09/20/2005 | Юрій Шеляженко

Може, записав хтось. Або знаєте, коли наступного разу покажуть.

http://telekritika.kiev.ua/tvweek/?id=24564

20.09.2005 12:13
Медвежа послуга


Що «розшифровував» фільм «Зрада», продемонстрований вчора на ICTV: сказане останнім часом Віктором Ющенком чи почуте Віктором Пінчуком? Декілька днів тому Олександр Зінченко, беручи участь у програмі каналу «1+1» «Іду на ви», досить парадоксально, на перший погляд, зауважив про те, що у майбутніх виборах 2006 року значення преси та електронних ЗМІ буде незначним, цей ресурс, мовляв, себе потроху вичерпує і нічого витрачати на передвиборчі медіапроекти кошти. Це здивувало й примусило замислитися.

Але щедро допомогли зрозуміти глибину цієї думки кострубаті, дивацькі та «домоткані» рекламні ролики із зображеннями народних депутатів Бойка, Костенка, Литвина та, особливо, Костусева, які в позах «батьків нації» говорять пронизливі слова на тлі родючих вітчизняних нив. Такі витвори вже з’явилися на телеекранах, хоча до самих виборів ще далеченько. Та й дійсно, − навряд чи хтось цих добродіїв почує в такий старомодний спосіб…

Про це ж дуже красномовно засвідчила і інші передвиборча «медіа-штучка» − попередньо широко прорекламований (починаючи аж із минулого тижня! Ніби номінується на «Оскара»!) чи то фільм політичних жахів, чи то пропагандистська листівка у жанрі трилеру, чи то прямолінійне й лобове відеозвинувачення під лаконічною назвою «ЗРАДА» («ТЕЛЕФАБРИКА», 2005 рік), що був показаний вчора, 19 вересня, на каналі ICTV. Головне покликання цього дійства полягало в тому, аби «розшифрувати» нам, вельми далеким від усього сущого, все те, про що «складно» казав останні дні Президент В. Ющенко стосовно уряду на чолі із Ю. Тимошенко та на її адресу особисто. Принаймні, про це декілька разів протягом досить швидкоплинного за часом сюжетику наголосив голос «за кадром».

Так, ми дійсно не завжди поки що розуміємо нашого Президента. Можливо, не звикли іще, можливо, з інших причин. Незвично, скажімо, що він може декілька разів когось привселюдно, часом − і на все СНД, щиро похвалити від серця, навіть розцілувати, а потому, через день-два, не залишити каменя на камені від діяльності цієї людини…

Але це так, між іншим. Цей же фільм вразив просто фельдфебельською прямолінійною категоричністю та «сусловською» контрпропагандистською ніщивністю. Наші телевізійники на замовлення своїх власників черговий раз продемонстрували незмінене ставлення останніх до ЗМІ як до політичної дубинки, а заодно черговий раз надали Ющенку «медвежу послугу» (хоча, можливо, таким чином цілили і в нього також – прикриваючись наїздом на його нинішню опонентку?). З урахуванням того, що господар цього телеканалу також має відношення до Нікопольського феросплавного, можна вирахувати й тих, хто цю «медвежу послугу» Президенту надає.

Цілком імовірно, що наведені у фільмі факти дійсно мали місце. Вірогідно, що й колишня прем'єрка держави проявила себе не в найкращий спосіб, не безгрішною, займаючись бурхливою діяльністю на одній із найвищих посад. Мабуть-таки, вона вперто переслідувала відверто політичні цілі, обіцяючи людям щось більше, ніж обіцяв їм на Майдані сам Ющенко. Скоріш за все, несправедливо був звільнений з роботи хлопчик-судовий виконавець, який ледь не плакав на телеекрані після особистої розмови телефоном із самим міністром Романом Зваричем. Але навіщо таке: (мовою оригіналу) – «появились неожиданные странности», «правительство вероломно саботировало», «должностное преступление», «коррупция» і таке інше. Фільм про все це просто категорично стверджував, без особливих i ретельних доказів, яких вимагає навчена тепер самим життям електоральна, правоохоронна та журналістська спільнота. Хоча звинувачення більш ніж серйозні. Іншу, «тимошенківську» сторону, звісно, ніхто не слухав. Все якось похапцем, в «одні ворота». І дуже було схоже на те, що це не «зрада», а помста за «зраду».

Новій владі, окрім інших болячок, здається, допомагають захворіти ще й на «єльцинський синдром», який призвів, зокрема, до повного краху влади минулої.

Можливо, i самому Президенту слід говорити з народом за допомогою тих самих медіа та з членами власної «команди» (коли він її, нарешті, створить) зрозуміліше? Аби не знаходилися бажаючі його постійно «розшифровувати».

Володимир Килинич, для «Телекритики»