08/29/2005 | технолог

Так виходить, що на Майдані йде серія статей...
Воно й зрозуміло - закінчився мертвий сезон, треба готуватися до чергових баталій.
Але ця стаття захоплює звичайною виваженністю та пристрасністю Людмили Шангіної, яка не ховає проблеми за порожніми або псевдонауковими фразами.
Читайте, дивіться широко відкритими очами...
А далі жива ілюстрація з місць...

http://www.zn.kiev.ua/ie/show/561/51060/
ПІСЛЯ СВЯТА: ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО СТАН РОЗРАХУНКІВ ЗА КРЕДИТОМ

Людмила ШАНГІНА
(Центр Разумкова)


Моніторинг ставлення громадян країни до нової влади в «ДТ» почався з констатації великого кредиту довіри, виданого зазначеними громадянами названій владі на світанку згаданих відносин («ДТ», №9, стаття О.Дмитричевої «Любов без розрахунку у кредит»).

З іншого боку, були представлені тверді наміри нової влади цей кредит справно оплачувати, якщо не тіло, то відсотки («ДТ», №10, стаття Л.Шангіної «Відсотки від уряду за кредитом від народу: розрахунок і почуття»).

З моменту укладення кредитної угоди минуло півроку. Час довідатися про стан розрахунків. Результати соціологічних досліджень, проведених Центром Разумкова з 5 по 12 серпня ц.р., свідчать, що стан цей не задовольнив би жодного кредитора світу, будь він навіть переконаним філантропом...

Зазначений кредит — повна підтримка дій влади, скоротився більш ніж помітно. Так, боржник ще платоспроможний. Рівень загальної підтримки дій влади (включаючи підтримку окремих дій) впав не так помітно — на 6-10 процентних пункти, або для простоти викладу — відсотків. Кредитор ще якщо не вірить, то сподівається — 34% громадян вважають, що оцінювати ступінь виправдання владою надій, на неї покладених, усе ще рано.

Однак треба щось робити. Вперше з моменту зміни влади число громадян, які вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямі, перевищило число тих, хто цей напрям вважає правильним...

Особливо виразно видно зміни у ставленні громадян до нової влади при порівнянні даних, отриманих в момент завершення перших 100 днів її діяльності, і зараз, після завершення півріччя. Варто вибачитися за надмір цифр, що наводяться нижче. Але варто їх і навести і навіть намалювати таблички — через чутливість проблеми та педантичність недовірливих. У результаті стаття схожа на книжку про Алісу в країні чудес, але так видніше...


Отримані дані дозволяють зробити три спостереження. Перше: єдність громадян і майбутньої нової влади, породжена Майданом, убуває. Ми починаємо бачити життя по-різному, внаслідок чого громадяни перестають вірити владі, а вона, ймовірно, їм...

Друге: і ми, і влада, переживаємо вікову хворобу. Ми — створення собі кумира, надто оптимістичних очікувань, занадто жагучої любові до влади. Сьогодні ми починаємо позбавлятися ілюзій, що є симптомом зцілення і може піти нам, громадянам, тільки на користь.

У свою чергу, у влади — дитяча хвороба захоплення від обрання і повноти повноважень, переоцінки своїх сил і можливостей, прагнення відразу ощасливити всіх і вся. Симптоми видужання поки малопомітні. А якщо її і зовсім почне «дучити», і вона уявить себе непогрішимою, на користь це не піде ні їй, ні особливо — нам.

Третє: подібні захворювання передбачають лікування обох партнерів, ліки — політична опозиція, вільна преса, незалежний суд, незалежне експертне співтовариство та інші атрибути цивільного суспільства і правової держави. А таких ліків у нас бракує. І судячи з того, як нова влада піклується про середній клас — соціальну й економічну основу зазначених атрибутів, лікування обох партнерів не складається, і ми потрапляємо до зони підвищеного ризику...

Однак по порядку.

Два погляди на об’єктивну реальність...

Нам нікуди не дітися від необхідності враховувати об’єктивну реальність, що існує навколо нас.

Ю.Тимошенко,
серпень 2004 р.


В момент завершення перших 100 днів роботи нової влади її і наші погляди на зазначену об’єктивну реальність у цілому збігалися. Влада, відзначаючи всебічне поліпшення всього і вся, поставила собі 12 балів. І громадяни, як видно з першої таблички, відзначили покращання в усіх основних сферах життя, за винятком однієї прикрої риси цієї самої об’єктивної реальності — рівня цін і тарифів. Але немає на світі громадян цією рисою вдоволених, і вона тоді не перешкодила покращанню такого показника нашого соціального самопочуття, як впевненість у завтрашньому дні.

Після завершення півріччя, однак, погляди громадян з поглядами влади розбіглися. На відміну від влади, яка стверджує, що все, або майже все покращується, громадяни впевнені, що покращується дуже мало, а погіршується — багато чого.

Як видно з тієї ж таблички, з основних сфер життя відзначене покращення лише деяких, і показники його значно нижчі від попередніх. І все-таки покращання, на думку громадян, є в наступному: пенсійне забезпечення (баланс оцінок покращилося/погіршилося на користь покращання складає 33%), міжнародний імідж України, рівень свободи слова і демократії.

З приводу дотримання прав і свобод думки розділилися нарівно: 23% проти 23%, відносна ж більшість (33%) вважала, що змін тут жодних немає. Схоже, чиїсь права стали дотримуватися краще, чиїсь — навпаки...

У решті — відзначені погіршення. На думку громадян, погіршилися не лише рівень цін і тарифів (баланс оцінок покращилося/погіршилося на користь погіршення складає 79%), але й рівень оплати праці і добробуту родин опитаних, ситуація зі злочинністю, ставлення влади до громадян і дотримання чиновниками законності і, нарешті, економічне становище країни і ситуація у країні в цілому.

Так, настільки суворо громадяни оцінювали, можливо, не стільки «об’єктивну реальність» нинішнього серпня, скільки свої від цієї реальності відчуття. Так ще й у порівнянні з такими ж у квітні — на підйомі власної участі у вирішенні долі країни, єдності з народною владою, віри в неї і в її обіцянки в 365 днів покращити так, щоб відчули. Можливо, наші очікування були завищеними, можливо, ми чекали чуда — нам наполегливо нагадували про дійсне чудо часів нетривалого прем’єрства Віктора Андрійовича і ще менш тривалого віце-прем’єрства Юлії Володимирівни. За якийсь рік вони таки зробили чудо — виплатили заборгованості з пенсій шляхом виведення з тіні таємничих грошових потоків...

Можливо. Але від цього не легше ні нам, ні владі, ні самій реальності. Тому що діємо і почуваємо ми себе не відповідно статистичним даним про об’єктивну реальність, а власним від неї відчуттям. І чим більше не відповідає офіціоз відчуттям, тим більше громадяни перестають офіціозові, владі вірити. І тим більше почувають себе від участі у формуванні об’єктивної реальності відчуженими…

Відступ перший: про статистику

Пройшов перший квартал — замість 250 зробили, здається, 177, 180. 70 тисяч — хто не виконав, як ви несете відповідальність за це? Я хочу від вас почути професійну мову, яка буде говорити про антологію зайнятості, що нам треба зробити, щоб підняти рівень зайнятості...

В.Ющенко,
23 червня 2005 р.


Минув другий квартал — і виявилося, що створено близько 490 тисяч робочих місць, тобто майже 98% плану. Є сумніви, що план буде успішно виконаний? Правда, темп розвитку економіки значно уповільнився — з чого б це мільйонові робочих місць з’явитися? Правда, прем’єр пояснює, що цифра реального приросту ВВП у менш ніж 4% — це перехід на нову, реальну систему підрахунку макропоказників.

Але ми ще не забули крилаті слова Миколи Яновича про користь статистики, завдяки якій торік винятково довідалися про економічне чудо в рідному краю...

Судячи з усього, не забудемо й надалі.

За офіційними даними, в січні—червні номінальні доходи населення зросли на 44%, наявні доходи — на 44,6%, а реальні наявні — на 26,8%. Останнє — це мінус офіційна інфляція називається — з урахуванням цінового фактора. Витрати зросли на 34%. Середня номінальна зарплата зросла на 7,7% і склала 823,1 грн., що на 81,7% перевищує прожитковий мінімум.

А тепер усе це навіть не читайте і не кидайтеся перевіряти кишені в пошуках реально наявних. Тому що якою насправді була інфляція — не знає ніхто, крім вас самих — якщо у вас, звичайно, дохід у межах однієї-двох середніх номінальних. За офіційно заявлених за цей період 6,4% інфляції, місія МВФ оцінила інфляцію в 15%. І поки розлютована частина громадян, що особливо люблять нову владу, захищала неї від представника старої — В.Литвина, який цю цифру повторив, цілком новий О.Морозов, нині голова правління Ощадбанку, висловив свою версію — 12-13%.

А тепер, навпаки, прочитайте: з 1 липня розмір мінімальної зарплати склав 310 грн., з 1 вересня він буде 332 грн., зарплати бюджетників зросли на 6,9%, а з 1 вересня вчителям і медикам зарплати будуть підвищені на 15%... Є сенс у цих словах?

Для тих, хто отримує не те що мінімальну, а дві середні номінальні — немає, оскільки там, де вони живуть, у тісному секторі продуктів харчування, монопольних тарифів і цін, інфляція лютує, ймовірно, вища, ніж уявляється всьому МВФ разом із главою Ощадбанку…До речі, в липні, коли офіційно інфляція склала рівно нуль цілих три десятих, Міністерство економіки зафіксувало найбільш істотний стрибок цін саме на ринку продовольства. Називається — макроекономічна культура…

Повернення до об’єктивної реальності

Влада з її однодумцями мало розуміє, що відбувається в середовищі рядових громадян, вона звикла працювати на макрорівні. Тому наша задача — проникнути на мікрорівень. І ми проникнемо.

Ю.Тимошенко,
серпень, 2004 р.

Якщо довідаюся, що хоч один вчитель у районі не одержав зарплату, а голова райдержадміністрації одержав, — звільню з роботи. Не маєте грошей у бюджеті — виймайте з рота золоті зуби. Щелепи — на полицю!

П.Олійник, глава Львівської облдержадміністрації, серпень 2005 р.


Що стосується підвищення зарплат вчителям і медикам у вересні, то вгамуємося. Як повідомив днями віце-прем’єр з гуманітарних питань М.Томенко, у вересні буде зроблений перерахунок, і «немає жодних перешкод для того, щоб у жовтні виплатити першу підвищену зарплату». Навчені Миколою Яновичем, читаємо: перешкоди — є. А немає — грошей.

І те — звідки їм узятись, якщо економічне зростання уповільнюється, а план надходжень від приватизації (реприватизації) виконаний менш ніж на 10% річного показника: з початку року ФДМ перерахував до держбюджету аж 648 млн. грн. за планового показника в майже 7 млрд. грн. А навіть якщо від інвестицій ухитритися відщипнути, то немає. Обсяг і без того небагатих прямих іноземних інвестицій в економіку України за перше півріччя ц.р. знизився, порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 14,4%. І зовнішніх запозичень поки не густо, хоч, утім, саме у вересні, може, й підійдуть обіцяні 600 млн. дол. на проїдання в буквальному значенні слова.

А чекаючи можна звернутися до простих і перевірених колишньою владою способів підвищення зарплат. Суть і ціна способу підвищення виплат одним не особливо забезпеченим — віднімання в інших таких самих. Зарплата в когось зросла? Виходить, у когось зросла заборгованість по ній же, можливо, підвищеній: за сім місяців ц.р. заборгованість із зарплати збільшилася на 24%.

Або такий метод: зарплату, наприклад, лікарям подекуди часом велено підвищувати за рахунок внутрішніх ресурсів. Тому в кого були небагаті премії — той їх позбавився, зате одержав підвищення зарплати на ту ж суму. В кого премій не було — може позбавитися додаткової ставки. Не секрет, що вижити лікарям, як і вчителям, дозволяє робота на півтори, а то й дві ставки. Тепер дозволяти не буде. З огляду на це все, не дивно, що, незважаючи на «гіперсоціальний» бюджет, могутні соціальні виплати і так само могутню соціальну риторику нової влади, потовщення свого бутерброда громадяни не помітили.

Результати лютневого і серпневого опитувань про матеріальне становище родин опитуваних збігаються з точністю до відсотка. Як зводили кінці з кінцями і важко, оскільки грошей не вистачає навіть на необхідні продукти, 18% громадян, так і зводять. Як вистачало на харчування і придбання тільки необхідних недорогих речей 43%, так і вистачає. Вистачало в цілому на життя, але без жодної речі тривалого користування 33%, так і вистачає з тим самим але. Як почували себе забезпеченими, але без квартири та/або авто 5%, так і почувають.

А інакше й бути не могло. Країні і її громадянам потрібнен не «гіперсоціальний» бюджет, а «гіперсоціальна» економіка, або хоча б простіше — соціально орієнтована. Орієнтована, тобто, на внутрішній ринок і підвищення платоспроможності громадян через високу ціну праці і переважний розвиток секторів і галузей, що забезпечують високу зайнятість. Додаємо до цього розумну податкову систему і так само розумні та стабільні правила регулювання і на виході одержуємо те саме покращання життя і товстий бутерброд, але — руками, головами й іншими зусиллями самих громадян. Які тим самим стають рівноправними учасниками формування згаданої не раз об’єктивної реальності і партнерами влади.

Слово «соціальний» — не від «соціальна виплата», а від «соціум», суспільство. Це коли «нас багато» і ми «разом», тобто один одному однаково потрібні і необхідні. І відчуття своєї потреби і необхідності людям потрібне не менше, ніж бутерброд, а можливо, й більше. А так буває тоді, і тільки тоді, коли працездатна людина працює і її праця всіма іншими з «багато» цінується високо.

Тому ще раз — соціальність держави не в «гіперсоціальному» бюджеті, а у формуванні соціально орієнтованої економіки, насамперед — високої ціни людської праці та умов зайнятості. Від цього, а не від розмірів соціальних виплат залежить, чи будуть громадяни країни бідними або забезпеченими.

До речі, і державний бюджет за соціально орієнтованої економіки і розумно влаштованої регуляторної і податкової систем, як правило, більший.

І друге, до речі. За результатами серпневого опитування можна відзначити, що на 0,1% збільшилася частка громадян країни, які у сенсі добробуту можуть дозволити собі все. Це так, для проникнення на мікрорівень…

Про систему й особисту скромність

Ці синочки, ця пацанва у віці 16—17 років керують структурами оборотом у кілька десятків мільйонів доларів! …Запевняю, родичі до п’ятого коліна будуть писати декларацію, починаючи з нового президента...

В.Ющенко, лютий 2005 р.


Декларацію нового президента ми побачимо не пізніше 1 квітня 2006р. Але й не раніше, судячи з усього. А чому, власне?

І чому таким важливим є це питання?

Чому громадяни країни в особі, насамперед, журналістів стали так пильно розглядати особи нової влади, включаючи їх чи то приватне, чи то не дуже життя?

Сумної пам’яті Леонід Данилович залишив країні моторошнувату систему влади й економічного життя. Під його керівництвом ця система була створена і зацементована. «Червоні директори», партгоспноменклатура, криміналізований бізнес і все інше, про що писано-переписано.

Але системи влади й організації економіки не виникають з нічого і не падають з неба, вони створюються людьми, а вже потім, будучи створеними — починають працювати без участі й допомоги людини. Що й було відзначено новим президентом країни в його святковому посланні до народу — «часто стара система перемелює кадри швидше, ніж вони змінюють її».

Не можна не погодитися. Але тоді і президент повинний погодитися з тим, що його як глави держави головне і, можливо, єдине завдання — змінити цю стару систему. Хоча б спробувати.

А якщо це так, то з початку: спочатку люди створюють (змінюють) негідну систему, а потім — як у Швейцарії, наприклад, де громадяни не знають імені прем’єра, тому що працює система придатна і для громадян прийнятна, а хто цю систему уособлює, значення не має.

Для нас зараз саме це має першорядне значення — особи. В повному обсязі їх якостей, характеристик та інших властивостей. Які вони — ці особи, такою і буде система, ними створювана (змінювана). Звідси — підвищений інтерес до відповідності слів і навіть не справ, а поведінки, інтерес до дрібниць і деталей, в яких, як відомо, ховається...

Спочатку про справи. Чи відповідають, на думку громадян, слова нової влади її справам?

Тільки три приклади.

Було обіцяне відокремлення бізнесу від влади. У квітні 51% громадян вважали, що цей принцип владою дотримується повною мірою або в цілому, але не завжди, в серпні таких залишилося 34%. Були впевнені у протилежному — 36%, зараз — 55%.

Була обіцяна нещадна боротьба з корупцією. Що в цьому напрямку «робиться дуже багато» — впевнений тільки кожен десятий; переважна ж більшість (81%) опитаних вважають, що робиться або недостатньо (52%), або нічого, або майже нічого (29%).

Був обіцяний перегляд результатів приватизації з метою відновлення законності і соціальної справедливості. У тому, що приватизація відбувалася з порушенням законів, упевнені 76% громадян країни; в тому, що варто переглянути її результати — 78%; в тому, що варто повернути деякі підприємства в державну власність — 71%. Але кожен п’ятий опитаний вважає, що наміри нової влади диктувалися не міркуваннями відновлення законності, а з метою передачі підприємств бізнесменам, близьким до нової влади, а кожний десятий — з метою підвищення популярності уряду.

Якщо до цього додати дедалі більш вперті розмови про бізнес-інтереси дуже великих членів нової команди, про лобіювання ними якихось проектів або членів родини, або вітчизняних і закордонних, скажемо, інвесторів... Про незрозумілі джерела незрозумілих доходів, про хатинки і дачі незрозуміло кому належні, але неначебто особам з нової команди...

При цьому варто врахувати, що й без того довіра до нової влади від початку не була безоглядною.

Навіть в ейфорії лютого не набагато більше половини (55%) громадян були впевнені, що дії президента В.Ющенка спрямовані насамперед на захист загальнонаціональних інтересів; майже третина (32%) — вважали, що вони спрямовані на захист його власних інтересів та інтересів його політичного оточення.

У травні тільки 43% опитаних думали, що нова влада захищає інтереси громадян країни (23%) або її національні інтереси (20%). Близько 40% — переконані, що вона захищає або свої власні інтереси (24%), або бізнесу, що її підтримує (8%), або провладних політичних партій (6%).

За таких умов особи нової влади не повинні давати ні щонайменшого приводу до сумнівів у їх чесності і відкритості. Недомовленості, відверто безглузді пояснення настільки ж відвертих порушень закону, апеляції до приватного життя — все це залишає неозорий простір для народних домислів. І ображатися тут нема чого, і очікувати довіри — теж.

Так чому ж декларацію про доходи президента ми побачимо тільки до 1 квітня?

До речі. У громадян і нової команди дещо різні уявлення про якості, що мають бути властивими представникам влади насамперед. Серед нових облич влади стало популярним вимагати від себе ж патріотизму, порядності (чесності, моральності) і професіоналізму — в такому порядку. Показником порядності (чесності, моральності) дедалі більше стає настільки ж показова релігійність. Якщо потрібно довести, що людина чесна — говорять «він глибоко віруючий»...

У громадян уявлення трохи інші. Серед якостей, які повинні бути властивими представникам влади насамперед, громадяни відзначили професіоналізм (69%), чесність (не корумпованість) — 66%; відповідальність (45%). Патріотизм відзначили 13% опитаних (сьома позиція з дев’яти), релігійність — 4% (дев’ята). При цьому 75% громадян упевнені, що моральною, порядною і чесною може бути невіруюча (нерелігійна) людина.

Що стосується самих громадян, то на їх поведінку в повсякденному житті найбільше впливають обов’язок перед близькими (82%), мораль (57%) і закон (44%). Релігійні переконання як такі, що сильно впливають на поведінку, відзначили 27% опитаних; як такі, що не впливають, — 32%.

Є, врешті, така річ, як скромність. Вона нічого не коштує, але у випадку наявності величезних засобів вимагає їх не демонструвати. Не ховати — не демонструвати, це різні речі. Тому що демонстративне споживання деяких дуже багатих на тлі виживання більшості далеко не дуже багатих здатна цю більшість загнати в глухий кут вічної меншовартості. А якщо ці деякі — представники народної влади небагатого народу, їх чада і домочадці...

Ну, не повірять громадяни, що люди, які поводять себе так, начебто не знають простих речей — становище зобов’язує, дорогі подарунки приймати не можна, демонструвати зразкову релігійність і гучно святкувати щось у казино навпроти храму не варто — зацікавлені змінити брудну систему влади й економічного життя, побудовану їх попередниками.

А тут ще наївний європеєць віце-президент Європейської комісії з адміністративної реформи, аудиту і боротьби з корупцією п.Каллас м’яко порадив зобов’язати чиновників складати декларації їх економічних інтересів, як це прийнято в ЄС і в самій Єврокомісії. Наївний. Він думає, що це необхідно, оскільки зменшує ризик конфлікту інтересів для чиновника публічної адміністрації, який також займається і бізнесом. Може, і зменшує, але хто ж цього хоче? За ризик — гроші більші...

Дивлячись на все це, громадяни вважають, що погіршилося ставлення влади до них. Влада перестала їх помічати, вона зайнята своїми справами, і поводиться так, начебто в кімнаті одна.

Відповідно — змінилося ставлення громадян до влади. 19% опитаних вважають, що воно покращилося, 33% — погіршилося, 32% — думають, що змін жодних, як ставилися до колишньої, так ставимося і до нової…

…І наслідок: крок від любові

Влада буде публічною, і буде мати успіх.

В.Ющенко, липень 2005 р.


На момент завершення 100 днів роботи нової влади дії президента повністю підтримували 47% громадян, зараз — 30%. Дії уряду — 36% і 22%, відповідно.

За персоналізації президента картина особливо не міняється: дії В.Ющенка повністю підтримували — 49%, підтримують зараз — 33%. І в тому, і в іншому випадках — мінус 16—17%.

Не можна сказати, що тверді прихильники стали супротивниками. У квітні дії президента не підтримували — 22% опитаних, зараз — 29%. Тобто, плюс лише 7% — очевидно, більшість колишніх твердих прихильників перейшли до розряду тих, хто підтримує тільки окремі заходи Президента.

Показово, однак, що значно знизився рівень повної підтримки дій Віктора Андрійовича і на його власному електоральному полі — на Заході й у Центрі країни. На Заході він знизився з 85% до 62% (мінус 23%), у Центрі — з 66% до 46% (мінус 20%). Число тих, хто не підтримує, помітно зросло в Центрі — з 10% до 18%, хоча на Заході лишилося фактично незмінним (5% і 3%, відповідно).

На Сході і Півдні й без того не особливо високий рівень повної підтримки дій ВА знизився з 22 до 14% і з 29 до 15%, відповідно. Число тих, хто не підтримує, відчутно зросло, особливо на Сході — з 36 до 49% (на Півдні — з 38 до 46%).

Приблизно така сама картина з динамікою рівня повної підтримки дій Ю.Тимошенко. У квітні він складав 47%, зараз — 32%. У тому числі, на Заході — 79 і 64%, відповідно (мінус 15%), у Центрі — 61 і 47% (мінус 14%). Число противників, як і у випадку з В.Ющенком, на Заході не змінилося (3%), в Центрі — зросло з 7 до 19% (плюс 12%).

На Сході рівень повної підтримки дій Юлії Володимирівни знизився з 25 до 10% (мінус 15%), на Півдні — з 27 до 11% (мінус 16%). Число противників відчутно зросло: на Сході — з 32 до 51% (плюс 19%), на Півдні — з 40 до 51% (плюс 11%).

Звичайно, якщо нинішні показники рівня повної підтримки дій нової влади порівняти з аналогічними показниками влади колишньої (і якщо під колишньою розуміти Леоніда Даниловича після завершення півріччя другої каденції і тодішній новий уряд на чолі з В.Ющенком), то порівняння, поза сумнівом, буде на користь нової — у червні 2000 р. дії президента Кучми повністю підтримували 10% громадян, уряду — 15%. Але як не хочеться постійно порівнювати з 1913 роком, ох, як не хочеться…

Ніколи нічого ні з чим не порівнюй

Загалом, якщо відійти від персоналій, — результуючих дві.

Перша. Порівняння нової влади з колишньою — на користь нової, але дедалі менше. У квітні вважали, що нова влада краща за попередню, понад половина (52%) громадян країни, зараз так вважають 37%; думали, що вона гірша — 9%, тепер — 21%. Число тих, хто різниці особливої не вбачав, залишилося незмінним (29 і 28%, відповідно).

Те саме стосується й уряду зокрема: якщо у квітні вважали, що уряд ЮВ кращий, ніж уряд ВФ понад половина (54%) громадян, то в серпні так вважають 39%; вважали, його гіршим — 13%, тепер — 26%. Число тих, хто різниці не вбачає, як і в попередньому випадку, залишилося незмінним (21 і 20%, відповідно).

Утім, певний кредит якщо не віри, то надії зберігається. З приводу виправдання владою надій на неї покладених, 34% громадян відповіли, що рано давати такі оцінки. 14% засвідчили, що влада їх надії виправдала (12%) або навіть перевершила (2%). Правда, 28% вважають, що влада їх надії не виправдала (17%) або виявилася навіть гіршою (11%). Але є ще 17% тих, хто нічого від нової влади не очікував, а отже — не розчарувався. Теж резерв...

Друга результуюча більш тривожна. Якщо стосовно влади позитивні показники значно перевищують відвертий негатив, то про впевненість громадян у правильності напряму розвитку подій у країні в цілому цього сказати не можна. Як відзначалося вище, у серпні вперше після зміни влади число переконаних у тому, що події в країні розвиваються в неправильному напрямі, перевищило число тих, хто дотримується протилежної думки.

Загальна динаміка така: у лютому співвідношення тих, хто був упевнений у правильності напряму розвитку подій, і тих, чия позиція була протилежною, складало 51:24, у квітні — 54:23, у травні — 43:31% і, нарешті, у серпні переступило межу — 32:43. Число тих, хто не визначився, фактично не мінялася.

Розчарування в напрямі розвитку подій демонструють усі регіони країни, включаючи Захід і Центр. Результат добре видно на другій табличці: якщо у квітні фактично в усіх регіонах число впевнених у правильності розвитку подій перевищувало число тих, хто думав інакше (на Сході різниця не виходила за межі похибки), то сьогодні це перевищення збереглося лише на Заході та в Центрі країни.

Деталь у втратах — середній клас

Незважаючи ні на що, до середнього класу вперто відносять себе близько 62% громадян країни (від 59% у лютому до 64% у серпні з незначними коливаннями за весь період). До нижчого — близько 30%. Вищий клас настільки мізерний, хоч в об’єктивній реальності, хоч у самовідчуттях громадян, що статистичної значимості не має й аналізу не підлягає.

Середній клас в Україні — це не спосіб життя, це стан душі. А може, й духу, душа не витримала б. Але дух високий і вимагає цінностей, визначенню середнього класу відповідних — демократії, верховенства права й інших європейських вигадок. Тому саме середній клас був головною рушійною силою помаранчевої революції і тим самим — просування нинішньої влади у владу. Як уже повідомлялося, 71% з тих, хто стояв на великому Майдані і маленьких майданах міст і сіл країни, — це громадяни, які відносять себе до середнього класу. Саме середній клас вважав цю владу «однієї крові» із самим собою.

Саме на нього повинна була б спиратися нова влада за визначенням, тверезим міркуванням і просто з розрахунку, оскільки його більше і він — готовий союзник... Однак влада зробила ставку на посилену турботу про непрацездатних і незаможних, і в результаті підтримку середнього класу втрачає. Як і нижчого, втім...

Якщо у квітні повністю підтримували дії В.Ющенка понад половина (51%) представників середнього класу, то в серпні — третина (34%). Не підтримували у квітні — 21%, зараз — 27%.

Дії Ю.Тимошенко повністю підтримували у квітні майже половина (49%) середніх, у серпні — третина (33%). Не підтримували у квітні — 19%, зараз — 29%.

Водночас ставка на непрацездатних і малозабезпечених дивідендів владі не приносить. У квітні дії В.Ющенка повністю підтримували 45% громадян, які відносять себе до нижчого класу, в серпні — 32%. Не підтримували у квітні — 25%, зараз — 35%.

Дії Ю.Тимошенко повністю підтримували — 45%, підтримують зараз — 31%. Не підтримували — 22%, не підтримують зараз — 36%.

Не можна подавати безкарно. А по-друге, можна повернутися до того місця статті, що найбільше рясніє цифрами, яке просили не читати. І прочитати.

Результуючий показник: у квітні вважали, що розвиток подій в Україні відбувається у правильному напрямі, 49% середнього класу, зараз так вважають 36%. Вважали напрям неправильним — 29%, зараз — 42%.

Серед людей, які відносять себе до нижчого класу, вважали напрям розвитку подій правильним у квітні 43%, зараз так думають — 22%, були впевнені у протилежному у квітні 35%, зараз — 49%.

А найбільш прикро — свою соціальну перспективу в рідному краю бачать лише 30% середніх, не бачать — 53%. Скільки із середнього класу — молодих, освічених, таких, що поважають себе і свою працю, поповнять ті так і не пораховані чи то п’ять, чи то сім мільйонів, якщо напрям розвитку подій збережеться ще рік-два...

Ще раз: соціальна політика, зведена до підтримки непрацездатних і малозабезпечених, не ефективна ні з соціальної, ні з економічної точок зору. А напередодні парламентських виборів і претензій на них провладних партій — і з погляду «політичної доцільності». Судячи з реакції майбутніх виборців на гіперсоціальні зусилля уряду...

І ще раз: 48% громадян віддають перевагу політиці підтримки працездатних шляхом значного підвищення зарплати (ціни праці), створення робочих місць, розвитку малого і середнього бізнесу. Підтримці непрацездатних і малозабезпечених шляхом підвищення соціальної допомоги, виплат, субсидій і т.д. — 33%. Не визначилися — 19%. Люди воліють не бути утриманцями і прохачами, вони можуть самі забезпечувати своїх непрацездатних. Вони хочуть працювати…

Що робити?

Працювати.


У статті використані результати соціологічних досліджень, проведених у лютому—серпні 2005р. в усіх регіонах України. Під час кожного дослідження були опитані понад 2000 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.