньо проглянути заголовки новин на інтернет-сайтах (там скрізь фігурує вище згадане слово), аби зрозуміти: Московський патріархат, який репетує про "реваншизм" уніатів, насправді найменшою мірою печеться про "соціально-політичну стабільність".
Не в стабільності річ. Річ у суто шкурних питаннях, а кожному власна шкура, як відомо, ближче до тіла. Зайдіть на веб-сторінку Московського патріархату і ви побачите: в Україні ця церква має 35 єпархій (для порівняння: у Білорусі їх – 10, в Молдові – 4, в Казахстані – 3 тощо).
Україна – занадто ласий шмат для Росії, й для російських церковників зокрема, аби віддати її без боротьби.
Боротьба, на щастя, йде поки що епістолярна. Настоятель УПЦ МП Сабодан вже попросив Бенедикта XVI заборонити Гузару переїжджати до Києва. Сама лише звістка про це, мовляв, сколихнула "церковне, й без того неспокійне життя", "посіяло смуту" та стало "приводом для міжконфесійних та політичних спекуляцій".
Шкода, чесне слово, Папу та його оточення, яким (окрім Сабодана) вже закинули свої п’ять копійок митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил, протоієрей Всеволод Чаплін (цей побідкався на те, що уніати затіяли свій похід на схід саме тоді, коли "між РПЦ та офіційним Ватиканом намітилось потепління", цитує його "Комерсант"), а також неофіт Корчинський.
Неофіт, бо щойно перейшов до пастви Московського патріархату. По ряду, як каже Корчинський, "церковно-політичних причин". Нам його причини нецікаві. Цікаво (і не так цікаво, як турбує) інше: чого слід чекати від 21-го серпня? Наше життя, "й без того неспокійне", можуть зробити ще більш нервовим – тут московські попи цілком здатні таки наврочити конфлікт. Тобто не наврочити, а створити власноруч.
Дарма, що київська влада, щоб не заїдатися із Москвою (а заразом і з Філаретом) нібито навмисно виділила місце під будівництво патріаршого собору УГКЦ на київському Лівобережжі, а не в якомусь більш престижному місці столиці.
"Дістати" греко-католиків (лементом "Братства" про спасіння віри православної абощо) з легкістю можна й поблизу Мосту метро. Але Бог таки шельму мітить: греко-католики тепер перейшли не лише Збруч, але й Дніпр. Тобто вони вже на сході.
Далі – буде. Після 21-го буде напевно...