Про приватну медицину.
08/31/2005 | Уляна
Стаття з газети "День"
Про обмеження для розвитку приватної, чи скоріш для все просто медицини:
купа бюрократичних обмежень, несформованість системи медичного страхування, низька рентабельність, потреба високих початковиз вкладів і таке інше. В кінці статті є розцінки на деякі послуги приватних клінік в Києві.
http://www.day.kiev.ua/147484/
Уколи — в асортименті
Що заважає розвиватися приватній охороні здоров’я
Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
Наступного року вітчизняну охорону здоров’я, можливо, таки почнуть реформувати. Принаймні, як ухвалила перед тим як піти на канікули Верховна Рада, це повинен передбачити бюджет-2006. А саме — забезпечити ефективний механізм фінансування й безкоштовну допомогу в гарантованих державою мінімальних обсягах. Простіше кажучи, наступного року, ймовірно, з’явиться такий довгоочікуваний перелік платних і безкоштовних послуг. А окрім того, зрушиться з мертвої точки й питання обов’язкового медичного страхування — разом із добровільним воно й покликане забезпечити «ефективний механізм фінансування». У МОЗ, де нині готують свої пропозиції до бюджету, ратують ще й за сімейну медицину. Вона, як неодноразово підкреслював міністр М. Поліщук, зробить меддопомогу доступнішою і створить у охороні здоров’я конкурентне середовище.
Як справи з конкуренцією на сьогодні? Про це на прикладі приватної та державної медицини — в матеріалах наших журналістів.
Пам’ятаєте «бородатий» анекдот? «У вас багато вільного часу, грошей, у вас міцне здоров’я, але мучить почуття ностальгії. Не переживайте, вихід є — просто підіть до районної поліклініки». Так от, очевидно, хвилі ностальгії накочуються на українців дедалі рідше. Принаймні поки що чиновники вже десятий рік починають реформу охорони здоров’я, у країні зростає попит на приватних лікарів. Як стверджують аналітики ринку, щорічно він збільшується приблизно на 10—15%. І якщо раніше лікуватися «з шиком» дозволяли собі всього 2% населення, як правило, люди з дуже високим рівнем достатку, — то нині вже майже 10% українців довіряють себе лікарям приватної практики — приблизно 4,7 мільйона осіб. Насправді їх може бути набагато більше, адже облік пацієнтів стосувався лише великих багатопрофільних клінік.
У принципі, цій тенденції можна лише порадіти. Як давно заведено в усіх європейських країнах, пацієнт має право вибору: або лікуватися з підвищеним комфортом, але за великі гроші, або економити і терпіти деякі незручності. До речі, палати на шість чоловік у держклініках, наприклад, Великої Британії — цілком звичне явище. Але в Україні приватна медицина має свої особливості. Як результат, за оцінками міжнародного дослідницького центру Соломонов-груп, на приватників припадає всього 0,2% ринку охорони здоров’я. І річ навіть не стільки в тому, що медицина вважається однією з найбільш капіталомістких сфер бізнесу з повільною окупністю. Проблема насамперед у законах. Наприклад, якщо дотримуватися Конституції України, то недержавної охорони здоров’я в нас не може бути в принципі. Йдеться про відому статтю 49, на якій так люблять грати деякі політичні сили. Нагадаємо, в ній сказано: в Україні медицина безплатна. Приватна ж охорона здоров’я згадується в Законі «Про захист прав споживача». І зазначається це як послуга, що автоматично передбачає видачу споживачу (в цьому випадку пацієнту) гарантійного талона. «По суті, нас прирівнюють до пралень або ремонтних майстерень, — обурюється віце-президент Асоціації приватної медицини, генеральний директор клініки «Медиком» Ігор Скурихін. — Більш того, держава просто змушує нас знущатися над пацієнтами — ми не можемо надавати їм необхідний обсяг медичної допомоги».
За словами І. Скурихіна, нині приватні лікарі не мають права використовувати наркотичні речовини. На практиці це має такий вигляд. Наприклад, у людини стався серцевий напад. Приїхавши, приватна «швидка» виявляє інфаркт міокарда. Транспортувати пацієнта до лікарні без уколу наркомісткої речовини — це свідомо зменшити його шанси. Словом, залишається тільки викликати державну бригаду та просити їх зробити ін’єкцію. Тільки ось поки лікарі приїдуть, дорогоцінний час уже може бути втрачений. Або ще один приклад. Планову операцію на жовчному міхурі, звісно, проводять під загальним наркозом. Останній, безперечно, може не містити наркотичні речовини. Але тоді й пацієнт усе відчуватиме, просто згодом про це забуде.
Утім, це аж ніяк не повний перелік бід українських приватників. Наприклад, сьогодні їм заборонено видавати лікарняні листки. На цілком резонні запитання Асоціації в МОЗ відповідали, мовляв, ви ними торгуватимете. Недоступні приватним лікарям і такі приємні дрібниці, як звання і зарахування спецстажу. Але навіть не це головне. За словами І. Скурихіна, в Україні пацієнти приватних клінік повинні платити прибутковий податок. Скажімо, якщо підприємство виділило кошти на вакцинацію співробітника, то він, співробітник, мусить наприкінці року подати декларацію, в якій вказана витрачена на нього сума. І заплатити від неї 13% прибуткового податку.
Звичайно, якби було все так сумно, не працювали б сьогодні тільки в Києві 500 приватних клінік. І це не беручи до уваги стоматологічних кабінетів. Якщо на початку 1990- х приватна медицина обмежувалася лише «швидкими» та «невідкладними допомогами», то нині клініки мають свої стаціонари, лабораторії, операційні... У середньому, за оцінками експертів, рентабельність лідерів ринку — великих клінік — становить 10—15%. І з урахуванням попиту, в найближчому майбутньому зросте ще на кілька відсотків. Утім, усе це стосується лише Києва, де й зосереджені 90% ринку приватної медицини. У регіонах вона якщо й з’являється, то, як правило, в дещо спотвореному вигляді. Адже, щоб відкрити, скажімо, вузькопрофільну клініку, треба не менше 150—200 тисяч доларів. За умови, звісно, що обладнання буде сучасним, а палати чистими. Але на периферії, як показує практика, економлять. У результаті, там приватна медицина нерідко має на увазі виключно інтелект лікаря, але не умови. Словом, розвиваються успішно як у регіонах, так і в столиці хіба що стоматологія та гінекологія. Як поділився з «Днем» директор однієї з київських стоматологічних клінік, у цьому випадку почати працювати можна з капіталом у 50 тисяч доларів. Та й прибуток не примусить себе чекати. На думку директора клініки, попит на стоматологів ще довго перевищуватиме пропозицію. І це при тому, що вже зараз 60% вузькопрофільних клінік — «зубні».
Водночас дво-, тримільйонні вкладення великих клінік окупаються в Україні приблизно за шість-сім років. Іноземний інвестор вкладати гроші не поспішає — на Заході не розуміють, як можна працювати без обов’язкового або хоча б добре розвиненого добровільного страхування. Як відомо, і те, й інше в Україні відсутнє. За словами І. Скурихіна, дуже небагато страхових компаній наважуються працювати на медичному полі. Причина — низький попит. Переважно в нас страхують своє здоров’я представники великих компаній і співробітники посольств. Дві-три тисячі власників полісів аж ніяк не забезпечать компаніям потрібного обігу. Ось і виходить, що вони вимушені економити — співпрацювати з державними клініками та всіма можливими методами здешевлювати лікування. Тим часом добре розвинений сектор добровільного страхування, на думку приватних лікарів, сприяв би й змужнінню ринку приватної медицини.
Посприяли б тому й лояльніші вимоги для отримання ліцензії. Сьогодні, наприклад, лікар не має права відкрити приватний кабінет у себе вдома. Санітарно-будівельні норми передбачають, що для цього потрібен окремий вхід. Якщо ж медик вирішив обладнати в себе маніпуляційний кабінет, то він обов’язково повинен взяти собі в штат медсестру. Словом, такі дрібниці, стверджують в Асоціації приватної медицини, і не дозволяють займатися приватною практикою тим, хто міг би це робити. Звичайно, обережність дещо виправдана. Нещодавня перевірка, наприклад, виявила напівпідвальний приватний абортарій, де процедуру здійснювали за 50 гривень в умовах жахливої антисанітарії. Але, з іншого боку, в країнах із розвиненою недержавною охороною здоров’я чинять простіше: прислухаються до скарг пацієнтів і частіше проводять перевірки.
КОМЕНТАР
Святослав ХАНЕНКО, перший заступник міністра охорони здоров’я:
— У стратегії Міністерства охорони здоров’я зазначається розвиток сектора приватної медицини. Це нормальна практика для всіх країн, адже пацієнт завжди повинен мати право вибору лікаря та клініки. Звісно, сьогодні в Україні недержавний сектор охорони здоров’я ще не такий потужний, як нам би того хотілося. Але причини — виключно економічні: не буває бізнесу без капіталовкладень. Наше завдання — максимально спростити схему отримання ліцензій на приватну практику та мінімізувати втручання в господарську діяльність приватних лікарів і клінік. Функція міністерства має бути тільки контрольна, та лише в тому випадку, якщо є приводи для сумнівів — скарги пацієнтів, наприклад. Що стосується лікарняних листків і наркотичних речовин, то ці питання також вирішують. При міністрі сьогодні створена суспільна рада, куди, до речі, входять і представники Асоціації приватної медицини. Хай говорять про свої проблеми і, я думаю, їх можна буде вирішити.
Про обмеження для розвитку приватної, чи скоріш для все просто медицини:
купа бюрократичних обмежень, несформованість системи медичного страхування, низька рентабельність, потреба високих початковиз вкладів і таке інше. В кінці статті є розцінки на деякі послуги приватних клінік в Києві.
http://www.day.kiev.ua/147484/
Уколи — в асортименті
Що заважає розвиватися приватній охороні здоров’я
Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
Наступного року вітчизняну охорону здоров’я, можливо, таки почнуть реформувати. Принаймні, як ухвалила перед тим як піти на канікули Верховна Рада, це повинен передбачити бюджет-2006. А саме — забезпечити ефективний механізм фінансування й безкоштовну допомогу в гарантованих державою мінімальних обсягах. Простіше кажучи, наступного року, ймовірно, з’явиться такий довгоочікуваний перелік платних і безкоштовних послуг. А окрім того, зрушиться з мертвої точки й питання обов’язкового медичного страхування — разом із добровільним воно й покликане забезпечити «ефективний механізм фінансування». У МОЗ, де нині готують свої пропозиції до бюджету, ратують ще й за сімейну медицину. Вона, як неодноразово підкреслював міністр М. Поліщук, зробить меддопомогу доступнішою і створить у охороні здоров’я конкурентне середовище.
Як справи з конкуренцією на сьогодні? Про це на прикладі приватної та державної медицини — в матеріалах наших журналістів.
Пам’ятаєте «бородатий» анекдот? «У вас багато вільного часу, грошей, у вас міцне здоров’я, але мучить почуття ностальгії. Не переживайте, вихід є — просто підіть до районної поліклініки». Так от, очевидно, хвилі ностальгії накочуються на українців дедалі рідше. Принаймні поки що чиновники вже десятий рік починають реформу охорони здоров’я, у країні зростає попит на приватних лікарів. Як стверджують аналітики ринку, щорічно він збільшується приблизно на 10—15%. І якщо раніше лікуватися «з шиком» дозволяли собі всього 2% населення, як правило, люди з дуже високим рівнем достатку, — то нині вже майже 10% українців довіряють себе лікарям приватної практики — приблизно 4,7 мільйона осіб. Насправді їх може бути набагато більше, адже облік пацієнтів стосувався лише великих багатопрофільних клінік.
У принципі, цій тенденції можна лише порадіти. Як давно заведено в усіх європейських країнах, пацієнт має право вибору: або лікуватися з підвищеним комфортом, але за великі гроші, або економити і терпіти деякі незручності. До речі, палати на шість чоловік у держклініках, наприклад, Великої Британії — цілком звичне явище. Але в Україні приватна медицина має свої особливості. Як результат, за оцінками міжнародного дослідницького центру Соломонов-груп, на приватників припадає всього 0,2% ринку охорони здоров’я. І річ навіть не стільки в тому, що медицина вважається однією з найбільш капіталомістких сфер бізнесу з повільною окупністю. Проблема насамперед у законах. Наприклад, якщо дотримуватися Конституції України, то недержавної охорони здоров’я в нас не може бути в принципі. Йдеться про відому статтю 49, на якій так люблять грати деякі політичні сили. Нагадаємо, в ній сказано: в Україні медицина безплатна. Приватна ж охорона здоров’я згадується в Законі «Про захист прав споживача». І зазначається це як послуга, що автоматично передбачає видачу споживачу (в цьому випадку пацієнту) гарантійного талона. «По суті, нас прирівнюють до пралень або ремонтних майстерень, — обурюється віце-президент Асоціації приватної медицини, генеральний директор клініки «Медиком» Ігор Скурихін. — Більш того, держава просто змушує нас знущатися над пацієнтами — ми не можемо надавати їм необхідний обсяг медичної допомоги».
За словами І. Скурихіна, нині приватні лікарі не мають права використовувати наркотичні речовини. На практиці це має такий вигляд. Наприклад, у людини стався серцевий напад. Приїхавши, приватна «швидка» виявляє інфаркт міокарда. Транспортувати пацієнта до лікарні без уколу наркомісткої речовини — це свідомо зменшити його шанси. Словом, залишається тільки викликати державну бригаду та просити їх зробити ін’єкцію. Тільки ось поки лікарі приїдуть, дорогоцінний час уже може бути втрачений. Або ще один приклад. Планову операцію на жовчному міхурі, звісно, проводять під загальним наркозом. Останній, безперечно, може не містити наркотичні речовини. Але тоді й пацієнт усе відчуватиме, просто згодом про це забуде.
Утім, це аж ніяк не повний перелік бід українських приватників. Наприклад, сьогодні їм заборонено видавати лікарняні листки. На цілком резонні запитання Асоціації в МОЗ відповідали, мовляв, ви ними торгуватимете. Недоступні приватним лікарям і такі приємні дрібниці, як звання і зарахування спецстажу. Але навіть не це головне. За словами І. Скурихіна, в Україні пацієнти приватних клінік повинні платити прибутковий податок. Скажімо, якщо підприємство виділило кошти на вакцинацію співробітника, то він, співробітник, мусить наприкінці року подати декларацію, в якій вказана витрачена на нього сума. І заплатити від неї 13% прибуткового податку.
Звичайно, якби було все так сумно, не працювали б сьогодні тільки в Києві 500 приватних клінік. І це не беручи до уваги стоматологічних кабінетів. Якщо на початку 1990- х приватна медицина обмежувалася лише «швидкими» та «невідкладними допомогами», то нині клініки мають свої стаціонари, лабораторії, операційні... У середньому, за оцінками експертів, рентабельність лідерів ринку — великих клінік — становить 10—15%. І з урахуванням попиту, в найближчому майбутньому зросте ще на кілька відсотків. Утім, усе це стосується лише Києва, де й зосереджені 90% ринку приватної медицини. У регіонах вона якщо й з’являється, то, як правило, в дещо спотвореному вигляді. Адже, щоб відкрити, скажімо, вузькопрофільну клініку, треба не менше 150—200 тисяч доларів. За умови, звісно, що обладнання буде сучасним, а палати чистими. Але на периферії, як показує практика, економлять. У результаті, там приватна медицина нерідко має на увазі виключно інтелект лікаря, але не умови. Словом, розвиваються успішно як у регіонах, так і в столиці хіба що стоматологія та гінекологія. Як поділився з «Днем» директор однієї з київських стоматологічних клінік, у цьому випадку почати працювати можна з капіталом у 50 тисяч доларів. Та й прибуток не примусить себе чекати. На думку директора клініки, попит на стоматологів ще довго перевищуватиме пропозицію. І це при тому, що вже зараз 60% вузькопрофільних клінік — «зубні».
Водночас дво-, тримільйонні вкладення великих клінік окупаються в Україні приблизно за шість-сім років. Іноземний інвестор вкладати гроші не поспішає — на Заході не розуміють, як можна працювати без обов’язкового або хоча б добре розвиненого добровільного страхування. Як відомо, і те, й інше в Україні відсутнє. За словами І. Скурихіна, дуже небагато страхових компаній наважуються працювати на медичному полі. Причина — низький попит. Переважно в нас страхують своє здоров’я представники великих компаній і співробітники посольств. Дві-три тисячі власників полісів аж ніяк не забезпечать компаніям потрібного обігу. Ось і виходить, що вони вимушені економити — співпрацювати з державними клініками та всіма можливими методами здешевлювати лікування. Тим часом добре розвинений сектор добровільного страхування, на думку приватних лікарів, сприяв би й змужнінню ринку приватної медицини.
Посприяли б тому й лояльніші вимоги для отримання ліцензії. Сьогодні, наприклад, лікар не має права відкрити приватний кабінет у себе вдома. Санітарно-будівельні норми передбачають, що для цього потрібен окремий вхід. Якщо ж медик вирішив обладнати в себе маніпуляційний кабінет, то він обов’язково повинен взяти собі в штат медсестру. Словом, такі дрібниці, стверджують в Асоціації приватної медицини, і не дозволяють займатися приватною практикою тим, хто міг би це робити. Звичайно, обережність дещо виправдана. Нещодавня перевірка, наприклад, виявила напівпідвальний приватний абортарій, де процедуру здійснювали за 50 гривень в умовах жахливої антисанітарії. Але, з іншого боку, в країнах із розвиненою недержавною охороною здоров’я чинять простіше: прислухаються до скарг пацієнтів і частіше проводять перевірки.
КОМЕНТАР
Святослав ХАНЕНКО, перший заступник міністра охорони здоров’я:
— У стратегії Міністерства охорони здоров’я зазначається розвиток сектора приватної медицини. Це нормальна практика для всіх країн, адже пацієнт завжди повинен мати право вибору лікаря та клініки. Звісно, сьогодні в Україні недержавний сектор охорони здоров’я ще не такий потужний, як нам би того хотілося. Але причини — виключно економічні: не буває бізнесу без капіталовкладень. Наше завдання — максимально спростити схему отримання ліцензій на приватну практику та мінімізувати втручання в господарську діяльність приватних лікарів і клінік. Функція міністерства має бути тільки контрольна, та лише в тому випадку, якщо є приводи для сумнівів — скарги пацієнтів, наприклад. Що стосується лікарняних листків і наркотичних речовин, то ці питання також вирішують. При міністрі сьогодні створена суспільна рада, куди, до речі, входять і представники Асоціації приватної медицини. Хай говорять про свої проблеми і, я думаю, їх можна буде вирішити.