Читаль и плакаль: Грабовський на УПнітазі про ВАЮ (/)
09/19/2005 | Роман ShaRP
Хоча дана стаття більше пасувала б, напевне, до розділу "політгумор", проте я передруковую її сюди, з метою підняти настрій відвідувачам Вільного Форуму.
Я спочатку хотів повиділяти жирним саме смішне, але потім виявилося, що його тут, як на мене, забагато (не зважаючи на те, що я віруюча людина). Тож виділяйте самі.
http://www.pravda.com.ua/news/2005/9/12/33318.htm
Ющенко, якого ми не знаємо
Сергій Грабовський , для УП, 12.09.2005, 15:54
Про "феномен Віктора Ющенка" написано стільки, скільки, мабуть, в Україні не писали про жодного вітчизняного політика, включно із Бандерою чи Петлюрою. Чи стільки ж. Але це теж безумно багато – адже Ющенко, на відміну від цих діячів минулого, фізично усунутих свого часу ОҐПУ-КҐБ, зумів стати на ноги після отруєння і, будемо сподіватися, ще дасть за свого життя чимало приводів для не лише газетних і журнальних, а і монографічних публікацій.
От тільки з незрозумілих причин ніхто з аналітиків досі, крім як на рівні констатації факту, не звернув увагу на ту самоочевидну річ, що Віктор Андрійович Ющенко – це справді віруюча людина, це, як то кажуть, практикуючий, воцерковлений християнин, який при цьому не обмежується тільки зовнішнім ритуалом, а керується релігійними нормами й настановами у своєму внутрішньому, духовному і душевному житті.
А тим часом цей факт пояснює дуже багато чого у діях Ющенка – як тоді, коли він був політиком-початківцем, а потім кандидатом у президенти, так і зараз, коли він став главою Української держави.
По-перше, Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького розв'язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з нами духовна сила – тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує політику на обмані і силі!
До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас Чорновіл, прорвавшись до пам'ятника Шевченку, зірвав і топтав жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом Кучмою...
По-друге, Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?
Той же моральний чинник відчутно домінував і під час закордонних турне Ющенка: він щиро вірить (чи, можливо, слід вжити це слово у минулому часі – "вірив", поки не зіткнувся впритул з приземленим прагматизмом, а часом і тупою недалекоглядністю) у те, що західні політики також віддані християнським чеснотам не на словах, а на ділі. Можливо, така річ видається неймовірною для банкіра, але не забуваймо, що капіталізм у світі зріс на ґрунті протестантської етики і що купецьке слово ще 100 років тому було незламним...
По-третє, Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець.
По-четверте, для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи лоба.
Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок. Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.
Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?
Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.
І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.
Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.
Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?
Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації, як її бачив нинішній президент України.
А тепер поставимо собі запитання: добре чи погано, що Українська держава має першого свого щиро релігійного лідера? І чи не надто дорого може обійтися практичній політиці стиль діяльності Віктора Ющенка, який виглядає, погодьтесь, чужорідною постаттю у своєму найближчому політичному оточенні, де меткі хлопці, схоже, добре зрозуміли, на чому саме можна зробити добрий бізнес?
Ми не беремо на себе сміливість відповіді на ці (та можливі інші) запитання. Хочу лише привернути увагу аналітиків і політиків до тієї складової "феномену Ющенка", без врахування якої просто неможливо зрозуміти плюси і мінуси політичної лінії та політичної поведінки глави держави.
І ще одне зауваження: не можна вважати, наче християнські настанови самі по собі визначають тільки такий стиль діяльності, як у Віктора Ющенка – ці настанови завжди проходять через конкретну соціокультурну дійсність, через традиції. Тому Лех Валенса, котрий є не менш щирим християнином, аніж Віктор Ющенко, у багатьох ситуаціях поводив себе інакше (крім хіба того, що стосується сімейних цінностей).
Але ж Польща не пережила період войовничого атеїзму, не пережила Голодомор, там релігійність суспільства не була зведена до зовнішніх проявів і так далі. Власне, образ Польщі як "Христа Європи", як країни, на котру покладена величезна місія у світовому розвитку, – там логічний саме "феномен Валенси", чи не так? І Україна, яка не знає досі, куди їй іти, - як тут не народитися "феномену Ющенка" як упевненого у Божественному осяянні своєї місії проводиря нації, – з усіма неоднозначними наслідками появи такого феномену?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Я спочатку хотів повиділяти жирним саме смішне, але потім виявилося, що його тут, як на мене, забагато (не зважаючи на те, що я віруюча людина). Тож виділяйте самі.
http://www.pravda.com.ua/news/2005/9/12/33318.htm
Ющенко, якого ми не знаємо
Сергій Грабовський , для УП, 12.09.2005, 15:54
Про "феномен Віктора Ющенка" написано стільки, скільки, мабуть, в Україні не писали про жодного вітчизняного політика, включно із Бандерою чи Петлюрою. Чи стільки ж. Але це теж безумно багато – адже Ющенко, на відміну від цих діячів минулого, фізично усунутих свого часу ОҐПУ-КҐБ, зумів стати на ноги після отруєння і, будемо сподіватися, ще дасть за свого життя чимало приводів для не лише газетних і журнальних, а і монографічних публікацій.
От тільки з незрозумілих причин ніхто з аналітиків досі, крім як на рівні констатації факту, не звернув увагу на ту самоочевидну річ, що Віктор Андрійович Ющенко – це справді віруюча людина, це, як то кажуть, практикуючий, воцерковлений християнин, який при цьому не обмежується тільки зовнішнім ритуалом, а керується релігійними нормами й настановами у своєму внутрішньому, духовному і душевному житті.
А тим часом цей факт пояснює дуже багато чого у діях Ющенка – як тоді, коли він був політиком-початківцем, а потім кандидатом у президенти, так і зараз, коли він став главою Української держави.
По-перше, Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького розв'язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з нами духовна сила – тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує політику на обмані і силі!
До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас Чорновіл, прорвавшись до пам'ятника Шевченку, зірвав і топтав жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом Кучмою...
По-друге, Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?
Той же моральний чинник відчутно домінував і під час закордонних турне Ющенка: він щиро вірить (чи, можливо, слід вжити це слово у минулому часі – "вірив", поки не зіткнувся впритул з приземленим прагматизмом, а часом і тупою недалекоглядністю) у те, що західні політики також віддані християнським чеснотам не на словах, а на ділі. Можливо, така річ видається неймовірною для банкіра, але не забуваймо, що капіталізм у світі зріс на ґрунті протестантської етики і що купецьке слово ще 100 років тому було незламним...
По-третє, Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець.
По-четверте, для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи лоба.
Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок. Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.
Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?
Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.
І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.
Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.
Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?
Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації, як її бачив нинішній президент України.
А тепер поставимо собі запитання: добре чи погано, що Українська держава має першого свого щиро релігійного лідера? І чи не надто дорого може обійтися практичній політиці стиль діяльності Віктора Ющенка, який виглядає, погодьтесь, чужорідною постаттю у своєму найближчому політичному оточенні, де меткі хлопці, схоже, добре зрозуміли, на чому саме можна зробити добрий бізнес?
Ми не беремо на себе сміливість відповіді на ці (та можливі інші) запитання. Хочу лише привернути увагу аналітиків і політиків до тієї складової "феномену Ющенка", без врахування якої просто неможливо зрозуміти плюси і мінуси політичної лінії та політичної поведінки глави держави.
І ще одне зауваження: не можна вважати, наче християнські настанови самі по собі визначають тільки такий стиль діяльності, як у Віктора Ющенка – ці настанови завжди проходять через конкретну соціокультурну дійсність, через традиції. Тому Лех Валенса, котрий є не менш щирим християнином, аніж Віктор Ющенко, у багатьох ситуаціях поводив себе інакше (крім хіба того, що стосується сімейних цінностей).
Але ж Польща не пережила період войовничого атеїзму, не пережила Голодомор, там релігійність суспільства не була зведена до зовнішніх проявів і так далі. Власне, образ Польщі як "Христа Європи", як країни, на котру покладена величезна місія у світовому розвитку, – там логічний саме "феномен Валенси", чи не так? І Україна, яка не знає досі, куди їй іти, - як тут не народитися "феномену Ющенка" як упевненого у Божественному осяянні своєї місії проводиря нації, – з усіма неоднозначними наслідками появи такого феномену?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Відповіді
2005.09.19 | magda
Клініка (-)
2005.09.19 | Євген Захаров
IMHO, стаття заслуговує на увау
Як на мій погляд, стаття доволі точно пояснює психологічні мотиви дій ВАЮ. Невіруючі відредагують саме так - клініка. Віруючі мають задуматися.Звичайно, атеїстичний світ не сприйме таку аргументацію. Чи очікував атеїстичний світ події листопада-грудня? Видається, що навряд чи.
Думаю, що краще поставитися до такого пояснення дій Президента серйозніше.
2005.09.19 | Нестор
Як віруючий можу відповідально стверджувати - КЛІНІКА
Оточування Ющенка себе кумами ніякого навіть найвіддаленішого відношення до християнства немає.А спроби автора назвати чорне білим з посиланням на християнство справді є "клінікою".
2005.09.21 | Steve Seitz
А в шо або кого ви віруєте?
А в шо або кого ви віруєте?Нестор пише:
> Оточування Ющенка себе кумами ніякого навіть найвіддаленішого відношення до християнства немає.
Немає. Але християни можуть помилятися і помиляються.
> А спроби автора назвати чорне білим з посиланням на християнство справді є "клінікою".
Та не називав автор чорне білим. Він спробував проаналізувати християнство Ющенка. Цікаво, що християнство Турчинова ніхто не аналізував, і він не говорив публічно про свої переконання.
З чогось треба починати.
2005.09.20 | Стась
За весь атеїстичний світ не скажу,
Але особисто я - очікував2005.10.04 | magda
Re: IMHO, стаття заслуговує на увау
Євген Захаров пише:> Як на мій погляд, стаття доволі точно пояснює психологічні мотиви дій ВАЮ. Невіруючі відредагують саме так - клініка. Віруючі мають задуматися.
Віруючі жахаються. Тому що "багато хто назветься іменем Моїм" і буде виправдовувати цим свої діяння. Але "якщо праведність ваша не перевищить праведності книжників і фарисеїв, не увійдете в Царство Небесне". Сім'я ніколи не може стояти вище законів. Тому що "брат буде проти брата, і дочка проти матері".
> Думаю, що краще поставитися до такого пояснення дій Президента серйозніше.
Для мене це блюзнірство.
2005.10.04 | Михайло Свистович
Re: IMHO, стаття заслуговує на увау
magda пише:>
> Віруючі жахаються. Тому що "багато хто назветься іменем Моїм" і буде виправдовувати цим свої діяння. Але "якщо праведність ваша не перевищить праведності книжників і фарисеїв, не увійдете в Царство Небесне". Сім'я ніколи не може стояти вище законів. Тому що "брат буде проти брата, і дочка проти матері".
Це своєрідні віруючі. І Біблію вони трактують своєрідно
>
> Для мене це блюзнірство.
Як і для Ісуса Христа, напевно, твоя віра.
2005.10.04 | magda
Re: IMHO, стаття заслуговує на увау
Михайло Свистович пише:> magda пише:
> > Віруючі жахаються. Тому що "багато хто назветься іменем Моїм" і буде виправдовувати цим свої діяння. Але "якщо праведність ваша не перевищить праведності книжників і фарисеїв, не увійдете в Царство Небесне". Сім'я ніколи не може стояти вище законів. Тому що "брат буде проти брата, і дочка проти матері".
> Це своєрідні віруючі. І Біблію вони трактують своєрідно
Знайди в Біблії те, що виправдає порушення закону на користь сім'ї. Звичайно, трактування Біблії з боку тих, хто хоче опустити Біблію, в тому і полягає, щоб підтрмиувати ті версії, що Біблію дискредитують. Це з тої версії, що "в Юща благі наміри". Амінь. Помолимось.
> > Для мене це блюзнірство.
> Як і для Ісуса Христа, напевно, твоя віра.
Я казала тільки про себе. Свистович пропонує нам погляд від Ісуса Христа. Кому, крім Свистовича, не ясно, що це - діагноз.
Також Свистович досі не відповів по суті в іншій гілці.
2005.10.04 | Михайло Свистович
Re: IMHO, стаття заслуговує на увау
magda пише:>
> Амінь. Помолимось.
Поклони бити без фанатизму. Паркет пошкодиш.
>
> Я казала тільки про себе. Свистович пропонує нам погляд від Ісуса Христа. Кому, крім Свистовича, не ясно, що це - діагноз.
Я не ставив Ісусу діагноз. І там є слово "напевно".
2005.09.19 | Шеліфон
Як версія - нормально. Систем релігійних етик багато...
...навіть у межах одного віровчення.Тому усі віруючи, що тут висловилися "от я віруючий, але такого в голову не беру" - як мінінум даремно ототожнюють віровчення та світосприйняття.
Грабовський лише висунув свою версію мотивацій Ющенка. Цілком можливо, що у чомусь вона близька до реальності. Повністю підтвердити чи спростувати міг би лише психоаналітик Ющенко. Але сумніваюсь, що в нього такий є.
2005.09.19 | ziggy_freud
позарелігійних етик теж багато
Шеліфон пише:> Грабовський лише висунув свою версію мотивацій Ющенка. Цілком можливо, що у чомусь вона близька до реальності. Повністю підтвердити чи спростувати міг би лише психоаналітик Ющенко. Але сумніваюсь, що в нього такий є.
Навіть якщо є, він навряд стане коментувати подібні речі.
Одна справа, скажімо, мої власні напів-жарти щодо особливостей едіпова комплекса деяких українських політиків. З*ясування стосунків "сина" і "батька", або сперечання Ю. та Я., хто з них є справжнішим "сином" Данілича, мене дуже потішили. Не тільки як фахівця
інша - публічне розповсюдження відомостей, що є професійною таємницею. На Дикому Заході за подібні дії виключають з професійної асоціації, і це фактично визнання профнепридатності. Десь як розголошення таємниці сповіді для духовної особи.
2005.09.20 | Pravdenko
Re: Читаль и плакаль: Грабовський на УПнітазі про ВАЮ (/)
Дивна річ, ця віра. Думаю, що проблема в тому, що в країні не існує ніякої релігійної етики в тому розумінні цього слова, яке було "в ходу" ще в 19 ст. Існує спосіб самоідентифікації "людини абсурду" в постмодерністському світі. Така людина, фактично перебираючи на себе повноваження Бога щодо власного самовизначення, все ж таки з усіх сил намагається знайти будь-який сенс буття поза своєю особистістю. Такий динамічний конлікт і визначає долю такої людини, де конкретні деталі вже залежать від інших обставин, здібностей, освіти і т.н.На жаль, ніколи не мав нагоди особисто спілквватися с ВАЮ, але з того, що вдалося бачити на Майдані, от така моя думка. ВАЮ, вочевидь, людина без особистих амбіцій, що характерне для людей депресивного характеру. Депресивного в психоаналітичному сенсі цього слова. Такий характер прагне самопожертви, підтримки стосунків за будь-яку ціну, погано переносить розлучення будь-ким, не схильний до насильства, тощо. Саме для такого характеру дуже підходить секуляризований варіант християнства, все ще розповсюджений в нашій країні. Христянство допомогає особистості знайти зовнішню причину власних страждань. Все це добре, поки людина перебуває в стабільній ситуації. Нестабільність - одне з найсерйозніших випродувань для особи такого типу. Будь-яке рішення несе в собі загрозу - найчастіше загрозу розриву стосунків. Тому людина прагне якомога далі відсунути від себе момент рішення чи його оприлюднення (не має значення, наскільки широкого). Найгірше, що може трапитися - попадання в залежність від іншої особи, яка має іншу мотивацію, скажімо, не до збереження стосунків, як способу виживання в суспільстві, а до накопичення ресурсів, як іншого способу виживання в суспільстві. Така - назвемо її умовно "жадібна" - людина заради досягнення своєї мети весь час маніпулуює своїм оточенням, підтримуючи не стосунки з людьми, а ситуативні союзи. Отже, "депресивний" та "жадібний" становлять майже ідеальну пару: "депресивний" жертвує собою, прикриваючи "гріхи" "жадібного", а цей останній приймає за "депресивного" "погані" рішення, на які той не здатний.
Коротше кажучи, або наш Президент знайде собі щось конкретне, чого він має хотіти, або владу в країні візьме хтось інший, при чому візьме її у досить чудернацький спосіб.
2005.09.21 | Steve Seitz
Який стосунок має ваш психологічний аналіз до християнства Ю?(-)
2005.09.20 | Steve Seitz
Християни
Практикуючі християни/євреї в уряді:- Ющенко,
- Червоненко,
- Турчинов.
Когось забув?
> От тільки з незрозумілих причин ніхто з аналітиків досі, крім як на рівні констатації факту, не звернув увагу на ту самоочевидну річ, що Віктор Андрійович Ющенко – це справді віруюча людина, це, як то кажуть, практикуючий, воцерковлений християнин, який при цьому не обмежується тільки зовнішнім ритуалом,
той хто керується зовнішнім ритуалом - не християнин.
> а керується релігійними нормами й настановами у своєму внутрішньому, духовному і душевному житті.
> До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально.
Тіко релігія і духовність не мають відношення до цього Ющенківського ставлення до УБК.
> По-друге, Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?
Самогубство не виглядає як "краща спроба спокути", тому що самогубство протирічить християнському життю. Навпаки, справедливийі вчасний суд є важливим для християн.
> По-третє, Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя.
> Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець.
Це аргумент тільки для інших віруючих.
> По-четверте, для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи лоба.
О, зупиніться пане Сергію! Кумівство у стилі Ющенка - це те традиційне українське кумівство, родинна дружба. Тому - чи нормально було б якби Ющенко призначив серкетарем РНБО або Прем"єр-міністром свою дружину, Катерину Ющенко??
> Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок.
...і матеріальний зв"язок...
> Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.
> Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?
чи нормально було б якби Ющенко призначив серкетарем РНБО або Прем"єр-міністром свою дружину, Катерину Ющенко??
> Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.
...та країні від розуміння цієї різниці не краще.
> І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом.
Це у всіх християн має бути.
І не тільки: Див фільм "Александр", "Шосте почуття", "Неушкоджуваний" ("Unbreakable"), "Форест Гамп", "Вогнем і мечем",... - всі герої проходять кілька стадій усвідомлення своєї місії.
> Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.
хай би так і було. чекаємо початку Виходу - а нам дають конфлікт з Юлією.
Це якби Мойсей посварився з первосвященником Аароном ще до досягнення ізраїльтянами Синаю.
> Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди.
Мобить, непогано було б це знання зкомунікувати громадянам.
> Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?
Не буде забагато, якщо Бога розуміти як Бога а не бога як синоним Ющенка.
> А тепер поставимо собі запитання: добре чи погано, що Українська держава має першого свого щиро релігійного лідера? І чи не надто дорого може обійтися практичній політиці стиль діяльності Віктора Ющенка, який виглядає, погодьтесь, чужорідною постаттю у своєму найближчому політичному оточенні, де меткі хлопці, схоже, добре зрозуміли, на чому саме можна зробити добрий бізнес?
Пан Сергій, здається, вважає християн ідіотами, ні?
Помаранчева команда набагато краща в духовному плані ніж інші політики! Набагато!
Ющенко - нормальний правий успішний політик, що правильно робить, стараючись використовувати духовні принципи для щоденної роботи.
В США більшісьть політиків хоча б декларує, що старається використовувати христинські приципи в громадськму житті і політиці. Настав час і України.
> І ще одне зауваження: не можна вважати, наче християнські настанови самі по собі визначають тільки такий стиль діяльності, як у Віктора Ющенка – ці настанови завжди проходять через конкретну соціокультурну дійсність, через традиції.
Поведінка і слова Ющенка, на мою думку, вказують досить чітко на його православно-грекокатолицькі орієнтири.
> Тому Лех Валенса, котрий є не менш щирим християнином, аніж Віктор Ющенко, у багатьох ситуаціях поводив себе інакше (крім хіба того, що стосується сімейних цінностей).
Лех Валенса жив в середовищі з іншими початковими громадськими умовами для публічного християнства і відносинами між громадянами і церквою.
> Але ж Польща не пережила період войовничого атеїзму, не пережила Голодомор, там релігійність суспільства не була зведена до зовнішніх проявів і так далі. Власне, образ Польщі як "Христа Європи", як країни, на котру покладена величезна місія у світовому розвитку, – там логічний саме "феномен Валенси", чи не так?
> І Україна, яка не знає досі, куди їй іти, - як тут не народитися "феномену Ющенка" як упевненого у Божественному осяянні своєї місії проводиря нації, – з усіма неоднозначними наслідками появи такого феномену?
Ну і що. Президент має бути лідером нації. Дуже добре, якщо президент старається керуватися християнськими принципами в своєму житті і робиті, і робить це публічно.
2005.09.21 | samopal
Про цінності
Не хочеться колупатись у всій цій галяреті. Ющенко - нормальна людина, і як і у всіх людей, у нього є свої вади і, якщо він справді такий віруючий, то це добре.Але.
"По-третє, Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець."
Десь недавно пробували розкрутити жалібну історію про те, як цей порядний віруючий хлопець вже після теплої сімейної розмови раптом вирішив по-християнськи накласти на себе руки... Ню-ню. А де, доречі, його мати? Адже своє шанобливе ставлення до "сімейних цінностей" Ющенко демонструє вже вдруге. Тіпа в мене грошей нема. а все що в мене є - то на гроші дружини...
Ну і ще одне невеличке запитання. Чого це його ангели-охоронці так лупонули блискавкою по "оточенню" на Говерлі? Може це теж щось значить.
Чи то все Юля з Березовським підстроїла в рамках запланованого державного перевороту.
Може вона замішана і в історію з його отруєнням - тіпа шоб самій прийти к власті на виборах. А Жванія з Безсмертним Третяковим його таки врятували... А розкрити все це не давала огидна діяльність сектанта Турчинова, котрий якимсь чином прокравсь на посаду глави СБУ і там піарився втіхаря.
А Порошенко це все знав і тому хотів врятувати країну переключивши всіх чекістів на себе. Він же Юща давно попереджав - аж на грамохвон до соціаліста Мельниченка попав:
http://rep.in.ua/show/?id=14706
А "сучка-Юлька" увесь цей заколот готувала ще з 1999 року (гроші почала відкладати ще раніше), коли поперлася під колоду до Юща. А він її пригрів і, навіть, довірив святая святих - ПЕК. І вона , така ж підступна, - взяла і справилася із завданням (принаймні таке випливає з передвиборчої пісні нашого Президента). І державні борги закрила (тепер Росівя за нею ганяється) і вєєрниє атключєнія припинила...
Цього разу він був значно розумнішим, - мабуть передбачав, що таке може статися. Та й "друзі" попереджали. Он Ромчик Безсмертний представник усіх президентів, той зразу Юлю шантажисткою охрестив. А плтім пішов до неї у віце-. А як він класно передвиборчим штабом керував - банкір та набожний фінансист Ющенко досі не знає скільки і яких грошей є у його партії та звідктля вони взялися.
Ну і сімейні цінності. Як тільки кілер-журналіст замахнувся на заслужений бімер його не надто порядного джиґуна-молодшого, наш вседержавний тато тут же порадив заїхати йому в морду отим рахунком. Ну, а коли сокира нависла над дуже не надто порядним кумом – тут вже праведний гнів гепнув на голови всіх-всіх-всіх. Ющенко-тато послав у відставку увесь народ. Щоб покаявся і навернувся. А на підтвердження глибоких сімейних традицій послав свого найдовіренішого та найдосвіченішого технічного фахівця почоломкатися з дідом Льоньою.
Блажен, кто вєреєт...
2005.10.04 | Адвокат ...
До Шарпа, як до жирахва. За три тижні...( - )