Шовіністи погрожують Українцям!!!
09/07/2005 | NI_ZRADI
Автором цього матеріялу-листа є директор першої Української гімназії міста Краматорськ Донецької області Микола Конобрицький. Він просить захистити від переслідувань з боку російських шовіністів єдиний у місті український освітній заклад нового типу...
„Про який розвиток духовності чи елементарної культури може йтися, коли в такому великому місті як Краматорськ немає жодної книгарні, масово зачиняються бібліотеки, коли українська газета стала раритетом, а українське слово вимовляється з острахом, щоб не наразитися на осміювання чи пряму ворожість місцевого населення та чиновництва, згодованого на московській, антиукраїнській пропаґанді”, – пише Микола Конобрицький. Особливе занепокоєння викликає в нього стан освіти в місті: „не дивлячись на урочисті реляції про відкриття клясів для навчання тубільного українського населення рідною мовою, за останнє десятиріччя не зроблено майже нічого, щоб українці відчули себе не мешканцями резервату, а громадянами Української Держави. В тих небагатьох школах, де такі кляси функціонують, панує дух упослідженості і тимчасовості задуманого, а по більшості предметів перевага надається мові сусідньої держави, вже не говорячи про те, чи існує в цих клясах український дух, чи плекається Українська Ідея”.
Микола Конобрицький розповідає у листі, що за роки так званої посткомуністичної „незалежності” у місті вдалося відкрити лише один Український освітній заклад нового типу. „Важко перелічити ті труднощі, які довелося здолати, ті перешкоди, які довелося поборювати: а це і антиукраїнські листівки з образами на адресу викладачів гімназії, і дзвінки про замінування приміщення 10 вересня 2001 року (міліція, хоч і виявила зловмисника, але демонстративно залишила його без покарання), і повне ігнорування місцевою владою потреб цього навчального закладу, починаючи від капітального ремонту, який є нагальним, і закінчуючи шаленим адміністративним та моральним тиском”.
До свого листа пан Конобрицький додає копію листівки під назвою „Нацизм в школе”, що була розклеєна містом ще 24 червня 1997 року і підписана кількома „вєтєранамі вайни і труда”. Ось витяги з неї:
„ОУН в годы Великой отечественной войны не только воевала на стороне фашистской Германии, но и активно подавляла сопротивление украинского народа оккупантам…
В нашем городе святое дело возрождения украино-язычной школы попало в руки оборотней, для которых идеалом являются «герои-националисты» из ОУН-УПА… Директор первой национальной гимназии Николай Конобрицкий своеобразно понял возложенные на него обязанности. Под его руководством в гимназии развернута оголтелая националистическая пропаганда, тлетворно действующая на неокрепший разум детей…
Тенденциозное изложение курса истории, стенды, восхваляющие ОУНовцев, руки которых в крови…
Бибилиотека школы заполняется литературой и газетами с бредовыми идеями КУН, самой нетерпимой к другим народам ветвью националистов…
До каких пор городские власти будут закрывать глаза на то, что в нашем городе возник и активно функционирует центр нацистской пропаганды!”
Проте це були ще квіточки. На факс гімназії надійшов анонімний лист наступного змісту:
„Вы вонючие хохлацкие свиньи! Донбасс – исконно Русская земля. Вы, ублюдки, оккупировали нашу землю, повесили свои грязные желто-голубые тряпки и уничтожаете нас – чистокровных русских-Великороссов, в то время когда мы и только мы должны быть хозяевами здесь. Но грядет час расплаты. Он близок. Мы вырежем всех хохлацких свиней до единого. Мы будем мазать вашей грязной и вонючей кровью все вокруг. 1933 год покажется вам игрой в песочнице…
но у вас есть шанс спасти свою шкуру свинячую. Вы должны ежемесячно перечислять нам по 50 тисяч рублей. Мы назначаем сумму в наших Российских рублях. А вы уже сами переведете в свои ублюдочные гривны. Хотя нам и противно их брать в руки…
Как только перечислите деньги, сообщите по телефону… Запомните, если с нашим соратником что-либо случится, вам и вашим выплодкам не жить. Кроме того мы все находимся под защитой Москвы и лично нашего Президента Владимира Владимировича путина. И приведем его слова: если хоть с одного русского-Великоросса упадет хоть волосок с головы – на головы хохлов будут падать бомбы.
Учтите это, уроды! Мы не позволим на нашей Русской земле строить хохлацкие гимназии и насаждать эту вонючую «мову». Смерть хохлацким свиньям!”
До відповідальності за цей і наступний лист подібного змісту, звичайно, нікого не притягнули. Микола Конобрицький пише, що значна частина викладачів гімназії покладали великі надії на істотні зворушення в державі після перемоги народного кандидата і палко жадали його перемоги, часом наражаючись на страшну небезпеку, аж до погроз фізичної розправи з боку оскаженілих прихильників провладного кандидата, але адміністративний і моральний тиск на українську гімназію після президентських виборів... тільки посилився!
„Зрозуміло, що ті, хто потерпів поразку на виборах, але чомусь міцно тримається за свої насиджені роками крісла, мають всі підстави зненавидити все, що пов’язано з українською державою. Але чому ж ця держава не захищає свої українські інтереси, чому спонукає до активності сепаратистськи налаштовані сили?.. Як пояснити заяви деяких високих чиновників, впливових політиків, державних службовців про надання російській мові державного статусу чи якихось преференцій. Що загрожує російській мові в усуціль русифікованому Донбасі, де українська – швидше бідна наймичка у своєї багатої сестри? Чи орієнтуються у мовному питанні хоч трохи ті, хто вносить такі законопроекти на розгляд Верховної ради?” – риторично запитує Микола Конобрицький. Він просить захистити від свавілля чиновників місцеве українство і не дати знищити Українську гімназію у Краматорську.
ДЖЕРЕЛО:
Інтернет-газета "Рідна Україна"
http://ridnaukraina.com/
„Про який розвиток духовності чи елементарної культури може йтися, коли в такому великому місті як Краматорськ немає жодної книгарні, масово зачиняються бібліотеки, коли українська газета стала раритетом, а українське слово вимовляється з острахом, щоб не наразитися на осміювання чи пряму ворожість місцевого населення та чиновництва, згодованого на московській, антиукраїнській пропаґанді”, – пише Микола Конобрицький. Особливе занепокоєння викликає в нього стан освіти в місті: „не дивлячись на урочисті реляції про відкриття клясів для навчання тубільного українського населення рідною мовою, за останнє десятиріччя не зроблено майже нічого, щоб українці відчули себе не мешканцями резервату, а громадянами Української Держави. В тих небагатьох школах, де такі кляси функціонують, панує дух упослідженості і тимчасовості задуманого, а по більшості предметів перевага надається мові сусідньої держави, вже не говорячи про те, чи існує в цих клясах український дух, чи плекається Українська Ідея”.
Микола Конобрицький розповідає у листі, що за роки так званої посткомуністичної „незалежності” у місті вдалося відкрити лише один Український освітній заклад нового типу. „Важко перелічити ті труднощі, які довелося здолати, ті перешкоди, які довелося поборювати: а це і антиукраїнські листівки з образами на адресу викладачів гімназії, і дзвінки про замінування приміщення 10 вересня 2001 року (міліція, хоч і виявила зловмисника, але демонстративно залишила його без покарання), і повне ігнорування місцевою владою потреб цього навчального закладу, починаючи від капітального ремонту, який є нагальним, і закінчуючи шаленим адміністративним та моральним тиском”.
До свого листа пан Конобрицький додає копію листівки під назвою „Нацизм в школе”, що була розклеєна містом ще 24 червня 1997 року і підписана кількома „вєтєранамі вайни і труда”. Ось витяги з неї:
„ОУН в годы Великой отечественной войны не только воевала на стороне фашистской Германии, но и активно подавляла сопротивление украинского народа оккупантам…
В нашем городе святое дело возрождения украино-язычной школы попало в руки оборотней, для которых идеалом являются «герои-националисты» из ОУН-УПА… Директор первой национальной гимназии Николай Конобрицкий своеобразно понял возложенные на него обязанности. Под его руководством в гимназии развернута оголтелая националистическая пропаганда, тлетворно действующая на неокрепший разум детей…
Тенденциозное изложение курса истории, стенды, восхваляющие ОУНовцев, руки которых в крови…
Бибилиотека школы заполняется литературой и газетами с бредовыми идеями КУН, самой нетерпимой к другим народам ветвью националистов…
До каких пор городские власти будут закрывать глаза на то, что в нашем городе возник и активно функционирует центр нацистской пропаганды!”
Проте це були ще квіточки. На факс гімназії надійшов анонімний лист наступного змісту:
„Вы вонючие хохлацкие свиньи! Донбасс – исконно Русская земля. Вы, ублюдки, оккупировали нашу землю, повесили свои грязные желто-голубые тряпки и уничтожаете нас – чистокровных русских-Великороссов, в то время когда мы и только мы должны быть хозяевами здесь. Но грядет час расплаты. Он близок. Мы вырежем всех хохлацких свиней до единого. Мы будем мазать вашей грязной и вонючей кровью все вокруг. 1933 год покажется вам игрой в песочнице…
но у вас есть шанс спасти свою шкуру свинячую. Вы должны ежемесячно перечислять нам по 50 тисяч рублей. Мы назначаем сумму в наших Российских рублях. А вы уже сами переведете в свои ублюдочные гривны. Хотя нам и противно их брать в руки…
Как только перечислите деньги, сообщите по телефону… Запомните, если с нашим соратником что-либо случится, вам и вашим выплодкам не жить. Кроме того мы все находимся под защитой Москвы и лично нашего Президента Владимира Владимировича путина. И приведем его слова: если хоть с одного русского-Великоросса упадет хоть волосок с головы – на головы хохлов будут падать бомбы.
Учтите это, уроды! Мы не позволим на нашей Русской земле строить хохлацкие гимназии и насаждать эту вонючую «мову». Смерть хохлацким свиньям!”
До відповідальності за цей і наступний лист подібного змісту, звичайно, нікого не притягнули. Микола Конобрицький пише, що значна частина викладачів гімназії покладали великі надії на істотні зворушення в державі після перемоги народного кандидата і палко жадали його перемоги, часом наражаючись на страшну небезпеку, аж до погроз фізичної розправи з боку оскаженілих прихильників провладного кандидата, але адміністративний і моральний тиск на українську гімназію після президентських виборів... тільки посилився!
„Зрозуміло, що ті, хто потерпів поразку на виборах, але чомусь міцно тримається за свої насиджені роками крісла, мають всі підстави зненавидити все, що пов’язано з українською державою. Але чому ж ця держава не захищає свої українські інтереси, чому спонукає до активності сепаратистськи налаштовані сили?.. Як пояснити заяви деяких високих чиновників, впливових політиків, державних службовців про надання російській мові державного статусу чи якихось преференцій. Що загрожує російській мові в усуціль русифікованому Донбасі, де українська – швидше бідна наймичка у своєї багатої сестри? Чи орієнтуються у мовному питанні хоч трохи ті, хто вносить такі законопроекти на розгляд Верховної ради?” – риторично запитує Микола Конобрицький. Він просить захистити від свавілля чиновників місцеве українство і не дати знищити Українську гімназію у Краматорську.
ДЖЕРЕЛО:
Інтернет-газета "Рідна Україна"
http://ridnaukraina.com/