09/21/2005 | Mytrofan

Їхні руки ніколи не крали. Вони тільки „душили” суддів. Бойко повернувся


Володимир БОЙКО

Про беззаконня в країні судді мали кричати ще 8 лютого, коли найвідоміший в Україні пасічник і знавець трипільської культури підписав Указ №208/2005, всупереч Конституції наділивши свого кума практично необмеженим впливом на судові та правоохоронні органи.


Як і слід було очікувати, перевіривши заяву екс-Держсекретаря Олександра Зінченка про вчинення посадових злочинів секретарем РНБОУ Петром Порошенком, Генпрокуратура встановила: ці руки ніколи не крали. Як і руки першого помічника Президента Олександра Третякова та руки народного депутата Миколи Мартиненка. Крали, мабуть, ноги... Втім, повідомив Піскун, ще на початку вересня Генпрокуратурою було порушено 5 кримінальних справ за фактами тиску на судові органи та втручання в господарську діяльність з боку працівників апарату РНБОУ.

Одна з цих справ особливо до вподоби „Обозревателю”, оскільки була порушена 7 вересня 2005 року за оприлюдненими вперше нами фактами щодо діяльності під орудою пана Порошенка першого заступника Голови Вищого господарського суду України Миколи Хандуріна. Пан Хандурін уславився тим, що поцупив з дорадчої кімнати Апеляційного господарського суду м.Києва, де розглядався позов про повернення в державну власність акцій Нікопольського заводу феросплавів, матеріали справи якраз у той момент, коли колегія суддів працювала над текстом рішення. Звісно, жодної причетності Петра Олексійовича до цього злочину проти правосуддя в Генеральній прокуратурі так і не встановили. Мабуть тому, що досі не опитали Голову Вищого господарського суду України Дмитра Притику, який в недавньому інтерв'ю „Обозревателю” трохи підняв завісу таємничості над цією історією.

Річ у тім, що, як ми й повідомляли наприкінці липня, насправді справа відносно Хандуріна була порушена по гарячих слідах зразу ж після скандалу, що вибухнув навколо крадіжки матеріалів господарської справи. Але Генпрокуратура тоді про це чомусь мовчала. Більш того, як стверджує Притика, під тиском Порошенка кримінальна справа була закрита. І лише 7 вересня Генеральний прокурор особисто скасував постанову про закриття кримінальної справи й порушив її повторно. Незрозуміло тільки, чому, якщо Притика правий, одночасно не була порушена кримінальна справа також проти Порошенка, що викручував руки слідству, слідчого, який закривав справу проти Хандуріна, і соратника Порошенка – заступника генпрокурора Шокіна, який керує слідством у Генеральній прокуратурі і який на догоду Петру Олексійовичу відправив у кошик на сміття вже не одну кримінальну справу.

Фабула другої справа з числа тих п'яти, що порушені за фактами злочинної діяльності РНБОУ, також оповідалася в інтерв'ю Притики „Обозревателю”. Зокрема, Дмитро Микитович повідав, що суддя Луганського апеляційного господарського суду Парамонова написала на його ім'я доповідну записку, повідомивши, як її викликав до Києва начальник Управління РНБОУ Валерій Іванченко та від імені Порошенка вимагав винести потрібне останньому рішення в справі про банкрутство Сєвєродонецького об’єднання „Азот”. У разі невиконання цієї вказівки керівник управління РНБОУ погрожував ліквідувати Луганський апеляційний господарський суд і навіть показав підготовлений з цього приводу проект Указу Президента. Доповідну записку судді Притика направив до Верховного Суду України, Верховний Суд переслав її до Генеральної прокуратури й наразі за цим фактом також порушена кримінальна справа. І знову не проти Петра Порошенка - попри те, що, як сказав Притика: „... пан Івченко завжди представляється, що він діє за дорученням Петра Олексійовича. Мабуть, це його „криша”, яка його спасає, у тому числі в очах суддівського корпусу”.

Ну, якщо вже незмінний голова Державного арбітражу при Раді Міністрів УРСР, голова Вищого арбітражного суду України, голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, який випливав на поверхню за будь-якої влади й за будь-яких президентів став бити на сполох, то ситуація дійсно така, що гірше нема куди. Але про вакханалію беззаконня в країні Дмитру Микитовичу варто було б кричати не зараз, а трохи раніше – 8 лютого 2005 року, коли найвідоміший в Україні пасічник і знавець трипільської культури підписав Указ №208/2005, всупереч Конституції наділивши свого кума практично необмеженим впливом на судові та правоохоронні органи. От тоді треба було Притиці порушувати питання перед Верховним Судом України про направлення до Конституційного Суду подання щодо незаконності Указу Президента „Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України”, де в пункті 3 записано: „надати Секретареві Ради національної безпеки і оборони України право...подавати на розгляд Президентові України пропозиції на підставі внесених у встановленому порядку відповідно до Конституції України та законів України Вищою радою юстиції, Головою Верховного Суду України, головою відповідного вищого спеціалізованого суду та іншими особами подань щодо кандидатур на посади суддів, членів Вищої ради юстиції та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначення яких на посади здійснюється Президентом України”. Виступили б тоді судді проти беззаконня та брутального порушення Президентом Конституції й законів України – і не довелося б нині голові господарської „вишки” розповідати журналістам про пана Івченка та його „кришу”. Тим більше, що Валерія Наумовича Івченка, найближчого помічника Порошенка, який опікується в апараті РНБОУ питаннями судової реформи (це ж треба – виконавча влада реформує судову!), черговою кримінальною справою не злякаєш. Бо у нього в житті їх було з добрий десяток.

Уперше з практичним застосуванням Кримінального кодексу громадянин Івченко, 1964 року народження, уродженець м. Черчик Ташкентської області Узбекистану, ознайомився ще в листопаді далекого 1993 року завдяки зусиллям Черкаського управління по боротьбі з організованою злочинністю. На той момент Валерій Наумович очолював фірму „Економ-Інвест” і займався незаконними валютними операціями без відповідної ліцензії Нацбанку. Яким чином Івченку вдалося „домовитися” з правоохоронцями – історія умовчує, але кримінальна справа пилилася в міліції доти, доки в 2001 році не був ухвалений новий Кримінальний кодекс з декриміналізацією скоєного Івченком злочину.

Через п'ять років, у квітні 1998 році Черкаські УБОЗівці знову порушили проти Івченка кримінальну справу. На цей раз – за шахрайство з фінансовими ресурсами. Як виявилося, за три роки до того, в квітні 1995 року, Івченко під договір з Управлінням капітального ремонту отримав в обласній дирекції „Укрсоцбанку” кредит в сумі 535,5 тисяч грн. начебто для будівництва житла для черкащан. Кредит, звісно, повернутий не був. Після чого з'ясувалося, що Івченко, оформлюючи кредитну угоду, надав у банк завідомо брехливу інформацію про наявність в очолюваної ним фірми майна, яке передавалося в заставу. Втім, і ця кримінальна справа якимсь чином була закрита за відсутністю в діях Івченка складу злочину.

Одначе того ж року фортуна повернулася до Валерія Наумовича, який вже обіймав посаду в.о. генерального директора Науково-виробничого об'єднання „Ротор”, м'яким місцем і він був засуджений за статтею 167 КК України минулої редакції, оскільки ніяк не міг пояснити, куди ж поділися товарно-матеріальні цінності ввіреного йому підприємства.

Попри судимість, у подальшому Валерій Івченко пересів у крісло генерального директора розташованого в Черкасах Державного науково-виробничого підприємства „Зброя України” („ЗУБР”). Зрозуміло, що нові кримінальні справи не забарилися. Так, у жовтні 1998 року проти Івченка була порушено аж дві кримінальних справи: одна за те, що він за державні кошти придбавав для „ЗУБРа” в своєї фірми „Економ-Інвест” матеріали за завищеними цінами. Друга – за крадіжку з каси підприємства 3857грн.

Наступного, 1999 року, він був притягнутий до кримінальної відповідальності ще по одному епізоду. Як було встановлено слідством, у 1997 році Івченко, працюючи на „Роторі”, продав якомусь директорові приватної фірми „Термінал” Архопову належний НВО мазут на суму майже 13 тис. грн., які розчинилися в невідомому напрямі.

Зрозуміло, що на посаді гендиректора „ЗУБРа” Івченко також затримався недовго. Але сумував він з того не дуже, швидко знайшовши не менш ласу ділянку роботу. Тому наступні кримінальні справи порушувалися проти Івченка вже як арбітражного керуючого. Щоправда, за законом, арбітражними керуючими можуть призначатися лише особи, що мають юридичну або економічну вищу освіту. Ані тієї, ані тієї Валерій Наумович не має, оскільки закінчив він у 1984 році вище гвардійське танкове військове училише й у 1988 році - факультет приладобудування Київського політехнічного інституту. Що, втім, не завадило йому вказувати в анкетних даних, що начебто в 1998 році він отримав диплом Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого, на підставі чого Івченку була видана ліцензія арбітражного керуючого №419457 від 12.11.2002. Правда ж полягає в тому, що, провчившися в тій академії 2 роки, Івченко був відрахований у 1998 році за невиконання навчального плану. Але, як бачимо, це ніяк не позначилося на юридичній кар'єрі Валерія Наумовича, який пройшов трудовий шлях від арбітражного керуючого до начальника управління РНБОУ судової реформи з липовою довідкою про вищу юридичну освіту.

А шлях це був усипаний аж ніяк не трояндами. Так, лише в 2002 році проти Івченка кримінальні справи порушувалися тричі: за шахрайство з фінансами сільськогосподарського кооперативу „Зоря” з м.Умань, за крадіжку коштів ТОВ „Національна юридична компанія” з м.Черкас і за замах на розкрадання майна Державного акціонерної компанії „Хліб України”.

Ще одна кримінальна справа була порушена проти Івченка в жовтні 2003 року Генеральною прокуратурою України за підробку документів, якими вдалося ввести в оману господарський суд Кіровоградської області та незаконно стягнути з Українського республіканського творчо-виробничого центру „Сігма” 6 млн. грн. Як зазначено в постанові про порушення кримінальної справи, Івченко, вступивши в зговір з працівниками податкової міліції м.Кіровограда, підробив документи, які доводили, що ТОВ „Сігма” начебто безвісти зникло. На підставі цих „документів” господарський суд визнав ТОВ „Сігма” від відома останнього відсутнім боржником і оголосив банкрутом, а зловмисники заволоділи майном підприємства.

Ця справа, передана Генпрокуратурою для проведення досудового слідства в прокуратуру м.Кіровограда, була закрита за досить дивних обставин і перебуває нині без руху в Генеральній прокуратурі України, куди вона була витребувана для перевірки після того, як Ленінський районний суд м. Кіровограда прийняв до свого провадження скаргу на незаконність постанови про закриття справи. Ну, за долю цієї справи можна не хвилюватися – суд тепер, з огляду на посаду Валерія Наумовича, напевно прийме правильне рішення.

Також можна не хвилюватися й за те, що після відставки Петра Порошенка Рада національної безпеки і оборони України не зможе повноцінно проводити в життя судову реформу. З такими кадрами судді без належної опіки явно не залишаться попри навіть те, що СБУ позбавила Івченка доступу до державних таємниць з огляду на його кримінальну біографію. А може й більш того – Президент Ющенко, який категорично запевняє, що в оточенні його кума корупцією і не пахне, врахує послужний список нинішнього начальника управління РНБОУ й призначить його наступником Порошенка на посаді секретаря цієї установи. Ото суддям буде весело.