09/15/2005 | Гриць Затемний

Мені вже тиждень страшно. Так страшно не було ні восени 2004 року ні, навіть, під час ГКЧП. Страшно, бо, поки я пів року тішив себе думкою, що Україна вистояла у війні з Росією та її політтехнологами - вони підірвали Україну зсередини. Підірвали так, що стала очевидною моя глупість: поки я пожинав лаври приналежності до унікальної нації, вони тихо але вперто працювали. Мало того, свою роботу вони розпочали зовсім не після поразки в кінці 2004 року - вони були до неї готові, тому що працювали вже багато років над цим сценарієм. І страшно мені тому, що тільки зараз я зрозумів наскільки сильний ворог протистоїть моїй унікальній нації. І який величезний і відточений десятиліттями досвід по спецопераціях є у цього ворога.

Це була преамбула. А тепер, як кажуть в анекдотах, амбула.

Цю статтю мене спонукало написати двоє моїх знайомих. Один з них останній тиждень при кожній нагоді питає мене: "Так ми з пушистими чи з кольоровими?". І я не знаю, чи довго вдасться мені клеїти дурня, ніби я не розумію про що він. Хоча насправді добре розумію, що він героїчно бореться в душі між тим, що йому просто подобається і тим, що йому каже здоровий глузд. Тому шукає підтримки.

Друга знайома просто добила: вона вперше за кілька місяців прийшла в гості і з порога спитала: "Ти за Юлю чи за Порошенка?". А коли я просто спитав, при чому тут Порошенко, то вже спитати "чому я маю щось там десь вибирати з ким бути і що це "бути" означає" я не встиг. Поетеса з кількома вищими освітами і кількома десятками виданих книжок, жінка, яка повністю відстояла свій Майдан і з якою мене багато років пов'язувала купа ще інших речей крім політики - вона зі словами "Все з тобою, зрадником, ясно!" грюкнула дверима. І цей її вчинок мене таки добив. Бо хоч до цього часу я вже був накручений розборками на інтернетівському Майдані, але ще мав надію, що віртуальним простором все і обмежиться. Тепер бачу що це всерйоз і надовго - спецоперація вступила в завершальну стадію.

Таких спецоперацій ми пережили багато. Вони кололи національно визвольні сили - від мельниківсько-бандерівської ОУН і аж до НРУ-УНП. Вони кололи територію держави на Схід і Захід. Вони кололи українську Церкву. Вони кололи нашу мову. Вони кололи наші кольори, розірвавши навпіл жовто-блакитний прапор і віддавши шматки в різні руки. І ми всі ті розколи переборювали, знаходячи в собі сили їм протистояти. Адже ми унікальна нація.

Але ще ніколи вони не посягали на найпотаємніше що є в людській душі - розкол за отим глибоко підсвідомим психологічним чинником протистояння чоловіка і жінки. Дідусь Фройд напевне вже боки постирав, перевертаючись в могилі від української політики. Адже наскільки єзуїтський план з далеким прицілом треба було опрацювати, щоб сьогодні змусити мою знайому послати мене на три букви тільки через те, що я не втратив голову через іншу жінку?
Тепер, аналізуючи перипетії виборів 2004, я розумію, яким досвідченим технологом треба було бути, щоб так використати останні досягнення хімії, аби через рік після їх застосування можна було зіграти на зовнішньому контрасті двох людей, змінюючи хід історії на свою користь. Тому нам ніколи не назвуть виконавців осіннього теракту - не той рівень виконання, щоб сліди лишати. А ще, наскільки досвідченим і тонким політиком-психологом треба бути, щоб однією фразою ображеної жінки повністю нівелювати у свідомості українців факт підняття Росією ціни на газ і нафту в три рази? А як грамотно треба було врахувати факт всенародної популярності лідера, щоб, створюючи протистояння, не піддавати атаці його самого? І як тонко проводився пошук жертовного козла! Таке враження, що за фотографіями відібрали найнепрезентабельніших зовнішньо чоловіків з оточення і по одному копали в кісточку, аж поки хтось не відкрився. А як красномовно сам за себе говорить той факт, що єдину жінку-міністра, що за усмішкою і артистизмом явно конкурувала з шефинею, надовго відправили у лікарню, знайшовши в неї слабке місце.

Але ці всі ходи, це так собі - просто технології. Бо головне не в цьому. Основне в тому, що Україну зараз кинули в найнебезпечнішу за всю її історію прірву. Ця прірва називається "брат на брата, дружина на чоловіка, син на батька". Тому що зараз для рядових учасників протистояння і розколу абсолютно немає потреби підшуковувати ідеологічні, політичні чи економічні аргументи. Їм достатньо просто виразити симпатію до конкретної людини. Але що робити, коли раптом виявиться, що цей розкол в масштабах держави лікується тільки кров'ю? І від того, що це буде образна кров України, яка втратить свою Незалежність, легше не буде.

http://maidan.org.ua/static/mai/1126677639.html