У “вільний світ” Internet-у: п'ята хвиля еміграції?
09/13/2005 | Syvyj
Белькотіння про “помаранчову революцію”, “помаранчевих революціонерів” вже не розважає, а дратує. Революція передбачає:
ЗМІНУ УСТРОЮ,
ЗМІНУ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ,
КАРДИНАЛЬНУ ЗМІНУ КАДРІВ знизу догори, - незалежно від того, знизу чи згори ця революція чиниться.
А що ж відбулося насправді? Група політиків, скориставши з обурення народу зневагою до себе, змінили аж ніяк не устрій, а лише – ПРИвладну команду.
Переважна більшість так званого націонал-демократичного політикуму - йдеться саме про політичні партії, – як не мали ВЛАСНИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ, ТАК І НЕ МАЮТЬ ЇХ ДОСІ. Точніше, КОЖЕН ЧЛЕН ЦИХ ПАРТІЙ МАЄ СВОЇ ІДЕЙНІ УПОДОБАННЯ, що часто-густо цілковито розбігаються з ліберально-демократичною буржуазною псевдо-ідеологією, що начебто сповідують НРУ, УНП, НУ та інші з цієї "кишені"...
Лакмусовим папірцем для тестування цього твердження є мовне питання: "найзапекліші націоналісти" починають "різати по-московській", аби лишень "рускоязичний елєкторат нє оттолкнуть"!
З приводу ж ротації кадрів – навіть говорити не цікаво: всі все бачать, знають, роблять висновки.
Нині до цього переліку ще додалися відомі імена: Українство має ножа у спині у вигляді “іНАроднава саюза”. Те, що зробили пп. Безсмертний та Порошенко, є утворення «помаранчової» номенклатури – целюлітного шару, що відділив «Почесну голову НСНУ» від тіла Нації. Можливо, я чогось не знаю і не розумію, але мені дуже дивно, що Віктор Андрійович, такий передбачливо-непартійний на Співочому полі, так легко повівся
на класичний «зехер» комуно-райкомівського розливу.
Пост-помаранчове Українство нині переживає розчарування...
Ступінь його - різна, залежна від сили Духу живого, що утримує кожного з нас на поверхні, як сказано у давніх книгах, цієї "юдолі печалі"... Це розчарування виказується по різному, але назагал висловлюється незадоволення тими нерадикальними кроками, що роблять новий Президент і персоналії з його оточення та вертикалі, призначеної В. Ющенком. На моє зауваження про те, що "старі" перековуються на "нових", один дуже тертий номенклатурник висловився, на мій погляд, аж надто влучно:
- Це не "старі" перероблюються на "нових", а "нові" перетворюються на "старих"...
Стара комуно-комсяцька номенклатура, що разом з Кравчуком була усунута “москвофілами” Кучми від корита, тепер пре назад до теплих, ситних та затишних хлівів – під помаранчовими прапорами; нашвидкуруч перефарбовується у "пельсиновий" колір з усіма можливими відтінками; гуртом і вроздріб здає один одного, аби бодай хтось з неї вцілів. Та не від хвилі народнього гніву, що змив би усю нечистоту з України! - але від легенького припливу з боку Генпрокуратури, МВС, СБУ, ДПА, що ледве торкнувся лише окремих кровососів та україножерів...
А якщо хоч хтось з цієї луб'янської-моссадівської тічки, хоч десь, хоч якось вцілів та зачепився принаймні кігтиком за посаду, посадочку, посадоньку, то довкола нього неодмінно
приживуться старі і виведуться нові кровососи та україножери! Це - закон номенклатурної біології...
Явище неприємне, навіть огидне, але - закономірне. Чинному дійству - причини суто меркантильні, прагматичні: переподіл майна, власності, важелів впливу...
Та не про це нині ведеться! Цікава захисна реакція шановного Українства на ті суспільні негативи, що спостерігаємо нині: відхід від активної, наступальної політичної діяльності, від дієвого спротиву агресії, у новітнє підпілля, або й ще краще - у новітню еміграцію - в Інтернет...
На сайті http://ruthenos.dp.ua в одному з листів надибую таку пропозицію:
"Пробачте, побратими, за гіркий сміх скрізь сльози на тій стадії, коли вже не плачуть, не сміються, а "виють совою". Мабуть, людині, коли приходять розумні ідеї, тяжко пасивно обмежуватись банальними інтересами більшості співгромадян, котрих конає поп-культура, дешеві задоволення, вічна нестача грошей, "суєта суєт". Нам нав'язують кріпацькі правила гри, жалюгідну систему осточортілих виборів. Спонукають вимирати.
А ми давайте знову втечемо за Пороги. І заспіваємо: "А ми тую червону калину підіймемо! А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо"!
Тікаймо, побратими, як чинили це Запорізькі Козаки, за Пороги. Тільки тепер у нас пороги інтелектуальні та віртуальні, комп'ютерні. Організуймо таку собі комп'ютерну Хортицю.
Пропоную назвати наш вільний, український, інтелектуальний острів: "ЗАПОРОГИ". Так і ми називатимемось. (До Запорізьких Козаків нам далеко і глибоко в історію).
Товариство так організуємо, щоб панів і начальства між нами не було, (бо за панство і владу чвари розводять навіть сучасні "квазі-характерники"). Для конкретної справи поважні наказні будуть. "Порадимось, посумуєм, доки сонце встане..." Нам потрібно Національну Ідею удосконалити і адаптувати до сучасного життя..."
Не називатиму імені людини, яка це запропонувала... Але негайно видно той розпач і відчай, що у них перебуває чолов'яга, вочевидь - "у дошку свій"! Обіцяв йому відповісти докладніше, ніж ото був кинув коротеньку репліку гарячими слідами листа цього пана. Оце нехай-но й буде ся відповідь...
Правда Ваша, друже! Нав'язують... Кріпацтво, раболєпіє, бездушний та задушливий прагматизм, чергове - вже вкотре! - вселюдське, всесвітянське "інтернаціональне братство" - замість об'єднюючої Національної Ідеї, замість мобілізуючого народ Національного Чину...
Понад цим усім – панує адекватний бездуховному стану населення по суті, але аж надто демонстративний соціально спрямований меркантилізм, такий собі “American Stile”: дайте всім по сендвічу – і вони припинять галасувати!
Не припинять. Бо не про “сендвічі” йдеться.
Вже знову повіяло "штямі і лаптямі" ЄЕПу. Вже знову відкрита дорога до українських стратегічних галузей і підприємств чужоземному капіталові. Вже повним ходом задіяна паливно-енерґетична криза. Готуються “марші замерзлих” опалювального сезону 2005-2006 рр. (те, що вони проґавили або у повній мірі не ризикнули запустити у лютому-березні ц.р.). Активізувався і чиниться натуральний саботаж на місцях: ігрища з підвищенням цін на послуги, товари найпершої потреби, комунальний транспорт, тощо – варіантів є безліч, ще більше - буде. Вся ця підла й підступна робота має на меті налаштувати несвідоме поспільство проти українських державницьких сил.
Московський імперіалізм не дрімає також і в ідеологічних напрямках. Діє і ще активніше діятиме московське православ’я. Мовна тема на повен зріст розгортається Морозом і компанією реґіонал-сепаратистів, вважай – аґентури Луб’янки... Політично активну частку Нації розшаровують за партійною належністю - а цього добра в нас вже давно понад сотню!
Жодна інстанція у пост-помаранчовій Україні як не переймалася національним - бодай, не етнічно, але, принаймні, політично-, державницьки- національним!!! - вихованням, так і не переймається... Українські: шкільництво, культура, освіта, книговидавання, мас-медійний простір залишаються й нині під пресом недолугих, підлих й облудних антиукраїнських,
антинаціональних, антидежавницьких законів! А отже - й під контролем чужоземних та чужодухих "страшних братів"...
"Спонукають вимирати... А ми давайте знову втечемо за Пороги! Втечемо та заспіваємо..."
Оце щастя, трясця Вашій мамі!!! Це ж як спаскудили навіть не гірших з нас за оці 350 років, що у першу чергу йдеться не про спротив, не про оборону, не про знамениту Вишнево-Христову заповідь: "Аще вдарили тебе по правій щоці,.. то візьми гарного кийка та побий на йому, сучому синові, до цурки!!!", - а про... ВТЕЧУ!!!
І куди? За Пороги... Ой, пане-паночку, немає вже Порогів - самий там "Дніпрельстан", так гарно оспіваний "етнічними соцреалістами"!
"Тікаймо, побратими, як чинили це Запорозькі Козаки... "Порадимось, посумуєм..."
От, холєра ясна! Воно ж голим оком видать, що пан є "козак" - засвоїв "головне": має тікати не деінде, а саме за Пороги!!! Головне-таки - ТІКАТИ!!! А винісши з-під куль та шабель пошарпані чресла й душу, треба "порадитися й посумувати"? Доки сонце зійде? А як же роса, добродію? Доки сонце зійде, роса очі виїсть! І Вам, - то й грець із Вами! Але ж і дітям, та й онукам Вашим!..
Ну, історії я Вас, панє коханий, не вчитиму - мабуть, самі письменні... А от з приводу "втечі" - навіть у віртуальні Запороги! - дозволю собі зацитувати Євгена Маланюка:
"... Еміграція - це завжди наслідок поразки. Тож перший обов'язок еміграції полягає у тому, щоб з'ясувати її причини..." Сам Маланюк бачив ті причини "у власному небажанні вибороти собі волю":
"... Ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. ...Ми програли Визвольну Війну. Підкреслюю: ми, хорушжі, поручники й сотники 1918-19 рр. ...
...Бачучи, хто були ті мінстри і лідери, відчуваючи трупний запах "ідеологій", що просякав їх наскрізь, ми воліли вважати їх за нормальних "державних мужів", і виконувати їхз отруєні рабством накази так, ніби час той був вповні "нормальний" і держава була вже осягненим фактом". (Вісник ООЧСУ, 1957, число 3, стор. 5).
Тому з нас, кому не вистачає Сили Духу, я раджу звернутися до його "Книги спостережень" - і черпати звідти цю Силу повними пригорщами, загострюючи свій Дух, свою Волю, своє жадання бути Вільним, Народоправним і Державним... Перефразовуючи надмогильне слово О. Семенека на останнім притулком Євгена Маланюка у чужій землі, нам усім слід жити і чинити так, аби мати право сказати творцеві:
- Я пішов з життя з порожньою торбою воїна, де не було й шматка черствого хліба. Ти дав мені, Боже, талант, і я не занедбав його. Коли через людську свою кволість я не був ретельний, прости, Господи, бо я родився у повільному, розлогому, розкішному степу...
... Я не вмів ліричних пісень, я не знав золотої середини, не ходив рівнесенькими стежками. Я був одержимий образом України-Держави. Для неї жив, борсався і, може, через це був часом неуважний до людей, - прости, Господи...
Але молю - помнож в Україні числио таких одержимих, дужчих, кращих за мене, щоб постали на прю за Державу нашу, де має правити Честь, Закон, Правда і Воля. Пошли їм, тим
одержимим, братолюбіє, єдиномисліє і силу, щоби вони перемогли!
Це моя остання молитва... А тепер - суди мене, Господи...
* * *
Не сміти тікати! Стояти! Твердо стояти! А як доведеться вмерти, то вмирати за заповітом Хороброго Святослава:
- Вмирати, братіє! Славно вмирати! Ліпше ми потяті будемо, аніж полонені! Мертвії ж бо сорому не мають!
Тепер - з приводу "удосконалення" Національної Ідеї та її адаптування "до сучасного життя"... Проблема, правдиво, слушна і надзвичайно на часі. Однак, з дозволу пана, почнемо все-таки, з класиків... (На те вони й класики, що без них - анікуди!) Наприклад, з Миколи Міхновського:
"- Хіба може, - кажуть нам, - темна, незорганізована, розбита маса, неодушевлена ніякою ідеєю, творити історію за сучасних обставин життя? Хіба та маса відчуває національний або олітичний гніт? Горстка божевільних може тільки смішити, але не викликати симпатій навіть поміж інтелігенцією, бо ціла Українська інтелігенція охоче, без протесту, йде шляхом винародовлення, а за нею й культурніші одиниці з народу. Та й врешті, хіба Українська національність не є тільки різноманітністю російської?..
Еге! Нині наші маси некультурні, але в самім факті нашої некультурности знаходимо ми найліпший, наймогутніший, найінтенсивніший аргумент і підставу до того, щоби політичне визволення нашої нації поставити своїм ідеалом! Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі?! Доки ми не здобудемо собі політичних і державних прав, доти ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе вдома до нашої вподоби! Бо інтерес наших господарів є цілком супротилежний нашим інтересам. Бо розплющення очей у рабів є небезпечне для панів. Цю останню задачу мусить узяти на себе національна інтеліґенція. Це її право і її обов'язок.
А в історії Української нації інтеліґенція її раз-у-раз грала ганебну й сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтриґувала, але ніколи не служила своєму народові, ніколи не уважала своїх інтересів в інтересах цілої нації, ніколи не хотіла добачати спільности тих інтересів. На очах історії сильна, освічена і культурна інтеліґенція України прийняла в XVI i XVII віках польську національність, і усі оті Четвертинські, Чорторийські, Вишневецькі та Тимкевичі - плоть від плоті нашої і кість від костей наших!
Тоді сильним і могутнім замахом Український нарід породив нову інтеліґенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII i XIX віків, і всі оті Безбородьки, Прокоповичі, Яворські, Прощинські, всі оті Гоголі, Гнідичі, Потапенки, Короленки і "їм же ність числа" - усі вони наша кров.
А народ знову лишився без інтеліґенції, інтеліґенція покинула ого в найгірші, найтяжчі часи його існування. Чи можемо зрівняти війну, пошесть навіть, з оцим масовим відступництвом інтеліґенції? І війна, і пошесті - вони косять без розбору і вчених і темних, бідних і багатих... Відступництво забрало цвіт нації - найкультурнішу її верству...
Це були такі дві страти, що годі знайти їм рівні в історії якої-небудь нації."
Перерву цитування, й так аж надто затягнуте... І згадаймо, а скільки ще поколінь української інтелігенції ЗРАДИЛИ СВІЙ НАРОД?! Не скількох вистріляли, а саме - скільки ЗРАДИЛИ?..
Вжахнімося - і зупинимося, бо вже годі! Годі тікати. Годі кидати того посполитого - темного, неосвіченого, закруженого повсякденною метушнею виживання... Годі шукати "багатші села" - мусимо народити споміж себе БУДИТЕЛІВ! Так звалися чеські націоналісти понад сто років тому. Вони бажали перемоги - і добули перемогу, і постала, й досі стоїть Чеська ержава. І немає вищої честі, аніж понести по Вкраїні, по вкраїнському поспільству оце високе звання, народжене нашими віддавніми слов'янськими братами...
Ідея пана про сайт - пречудова, без перебільшень.Але ніяких втеч, ніяких "запорогів"! Ми єсть БУДИТЕЛІ УКРАЇНИ. То ж бо й назвемо наш сайт саме так - БУДИТЕЛЬ...
Понад століття тому Микола Міхновський правдиво сказав Українцям:
- Ми - самі в цьому жорстокому світі, як і кожний нарід, що має виборювати поміж іншими народами своє місце під Сонцем. Нам не допоможуть ні американці, ні росіяни, ні поляки, ні юдеї. По-перше, тому, що не зобов'язані цього робити взагалі. По-друге, тому, що мають власні національні й геостратегічні інтереси, що ними заради нас, таких волооких і гарних, по-волячому сумирних та по-европейському толерантних, таких співочих, - поступатися не будуть.
Тому:
сподіваймося самі на себе;
заступаймося один за одного;
будымо й будуймо Націю;
боронімо спільно Націю й Державу.
Брат за Брата – Сини за Матір!
"Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!"
Богдан
bohdan162005@ukr.net
ЗМІНУ УСТРОЮ,
ЗМІНУ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ,
КАРДИНАЛЬНУ ЗМІНУ КАДРІВ знизу догори, - незалежно від того, знизу чи згори ця революція чиниться.
А що ж відбулося насправді? Група політиків, скориставши з обурення народу зневагою до себе, змінили аж ніяк не устрій, а лише – ПРИвладну команду.
Переважна більшість так званого націонал-демократичного політикуму - йдеться саме про політичні партії, – як не мали ВЛАСНИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ, ТАК І НЕ МАЮТЬ ЇХ ДОСІ. Точніше, КОЖЕН ЧЛЕН ЦИХ ПАРТІЙ МАЄ СВОЇ ІДЕЙНІ УПОДОБАННЯ, що часто-густо цілковито розбігаються з ліберально-демократичною буржуазною псевдо-ідеологією, що начебто сповідують НРУ, УНП, НУ та інші з цієї "кишені"...
Лакмусовим папірцем для тестування цього твердження є мовне питання: "найзапекліші націоналісти" починають "різати по-московській", аби лишень "рускоязичний елєкторат нє оттолкнуть"!
З приводу ж ротації кадрів – навіть говорити не цікаво: всі все бачать, знають, роблять висновки.
Нині до цього переліку ще додалися відомі імена: Українство має ножа у спині у вигляді “іНАроднава саюза”. Те, що зробили пп. Безсмертний та Порошенко, є утворення «помаранчової» номенклатури – целюлітного шару, що відділив «Почесну голову НСНУ» від тіла Нації. Можливо, я чогось не знаю і не розумію, але мені дуже дивно, що Віктор Андрійович, такий передбачливо-непартійний на Співочому полі, так легко повівся
на класичний «зехер» комуно-райкомівського розливу.
Пост-помаранчове Українство нині переживає розчарування...
Ступінь його - різна, залежна від сили Духу живого, що утримує кожного з нас на поверхні, як сказано у давніх книгах, цієї "юдолі печалі"... Це розчарування виказується по різному, але назагал висловлюється незадоволення тими нерадикальними кроками, що роблять новий Президент і персоналії з його оточення та вертикалі, призначеної В. Ющенком. На моє зауваження про те, що "старі" перековуються на "нових", один дуже тертий номенклатурник висловився, на мій погляд, аж надто влучно:
- Це не "старі" перероблюються на "нових", а "нові" перетворюються на "старих"...
Стара комуно-комсяцька номенклатура, що разом з Кравчуком була усунута “москвофілами” Кучми від корита, тепер пре назад до теплих, ситних та затишних хлівів – під помаранчовими прапорами; нашвидкуруч перефарбовується у "пельсиновий" колір з усіма можливими відтінками; гуртом і вроздріб здає один одного, аби бодай хтось з неї вцілів. Та не від хвилі народнього гніву, що змив би усю нечистоту з України! - але від легенького припливу з боку Генпрокуратури, МВС, СБУ, ДПА, що ледве торкнувся лише окремих кровососів та україножерів...
А якщо хоч хтось з цієї луб'янської-моссадівської тічки, хоч десь, хоч якось вцілів та зачепився принаймні кігтиком за посаду, посадочку, посадоньку, то довкола нього неодмінно
приживуться старі і виведуться нові кровососи та україножери! Це - закон номенклатурної біології...
Явище неприємне, навіть огидне, але - закономірне. Чинному дійству - причини суто меркантильні, прагматичні: переподіл майна, власності, важелів впливу...
Та не про це нині ведеться! Цікава захисна реакція шановного Українства на ті суспільні негативи, що спостерігаємо нині: відхід від активної, наступальної політичної діяльності, від дієвого спротиву агресії, у новітнє підпілля, або й ще краще - у новітню еміграцію - в Інтернет...
На сайті http://ruthenos.dp.ua в одному з листів надибую таку пропозицію:
"Пробачте, побратими, за гіркий сміх скрізь сльози на тій стадії, коли вже не плачуть, не сміються, а "виють совою". Мабуть, людині, коли приходять розумні ідеї, тяжко пасивно обмежуватись банальними інтересами більшості співгромадян, котрих конає поп-культура, дешеві задоволення, вічна нестача грошей, "суєта суєт". Нам нав'язують кріпацькі правила гри, жалюгідну систему осточортілих виборів. Спонукають вимирати.
А ми давайте знову втечемо за Пороги. І заспіваємо: "А ми тую червону калину підіймемо! А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо"!
Тікаймо, побратими, як чинили це Запорізькі Козаки, за Пороги. Тільки тепер у нас пороги інтелектуальні та віртуальні, комп'ютерні. Організуймо таку собі комп'ютерну Хортицю.
Пропоную назвати наш вільний, український, інтелектуальний острів: "ЗАПОРОГИ". Так і ми називатимемось. (До Запорізьких Козаків нам далеко і глибоко в історію).
Товариство так організуємо, щоб панів і начальства між нами не було, (бо за панство і владу чвари розводять навіть сучасні "квазі-характерники"). Для конкретної справи поважні наказні будуть. "Порадимось, посумуєм, доки сонце встане..." Нам потрібно Національну Ідею удосконалити і адаптувати до сучасного життя..."
Не називатиму імені людини, яка це запропонувала... Але негайно видно той розпач і відчай, що у них перебуває чолов'яга, вочевидь - "у дошку свій"! Обіцяв йому відповісти докладніше, ніж ото був кинув коротеньку репліку гарячими слідами листа цього пана. Оце нехай-но й буде ся відповідь...
Правда Ваша, друже! Нав'язують... Кріпацтво, раболєпіє, бездушний та задушливий прагматизм, чергове - вже вкотре! - вселюдське, всесвітянське "інтернаціональне братство" - замість об'єднюючої Національної Ідеї, замість мобілізуючого народ Національного Чину...
Понад цим усім – панує адекватний бездуховному стану населення по суті, але аж надто демонстративний соціально спрямований меркантилізм, такий собі “American Stile”: дайте всім по сендвічу – і вони припинять галасувати!
Не припинять. Бо не про “сендвічі” йдеться.
Вже знову повіяло "штямі і лаптямі" ЄЕПу. Вже знову відкрита дорога до українських стратегічних галузей і підприємств чужоземному капіталові. Вже повним ходом задіяна паливно-енерґетична криза. Готуються “марші замерзлих” опалювального сезону 2005-2006 рр. (те, що вони проґавили або у повній мірі не ризикнули запустити у лютому-березні ц.р.). Активізувався і чиниться натуральний саботаж на місцях: ігрища з підвищенням цін на послуги, товари найпершої потреби, комунальний транспорт, тощо – варіантів є безліч, ще більше - буде. Вся ця підла й підступна робота має на меті налаштувати несвідоме поспільство проти українських державницьких сил.
Московський імперіалізм не дрімає також і в ідеологічних напрямках. Діє і ще активніше діятиме московське православ’я. Мовна тема на повен зріст розгортається Морозом і компанією реґіонал-сепаратистів, вважай – аґентури Луб’янки... Політично активну частку Нації розшаровують за партійною належністю - а цього добра в нас вже давно понад сотню!
Жодна інстанція у пост-помаранчовій Україні як не переймалася національним - бодай, не етнічно, але, принаймні, політично-, державницьки- національним!!! - вихованням, так і не переймається... Українські: шкільництво, культура, освіта, книговидавання, мас-медійний простір залишаються й нині під пресом недолугих, підлих й облудних антиукраїнських,
антинаціональних, антидежавницьких законів! А отже - й під контролем чужоземних та чужодухих "страшних братів"...
"Спонукають вимирати... А ми давайте знову втечемо за Пороги! Втечемо та заспіваємо..."
Оце щастя, трясця Вашій мамі!!! Це ж як спаскудили навіть не гірших з нас за оці 350 років, що у першу чергу йдеться не про спротив, не про оборону, не про знамениту Вишнево-Христову заповідь: "Аще вдарили тебе по правій щоці,.. то візьми гарного кийка та побий на йому, сучому синові, до цурки!!!", - а про... ВТЕЧУ!!!
І куди? За Пороги... Ой, пане-паночку, немає вже Порогів - самий там "Дніпрельстан", так гарно оспіваний "етнічними соцреалістами"!
"Тікаймо, побратими, як чинили це Запорозькі Козаки... "Порадимось, посумуєм..."
От, холєра ясна! Воно ж голим оком видать, що пан є "козак" - засвоїв "головне": має тікати не деінде, а саме за Пороги!!! Головне-таки - ТІКАТИ!!! А винісши з-під куль та шабель пошарпані чресла й душу, треба "порадитися й посумувати"? Доки сонце зійде? А як же роса, добродію? Доки сонце зійде, роса очі виїсть! І Вам, - то й грець із Вами! Але ж і дітям, та й онукам Вашим!..
Ну, історії я Вас, панє коханий, не вчитиму - мабуть, самі письменні... А от з приводу "втечі" - навіть у віртуальні Запороги! - дозволю собі зацитувати Євгена Маланюка:
"... Еміграція - це завжди наслідок поразки. Тож перший обов'язок еміграції полягає у тому, щоб з'ясувати її причини..." Сам Маланюк бачив ті причини "у власному небажанні вибороти собі волю":
"... Ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. ...Ми програли Визвольну Війну. Підкреслюю: ми, хорушжі, поручники й сотники 1918-19 рр. ...
...Бачучи, хто були ті мінстри і лідери, відчуваючи трупний запах "ідеологій", що просякав їх наскрізь, ми воліли вважати їх за нормальних "державних мужів", і виконувати їхз отруєні рабством накази так, ніби час той був вповні "нормальний" і держава була вже осягненим фактом". (Вісник ООЧСУ, 1957, число 3, стор. 5).
Тому з нас, кому не вистачає Сили Духу, я раджу звернутися до його "Книги спостережень" - і черпати звідти цю Силу повними пригорщами, загострюючи свій Дух, свою Волю, своє жадання бути Вільним, Народоправним і Державним... Перефразовуючи надмогильне слово О. Семенека на останнім притулком Євгена Маланюка у чужій землі, нам усім слід жити і чинити так, аби мати право сказати творцеві:
- Я пішов з життя з порожньою торбою воїна, де не було й шматка черствого хліба. Ти дав мені, Боже, талант, і я не занедбав його. Коли через людську свою кволість я не був ретельний, прости, Господи, бо я родився у повільному, розлогому, розкішному степу...
... Я не вмів ліричних пісень, я не знав золотої середини, не ходив рівнесенькими стежками. Я був одержимий образом України-Держави. Для неї жив, борсався і, може, через це був часом неуважний до людей, - прости, Господи...
Але молю - помнож в Україні числио таких одержимих, дужчих, кращих за мене, щоб постали на прю за Державу нашу, де має правити Честь, Закон, Правда і Воля. Пошли їм, тим
одержимим, братолюбіє, єдиномисліє і силу, щоби вони перемогли!
Це моя остання молитва... А тепер - суди мене, Господи...
* * *
Не сміти тікати! Стояти! Твердо стояти! А як доведеться вмерти, то вмирати за заповітом Хороброго Святослава:
- Вмирати, братіє! Славно вмирати! Ліпше ми потяті будемо, аніж полонені! Мертвії ж бо сорому не мають!
Тепер - з приводу "удосконалення" Національної Ідеї та її адаптування "до сучасного життя"... Проблема, правдиво, слушна і надзвичайно на часі. Однак, з дозволу пана, почнемо все-таки, з класиків... (На те вони й класики, що без них - анікуди!) Наприклад, з Миколи Міхновського:
"- Хіба може, - кажуть нам, - темна, незорганізована, розбита маса, неодушевлена ніякою ідеєю, творити історію за сучасних обставин життя? Хіба та маса відчуває національний або олітичний гніт? Горстка божевільних може тільки смішити, але не викликати симпатій навіть поміж інтелігенцією, бо ціла Українська інтелігенція охоче, без протесту, йде шляхом винародовлення, а за нею й культурніші одиниці з народу. Та й врешті, хіба Українська національність не є тільки різноманітністю російської?..
Еге! Нині наші маси некультурні, але в самім факті нашої некультурности знаходимо ми найліпший, наймогутніший, найінтенсивніший аргумент і підставу до того, щоби політичне визволення нашої нації поставити своїм ідеалом! Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі?! Доки ми не здобудемо собі політичних і державних прав, доти ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе вдома до нашої вподоби! Бо інтерес наших господарів є цілком супротилежний нашим інтересам. Бо розплющення очей у рабів є небезпечне для панів. Цю останню задачу мусить узяти на себе національна інтеліґенція. Це її право і її обов'язок.
А в історії Української нації інтеліґенція її раз-у-раз грала ганебну й сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтриґувала, але ніколи не служила своєму народові, ніколи не уважала своїх інтересів в інтересах цілої нації, ніколи не хотіла добачати спільности тих інтересів. На очах історії сильна, освічена і культурна інтеліґенція України прийняла в XVI i XVII віках польську національність, і усі оті Четвертинські, Чорторийські, Вишневецькі та Тимкевичі - плоть від плоті нашої і кість від костей наших!
Тоді сильним і могутнім замахом Український нарід породив нову інтеліґенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII i XIX віків, і всі оті Безбородьки, Прокоповичі, Яворські, Прощинські, всі оті Гоголі, Гнідичі, Потапенки, Короленки і "їм же ність числа" - усі вони наша кров.
А народ знову лишився без інтеліґенції, інтеліґенція покинула ого в найгірші, найтяжчі часи його існування. Чи можемо зрівняти війну, пошесть навіть, з оцим масовим відступництвом інтеліґенції? І війна, і пошесті - вони косять без розбору і вчених і темних, бідних і багатих... Відступництво забрало цвіт нації - найкультурнішу її верству...
Це були такі дві страти, що годі знайти їм рівні в історії якої-небудь нації."
Перерву цитування, й так аж надто затягнуте... І згадаймо, а скільки ще поколінь української інтелігенції ЗРАДИЛИ СВІЙ НАРОД?! Не скількох вистріляли, а саме - скільки ЗРАДИЛИ?..
Вжахнімося - і зупинимося, бо вже годі! Годі тікати. Годі кидати того посполитого - темного, неосвіченого, закруженого повсякденною метушнею виживання... Годі шукати "багатші села" - мусимо народити споміж себе БУДИТЕЛІВ! Так звалися чеські націоналісти понад сто років тому. Вони бажали перемоги - і добули перемогу, і постала, й досі стоїть Чеська ержава. І немає вищої честі, аніж понести по Вкраїні, по вкраїнському поспільству оце високе звання, народжене нашими віддавніми слов'янськими братами...
Ідея пана про сайт - пречудова, без перебільшень.Але ніяких втеч, ніяких "запорогів"! Ми єсть БУДИТЕЛІ УКРАЇНИ. То ж бо й назвемо наш сайт саме так - БУДИТЕЛЬ...
Понад століття тому Микола Міхновський правдиво сказав Українцям:
- Ми - самі в цьому жорстокому світі, як і кожний нарід, що має виборювати поміж іншими народами своє місце під Сонцем. Нам не допоможуть ні американці, ні росіяни, ні поляки, ні юдеї. По-перше, тому, що не зобов'язані цього робити взагалі. По-друге, тому, що мають власні національні й геостратегічні інтереси, що ними заради нас, таких волооких і гарних, по-волячому сумирних та по-европейському толерантних, таких співочих, - поступатися не будуть.
Тому:
сподіваймося самі на себе;
заступаймося один за одного;
будымо й будуймо Націю;
боронімо спільно Націю й Державу.
Брат за Брата – Сини за Матір!
"Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!"
Богдан
bohdan162005@ukr.net