09/09/2005 | Dworkin

Криза влади - проблема громадського суспільства

Яких вже тільки коментарів не було за приводу урядової кризи. І вирази любові, і спроби ганьби, і далекоглядні прогнози. Але майже всі вони були позбавлені глибокої аналітики процесів, що відбуваються. А найголовніше - всі коментарі занадто персоніфіковані.

Навіть професійні політологи видають нам оцінки персон, а не процесів, що вже казати про пересічних громадян. "Юля посварилася з Порошенком", "Ющенко зрадив Тимошенко", "Тимошенко у зговорі з Зінченком і Томенком", "Поверніть нам нашу Юлю!". Особистості, особистості і ще раз особистості. Вже не одні аналітики звертали увагу на надмірну персоніфікацію української політики.

У той же час ми забуваємо, що у країнах сталої демократії, ніякої трагедії як правило не відбувається при змінах персоналій не лише держсекретарів, але й прем"єрів та президентів. У чому ж тут різниця?

Насамперед, видається мені, у розвиненості громадянського суспільства. Якщо у країні розвинений контроль за владою з боку громадськості, то ніякі гучні заяви з боку держсекретаря чи іншого посадовця просто не можуть стати сенсацією. Громадський контроль вже заздалегідь повинен знати: є корупція навколо РНБО чи нема? Правдива заява чиновника, чи то просто піар-хід?

У нашій державі все ще є дуже великі проблеми з контролем громадсткості та неурядових організацій за діями влади. Саме тому нам і доводиться із завмиранням серця чекати чергової прес-конференції. А які ще звинувачення винесуть назовні? А які ще "секрети владних кабінетів" будуть хоч трошки відкриті?

І отримавши таку чергову порцію бруду, ми змушені не діяти відповідно, а ще довго обговорювати - це була правда, чи черговий зумисний "злив"? Або взагалі керуватися не фактами, а особистими симпатіями чи антипатіями до політиків.

Криза показала, що так звана "відкритість влади", яку так довго рекламували з усіх рупорів, направді виявилася скоріше концентрованим популізмом і політтехнологіями. А народ та громадські організації як не знали, що насправді відбуваться не тільки у головах, а й у кабінетах чиновників, так і не знають. Саме це і є проблемою і справжньою причиною кризи.

Але причина не тільки у владі. Суспільство теж ще не готове до такого повномаштабного контролю за владою. Наявних організацій "третього сектору" вистачає тільки на моніторинг найнагальніших потреб суспільства: соціологічних настроїв, стану виборчої системи на найвищому рівні, найскладніших екологічних проблем. Та навіть контроль цих життєво найнеобхідніших напрямків функціонування суспільства зараз є тільки на початковому рівні.

Нажаль, без вирішення цієї системної проблеми суспільства, тобто без розширення сфери діяльності громадських контролюючих організації та без відкриття влади зсередини до контролю з боку громадськості і організіцій "третього сектору" ми будемо приречені на постійні повторення подібних криз.