Незалежність (/)
08/26/2005 | NI_ZRADI
ХОТІВ БИ З'ЯСУВАТИ, ЯК СТАВЛЯТЬСЯ УКРАЇНЦІ ДО СВОЄЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ? І ЧИ Є ВОНА - НЕЗАЛЕЖНІСТЬ? ЧИ МОЖЕ МИ ПРОДОВЖУЄМО ЗАЛИШАТИСЯ МОСКОВСЬКОЮ КОЛОНІЄЮ, ЯКОЮ КЕРУЄ МАРІОНЕТКОВИЙ УРЯД, ЩО НЕ ВЗМОЗІ ПРИЙНЯТИ САМОСТІЙНЕ РІШЕННЯ БЕЗ ПОПЕРЕДНІХ КОНСУЛЬТАЦІЙ З МОСКВОЮ? І КОМУ НАЛЕЖИТЬ УКРАЇНСЬКА ВЛАСНІСТЬ: ЗАВОДИ, ЗЕМЛЯ, ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ?
З-поміж усієї антиукраїнської пропаганди, яка здебільшого оплачується та освячується Москвою, лише одне твердження можна вважати вірним. І сьогодні „друзі” України не втомлюються переконувати, що Незалежність нашої держави - це результат цілеспрямованої діяльності українських націоналістів. Так воно і є. Впродовж усього минулого століття український націоналістичний рух був найпослідовнішою суспільною і політичною силою, що не лише виступав за незалежність України, а й боровся за неї усіма доступними нації методами. Яскрава ілюстрація - героїчна боротьба ОУН і УПА в роки Другої світової війни. Жоден інший політичний рух не спромігся так гордо пронести прапор Незалежності своєї Батьківщини, як це зробили українські націоналісти.
Донедавна більшість вітчизняних політиків, державних і громадських діячів наголошували, що Незалежність України - доконаний історичний факт. Минулий рік спростував таке, здавалося б, очевидне твердження. З'їзд сепаратистів у Сіверодонецьку примусив багатьох задати собі нериторичне запитання: а чи справді Незалежність України - аксіома для вітчизняних політиків?
Ще рік тому було важко собі уявити, що перший президент незалежної України Леонід Кравчук з трибуни Верховної Ради може поставити під сумнів правильність свого рішення стосовно підписання ним Біловезьких угод, які ліквідували новітню російську імперію - Радянський союз. Сьогодні Кравчук, не лише „кається” за Біловезьку Пущу, а й утворив громадську організацію під фарисейською назвою „Об'єднаймо Україну”, де політичний притулок знайшли фактично усі відомі ініціатори ліквідації незалежності України у Сіверодонецьку. Більше того, саме Кравчук заявив, що „не виключає втрати Україною незалежності”. За його словами, „в історії є факти, коли минало п'ятдесят років і держава втрачала свою незалежність”. „Така загроза, - переконаний перший президент, - існуватиме і через сто і двісті років. Не можна часовий фактор вважати головним, ось живемо ми 20 років, а на 21 може статися катастрофа”. Характерно, що „каркання” Кравчука пролунало саме в переддень Дня Незалежності.
Даремно нинішня опозиція дорікає владі за політичні репресії та відсутність свободи слова в незалежній Україні. Навпаки, такого розгулу демократії, як постреволюційний час в країні ще не було. Нещодавно ЗМІ оприлюднили заяву „Російського руху Севастополя” у якому ця громадська організація закликала армію, флот, правоохоронні органи, службу безпеки України перейти на бік опозиції. За всіма ознаками - це спроба військового перевороту. З боку влади - мовчанка.
Тим часом інформаційні повідомлення з Криму нагадують вістки з фронту. Виглядає, що на півострові відбувається спецоперація з ліквідації української державності. Проросійські організації „Рускій блок”, „Держава”, „Союз” та інші розпочали справжню війну з усім, що нагадує незалежність України. Так, у справжній облозі перебуває ще не відкрита українська школа-гімназія у селищі Комсомольському, що неподалік Сімферополя. Активісти російських шовіністичних організацій розбили неподалік школи намети, тероризують українців та обіцяють, що не допустять відкриття школи, оскільки навчання там вестиметься державною мовою. І це при тому, що з 297 батьківських заяв у 204 міститься прохання, щоб діти навчалися саме українською. В цілому в Криму існує 555 російських шкіл, де російською навчається 223 тисячі учнів, і тільки в 6 школах, близько 7 тисяч українців мають можливість навчатися рідною мовою.
Терпіння українців випробовують не лише в Криму, сході та півдні України, а й столиці. Свій вовчий оскал так звана опозиція показала в день переїзду кафедри Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва. Ось як описує свої враження від „протестів” опозиції один із очевидців, журналіст інтернет-видання „Майдан”:
Бойовий друг „конотопської відьми” Валерій Марченко оголосив „загальну мобілізацію православних для боротьби зі злочинним режимом”. А представник Союзу радянських офіцерів „просвітив” народ, що УГКЦ підтримувала фашистів, що помаранчева революція відбувалася за гроші ЦРУ, англійської розвідки (її назву він забув) та „Моссаду”, причому останній здійснював оперативне керівництво, про окупацію галичанами України. А ще він розповів, що батько Ющенка працював на гестапо, тому 7 разів втікав з концтабору й залишився живим. Правда, додав, що це йому так здається. При цьому не перехрестився, як радить народна приказка. Лунають антидержавні заклики, спрямовані на підрив основ держави, розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі, але сподівань, що СБУ зверне на це увагу, чомусь мало.
Справді, останнім часом представники правоохоронних органів, пояснюючи затримання когось із сепаратистів, кажуть, що це зроблено передусім за економічні злочини. Складається враження, що на політичних злочинців чекає народний трибунал. Адже терпіння людей має свою межу.
Останні соціологічні дослідження, що їх провів Центр Разумкова свідчать, що якби референдум про державну незалежність України проходив сьогодні, в ньому взяли б участь 79% громадян, підтримали незалежність країни 60%, голосували б проти 20%. Не брали б участі у голосуванні 10%. При цьому у порівнянні з минулим роком збільшилася частка тих, хто вважає, що за роки незалежності Україна стала справді незалежною державою. Якщо у минулому році таких було 38% то у цьому 49%. У зв'язку з цим та зважаючи на соціальні й економічні негаразди в державі, напрошується один висновок: прагнення українців до свободи - нездоланне. І це не феномен українського народу, це здоровий націоналізм нації, яка раз і назавжди обрала свій шлях у безмежному просторі цивілізації.
Богдан Червак
провідник Київської міської ОУН
член Політради ВО „СВОБОДА”
http://www.tiahnybok.info/inshi_dopysy/dokument000204.html
З-поміж усієї антиукраїнської пропаганди, яка здебільшого оплачується та освячується Москвою, лише одне твердження можна вважати вірним. І сьогодні „друзі” України не втомлюються переконувати, що Незалежність нашої держави - це результат цілеспрямованої діяльності українських націоналістів. Так воно і є. Впродовж усього минулого століття український націоналістичний рух був найпослідовнішою суспільною і політичною силою, що не лише виступав за незалежність України, а й боровся за неї усіма доступними нації методами. Яскрава ілюстрація - героїчна боротьба ОУН і УПА в роки Другої світової війни. Жоден інший політичний рух не спромігся так гордо пронести прапор Незалежності своєї Батьківщини, як це зробили українські націоналісти.
Донедавна більшість вітчизняних політиків, державних і громадських діячів наголошували, що Незалежність України - доконаний історичний факт. Минулий рік спростував таке, здавалося б, очевидне твердження. З'їзд сепаратистів у Сіверодонецьку примусив багатьох задати собі нериторичне запитання: а чи справді Незалежність України - аксіома для вітчизняних політиків?
Ще рік тому було важко собі уявити, що перший президент незалежної України Леонід Кравчук з трибуни Верховної Ради може поставити під сумнів правильність свого рішення стосовно підписання ним Біловезьких угод, які ліквідували новітню російську імперію - Радянський союз. Сьогодні Кравчук, не лише „кається” за Біловезьку Пущу, а й утворив громадську організацію під фарисейською назвою „Об'єднаймо Україну”, де політичний притулок знайшли фактично усі відомі ініціатори ліквідації незалежності України у Сіверодонецьку. Більше того, саме Кравчук заявив, що „не виключає втрати Україною незалежності”. За його словами, „в історії є факти, коли минало п'ятдесят років і держава втрачала свою незалежність”. „Така загроза, - переконаний перший президент, - існуватиме і через сто і двісті років. Не можна часовий фактор вважати головним, ось живемо ми 20 років, а на 21 може статися катастрофа”. Характерно, що „каркання” Кравчука пролунало саме в переддень Дня Незалежності.
Даремно нинішня опозиція дорікає владі за політичні репресії та відсутність свободи слова в незалежній Україні. Навпаки, такого розгулу демократії, як постреволюційний час в країні ще не було. Нещодавно ЗМІ оприлюднили заяву „Російського руху Севастополя” у якому ця громадська організація закликала армію, флот, правоохоронні органи, службу безпеки України перейти на бік опозиції. За всіма ознаками - це спроба військового перевороту. З боку влади - мовчанка.
Тим часом інформаційні повідомлення з Криму нагадують вістки з фронту. Виглядає, що на півострові відбувається спецоперація з ліквідації української державності. Проросійські організації „Рускій блок”, „Держава”, „Союз” та інші розпочали справжню війну з усім, що нагадує незалежність України. Так, у справжній облозі перебуває ще не відкрита українська школа-гімназія у селищі Комсомольському, що неподалік Сімферополя. Активісти російських шовіністичних організацій розбили неподалік школи намети, тероризують українців та обіцяють, що не допустять відкриття школи, оскільки навчання там вестиметься державною мовою. І це при тому, що з 297 батьківських заяв у 204 міститься прохання, щоб діти навчалися саме українською. В цілому в Криму існує 555 російських шкіл, де російською навчається 223 тисячі учнів, і тільки в 6 школах, близько 7 тисяч українців мають можливість навчатися рідною мовою.
Терпіння українців випробовують не лише в Криму, сході та півдні України, а й столиці. Свій вовчий оскал так звана опозиція показала в день переїзду кафедри Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва. Ось як описує свої враження від „протестів” опозиції один із очевидців, журналіст інтернет-видання „Майдан”:
Бойовий друг „конотопської відьми” Валерій Марченко оголосив „загальну мобілізацію православних для боротьби зі злочинним режимом”. А представник Союзу радянських офіцерів „просвітив” народ, що УГКЦ підтримувала фашистів, що помаранчева революція відбувалася за гроші ЦРУ, англійської розвідки (її назву він забув) та „Моссаду”, причому останній здійснював оперативне керівництво, про окупацію галичанами України. А ще він розповів, що батько Ющенка працював на гестапо, тому 7 разів втікав з концтабору й залишився живим. Правда, додав, що це йому так здається. При цьому не перехрестився, як радить народна приказка. Лунають антидержавні заклики, спрямовані на підрив основ держави, розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі, але сподівань, що СБУ зверне на це увагу, чомусь мало.
Справді, останнім часом представники правоохоронних органів, пояснюючи затримання когось із сепаратистів, кажуть, що це зроблено передусім за економічні злочини. Складається враження, що на політичних злочинців чекає народний трибунал. Адже терпіння людей має свою межу.
Останні соціологічні дослідження, що їх провів Центр Разумкова свідчать, що якби референдум про державну незалежність України проходив сьогодні, в ньому взяли б участь 79% громадян, підтримали незалежність країни 60%, голосували б проти 20%. Не брали б участі у голосуванні 10%. При цьому у порівнянні з минулим роком збільшилася частка тих, хто вважає, що за роки незалежності Україна стала справді незалежною державою. Якщо у минулому році таких було 38% то у цьому 49%. У зв'язку з цим та зважаючи на соціальні й економічні негаразди в державі, напрошується один висновок: прагнення українців до свободи - нездоланне. І це не феномен українського народу, це здоровий націоналізм нації, яка раз і назавжди обрала свій шлях у безмежному просторі цивілізації.
Богдан Червак
провідник Київської міської ОУН
член Політради ВО „СВОБОДА”
http://www.tiahnybok.info/inshi_dopysy/dokument000204.html