Ми не навчились не забувати.
09/22/2005 | Witer
Прихильникам стабільності прошу вважати цей текст відвертою провокацією, спрямованою закордонними спецслужбами на підрив існуючого державного устрою.
Друга декада листопада 2004 року. Кривий Ріг, один з місцевих роддомів. Головний лікар оголошує, що завтра всі проголосують за Януковича – в відкриту здадуть бюлетні з галочками в присутності лікаря. „А якщо ми не хочемо голосувати за нього?” – „Тоді йдіть додому народжувати самі”.
Одна дівчина таки поїхала додому народжувати. Втратила дитину.
Не думаю, що треба більше прикладів. У кожного з нас – десятки, сотні своїх. Ректори і голови облдержадміністрацій, які відверто агітували за Януковича, попираючи закон. Силовики, які ламали все, що не йшло „в струю”. Попи, які не гнушалися відвертої агітації з амвона. Телепузики, яким брехня сходила з рук. Провокатори під нацистськими прапорами і з хуліганськими діями. Місцеві бюрократи, які підгинали під кампанію Януковича все, що тільки дихає.
Безкарність цих і інших злочинців – кримінальних, а не просто політичних – дозволяє їм і надалі вести себе так само чи навіть більш нахабно. Безкарність розбещує.
Зараз одіозним фігурам дозволено ставати „близькими до Тимошенко” (як Гавриш і Волков), шукати консенсусу і проводити переговори (Ющенко з Януковичем). Нагадує старі гетьманські чвари, які йшли в прийми то до турків, то до поляків, то до Москви. Помаранчевій еліті не вистачило терпцю діждатися виборів – коли з новим парламентом без старого кучмівського баласту можна буде нормально керувати державою, а барахло можна було б відправити на смітник історії. Треба було пересваритися між собою і взяти в союзники з одного боку пів фракції колишніх ЗаЄду-нів (а порахуйте, скільки революціонерів лишилося в фракції БЮТ), а з другого боку – укладати угоди і проводити розмови з бандитом-гвалтівником і фальсифікаторами виборів, укладаючи „пакти про стабільність”.
За „примиренням” насправді сховали амнезію. Мовою науки це називається „нормалізація дискурсу”: вчора нормально „злодіям тюрми”, сьогодні нормально підписувати угоди про стабільність. Злодіїв не назвали злодіями і не покарали за злодійства (дрібні часткові випадки типу голів комісій не міняють картини). Фальсифікатори виборів стали опозицією, а до неї ню-ню застосовувати репресії, кохані демократи. Давайте краще помиримося. І забудемо як крали до виборів, а потім срали людям на голови з екранів, ганяли по всій країні бандюки і кагебісти, а теперішні „наближені” і „наближувані” обговорювали варіанти, як втримати фальсифікацію, а потім коли і як краще стріляти в людей...
Люди, а багато хто зможе сказати, чи це нормально от так от безвідповідально пробачити старі злочини? А може, злочинів і не було – так, доба-вовчиця, невкрадешнебудешмати, ну, за владу боролися, всяке буває, ну десь трохи на низовому рівні палку перегнули (не Узбекистан все ж) – а так то все нормально, і ніяких проблем?
Є така думка, що реванш комуністичної еліти в старому обличчі кучмістів і в новому обличчю бандюків відбувся тому, що за злочини комунізму (голодомори, репресії, етноцид, економічне приниження України, Чорнобиль) нікого не було покарано, чи як мінімум осуджено. Тому все вернулося на круги своя, тільки в більш модерному кримінально-телевізорованому вигляді. Чекаймо ще одного круга?
Не забуваймо!
Друга декада листопада 2004 року. Кривий Ріг, один з місцевих роддомів. Головний лікар оголошує, що завтра всі проголосують за Януковича – в відкриту здадуть бюлетні з галочками в присутності лікаря. „А якщо ми не хочемо голосувати за нього?” – „Тоді йдіть додому народжувати самі”.
Одна дівчина таки поїхала додому народжувати. Втратила дитину.
Не думаю, що треба більше прикладів. У кожного з нас – десятки, сотні своїх. Ректори і голови облдержадміністрацій, які відверто агітували за Януковича, попираючи закон. Силовики, які ламали все, що не йшло „в струю”. Попи, які не гнушалися відвертої агітації з амвона. Телепузики, яким брехня сходила з рук. Провокатори під нацистськими прапорами і з хуліганськими діями. Місцеві бюрократи, які підгинали під кампанію Януковича все, що тільки дихає.
Безкарність цих і інших злочинців – кримінальних, а не просто політичних – дозволяє їм і надалі вести себе так само чи навіть більш нахабно. Безкарність розбещує.
Зараз одіозним фігурам дозволено ставати „близькими до Тимошенко” (як Гавриш і Волков), шукати консенсусу і проводити переговори (Ющенко з Януковичем). Нагадує старі гетьманські чвари, які йшли в прийми то до турків, то до поляків, то до Москви. Помаранчевій еліті не вистачило терпцю діждатися виборів – коли з новим парламентом без старого кучмівського баласту можна буде нормально керувати державою, а барахло можна було б відправити на смітник історії. Треба було пересваритися між собою і взяти в союзники з одного боку пів фракції колишніх ЗаЄду-нів (а порахуйте, скільки революціонерів лишилося в фракції БЮТ), а з другого боку – укладати угоди і проводити розмови з бандитом-гвалтівником і фальсифікаторами виборів, укладаючи „пакти про стабільність”.
За „примиренням” насправді сховали амнезію. Мовою науки це називається „нормалізація дискурсу”: вчора нормально „злодіям тюрми”, сьогодні нормально підписувати угоди про стабільність. Злодіїв не назвали злодіями і не покарали за злодійства (дрібні часткові випадки типу голів комісій не міняють картини). Фальсифікатори виборів стали опозицією, а до неї ню-ню застосовувати репресії, кохані демократи. Давайте краще помиримося. І забудемо як крали до виборів, а потім срали людям на голови з екранів, ганяли по всій країні бандюки і кагебісти, а теперішні „наближені” і „наближувані” обговорювали варіанти, як втримати фальсифікацію, а потім коли і як краще стріляти в людей...
Люди, а багато хто зможе сказати, чи це нормально от так от безвідповідально пробачити старі злочини? А може, злочинів і не було – так, доба-вовчиця, невкрадешнебудешмати, ну, за владу боролися, всяке буває, ну десь трохи на низовому рівні палку перегнули (не Узбекистан все ж) – а так то все нормально, і ніяких проблем?
Є така думка, що реванш комуністичної еліти в старому обличчі кучмістів і в новому обличчю бандюків відбувся тому, що за злочини комунізму (голодомори, репресії, етноцид, економічне приниження України, Чорнобиль) нікого не було покарано, чи як мінімум осуджено. Тому все вернулося на круги своя, тільки в більш модерному кримінально-телевізорованому вигляді. Чекаймо ще одного круга?
Не забуваймо!
Відповіді
2005.09.22 | Адвокат ...
Гарний текст. Людям би,-- в вуха! ( - )
2005.09.22 | Пані
Я в статті поставлю
Якщо захочете, щоб замість ніку там реальним ім"ям підписали - свистіть.2005.09.22 | mazur
в дусі маркса, дії урядовців визначаються
класовим (корпоративним) інтересом, тобто конкуренція в існуючій політичній системі вимагає певних типів поведінки. аргументи такого типу не є непробивними, але наводять на роздуми.2005.09.22 | Нестор
Ну що ж. Хотіли, але не вдалося. Маємо те, що завжди
Повністю згоден від першого до останнього слова з усім сказаним. І про БЮТ теж. Заради справедливості треба сказати, що це чи не єдина фракція, яка намагалася протягтит закон про люстрацію.Люстрація - це єдиний адекватний метод покарання. Бо в репресіях та крадіжках були замішані 90 % людей, які мали можливість це робити. Посадити їх всіх в тюрму не реально. Реально зробити їх всіх пенсіонерами НЕ ДЕРЖАВНОГО значення.
Але люстрація так і заглохла. Чому? Послухайте нашого майбутнього прем"єра. Він щось меле правда про членство в компартії, хоча чудово розуміє, що не про це йдеться. Можна було бути членом компартії і не красти та не знущатися з людей. і взагалі мова йде вже про люстрацію, тобто покарання не комуністичної, а нової кучмівської влади. Все це прем"єр знає, але свідомо лицемірить і підмінює поняття та надає перевагу лобизанню кучмо.
БЮТ, як ви справедливо зауважили, також почав залучати кучмістів, щоб не втратити політичну вагу. Але мета не виправдовує засоби.
Коли обговорювали люстрацію, я говорив, що в разі її не проведення неокучмізм повернеться у вигляді КУМізму, так само, як неокомунізм повернувся у вигляді кучмізму.
2005.09.22 | Чукча-чьітатєл
Якщо то правда - то якого дідька та сволота
ще на волі? Якого дідька воно ще ходить по землі?2005.09.22 | Забойщик
Бо сволота! ( - )
2005.09.22 | Riesenschnauzer
ТАК!
Я досі не розумію, чому злочинець Кідалов розгулює одеськими ресторанами, а не займається грою в півника з неголеним бандитом на нарах, чому не ведеться міжнародний розшук злочинців, що шикують в Москві. Чому... Чому..... Чому... Чому жодна кримінальна справа янучар та кучмошлюх не доведена до кінця? Що то за хабарники, яких вже під 3 тисячі викрито?Та п..., блін...
2005.09.22 | Оk
Re: Чому ?
Ну як Ви справді не розумієте !В першу чергу ми маємо побороти КСЕНОФОБІЮ, все інше - забавки, уваги та часу не варте.
Кіоски ж псують імідж України, розуміти треба !
Правильно ?
2005.09.22 | Riesenschnauzer
Re: Чому ?
Тоді чому не сидить Щокін, Рабінович чи хто там ще причетний до роздмухування?2005.09.22 | Оk
Re: Як троль тролю -
главноє маньоври, навіть якщо ніхто нічого не роздмухав...Riesenschnauzer пише:
> Тоді чому не сидить Щокін, Рабінович чи хто там ще причетний до роздмухування?
2005.09.22 | Sean
Ріспект автору(-)
2005.09.23 | Оk
Четверта субота листопада, хто пам"ятає ?
В Україні історики та громадськість заново ставить питання про те, чому в столиці держави немає меморіалу пам'яті жертвам голодомору.День пам'яті жертв голодомору відзначається в четверту суботу листопада.
Кілька днів тому президент Ющенко, виступаючи в ООН, закликав світову громадськість визнати українські голодомори геноцидом, наголосивши, що світ має знати про всі злочини проти людства.
Левко Лук'яненко, колишній дисидент, народний депутат та голова Асоціації дослідників голодомору в Україні, сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, що не сподівається на швидку побудову меморіального комплексу жертвам голодомору.
Із паном Лук'яненком розмовляла Ольга Бетко.
Л. Лук'яненко: Українська нація за період перебування під московською окупацією зазнала величезних ударів, особливо ж під час комуністичної диктатури. Був здійснений просто геноцид української нації. Отже, після того, як Україна стала незалежною державою, питання про вшанування пам'яті жертв геноциду стало моральною проблемою і моральним завданням живих перед мертвими. Тому цей меморіал вкрай потрібний. Якщо ми шануємо наших батьків, дідів і прадідів, і тих, хто безвинно загинув, безперечно, необхідно збудувати такий пам'ятник. Як він там буде називатися - Меморіал національної пам'яті чи по-іншому, - але він вкрай необхідний.
Бі-Бі-Сі: Але чому розмови про це ідуть так довго, а меморіалу й досі нема?
Л. Лук'яненко: В 1992 році була створена Асоціація дослідників голодомору в Україні. Від того часу Асоціація дослідників голодомору намагалася і намагається збудувати такий меморіал і привернути увагу держави до цієї проблеми, аби ця проблема із проблеми громадської організації стала проблемою держави. У 2003 році було доручення Міністерству закордонних справ добитися в ООН ухвалення Резолюції про визнання України країною-жертвою геноциду. На превеликий жаль, цього наша дипломатія не добилася, а рішення, які були ухвалені і в Верховній Раді, і потім комітетом, не були реалізовані. Маємо велику подяку до президента Ющенка, бо він віддав два укази. Один про вшанування пам'яті жертв голодомору, а другий - про жертв політичних репресій.
Бі-Бі-Сі: То яка зараз ваша надія, коли, власне, меморіал може бути збудовано?
Л. Лук'яненко: Я бачу, що швидко він не буде збудований. Є місця, де ми б його хотіли, але меморіал - це дорога будівля, і швидко збудований він не буде. Хоча Ющенко вже кілька разів висловлювався дуже позитивно. Він в Америці був і висловився за те, щоб Організація Об'єднаних Націй визнала факт геноциду. Я думаю, що це важливі дуже кроки, але тим не менше у нас інші проблеми настільки важливі, що все-таки проблема будівництва меморіального комплексу залишається клопотом цієї Асоціації дослідників голодомору в Україні.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2005/09/printable/050922_lukyanenko_holodomor_ie.shtml