08/29/2005 | VDom

http://www.utr.tv/news/?id=4327
16.08.2005 . Угоди по Чорноморському флоту слід переглянути

Загрози національній безпеці України

З наближенням 2017 року усе частіше в публічних виступах російських політиків і військових звучать заяви, що вони не збираються виводити свій флот з України. Тривога часів протистояння по флотській проблемі знову повертається в наші оселі.

"Тимчасове перебування ЧФ РФ на території України" почалось 28 травня 1997 року з підписанням пакета угод по розділу ЧФ колишнього СРСР. Тоді завершився період c 1992 по 1997, названий "неоголошеною війною", під час якої вирішувалася доля "ЧФ СРСР", державної належності Криму і Севастополя, а отже і територіальної цілісності України.

ЧФ РФ одержав статус "іноземного військового формування" і з’явилася надія на мирний розвиток подальших подій. Але усупереч цим надіям багато процесів продовжували розвиватися по старому сюжету.

Чисельні втручання російських політиків у внутрішні справи України гальмують перетворення міста в українське. В цьому їм допомагає опозиція, що продовжує піднімати сепаратистські хвилі.

Минулі 8 років показали, що в режимі "політичного гальма", у числі багатьох факторів, працює створений Росією механізм подовження штучної інтеграції російського флоту з українським містом. У системі підготовки кадрів ВМФ РФ севастопольська молодь приймається у військові училища Росії незалежно від українського громадянства з наступним поверненням їх на офіцерські і мічманські посади в ЧФ РФ. Таким чином штучно нарощується взаємозв'язок і взаємозалежність мешканців півострова і флоту, зміцнюється російський вплив на місто і півострів.

Підписання "великого договору" принципово не змінило відношення політиків і військового керівництва РФ до Криму і Севастополя. Удосконаливши відпрацьовані під час багаторічного переговорного процесу по ЧФ політичні технології, РФ підтримує регіональну напругу в Криму і Севастополі для "вижимання" з України подальших політичних і економічних поступок.

Поступливість, уведена Леонідом Кравчуком в українську дипломатію як принцип україно-російських відносин, залишилася вже як політична хвороба України і на кучмівський період, але з більш важкими наслідками.

Доопрацьовуючи підписані угоди, українській частині "змішаній комісії" не вдалося вирішити жодного принципового питання, що ставилось нею, у той же час російська сторона домоглася усього, чого хотіла!

Зростання внутрішньої і зовнішньої опозицій

У єдності з російськими політиками виступає командування ВМФ і ЧФ РФ, які реалізують нарощування зв'язків флоту із Севастополем. Активно себе веде й ортодоксальна частина нинішньої севастопольської міської еліти, що сформувалася на базі міських компартійних кланів і відставників ЧФ СРСР.

Вони зациклились на об'єднавчій ідеї, тому продовжують дотримуватись постулату, що "розвал СРСР і скорочення Збройних Сил згубно діють на сьогоднішній стан флоту, перетворивши його з могутнього оперативно-стратегічного об'єднання в пересічну третьорядну флотилію різношерстих і зношених плавзасобів".

Закриваючи очі на геополітичну недоцільність і економічну нездатність РФ відновити ЧФ, окремі російські адмірали, звалюючи провину за його розвал на Україну, все ж таки вимушені визнати розвал усіх флоті

Проросійські партії Криму своєї стратегії теж не змінили. Поєднавши свої зусилля з опозицією і спираючись на компартійних ортодоксів, вони продовжують протистояння урядовій політиці, щодо входження в НАТО і Євросоюз і тиснуть на свідомість місцевого населення, знайомими з часів "холодної війни", гаслами : "завдяки спільним зусиллям внутрішніх і зовнішніх ворогів, південні рубежі Росії з приморських флангів відкриті і беззахисні. …Почався необоротний процес, результатом якого буде вихід Росії із Севастополя і Криму. Обеззброєна Україна вже зараз нічого не може заподіяти для свого захисту".

Однак подивимося, що ми маємо сьогодні. 19 квітня 2005 року в Сімферополі депутат Держдуми Росії, член фракції "Родіна" Алксніс заявив: "передача Криму Україні в 1954 році була не правовою і неконституційною. Поки ми були єдині, так питання не стояло, але з урахуванням того, що Україна дрейфує у ворожий для Росії табір, Росія буде змушена думати, як бути зі статусом Криму для повернення Криму його до складу Росії, тому що Росія не може допустити, щоб у Севастопольській бухті стояли кораблі НАТО з ракетами націленими на російські міста".

На його думку, українському керівництву належить "добре думати перед тим як приймати такі доленосні рішення" Алксніс сказав, що в цій ситуації "можна думати про історичні наслідки пакту Молотова – Рібентропа і секретних протоколах", а чому б Держдумі не визнати недійсними з моменту підписання ці секретні протоколи, оскільки за ними Україна одержала у свій склад Львів і інші області Західної України". Коментарі, як то кажуть, зайві.

Після підписання Великого договору президенти і зовнішньополітичні відомства України і Росії неодноразово завіряли громадськість обох країн у тім, що приналежність Криму і Севастополя Україні – питання вирішені, і не є предметом переговорів між Україною і Росією.

У той же час, вище згадані кола не просто культивують, а насаджують точку зору, що "ці заяви звучать усупереч волі народу Криму, мешканців Севастополя, інтересам Росії, всупереч історичній справедливості, звучать на тлі примусової "українізації" російського населення Криму, Севастополя".

Якщо раніше атака на свідомість кримчан і севастопольців йшла зі штабу ЧФ РФ з участю їх військовослужбовців у масових акціях і через місцеві і флотські ЗМІ, то в нових умовах їх політичну діяльність дещо обмежили. Для Росії досить того, що ЧФ РФ є присутнім у Криму, а вести політичну гру довкола нього достатньо бажаючих в Москві. Ця технологія більш прийнятна, оскільки в України не виникає мотивації для претензій щодо порушення підписаних угод. "Наш флот у Криму і цього нам уже досить".

Вивід ЧФ РФ - основа політичних компаній в Криму

Проблема майбутньої евакуації ЧФ РФ із Криму і Севастополя є стрижнем, навколо якого розкручується антиукраїнська компанія. Це підтверджується тим, з якою легкістю Янукович створив блок опозиційних сил саме в Криму. Загальна перспектива наростаючої проблеми стає більш зрозумілою, коли вчитуємося в програмні публічні заяви військово-політичного керівництва Росії.

Міністр оборони Росії Сергій Іванов заявив, що фінансування будівництва військово-морської бази ЧФ у Новоросійську почнеться в 2005 році, але він відзначив, що "мова не йде про те, що ми збираємося нашу головну військово-морську базу ЧФ із Севастополя виводити в Новоросійськ".

Він пояснив, що в Новоросійську "мова йде про створення пункту базування для тих кораблів, що з 1991 року були виведені на територію Краснодарського краю і деякі з них, на превеликий жаль, дотепер прив'язанні до камені Тепер у РФ з'явилися сили, засоби і фінансові ресурси для того щоб облаштувати в Новоросійську нормальну базу".

Таким чином, міністр оборони Росії не планує будувати Військово – морську базу" (ВМБ) для сил ЧФ РФ, що тимчасово знаходяться в Севастополі. Більш того, навіть замість офіційного вибачення за факт грубого порушення суверенітету України пов'язанного з висадкою морського десанту ЧФ РФ на мисі Опук, Іванов відніс до неправильного розуміння нами підписаних угод.

Більш "конструктивну" думку, зі скритою погрозою, виказав колишній начальник Головного штабу ВМФ РФ Кравченко: "Росія ніколи не піде із Севастополя. Економіка України на 60% "зав'язана" на Росію, тому Україна не рішиться на відкритий конфлікт".

На думку адмірала, до 2017 року, коли завершиться договір оренди бази, є ще багато часу, протягом якого дещо агресивна позиція України щодо цього питання може змінитися. Кравченко проігнорував, що напередодні МЗС України повідомив що ніхто не ставив питання про достроковий вивід російської бази ЧФ із Севастополя.

Адмірал також не бере до уваги, що міністр закордонних справ Тарасюк досить чітко заявив, що Україна не має наміру продовжувати термін перебування ЧФ РФ на її території.

Кравченко - фахівець стратегічного планування, тому він уже намагається передбачувати майбутню ситуацію: "або владу в Україні поміняємо, або економічними важелями примусимо погодитися з нашими умовами". Лише Балтін, який під час командування ЧФ більше всіх останніх зрозумів, що Україна свого досягне, надіслав листа президенту Росії з пропозицією про будівництво нової головної ВМБ ЧФ на території Солоних озер поблизу Анапи. Він пише: "починати будівництво бази треба уже зараз, із Севастополя однаково доведеться йти". Варто було б прислухатися до його думки.

Суверенітет та національну безпеку в обмін на газові борги

Новий уряд, борючись з економічними злочинами колишньої влади, що пов'язані з землекористуванням і нерухомістю, зіткнувся з фактами порушень і з боку ЧФ РФ. З огляду на те, що порушення умов перебування ЧФ РФ на території України носять масовий і системний характер, доречним стало питання в необхідності ревізії змісту та ходу виконання угод по ЧФ.

Зокрема, російська сторона не дотримувалась вимог національної безпеки України, тому нам належить відпрацювати механізм запобігання таких конфліктів у майбутньому. Одною з причин виникнення цієї ситуації є блокування російськими експертами розв’язання проблем які ставилися до розгляду українською стороною, ще під час роботи "змішаної комісії".

При уважному вивченні документів виявляється, що оренди землі і фондів у Севастополі, у порядку, передбаченому чинним законодавством України, - не існує. Договори оренди на кожний об’єкт не складені. Місцева влада не зробила нічого – вона не тільки не провела інвентаризацію земель, що відходили в оренду до ЧФ РФ, а й не спробувала взяти на свій баланс те, що відійшло до них згідно з угодами. Замість виконання угод місцева влада фактично проводить роботу по включенню цих земель і фондів до списку російських, тобто відмовляється на користь флоту від громадського майна і земель в місті.

Міністерство оборони України, як і інші відомства, також не провело інвентаризацію фондів і чисельного обладнання, що підлягало передачі в оренду ЧФ РФ згідно з угодами. Оцінка їхньої вартості і визначення суми платежів за оренду також ні в Міноборони, ні в Мінфіні не розраховувалась, тому ніхто ні за що не платить.

Сума щорічної частки погашення боргу України (97,75 млн. доларів США) визначена без розрахунків і обґрунтування, усупереч вимогам законодавства України. Створено це як завжди "шахрайським міждержавним бартером" келійно, без врахування інтересів держави й інтересів національної безпеки.

По такій же схемі без інвентаризації й оцінки, з молотка пішов весь Чорноморський флот і його майно. Кораблі ніким не оцінювалися, і ніяких розрахунків не існує. Реальна вартість переданого флоту в сотні разів перевищувала той борг, що нам "погасили". Одночасно, призначена сума платежів за оренду в десятки разів нижче тої, котру Росія повинна нам платити.

Навіть вимога угоди щодо погашення боргу за газ до 2007 року, а потім перейти до оплати оренди, Росією не виконується. Уся фінансова інтрига переговорів полягала в тім, щоб визнаним урядом України боргом за газ цілком "закрити" усі проблеми Росії по поверненню їй флоту і створення умов для його перебування на території України ще 20 років. І за допомогою Банкової вони цього досягли.

Мали місце безуспішні спроби вернутися до розгляду й вирішити ці проблеми відповідно до чинного законодавства, але безуспішно. Тому, констатуючи провину Росії за зрив виконання угод, Україна вправі визначати збиток, нанесений їй за принципом упущеної вигоди. Підсумовуючи величезну кількість проблем, що нагромадилися у нас є всі підстави вимагати компенсацію наданих Україні збитків в повному обсязі або визнати угоди нелегітимними і підлягаючими денонсації або перегляду.

Порядок організації взаєморозрахунків в угодах нічого не закладений. Цінова ж політика має передбачати, що і при бартерних умовах залишається право врахування кон'юнктури ринку. Оскільки така практика є світовою нормою, то ми маємо наполягати на праві щорічного перегляду вартості оренди, так само як Росія переглядає ціни на газ і нафту для України.

Наводжу приклад розбіжності цін тільки в місцевій практиці Севастополя: ТОВ "АКАР" за оренду 1,2 гектара землі близько 69 і 70 причалів у Севастополі платить біля 1 мільйону доларів щорічно. У той же час, РФ орендуючи 3312,49 гектара найціннішої землі в Севастополі і 14920,13 поза Севастополем, утримуючи 4595 споруджень (в тому числі 133 причалів) платить 97,75 мільйона доларів США.

Безперечно, тільки за оренду землі до бюджету Севастополя Росія має платити більш 3 мільярдів доларів щорічно, і це навіть без урахування об’єктів інфраструктури, майнових комплексів, за які кошті мають іти до міністерства оборони, інших відомств.

Флот скорочується, а амбіції ростуть

Угоди по ЧФ дозволяють розміщати на нашій території угруповання чисельністю до 25000 військовослужбовців, 68 бойових кораблів, 35 бойових катерів, 136 допоміжних суден, 24 артилерійських системи калібру більш 100 мм, 132-х бойових броньованих машин, 22 бойових літака.

На початок 1999 року згідно з версифікаційною інформацією ЧФ РФ у Криму мав: 20000 військовослужбовців, 50 бойових кораблів, 120 допоміжних судів, 430 одиниць бойової техніки й озброєння, 90 літаків і вертольотів на аеродромах Кача і Гвардійське. Бойове ядро флоту складалось із штурмової авіації, ракетних кораблів і катерів здатних нести ядерну зброю.

На початок 2002 року число військовослужбовців уже скоротилося до 16000, відповідно скоротилась кількість і озброєння. В той же час, комплектування велося так, щоби більшість офіцерів і мічманів залишалась севастопольцями і кримчанами.

Оскільки в Україні сьогодні базується 90% сил ЧФ РФ, більшість офіцерів і мічманів яких є (явними або скритими) громадянами України і корінними місцевими мешканцями. Скорочення "військової присутності" з 25000 до 16000 осіб повинно було б спричинити необхідність значного скорочення орендованих фондів системи базування.

Як бачимо, виведення російського флоту з Криму і Севастополя замінено на його поетапне скорочення. По мірі скорочення флоту ЧФ РФ пішов шляхом порушення підписаних угод. Фонди що звільнялись (35 інвентарних об'єктів) було передано 65 комерційним структурам у суборенду, а 36 з них просто демонтовано.

Коли стало ясно, що виходячи з політичної й економічної доцільності неминуче і подальше скорочення ЧФ, то командуючий флотом адмірал Комоєдов у 1999 році відкрито та безапеляційно озвучив політичну і військову стратегію Росії: "Севастополь завжди буде головною базою Чорноморського флоту Росії. …Будемо стояти тут вічно".

Три роки після цього Комоєдов робив все, щоб ЧФ був символом Криму, Севастополя, а Крим, Севастополь – символом ЧФ. Заяви Комоєдова були черговою атакою на свідомість населення Севастополя і Криму з метою відродження втраченої комуністами внутрішньої єдності з російським флотом.

Маючи сильну підтримку в Москві і Криму, адмірал Комоєдов у 1999-2002 роках повторив "шлях" Касатонова і Балтіна, втягнувши ЧФ РФ у політичні процеси. Він відновив тиск на суспільно-політичні процеси в Криму і Севастополі, що сприяло політизації і загостренню обстановки на півострові і загальмувало розвиток україно-російських відносин. Своїми діями командуючий ЧФ РФ продемонстрував загрози, які несе російський флот національні безпеці України.

Адмірал зарвався, але лідер кримських комуністів Леонід Грач кидається його спасати, і йде далі, заявляючи "сьогодні ЧФ – це не тільки форпост Росії.

"Сьогодні порушувати питання в усунені Комоєдова з посади командуючого ЧФ, це по суті зробити головну передумову для того, щоб поставити під загрозу встановлені добрі стосунки між двома флотами в Севастополі – українським і російським, щоб дати додаткову можливість всім і вся діяти в руйнівному руслі перебазування флоту".

"Вивід російського флоту із Севастополя стане другою непрошеною трагічною помилкою після розвалу СРСР". Так комуністи - народні депутати розуміють, так вони і "відстоюють" незалежність України.

Політизація Комоєдова і підтримка його з боку лідера кримських комуністів – це краща демонстрація "політичного єднання іноземного військового формування, яке тимчасово перебуває на нашій території, з реакційними силами, що спираються на нього у своїй політичній боротьбі" - а це вже питання національної безпеки.

Дуже дивно, що політичні виступи з приводу ЧФ РФ з боку Грача так і не одержали юридичної оцінки в Україні.

Єднання міста і флоту, яке роз’єднує Україну з Росією

Флот і його головна база виникли і розвивалися разом, доповнюючи і гармонізуючи один одного, близько 200 років тому. В місто-фортецю здійснювався добір населення з території всієї імперії для забезпечення завдань ведення війни на морі. Вони створювали свої традиції, виробляли свою особливу життєву етику, що й обумовило виникнення унікального соціуму з ярко вираженими мілітарними рисами.

Свідомість мешканців Севастополя з покоління в покоління формувалась на легендах і міфах героїчної історії флоту, а оскільки "ветеранський" прошарок в загальні кількості мешканців міста найбільший, то ортодоксальна та шовіністична складова свідомості цієї "більшості" рішуче впливала і продовжує впливати на суспільну свідомість.

Місто майже всю свою історію фінансувалось виключно з військового бюджету, тому рівень "мілітаризації" суспільної свідомості севастопольців підтримувався набагато вищим, чим у громадян України і Росії взагалі, і є обмежено доступним для сприйняття ними демократичного напрямку розвитку.

Значна частина мешканців міста і сьогодні так чи інакше зв'язана з флотом і асоціює себе з ним. Однак модель, що відбиває особливості сьогоднішнього функціонування севастопольського соціуму, характеризується по суті штучним збереженням ЧФ РФ в якості головної ланки, оскільки він не має, та й не може мати жодних завдань щодо захисту України і мешканців міста-фортеці.

Противагою ЧФ РФ виступають українські силові структури, які також присутні в Криму і Севастополі, але на відміну від ЧФ мають, і здатні виконати, завдання по забезпеченню воєнної безпеки держави і міста з південного напрямку.

Соціально-економічна сфера севастопольського регіону є депресивною внаслідок загальної соціально-економічної кризи, яка охопила в останні 15 років всі республіки на теренах колишнього СРСР, а також внаслідок своєї виключно "воєнної" спеціалізації.

Процес "роззброєння" Севастополя вже йде, що є об'єктивним наслідком політичних змін на всій території колишнього СРСР. Скорочення сил військових флотів в Севастополі, супроводжується зменшенням населення, так на 2003 рік місто скоротилося майже на 28 тис. мешканців (6,7%).

В нових реаліях ЧФ РФ перетворився на "квартиранта, який не сплачує за квартиру", і не дає можливості місту використати свої можливості по іншому.

Місто несе великі збитки, тому "єдність" зникла, залишилась виключно історична традиція. У цій моделі українське місто і флот вже виглядають штучно зрощеними. Саме це й примушує флот постійно боротися за збереження свого місця в суспільній свідомості громади.

Намагаючись штучно єднатися, в нових суспільно-історичних умовах вони все більше втягуються самі і втягують Україну і Росію в протистояння і глибоку кризу, з якої без сумісних узгоджених дій урядів двох держав вихід найти буде неможливо. Тому, в сьогоднішніх реаліях ЧФ РФ і Севастополь заважають один одному жити і розвиватися, а також дестабілізуюче впливають на українсько-російські відносини.

Після розпаду СРСР, коли ЧФ РФ виявився "іноземцем у Севастополі", згода на його тимчасове перебування на території України була досягнута під час потепління відносин на міждержавному рівні.

Угода має право на існування за умови, коли сторони будуть дотримуватися її вимог, а флот буде суворо дотримуватись українського законодавства. Його життя має протікати відокремлено від внутрішньо - політичного та економічного життя України та її регіоні.

Однак сьогодні це не так. ЧФ РФ порушує закони, продовжує під різними ширмами втручатися і впливати на внутрішні процеси в Україні і в усі сторони внутрішнього життя міста.

Наведемо приклади:

1. З 1992 по 2005 рік ЧФ РФ проводить інтенсивне "завантаження" міста російською державною символікою та історичною атрибутикою. Свої дії флот не узгоджує ні з Урядом України, ні з органами місцевої влади. В цей період в Севастополі відкрито 13 пам’ятників, 6 пам’ятних знаків і 22 меморіальних дошки, присвячених особам і подіям російської історії. Все місто "майорить" російськими прапорами. "Узгодження" цих дій проводилось тільки на місцевому рівні, вже після їх офіційного відкриття, а дещо залишилось не узгодженим взагалі.

2. Місто патрулюють російські патрулі і служба військової автоінспекції ЧФ РФ. Така діяльність флоту не передбачена законами України, відсутні також будь які узгоджені міністерствами оборони і внутрішніх справ України підзаконні акти, які б регулювали діяльність комендатури іноземної держави на території України. Відсутні узгоджені маршрути пересування російського військового транспорту по місту. Командування флоту на змішаній комісії ці питання не вирішило, а мовчазну згоду українського уряду на існуванням таких служб на території Севастополя сприймає як право повного самоуправства в місті.

3. Ветеранська організація Севастополя являється складовою частиною загальноукраїнської організації яку очолює генерал армії І.Герасимов, вона складається із громадян України. Це наші пенсіонери. Водночас з’ясовується, що ця організація фактично підпорядкована ЧФ РФ і керується зі штабу ЧФ РФ.

Так, з дозволу Головного штабу ВМФ РФ командуючий флотом забезпечує колишніх радянських ветеранів, які жодного дня не служили в російському флоті, військовою формою одягу з символікою РФ. По домовленості з міськрадою Севастополя директором " Дому ветеранів" взагалі призначено громадянина Росії капітана 1 рангу Пилипенка.

Офіцери запасу, що працюють в штабах ЧФ РФ призначаються керівниками опозиційних щодо уряду України партій, так капітан 2 рангу запасу ЧФ Дубовик працює на ЧФ і очолює організацію прогресивних соціалістів, в червні місяці очолював акцію по пікетуванню навчань ВМС НАТО. Саме завдяки їм стали можливими на "День Перемоги" виступи проти "візиту примирення" до Севастополя кораблів ВМС Німеччини.

4. ЧФ в 1995 році не погоджувався з навчанням їх дітей за українськими програмами, тому наполягав на створенні для себе окремої школи для дітей офіцерів і мічманів ЧФ РФ. Таку школу флоту в Севастополі збудував мер Москви Лужковим. Але, згодом, ЧФ РФ переглянув свою позицію.

Командування ЧФ РФ організувало "шефство", під час якого почало активно втручатися в процеси виховання молоді як в дошкільних так і в навчальних закладах Севастополя. Проведення допризовної підготовки в школах проводиться за російськими воєнними статутами.

Спартакіади та різноманітні конкурси учнів середніх шкіл Севастополя проводять у військових частинах ЧФ, де діти змагаються в написані творів з історії Росії, там же їх приймають у "юні севастопольці". На останніх дзвінках в школах представники ЧФ РФ звертаються до випускників з призовом "не забывать служить Отечеству". Тут же йде агітація поступати до російських військових училищ.

5. При тому, що ЧФ РФ не має права втручатися в проблеми які розв’язує президент України чи уряд непоодинокими є виступи через підставних осіб в ЗМІ, а також публікація матеріалів у флотській пресі по виключно внутрішніх проблемах України, до яких відноситься і примирення ветеранів в Україні, має місце друкування у флотській типографії листівок, газет проти Ющенко і УПА. Подібні дії флоту, в великому ряду інших, безумовно є втручанням у внутрішні справи України.

6. Проблема використання ЧФ РФ територій і акваторій України не просто існує, а вона після подій на мисі "Опук" стала гострою, дійшла до свідомості кожного громадянина України. Раніше вже визначалось, що деякі фрази, що використані в угодах, дають можливість двоякого тлумачення. Російські фахівці продовжують тлумачити на свій розсуд, відмовляючись від виконання вимог українського законодавства як це, до речі, прописано в угодах.

Тому, ще задовго до десанту на Опук, мали місце самовільні, без погодження з Міноборони, проведення військових навчань в територіальних водах України (під Феодосією), і сьогодні немає жодних гарантій, що новий російський вояка не заявить про себе висадивши десант на Форосі або в Ялті.

7. В грудні 2002 року в стіну історичної будівлі на площі Нахімова вмонтована капсула зі зверненням до моряків ЧФ РФ та мешканців міста, яку належить відкрити і прочитати в 2022 році, хоча в 2017 році закінчується дія угоди про перебування на території України ЧФ РФ. Що це як не виклик, який після багаторазових усних заяв військово-політичного керівництва Росії уже в бетоні і залізі вмонтовано в наші стіни.

Але скільки б не заявляли російські політики і військові, що вони не підуть із Севастополя, у свідомості кожного офіцера, мічмана і матроса процеси розвиваються під впливом постійного нагадування їм, що вони знаходяться на території другої держави. Велика частина звільняються в запас, їдуть у Росію, що сприяє формуванню психології "временщиків".

Разом з тим в Україні більше зарплата і пенсія у військовослужбовці Тому сьогодні значна частина офіцерів і мічманів, що звільняються на пенсію, шукають способи залишитися в Севастополі, для чого намагаються отримати українські паспорти і громадянство.

Оскільки на військовослужбовців ЧФ РФ не поширюються положення Ташкентської угоди, вони йдуть на пряме порушення законодавства України, що не дозволяє подвійного громадянства, а також забороняє наймитство в іноземних арміях. Український уряд, знаючи цю проблему, досі не дав правової оцінки цим явищам. Не рідкі також випадки отримання пенсій одночасно в Росії й Україні.

Наведені приклади подальшої навмисної інтеграції російського флоту й українського міста неминуче будуть мати зворотній результат і перетворяться в драму при його виводі в 2017 році. Значна частина офіцерів і мічманів, будучи корінними кримчанами, відмовляться продовжувати службу поза Севастополем, і їх не буде цікавити, готова ВМБ у Новоросійську чи ні.

Сьогодні 2005 рік, тому це декому бачиться як далека перспектива і воєначальники заспокоюють особовий склад своїми заявами, що вони вічно будуть у Севастополі. Але ж це не так, виводити флот з території України прийдеться, але що буде робити Головний штаб ВМФ РФ, якщо не буде готова ВМБ, - залишається загадкою.

Варіант вирішення проблеми

З 1997 року, для посилення свого впливу на Севастополь, Крим і інші (південні і східні) регіони України, російські політики, відмовившись від грубого силового тиску, змінили тактику мобілізації російськомовного населення.

Флот перестав "грати" у публічну політику, однак своєї ваги в політичному житті Севастополя і Криму флот не втратив і продовжує залишатися "головним аргументом" у діяльності проросійських сил. У публічній політиці головна роль у захисті національних інтересів Росії на Чорному морі стала приділятися невоєнним факторам впливу: економічному, дипломатичному, інформаційному, культурному і другим.

Після підписання угод, першим спекуляції на пораненій свідомості севастопольців почав екс-прем'єр-міністр Росії Степашин, що під час візиту до Севастополя у липні 1999 року, визначаючи пріоритети в україно-російському переговорному процесі по ЧФ, головне місце приділив одержанню найближчим часом конкретних і істотних політичних і економічних вигод для Росії.

При цьому було ясно, що Севастополю приділяється особливо важливе місце. Продовжила цю політику Москва в квітні 2000 року, під час підготовки візиту президента Росії Путина до Севастополя і після нього, у місті і на ЧФ було запущено чутки про масштабні інвестиції російського капіталу в економіку Севастополя і перетворення міста в російський Гонконг на Чорному морі.

Плани були фантастичні: Севастополь перетворювався в торгово-економічний і рекреаційно-туристичний центр із російським капіталом, що мало уможливити Росії різко нарощувати свій економічний вплив на Чорному морі, при цьому ЧФ РФ мав продовжити забезпечення військової безпеки на Південно-Західному оперативно-стратегічному напрямку. Але нічого цього не трапилось і не трапиться.

Раніше автором було запропоновано стратегію "повільного виходу ЧФ РФ" з України, який мав початися ще в 1997 році. Для цього необхідно запобігти оновлення кораблів і суден ЧФ РФ, що базуються на території України.

Нові кораблі, що поступають (будуть поступати) на ЧФ РФ із заводів мають розміщатися на ВМБ, що будується в Краснодарському краї, в той же регіон належить завозити оперативні і стратегічні запаси флоту. Старі кораблі, які вислужили свій термін будуть списані і утилізовані в Севастополі, а екіпажі можуть бути використані для комплектування нових кораблі

Це дасть можливість ВМФ РФ без соціальних напружень поступово розв’язувати проблему виводу флоту. Україна ж зможе використати в Севастополі нову соціокультурну парадигму, засновану на пріоритетах твердої економічної доцільності.

Створяться умови, коли для завершення адаптація севастопольського соціуму до правового і соціального простору України, у Севастополі головною ланкою стане не військова структура – ЧФ РФ, а динамічний цивілізований бізнес самого великого в Україні морського порту.

Поки що зв'язок між ЧФ РФ і Севастополем залишається значним. Ця соціальна "тканина" виглядає складною і міцною із-за відсутності вагомої альтернативної стратегії подальшого розвитку міста. Ставлячи питання про безумовний вивід ЧФ РФ із Севастополя в 2017 році, ми маємо запропонувати міській громаді стратегію їх подальшого розвитку.

У цілому на ВМБ зав’язані інтереси приблизно 20% мешканців міста: близько 30 тис. військовослужбовців, робітників та службовців всіх флотів з членами їхніх родин. Запропонована модель виводу флоту дає можливість поступової конверсії ВМБ із залученням інвестицій Росії, ГУАМ і Європи.

Ця стратегія дасть можливість "Севастополь-фортецю" трансформувати в наймогутніший на північному узбережжі Чорного моря "Севастополь-порт", що наповнить ГУАМ внутрішнім змістом, а місто отримає значне зростання своєї економіки та рівня життя мешканці.

У соціально-економічному і політичному житті Севастополя на ведучі ролі вийдуть бізнесмени і політики, які будуть представляти основні сегменти севастопольського соціуму. Вони мають замінити командуючих флотами, які по інерції радянських часів продовжують здійснювати головний вплив на розвиток суспільно-політичних процесів у місті.

В умовах збалансованого функціонування українських, російських і західних капіталів у Севастополі, найбільш здорова частина існуючих кланово-корпоративних структур зможе вижити і трансформуватися в конкурентноздатні структури малого і середнього бізнесу.

Успіх у реалізації ринкової збалансованої моделі функціонування українських, російських і західних капіталів у Севастополі, стане заключним актом розділу українського міста Севастополя і російського Чорноморського флоту і забезпечить їхнє подальше автономне існування як структур приналежним двом незалежним державам – Україні і Росії.

Володимир Безкоровайний,
заступник міністра оборони, командувач Військово-морськими Силами України у 1993-1996 рр., кандидат військових наук, віце-адмірал запасу