09/20/2005 | VDom

Кожен громадянин цієї держави має знати державну мову.
Автономії тут не має бути. Вільне вивчення рідної мови безперечно має бути забезпечене.
Інакше буде федарастія.

Краще за Павла Прокоповича сказати важко
ДВОХЯЗИЧНИЙ КУМ

Щось на кума чи напало, чи найшло:
У політику дурного потягло.
- В мене погляди, - говорить, -
не вузькі.
Я умію виражатись по-мужськи.
Рубонути, когда нада, із плеча.
Я дивуюся: - А що це означа?
- Ну ж і тьомний ти, як лапоть, -
каже він. –
Я типічний двохязичний гражданін.
А тепер таким дорога хоч куди –
У міністри, депутати і в суди.
Нині в моді двохязична голова.
Я питаю: - Не сказився ти, бува?
Ти ж кінчив лише три класи
й коридор...
Кум сміється: - Це дурацький розговор.
Я дійствительно в науках ні гу-гу,
Но в політиці продвинутись могу.
Я пойняв, що независимість – обман,
Потому я знов товаріщ, а не пан.
Ну який же, ізвиняюся, я пан,
Як нема чого покласти у карман?
Я питаю: - А політика що дасть?
Кум оскалився: - Сражатимусь за власть.
Ось невдовзі будуть вибори оп’ять,
Будуть знову депутатів ізбирать,
Бо в парламенті слобідні є міста.
Так у мене укріпилася мечта
В ізбирательний включитись марафон,
Щоб пограти в перший-другий
мікрофон.
Я дивуюся: - Ти, куме, як дитя.
Це ж таке відповідальне заняття,
Бо державою нелегко керувать.
Кум уперся: - Перестань ти заливать.
Там же спросу нікакого: підійшов,
Десять бочок арештантів намолов,
Розказав, що скрізь розруха і розвал,
Та й сиди собі, як важний генерал.
От хотя би предидущий взять Совєт, -
Розвалили государство й спросу нєт.
З депутата – як вода із гусака,
Не упало з голови ні волоска.
Він обратно в депутати кандидат,
Виступає та воює за мандат.
А якщо в руководящих він верхах.
То у нього усі козирі в руках.
Десь підбросить сахарку чи ковбаси
І желєзно обеспечить голоси.
Я кажу: - Така робота не для нас.
Ми не маємо ні цукру, ні ковбас.
Кум сміється: - Розсуждаєш, як баран.
Я ж кажу, що я товаріщ, а не пан.
Комуністам повернути нада власть,
Бо тоді, якщо не мав, то мог украсть,
Бо тоді хоч і не дєлал ні хрєна,
А зарплата видавалася сполна.
За два двадцять купиш палку ковбаси –
І работал-нє работал, а їси.
Будем знову воздвигать соціалізм! –
Я кажу: - Та це ж одвертий популізм.
Кум на мене
з кулацюгами поліз.
- Сам ти, - каже,- подхалім
і пополіз!
Нікогда і нікому я не лизав!!! –
Я не радий, що таке йому сказав.
Хоч у кума двохязична голова,
Та не всякі розуміє він слова.
Я ж не міг йому пояснювать, що це
У верхах тепер – улюблене слівце,
Що тому, хто заговорить про народ,
Цим словечком затикають зразу рот.
Що й казати, незвичайний в мене кум.
Ерудиція широка, світлий ум.
Зустрічайте, кум в політику іде.
Здрастуй, плем’я двоязичне
молоде!

КУМ-ДЕПУТАТ

Коли вибори повторні відбулись,
Кум у Раді у Верховній опинивсь.
Почалося. Вгамувався в залі шум.
Гордим кроком на трибуну вийшов кум.
Із графинчика набулькав у гранчак
І за звичкою промовив: Значить так...
Депутат я двохязичний, потому
Об’ясню вам, як це так почому.
Тут я должен вам подробно ізложить,
Як почав я у странє совєцкой жить.
Сам я родом із колхозного села.
Всєм ізвєсно, яка мова там була.
Хто работал, не валявши дурака,
Не ламав свого родного язика.
Хто ставав сяким-таким керівником,
То вже руським об’яснявся язиком,
Ібо всє, що возвишалися над ним,
Не хотіли розговарювать родним,
Виражались всесоюзним язиком,
Щоб між умними не бути дураком.
А когда мене у армію взяли,
Всі устави там по-руському були.
Хто б ти нє бил – чи калмик, а чи кумик,
Був обязан всесоюзний знать язик.
Даже год солдатськой служби не прошол,
Как я стал рускоязичеський хахол.

Вот у мене руськомовний є сусід.
Він прожив на Україні двадцять літ,
Но ні він, ні його дєтки, ні жена,
По-українськи не смислять ні хрєна.
Він говорить: - Нє дадайоттся мнє язик,
Потому што до союзного привик.
А для нас російська мова не важка,
Єслі варить хоть німножечко башка.
Тут вот деякі ізбранники кричать:
Очень трудно український ізучать!
Пусть сначала презідентом ізберут.
А потом ми овладєєм как-нібудь.
А якби хохлоязичний елемент
В руській Думі опинився на момент
Та по-нашому там рєчь заговорив,
Представляєте, чого б він натворив?
- Как пустілі на трібуну чудака?
Он же русково не знаєт язика!
Там, голубчики, чуваш ти чи калмик,
Поважай свій государственний язик.
Ми тут з вами представляємо народ,
А народ – своєї мови патріот.
То нащо ж йому вигадувать весь час,
Що дідівська його мова – не для вас?
Розкажу вам, як поскаржився
мій дід
У міліцію, що бив його сусід.
Із міліції приїхав старшина ,
Який мови української не зна.
- Кто, - питає, - прічініл
тєлєсний врєд?
Какім образом ударіл вас сосєд?
Дід, з російським не знайомиц язиком, -
- Та не образом, - говорить, - а кілком.
В нас такого не траплялося, щоб хтось
Бив іконою по черепу когось...
З того часу, як залізли у ярмо,
Ми з начальством різномовно живемо.
Всюди пишуть і по радіо кричать,
Що потрібно руськомовних захищать,
А я з тих, які балакають двома,
В кого мови вже нормальної нема.
То скажіть же, - хай Господь мені простить, -
Хто ж таких, двохязичних захистить,
Щоб хоч діти по-людському пожили
І не гіршими між іншими були, -
Поміж тими, які люблять керувать
І не хочуть нашу мову шанувать? –
Тут нежданно відключився мікрофон.
Кум проснувся і збагнув, що це був сон...