Про що гудуть дроти: 20 хв з В.Яворівським
09/29/2005 | jz99
Українське радіо, 1-й канал, ”20 хвилин з Володимиром Яворівським” по середах о 22:30, повтори у неділю о 10:30. В інеті цих матеріялів ні Goo-goo, а це ж слухає все українське село. Виставляю на пробу для загальної ерудиції і повнішої інформаційної картини. Якщо буде цікаво, скажете, буду регулярно це робити.
Вчорашній випуск (28 вересня 2005)
…І знову українська душа в тривозі та сум’ятті. Ще кілька місяців тому нам здавалося, що моторошний і жорстокий політичний феєрверк нарешті таки закінчився. Україна відстояла на Майдані свою честь, гідність перед усім світом. Отже, найгірші українські часи залишилися позаду. Так нам думалося, якщо й не усім, то абсолютній більшості саме так думалося, бо так цього хотілося. Власне, хотілося душі українця не так уже й багато, куди менше, як полякові чи чехові, не кажучи вже про німця чи американця. Хотілося саме того, що було обіцяно у програмі переможця виборів, що виголошувалося безліч разів по містах, райцентрах і селах і декларувалося на Майдані. Найперше, українець хоче, щоб бандити сиділи в тюрмах, а не розгулювали поруч з нами на волі. Малися на увазі бандити в найширшому розумінні цього слова, не лише кілери-найманці, а й високопоставлені замовники, не лише трамвайні чи квартирні злодії, а й ті, хто мільйонами і мільярдами викрадає наші гроші із державної скарбниці, з державного бюджету і пенсійного фонду. Так-так, ми хотіли і хочемо зараз, щоб бандити таки сиділи в тюрмах, кожен за масштабами свого злочину, за рішенням справедливого, який дотримався всіх процедур, суду…
І справді, праведний процес вилучення із українського суспільства бандитів з білими комірцями, стодоларовими краватками і багатомільйонними рахунками в різних банках світу спершу таки розпочався. Його очолили ще гарячі від майданної ейфорії польові командири опору кучминому режиму Юрій Луценко та Олександр Турчинов. До них, повільно й обережно, а все ж долучався Святослав Піскун. Серія гучних кримінальних справ та арештів змусила українську спільноту захоплено затамувати подих. Старші люди пригадують, що й за комуністичного режиму, в часи Брєжнєва, іноді влада приносила в жертву навіть своїх високих прислужників за економічні злочини. За 13 кравчуко-кучмівських років каралася тільки кримінальна дрібнота, якою нині вщент забиті українські в’язниці. А тут раптом хвиля демократії і справедливості сягнула аж самих верхів. На пещені білі ручки закарпатця Різака та донеччанина Колесникова одягли кайдани. Владу першого відчув і я в незабутніх мукачівських виборах міського голови. Адміністративний почерк другого бачила вся Україна під час передвиборного приїзду Ющенка до Донецька. Лише тією, організованою донецькою владою дикунською оргією, деморалізацією молоді Україна була відкинута в печерну добу людського примітиву.
У перші дні після ув’язнення Колесникова я був у Донецьку. Прості люди пошепки, обережно випитували: ”це серйозно?” Ми не вірили, що колись це може статися. Вони ж тут майже тримають Бога за бороду. Донбас вражений! а Ющенко і Юля набирають бали навіть серед прихильників Януковича. А тоді в Україні буквально розв’язався кримінальний мішок кучмістів: Пукач, Щербань, Боделан, Білокінь, Бакай, Кушнарьов, Засуха, Ахмєтов, однак все це вже робилося якось неохоче, ліниво і примітивно, ніби зумисне тільки для того, щоб публічно попередити вчорашних та й сьогоднішніх господарів українського життя: тікайте, тікайте, куди знаєте, ще є час. І більшість з них рвонули на територію стратегічного партнера, на терени братньої нашої сусідки, яка в черговий раз довела, що братство її вибіркове. Скажімо, великомасштабному злодієві Бакаєві у блискавичному режимі Путін надає рятівне російське громадянство. Виявляється, за видатні досягнення в культурі і мистецтві Росії. Тоді в нас треба заснувати звання ”заслужений і народний злодій України” і присудити його Березовському чи Ходорковському. Ще якби ляканули кількома серйозними допитами самого Кучму і теж по-змовницькому кивнули йому у бік Москви, ми б уже мали запасний уряд в екзилі.
А тоді випустили Колесникова. Під розписку про невиїзд, яка не є перешкодою, якшо конче треба дременути. А тепер таку ж індульгенцію отримав і Різак. Отож, братове українці, ще одна розрекламована декоративна війна з корупцією в нашій рідній державі, вважаймо, добігає кінця. Ось нам ще доведуть, що у вчорашньому оточенні Президента всі були стерильними, в білих рукавичках, і слово ”корупція” можна списати в словники раритетних слів — до наступних президентських виборів.
Ні-ні, бачить Бог, що я не мстивий і не злопам’ятний, то більше — не кровожерний, але… Але!
У мене перед очима пролітають з усіма деталями 1-й і 2-й тур президентських виборів у Кіровограді у 100-му виборчому окрузі. Другий тур навіть страшніший і моторошніший за перший. На нижньому поверсі міськради працює територіальна комісія, у якій з десяти осіб чомусь лише двоє представляють інтереси Ющенка. Тому протизаконні, авантюрні, бандитські рішення приймаються більшістю зухвало, з викликом, назло мені, ющенковому представникові, якому вони відмовились видати навіть посвідчення спостерігача, хоч усі документи були подані вчасно й грамотно. Голова комісії Хільченко відхиляє рішення суду на мою користь і щогодини бігає в кабінет заступника мера Волканова, відомого в Кіровограді кримінального авторитета, якому вже одягали наручники кілька років тому, а зараз він керує містом і очолив виборчу кампанію Януковича. Міліція глухо перекрила всі можливі входи до 2-го поверху міськвиконкому, не пропускають навіть депутатів міськради. Неохоче пропускають мене, довго вивчаючи депутатське посвідчення і консультуючись із начальством. Весь чиновницький апарат посеред ночі сидить у своїх кабінетах. Що я можу один серед кількох сотень фальсифікаторів зробити, навіть знаючи, що вони мають потаємний хід із двору, кудою заносять протоколи для фальшування. Перекриваю двері до кабінету Волканова, у нього здають нерви, він намагається вихопити в мене кінокамеру, його рука мимовільно лягає на кабуру пістолета на поясі, що визирає з-під шліца його дорогого піджака. Я вже бачив це перекошене злістю обличчя на кіноплівці, де Волканов лежав посеред вулиці в наручниках, а міліцейський черевик притискав його голову до асфальту. Я бачу це саме обличчя і зараз, у владному кабінеті. А ззаду мене вже обступають широкоплечі куцострижені ґевали, зухвало мацають мій депутатський значок на лацкані, провокуючи бійку, щоб у такий спосіб до ранку, до підрахунку голосів, вивести мене з ладу, а після їхнього підрахунку і підписання протоколу я для них — мурашка. Але я вже знаю, що, за попередніми даними з дільниць, ми вже попереду на 12 тисяч голосів. Отже, вони підуть на фальсифікацію будь-якою ціною, підуть тупо, напролом, без гальм. ”Вы и ваш этот кирзовый Ющенко”, це він мав на увазі обличчя Ющенка після отруєння, ”вы неудачники! Вам надо срочно эмигрировать”, викрикує Волканов, шоб чули всі його підлеглі. У них починався приступ адміністративного божевілля, бо серед ночі викликали в міськраду всіх директорів заводів, фабрик, навчальних закладів, вишикували їх у коридорі, як допризивників. Глава комісії Хільченко наказав комп’ютерникові заблокувати комп’ютер і не передавати даних до ЦВК, бо дані були не на користь Януковича, навіть після грубих фальсифікацій на кількох великих дільницях. Це з його благословення втекла з ключами від сейфів, де зберігалися бюлетені та списки виборців, голова комісії на дільниці університету, бо Хільченко знав, як голосуватиме студентство. Ми розпиляли ”болгаркою” сейфи лише о 16-й годині у день виборів — і Ющенко здобув там блискучий результат. Я пам’ятаю виснажені добою нервової праці, голоду і безсоння обличчя кіровоградців, чесних членів дільничних комісій, котрі вистояли, хоч їх і купували, і застрашували морально та фізично. Вони мовчки, ледь піднявши набряклі повіки, непомітно кивали мені: усе гаразд, не переживайте. Взагалі про цю добу сліз, ножів, шекспірівських пристрастей, стрільби з бойової зброї, зрад, продажності, і — нечуваної мужності простих людей, можна писати захоплюючий роман. Я ж розповів тут лише кілька деталей.
Вже геть розвиднілося, коли прийнято останні протоколи. Ющенко мав підтверджену документально перевагу у 28 тис. голосів кіровоградців. Але Хільченко зумисне не збирав комісію, не підбивав підсумків, вони радилися з Волкановим, з Києвом. У нас в руках документи з мокрими печатями, сидіти в Кіровограді не було сенсу, ми, застрахувавшись охороною, повезли ориґінали протоколів до Києва. Поки доїхали до столиці, комісія Хільченка видала результат: Янукович виграв у Ющенка в Кіровограді 20 тисяч голосів. Коли ми в’їхали на Майдан Незалежності, він уже вирував київським повстанським людом. Далі ви знаєте.
Та не знаєте іншого. Після обрання Ющенка президентом кіровоградський, послушний кучмістам прокурор за моїм депутатським запитом таки завів кримінальні справи на Волканова та Хільченка за фальсифікацію народного волевиявлення. Хільченка навіть заарештували, а Волканов встиг втекти. Не в Росію, кому там потрібен бандит провінційного масштабу. Його заховав у себе на дачі народний депутат, кіровоградець. Хочете знати, чим це все скінчилось? Відповідаю: Хільченко і Волканов на волі, серед нас. Готуються до нових виборів. Якщо мені знову наділять кіровоградщину на парламентських виборах, я знову з ними зустрінуся. Адже вони повністю реабілітовані. А якби й ні, то президент Ющенко кілька днів тому і від мого імені, і від імені сотень кіровоградців, котрі перебороли в собі страх перед цими владними бандитами, вже пообіцяв їм амністію. Разом з Януковичем.
А тепер про мій найбільший громадянський і людський біль, на який мої душа та розум шукають відповідь: що за ірреальний світ і час довкола, що за віртуальна країна, в якій ми живемо і страждаємо? Ще вісім місяців тому ми раювали від радості, гордилися і своїм Майданом, і своїм розкріпаченням, повстанням нашої проснулої гідності, зрештою, нашою новонародженою єдністю східняків і західняків, північних і південних — так-так, фактично Україна вже сприйняла перемогу Ющенка. Прихильники Януковича також, вважайте, змирилися з поразкою донецького клану. Скажу, як на сповіді: я навіть не чекав, що ”донецькі” так швидко і легко зачохлять політичні кинджали. Народець, який свідомо дарував свої голоси жертві попадання курячого яйця гострим кінцем у самісіньке його серце, без гризот совісті вже забував невдаху, а натомість став приглядатися до дій президента. Про Януковича вже майже забули, а він сам не мав жодної свіжої ідеї, з якою можна було б знову появитися на політичному кону України. Не лише вчорашні прихильники втратили інтерес до нього, а й він сам, здається, втратив його до себе. Роль, нехай і квазіопозиції, але перехопили в нього есдеки на чолі з хитрим і лукавим Макаровичем. Як на мене, то ще б місяців два-три, і Януковича, котрий так жорстоко і бездарно збаламутив українське суспільство, опустив його на моральне дно, переобрали б з голови реґіоналів, звинуватили у всіх сущих гріхах і — забули. Ахметову він лише завдавав клопотів і збитків. Вже охололі від виборчої кононади розумні донеччани почали переходити на бік Ющенка. В донецькій облраді утворено фракцію ”Наша Україна”. До Нового Року і сам Янукович прийшов би на Банкову з високо піднятими вгору руками, якби правоохоронці взялися за розслідування його поводження з державним бюджетом у 2004-му. Здавалося, що сама ситуація, доля готувала Ющенкові клімат найбільшого сприяння у проведенні глибинних реформ, виривання України з багна стагнації і безнадії, її морального очищення від скверни. Великодушні рядові учасники Майдану вже охоче пригортали до себе рядових прихильників Януковича — лише рядових, яких одурили донецькі пахани і приватизатори краю. Але не амбітних, тупих і самовпевнених організаторів цієї веремії. Оце б і була природна, м’яка, але ґеніальна в своїй простоті розв’язка українського питання. Розв’язка, якій практично вже ніщо і ніхто не міг завадити. І — раптом.
У попередній моїй програмі я однозначно заявив своє ставлення до відставки уряду Юлії Тимошенко. Гаразд, президент вирішив принести її в жертву для обезболення відставки Порошенка, зробив ставку на Єханурова (якого, до речі, він чомусь не взяв у помаранчевий уряд і навіть не призначив у першому ешелоні головою області). Забракло під час голосування лише кілька голосів. Ці голоси були готові принести президентові на долоні Юля і ”Реформи і порядок”. Це не були куплені чи загнані страхом або бізнесовим інтересом голоси, а природна підтримка президента вчорашніми соратниками і побратимами по боротьбі з Кучмою та Януковичем. Вони чекали тіки доброго слова і ще властивого поки що Ющенкові теплого потиску правиці. Та мій — вже й не знаю, чи мій — президент кидає мене, як невільника, у політичний союз, чи навіть у політичне рабство, до вже деморалізованого, власне, списаного в резерв проффесора, котрий у написаному ним від руки недавно слові ”опозиція” знову робить аж дві помилки. За кілька десятків кон’юнктурних голосів реґіоналів ідуть на продаж ідеали та моральний дух Майдану. Спершу було комерційно приватизовано символіку Майдану, а тепер — і його принципи? Після торгів виявилося, що:
Перше. Сьогодні вже ми в іншій реальності. Бандитам — воля та їхні шикарні вілли і зарубіжні курорти. У нас, виявляється, не було корупціонерів, великомасштабних крадіїв всенародної власності, а були лише політичні репресії проти чистих, як янголи, людей Януковича. Були! Бо підписаний президентом меморандум, а насправді акт про повну капітуляцію, запевняє, що більше цього вже не буде.
Друге. Все вкрадене у народу тепер залишається в руках тих, хто вкрав. Отже, все було захоплено справедливо і Ахметовим, і Пінчуком, і Медведчуком, і Суркісами, і Бакаєм, і дрібнішими злодійчуками, і годі про це теревенити та згадувати якийсь там Майдан.
Третє. Президент погоджується з вимогою Януковича, що не буде тиснути на судові органи. Завтра не буде, а до цього, виявляється — тиснув? Якщо вже діє цей меморандум, пане Президенте, то нащо тоді Конституція, нащо її ґарант? Януковичу — видніше!
І ще одна новина. Влада не буде використовувати адмінресурс і втручатися в хід виборів. Це, виявляється, не було головною причиною Майдану, це виторгував у президента той самий Янукович, який тільки на адмінресурс і покладався — згадайте Кіровоград. Слава Януковичу, Волканову, Хільченку, мільйонам оплачуваних фальсифікаторів, слава. ”Царям, і гончим, і псарям”.
Депутатам місцевих рад усіх рівнів Янукович знову повертає недоторканість. Кількість недоторканих бандитів в Україні виросте в сотні разів. Всі бандюги, злодії, фальсифікатори дістануть амністію і щонеділі ставитимуть свічки у церкві за свого рятівника — Януковича. Прощай і вибачай, Майдане. Ти знову журно опустив голову і очі. Мій народе, господи Ісусе, коли закінчаться ці фатальні українські розчарування, що висушують наші серця і зводять нанівець наші одвічні сподівання. Чому, чому, чому? Ці величезні українські знаки запитання нагадують металеві гаки, на які колись бусурмани підвішували за ребро наших козаків-лицарів.
аудіо http://savefile.com/files/5729236
Вчорашній випуск (28 вересня 2005)
…І знову українська душа в тривозі та сум’ятті. Ще кілька місяців тому нам здавалося, що моторошний і жорстокий політичний феєрверк нарешті таки закінчився. Україна відстояла на Майдані свою честь, гідність перед усім світом. Отже, найгірші українські часи залишилися позаду. Так нам думалося, якщо й не усім, то абсолютній більшості саме так думалося, бо так цього хотілося. Власне, хотілося душі українця не так уже й багато, куди менше, як полякові чи чехові, не кажучи вже про німця чи американця. Хотілося саме того, що було обіцяно у програмі переможця виборів, що виголошувалося безліч разів по містах, райцентрах і селах і декларувалося на Майдані. Найперше, українець хоче, щоб бандити сиділи в тюрмах, а не розгулювали поруч з нами на волі. Малися на увазі бандити в найширшому розумінні цього слова, не лише кілери-найманці, а й високопоставлені замовники, не лише трамвайні чи квартирні злодії, а й ті, хто мільйонами і мільярдами викрадає наші гроші із державної скарбниці, з державного бюджету і пенсійного фонду. Так-так, ми хотіли і хочемо зараз, щоб бандити таки сиділи в тюрмах, кожен за масштабами свого злочину, за рішенням справедливого, який дотримався всіх процедур, суду…
І справді, праведний процес вилучення із українського суспільства бандитів з білими комірцями, стодоларовими краватками і багатомільйонними рахунками в різних банках світу спершу таки розпочався. Його очолили ще гарячі від майданної ейфорії польові командири опору кучминому режиму Юрій Луценко та Олександр Турчинов. До них, повільно й обережно, а все ж долучався Святослав Піскун. Серія гучних кримінальних справ та арештів змусила українську спільноту захоплено затамувати подих. Старші люди пригадують, що й за комуністичного режиму, в часи Брєжнєва, іноді влада приносила в жертву навіть своїх високих прислужників за економічні злочини. За 13 кравчуко-кучмівських років каралася тільки кримінальна дрібнота, якою нині вщент забиті українські в’язниці. А тут раптом хвиля демократії і справедливості сягнула аж самих верхів. На пещені білі ручки закарпатця Різака та донеччанина Колесникова одягли кайдани. Владу першого відчув і я в незабутніх мукачівських виборах міського голови. Адміністративний почерк другого бачила вся Україна під час передвиборного приїзду Ющенка до Донецька. Лише тією, організованою донецькою владою дикунською оргією, деморалізацією молоді Україна була відкинута в печерну добу людського примітиву.
У перші дні після ув’язнення Колесникова я був у Донецьку. Прості люди пошепки, обережно випитували: ”це серйозно?” Ми не вірили, що колись це може статися. Вони ж тут майже тримають Бога за бороду. Донбас вражений! а Ющенко і Юля набирають бали навіть серед прихильників Януковича. А тоді в Україні буквально розв’язався кримінальний мішок кучмістів: Пукач, Щербань, Боделан, Білокінь, Бакай, Кушнарьов, Засуха, Ахмєтов, однак все це вже робилося якось неохоче, ліниво і примітивно, ніби зумисне тільки для того, щоб публічно попередити вчорашних та й сьогоднішніх господарів українського життя: тікайте, тікайте, куди знаєте, ще є час. І більшість з них рвонули на територію стратегічного партнера, на терени братньої нашої сусідки, яка в черговий раз довела, що братство її вибіркове. Скажімо, великомасштабному злодієві Бакаєві у блискавичному режимі Путін надає рятівне російське громадянство. Виявляється, за видатні досягнення в культурі і мистецтві Росії. Тоді в нас треба заснувати звання ”заслужений і народний злодій України” і присудити його Березовському чи Ходорковському. Ще якби ляканули кількома серйозними допитами самого Кучму і теж по-змовницькому кивнули йому у бік Москви, ми б уже мали запасний уряд в екзилі.
А тоді випустили Колесникова. Під розписку про невиїзд, яка не є перешкодою, якшо конче треба дременути. А тепер таку ж індульгенцію отримав і Різак. Отож, братове українці, ще одна розрекламована декоративна війна з корупцією в нашій рідній державі, вважаймо, добігає кінця. Ось нам ще доведуть, що у вчорашньому оточенні Президента всі були стерильними, в білих рукавичках, і слово ”корупція” можна списати в словники раритетних слів — до наступних президентських виборів.
Ні-ні, бачить Бог, що я не мстивий і не злопам’ятний, то більше — не кровожерний, але… Але!
У мене перед очима пролітають з усіма деталями 1-й і 2-й тур президентських виборів у Кіровограді у 100-му виборчому окрузі. Другий тур навіть страшніший і моторошніший за перший. На нижньому поверсі міськради працює територіальна комісія, у якій з десяти осіб чомусь лише двоє представляють інтереси Ющенка. Тому протизаконні, авантюрні, бандитські рішення приймаються більшістю зухвало, з викликом, назло мені, ющенковому представникові, якому вони відмовились видати навіть посвідчення спостерігача, хоч усі документи були подані вчасно й грамотно. Голова комісії Хільченко відхиляє рішення суду на мою користь і щогодини бігає в кабінет заступника мера Волканова, відомого в Кіровограді кримінального авторитета, якому вже одягали наручники кілька років тому, а зараз він керує містом і очолив виборчу кампанію Януковича. Міліція глухо перекрила всі можливі входи до 2-го поверху міськвиконкому, не пропускають навіть депутатів міськради. Неохоче пропускають мене, довго вивчаючи депутатське посвідчення і консультуючись із начальством. Весь чиновницький апарат посеред ночі сидить у своїх кабінетах. Що я можу один серед кількох сотень фальсифікаторів зробити, навіть знаючи, що вони мають потаємний хід із двору, кудою заносять протоколи для фальшування. Перекриваю двері до кабінету Волканова, у нього здають нерви, він намагається вихопити в мене кінокамеру, його рука мимовільно лягає на кабуру пістолета на поясі, що визирає з-під шліца його дорогого піджака. Я вже бачив це перекошене злістю обличчя на кіноплівці, де Волканов лежав посеред вулиці в наручниках, а міліцейський черевик притискав його голову до асфальту. Я бачу це саме обличчя і зараз, у владному кабінеті. А ззаду мене вже обступають широкоплечі куцострижені ґевали, зухвало мацають мій депутатський значок на лацкані, провокуючи бійку, щоб у такий спосіб до ранку, до підрахунку голосів, вивести мене з ладу, а після їхнього підрахунку і підписання протоколу я для них — мурашка. Але я вже знаю, що, за попередніми даними з дільниць, ми вже попереду на 12 тисяч голосів. Отже, вони підуть на фальсифікацію будь-якою ціною, підуть тупо, напролом, без гальм. ”Вы и ваш этот кирзовый Ющенко”, це він мав на увазі обличчя Ющенка після отруєння, ”вы неудачники! Вам надо срочно эмигрировать”, викрикує Волканов, шоб чули всі його підлеглі. У них починався приступ адміністративного божевілля, бо серед ночі викликали в міськраду всіх директорів заводів, фабрик, навчальних закладів, вишикували їх у коридорі, як допризивників. Глава комісії Хільченко наказав комп’ютерникові заблокувати комп’ютер і не передавати даних до ЦВК, бо дані були не на користь Януковича, навіть після грубих фальсифікацій на кількох великих дільницях. Це з його благословення втекла з ключами від сейфів, де зберігалися бюлетені та списки виборців, голова комісії на дільниці університету, бо Хільченко знав, як голосуватиме студентство. Ми розпиляли ”болгаркою” сейфи лише о 16-й годині у день виборів — і Ющенко здобув там блискучий результат. Я пам’ятаю виснажені добою нервової праці, голоду і безсоння обличчя кіровоградців, чесних членів дільничних комісій, котрі вистояли, хоч їх і купували, і застрашували морально та фізично. Вони мовчки, ледь піднявши набряклі повіки, непомітно кивали мені: усе гаразд, не переживайте. Взагалі про цю добу сліз, ножів, шекспірівських пристрастей, стрільби з бойової зброї, зрад, продажності, і — нечуваної мужності простих людей, можна писати захоплюючий роман. Я ж розповів тут лише кілька деталей.
Вже геть розвиднілося, коли прийнято останні протоколи. Ющенко мав підтверджену документально перевагу у 28 тис. голосів кіровоградців. Але Хільченко зумисне не збирав комісію, не підбивав підсумків, вони радилися з Волкановим, з Києвом. У нас в руках документи з мокрими печатями, сидіти в Кіровограді не було сенсу, ми, застрахувавшись охороною, повезли ориґінали протоколів до Києва. Поки доїхали до столиці, комісія Хільченка видала результат: Янукович виграв у Ющенка в Кіровограді 20 тисяч голосів. Коли ми в’їхали на Майдан Незалежності, він уже вирував київським повстанським людом. Далі ви знаєте.
Та не знаєте іншого. Після обрання Ющенка президентом кіровоградський, послушний кучмістам прокурор за моїм депутатським запитом таки завів кримінальні справи на Волканова та Хільченка за фальсифікацію народного волевиявлення. Хільченка навіть заарештували, а Волканов встиг втекти. Не в Росію, кому там потрібен бандит провінційного масштабу. Його заховав у себе на дачі народний депутат, кіровоградець. Хочете знати, чим це все скінчилось? Відповідаю: Хільченко і Волканов на волі, серед нас. Готуються до нових виборів. Якщо мені знову наділять кіровоградщину на парламентських виборах, я знову з ними зустрінуся. Адже вони повністю реабілітовані. А якби й ні, то президент Ющенко кілька днів тому і від мого імені, і від імені сотень кіровоградців, котрі перебороли в собі страх перед цими владними бандитами, вже пообіцяв їм амністію. Разом з Януковичем.
А тепер про мій найбільший громадянський і людський біль, на який мої душа та розум шукають відповідь: що за ірреальний світ і час довкола, що за віртуальна країна, в якій ми живемо і страждаємо? Ще вісім місяців тому ми раювали від радості, гордилися і своїм Майданом, і своїм розкріпаченням, повстанням нашої проснулої гідності, зрештою, нашою новонародженою єдністю східняків і західняків, північних і південних — так-так, фактично Україна вже сприйняла перемогу Ющенка. Прихильники Януковича також, вважайте, змирилися з поразкою донецького клану. Скажу, як на сповіді: я навіть не чекав, що ”донецькі” так швидко і легко зачохлять політичні кинджали. Народець, який свідомо дарував свої голоси жертві попадання курячого яйця гострим кінцем у самісіньке його серце, без гризот совісті вже забував невдаху, а натомість став приглядатися до дій президента. Про Януковича вже майже забули, а він сам не мав жодної свіжої ідеї, з якою можна було б знову появитися на політичному кону України. Не лише вчорашні прихильники втратили інтерес до нього, а й він сам, здається, втратив його до себе. Роль, нехай і квазіопозиції, але перехопили в нього есдеки на чолі з хитрим і лукавим Макаровичем. Як на мене, то ще б місяців два-три, і Януковича, котрий так жорстоко і бездарно збаламутив українське суспільство, опустив його на моральне дно, переобрали б з голови реґіоналів, звинуватили у всіх сущих гріхах і — забули. Ахметову він лише завдавав клопотів і збитків. Вже охололі від виборчої кононади розумні донеччани почали переходити на бік Ющенка. В донецькій облраді утворено фракцію ”Наша Україна”. До Нового Року і сам Янукович прийшов би на Банкову з високо піднятими вгору руками, якби правоохоронці взялися за розслідування його поводження з державним бюджетом у 2004-му. Здавалося, що сама ситуація, доля готувала Ющенкові клімат найбільшого сприяння у проведенні глибинних реформ, виривання України з багна стагнації і безнадії, її морального очищення від скверни. Великодушні рядові учасники Майдану вже охоче пригортали до себе рядових прихильників Януковича — лише рядових, яких одурили донецькі пахани і приватизатори краю. Але не амбітних, тупих і самовпевнених організаторів цієї веремії. Оце б і була природна, м’яка, але ґеніальна в своїй простоті розв’язка українського питання. Розв’язка, якій практично вже ніщо і ніхто не міг завадити. І — раптом.
У попередній моїй програмі я однозначно заявив своє ставлення до відставки уряду Юлії Тимошенко. Гаразд, президент вирішив принести її в жертву для обезболення відставки Порошенка, зробив ставку на Єханурова (якого, до речі, він чомусь не взяв у помаранчевий уряд і навіть не призначив у першому ешелоні головою області). Забракло під час голосування лише кілька голосів. Ці голоси були готові принести президентові на долоні Юля і ”Реформи і порядок”. Це не були куплені чи загнані страхом або бізнесовим інтересом голоси, а природна підтримка президента вчорашніми соратниками і побратимами по боротьбі з Кучмою та Януковичем. Вони чекали тіки доброго слова і ще властивого поки що Ющенкові теплого потиску правиці. Та мій — вже й не знаю, чи мій — президент кидає мене, як невільника, у політичний союз, чи навіть у політичне рабство, до вже деморалізованого, власне, списаного в резерв проффесора, котрий у написаному ним від руки недавно слові ”опозиція” знову робить аж дві помилки. За кілька десятків кон’юнктурних голосів реґіоналів ідуть на продаж ідеали та моральний дух Майдану. Спершу було комерційно приватизовано символіку Майдану, а тепер — і його принципи? Після торгів виявилося, що:
Перше. Сьогодні вже ми в іншій реальності. Бандитам — воля та їхні шикарні вілли і зарубіжні курорти. У нас, виявляється, не було корупціонерів, великомасштабних крадіїв всенародної власності, а були лише політичні репресії проти чистих, як янголи, людей Януковича. Були! Бо підписаний президентом меморандум, а насправді акт про повну капітуляцію, запевняє, що більше цього вже не буде.
Друге. Все вкрадене у народу тепер залишається в руках тих, хто вкрав. Отже, все було захоплено справедливо і Ахметовим, і Пінчуком, і Медведчуком, і Суркісами, і Бакаєм, і дрібнішими злодійчуками, і годі про це теревенити та згадувати якийсь там Майдан.
Третє. Президент погоджується з вимогою Януковича, що не буде тиснути на судові органи. Завтра не буде, а до цього, виявляється — тиснув? Якщо вже діє цей меморандум, пане Президенте, то нащо тоді Конституція, нащо її ґарант? Януковичу — видніше!
І ще одна новина. Влада не буде використовувати адмінресурс і втручатися в хід виборів. Це, виявляється, не було головною причиною Майдану, це виторгував у президента той самий Янукович, який тільки на адмінресурс і покладався — згадайте Кіровоград. Слава Януковичу, Волканову, Хільченку, мільйонам оплачуваних фальсифікаторів, слава. ”Царям, і гончим, і псарям”.
Депутатам місцевих рад усіх рівнів Янукович знову повертає недоторканість. Кількість недоторканих бандитів в Україні виросте в сотні разів. Всі бандюги, злодії, фальсифікатори дістануть амністію і щонеділі ставитимуть свічки у церкві за свого рятівника — Януковича. Прощай і вибачай, Майдане. Ти знову журно опустив голову і очі. Мій народе, господи Ісусе, коли закінчаться ці фатальні українські розчарування, що висушують наші серця і зводять нанівець наші одвічні сподівання. Чому, чому, чому? Ці величезні українські знаки запитання нагадують металеві гаки, на які колись бусурмани підвішували за ребро наших козаків-лицарів.
аудіо http://savefile.com/files/5729236
Відповіді
2005.09.29 | Майдан
Чи можна це виставити у "Статті" ?
Чи маєте ви доступ до авторів аби запитати дозволу?2005.09.29 | jz99
Re: Чи можна це виставити у "Статті" ?
Майдан пише:> Чи маєте ви доступ до авторів аби запитати дозволу?
Задачка. Спробую запитати дозволу в НРКУ. Сам Яворівський, мабуть, був би тільки радий, він же для того в ефірі й виступає, щоб усі почули (і неодноразово наголошував у своїй передачі, що робить це абсолютно безкоштовно). Але права на передачу, дійсно, мають бути в НРКУ.
2005.09.29 | jz99
але якщо йдеться лише про аудіофайл
то це я записав його з ефіру2005.09.29 | Оk
Re: Чи можна це виставити у "Статті" ?
Бажано на місце статті збоченця про вбивство дитини матір"ю.2005.09.29 | Odess
Со многим согласен но
> Ці голоси були готові принести президентові на долоні Юля і ”Реформи і порядок”Это шутка?
Юля КАТЕГОРИЧЕСКИ запретила поддерживать Еханурова - даже исключила 5 членов за поддержку. Амнезия???
2005.09.29 | jz99
мене теж цей момент здивував (-)
2005.09.29 | BIO
Re: Про що гудуть дроти: 20 хв з В.Яворівським
Слезливая лирика про сушите весла, ветра нет.Ставлю большой такой знак вопроса напротив
хвамилии в списке Кравчука. За что так ?
За разложение духа и идейное пораженчество.
За попытку выдать прогнозируемые еще в самом
начале позорного шествия последствия за кару
Божью на все наши несчастные головы.
А фиг вам, слезки-то не капают - вот незадача.
То, что эти черти не тонут и не горят - давно
не сенсация. Что шкворчат и смердят серой,если
присмалить как следует - тоже не новость.
А то, что у Юща пороху на Гавела->Пиночета->Альенде
в редкостно последовательном драпе нах...,нах Остен
от честной драки не хватило - его ЛИЧНАЯ, персональная трабла.
Ну, будет Гришкой Отрепьевым - уже проходили.
В главе про Смутное время.
Так там еще Минин и Пожарский присутствовали.
На фоне хорошо организованных народных масс.
Короче - трубадурам труба, а нам - колы и ломы.
В руки для поиска точки приложения усилий.
И парочка "Скальпелей" не помешает.
А то у Юли типа боеголовки кончаются...
2005.09.30 | Хвізик
плач перед мікрофоном (-)